Постанова

від 22.08.2022 по справі 809/756/17

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 серпня 2022 рокуЛьвівСправа № 809/756/17 пров. № А/857/9367/22Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого суддіОнишкевича Т.В.,

суддівОбрізка І.М., Носа С.П.,

з участю секретаря судових засідань Смолинця А.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Львові апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Верховина-ДС»</a> на постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 06 червня 2017 року у справі за позовом першого заступника прокурора Івано-Франківської області в інтересах Івано-Франківського обласного управління лісового та мисливського господарства до Товариства з обмеженою відповідальністю «Верховина-ДС»</a>, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні позивача Івано-Франківська обласна рада про припинення права користування мисливськими угіддями,

суддя у І інстанціїМатуляк Я.П.,

час ухвалення рішення 11 год 05 хв,

місце ухвалення рішенням. Івано-Франківськ,

дата складення повного тексту рішення 09 червня 2017 року,

ВСТАНОВИВ :

У травні 2017 року перший заступник прокурора Івано-Франківської області (далі Прокурор) в інтересах Івано-Франківського обласного управління лісового та мисливського господарства (далі Управління) звернувся до адміністративного суду із позовом, у якому просив припинити право користування мисливськими угіддями Товариством з обмеженою відповідальністю «Верховина-ДС» (далі ТОВ «Верховина-ДС»), надане на підставі рішення Івано-Франківської обласної ради (далі Облрада) № 87-5/2006 від 08 вересня 2006 року та договору між ТОВ «Верховина-ДС» та Облрадою про умови ведення мисливського господарства від 06 липня 2009 року (далі Договір).

Постановою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 06 червня 2017 року у справі № 809/756/17 позов було задоволено повністю.

При цьому суд першої інстанції виходив із того, що всупереч вимогам частини 4 статті 28 Закону України «Про мисливське господарство та полювання» (далі Закон № 1478-III), проекту організації та розвитку мисливського господарства, розробленого відповідно до існуючих на момент його реалізації вимог, ТОВ «Верховина-ДС» не створено єгерську службу у кількості 6 єгерів, чим порушено обов`язки щодо охорони та відтворення мисливських тварин та зобов`язань, обумовлених Договором, та за яке передбачено відповідальність, встановлену абзацом 5 частини 1 статті 23 Закону № 1478-III. Окрім того, у порушення п. 2.2 «є» Договору та вимог статті 29 Закону № 1478-III на ТОВ «Верховина-ДС» з 2013 по 2016 роки був відсутній штат єгерської служби у кількості не менше 2 єгерів, а з 2017 року в товаристві взагалі відсутні єгері. Тому позовні вимоги Прокурора в інтересах Управління до ТОВ «Верховина-ДС» є обґрунтованими і підлягають до задоволення.

Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 22 вересня 2020 року постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 06 червня 2017 року було скасовано та залишено позовну заяву без розгляду у зв`язку з відсутністю у Прокуратура підстав для звернення із цим позовом до адміністративного суду.

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду постановою від 02 червня 2022 року касаційну скаргу заступника керівника Львівської обласної прокуратури задовольнив частково. Постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 22 вересня 2020 року скасував, а справу направив для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції. При цьому суд касаційної інстанції виходив із того, що Прокурор, будучи переконаним у наявності визначених законом підстав для припинення права ТОВ «Верховина-ДС» на користування мисливськими угіддями з огляду на систематичне невиконання умов договору і вимог закону стосовно їх упорядкування, вважав, що належним чином захистити інтереси держави за таких обставин можливо лише у судовому порядку шляхом подання відповідного позову належним суб`єктом, яким у цьому випадку виступає Управління. За таких обставин Прокурором було дотримано порядок звернення до суду із цим позовом в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати їх захист саме у визначений Прокурором спосіб, тобто у судовому порядку.

У апеляційній скарзі на постанову суду першої інстанції від 06 червня 2017 року ТОВ «Верховина-ДС» просило таке судове рішення скасувати та відмовити у задоволенні позову Прокурора.

Свої апеляційні вимог обґрунтовувало тим, що суд першої інстанції безпідставно посилається на приписи статті 23 Закону № 1478-III.

ТОВ «Верховина-ДС» на дотримання вимог чинного законодавства у галузі мисливського господарства та положень Договору було розроблено та реалізовуються положення Проекту організації та у мисливського господарства.

Позивачем суду не надано жодних доказів невиконання обов`язків щодо охорони та відтворення мисливських тварин, зобов`язань, обумовлених Договором. Факт невиконання зобов`язань ТОВ «Верховина-ДС» не зафіксовано у жодному акті перевірки виконання товариством умов Договору, як це визначено у його пункті 2.3.

Управлінням не проводились перевірки відповідача щодо організації та ведення мисливськогогосподарства, охорони і відтворення державного мисливського фонду. Натомість перевірками дотримання вимог природоохоронного законодавства щодо мисливського господарства та полювання ТОВ «Верховина-ДС», проведеними Державною екологічною інспекцією в Івано-Франківській області у 2014, 2015, 2016 роках порушень статті 29 Закону № 1478-III не встановлено. Факт наявності у штаті 2 єгерів підтверджується даними зі статистичних звітів форми 2/тп (мисливство) «Ведення мисливського господарства» за 2014-2016 роки та пояснюючими записками до них.

Систематичне невиконання ТОВ «Верховина-ДС» обов`язків щодо охорони та відтворення мисливських тварин, зобов`язань, обумовлених Договором, з посиланням на абзац 5 частини 1 статті 23 Закону та частини 2 статті 23 Закону № 1478-III, як на підставу для припинення права користування мисливськими угіддями є недоведеними.

Представник ТОВ «Верховина-ДС» у судовому засіданні апеляційного суду підтримав подану апеляційну скаргу доводами, аналогічними до тих, що зазначені у її тексті. Просив скасувати рішення суду першої інстанції та у задоволенні позову Прокурора відмовити.

Представник Прокурора у ході апеляційного розгляду підтримала доводи, викладені у оскаржуваному судовому рішенні, заперечила обґрунтованість апеляційних вимог та просила залишити рішення суду першої інстанції без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Представник Облради, належним чином повідомленої про дату, час та місце розгляду справи, на виклик апеляційного суду не прибув, що відповідно до частини 2 статті 313 Кодексу адміністративного судочинства України не перешкоджає розгляду справи.

Переглянувши судове рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального та процесуального права, апеляційний суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення вимог скаржника, виходячи із такого.

Як безспірно встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, рішенням Облради №87-5/2006 від 08 вересня 2006 року у Богородчанському районі вилучено з користування мисливсько-риболовного виробничого підприємства обласної ради УТМР 12579,4 га мисливських угідь та надано їх в користування ТОВ «Верховина-ДС» терміном на 15 років.

Пунктом 3 вказаного рішення Облради ТОВ «Верховина-ДС» зобов`язано створити спеціалізований підрозділ для ведення мисливського господарства та охорони мисливської фауни згідно з чинним законодавством.

На виконання рішення Облради №87-5/2006 від 08 вересня 2006 року між Управлінням та ТОВ «Верховина-ДС» було укладено Договір.

За умовами пункту 1.1 Договору та розробленого ТОВ «Верховина-ДС» проекту організації і розвитку мисливського господарства відповідачу було передано у користування терміном на 15 років мисливські угіддя площею 12579,4 га вартістю 63289 тис. грн.

Підпунктом «є» пункту 2.1 Договору ТОВ «Верховина-ДС» зобов`язувалося здійснювати охорону державного мисливського фонду та сформувати єгерську службу з розрахунку не менше 1 єгеря на 7 тис. га лісових угідь і 10 тис. га польових угідь у термін до 01 вересня 2009 року із штатним розписом, який додається користувачем.

Відповідно до листа №309/9/09-19-13-01-21 від 13 квітня 2017 року Головне управління Державної фіскальної служби України в Івано-Франківській області повідомило позивача, що з І кварталу 2013 року по ІІ квартал 2013 року на ТОВ «Верховина-ДС» працював 1 найманий працівник; з ІІІ кварталу 2013 року по ІІІ квартал 2014 року у відповідній звітності відповідача 1-ДФ наймані працівники не відображені (або звітність не подавалась), у IV кварталі 2014 року у звітності 1-ДФ товариства відображено 2 працівники, з І кварталу 2015 року по ІІІ квартал 2016 року у звітності 1-ДФ наймані працівники не відображені (або звітність не подавалась), у IV кварталі 2016 року у звітності 1-ДФ відображено 2 працівники.

Водночас листом №04-13/15-10/3103 від 28 квітня 2017 року Управління Держпраці в Івано-Франківській області повідомило Прокурора, що найманих працівників у період січня-квітня 2017 року у ТОВ «Верховина-ДС» не було, а директора товариства 06 квітня 2017 року звільнено із займаної посади за власним бажанням.

Листом №06-21/24-794 від 27 квітня 2017 року Управління повідомило позивача про те, що при виїзді спеціалістів Управління за місцем реєстрації ТОВ «Верховина-ДС» працівників товариства не виявлено.

При наданні правової оцінки правильності вирішення судом першої інстанції цього публічно-правового спору оскаржуваним рішенням та доводам апелянта, що викладені у апеляційній скарзі, суд апеляційної інстанції виходить із такого.

Відповідно до частини 1 статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їх представників.

Частиною 1 статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Згідно з приписами частини 3 статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Відповідно до приписів частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правові, економічні та організаційні засади діяльності юридичних і фізичних осіб у галузі мисливського господарства та полювання визначає Закон № 1478-III.

За приписами статті 29 Закону № 1478-III ведення мисливського господарства здійснюється користувачами мисливських угідь.

Не допускається користування мисливськими тваринами та ведення мисливського господарства без оформлення відповідних документів у встановленому цим Законом порядку.

Умови ведення мисливського господарства визначаються у договорі, який укладається між центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері лісового та мисливського господарства, і користувачами мисливських угідь.

Форма договору встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері лісового та мисливського господарства, за погодженням із центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони навколишнього природного середовища.

Для потреб мисливського господарства користувачі мисливських угідь мають право у встановленому порядку, за згодою власників або користувачів земельних ділянок, будувати на мисливських угіддях необхідні будівлі та біотехнічні споруди, вирощувати кормові культури, створювати захисні насадження, проводити штучне обводнення, здійснювати інші заходи, пов`язані з веденням мисливського господарства, які не суперечать законодавству та інтересам власників або користувачів земельних ділянок.

Відносини між власниками або користувачами земельних ділянок і користувачами мисливських угідь регулюються відповідними договорами.

Приписами абзацу 5 частин 1, абзацу 3 частини 2 статті 23 Закону 1478-III передбачено, що право користування мисливськими угіддями припиняється у разі систематичного невиконання обов`язків щодо охорони та відтворення мисливських тварин, зобов`язань, обумовлених договором між користувачем мисливських угідь та власником (користувачем) земельних ділянок або центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері лісового та мисливського господарства.

Рішення про припинення права користування мисливськими угіддями, крім випадку закінчення строку користування, приймаються: у випадках, передбачених абзацами п`ятим, шостим частини першої цієї статті, - адміністративним судом за позовом центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері лісового та мисливського господарства, або центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику із здійснення державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів, або органів, уповноважених на надання у користування мисливських угідь щодо застосування такого заходу реагування.

Відповідно до частини 1 статті 28, статті 29 Закону 1478-III користувачі мисливських угідь забезпечують їх упорядкування протягом двох років з дня надання таких угідь у користування. З метою охорони мисливських угідь користувачі угідь створюють єгерську службу з розрахунку не менш як один єгер на п`ять тисяч гектарів лісових або десять тисяч гектарів польових чи водно-болотних мисливських угідь.

Положеннями статті 30 цього з Закону встановлено, що користувачі мисливських угідь зобов`язані:

додержуватися встановлених правил, норм, лімітів і строків добування мисливських тварин;

виконувати біотехнічні заходи, виділяти мисливські угіддя для охорони і відтворення мисливських тварин, визначати пропускну спроможність мисливських угідь та забезпечувати їх упорядкування;

раціонально використовувати державний мисливський фонд, не допускати погіршення екологічного стану мисливських угідь;

проводити первинний облік чисельності і добування мисливських тварин, вивчати їх стан та характеристики угідь і в установленому порядку подавати цю інформацію органам, які здійснюють державний облік чисельності тварин та облік їх добування, ведення державного кадастру і моніторингу тваринного світу;

негайно інформувати обласні, Київську, Севастопольську міські державні адміністрації, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері лісового та мисливського господарства, центральні органи виконавчої влади, що реалізують державну політику у сферах ветеринарної медицини, санітарного та епідемічного благополуччя населення, ветеринарні, санітарно-епідеміологічні служби про виявлення випадків захворювань тварин, погіршення стану середовища їх перебування, виникнення загрози знищення та загибелі тварин, здійснювати комплексні заходи щодо профілактики і боротьби із захворюваннями;

обладнати згідно з ветеринарно-санітарними вимогами майданчики для оброблення відстріляної на полюванні дичини та забезпечити проведення посадовими особами центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері ветеринарної медицини, ветеринарно-санітарної експертизи дичини, призначеної для використання на харчові цілі;

здійснювати охорону державного мисливського фонду, створювати єгерську службу;

додержуватися режиму охорони тварин, занесених до Червоної книги України і включених до переліків видів тварин, які підлягають особливій охороні на території Автономної Республіки Крим та областей, у межах наданих у користування мисливських угідь;

не допускати самовільного переселення або акліматизації тварин;

не допускати до полювання мисливців у кількості, що перевищує пропускну спроможність мисливських угідь;

проводити комплексні заходи, спрямовані на відтворення, у тому числі штучне, мисливських тварин, збереження і поліпшення середовища їх перебування, щорічно вкладати кошти на їх охорону і відтворення з розрахунку на 1 тисячу гектарів лісових угідь не менше тридцяти, польових - двадцяти п`яти, водно-болотних - двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;

здійснювати заходи щодо виконання загальнодержавних і місцевих екологічних програм з питань охорони тваринного світу;

самостійно припиняти використання мисливських тварин у разі погіршення їх стану та умов існування, зниження відтворювальної здатності та виникнення загрози знищення тварин, негайно вживати заходів до усунення негативних факторів впливу на тварин і середовище їх перебування;

безперешкодно допускати до перевірки стану мисливських угідь, усіх об`єктів, де утримуються, перероблюються та реалізуються мисливські тварини, посадових осіб, уповноважених здійснювати державний контроль у галузі мисливського господарства та полювання, своєчасно виконувати їх законні вимоги.

У разі систематичного невиконання або порушення користувачем мисливських угідь зазначених вимог центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері лісового та мисливського господарства, або центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику із здійснення державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів, може попередити користувача про необхідність усунення порушення у визначений термін чи заборонити використання державного мисливського фонду в угіддях цього користувача строком до двох років.

Згідно із приписів частини 2 статті 31 Закону №1478-III припинення права використання державного мисливського фонду або права користування мисливськими угіддями може мати місце лише у випадках, передбачених статтею 23 цього Закону.

На підставі системного аналізу наведених правових норм суд апеляційної інстанції дійшов переконання, що приписами Закону № 1478-III передбачена можливість припинення права користування мисливськими угіддями, набутого на підставі договору, який укладається між центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері лісового та мисливського господарства, та користувачами мисливських угідь.

Підставою для припинення такого права передбачено систематичне невиконання обов`язків щодо охорони та відтворення мисливських тварин, зобов`язань, обумовлених договором між користувачем мисливських угідь та власником (користувачем) земельних ділянок або центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері лісового та мисливського господарства, а також систематичне невиконання або порушення користувачем мисливських угідь своїх обов`язків, передбачених Законом № 1478-III.

Таким чином, апеляційний суд наголошує на тому, що не кожне невиконання користувачами мисливських угідь своїх обов`язків тягне за собою можливість припинення їх права користування мисливськими угіддями, а лише таке порушення, яке носить систематичний характер.

При цьому Законом передбачено, що випадку виявлення порушення користувачами мисливських угідь своїх обов`язків центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері лісового та мисливського господарства, або центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику із здійснення державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів, може попередити користувача про необхідність усунення порушення у визначений термін чи заборонити використання державного мисливського фонду в угіддях цього користувача строком до двох років, як захід реагування на виявлені порушення

Відтак, на переконання апеляційного суду, позбавлення права користування мисливськими угіддями є крайнім заходом впливу на недобросовісного користувача, який застосовується у разі неможливості забезпечення виконання ним своїх зобов`язань шляхом попередження про необхідність усунення порушення у визначений термін чи заборони використання державного мисливського фонду в угіддях цього користувача строком до двох років.

Відповідно до пунктів 3, 4.3 Положення про обласні управління лісового та мисливського господарства Державного агентства лісових ресурсів України, затвердженого Наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України від 21 березня 2012 року №134, зареєстрованого у міністерстві юстиції України 08 травня 2021 року за № 729/21042, яке було чинне до 04 червня 2021 року, та пункту 2.3 Договору Управління було зобов`язане не менше як один раз на три роки проводити перевірку виконання ТОВ «Верховина-ДС» умов Договору, його виробничої та фінансово-господарської діяльності в частині організації та ведення мисливського господарства, охорони та відтворення державного мисливського фонду, зокрема, мінімальної чисельності єгерської служби користувача мисливських угідь.

Разом із тим, у відповідь на лист Першого заступника прокурора Івано-Франківської області від 24 квітня 2017 року №05-548 вих-14 Управління листом №06-21/24-794 від 27 квітня 2017 року повідомило, що перевірки виконання користувачем мисливських угідь ТОВ «Верховина-ДС» умов Договору від 06 липня 2009 року упродовж 2013-2016 років не проводились. При виїзді спеціалістів Управління за місцем реєстрації ТОВ «Верховина-ДС» працівників товариства не виявлено.

Представником позивача у ході апеляційного розгляду цей факт не заперечувався, як і те, що Державна екологічна інспекція України, як інший уповноважений орган державного контролю, у 2014-2016 роках проводила планові перевірки ТОВ «Верховина-ДС» і не виявила порушень товариством вимог щодо створення та укомплектованості єгерської служби у кількості, визначеній статтею 29 Закону №1478-III.

Представник ТОВ «Верховина-ДС» у ході апеляційного розгляду категорично не погодився із твердженням Прокурора про встановлення факту систематичного невиконання товариством обов`язків щодо охорони та відтворення мисливських тварин, зобов`язань, обумовлених договором між користувачем мисливських угідь та власником (користувачем) земельних ділянок або центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері лісового та мисливського господарства.

Згідно із частиною 1 статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

За правилами частини 1 статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (частина 2 статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України).

Відповідно до частини 4 статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Згідно із частиною 1 статті 76 Кодексу адміністративного судочинства України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (частина 2 статті 76 Кодексу адміністративного судочинства України).

За правилами частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Оцінюючи у якості доказів на обґрунтування позовних вимог надані на звернення Прокурора відомості, що містяться у листі Головного управління Державної фіскальної служби України в Івано-Франківській області №309/9/09-19-13-01-21 від 13 квітня 2017 року щодо звітності форми 1-ДФ ТОВ «Верховина-ДС», а також у листі Управління Держпраці в Івано-Франківській області № 04-13/15-10/3103 від 28 квітня 2017 року щодо найманих працівників у період січня-квітня 2017 року ТОВ, апеляційний суд виходить із того, що вони не можуть підміняти собою відповідних актів Управління за наслідками виконання обов`язку по проведенню не менше як одного разу на три роки перевірки виконання ТОВ «Верховина-ДС» своїх обов`язків, як користувача мисливських угідь.

Такі відомості стосуються взаємовідносин ТОВ «Верховина-ДС» із Головним управлінням Державної фіскальної служби України в Івано-Франківській області та Управлінням Держпраці в Івано-Франківській області, які здійснюють контроль за діяльністю відповідача у межах покладених на них законом повноважень щодо дотримання відповідачем вимог податкового та трудового законодавства, однак не стосуються можливості реального виконання товариством своїх обов`язків за Договором.

Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Частиною 2 статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

При цьому апеляційний суд вважає за можливе врахувати позицію Європейського суду з прав людини, яку він висловив у справі «Федорченко та Лозенко проти України» (заява № 387/03, 20 вересня 2012 року, п.53), відповідно до якої суд при оцінці доказів керується критерієм доведення «поза розумними сумнівом», тобто, аргументи сторони мають бути достатньо вагомими, чіткими та узгодженими.

З огляду на наведене апеляційний суд вважає, що такі докази не відповідають вимогам належності та достатності, а отже не можуть бути покладені у основу судового рішення про задоволення позовних вимог Прокурора.

Приписами частини 1 статті 317 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є:

1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи;

2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими;

3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи;

4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

На переконання апеляційного суду, при вирішенні публічно-правового спору, що розглядається, суд першої інстанції допустив невідповідність висновків, викладених у своєму рішенні, обставинам справи, що призвело до помилкового задоволення позову. Відтак, рішення суду першої інстанції слід скасувати та у задоволенні позову Прокурора відмовити.

На підставі приписів частин 1 та 6 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції вважає за необхідне стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Управління на користь ТОВ «Верховина-ДС» сплачений при зверненні до суду апеляційної інстанції судовий збір.

Керуючись статтями 241, 243, 308, 310, 317, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд,

ПОСТАНОВИВ :

апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Верховина-ДС»</a> задовольнити.

Скасувати рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 06 червня 2017 року у справі № 809/756/17 та у задоволенні позову першого заступника прокурора Івано-Франківської області в інтересах Івано-Франківського обласного управління лісового та мисливського господарства відмовити.

Стягнути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Верховина-ДС»</a> (код ЄДРПОУ 34278508, 77701, Івано-Франківська область, смт. Богородчани, вул. Б.Хмельницького, 43-А) сплачений при зверненні до апеляційного суду судовий збір у розмірі 1760 (одна тисяча сімсот шістдесят) грн за рахунок бюджетних асигнувань Івано-Франківського обласного управління лісового та мисливського господарства (код ЄДРПОУ 35276386, 76015, Івано-Франківська область, м. Івано-Франківськ, вул. Грушевського, 31).

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий суддя Т. В. Онишкевич судді І. М. Обрізко С. П. Нос Постанова у повному обсязі складена 25 серпня 2022 року.