Рішення

від 07.07.2022 по справі 910/21209/21

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

08.07.2022Справа № 910/21209/21

Суддя Господарського суду міста Києва ДЖАРТИ В. В., розглянувши без виклику (повідомлення) представників сторін в порядку спрощеного позовного провадження матеріали справи

за позовом Комунального підприємства "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Голосіївського району м. Києва"

до Приватного підприємства "ВАЛЖЕР"

про стягнення неустойки після спливу строку дії договору в розмірі 72 620,20 грн,

ВСТАНОВИВ:

У грудні 2021 року Комунальне підприємство "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Голосіївського району м. Києва" (далі - позивач, Компанія) звернулось до Господарського суду міста Києва із позовом до Приватного підприємства "ВАЛЖЕР" (далі - відповідач, Підприємство) про стягнення неустойки, як подвійної плати за користування орендованим майном після спливу строку дії договору оренди в розмірі 72 620,20 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем зобов`язань за договором оренди від 04.11.1999.

Ухвалою суду від 29.12.2021 відкрито провадження за вищевказаною позовною заявою, вирішено здійснювати розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без виклику (повідомлення) представників сторін, встановлені строки сторонам для вчинення процесуальних дій.

11.01.2022 від Підприємства через відділ діловодства та документообігу господарського суду міста Києва надійшов відзив на позовну заяву.

17.01.2022 позивач до суду подав відповідь на відзив.

28.01.2022 відповідачем до суду була подана заява про застосування строків позовної давності.

02.02.2022 Підприємством до суду були подані заперечення.

07.02.2022 позивачем до суду були подані пояснення на заперечення на відповідь на відзив.

Інших заяв та клопотань до суду сторонами подано не було.

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Дослідивши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору, суд

ВСТАНОВИВ:

04.11.1999 між Комунальним підприємством по утриманню житлового господарства Залізничного району міста Києва та Приватним підприємством "ВАЛЖЕР" (Орендар) було укладено Договір оренди нежилого приміщення № 2011 (надалі - Договір), за умовами якого відповідач прийняв в орендне користування нежиле приміщення загальною площею 42,0кв.м. за адресою: м. Київ, вул. Саксаганського, 81, для розміщення офісу.

Відповідно до пункту 2.1 договору строк дії договору встановлено з 04.11.1999 до 01.11.2004.

Згідно з пунктом 3.3. договору сторонами встановлено, що орендна плата сплачується орендарем щомісячно, в повному обсязі, незалежно від наслідків господарсько-фінансової чи іншої діяльності до 15-го числа поточного місяця та перераховується на розрахунковий рахунок балансоутримувача, Комунального підприємства Голосіївського району м. Києва "Розрахунковий центр "Голосіїво".

Загальний розмір платежів орендаря на користь орендодавця визначено на підставі розрахунку в Договорі оренди та Додаткових угодах № 1 та № 2. Податок на додану вартість сплачується орендарем окремо від орендної плати у розмірах та порядку встановленому чинним законодавством. З жовтня 2011р. за користування об`єктом оренди розрахунок орендної плати здійснювався на підставі Методики розрахунку орендної плати за користування майном територіальної громади м. Києва, затвердженої рішенням Київської міської ради № 34/6250 від 22 вересня 2011р.

Пунктом 3.2. договору передбачено, що розмір оренди за кожний наступний календарний місяць визначається шляхом коригування місячної орендної плати попереднього місяця на індекс інфляції за поточний місяць.

Договором оренди та Додатковими угодами № 1 та № 2 до Договору встановлено, що орендар відшкодовує орендодавцеві витрати, пов`язані з утриманням нежитлового приміщення (розділ ІІІ Додаткової угоди №2 від 16.01.2012 р., додаток №3 до Договору).

Згідно з пунктом 3.10 договору у випадку закінчення строку договору, орендна плата та інші передбачені Договором платежі сплачуються орендарем по день фактичної здачі приміщення по акту представникам орендодавця.

Відповідно до пунктів 4.1., 4.3. договору орендодавець зобов`язаний своєчасно передати орендарю приміщення (будинок) обумовлене цим договором по акту прийому-передачі. Орендар зобов`язаний протягом дії договору і передачі орендодавцю приміщень (будинку) по акту, утримувати його в належному технічному і санітарному стані, своєчасно і за свій рахунок проводити необхідний ремонт приміщення (будинку) та обладнання). Косметичний ремонт фасаду приміщення (будинку) орендар проводить після погодження з орендодавцем.

Пунктом 8.6.1. договору оренди передбачено, що договір оренди припиняє свою дію в разі закінчення строку, на який його було укладено, якщо не було письмової угоди сторін про його продовження.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 09.11.2010 у справі № 11/181-51/410 вказаний договір оренди визнано продовженим, отже, строк дії договору закінчився 01.11.2014.

Відповідно до розпорядження Голосіївської районної в м. Києві державної адміністрації від 25.06.2011 № 489 "Про передачу нежитлових будівель та приміщень комунальному підприємству Голосіївського району в м. Києві "Розрахунковий центр "Голосіїво", в господарське відання Комунального підприємства Голосіївського району в м. Києві "Розрахунковий центр "Голосіїво" передано нежитлові будівлі та приміщення комунальної власності, в тому числі нежитлові приміщення площею 42,0кв.м. в цокольному поверсі будинку № 81 по вул. Саксаганського у м. Києві, а згідно рішення Київської міської ради від 22.09.2011 № 34/6250 "Про затвердження Положення про оренду майна територіальної громади міста Києва", орендодавцем майна територіальної громади міста Києва було визначено Голосіївську районну в місті Києві державну адміністрацію.

На підставі вказаного рішення Київської міської ради від 22.09.2011 № 34/6250 "Про затвердження Положення про оренду майна територіальної громади міста Києва", розпорядження виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 31.01.2011 № 121 "Про реалізацію районними у місті Києві державними адміністраціями окремих повноважень", відповідно до п.п.1.1., 1.4.7. розпорядження Голосіївської районної в м. Києві державної адміністрації від 30.12.2011 № 1030 "Про внесення змін до договорів оренди нежитлових приміщень територіальної громади міста Києва, що віднесені до сфери управління Голосіївської районної в місті Києві державної адміністрації та перерахунок орендної плати" та п.п.2, 3 розпорядження Голосіївської районної в м. Києві державної адміністрації від 12.01.2012р. №5 "Про питання врегулювання розрахунків витрат на утримання нерухомого майна", між Голосіївською районною в місті Києві державною адміністрацією (орендодавець) та Приватним підприємством "ВАЛЖЕР" (орендар), за участі балансоутримувача, Комунального підприємства Голосіївського району м. Києва "Розрахунковий центр "Голосіїво" укладено Додаткову угоду № 2 від 16.01.2012р. до Договору оренди № 2011 від 04.11.1999р. нежитлових приміщень площею 42,0кв.м. в цокольному поверсі будинку № 81 по вул. Саксаганського у м. Києві, для розміщення офісу.

Рішенням Київської міської ради від 09.10.2014 №270/270 "Про удосконалення структури управління житлово-комунальним господарством міста Києва", Комунальне підприємство "Дирекція з управління та обслуговування житлового фонду Голосіївського району" перейменовано в Комунальне підприємство "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Голосіївського району м. Києва" (Позивач) та віднесено до сфери управління Голосіївської районної в місті Києві державної адміністрації.

Вказаним рішенням також вирішено реорганізувати Комунальне підприємство Голосіївського району в м. Києві "Розрахунковий центр "Голосіїво" (балансоутримувач) шляхом приєднання його до Комунального підприємства "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Голосіївського району м. Києва".

Розпорядженням Голосіївської районної в місті Києві державної адміністрації від 19.02.2015 № 95 "Про організаційно-правові заходи реорганізації комунального підприємства Голосіївського району в м. Києві "Розрахунковий центр "Голосіїво", закріплено на праві господарського відання без права розпорядження за Комунальним підприємством "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Голосіївського району м. Києва", нерухоме та рухоме майно, яке знаходилось в господарському віданні без права розпорядження Комунального підприємства Голосіївського району в м. Києві "Розрахунковий центр "Голосіїво" і передано по Акту прийому-передачі від 30.05.2015р. позивачу, в тому числі нежитлові приміщення площею 42,0кв.м. в цокольному поверсі будинку № 81 по вул. Саксаганського у м. Києві.

Про зміну балансоутримувача приміщення відповідача повідомлено письмово листом від 14.05.2015р. № 434-739, який отримано керівником підприємства відповідача під його особистий підпис.

Крім того, розпорядженням Голосіївської районної в місті Києві державної адміністрації від 04.03.2019 №127 "Про закріплення майна", за позивачем закріплено на праві господарського відання без права розпорядження майно, в тому числі нежитлові приміщення площею 42,0кв.м. в цокольному поверсі будинку № 81 по вул. Саксаганського у м. Києві.

Зазначені вище обставини були встановлені рішенням Господарського суду міста Києва від 03.02.2020 у справі № 910/16807/19, яке набрало законної сили та в силу приписів частини 4 статті 75 ГПК України не доказуються при розгляді цієї.

Крім того, позивачем та відповідачем визнано обставини, що договір оренди № 2011 від 04.11.1999 припинився.

Відповідно до частини 1 статті 75 ГПК України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованих підстав вважати їх недостовірними або визнаними у зв`язку з примусом. Обставини, які визнаються учасниками справи, можуть бути зазначені в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їх представників.

Разом з тим, у своєму позові Компанія зазначає, що відповідач звернувся до орендодавця, Голосіївської районної в місті Києві державної адміністрації, листом від 24.06.2016 № 5 з проханням укласти договір оренди вказаних нежитлових приміщень строком на 2 роки 364 дні.

Розпорядженням Голосіївської районної в місті Києві державної адміністрації від 06.02.2017 № 69 «Про продовження договорів оренди нежитлових приміщень комунальної власності територіальної громади міста Києва, переданих до сфери управління Голосіївської районної в місті Києві державної адміністрації», вирішено продовжити строк дії договорів оренди, в тому числі Відповідачу, Приватному підприємству «ВАЛЖЕР», строк дії договорів оренди нежитловим приміщенням площею 42,0кв.м. в цокольному поверсі будинку № 81 по вул. Саксаганського у м. Києві на 2 роки 364 дні.

Водночас, Підприємство договір про передачу майна територіальної громади міста Києва в оренду, сформований згідно розпорядження Голосіївської районної в місті Києві державної адміністрації від 06.02.2017 № 69 та відповідно до Положення про оренду майна територіальної громади міста Києва затвердженого рішенням Київської міської ради від 21.04.2015 № 415/1280, не підписав.

Позивач, звертаючись із даним позовом до суду, вказує, що відповідачем належним чином, в розумінні договору оренди № 2011 від 04.11.1999, не повернуто з оренди (найму) орендодавцю орендоване майно, а саме, нежитлове приміщення площею 42,0 кв.м. в цокольному поверсі будинку № 81 по вул. Саксаганського у м. Києві, після спливу строку договору та припинення його дії. Дана обставина встановлена рішенням Господарського суду міста Києва від 15.11.2021 № 910/13299/21.

Оскільки, неповернення об`єкта оренди за договором у період після закінчення строку дії договору відбулося виключно з вини самого орендаря (відповідача), Компанія на підставі частини 2 статті 785 Цивільного кодексу України здійснила розрахунок неустойки за період з 01.12.2019 по 19.11.2021 та звернулась із даним позовом до суду.

У свою чергу, відповідач проти позову заперечує з підстав пропуску Компанією строку позовної давності, а також зазначає, що 15.11.2021 рішенням Господарського суду міста Києва у справі № 910/13299/21 (суддя Усатенко І.В) у задоволені позову Комунального підприємства «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Голосіївського району міста Києва» до Приватного підприємства «Валжер» про стягнення заборгованості у розмірі 36 914,80 грн, через не сплату орендних платежів за договором оренди № 2011 від 04.11.1999 за фактичне користування нежитловим приміщенням, площею 42,0 кв.м. за адресою: м. Київ, вул. Саксаганського, 81, для розміщення офісу, за період за період з 01.12.2019 року 31.07.2021, було відмовлено. Зазначеним судовим рішенням було встановлено, що: строк дії цього Договору оренди № 2011 від 04.11.1999 закінчився 01.11.2014 року; позивачем та відповідачем визнано обставини, що договір оренди № 2011 від 04.11.1999 припинився, і що заявлена до стягнення в рамках даної справи сума орендної плати стягується за період з 01.12.2019 по 31.07.2021, після припинення строку дії договору; про відсутність підстав вважати недостовірними визнані сторонами обставини того, що в період за який заявлено стягнення заборгованість з орендної плати з 01.12.2019 по 31.07.2021 договір оренди № 2011 від 04.11.1999 вже був припинений у зв`язку з закінченням строку на який його було укладено. Про усвідомлення позивачем щодо фактичного закінчення строку дії договору оренди № 2011 від 04.11.1999 саме 01.11.2014 року вбачається з описової частини позовної заяви Компанії від 21.12.2021 року у справі № 910/21209/21, а про не продовження відповідачем зазначеного договору оренди через не підписання ПП «Валжер» договору про передачу майна територіальній громаді м.Києва в оренду, сформованого згідно розпорядженню Голосіївської районної в місті Києві державної адміністрації № 69 від 06.02.2017. Таким чином, за твердженнями відповідача, вимоги позову, які можуть бути предметом судового дослідження, могли бути заявлені лише до 02.11.2015 включно.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва встановив наступне.

За змістом пункту 3 частини 1 статті 3 (свобода договору як засада цивільного законодавства), пункту 1 частини 2 статті 11, частини 1 статті 509, частини першої статті 627 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) укладення договору із погодженням сторонами його умов, що визначені на розсуд сторін з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості, та становлять зміст договору, зобов`язує сторони виконувати зобов`язання за цим договором належним чином відповідно до його умов та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (частина перша статті 526, частина перша статті 628, стаття 629 ЦК України).

Правовідносини оренди (найму) врегульовані положеннями глави 58 "Найм (оренда)" розділу ІІІ "Окремі види зобов`язань" книги п`ятої "Зобов`язальне право" ЦК України та статей 283- 291 ГК України.

Згідно із частиною першою статті 759 ЦК України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язаний передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Частинами 1 та 6 статті 283 Господарського кодексу України (далі - ГК України) визначено, що за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності. До відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

У частині 1 статті 284 ГК України законодавець як істотні умови договору оренди, визначив, зокрема, строк, на який укладається договір оренди; орендну плату з урахуванням її індексації; умови повернення орендованого майна або викупу.

За частиною 1 статті 773 ЦК України на наймача покладений обов`язок користуватися річчю відповідно до її призначення та умов договору.

Частиною першою статті 763 ЦК України встановлене загальне правило, за яким договір найму укладається на строк, встановлений договором. Аналогічні за змістом положення містить частина 4 статті 284 ГК України, відповідно до якої строк договору оренди визначається за погодженням сторін. У разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення строку дії договору він вважається продовженим на такий самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором.

Закінчення строку, на який було укладено договір оренди, є однією з підстав його припинення (частина четверта статті 291 ГК України).

Правові наслідки припинення договору оренди визначаються відповідно до умов регулювання договору найму ЦК України.

Частиною 1 статті 785 ЦК України передбачено, що в разі припинення договору найму наймач зобов`язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.

За змістом наведених норм із закінченням строку договору найму (оренди), на який його було укладено, за наявності заперечень наймодавця щодо подальшого користування наймачем майном, договір є припиненим, що означає припинення дії (чинності) для сторін всіх його умов, а їх невиконання (невиконання окремих його умов) протягом дії договору є невиконанням зобов`язання за цим договором, що має відповідні наслідки (настання відповідальності за невиконання чи неналежне виконання обов`язків під час дії договору тощо), однак не зумовлює продовження дії (чинність) договору в цілому або тих його умов, що не були виконані (неналежно виконані) стороною (сторонами).

Частиною 1 статті 762 ЦК України передбачено, що за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

Відповідно до частини 1 статті 286 ГК України орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності.

Правова природа плати за користування річчю (орендної плати) безпосередньо пов`язана із правомірним користуванням річчю протягом певного строку, і обов`язок здійснення такого платежу є істотною ознакою орендних правовідносин, що випливає зі змісту регулятивних норм статей 759, 762, 763 ЦК України, статей 283, 284, 286 ГК України. Із припиненням договірних (зобов`язальних) відносин за Договором у наймача (орендаря) виникає новий обов`язок - негайно повернути наймодавцеві річ.

Після спливу строку дії договору невиконання чи неналежне виконання обов`язку з негайного повернення речі свідчить про неправомірне користування майном, яке було передане в найм (оренду). Тому права та обов`язки наймодавця і наймача, що перебували у сфері регулятивних правовідносин, переходять у сферу охоронних правовідносин та охоплюються правовим регулюванням за частиною 2 статті 785 ЦК України, яка регламентує наслідки невиконання майнового обов`язку щодо негайного повернення речі наймодавцеві.

Частинами 3, 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Обов`язок доказування та подання доказів відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України розподіляється між сторонами виходячи з того, хто посилається на певні юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення.

Згідно зі статтею 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Таким чином, принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторін. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доводити таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний.

Судом встановлено, що відповідачем не додано до матеріалів справи доказів, що за період з грудня 2019 року по листопад 2021 року останній не займав та не використовував нежитлове приміщення площею 42,0 кв.м. у цокольному поверсі будинку № 81 по вул. Саксаганського у м. Києві, а також що у встановленому договором та законодавством порядку ним було повернуто орендоване майно орендодавцю. Також, відповідачем не додано до матеріалів справи доказів того, що ним було повернуто з оренди (найму) орендодавцю орендоване майно, а саме, нежитлове приміщення площею 42,0кв.м. в цокольному поверсі будинку № 81 по вул. Саксаганського у м. Києві.

До матеріалів справи не додано жодних доказів, на підставі яких суд міг би встановити факт здачі (повернення з оренди) орендарем орендодавцю нежитлового приміщення площею 42,0кв.м. в цокольному поверсі будинку № 81 по вул. Саксаганського у м. Києві.

Отже, відповідачем не підтверджено обставини повернення ним орендованого майна і виконання ним обов`язку щодо належної його передачі орендодавцю після спливу строку договору та припинення його дії.

За змістом статей 610, 611, 612 ЦК України невиконання зобов`язання у погоджений сторонами в договорі строк є порушенням зобов`язання, що зумовлює застосування до боржника наслідків, установлених договором або законом.

Цивільно-правова відповідальність - це покладення на правопорушника встановлених законом негативних правових наслідків, які полягають у позбавленні його певних прав або в заміні невиконання обов`язку новим, або у приєднанні до невиконаного обов`язку нового додаткового обов`язку, що узгоджується з нормами статті 610 ЦК України та статті 216 ГК України.

У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки (пункт 3 частини першої статті 611 ЦК України).

Законодавець у частині першій статті 614 ЦК України визначив, що особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання.

Правові наслідки порушення умов договору оренди державного майна визначені відповідними нормами ЦК України та ГК України.

Невиконання наймачем передбаченого частиною першою статті 785 ЦК України обов`язку щодо негайного повернення наймодавцеві речі (у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі) у разі припинення договору є порушенням умов Договору, що породжує у наймодавця право на застосування до наймача відповідно до частини другої статті 785 ЦК України такої форми майнової відповідальності як неустойка у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення.

Отже, відповідно до статті 614 ЦК України, для застосування наслідків, передбачених частиною 2 статті 785 цього Кодексу, необхідна наявність вини (умислу або необережності) в особи, яка порушила зобов`язання.

Беручи до уваги встановлені судом обставини щодо відсутності доказів повернення спірного орендованого майна, а також доказів вчинення спроб повернення майна, у суду є достатні підстави стверджувати, що Підприємство умисно обов`язку повернення майна не виконав.

Положеннями статті 549 ЦК України та статті 230 ГК України визначено загальне поняття штрафних санкцій, яке у господарському судочинстві включає неустойку, штраф, пеню, яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил господарської діяльності, невиконання господарського зобов`язання.

За приписами статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Частиною 1 статті 230 ГК України визначено поняття штрафних санкцій. Ними визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Відповідно до частини 1 статті 546 ЦК України виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком, правом довірчої власності. Виконання зобов`язання (основного зобов`язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом (частина перша статті 548 ЦК України).

Тобто неустойка згідно із частиною другої статті 785 ЦК України розглядається як законна неустойка і застосовується незалежно від погодження сторонами цієї форми відповідальності в договорі найму (оренди).

Водночас неустойка за частиною 2 статті 785 ЦК України має спеціальний правовий режим, який обумовлений тим, що зобов`язання наймача (орендаря) з повернення об`єкта оренди є майновим і виникає після закінчення дії Договору. Наймодавець (орендодавець) у цьому випадку позбавлений можливості застосовувати щодо недобросовісного наймача інші ефективні засоби впливу задля виконання відповідного зобов`язання, окрім як використання права на стягнення неустойки в розмірі подвійної плати за користування орендованим майном.

Узагальнюючи наведені висновки стосовно наслідків припинення Договору у разі, якщо орендар не повертає майно після припинення строку дії Договору, зокрема у вигляді подальшого неправомірного користування майном, та права орендодавця застосувати передбачений законом спосіб захисту порушеного права - стягнення з орендаря неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення (частина 2 статті 785 ЦК України),

Обов`язок орендаря сплачувати орендну плату за користування орендованим майном зберігається до припинення Договору (до спливу строку дії Договору оренди), оскільки орендна плата є платою орендаря за користування належним орендодавцю майном та відповідає суті орендних правовідносин, що полягають у строковому користуванні орендарем об`єктом оренди на платній основі.

Неустойка, стягнення якої передбачено частиною 2 статті 785 ЦК України, є самостійною формою майнової відповідальності у сфері орендних правовідносин, яка застосовується у разі (після) припинення Договору - якщо наймач не виконує обов`язку щодо негайного повернення речі, і є належним способом захисту прав та інтересів орендодавця після припинення договору, коли користування майном стає неправомірним. Для притягнення орендаря, що порушив зобов`язання, до зазначеної відповідальності необхідна наявність вини (умислу або необережності) відповідно до вимог статті 614 ЦК України.

Отже, яким би способом в договорі не регламентувалися правовідносини між сторонами у разі невиконання (несвоєчасного виконання) наймачем (орендарем) обов`язку щодо повернення речі з найму (оренди) з її подальшим користуванням після припинення договору, що відбулося у спірних правовідносинах, проте ці правовідносини не можуть врегульовуватись іншим чином, ніж визначено частиною другою статті 785 ЦК України (зокрема, з установленням для наймача (орендаря) будь-якого іншого (додаткового) зобов`язання, окрім того, що передбачений частиною 2 статті 785 ЦК України).

Звідси здійснені Компанією розрахунки позовних вимог: а саме сума неустойки у розмірі подвійної орендної плати за несвоєчасне повернення майна з оренди лише частково відповідають наведеній позиції та правовому регулюванню, встановленому частиною другою статті 785 ЦК України.

Так, суд відзначає, що конструкція неустойки згідно статті 785 ЦК України складається лише з «орендної плати» та відповідно її подвійного розміру, а тому включення до розрахунку подвійного розміру витрат на утримання нежитлового приміщення (експлуатаційні витрати) з боку Компанії є неправомірним. Здійснивши перерахунок, заявленої до стягнення суми, суд дійшов висновку, що до стягнення з відповідача підлягає 58 444,60 грн.

Водночас, під час розгляду справи відповідачем заявлено про застосування строків позовної давності, з огляду на те, що позивачем порушено спеціальний строк позовної давності, передбачений статтею 258 ЦК України.

У відповідності до статей 256, 257 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю. Позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) (частина 1, 2 статті 258 ЦК України).

Відповідно до частин 1 статті 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила; за грошовим зобов`язаннями перебіг позовної давності починається від дня виконання зобов`язання.

При цьому, постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 № 211 "Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" (із змінами і доповненнями, внесеними постановами Кабінету Міністрів України) установлено з 12.03.2020 на всій території України карантин, який діяв до моменту звернення позивача з позовом.

Законом України від 30.03.2020 № 540-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)" розділ "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України доповнено, зокрема, пунктом 12 такого змісту: "Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.".

Таким чином, з огляду на приписи статей 256, 258 пункту 12 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України та встановлені судом обставини, а саме, дату звернення позивача із даним позовом до суду - 21.12.2021, та вимоги позивача про стягнення неустойки з грудня 2019 року, річна позовна давність щодо цих вимог у справі позивачем не пропущена.

За приписами частини 1 статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Відповідачем не надано суду належних доказів на спростування викладених у позові обставин.

За таких обставин вимоги Компанії підлягають частковому задоволенню.

При цьому, суд відзначає, що інші доводи учасників справи не спростовують встановлених судом обставин та не можуть впливати на законність судового рішення.

Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України).

Відповідно до статті 129 ГПК України витрати зі сплати судового збору покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Розподіл витрат на правову допомогу сторін буде здійснений в порядку ухвалення додаткового рішення після надання сторонами відповідних документів та пояснень.

Керуючись статтями 73-74, 76-80, 86, 129, 240-241, 247-252 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ:

1. Позов Комунального підприємства "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Голосіївського району м. Києва" до Приватного підприємства "ВАЛЖЕР" про стягнення неустойки після спливу строку дії договору в розмірі 72 620,20 грн задовольнити частково.

2. Стягнути з Приватного підприємства "ВАЛЖЕР" (01032, місто Київ, ВУЛИЦЯ САКСАГАНСЬКОГО, будинок 117, квартира 6; ідентифікаційний код 22899981) на користь Комунального підприємства "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Голосіївського району м. Києва" (03039, місто Київ, ПРОСПЕКТ ГОЛОСІЇВСЬКИЙ, будинок 17-Б; ідентифікаційний код 32375554) 58 444,60 грн (п`ятдесят вісім тисяч чотириста сорок чотири гривні 60 копійок) неустойки та 1 826,89 грн (одну тисячу вісімсот двадцять шість гривень 89 копійок) судового збору.

3. Після набрання рішенням Господарського суду міста Києва законної сили видати відповідний наказ.

4. У іншій частині в позові відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

СУДДЯ ВІКТОРІЯ ДЖАРТИ