Рішення

від 28.08.2022 по справі 460/18247/22

РІВНЕНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІВНЕНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

29 серпня 2022 року м. Рівне№460/18247/22

Рівненський окружний адміністративний суд у складі судді Зозулі Д.П., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, адміністративну справу за позовом

ОСОБА_1 доВеликоомелянської сільської ради про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинення певних дій, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Великоомелянської сільської ради про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання Великоомелянську сільську раду Рівненського району Рівненської області надати дозвіл на розроблення проекту із землеустрою щодо відведення у власність (безоплатно) земельної ділянки орієнтовною площею 0,7038 га для ведення особистого селянського господарства, яка перебуває в межах земельної ділянки запасу сільськогосподарського призначення комунальної власності за кадастровим номером 5624682000:05:025:0553 площею 3,5008 га та розташована на території Великоомелянської сільської ради Рівненського району Рівненської області.

На обґрунтування позову зазначено, що у вересні 2021 року позивач звернулася до відповідача із заявою про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства орієнтовно площею 0,7038 га. Однак листом Великоомелянської сільської ради Рівненського району Рівненської області від 15.12.2021 позивача повідомлено про те, що на черговій сесії сільської ради проект рішення щодо надання дозволу на складання проекту землеустрою не був підтриманий депутатами сільської ради, оскільки не набрав достатньої кількості голосів. Вважає бездіяльність відповідача щодо неприйняття рішення за результатами розгляду її заяви протиправною та такою, що порушує її права та законні інтереси, встановлені нормами Конституції та чинного законодавства України. З огляду на таке, просить задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Ухвалою суду від 13.06.2022 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

28.07.2022 на адресу суду надійшов відзив на позовну заяву, згідно з яким відповідач позов не визнав. На обґрунтування своїх заперечень зазначив, що сільською радою вчинялися дії щодо розгляду заяви позивача про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення безоплатно у власність позивача земельної ділянки. Однак за результатами розгляду заяви на пленарному засіданні проект рішення не набрав необхідної кількості голосів на підтримку. За таких обставин, вважає що не допустив протиправної бездіяльності та просив у задоволенні позову відмовити повністю.

Не погоджуючись із доводами наведеними у відзиві, позивач подав відповідь на відзив, у якому зазначив, що відповідач діяв не на підставі та не у спосіб, що передбачений Земельним кодексом України.

Розглянувши заяви по суті, повно і всебічно з`ясувавши всі обставини адміністративної справи, які мають юридичне значення для розгляду та вирішення спору по суті, дослідивши наявні у справі докази у їх сукупності, суд встановив таке.

16.09.2021 ОСОБА_1 звернулася до Великоомелянської сільської ради Рівненського району Рівненської області із заявою про надання дозволу на розробку проекту із землеустрою щодо відведення у власність (безоплатно) земельної ділянки орієнтовною площею 0,7038 га для ведення особистого селянського господарства, яка перебуває в межах земельної ділянки запасу сільськогосподарського призначення комунальної власності за кадастровим номером 5624682000:05:025:0553 площею 3,5008 га та розташована на території Великоомелянської сільської ради Рівненського району Рівненської області.

До клопотання позивач долучила копію паспорта, копію довідки про присвоєння ідентифікаційного номера платника податків, графічні матеріали.

15.12.2021 листом №1621/02-19 Великоомелянська сільська рада Рівненського району Рівненської області повідомила позивача про те, що її заява про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність була розглянута на черговій сесії сільської ради 30.11.2021.

Вказано, що проект рішення щодо надання дозволу на складання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність не був підтриманий депутатами сільської ради, оскільки не набрав достатньої кількості голосів.

Вважаючи таку бездіяльність відповідача протиправною, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з такого.

Стаття 14 Конституції України гарантує право власності на землю. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Законом, який регулює земельні правовідносини, є Земельний кодекс України від 25 жовтня 2001 року № 2768-III, а також прийняті відповідно до Конституції України та цього Кодексу нормативно-правові акти.

Відповідно до п.б ч.1 ст.81 Земельного кодексу України громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі, зокрема, безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності.

Підпунктом а ч.2 ст.83 Земельного кодексу України встановлено, що у комунальній власності перебувають усі землі в межах населених пунктів, крім земельних ділянок приватної та державної власності.

Відповідно до частин 1 - 3 ст.116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Набуття права власності громадянами та юридичними особами на земельні ділянки, на яких розташовані об`єкти, які підлягають приватизації, відбувається в порядку, визначеному частиною першою статті 128 цього Кодексу.

Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом (п. "в" частини третьої статті 116 Земельного кодексу України).

Статтею 121 Земельного кодексу України визначено норми безоплатної передачі земельних ділянок громадянам. Зокрема, для ведення особистого селянського господарства - не більше 2,0 гектара (п. б ч.1 ст.121 Земельного кодексу України).

Підставою для набуття прав на земельну ділянку є відповідне рішення органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування.

Порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами України встановлено у статті 118 Земельного кодексу України.

Відповідно до положень ч.6 ст.118 Земельного кодексу України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

За правилами ч.7 ст.118 Земельного кодексу України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що всі дії відповідних суб`єктів земельно-правової процедури є взаємопов`язаними, послідовними і спрямовані на досягнення результату у вигляді отримання земельної ділянки у власність.

В свою чергу, ч.7 ст.118 Земельного кодексу України визначено вичерпний перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки.

Пунктами "а", "б" ч.1 ст.12 Земельного кодексу України визначено, що до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин належить: а) розпорядження землями комунальної власності, територіальних громад; б) передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу.

Згідно з ч.1 ст.122 Земельного кодексу України сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

Таким чином, розпорядження земельними ділянками комунальної власності територіальної громади с.Велика Омеляна належить до повноважень Великоомелянської сільської ради.

Відповідно до п.34 ч.1 ст.26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" від 21.05.1997 №280/97-ВР виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються такі питання: вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин.

Згідно з ч.1 ст.46 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" сільська, селищна, міська, районна у місті (у разі її створення), районна, обласна рада проводить свою роботу сесійно. Сесія складається з пленарних засідань ради, а також засідань постійних комісій ради.

Частиною 1 ст.47 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" визначено, що постійні комісії ради є органами ради, що обираються з числа її депутатів, для вивчення, попереднього розгляду і підготовки питань, які належать до її відання, здійснення контролю за виконанням рішень ради, її виконавчого комітету.

На підставі ч.4 ст.47 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" постійні комісії за дорученням ради або за власною ініціативою попередньо розглядають проекти програм соціально-економічного і культурного розвитку, місцевого бюджету, звіти про виконання програм і бюджету, вивчають і готують питання про стан та розвиток відповідних галузей господарського і соціально-культурного будівництва, інші питання, які вносяться на розгляд ради, розробляють проекти рішень ради та готують висновки з цих питань, виступають на сесіях ради з доповідями і співдоповідями.

Відповідно до ч.1-3 ст.59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень.

Рішення ради приймається на її пленарному засіданні після обговорення більшістю депутатів від загального складу ради, крім випадків, передбачених цим Законом. При встановленні результатів голосування до загального складу сільської, селищної, міської ради включається сільський, селищний, міський голова, якщо він бере участь у пленарному засіданні ради, і враховується його голос.

Рішення ради приймаються відкритим поіменним голосуванням, окрім випадків, передбачених пунктами 4 і 16 статті 26, пунктами 1, 29 і 31 статті 43 та статтями 55, 56 цього Закону, в яких рішення приймаються таємним голосуванням.

Таким чином, за результатами розгляду заяви про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою, орган місцевого самоврядування приймає лише одне із рішень визначених ч.7 ст.118 Земельного кодексу України: або про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, або мотивовану відмову у його наданні.

Як встановлено судом, заява ОСОБА_1 про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність від 16.09.2021 розглядалася 30.11.2021 на засіданні дев`ятої сесії восьмого скликання Великоомелянської сільської ради.

Матеріали справи свідчать, що питання щодо надання ОСОБА_1 дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки ставилося на обговорення на засіданні сесії сільської ради, однак рішення за вказаною заявою не приймалося. Вказана обставина підтверджується матеріалами справи та не заперечується відповідачем.

Враховуючи наведене та зважаючи на те, що за результатами розгляду заяви позивача від 16.09.2021 відповідачем не прийнято ні рішення про надання дозволу, ні вмотивованої відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою, суд вважає, що заява ОСОБА_1 не розглянута Великоомелянською сільською радою у строк та у спосіб, встановлені Земельним кодексом України та Законом України "Про місцеве самоврядування в Україні".

Суд враховує, що положення ч.10 ст.118 ЗК України (згідно з якою відмова органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування у передачі земельної ділянки у власність або залишення клопотання без розгляду можуть бути оскаржені до суду) у взаємозв`язку із нормами КАС України і конституційним правом особи на судовий захист, свідчить про те, що не прийняття органом місцевого самоврядування одного з рішень з питання щодо надання дозволу на розробку проекту землеустрою може бути предметом судового оскарження, оскільки, фактично, створює перешкоди для подальшого позитивного вирішення питання на користь особи, яка бажає реалізувати своє право на отримання земельної ділянки безоплатно у власність.

У випадку звернення зацікавленої особи з позовом до суду, адміністративний суд повинен надати правову оцінку діям суб`єкта владних повноважень при прийнятті того чи іншого рішення та перевірити його відповідність критеріям правомірності, які пред`являються до рішень суб`єктів владних повноважень та які закріплені у статті 2 КАС України.

У разі надання особою пакету документів, необхідних для отримання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, з недоліками щодо комплектності, форми чи змісту, відповідний орган має право звернутися до заявника з пропозицією усунути виявлені недоліки. Така дія є правомірним способом поведінки органу і має на меті створення громадянам умов для реалізації їх прав на землю. Зазначена пропозиція щодо усунення недоліків не може вважатися "відмовою у наданні дозволу" у розумінні частини сьомої статті 118 ЗК України. Проте, звернення з такою пропозицією не звільняє відповідний орган від обов`язку прийняти рішення щодо надання дозволу (або відмову) в межах встановленого законом місячного строку.

Правовий висновок аналогічного змісту викладений Верховним Судом у постанові від 17.12.2018 у справі №509/4156/15-а.

Натомість у спірних правовідносинах, що розглядаються у цій справі, зауважень до повноти наданих позивачем разом із заявою від 16.09.2021 документів у відповідача не було. Доказів протилежного суду не надано і в матеріалах справи відсутні.

Таким чином, відповідач, не приймаючи жодного з визначених ч.7 ст.118 Земельного кодексу України рішень з питання надання ОСОБА_1 дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки безоплатно у власність, допустив протиправну бездіяльність.

При цьому, суд звертає увагу, що відмова в наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства орієнтовно площею 0,7038 га на території Великоомелянської сільської ради Рівненського району Рівненської області, викладена в листі від 15.12.2021 №1621/02-19, не є рішенням органу місцевого самоврядування, визначеним ч.7 ст.118 Земельного кодексу України, ні за формою, ні за змістом.

З огляду на наведене, порушене право позивача підлягає захисту шляхом визнання протиправною бездіяльності Великоомелянської сільської ради щодо неприйняття рішення, передбаченого ч.7 ст.118 Земельного кодексу України, за заявою ОСОБА_1 від 16.09.2021 про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства орієнтовно площею 0,7038 га, яка розташована на території Великоомелянської сільської ради.

Поряд з цим, щодо способу відновлення порушеного права позивача, суд зазначає таке.

Поняття дискреційних повноважень наведене у Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R (80)2, яка прийнята Комітетом Міністрів 11.03.1980 на 316-й нараді, відповідно до якої під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Пунктами 1.6, 2.4 Методології проведення антикорупційної експертизи, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 23.06.2010 № 1380/5 передбачено, що дискреційні повноваження - сукупність прав та обов`язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта.

Дискреційні повноваження можуть закріплюватися в нормативно-правових актах, проектах нормативно-правових актів такими способами: 1) за допомогою оціночних понять, наприклад: "за наявності поважних причин орган вправі надати …", "у виключних випадках особа, уповноважена на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, може дозволити…", "рішення може бути прийнято, якщо це не суперечить суспільним інтересам…" тощо; 2) шляхом перерахування видів рішень, що приймаються органом (особою, уповноваженою на виконання функцій держави або місцевого самоврядування), не вказуючи підстав для прийняття того чи іншого рішення або шляхом часткового визначення таких підстав; 3) шляхом надання права органу (особі, уповноваженій на виконання функцій держави або місцевого самоврядування) при виявленні певних обставин (настанні конкретних юридичних фактів) приймати чи не приймати управлінське рішення залежно від власної оцінки цих фактів; 4) за допомогою нормативних приписів, що містять лише окремі елементи гіпотези чи диспозиції правової норми, що не дозволяють зробити однозначний висновок про умови застосування нормативного припису або правові наслідки застосування такого припису.

Стосовно дискреційних повноважень, суд, за наслідками аналізу вказаних положень, зазначає, що такими є повноваження суб`єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною. Прикладом таких повноважень є повноваження, які закріплені у законодавстві із застосуванням слова "може".

У такому випадку дійсно суд не може зобов`язати суб`єкта владних повноважень обрати один з правомірних варіантів поведінки, оскільки який би варіант реалізації повноважень не обрав відповідач, кожен з них буде правомірним, а тому це не порушує будь-чиїх прав.

Натомість, у даній справі у разі настання визначених законодавством умов, відповідач зобов`язаний до вчинення конкретних дій - розглянути заяву позивача у встановленому законом порядку, а за умови відповідності заяви та доданих до неї документів вимогам законодавства - прийняти рішення про задоволення такої заяви. Підставою для відмови у задоволенні заяви позивача можуть бути лише визначені законом обставини. Відповідач не наділений повноваженнями за конкретних фактичних обставин діяти на власний розсуд - розглянути заяву, або ж ні; прийняти рішення про задоволення заяви, або ж рішення про відмову у її задоволенні. Визначальним є те, що у кожному конкретному випадку звернення особи із заявою, з урахуванням фактичних обставин, згідно із законом існує лише один правомірний варіант поведінки суб`єкта владних повноважень.

Зобов`язання відповідача прийняти конкретне рішення, як і будь-які інші способи захисту застосовується лише за наявності необхідних підстав, з урахуванням фактичних обставин справи. Дійсно, у випадку невиконання обов`язку відповідачем, за наявності визначених законом умов, у суду виникають підстави для ефективного захисту порушеного права позивача шляхом, зокрема, зобов`язання відповідача вчинити певні дії, спрямовані на відновлення порушеного права, або шляхом зобов`язання прийняти рішення. Однак, як і будь-який інший спосіб захисту, зобов`язання відповідача прийняти рішення може бути застосовано судом за наявності необхідних та достатніх для цього підстав.

Частиною 7 ст.118 Земельного кодексу України визначений перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки за результатами розгляду належним чином оформлених клопотання та додатків до нього, який є вичерпним.

Зобов`язання судом відповідача надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки може мати місце лише у випадку, якщо судом встановлено відсутність таких підстав для відмови у видачі дозволу, які передбачені законом.

Адміністративний суд, з урахуванням фактичних обставин, зобов`язаний здійснити ефективне поновлення порушених прав, а не лише констатувати факт наявності неправомірних дій. Для цього адміністративний суд наділений відповідними повноваженнями, зокрема, ч. 4 ст. 245 КАС України визначено, що у випадку, визначеному п. 4 ч. 2 цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

У постанові від 05.09.2018 у справі №826/9727/16 Верховний Суд аналізував застосування п. 4 ч. 2 ст. 245 КАС України і дійшов висновку, що суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, за сукупності наступних умов: 1) судом встановлено порушення прав, свобод чи інтересів позивача; 2) на час вирішення спору прийняття рішення належить до повноважень відповідача; 3) виконано усі умови, визначені законом для прийняття такого рішення, зокрема подано усі належні документи, сплачено необхідні платежі і між сторонами немає спору щодо форми, змісту, повноти та достовірності наданих документів; 4) прийняття рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

Аналогічний правовий висновок викладено і у постанові Верховного Суду від 06.03.2019 у справі №2340/2921/18.

Судом встановлено, матеріалами справи підтверджено, що позивач зверталася до відповідача із заявою про надання їй дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, орієнтовно площею 0,7038 га, яка розташована на території Великоомелянської сільської ради. Однак, проект рішення не набрав необхідної кількості голосів депутатів міської ради, тобто відповідач не прийняв рішення по суті звернення позивача у відповідності до вимог ст.118 ЗК України.

Таким чином, у спірних правовідносинах: 1) права та інтереси позивача порушені; 2) на час вирішення спору прийняття рішення належить до повноважень відповідача; 3) виконано усі умови, визначені законом для прийняття такого рішення, зокрема позивачем подано усі належні документи, відповідачем не зазначено жодних зауважень щодо форми, змісту, повноти та достовірності наданих таких документів; 4) прийняття рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

Вказані обставини дають суду правові підстави для сумнівів, що зобов`язання Великоомелянської сільської ради повторно розглянути заяву позивача про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, буде належним, ефективним та повним способом захисту порушеного права позивача.

Метою адміністративного судочинства є ефективний захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень (ст. 2 КАС України). Відтак, обираючи спосіб захисту прав позивача, суд зважає на ефективність такого захисту.

Ця мета кореспондується зі статтею 13 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, відповідно до якої кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Європейський суд з прав людини у своїх численних рішеннях сформував сталу практику оцінки ефективності засобу юридичного захисту. Засіб юридичного захисту, якого вимагає стаття 13, має бути "ефективним" як з практичної, так і з правової точки зору, тобто таким, що або запобігає стверджуваному порушенню чи його повторенню в подальшому, або забезпечує адекватне відшкодування за те чи інше порушення, яке вже відбулося. Навіть якщо якийсь окремий засіб юридичного захисту сам по собі не задовольняє вимоги статті 13, задоволення її вимог може забезпечуватися за допомогою сукупності засобів юридичного захисту, передбачених національним законодавством (рішення від 15.10.2009 у справі "Юрій Миколайович Іванов проти України", п. 64).

Засіб юридичного захисту має бути "ефективним" в теорії права та на практиці, зокрема, в тому сенсі, що можливість його використання не може бути невиправдано ускладнена діями або бездіяльністю органів влади держави-відповідача (рішення від 18.12.1996 у справі "Аксой проти Туреччини" (Aksoy v. Turkey), п. 95).

При оцінці ефективності необхідно враховувати не тільки формальні засоби правового захисту, а й загальний правовий і політичний контекст, в якому вони діють, й особисті обставини заявника (рішення від 24.07.2012 у справі "Джорджевич проти Хорватії", п. 101; рішення від 06.11.1980 у справі "Ван Остервійк проти Бельгії", п.п. 36-40). Отже, ефективність засобу захисту оцінюється не абстрактно, а з урахуванням обставин конкретної справи та ситуації, в якій опинився позивач після порушення.

Відповідно до частини першої статті 124 Конституції України правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. При цьому за своєю суттю правосуддя визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац 10 п. 9 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 30.01.2003 № 3-рп/2003).

Верховний Суд у своїй практиці неодноразово покликався на те, що "ефективний засіб правового захисту" у розумінні ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату. Винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації - не відповідає зазначеній нормі Конвенції. (Постанова Великої палати Верховного Суду від 28.03.2018 у справі № 705/552/15-а, постанови Верховного Суду від 18.04.2018 у справі №826/14016/16 СМ, від 11.02.2019 у справі № 2а-204/12 ).

Суд враховує, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

З огляду на наведене, оскільки процес надання позивачу відмов у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою з формальних підстав без прийняття відповідного владного управлінського рішення може бути досить тривалим, на що вказує поведінка відповідача, то суд вважає, що в даному випадку ефективним способом захисту порушеного права позивача є саме зобов`язання Великоомелянської сільської ради надати ОСОБА_1 дозвіл на розроблення проекту із землеустрою щодо відведення у власність (безоплатно) земельної ділянки орієнтовною площею 0,7038 га для ведення особистого селянського господарства, яка перебуває в межах земельної ділянки запасу сільськогосподарського призначення комунальної власності за кадастровим номером 5624682000:05:025:0553 площею 3,5008 га та розташована на території Великоомелянської сільської ради Рівненського району Рівненської області шляхом прийняття рішення.

Аналогічна за змістом правова позиція з цього питання викладена Верховним Судом у постановах від 28.05.2020 №819/654/17, від 30.04.2020 у справі №812/1313/18 та від 10.04.2019 у справі №826/11251/18.

Відповідно до ч.1 та ч.2 ст.77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідач не виконав процесуального обов`язку доказування своєї позиції та не довів правомірності своєї поведінки у спірних правовідносинах, натомість доводи позивача відповідають обставинам справи та ґрунтуються на нормах матеріального закону.

За таких обставин позовні вимоги підлягають до задоволення.

Враховуючи положення ст.139 КАС України на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача слід стягнути сплачену суму судового збору.

Керуючись статтями 241-246, 255, 257-262, 295 КАС України, суд

В И Р І Ш И В :

Позов задовольнити повністю.

Визнати протиправною бездіяльність Великоомелянської сільської ради Рівненського району Рівненської області щодо неприйняття рішення з питання надання ОСОБА_1 дозволу на розроблення проекту із землеустрою щодо відведення у власність (безоплатно) земельної ділянки орієнтовною площею 0,7038 га для ведення особистого селянського господарства, яка перебуває в межах земельної ділянки запасу сільськогосподарського призначення комунальної власності за кадастровим номером 5624682000:05:025:0553 площею 3,5008 га та розташована на території Великоомелянської сільської ради Рівненського району Рівненської області.

Зобов`язати Великоомелянську сільську раду Рівненського району Рівненської області надати ОСОБА_1 дозвіл на розроблення проекту із землеустрою щодо відведення у власність (безоплатно) земельної ділянки орієнтовною площею 0,7038 га для ведення особистого селянського господарства, яка перебуває в межах земельної ділянки запасу сільськогосподарського призначення комунальної власності за кадастровим номером 5624682000:05:025:0553 площею 3,5008 га та розташована на території Великоомелянської сільської ради Рівненського району Рівненської області.

Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Великоомелянської сільської ради Рівненського району Рівненської області судовий збір у розмірі 992 (дев`ятсот дев`яносто дві) грн. 40 коп.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Повний текст рішення складений 29 серпня 2022 року

Учасники справи:

Позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ЄДРПОУ/РНОКПП НОМЕР_1 )

Відповідач - Великоомелянська сільська рада (вул.Шевченка,79, с. Велика Омеляна, Рівненський район, Рівненська область,35360, ЄДРПОУ/РНОКПП 04387154)

Суддя Д.П. Зозуля