Ухвала

від 09.04.2020 по справі 809/756/17

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

09 квітня 2020 року

Київ

справа №809/756/17

адміністративне провадження №К/9901/38589/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду :

судді-доповідача - Шарапи В.М.,

суддів: Тацій Л.В., Чиркіна С.М.,

розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу Першого заступника прокурора Івано-Франківської області на ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 23.10.2017 у справі №809/756/17 за позовом Першого заступника прокурора Івано-Франківської області в інтересах Івано-Франківського обласного управління лісового та мисливського господарства до Товариства з обмеженою відповідальністю "Верховина ДС", третя особа Івано-Франківська обласна рада про припинення права користування мисливськими угіддями

УСТАНОВИВ:

15.05.2015 перший заступник прокурора Івано-Франківської області (надалі - Прокурор) звернувся до суду в інтересах держави в особі - Івано-Франківського обласного управління лісового та мисливського господарства з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Верховина" (надалі - ТОВ "Верховина"), третя особа Івано-Франківська обласна рада (надалі - Обласна рада) про припинення права користування мисливськими угіддями.

Постановою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 06.06.2017 позовні вимоги задоволено повністю. Припинено право користування ТОВ "Верховина-ДС" (код 34278508) мисливськими угіддями, наданими на підставі рішення Обласної ради за №87-5/2006 від 08.09.2006.

Ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 23.10.2017 скасовано постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 06.06.2017, а провадження у справі - закрито.

Судами попередніх інстанцій під час судового розгляду справи встановлено наступні обставини:

Рішенням сесії Обласної ради №87-5/2006 від 08.09.2006 в Богородчанському районі вилучено з користування мисливсько-риболовного виробничого підприємства обласної ради УТМР 12579,4 га мисливських угідь площею 12579,4 га та надано їх в користування ТОВ "Верховина-ДС" терміном на 15 років.

Пунктом 3 вказаного рішення було передбачено обов`язок ТОВ "Верховина-ДС" створити спеціалізований підрозділ для ведення мисливського господарства та охорони мисливської фауни згідно з чинним законодавством.

На виконання рішення Обласної ради №87-5/2006 від 08.09.2006 між Івано-Франківським обласним управлінням лісового та мисливського господарства та ТОВ "Верховина-ДС" укладено договір від 06.07.2009 про умови ведення мисливського господарства.

Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги, виходив з того, що відповідач всупереч вимог частини 4 статті 28 Закону України "Про мисливське господарство та полювання" від 22.02.2000 №1478-III (надалі - Закон №1478-III) і проекту організації та розвитку мисливського господарства, розробленого відповідно до існуючих на момент його реалізації вимог, не створено єгерську службу у кількості 6 єгерів, чим допущено порушення, яке полягає в систематичному невиконанні обов`язків щодо охорони та відтворення мисливських тварин та зобов`язань, обумовлених договором про умови ведення мисливського господарства та за яке передбачено відповідальність встановлену абзацом 5 частини 1 статті 23 Закону №1478-III. При цьому, суд першої інстанції послався на те, що відповідно до частини 2 статті 23 Закону №1478-III, з огляду на виявлені порушення цього Закону, рішення про припинення права користування мисливськими угіддями повинно прийматись адміністративним судом за позовом уповноваженого на те органу, в інтересах якого діє Прокурор.

Суд апеляційної інстанції, скасовуючи постанову суду першої інстанції та закриваючи провадження у справі, вказав, що даний спір не є публічно-правовим, адже при здійсненні повноважень власника мисливських угідь Обласна рада не є суб`єктом владних повноважень, а виступає рівноправним суб`єктом земельних відносин, дії якого спрямовані на реалізацію власного права розпоряджатися мисливськими угіддями. Тому, суд апеляційної інстанції, з покликанням на правову позицію, висловлену Верховним Судом України у своїй постанові від 11.11.2015 у справі №2а-2885/12/1470, дійшов висновку, що в разі прийняття суб`єктом владних повноважень рішення про передачу у користування мисливських угідь, яке є ненормативним актом та вичерпує свою дію після реалізації, подальше оспорювання правомірності набуття фізичною чи юридичною особою у користування спірних мисливських угідь або припинення права користування має вирішуватися у порядку цивільної (господарської) юрисдикції, оскільки виникає спір про право цивільне.

Прокурор подав касаційну скаргу на ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 23.10.2017, в якій просить оскаржуване судове рішення скасувати і залишити в силі постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 06.06.2017.

Аргументи скаржника на обґрунтування доводів поданої касаційної скарги зводяться до допущення судом апеляційної інстанції порушень норм процесуального права та неправильного застосування норм матеріального права. Зокрема, скаржник зазначає, що судом не було враховано тієї обставини, що предметом заявленого адміністративного позову є припинення права користування відповідача мисливськими угіддями, а не оскарження рішення Обласної ради про надання їх у користування. Наголошує, що постанова Верховного Суду України від 11.11.2015 у справі №2а-2885/12/1470 стосується визначення юрисдикції вирішення спорів щодо оскарження рішень про набуття особою права користування мисливськими угіддями. Також, скаржник вказує, що частиною 2 статті 23 Закону №1478-III прямо передбачено, що позови про припинення права користування мисливськими угіддями вирішуються адміністративними судами. Тому, скаржник вважає, що судом апеляційної інстанції безпідставно закрито провадження у даній адміністративній справі.

Інші учасники справи (відзивів) заперечень на касаційну скаргу не подали.

Відповідно до частини 4 статті 50 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній на час звернення Прокурора до суду, надалі - КАС України), громадяни України, іноземці чи особи без громадянства, їх об`єднання, юридичні особи, які не є суб`єктами владних повноважень, можуть бути відповідачами лише за адміністративним позовом суб`єкта владних повноважень, зокрема, в інших випадках, встановлених законом (пункт 5).

Згідно з частиною 5 статті 105 КАС України, адміністративний позов суб`єкта владних повноважень може містити інші вимоги у випадках, встановлених законом.

Частиною 2 статті 60 КАС України визначено, що з метою представництва інтересів громадянина або держави в адміністративному суді прокурор в межах повноважень, визначених законом, звертається до суду з адміністративним позовом (поданням), бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження в якій відкрито за адміністративним позовом інших осіб, на будь-якій стадії її розгляду, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення Верховним Судом України, про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами для представництва інтересів громадянина або держави. При цьому прокурор повинен надати адміністративному суду докази, які підтверджують неможливість громадянина самостійно здійснювати представництво своїх інтересів.

У свою чергу, абзацом 5 частини 1 статті 23 Закону №1478-III передбачено, що право користування мисливськими угіддями припиняється у разі систематичного невиконання обов`язків щодо охорони та відтворення мисливських тварин, зобов`язань, обумовлених договором між користувачем мисливських угідь та власником (користувачем) земельних ділянок або центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері лісового та мисливського господарства.

Абзацом 3 частини 2 статті 23 Закону №1478-III встановлено, що рішення про припинення права користування мисливськими угіддями, крім випадку закінчення строку користування, приймаються: у випадках, передбачених абзацами п`ятим, шостим частини першої цієї статті, - адміністративним судом за позовом центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері лісового та мисливського господарства, або центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику із здійснення державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів, або органів, уповноважених на надання у користування мисливських угідь щодо застосування такого заходу реагування.

Системний аналіз наведених норм КАС України та Закону №1478-III дає підстави для висновку, що позови уповноваженого органу про припинення права користування мисливськими угіддями повинні розглядатися адміністративними судами.

Суд апеляційної інстанції в оскаржуваній ухвалі послався на правову позицію, викладену у постанові Верховного Суду України від 11.11.2015 у справі №2а-2885/12/1470, згідно якої у разі прийняття суб`єктом владних повноважень рішення про передачу у користування мисливських угідь (тобто ненормативного акта, який вичерпує свою дію після його реалізації) подальше оспорювання правомірності набуття фізичною чи юридичною особою у користування спірних мисливських угідь має вирішуватися у порядку цивільної (господарської) юрисдикції, оскільки виникає спір про право цивільне.

Дана правова позиція була підтримана, зокрема, Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 22.08.2018 у справі №806/945/17.

Проте, слід наголосити, що така правова позиція стосується визначення юрисдикції щодо розгляду судами спорів за позовами про скасування рішень про надання в користування мисливських угідь, а не про припинення такого права у порядку, визначеному частиною 2 статті 23 Закону №1478-III.

Тому, колегія суддів Верховного Суду не вважає за можливе застосувати зазначені висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду.

За змістом частини 6 статті 346 КАС України (в редакції, чинній на час розгляду касаційної скарги), справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду, коли учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної юрисдикції, крім випадків, якщо:

1)учасник справи, який оскаржує судове рішення, брав участь у розгляді справи в судах першої чи апеляційної інстанції і не заявляв про порушення правил предметної юрисдикції;

2)учасник справи, який оскаржує судове рішення, не обґрунтував порушення судом правил предметної юрисдикції наявністю судових рішень Верховного Суду у складі колегії суддів (палати, об`єднаної палати) іншого касаційного суду у справі з подібною підставою та предметом позову у подібних правовідносинах;

3)Велика Палата Верховного Суду вже викладала у своїй постанові висновок щодо питання предметної юрисдикції спору у подібних правовідносинах.

В силу вимог частини 1 статті 347 КАС України, питання про передачу справи на розгляд палати, об`єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду вирішується судом за власною ініціативою або за клопотанням учасника справи.

Таким чином, зважаючи на ту обставину, що Прокурор оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної юрисдикції і Велика Палата Верховного Суду не викладала у своїй постанові висновок щодо питання предметної юрисдикції спору у подібних правовідносинах, колегія суддів касаційного суду приходить до висновку про необхідність передачі справи за даною касаційною скаргою на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

Керуючись пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15.01.2020 №460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ", статтями 341, 346-347, 355, 359 КАС України, суд, -

УХВАЛИВ:

Передати справу №809/756/17 за касаційною скаргою Першого заступника прокурора Івано-Франківської області на ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 23.10.2017 на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

Ухвала суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя Шарапа В.М.

Судді Тацій Л.В.

Чиркін С.М.