Рішення

від 12.07.2022 по справі 640/28460/21

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

13 липня 2022 року м. Київ №640/28460/21

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі:

головуючого судді Шейко Т.І.,

розглянувши у порядку письмового провадження за правилами загального позовного провадження адміністративну справу

за позовомАдвокатського бюро "Михайла Баннова"доМіністерства фінансів Українипровизнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта і зобов`язання вчинити певні дії

встановив:

Адвокатське бюро "Михайла Баннова" звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Міністерства фінансів України, у якому просить суд:

- визнати протиправним та нечинним наказ Міністерства фінансів України від 19.03.2021 №163 "Про затвердження Положення про форму та зміст структури власності";

- зобов`язати Міністерство фінансів України прийняти новий нормативно-правовий акт на заміну наказу Міністерства фінансів Україні від 19.03.2021 №163 "Про затвердження Положення про форму та зміст структури власності", який відповідатиме положенням Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" та Закону України "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення".

В обґрунтування заявлених вимог у позові зокрема зазначено, що спірним наказом відповідача затверджено положення, окремі норми якого суперечать законодавству України та порушують права позивача.

Ухвалою суду від 11.10.2021 відкрито провадження у справі в порядку загального позовного провадження та призначено справу до розгляду у підготовче судове засідання. Запропоновано відповідачеві у п`ятнадцяти денний строк з моменту отримання даної ухвали подати відзив на позовну заяву і всі можливі докази на підтвердження заперечень проти позову.

27.10.2021 судом отримано відзив на позовну заяву, у якому відповідач, заперечуючи проти позову, серед іншого зазначив, що оскаржуване позивачем положення затверджене відповідачем за наявності на те відповідних повноважень, в тому числі на виконання вимог Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань", а також вказав, що останнє за своїм змістом відповідає приписам чинного законодавства України, яке регулює спірні правовідносини.

У відповіді на відзив, отриманого судом 18.11.2021, позивач наголошує, що відповідачем не надано належної уваги всім аргументам, наведеним у позовній заяві, а також додатково звертає увагу на те, що затверджене відповідачем Положення про форму та зміст структури власності, як підзаконний нормативно-правовий акт, суперечить приписам Закону України "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення" та Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань", оскільки протиправно розширює обсяг інформації, яку необхідно надати відповідним суб`єктом при внесенні відомостей до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань.

Ухвалою суду від 08.02.2022 закрито підготовче провадження у справі та призначено судове засідання для розгляду справи по суті.

В судовому засіданні позивач підтримав позовні вимоги та просив їх задовольнити у повному обсязі.

Відповідач заперечив проти задоволення позовних вимог та просив відмовити у їх задоволенні, наголосивши на відсутності порушених прав позивача, які б підлягали судовому захисту.

01.06.2022 судом отримано додаткові пояснення відповідача, в якому останній заперечує твердження позивача щодо невідповідності спірного Положення про форму та зміст структури власності акта вищої юридичної сили, а також знову наголошує на тому, що вказане Положення прийняте на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Протокольною ухвалою від 21.06.2022, з урахуванням думки представників сторін, подальший розгляд справи вирішено здійснити у порядку письмового провадження.

Розглянувши матеріали адміністративної справи, з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується заявлені позивачем вимоги, заперечення відповідача, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

28.04.2020 набрав чинності Закон України "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення" від 06.12.2019 №361-IX (Закон №361-IX) яким, зокрема, внесено зміни до Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" від 15.05.2003 №755-IV (Закон №755-IV).

Закон №361-IX частину першу статті 17 Закону №755-IV доповнив, в тому числі пунктами 17-19, якими встановлювалось, що для державної реєстрації створення юридичної особи (у тому числі в результаті виділу, злиття, перетворення, поділу), крім створення державного органу, органу місцевого самоврядування, подаються такі документи:

- структура власності за формою та змістом, визначеними відповідно до законодавства;

- витяг, виписка чи інший документ з торговельного, банківського, судового реєстру тощо, що підтверджує реєстрацію юридичної особи - нерезидента в країні її місцезнаходження, - у разі, якщо засновником юридичної особи є юридична особа - нерезидент;

- нотаріально засвідчена копія документа, що посвідчує особу, яка є кінцевим бенефіціарним власником юридичної особи, - для фізичної особи - нерезидента та, якщо такий документ оформлений без застосування засобів Єдиного державного демографічного реєстру, - для фізичної особи - резидента.

Крім цього, стаття 17 Закону №755-IV також була доповнена, зокрема частиною двадцять четвертою, положення якої передбачали, що форма та зміст структури власності встановлюються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізацію державної політики у сфері запобігання і протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення, за погодженням з Міністерством юстиції України.

У відповідності до пунктів 1, 8 Положення про Міністерство фінансів України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20.08.2014 №375 (Положення №375), статті 15 Закону України "Про центральні органи виконавчої влади", частини двадцять четвертої статті 17 Закону №755-IV та пункту 4 розділу X "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №361-IX, наказом відповідача від 19.03.2021 №163 затверджено Положення про форму та зміст структури власності (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 08.06.2021 за №768/3639) (Положення №163).

Позивач зазначає, що Закон №755-IV та Закон №361-IX визначають обсяг інформації, яку необхідно надати державному реєстратору при внесенні відомостей про юридичну особу, зокрема щодо її кінцевого бенефіціарного власника.

Разом з тим, на переконання позивача Положення №163, що затверджене відповідачем спірним наказом, містить відмінне, за своєю суттю, від Закону №361-IX визначення терміну "структура власності", що в свою чергу безпосередньо впливає на обсяг інформації, яку необхідно надати державному реєстратору при внесенні відомостей до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань.

Так, згідно пункту 58 частини першої статті 1 Закону №361-IX структура власності - документально підтверджена система взаємовідносин фізичних та юридичних осіб, трастів, інших подібних правових утворень, що дає змогу встановити всіх кінцевих бенефіціарних власників, у тому числі відносини контролю між ними, або відсутність кінцевих бенефіціарних власників.

Структура власності за формою є офіційним документом, що являє собою схематичне зображення структури власності юридичної особи, яка відображає всіх осіб, які прямо або опосередковано володіють цією особою самостійно чи спільно з іншими особами або незалежно від формального володіння мають можливість значного впливу на керівництво чи діяльність юридичної особи (пункт 3 Положення №163).

Згідно пункту 7 Положення №163 на схематичному зображенні структури власності зазначаються:

- всі особи, які прямо або опосередковано володіють однією юридичною особою самостійно чи спільно з іншими особами (всі учасники юридичної особи та кожної особи у кожному ланцюгу володіння корпоративними правами юридичної особи);

- всі особи, які незалежно від формального володіння мають можливість значного впливу на керівництво чи діяльність юридичної особи;

- розмір участі (відсоток корпоративних прав), який належить кожній фізичній та/або юридичній особі, кожному трасту та/або іншому подібному правовому утворенню в іншій юридичній особі, трасті або іншому подібному правовому утворенні.

За пунктом 30 частини першої статті 1 Закону №361-IX кінцевий бенефіціарний власник - будь-яка фізична особа, яка здійснює вирішальний вплив (контроль) на діяльність клієнта та/або фізичну особу, від імені якої проводиться фінансова операція.

Кінцевим бенефіціарним власником є:

- для юридичних осіб - будь-яка фізична особа, яка здійснює вирішальний вплив на діяльність юридичної особи (в тому числі через ланцюг контролю/володіння);

- для трастів, утворених відповідно до законодавства країни їх утворення, - засновник, довірчий власник, захисник (за наявності), вигодоодержувач (вигодонабувач) або група вигодоодержувачів (вигодонабувачів), а також будь-яка інша фізична особа, яка здійснює вирішальний вплив на діяльність трасту (в тому числі через ланцюг контролю/володіння);

- для інших подібних правових утворень - особа, яка має статус, еквівалентний або аналогічний особам, зазначеним для трастів.

Ознакою здійснення прямого вирішального впливу на діяльність є безпосереднє володіння фізичною особою часткою у розмірі не менше 25 відсотків статутного (складеного) капіталу або прав голосу юридичної особи.

Ознаками здійснення непрямого вирішального впливу на діяльність є принаймні володіння фізичною особою часткою у розмірі не менше 25 відсотків статутного (складеного) капіталу або прав голосу юридичної особи через пов`язаних фізичних чи юридичних осіб, трасти або інші подібні правові утворення, чи здійснення вирішального впливу шляхом реалізації права контролю, володіння, користування або розпорядження всіма активами чи їх часткою, права отримання доходів від діяльності юридичної особи, трасту або іншого подібного правового утворення, права вирішального впливу на формування складу, результати голосування органів управління, а також вчинення правочинів, які дають можливість визначати основні умови господарської діяльності юридичної особи, або діяльності трасту або іншого подібного правового утворення, приймати обов`язкові до виконання рішення, що мають вирішальний вплив на діяльність юридичної особи, трасту або іншого подібного правового утворення, незалежно від формального володіння.

При цьому, кінцевим бенефіціарним власником не може бути особа, яка має формальне право на 25 чи більше відсотків статутного капіталу або прав голосу в юридичній особі, але є комерційним агентом, номінальним власником або номінальним утримувачем, або лише посередником щодо такого права.

Таким чином, цитуючи вищевказані норми, позивач зазначає, що особами, які є власниками (прямими/непрямими) юридичної особи, але не є кінцевими бенефіціарними власниками, є усі ті особи, які володіють часткою у юридичній особі, що становить менше, ніж 25%.

Разом з цим, позивач зауважує, що Законом №361-IX не вимагається надавати державному реєстратору інформацію про усіх прямих і непрямих власників з істотною участю та які мають значний вплив на діяльність юридичної особи, а також осіб, які володіють часткою менше 25%.

Відповідно, за доводами позивача, вимога Положення №163 щодо надання інформації про всіх осіб, які прямо або опосередковано володіють юридичною особою самостійно чи спільно з іншими особами, або незалежно від формального володіння мають можливість значного впливу на керівництво чи діяльність юридичної особи - є незаконною.

Тобто, позивач стверджує, що Положення №163, зобов`язуючи юридичних осіб надавати інформацію у структурі власності про усіх осіб - прямих та/або непрямих власників, у т.ч. осіб, які не підпадають під визначення кінцевого бенефіціарного власника, що передбачене Законом №361-IX, фактично змінює зміcт відповідних норм та покладає додатковий обов`язок на юридичних осіб розкривати більше інформації, ніж це передбачено Законом №361-IX, що в свою чергу є також порушенням вимог Закону №755-IV.

Крім того, на переконання позивача, є необґрунтованим покладення Положенням №163 на юридичних осіб обов`язку щодо надання значного обсягу документів, не передбачених Законом №361-IX, виготовлення яких потребуватиме додаткових матеріальних витрат.

Також, позивач зазначає, що відповідачем безпосередньо в тексті Положення №163 не затверджено форму структури власності, а отже відповідні зразки останньої, опубліковані на офіційному веб-сайті Міністерства фінансів України - не можна вважати затвердженою формою документа, що може використовуватись юридичними особами при внесенні відомостей про кінцевого бенефіціарного власника до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань. При цьому, відсутність форми такого документа зумовить неоднакове застосування норм Положення №163 державними реєстраторами при прийнятті рішення про проведення державної реєстрації відомостей про кінцевого бенефіціарного власника, а також при накладенні адміністративних санкцій за порушення вимог законодавства щодо розкриття інформації про кінцевого бенефіціарного власника.

Зокрема, вказуючи на вимоги пункту 9 Положення №163 позивач зауважує, що останній у разі здійснення непрямого вирішального впливу зобов`язує зазначати характер бенефіціарного володіння (вигоди, інтересу, впливу), попри те, що ані Положенням №163, ані Законом №361-IX не визначено понять "характер бенефіціарного володіння" та "значний вплив". Відповідно, відсутність нормативного визначення згаданих понять зумовлює незрозумілість в підходах до визначення осіб, що мають значний вплив на керівництво та діяльність юридичної особи і, як наслідок - причиною неоднакового застосування приписів Положення №163.

У відзиві на позовну заяву відповідач зазначає, що у відповідності до частини двадцять четвертої статті 17 Закону №755-IV законодавець надав визначену законом можливість для Міністерства фінансів України встановити форму та зміст структури власності, а отже затвердження відповідачем Положення №163 здійснено згідно вимог профільного законодавства, метою розробки якого є прозоре відображення юридичними особами своєї структури корпоративної власності та як наслідок - наповнення ЄДР достовірними відомостями про структури власності і кінцевих бенефіціарних власників, підвищення якості даних ЄДР.

За твердженням відповідача, позивач намагається ототожнити поняття про "кінцевого бенефіціарного власника" та "структуру власності", які є відмінними, та при цьому скаржиться на спірний нормативно-правовий акт абстрактно, просить суд скасувати останній в цілому, не наводячи належного обґрунтування наявності порушення його прав або охоронюваних законом інтересів.

У відповіді на відзив позивач твердить про те, що при прийнятті спірного Положення №163 не було дотримано вимог Закону №361-IX в частині надання державному реєстратору інформації про кінцевого бенефіціарного власника та структуру власності в обсязі, визначеному цим Законом.

Зокрема, позивач зазначає, що обсяг інформації, який повинен надаватись відповідно до Закону №361-IX, обмежений відомостями, які дають змогу встановити кінцевого бенефіціарного власника. Водночас, нормами Закону №361-IX та Закону №755-IV не передбачено обов`язку надавати інформацію державному реєстратору про усіх осіб, які є прямими та/або непрямими власниками юридичної особи, але не є кінцевими бенефіціарними власниками.

Таким чином, позивач знову наголошує на тому, що Закон №361-IX не вимагає розкриття інформації про всіх осіб, які прямо або опосередковано володіють юридичною особою, самостійно чи спільно з іншими особами, або незалежно від формального володіння мають можливість значного впливу на керівництво чи діяльність юридичної особи.

В свою чергу, на заперечення відповідача щодо ототожнення позивачем понять "кінцевого бенефіціарного власника" та "структуру власності", останній зазначає, що ним розрізняються ці терміни саме з огляду на ті розбіжності, за якими "структура власності" згідно Закону №361-IX та "кінцевий бенефіціарний власник" згідно Положення №163 мають відповідні суперечності.

Позивачем також наголошено на тому, що він є юридичною особою та суб`єктом фінансового моніторингу, а отже зобов`язаний виконувати вимоги Закону №361-IX та Закону №755-IV, а також Положення №163, зокрема в частині подання державному реєстратору інформації про кінцевого бенефіціарного власника Адвокатського об`єднання "Михайла Баннова" та в частині запиту у своїх клієнтів - юридичних осіб даних, які дозволяють визначити їх кінцевих бенефіціарних власників.

Відповідно, позивач зауважує, що при поданні інформації про кінцевого бенефіціарного власника та структуру власності державному реєстратору, виконуючи вимоги Положення №163 особа не може визначити для себе варіант правомірної поведінки з огляду на фактичне розширення змісту підзаконного нормативно-правового акта та покладення додаткового обов`язку на юридичну особу в частині надання більшого об`єму інформації та/або офіційних документів для підтвердження відомостей про кінцевого бенефіціарного власника, ніж це передбачено Законом №361-IX.

У додаткових поясненнях, наданих відповідачем, останнім висловлено заперечення на твердження позивача щодо відсутності поняття "здійснення вирішального впливу кінцевого бенефіціарного власника" у законодавчих актах, на виконання яких прийнято спірний нормативно-правовий акт. Зокрема, відповідачем зауважено, що застосування у пункті 9 Положення №163 вищевказаного поняття здійснено у значенні, наведеному в Закону №361-IX.

Крім цього, відповідачем в черговий раз зазначено, що законодавцем була надана законом можливість Міністерству фінансів України встановити форму та зміст структури власності. При цьому, відповідні положення закону не вирішують і не можуть вирішити усіх питань правового регулювання, про що вказують відсилки на необхідність нормативно-правового регулювання на рівні Мінфіну.

Отже, правова позиція відповідача ґрунтується на тому, що спірний наказ прийнято Міністерством фінансів України на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, зокрема на виконання вимог Закону №755-IV та Закону №361-IX, у відповідності до Положення №375.

Натомість, за доводами позивача необхідність визнання протиправним та нечинним оскаржуваного ним наказу полягає в тому, що останнім затверджено Положення №163, окремі приписи якого фактично суперечать нормам актів вищої юридичної сили, а також зумовлюють неоднозначне їх тлумачення і, як наслідок, неоднакове застосування.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами та вирішуючи справу по суті, суд виходить з наступного.

Так, як вже було зазначено вище, наказом Міністерства фінансів України від 19.03.2021 №163 затверджено Положення про форму та зміст структури власності (Положення №163).

Це Положення, згідно його пункту 1, розроблено відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» і Закону України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення» та відображає форму і зміст структури власності, яка з метою встановлення кінцевого бенефіціарного власника має в обов`язковому порядку надаватися державному реєстратору.

У цьому Положенні, згідно пункту 2, терміни вживаються у значеннях, наведених у Законі України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення».

За пунктом 58 частини першої статті 1 Закону 361-IX структура власності - документально підтверджена система взаємовідносин фізичних та юридичних осіб, трастів, інших подібних правових утворень, що дає змогу встановити всіх кінцевих бенефіціарних власників, у тому числі відносини контролю між ними, або відсутність кінцевих бенефіціарних власників.

Структура власності за формою є офіційним документом, що являє собою схематичне зображення структури власності юридичної особи, яка відображає всіх осіб, які прямо або опосередковано володіють цією особою самостійно чи спільно з іншими особами або незалежно від формального володіння мають можливість значного впливу на керівництво чи діяльність юридичної особи (пункт 3 Положення №163).

Кінцевий бенефіціарний власник - будь-яка фізична особа, яка здійснює вирішальний вплив (контроль) на діяльність клієнта та/або фізичну особу, від імені якої проводиться фінансова операція (пункт 30 частини першої статті 1 Закону №361-IX).

При цьому, в розумінні Закону №361-IX кінцевим бенефіціарним власником є:

- для юридичних осіб - будь-яка фізична особа, яка здійснює вирішальний вплив на діяльність юридичної особи (в тому числі через ланцюг контролю/володіння);

- для трастів, утворених відповідно до законодавства країни їх утворення, - засновник, довірчий власник, захисник (за наявності), вигодоодержувач (вигодонабувач) або група вигодоодержувачів (вигодонабувачів), а також будь-яка інша фізична особа, яка здійснює вирішальний вплив на діяльність трасту (в тому числі через ланцюг контролю/володіння);

- для інших подібних правових утворень - особа, яка має статус, еквівалентний або аналогічний особам, зазначеним для трастів.

Кінцевим бенефіціарним власником не може бути особа, яка має формальне право на 25 чи більше відсотків статутного капіталу або прав голосу в юридичній особі, але є комерційним агентом, номінальним власником або номінальним утримувачем, або лише посередником щодо такого права.

Також, Законом №361-IX наведено визначення ознак здійснення прямого (непрямого) вирішального впливу на діяльність, а саме:

- ознакою здійснення прямого вирішального впливу на діяльність є безпосереднє володіння фізичною особою часткою у розмірі не менше 25 відсотків статутного (складеного) капіталу або прав голосу юридичної особи;

- ознаками здійснення непрямого вирішального впливу на діяльність є принаймні володіння фізичною особою часткою у розмірі не менше 25 відсотків статутного (складеного) капіталу або прав голосу юридичної особи через пов`язаних фізичних чи юридичних осіб, трасти або інші подібні правові утворення, чи здійснення вирішального впливу шляхом реалізації права контролю, володіння, користування або розпорядження всіма активами чи їх часткою, права отримання доходів від діяльності юридичної особи, трасту або іншого подібного правового утворення, права вирішального впливу на формування складу, результати голосування органів управління, а також вчинення правочинів, які дають можливість визначати основні умови господарської діяльності юридичної особи, або діяльності трасту або іншого подібного правового утворення, приймати обов`язкові до виконання рішення, що мають вирішальний вплив на діяльність юридичної особи, трасту або іншого подібного правового утворення, незалежно від формального володіння.

Згідно положень частин двадцять першої - двадцять третьої статті 17 Закону №755-IV юридичні особи повинні мати інформацію про кінцевого бенефіціарного власника та структуру власності.

Юридичні особи зобов`язані підтримувати інформацію про кінцевого бенефіціарного власника та структуру власності в актуальному стані, оновлювати її та повідомляти державного реєстратора про зміни протягом 30 робочих днів з дня їх виникнення, та подавати державному реєстратору документи, що підтверджують ці зміни. Якщо зміни у структурі власності та інформації про кінцевого бенефіціарного власника юридичної особи відсутні, юридичні особи зобов`язані повідомляти державного реєстратора про відсутність таких змін при проведенні державної реєстрації будь-яких змін до відомостей про юридичну особу, що містяться в Єдиному державному реєстрі.

У разі виявлення юридичною особою неповноти або неточностей чи помилок у раніше наданій державному реєстратору інформації про кінцевого бенефіціарного власника та структуру власності юридична особа не пізніше трьох робочих днів з дня їх виявлення повторно направляє відкориговані відомості в порядку, передбаченому цим Законом.

Отже, основною метою подання державному реєстратору відповідною юридичною особою такого офіційного документа як структура власності, є отримання можливості встановлення кінцевого бенефіціарного власника (власників) цієї юридичної особи, у тому числі відносини контролю між ними, або відсутність кінцевих бенефіціарних власників.

Таким чином, Закон №361-IX визначає, що структура власності є документально підтвердженою системою взаємовідносин фізичних та юридичних осіб, трастів, інших подібних правових утворень, яка згідно приписів Положення №163 повинна являти собою схематичне зображення з відображенням на ньому всіх осіб, які прямо або опосередковано володіють цією особою самостійно чи спільно з іншими особами або незалежно від формального володіння мають можливість значного впливу на керівництво чи діяльність юридичної особи.

При цьому, за Законом №361-IX особливістю структури власності є те, що вона дає змогу встановити всіх кінцевих бенефіціарних власників, у тому числі відносини контролю між ними, або відсутність кінцевих бенефіціарних власників.

Суд звертає увагу, що поняття "структура власності", наведене у пункті 58 частини першої статті 1 Закону №361-IX, взагалі не містить будь-яких обмежень щодо зазначення осіб, система взаємовідносин між якими в юридичній особі повинна відображати її структуру власності. Надане законодавцем визначення лише вказує на те, що ця система взаємовідносин повинна бути документально підтверджена та давати змогу встановити всіх кінцевих бенефіціарних власників, у тому числі відносини контролю між ними, або відсутність кінцевих бенефіціарних власників.

Відповідно, поняття "структура власності", покликаючись на документально підтверджену систему взаємовідносин в юридичній особі, не обмежується лише відомостями про кінцевого бенефіціарного власника (власників) цієї особи, відносини контролю між ними, або їх відсутність, а також включає й інших осіб, які власне формують структуру власності цієї особи.

Суд зазначає, що в пункті 2 Положення №163 міститься чітка вказівка на те, що у цьому Положенні терміни вживаються у значеннях, наведених у Законі №361-IX, а відтак суд вважає необґрунтованими твердження позивача про відмінність за змістом відповідних понять, які використовуються в згаданих нормативно-правових актах.

У відповідності до вже цитованої вище частини двадцять першої статті 17 Закону №755-IV юридичні особи повинні мати інформацію про кінцевого бенефіціарного власника та структуру власності.

Тобто, Законом №755-IV на юридичних осіб покладено обов`язок щодо наявності інформації як про кінцевого бенефіціарного власника, так і окремо інформації про структуру власності юридичної особи.

Форма та зміст структури власності встановлюються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізацію державної політики у сфері запобігання і протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення, за погодженням з Міністерством юстиції України (частина двадцять четверта статті 17 Закону №755-IV).

Отже, встановлення форми та змісту структури власності Законом №755-IV віднесено до компетенційних повноважень відповідача.

Як вбачається зі змісту приписів затвердженого відповідачем Положення №163, останні містять вказівки зокрема на те, які саме особи формують структуру власності юридичної особи та повинні бути зазначені на відповідному схематичному зображенні - всі особи, які прямо або опосередковано володіють цією особою самостійно чи спільно з іншими особами або незалежно від формального володіння мають можливість значного впливу на керівництво чи діяльність юридичної особи.

При цьому, така вказівка у Положенні №163, як у підзаконному нормативно-правовому акті, не суперечить приписам актів вищої юридичної сили, зокрема Закону №361-IX та Закону №755-IV, адже вона за своїм змістом, на виконання Закону №755-IV, фактично деталізує відповідне коло осіб у структурі власності юридичної особи.

Разом з цим, суд вважає необґрунтованими доводи позивача, що Положенням №163 на юридичних осіб покладається обов`язок щодо надання значного обсягу документів, не передбачених Законом №361-IX.

Суд зазначає, що необхідність подання державному реєстратору підтверджуючих документів про кінцевого бенефіціарного власника (власників) юридичної особи та осіб, що формують структуру власності цієї юридичної особи насамперед закріплена на рівні закону (зокрема згідно частин сімнадцятої - двадцять третьої статті 17 Закону №755-IV), оскільки відповідними положеннями на юридичних осіб покладається обов`язок щодо наявності оновлення, підтримання в актуальному стані окремо інформації про кінцевого бенефіціарного власника юридичної особи, та окремо інформації про її структуру власності.

Змістовне наповнення Закону №755-IV, Закону №361-IX та Положення №163 дає підстави для висновку про те, що згідно наразі існуючого нормативно-правового регулювання структура власності юридичної особи включає в себе відомості про кінцевого бенефіціарного власника юридичної особи, тобто особи, яка здійснює вирішальний вплив (контроль) на діяльність цієї юридичної особи, а також відомості про інших осіб, які прямо або опосередковано володіють цією юридичною особою самостійно чи спільно з іншими особами або незалежно від формального володіння мають можливість значного впливу на керівництво чи діяльність юридичної особи.

Зокрема, позивачем зауважувалось, що Закон №361-IX та Положення №163 не містять визначення поняття "значний вплив", а тому відсутність нормативного визначення зумовлює незрозумілість в підходах до визначення осіб, що мають значний вплив на керівництво та діяльність юридичної особи і, як наслідок - причиною неоднакового застосування приписів Положення №163.

Суд погоджується, що законодавцем в частині першій статті 1 Закону №361-IX окремо не наведено визначення поняття "значний вплив".

Однак, слід зазначити, що сфера дії цього Закону, згідно частини першої статті 2, поширюється на громадян України, іноземців та осіб без громадянства, фізичних осіб - підприємців, юридичних осіб, їх філії, представництва та інші відокремлені підрозділи, що забезпечують проведення фінансових операцій на території України та за її межами відповідно до міжнародних договорів України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, органи місцевого самоврядування, правоохоронні та розвідувальні органи, інші державні органи України.

В свою чергу, частина друга статті 1 Закону №361-IX містить покликання у т.ч. на такі закони України, як "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні", "Про банки і банківську діяльність", "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг", "Про депозитарну систему України", "Про валюту і валютні операції", а саме в частині застосування відповідних термінів.

Так, встановлює загальні правові засади у сфері надання фінансових послуг, здійснення регулятивних та наглядових функцій за діяльністю з надання фінансових послуг Закон України ""Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" від 12.07.2001 №2664-ІІІ (Закон №2664-ІІІ).

Цей Закон, відповідно до частини першої статті 2, регулює відносини, що виникають між учасниками ринків фінансових послуг під час здійснення операцій з надання фінансових послуг.

При цьому, пункт 33 частини першої статті 1 містить визначення поняття "значний вплив на управління або діяльність юридичної особи", а саме що це - пряме та/або опосередковане володіння однією особою самостійно чи спільно з іншими особами голосуючими акціями, часткою у статутному (складеному) капіталі або правом голосу за акціями, часткою у статутному (складеному, пайовому) капіталі юридичної особи в розмірі від 10 до 50 відсотків та/або незалежна від формального володіння можливість здійснення рівнозначного впливу на управління чи діяльність юридичної особи.

Відтак, зважаючи на те, що норми Закону №361-IX та Закону №2664-III є обов`язковими до застосування відповідними суб`єктами під час здійснення надання фінансових послуг із забезпеченням проведення фінансових операцій, відсутність виокремлення чи прямого покликання в Законі №361-IX на термінологічне визначення поняття "значний вплив" суд не може прийняти в якості обґрунтованих доводів на користь наявності неоднозначного тлумачення, та, як наслідок, застосування вказаного терміну.

Отже, згідно визначення, наведеного у пункті 58 частини першої статті 1 Закону №361-IX та у відповідності до змісту пункту 3 Положення №163, структура власності в першу чергу є системою, що має схематичне зображення та відображає форму і зміст структури власності юридичної особи. Особливістю цієї системи є те, що остання, як вже було зазначено вище, дає змогу встановити всіх кінцевих бенефіціарних власників, у тому числі відносини контролю між ними, або відсутність кінцевих бенефіціарних власників.

Враховуючи, що структура власності юридичної особи включає в себе не лише відомості про кінцевих бенефіціарних власників цієї юридичної особи, відносини контролю між ними, або взагалі відсутність кінцевих бенефіціарних власників, суд вважає помилковими твердження позивача про те, що Положення №163 змінює зміст відповідних норм Закону №361-IX та покладає додатковий обов`язок на юридичних осіб розкривати більше інформації, ніж це передбачено Законом №361-IX.

Як вже зазначалось раніше, позивачем також зауважено, що відповідачем в тексті Положення №163 не було затверджено форми структури власності, а відповідні схематичні зразки останньої, які опубліковані на офіційному веб-сайті Міністерства фінансів України - не можна вважати затвердженою формою документа, а отже вони не є обов`язковими до застосування. За твердженням позивача, відсутність форми такого документа зумовить неоднакове застосування норм Положення №163 державними реєстраторами при прийнятті рішення про проведення державної реєстрації відомостей про кінцевого бенефіціарного власника, та при накладенні адміністративних санкцій за порушення вимог законодавства щодо розкриття інформації про кінцевого бенефіціарного власника.

Так, слід зазначити, що з метою розвитку національної складової глобальної інформаційної мережі Інтернет, забезпечення широкого доступу громадян до цієї мережі, ефективного використання її можливостей для розвитку вітчизняної науки, освіти, культури, підприємницької діяльності, зміцнення міжнародних зв`язків, належного інформаційного забезпечення здійснення органами державної влади та органами місцевого самоврядування своїх повноважень, повнішого задоволення потреб міжнародного співтовариства в об`єктивній, комплексній інформації щодо різних сфер суспільного життя в Україні, а також вирішення інших завдань, визначених в Посланні Президента України до Верховної Ради України "Україна: поступ у XXI сторіччя. Стратегія економічного та соціального розвитку на

2000 - 2004 роки", 31.07.2000 Президентом України було видано Указ за №928/2000 "Про заходи щодо розвитку національної складової глобальної інформаційної мережі Інтернет та забезпечення широкого доступу до цієї мережі в Україні" (Указ №928/2000).

Зі змісту вказаного Указу вбачається, що його основною метою було установлення пріоритетного напряму державної політки зокрема в сфері інформатизації шляхом розвитку національної складової глобальної інформаційної мережі Інтернет в Україні та на забезпечення широкого доступу громадян і юридичних осіб до цієї мережі.

Зокрема, однією із головних цілей даного Указу було надання можливості громадянам та юридичним особам за допомогою мережі Інтернет отримувати інформацію про діяльність органів державної влади та органів місцевого самоврядування шляхом створення відповідних веб-сайтів.

У відповідності до Указу №928/2000 Кабінетом Міністрів України 04.01.2002 прийнято Постанову №3, якою затверджено Порядок оприлюднення у мережі Інтернет інформації про діяльність органів виконавчої влади (Порядок №3).

Згідно пункту 2 вказаної постанови Міністерствам, іншим центральним органам виконавчої влади, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, обласним, Київській та Севастопольській міським державним адміністраціям доручалось забезпечити розміщення і постійне оновлення інформації на офіційних веб-сайтах (веб-порталах) у мережі Інтернет відповідно до Порядку, затвердженого цією постановою.

Згідно пункту 1 Додатку до Порядку №3 "Вимоги щодо створення (модернізації) офіційних веб-сайтів (веб-порталів) органів виконавчої влади", офіційний веб-сайт (веб-портал) органу виконавчої влади та офіційні веб-ресурси, що пов`язані з діяльністю органу виконавчої влади (далі - офіційний веб-сайт), повинні бути розміщеними в домені GOV.UA та у разі потреби у домені .УКР.

У пункті 3 затвердженого відповідачем Положення №163 зазначено, що зразки складання схематичного зображення структури власності оприлюднюються на офіційному вебсайті Мінфіну.

Так, на офіційному веб-сайті відповідача, за прямим покликанням https://mof.gov.ua/uk/samples_of_drawing_up_a_schematic_representation_of_the_ownership_structure-517 опублікований та доступний до завантаження документ у форматі *.pdf під назвою "Зразки складання схематичного зображення структури власності".

Даний документ містить графічні зразки та текстуальні пояснення до схематичних зображень можливих прикладів структури власності юридичних осіб.

Суд погоджується із доводами позивача, що у відповідності до приписів Указу Президента України від 10.06.1997 №503/907 публікація відповідачем зазначених вище зразків структури власності юридичної особи в інших джерелах, аніж офіційні друковані видання "Офіційний вісник України" та газета "Урядовий кур`єр" фактично свідчить про те, що ці зразки мають інформаційний характер та не є обов`язковими до застосування.

Власне, представником відповідача у судовому засіданні було надано пояснення, що вказані зразки опубліковані на веб-сайті Міністерства фінансів України в якості прикладів можливого схематичного зображення структури власності юридичних осіб.

Відповідно, у суду наявні підстави для висновку про те, що опубліковані відповідачем зразки схематичного зображення структури власності юридичної особи є рекомендаційними, не мають статусу офіційно затверджених, та можуть застосовуватись відповідним суб`єктом на власний розсуд.

Разом з цим, суд звертає увагу, що затверджене відповідачем Положення №163 у пункті 6 містить пряму вказівку, що структура власності формується програмними засобами у довільній формі, придатній для сприйняття її змісту, з накладенням електронного підпису. Основні вимоги до схематичного зображення структури власності зазначені у пунктах 6-9 Положення №163 та являють собою вказівку на ті обов`язкові відомості, які повинні бути відображені на відповідній схемі.

Відтак, враховуючи можливі особливості у структурі власності конкретної юридичної особи, зокрема в частині взаємовідносин (володіння, контролю, управління тощо) її співвласників, суд зазначає, що відсутність офіційно затверджених схематичних зразків структури власності юридичної особи вказує лише на відсутність обов`язкових вимог до її графічного оформлення, при тому що змістовне наповнення структури власності визначено приписами Положення №163.

Також, суд зазначає, що позивачем на вказано, яким саме чином відсутність затверджених схематично змодельованих зразків можливих схем структури власності юридичної особи порушує особисті права та охоронювані законом інтереси позивача. Тобто, можливість неоднозначного тлумачення та неоднакового застосування приписів Положення №163 ґрунтується лише на суб`єктивних припущеннях позивача.

Так, в матеріалах справи наявна завірена копія опису документів (від 05.10.2021), що подавалися позивачем для проведення державної реєстрації змін до відомостей про юридичну особу - Адвокатського об`єднання "Михайла Баннова", серед переліку яких зазначено наступні документи: - заява про державну реєстрацію змін до відомостей про юридичну особу, що містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань; - опис структури власності; - фотокопія-витяг паспорта КБВ.

При цьому, позивачем не зазначено, а матеріали справи не містять будь-яких доказів, що під час здійснення відповідної реєстраційної дії мало місце порушення прав позивача, зокрема в частині неоднозначного тлумачення та застосування державним реєстратором приписів Положення №163, що мало наслідком відмову позивачеві у вчиненні реєстраційної дії, з приводу якої той звертався, чи притягнення позивача до відповідальності шляхом накладення адміністративних санкцій за порушення вимог профільного законодавства.

Варто звернути увагу, що у відповідності до частини першої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно положень статей 5, 245 Кодексу адміністративного судочинства України особа, яка вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, має право звернутися до суду та просити про їхній захист зокрема шляхом визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень.

У разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень.

Водночас статтею 245 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено спеціальні способи захисту порушених прав, які застосовуються за наявності встановлених судом певних обставин, індивідуально в кожному окремому випадку.

Зокрема, у разі скасування нормативно-правового або індивідуального акта суд може зобов`язати суб`єкта владних повноважень вчинити необхідні дії з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.

Крім того, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Якщо судом визнано нормативно-правовий акт протиправним і нечинним повністю або в окремій частині і при цьому виявлено недостатню правову врегульованість відповідних публічно-правових відносин, яка може потягнути за собою порушення прав, свобод та інтересів невизначеного кола осіб, суд має право зобов`язати суб`єкта владних повноважень прийняти новий нормативно-правовий акт на заміну нормативно-правового акта, визнаного незаконним повністю або у відповідній частині.

Обираючи між загальними способами захисту права (передбаченими законодавством) або спеціальними, адміністративним судам необхідно не допустити зловживання правом на захист та порушення прав відповідачів, багаторазове порушення справ за тими ж самими по суті, але формально відмінними вимогами, а також не ускладнити виконання рішень у справах.

Тобто, встановивши порушене право заявника, суд має захистити його право, а з іншого боку, суд не повинен допустити хаосу у правозастосуванні.

З наведеного слідує, що для ефективного поновлення порушеного права необхідно, щоб існував чіткий зв`язок між правопорушенням та способом захисту права. Іншими словами, метою заявлених позовних вимог має бути усунення перешкод у здійсненні права, а її досягненням - визначений спосіб захисту права, який би вичерпував себе.

Отже, отримавши позовну заяву, суд повинен встановити наявність факту порушення права та застосувати конкретний спосіб захисту порушеного права, що залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

У позовній заяві наголошується на тому, що позивач є юридичною особою та суб`єктом фінансового моніторингу, а отже зобов`язаний виконувати вимоги Закону №361-IX та Закону №755-IV, а також Положення №163, зокрема в частині запиту у своїх клієнтів - юридичних осіб даних, які дозволяють визначити їх кінцевих бенефіціарних власників.

Таким чином, позивач, згідно наведених тверджень, обґрунтовує наявність порушеного права, як суб`єкта первинного фінансового моніторингу, а саме у разі надання правової допомоги поточним або потенційним клієнтам щодо питань, які пов`язані зі структурою власності юридичної особи.

Так, суд зазначає, що згідно частини другої статті 6 Закону №361-IX суб`єктами первинного фінансового моніторингу є, у тому числі адвокатські бюро, адвокатські об`єднання та адвокати, які здійснюють адвокатську діяльність індивідуально.

У відповідності до вимог, встановлених підпунктами 2, 4, 5, 8 частини другої статті 8 Закону №361-IX, такий суб`єкт первинного фінансового моніторингу повинен забезпечувати організацію та проведення первинного фінансового моніторингу, що належним чином надасть можливість виявляти підозрілі фінансові операції (діяльність) та повідомляти про них Державну службу фінансового моніторингу України, а також запобігати використанню його послуг для проведення клієнтами фінансових операцій з протиправною метою.

Разом з цим, пунктом 1 частини першої статті 10 Закону №361-IX визначено, що вимоги цього Закону поширюються, зокрема на адвокатські бюро у виключних випадках, а саме тоді, коли останні беруть участь, діючи від імені та/або за дорученням клієнта, у будь-якій фінансовій операції та/або допомагають клієнту планувати чи здійснювати операцію щодо:

- купівлі-продажу нерухомості або управління майном при фінансуванні будівництва житла;

- купівлі-продажу суб`єктів господарювання та корпоративних прав; - управління коштами, цінними паперами або іншими активами клієнта;

- відкриття та/або управління банківським рахунком або рахунком у цінних паперах;

- залучення коштів, необхідних для створення юридичних осіб та фондів, забезпечення їх діяльності або управління ними;

- створення, забезпечення діяльності або управління юридичними особами, фондами, трастами або іншими подібними правовими утвореннями.

Частиною третьою статті 10 Закону №361-IX прямо визначено, що зокрема адвокатські бюро можуть не виконувати обов`язки щодо здійснення належної перевірки клієнта та не повідомляти спеціально уповноважений орган про свої підозри у разі надання послуг щодо захисту клієнта, представництва його інтересів у судових органах та у справах досудового врегулювання спорів або надання консультацій щодо захисту та представництва клієнта.

Отже, аналіз цитованих вище положень Закону №361-IX дає підстави для висновку про те, що адвокатське бюро, яке не бере участі у підготовці і здійсненні для своїх клієнтів правочинів, визначених пунктом 1 частини першої статті 10 Закону №361-IX - не має обов`язку виконувати вимоги, що визначені цим Законом для адвокатського бюро, як спеціально визначеного суб`єкта первинного фінансового моніторингу.

Аналогічні за змістом висновки наведено у рішенні Ради адвокатів України від 03.07.2021 №51 "Про затвердження роз`яснення щодо деяких питань виконання обов`язків адвокатом як суб`єктом первинного фінансового моніторингу".

Зокрема, у вказаному роз`ясненні наголошено на тому, що Законом №361-IX не передбачена можливість подання адвокатом до уповноважених органів державної влади інформації, передбаченої цим Законом, стосовно особи, яка не є його клієнтом.

Таким чином, суд звертає увагу, що доводи позивача в частині наявності порушення спірним Положенням №163 прав та охоронюваних законом інтересів поточних та потенційних клієнтів Адвокатського бюро "Михайла Баннова" ґрунтуються на гіпотетичних припущеннях останнього, зокрема щодо застосування відповідних приписів спірного нормативно-правового акта у майбутньому, до правовідносин, які ще не виникли, що в свою чергу суперечить основним засадам та завданням адміністративного судочинства.

Як підсумок, з урахуванням викладеного у сукупності, суд зазначає, що під час розгляду даної адміністративної справи наведені позивачем заперечення по суті спору не знайшли належного обґрунтування, а саме в частині наявності конкретних реальних та індивідуально виражених порушень прав, свобод чи інтересів позивача.

Вказане, на переконання суду, є лише свідченням незгоди позивача з оскаржуваним ним рішенням відповідача, що не є тотожним порушенню права, свободи чи інтересу.

Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, є підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові.

Такі висновки суду узгоджуються із правовою позицією Верховного Суду, що наведена зокрема у постанові від 15.08.2019 у справі №1340/4630/18.

Крім цього, суд зауважує, що подані позивачем заперечення, з урахуванням обраного ним способу захисту, в контексті заявлених вимог, не знайшли належного обґрунтування у тому числі і в частині наявності підстав для визнання оскаржуваного нормативно-правового акта протиправним та нечинним в цілому.

Згідно положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Згідно позиції Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформованої, зокрема, у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).

Відповідно до частин першої, другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

На думку суду, в межах розгляду даної адміністративної справи відповідач виконав покладений на нього Законом обов`язок та довів суду належними і допустимими доказами правомірність прийнятого ним та оскаржуваного позивачем рішення, а відтак заявлені позовними вимоги є не обґрунтованими та, відповідно, не підлягають задоволенню.

Оскільки судом зроблено висновок про відсутність підстав для задоволення позову, судові витрати, що підлягають розподілу згідно вимог статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України - відсутні.

Керуючись статтями 2, 12, 77, 243-246, 251 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

В И Р І Ш И В:

У задоволенні адміністративного позову Адвокатського бюро "Михайла Баннова" до Міністерства фінансів України про визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта і зобов`язання вчинити певні дії - відмовити.

Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішення може бути оскаржено до Шостого апеляційного адміністративного суду в порядку та у строки, встановлені статтями 295 - 297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Т.І. Шейко