Рішення

від 06.07.2022 по справі 640/2753/20

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

07 липня 2022 року м. Київ № 640/2753/20

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючої судді Кузьменко А.І., розглянувши в порядку спрощеного провадження адміністративну справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ОСТ-ВЕСТ-СЕРВІС"

до Головного управління Державної податкової служби у місті Києві

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "ОСТ-ВЕСТ-СЕРВІС" (далі - позивач) звернулося до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Головного управління Державної податкової служби у місті Києві (далі - відповідач), в якому просить: визнати протиправними дії Головного управління Державної податкової служби у місті Києві щодо прийняття податкових повідомлень-рішень № 0017611401 від 26 жовтня 2018 року, № 02012615050101 від 31 жовтня 2019 року, № 02022615050101 від 31 жовтня 2019 року, № 02032615050101 від 31 жовтня 2019 року; визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Головного управління Державної податкової служби у місті Києві № 0017611401 від 26 жовтня 2018 року, № 02012615050101 від 31 жовтня 2019 року, № 02022615050101 від 31 жовтня 2019 року, № 02032615050101 від 31 жовтня 2019 року; стягнути з Державного бюджету України на користь позивача суму сплаченого судового збору.

В обґрунтування позовних вимог позивач вказує, що висновки акту від 07 жовтня 2019 року №49/26-15-05-01-01/38454149 «Про результати документальної позапланової виїзної перевірки Товариства з обмеженою відповідальністю "ОСТ-ВЕСТ-СЕРВІС" з питань дотримання вимог податкового законодавства України по взаємовідносинах із Товариством з обмеженою відповідальністю «Мідл Про» за липень 2017 року показників декларації з податку на додану вартість та за 2017 рік - показників фінансової звітності з їх відображенням у деклараціях з податку на прибуток підприємств» спростовуються наявними первинними бухгалтерськими документами.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 05 березня 2020 року відкрито провадження у справі та вирішено здійснити її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Відповідач заперечуючи проти задоволення позовних вимог у відзиві на позов вказує, що перевіркою не підтверджується проведення господарських операцій позивача з Товариством з обмеженою відповідальністю «Мідл Про», з огляду на те, що засновник та директор названого товариства заперечує свою участь у створенні та діяльності такого товариства; на названому товаристві обліковується одна особа, товариство за період діяльності не здійснювало імпорту товару.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 квітня 2020 року в задоволенні клопотання представника Головного управління Державної податкової служби у місті Києві про розгляд справи за участю представника відповідача та допит свідка відмовлено.

Розглянувши подані сторонами документи та матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва встановив наступне.

Головним управлінням Державної податкової служби у місті Києві відповідно до підпункту 78.1.4 пункту 78.1 статті 78 Податкового кодексу України проведено документальну позапланову виїзну перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю "ОСТ-ВЕСТ-СЕРВІС" з питань дотримання вимог податкового законодавства України по взаємовідносинах із Товариством з обмеженою відповідальністю «Мідл Про» за липень 2017 року показників декларації з податку на додану вартість та за 2017 рік - показників фінансової звітності з їх відображенням у деклараціях з податку на прибуток підприємств, за результатом якої складено акт від 07 жовтня 2019 року №49/26-15-05-01-01/38454149 (далі - акт перевірки).

Так, перевіркою встановлено порушення позивачем пунктів 44.1, 44.2 статті 44, підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено суму податку на прибуток в розмірі 31194 грн.; пункту 44.1 статті 44, пунктів 198.1, 198.2, 198.3, 198.6 статті 198, пунктів 200.1, 200.4 статті 200 Податкового кодексу України, внаслідок чого занижено суму податку на додану вартість на суму 2 282 грн.

На підставі акту перевірки відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення:

№ 02012615050101 від 31 жовтня 2019 року, яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання за платежем податок на прибуток на загальну суму 46 791,0 грн (за основним платежем 31194,0 грн, за штрафними (фінансовими) санкціями 15597,0 грн.);

№ 02022615050101 від 31 жовтня 2019 року, яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання за платежем податок на додану вартість на загальну суму 3 423,0 грн(за основним платежем 2282,0 грн, за штрафними (фінансовими) санкціями 1141,0 грн);

№ 02032615050101 від 31 жовтня 2019 року, яким позивачу зменшено розмір від`ємного значення суми податку на додану вартість в сумі 26601 грн.

Рішенням Державної податкової служби України від 11 січня 2020 року №1285/6/99-00-08-05-02-06 скаргу позивача залишено без задоволення, а податкові повідомлення-рішення № 02012615050101 від 31 жовтня 2019 року, № 02022615050101 від 31 жовтня 2019 року, № 02032615050101 від 31 жовтня 2019 року без змін.

Незгода позивача із вказаними вище податковими повідомленнями-рішеннями зумовила звернення до суду з даним позовом.

Суд наголошує, що в матеріалах справи відсутні докази прийняття відповідачем на підставі акту перевірки від 07 жовтня 2019 року №49/26-15-05-01-01/38454149 податкового повідомлення-рішення № 0017611401 від 26 жовтня 2018 року, у позові позивачем також не наведено обґрунтувань щодо протиправності зазначеного податкового повідомлення-рішення, отже позов в частині визнання протиправними дій відповідача щодо прийняття податкового повідомлення-рішення № 0017611401 від 26 жовтня 2018 року та визнання протиправним і скасування такого податкового повідомлення-рішення задоволенню не підлягає.

Згідно з пунктом 44.1 статті 44 Податкового кодексу України, для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Відповідно підпункту 200.1 і 200.2 статті 200 Податкового кодексу України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов`язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені цим розділом.

У свою чергу, відповідно до підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14, підпункту «а» пункту 198.1, пункту 198.2 статті 198 Податкового кодексу України «податковий кредит» - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з пунктом 198.3 статті 198 Податкового кодексу України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг.

Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 198.6 статті 198 Податкового кодексу України встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними у абзаці першому цього пункту документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Податкові накладні, отримані з Єдиного реєстру податкових накладних, є для отримувача товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Відповідно до підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 Податкового кодексу України об`єктом оподаткування податком на прибуток підприємств є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього розділу.

Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначає Закон України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність» від 16 липня 1999 року №996-XIV (далі по тексту - Закон України від 16 липня 1999 року №996-ХIV).

Відповідно до статті 1 цього Закону «первинний документ» - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Аналіз вказаної норми дає підстави вважати, що первинний документ згідно з цим визначенням містить дві обов`язкові ознаки: він має містити відомості про господарську операцію і підтверджувати її реальне (фактичне) здійснення.

Підпунктом 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України визначено, що «господарська діяльність» - це діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Згідно зі статтею 1 Закону України від 16 липня 1999 року №996-ХIV, господарська операція - це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона має спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Здійснення господарської операції і власне її результат підлягають відображенню в бухгалтерському обліку.

За змістом частини 1 та 2 статті 9 Закону України від 16 липня 1999 року №996-ХIV, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Тобто, для бухгалтерського обліку мають значення лише ті документи, які підтверджують фактичне здійснення господарської операції. При цьому, якщо певна господарська операція не відбулася чи відбулася не за тим її змістом, який відображений в укладених платником податку договорах, то це є підставою для застосування відповідних наслідків у податковому обліку.

Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків як обов`язкова ознака господарської операції кореспондується з наведеними вище нормами Податкового кодексу України.

Правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування витрат та податкового кредиту наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в своїй господарській діяльності, що пов`язані з рухом активів, зміною зобов`язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, що має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами.

Якщо господарська операція фактично не відбулася, то первинні документи, складені платником податку та його контрагентами на підтвердження такої операції, не відповідають дійсності, та свідчать про відсутність у сторін волевиявлення щодо реального здійснення господарської операції.

Наслідки для податкового обліку створює лише фактичний рух активів, що є обов`язковою умовою для формування витрат та податкового кредиту.

Аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту. При цьому в первинних документах, які є підставою для бухгалтерського обліку, фіксуються дані лише про фактично здійснені господарські операції.

Отже, наведеними нормами передбачено, по-перше, обов`язок платника податків вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, а також надавати посадовим особам контролюючого органу документи, необхідні для проведення контролюючим органом перевірки, крім випадків їх виїмки або іншого вилучення правоохоронними органами.

З матеріалів справи вбачається, що між позивачем (замовник-експедитор) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Пролайт Плюс» (після зміни назви Товариство з обмеженою відповідальністю «Мідл Про», Експедитор) укладено договір про надання послуг №86 від 01липня 2017 pоку, відповідно до якого Експедитор виконує для Замовника - експедитора перевезення вантажів.

В ході виконання умов договору №86 від 01липня 2017 pоку сторонами складено акти виконаних робіт №22 від 21 липня 2017 року, №23 від 25липня 2017 року, №25 від 27 липня 2017 року, №29 від 29 липня 2017 року, №30 від 29 липня 2017 року, №31 від 27 липня 2017 року, №35 від 31 липня 2017 року, рахунки на оплату від 21 липня 2017 року №61634, від 25 липня 2017 року №61629, від 27 липня 2017 року №61631, від 29 липня 2017 року №61630, №61632, від 27 липня 2017 року №61635, від 31 липня 2017 року №61633, податкові накладні №35 від 31 липня 2017 року, №31, №30 від 29 липня 2017 року, №29 від 29 липня 2017 року, №25 від 27 липня 2017 року, №23 від 25 липня 2017 року, №22 від 21 липня 2017 року.

Відповідно до договору про відступлення права вимоги (цесії) від 14 лютого 2019 року №173300 Товариство з обмеженою відповідальністю «Пролайт Плюс» (після зміни назви Товариство з обмеженою відповідальністю «Мідл Про») передало Товариству з обмеженою відповідальністю «Адекко» право вимоги боргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ОСТ-ВЕСТ-СЕРВІС" в сумі 173 300,0 грн, який виник на підставі договору №86 від 01липня 2017 pоку.

З матеріалів справи вбачається, що оплата позивачем здійснювалась платіжними дорученнями від 14 лютого 2019 року №415, №416, №417, №418.

Так, встановлені контролюючим органом порушення позивачем податкового законодавства ґрунтуються на наступних висновках:

- Товариство з обмеженою відповідальністю "МІДЛ ПРО" згідно останньої поданої відомості про нарахування заробітної плати (доходу, грошового забезпечення) застрахованим особам за травень 2017 року - Середньооблікова кількість штатних працівників за звітний період, осіб - 1, ОСОБА_1 ;

- оскільки фінансовий звіт та декларацію з податку на прибуток за 2017 рік Товариством з обмеженою відповідальністю "МІДЛ ПРО" до ДПІ не подано, перевіркою встановлено відсутність на підприємстві основних засобів, виробничих запасів, товарних запасів, грошових коштів або будь-яких інших активів необхідних для здійснення господарської діяльності;

- оскільки Товариство з обмеженою відповідальністю "МІДЛ ПРО" декларації з екологічного податку, земельного податку, транспортного податку до органів ДФС не подавало, перевіркою встановлено відсутність відповідних ресурсів (складські, офісні приміщення, транспортні засоби, земельні ділянки тощо) на підприємстві;

- за даними АІС «Податковий блок» Товариство з обмеженою відповідальністю "МІДЛ ПРО" за весь період своєї діяльності не здійснювало імпорту товарів;

- згідно аналізу даних ЄРПН за період з моменту створення (07 червня 2016 року) по дату акта перевірки Товариство з обмеженою відповідальністю "МІДЛ ПРО" не отримувало послуги з оренди приміщення, опалення, водо-, тепло- постачання, зв`язку, не придбавала канцелярські засоби тощо. Відсутність таких витрат є одним із свідчень фактичної неможливості здійснення господарської діяльності суб`єкта господарювання;

- згідно наявних баз даних податкового органу по Товариству з обмеженою відповідальністю "МІДЛ ПРО" наявна картка суб`єкта фіктивного підприємництва від 02 серпня 2017 року № 1521/8/26-57-21-04;

- відповідно до протоколу допиту, директор та засновник Товариства з обмеженою відповідальністю "МІДЛ ПРО" заперечує свою участь у діяльності названого товариства.

Даючи оцінку таким доводам, суд зазначає, що відповідно до частини 1 статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Згідно частини 1 статті 74 Кодексу адміністративного судочинства України суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом.

Законом, який визначає порядок отримання показань під час досудового слідства та порядок їх фіксації у протоколі допиту, є Кримінальний процесуальний кодекс України.

Відповідно до частин 1, 2 статті 23 Кримінального процесуального кодексу України суд досліджує докази безпосередньо. Показання учасників кримінального провадження суд отримує усно. Не можуть бути визнані доказами відомості, що містяться в показаннях, речах і документах, які не були предметом безпосереднього дослідження суду, крім випадків, передбачених цим Кодексом. Суд може прийняти як доказ показання осіб, які не дають їх безпосередньо в судовому засіданні, лише у випадках, передбачених цим Кодексом.

Частина 4 статті 95 Кримінального процесуального кодексу України визначає, що суд може обґрунтовувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання або отриманих у порядку, передбаченому статтею 225 цього Кодексу. Суд не вправі обґрунтовувати судові рішення показаннями, наданими слідчому, прокурору, або посилатися на них.

Відповідно до частини 6 статті 78 Кримінального процесуального кодексу України вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

А тому суд вважає посилання відповідача на відомості щодо контрагента позивача, отримані в межах досудового розслідування, як на підставу порушення позивачем норм податкового законодавства необґрунтованими, оскільки вищезазначені відомості не є вироком суду в розумінні статті 369 Кримінального процесуального кодексу України, яким встановлюються визнані судом доведеними фактичні обставин із зазначенням місця, часу, способу вчинення та наслідків кримінального правопорушення, форми вини і мотивів кримінального правопорушення.

До винесення вироку в рамках кримінального провадження, протокол допиту досудового розслідування чи інші матеріали досудового розслідування, а також ухвали слідчого судді про надання дозволу на проведення окремих слідчих дій, не можуть вважатись належним доказом в адміністративному судочинстві.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 06 листопада 2018 року у справі №822/551/18, а також у постанові Шостого апеляційного адміністративного суду від 10 лютого 2022 року у справі №640/12250/19.

Як встановлено судом з матеріалів справи, ні на момент проведення податкової перевірки та фіксації її наслідків, ні станом на час розгляду даної справи, інформація стосовно винесення вироку щодо посадових осіб Товариства з обмеженою відповідальністю "МІДЛ ПРО" відсутня.

Отже, сам факт порушення кримінального провадження до винесення судом обвинувального вироку в рамках такого провадження не може вважатись належним доказом в адміністративному судочинстві.

До того ж, факт порушення кримінальної справи та отримання свідчень (пояснень) посадових осіб господарюючих суб`єктів, в рамках такої кримінальної справи, не є беззаперечним фактом, що підтверджує відсутність реальних правових наслідків всіх господарських операцій проведених позивачем та його контрагентами.

Додаткового варто звернути увагу і на те, що в матеріалах справи наявна світлокопія протоколу допиту свідка без зазначення в акті перевірки про надання дозволу слідчого на розголошення даних досудового розслідування. Натомість, сам по собі факт порушення кримінальної справи не доводить складу податкового правопорушення.

Саме тому матеріали досудового розслідування за кримінальним провадженням не можуть бути враховані як доказ фіктивності "МІДЛ ПРО".

Щодо посилань відповідача в акті перевірки на інформацію з ІС «Податковий блок» варто зазначити, що така інформація сприймається судом критично, оскільки сама по собі не спростовує реальності господарських операцій між позивачем та Товариством з обмеженою відповідальністю "МІДЛ ПРО". Натомість, така інформація стосується виключно Товариства з обмеженою відповідальністю "МІДЛ ПРО" та не вказує на протиправні дії позивача.

Натомість, позивач як платник податку не має обов`язку та повноважень здійснювати контроль за дотриманням усіма постачальниками товару (робіт, послуг) у ланцюгу постачання вимог законодавства щодо здійснення господарської діяльності, дотримання вимог податкового законодавства тощо і в подальшому зазнавати певних негативних наслідків у вигляді позбавлення права на податковий кредит чи бюджетне відшкодування за можливу неправомірну діяльність будь-кого з контрагентів.

Отже, платник податків, який придбав товар та або/послуги в особи, що порушує вимоги податкового законодавства, не повинен притягуватися до відповідальності в тому випадку, якщо він здійснював реальну господарську операцію та не знав про певні порушення правил ведення господарської діяльності та оподаткування своїм контрагентом або постачальниками товару (робіт, послуг) у ланцюгу постачання.

З огляду на принцип персональної відповідальності платника податку, право особи на податковий кредит не може ставитись у пряму залежність від додержання податкової дисципліни третіми особами. Тобто, якщо контрагент порушив податкове законодавство, це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи, а тому дані порушення не можуть бути підставою для відмови у праві платника податку на податковий кредит за наявності факту здійснення господарської операції.

Щодо посилання відповідача на не здійснення Товариством з обмеженою відповідальністю "МІДЛ ПРО" за весь період своєї діяльності імпорту товарів, суд зазначає, що позивачем з названим товариством було укладено договір експедиторських послуг, що не потребує імпорту Товариством з обмеженою відповідальністю "МІДЛ ПРО" товару.

Так, у рішенні по справі «Булвес» АД проти Болгарії» від 22 січня 2009 року (2009 рік, заява № 3991/03) Європейським судом зазначено, що платник податків не повинен нести відповідальність за зловживання, вчинені його постачальниками, якщо він не знав про такі зловживання і не міг про них знати.

При цьому суд звертає увагу, що судова практика вирішення податкових спорів виходить з презумпції добросовісності платників та інших учасників правовідносин у сфері економіки. У зв`язку з цим презюмується, що дії платника, результатом яких є отримання податкової вигоди, вважаються економічно виправданими, а відомості, що містяться у податковій та бухгалтерській звітності платника, - достовірні. Подання платником до контролюючого органу усіх належним чином оформлених первинних документів, передбачених податковим законодавством, з метою отримання податкової вигоди є підставою для її отримання, якщо податковий орган не доведе неправдивість, недостовірність або суперечливість відомостей, що містяться у таких документах. Доводи ж податкового органу про отримання платником необґрунтованої податкової вигоди мають ґрунтуватись на сукупності доказів, що безспірно підтверджують існування обставин, які виключають право платника, зокрема, на включення сплаченого податку на додану вартість до податкового кредиту. Разом з тим, у справі, що переглядається, відповідачем не доведено існування таких обставин.

З огляду на викладене, суд вбачає наявним підстави для визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень № 02012615050101 від 31 жовтня 2019 року, № 02022615050101 від 31 жовтня 2019 року, № 02032615050101 від 31 жовтня 2019 року.

Щодо позову в частині визнання протиправними дій відповідача щодо прийняття податкових повідомлень-рішень № 02012615050101 від 31 жовтня 2019 року, № 02022615050101 від 31 жовтня 2019 року, № 02032615050101 від 31 жовтня 2019 року, суд зазначає, що наслідком таких дій є саме прийняття зазначених податкових повідомлень-рішень, які порушують безпосередньо права та інтереси позивача, отже й належним способом захисту прав позивача є саме скасування таких податкових повідомлень-рішень.

Згідно з частиною 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Частиною 2 статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Згідно вимог частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

На думку Окружного адміністративного суду міста Києва, відповідач, як суб`єкт владних повноважень, покладений на нього обов`язок доказування правомірності прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень з урахуванням вимог, встановлених частиною 2 статті 19 Конституції України та частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, не виконав, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, які містяться в матеріалах справи, суд приходить до висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення позову.

Відповідно до частини 3 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 72-77, 139, 143, 241-246, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "ОСТ-ВЕСТ-СЕРВІС" задовольнити частково.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення № 02012615050101 від 31 жовтня 2019 року, № 02022615050101 від 31 жовтня 2019 року, № 02032615050101 від 31 жовтня 2019 року, прийняті Головним управлінням Державної податкової служби у місті Києві.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ОСТ-ВЕСТ-СЕРВІС" (код ЄДРПОУ 38454149) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної податкової служби у місті Києві (04116, місто Київ, вулиця Шолуденка, будинок 33/19, код ЄДРПОУ 43141267) судовий збір в сумі 1051 (дві тисячі сто дві) грн 00 коп.

Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293, 295-297, пункту 3 розділу VI "Прикінцеві положення" Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Суддя А.І. Кузьменко