Постанова

від 20.12.2022 по справі 910/21209/21

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"20" грудня 2022 р. Справа№ 910/21209/21

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Євсікова О.О.

суддів: Демидової А.М.

Корсака В.А.

розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи

апеляційну скаргу

Приватного підприємства «Валжер»

на рішення Господарського суду міста Києва від 08.07.2022 (повний текст складено 08.07.2022)

та апеляційну скаргу

Комунального підприємства «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Голосіївського району м. Києва»

на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 01.09.2022 (повний текст складено 02.09.2022)

у справі № 910/21209/21 (суддя Джарти В.В.)

за позовомКомунального підприємства "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Голосіївського району м. Києва"

до Приватного підприємства «Валжер»

про стягнення неустойки після спливу строку дії договору в розмірі 72 620,20 грн,-

в с т а н о в и в :

Короткий зміст і підстави позовних вимог.

У грудні 2021 року Комунальне підприємство "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Голосіївського району м. Києва" (далі КП «Керуюча компанія») звернулось до Господарського суду міста Києва із позовом до Приватного підприємства «Валжер» (далі ПП «Валжер») про стягнення неустойки як подвійної плати за користування орендованим майном після спливу строку дії договору оренди в розмірі 72 620,20 грн.

В обґрунтування заявлених вимог позивач вказує про неналежне виконання ПП «Валжер» зобов`язань за договором оренди від 04.11.1999.

Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 08.07.2022 позов КП "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Голосіївського району м. Києва" до ПП "ВАЛЖЕР" про стягнення неустойки після спливу строку дії договору в розмірі 72 620,20 грн задоволено частково. Стягнуто з ПП «Валжер» на користь КП "Керуюча компанія" 58 444,60 грн неустойки та 1 826,89 грн судового збору.

Додатковим рішенням Господарського суду міста Києва від 01.09.2022 стягнуто з КП "Керуюча компанія" на користь ПП «Валжер» 1 756,82 грн витрат на правничу допомогу.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів.

Не погодившись з рішенням Господарського суду міста Києва від 08.07.2022, ПП «Валжер» звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, у якій просить оскаржуване рішення скасувати повністю та ухвалити нове, яким у задоволенні позову відмовити.

В обґрунтування апеляційної скарги ПП «Валжер» вказує про нез`ясування господарським судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи, невідповідність викладених у рішенні суду висновків встановленим обставинам справи, порушення норм процесуального та неправильне застосування норм матеріального права.

На думку відповідача, незастосування судом строків спеціальної позовної давності до вимог про стягнення неустойки за порушення зобов`язання суперечить вимогам чинного законодавства. Скаржник вважає, що порушення прав позивача почалось з 02.11.2014 та вимоги позову могли бути заявлені лише до 02.11.2015 включно, оскільки обидві сторони спору визнать закінчення строку дії договору оренди саме 01.11.2014.

Не погодившись з додатковим рішенням Господарського суду міста Києва від 01.09.2022, КП «Керуюча компанія» звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, у якій просить оскаржуване додаткове рішення скасувати та прийняти нове, яким у задоволенні заяви ПП «Валжер» відмовити у повному обсязі.

В обґрунтування апеляційної скарги позивач вказує, що оскаржуване додаткове рішення підлягає скасуванню повністю відповідно до вимог ч. ч. 1, 3, 4 ч. 1 ст. 277 ГПК України через нез`ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків, викладених у додатковому рішенні суду, встановленим обставинам справи; порушення норм процесуального та неправильне застосування норм матеріального права.

Позивач зазначає, що представник відповідача документально не підтвердив витрати на правову допомогу, а саме не надав належним чином розрахунок наданих послуг, документи, що свідчать про оплату гонорару, та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомога, оформлених у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження, а лише надав детальний опис робіт (надання послуг) про надання правничої допомоги відповідачу, не завірений належним чином (тобто без підпису та особистої печатки адвоката), копію ордера серія КС №786583 та копію свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю серія КС №584/10.

На думку позивача, за змістом вимог ч. 5 ст. 129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи, чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі, чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони, та інше. Але суд першої інстанції повністю цього не вичнив.

Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті.

Згідно з витягом з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 23.09.2022 сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Євсіков О.О., судді Демидова А.М., Корсак В.А.

В провадженні судді Північного апеляційного господарського суду Майданевича А.Г. перебувала апеляційна скарга ПП «Валжер» на рішення Господарського суду міста Києва від 08.07.2022 у справі №910/21209/21.

27.09.2022 запитом № 09.1-14/456/22 витребувано справу №910/21209/21.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 28.09.2022 апеляційну скаргу ПП «Валжер» на рішення Господарського суду міста Києва від 08.07.2022 у справі №910/21209/21 з доданими до неї матеріалами повернуто скаржнику.

29.09.2022 матеріали справи № 910/21209/21 передані судді Північного апеляційного господарського суду Євсікову О.О. для розгляду апеляційної скарги КП «Керуюча компанія» на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 01.09.2022.

Згідно з витягом з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 12.10.2022 сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Євсіков О.О., судді Демидова А.М., Корсак В.А.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 13.10.2022 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою КП «Керуюча компанія» на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 01.09.2022 у справі №910/21209/21. Роз`яснено сторонам, що апеляційна скарга розглядатиметься в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (без проведення судового засідання). Запропоновано учасникам справи надати відзив на апеляційну скаргу протягом п`яти днів з дня вручення копії даної ухвали. Роз`яснено апелянту право подати до суду відповідь на відзив протягом п`яти днів з дня вручення йому відзиву на апеляційну скаргу.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 13.10.2022 відмовлено у задоволенні клопотання ПП «Валжер» про розгляд апеляційної скарги з повідомленням та викликом учасників справи. Поновлено ПП «Валжер» пропущений строк на апеляційне оскарження рішення Господарського суду міста Києва від 08.07.2021 у справі №910/21209/21. Відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ПП «Валжер» на рішення Господарського суду міста Києва від 08.07.2022 у справі № 910/21209/21. Ухвалено здійснювати розгляд апеляційної скарги ПП «Валжер» на рішення Господарського суду міста Києва від 08.07.2022 та апеляційної скарги КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Голосіївського району м. Києва» на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 01.09.2022 у справі № 910/21209/21 в одному апеляційному провадженні. Розгляд апеляційної скарги ПП «Валжер» на рішення Господарського суду міста Києва від 08.07.2022 та апеляційної скарги КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Голосіївського району м. Києва» на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 01.09.2022 у справі № 910/21209/21 ухвалено здійснювати у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (без проведення судового засідання). Зупинено дію рішення Господарського суду міста Києва від 08.07.2022 у справі №910/21209/21 до закінчення його перегляду у суді апеляційної інстанції. Запропоновано учасникам справи надати відзив на апеляційну скаргу протягом п`яти днів з дня вручення копії даної ухвали. Роз`яснено апелянту право подати до суду відповідь на відзив протягом п`яти днів з дня вручення йому відзиву на апеляційну скаргу.

Позиції учасників справи.

ПП «Валжер» надало відзив на апеляційну скаргу на додаткове рішення від 01.09.2022, у якому заперечує проти вимог апеляційної скарги через їх безпідставність та необґрунтованість, просить відмовити у її задоволенні, а оскаржуване додаткове рішення залишити без змін.

Відповідач вказує, що поза увагою позивача залишилось те, що до ухвалення судом оскаржуваного додаткового рішення представник відповідача разом з відзивом на позовну заяву та запереченнями на відповідь на відзив повідомив суд, що загальна сума очікуваних витрат, які підлягають сплаті, на правову допомогу з представництва ПП «Валжер» у розгляді господарської справи №910/21209/21 складає 9 000,00 грн, а також були надані детальний опис робіт від 11.01.2022 та 28.01.2022, акт виконаних робіт від 28.01.2022, а також договори про надання правничої допомоги від 05.10.2021 та 23.12.2021.

ПП «Валжер» вважає, що звернення до суду із заявою від 19.07.2022 про вирішення питання розподілу судових витрат між сторонами пропорційно розміру задоволених позовних вимог відповідало нормам господарського процесуального законодавства.

Відповідач також зауважує, що відповідно до положень ч. 6 ст. 126 ЦПК України обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами. Під час розгляду справи в частині ухвалення судом додаткового рішення представник позивача таким обов`язком та правом заявити відповідне клопотання не скористався.

Межі розгляду справи судом апеляційної інстанції.

Згідно зі ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Щодо апеляційної скарги ПП «Валжер» га рішення Господарського суду міста Києва від 08.07.2022.

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції, перевірені та додатково встановлені апеляційним господарським судом.

04.11.1999 Комунальне підприємство по утриманню житлового господарства Залізничного району міста Києва та ПП «Валжер» (орендар) уклали договір оренди нежилого приміщення № 2011 (далі - договір), за умовами якого орендар прийняв в орендне користування нежиле приміщення загальною площею 42,0 кв. м за адресою: м. Київ, вул. Саксаганського, 81, для розміщення офісу.

Відповідно до п. 2.1 договору строк його дії встановлено з 04.11.1999 до 01.11.2004.

Згідно з п. 3.3 договору орендна плата сплачується орендарем щомісячно в повному обсязі незалежно від наслідків господарсько-фінансової чи іншої діяльності до 15-го числа поточного місяця та перераховується на розрахунковий рахунок балансоутримувача, Комунального підприємства Голосіївського району м. Києва «Розрахунковий центр «Голосіїво».

Загальний розмір платежів орендаря на користь орендодавця визначений на підставі розрахунку в договорі оренди та додаткових угодах №1 та №2. Податок на додану вартість сплачується орендарем окремо від орендної плати у розмірах та порядку, встановлених чинним законодавством. З жовтня 2011 року за користування об`єктом оренди розрахунок орендної плати здійснювався на підставі Методики розрахунку орендної плати за користування майном територіальної громади м. Києва, затвердженої рішенням Київської міської ради №34/6250 від 22.09.2011.

Пунктом 3.2 договору передбачено, що вартість оренди за кожний наступний календарний місяць визначається шляхом коригування місячної орендної плати попереднього місяця на індекс інфляції за поточний місяць.

Договором оренди та додатковими угодами №1 та №2 до Договору встановлено, що орендар відшкодовує орендодавцеві витрати, пов`язані з утриманням нежитлового приміщення (розділ ІІІ додаткової угоди №2 від 16.01.2012, додаток №3 до договору).

У випадку закінчення строку договору орендна плата та інші передбачені Договором платежі сплачуються орендарем по день фактичної здачі приміщення за актом представникам орендодавця (п. 3.10 договору).

Відповідно до п. п. 4.1, 4.3 договору орендодавець зобов`язаний своєчасно передати орендарю приміщення (будинок), обумовлене цим договором, за актом прийому-передачі. Орендар зобов`язаний протягом дії договору утримувати приміщення в належному технічному і санітарному стані, своєчасно і за свій рахунок проводити необхідний ремонт приміщення (будинку) та обладнання. Косметичний ремонт фасаду приміщення (будинку) орендар проводить після погодження з орендодавцем.

Договір оренди припиняє свою дію в разі закінчення строку, на який його було укладено, якщо не було письмової угоди сторін про його продовження (п. 8.6.1 договору).

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 09.11.2010 у справі №11/181-51/410 вказаний договір оренди визнано продовженим, а отже, строк дії договору закінчився 01.11.2014.

Відповідно до розпорядження Голосіївської районної в м. Києві державної адміністрації від 25.06.2011 №489 "Про передачу нежитлових будівель та приміщень комунальному підприємству Голосіївського району в м. Києві "Розрахунковий центр "Голосіїво", в господарське відання Комунального підприємства Голосіївського району в м. Києві "Розрахунковий центр "Голосіїво" передано нежитлові будівлі та приміщення комунальної власності, в т.ч. нежитлові приміщення площею 42,0 кв. м в цокольному поверсі будинку №81 по вул. Саксаганського у м. Києві, а згідно з рішенням Київської міської ради від 22.09.2011 №34/6250 «Про затвердження Положення про оренду майна територіальної громади міста Києва» орендодавцем майна територіальної громади міста Києва було визначено Голосіївську районну в місті Києві державну адміністрацію.

На підставі вказаного рішення Київської міської ради від 22.09.2011 №34/6250 «Про затвердження Положення про оренду майна територіальної громади міста Києва», розпорядження виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 31.01.2011 №121 «Про реалізацію районними у місті Києві державними адміністраціями окремих повноважень», п. п. 1.1, 1.4.7 розпорядження Голосіївської районної в м. Києві державної адміністрації від 30.12.2011 №1030 «Про внесення змін до договорів оренди нежитлових приміщень територіальної громади міста Києва, що віднесені до сфери управління Голосіївської районної в місті Києві державної адміністрації та перерахунок орендної плати» та п. п. 2, 3 розпорядження Голосіївської районної в м. Києві державної адміністрації від 12.01.2012 №5 "Про питання врегулювання розрахунків витрат на утримання нерухомого майна" між Голосіївською районною в місті Києві державною адміністрацією (орендодавець) та ПП «Валжер» (орендар), за участі балансоутримувача Комунального підприємства Голосіївського району м. Києва «Розрахунковий центр «Голосіїво» укладено Додаткову угоду №2 від 16.01.2012 до договору оренди №2011 від 04.11.1999 нежитлових приміщень площею 42,0 кв. м в цокольному поверсі будинку №81 по вул. Саксаганського у м. Києві, для розміщення офісу.

Рішенням Київської міської ради від 09.10.2014 №270/270 «Про удосконалення структури управління житлово-комунальним господарством міста Києва» КП «Дирекція з управління та обслуговування житлового фонду Голосіївського району» перейменовано в КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Голосіївського району м. Києва» (позивач) та віднесено до сфери управління Голосіївської районної в місті Києві державної адміністрації.

Вказаним рішенням також вирішено реорганізувати КП Голосіївського району в м. Києві «Розрахунковий центр «Голосіїво» (балансоутримувач) шляхом приєднання його до КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Голосіївського району м. Києва».

Розпорядженням Голосіївської районної в місті Києві державної адміністрації від 19.02.2015 №95 «Про організаційно-правові заходи реорганізації комунального підприємства Голосіївського району в м. Києві «Розрахунковий центр «Голосіїво» закріплено на праві господарського відання без права розпорядження за КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Голосіївського району м. Києва» нерухоме та рухоме майно, яке знаходилось в господарському віданні без права розпорядження КП Голосіївського району в м. Києві «Розрахунковий центр «Голосіїво» і передано за Актом прийому-передачі від 30.05.2015 позивачу, в т.ч. нежитлові приміщення площею 42,0 кв. м в цокольному поверсі будинку №81 по вул. Саксаганського у м. Києві.

Листом від 14.05.2015 №434-739 ПП «Валжер» повідомлено письмово про зміну балансоутримувача приміщення.

Вказаний лист отримано керівником ПП «Валжер» під його особистий підпис.

Крім того, розпорядженням Голосіївської районної в місті Києві державної адміністрації від 04.03.2019 №127 «Про закріплення майна» за позивачем закріплено на праві господарського відання без права розпорядження майно, в т.ч. нежитлові приміщення площею 42,0 кв. м в цокольному поверсі будинку №81 по вул. Саксаганського у м. Києві.

Вказані вище обставини встановлені рішенням Господарського суду міста Києва від 03.02.2020 у справі №910/16807/19, яке набрало законної сили, та в силу приписів ч. 4 ст 75 ГПК України не доказуються при розгляді цієї справи.

Позивач та відповідач визнають обставини, що договір оренди № 2011 від 04.11.1999 припинився.

Відповідно до ч. 1 ст. 75 ГПК України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованих підстав вважати їх недостовірними або визнаними у зв`язку з примусом. Обставини, які визнаються учасниками справи, можуть бути зазначені у заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їх представників.

У позовній заяві КП «Керуюча компанія» зазначає, що ПП «Валжер» звернулось до орендодавця (Голосіївської районної в місті Києві державної адміністрації) з листом від 24.06.2016 №5, у якому просило укласти договір оренди вказаних нежитлових приміщень строком на 2 роки 364 дні.

Розпорядженням Голосіївської районної в місті Києві державної адміністрації від 06.02.2017 №69 «Про продовження договорів оренди нежитлових приміщень комунальної власності територіальної громади міста Києва, переданих до сфери управління Голосіївської районної в місті Києві державної адміністрації» вирішено продовжити строк дії договорів оренди, в т.ч. продовжено ПП «Валжер» строк дії договору оренди нежитлового приміщення площею 42,0 кв. м в цокольному поверсі будинку №81 по вул. Саксаганського у м. Києві на 2 роки 364 дні.

Однак ПП «Валжер» договір про передачу майна територіальної громади міста Києва в оренду, сформований згідно з розпорядженням Голосіївської районної в місті Києві державної адміністрації від 06.02.2017 №69 та відповідно до Положення про оренду майна територіальної громади міста Києва, затвердженого рішенням Київської міської ради від 21.04.2015 №415/1280, не підписало.

Звертаючись з позовом у цій справі, КП «Керуюча компанія» вказує, що ПП «Валжер» належним чином, в розумінні договору оренди №2011 від 04.11.1999, не повернуло з оренди (найму) орендодавцю орендоване майно нежитлове приміщення площею 42,0 кв. м в цокольному поверсі будинку №81 по вул. Саксаганського у м. Києві, після спливу строку договору та припинення його дії. Дана обставина встановлена рішенням Господарського суду міста Києва від 15.11.2021 №910/13299/21.

Оскільки неповернення об`єкта оренди за договором у період після закінчення строку дії договору відбулося виключно з вини самого орендаря (ПП «Валжер»), КП «Керуюча компанія» на підставі ч. 2 ст. 785 ЦК України здійснило розрахунок неустойки за період з 01.12.2019 по 19.11.2021, про стягнення якої звернулась з позовом у цій справі.

Заперечуючи проти позову, ПП «Валжер» вказує на пропуск КП «Керуюча компанія» строку позовної давності та зазначає, що 15.11.2021 рішенням Господарського суду міста Києва у справі №910/13299/21 було відмовлено у задоволені позову КП «Керуюча компанія» до ПП «Валжер» про стягнення заборгованості у розмірі 36 914,80 грн через несплату орендних платежів за договором оренди №2011 від 04.11.1999 за фактичне користування нежитловим приміщенням площею 42,0 кв. м за адресою: м. Київ, вул. Саксаганського, 81, для розміщення офісу, за період з 01.12.2019 по 31.07.2021. Зазначеним судовим рішенням було встановлено, що: строк дії договору оренди №2011 від 04.11.1999 закінчився 01.11.2014; позивач та відповідач визнали обставину, що договір оренди №2011 від 04.11.1999 припинився і що заявлена до стягнення в рамках даної справи сума орендної плати стягується за період з 01.12.2019 по 31.07.2021, після припинення строку дії договору; відсутні підстави вважати недостовірними визнані сторонами обставини того, що в період, за який заявлено стягнення, договір оренди №2011 від 04.11.1999 вже був припинений у зв`язку із закінченням строку, на який його було укладено. Про усвідомлення позивачем факту закінчення строку дії договору оренди №2011 від 04.11.1999 саме 01.11.2014 йдеться в описовій частині позовної заяви КП «Керуюча компанія» від 21.12.2021 у справі № 910/21209/21, як і про непродовження ПП «Валжер» зазначеного договору оренди через непідписання ним договору, сформованого згідно з розпорядженням Голосіївської районної в місті Києві державної адміністрації №69 від 06.02.2017. ПП «Валжер» вважає, що вимоги позову, які можуть бути предметом судового дослідження, могли бути заявлені лише до 02.11.2015 включно.

Джерела права та мотиви, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови.

За змістом п. 3 ч. 1 ст. 3 (свобода договору як засада цивільного законодавства), п. 1 ч. 2 ст. 11, ч. 1 ст. 509, ч. 1 ст. 627 ЦК України укладення договору із погодженням сторонами його умов, що визначені на розсуд сторін з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості, та становлять зміст договору, зобов`язує сторони виконувати зобов`язання за цим договором належним чином відповідно до його умов та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (ч. 1 ст. 526, ч. 1 ст. 628, ст. 629 ЦК України).

Правовідносини оренди (найму) врегульовані положеннями глави 58 «Найм (оренда)» розділу ІІІ «Окремі види зобов`язань» книги п`ятої «Зобов`язальне право» ЦК України та ст. ст. 283- 291 ГК України.

За визначенням ч. 1 ст. 759 ЦК України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язаний передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

За договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності. До відносин оренди застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом (ч. ч. 1, 6 ст. 283 ГК України).

У ч. 1 ст. 284 ГК України законодавець як істотні умови договору оренди визначив, зокрема, строк, на який укладається договір оренди; орендну плату з урахуванням її індексації; умови повернення орендованого майна або викупу.

За ч. 1 ст. 773 ЦК України на наймача покладений обов`язок користуватися річчю відповідно до її призначення та умов договору.

Частиною 1 ст. 763 ЦК України встановлено загальне правило, за яким договір найму укладається на строк, встановлений договором.

Аналогічні за змістом положення містить ч. 4 ст. 284 ГК України, згідно з якою строк договору оренди визначається за погодженням сторін. У разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення строку дії договору він вважається продовженим на такий самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором.

Закінчення строку, на який було укладено договір оренди, є однією з підстав його припинення (ч. 4 ст. 291 ГК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 785 ЦК України в разі припинення договору найму наймач зобов`язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.

За змістом наведених норм із закінченням строку договору найму (оренди), на який його було укладено, за наявності заперечень наймодавця щодо подальшого користування наймачем майном, договір є припиненим, що означає припинення дії (чинності) для сторін всіх його умов, а їх невиконання (невиконання окремих його умов) протягом дії договору є невиконанням зобов`язання за цим договором, що має відповідні наслідки (настання відповідальності за невиконання чи неналежне виконання обов`язків під час дії договору тощо), однак не зумовлює продовження дії (чинність) договору в цілому або тих його умов, що не були виконані (неналежно виконані) стороною (сторонами).

Частиною 1 ст. 762 ЦК України передбачено, що за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

Орендна плата це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності (ч. 1 ст. 286 ГК України).

Правова природа плати за користування річчю (орендної плати) безпосередньо пов`язана із правомірним користуванням річчю протягом певного строку. Обов`язок здійснення такого платежу є істотною ознакою орендних правовідносин, що випливає зі змісту регулятивних норм ст. ст. 759, 762, 763 ЦК України, ст. ст. 283, 284, 286 ГК України. Із припиненням договірних (зобов`язальних) відносин за договором у наймача (орендаря) виникає новий обов`язок негайно повернути наймодавцеві річ.

Після спливу строку дії договору невиконання чи неналежне виконання обов`язку з негайного повернення речі свідчить про неправомірне користування майном, яке було передане в найм (оренду). Тому права та обов`язки наймодавця і наймача, що перебували у сфері регулятивних правовідносин, переходять у сферу охоронних правовідносин та охоплюються правовим регулюванням за ч. 2 ст. 785 ЦК України, яка регламентує наслідки невиконання майнового обов`язку щодо негайного повернення речі наймодавцеві.

Суд встановив, що ПП «Валжер» не надало до матеріалів справи доказів, які свідчили би, що за період з грудня 2019 року по листопад 2021 року відповідач не займав та не використовував нежитлове приміщення площею 42,0 кв. м у цокольному поверсі будинку №81 по вул. Саксаганського у м. Києві, а також того, що у встановленому договором та законодавством порядку він повернув орендоване майно орендодавцю.

У матеріалах справи відсутні докази, на підставі яких суд міг би встановити факт повернення орендарем орендодавцю нежитлового приміщення площею 42,0 кв. м в цокольному поверсі будинку №81 по вул. Саксаганського у м. Києві.

Таким чином ПП «Валжер» не підтвердило обставини повернення ним орендованого майна та виконання обов`язку щодо належної його передачі орендодавцю після спливу строку договору та припинення його дії.

За змістом ст. ст. 610, 611, 612 ЦК України невиконання зобов`язання у погоджений сторонами в договорі строк є порушенням зобов`язання, що зумовлює застосування до боржника наслідків, установлених договором або законом.

Цивільно-правова відповідальність це покладення на правопорушника встановлених законом негативних правових наслідків, які полягають у позбавленні його певних прав або в заміні невиконаного обов`язку новим, або у приєднанні до невиконаного обов`язку нового додаткового обов`язку, що узгоджується з нормами ст. 610 ЦК України та ст. 216 ГК України.

У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки (п. 3 ч. 1 ст. 611 ЦК України).

Законодавець у ч. 1 ст. 614 ЦК України визначив, що особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання.

Правові наслідки порушення умов договору оренди державного майна визначені відповідними нормами ЦК України та ГК України.

Невиконання наймачем передбаченого ч. 1 ст. 785 ЦК України обов`язку щодо негайного повернення наймодавцеві речі (у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі) у разі припинення договору є порушенням умов договору, що породжує у наймодавця право на застосування до наймача відповідно до ч. 2 ст. 785 ЦК України такої форми майнової відповідальності як неустойка у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення.

Отже, відповідно до ст. 614 ЦК України для застосування наслідків, передбачених ч. 2 ст. 785 цього Кодексу, необхідна наявність вини (умислу або необережності) в особи, яка порушила зобов`язання.

Беручи до уваги встановлені судом обставини щодо відсутності доказів повернення спірного орендованого майна, а також доказів вчинення спроб повернення майна, у суду є достатні підстави стверджувати, що ПП «Валжер» умисно не виконало обов`язку повернути майно.

Положеннями ст. 549 ЦК України та ст. 230 ГК України визначено загальне поняття штрафних санкцій, яке у господарському судочинстві включає неустойку, штраф, пеню, яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил господарської діяльності, невиконання господарського зобов`язання.

За приписами ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Частиною 1 ст. 230 ГК України визначено поняття штрафних санкцій. Ними визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Відповідно до ч. 1 ст. 546 ЦК України виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком, правом довірчої власності. Виконання зобов`язання (основного зобов`язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом (ч. 1 ст. 548 ЦК України).

Тобто неустойка за ч. 2 ст. 785 ЦК України розглядається як законна неустойка і застосовується незалежно від погодження сторонами цієї форми відповідальності в договорі найму (оренди).

Водночас неустойка за ч. 2 ст. 785 ЦК України має спеціальний правовий режим, який обумовлений тим, що зобов`язання наймача (орендаря) з повернення об`єкта оренди є майновим і виникає після закінчення дії договору. Наймодавець (орендодавець) у цьому випадку позбавлений можливості застосовувати щодо недобросовісного наймача інші ефективні засоби впливу задля виконання відповідного зобов`язання, окрім як використання права на стягнення неустойки в розмірі подвійної плати за користування орендованим майном.

Таким чином, якщо орендар не повертає майно після припинення строку дії договору, зокрема у вигляді подальшого неправомірного користування майном, у орендодавця виникає право застосувати передбачений законом спосіб захисту порушеного права стягнення з орендаря неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення (ч. 2 ст. 785 ЦК України),

Обов`язок орендаря сплачувати орендну плату за користування орендованим майном зберігається до припинення договору (до спливу строку дії договору оренди), оскільки орендна плата є платою орендаря за користування належним орендодавцю майном та відповідає суті орендних правовідносин, що полягають у строковому користуванні орендарем об`єктом оренди на платній основі.

Неустойка, стягнення якої передбачено ч. 2 ст. 785 ЦК України, є самостійною формою майнової відповідальності у сфері орендних правовідносин, яка застосовується у разі (після) припинення договору, якщо наймач не виконує обов`язку щодо негайного повернення речі, і є належним способом захисту прав та інтересів орендодавця після припинення договору, коли користування майном стає неправомірним. Для притягнення орендаря, що порушив зобов`язання, до зазначеної відповідальності необхідна наявність вини (умислу або необережності) відповідно до вимог ст. 614 ЦК України.

Отже, в який би спосіб в договорі не регламентувалися правовідносини між сторонами, у разі невиконання (несвоєчасного виконання) наймачем (орендарем) обов`язку повернути річ з найму (оренди) з подальшим користуванням нею після припинення договору, що відбулося у спірних правовідносинах, ці правовідносини не можуть врегульовуватись іншим чином, ніж визначено ч. 2 ст. 785 ЦК України (зокрема, з установленням для наймача (орендаря) будь-якого іншого (додаткового) зобов`язання, окрім того, що передбачене ч. 2 ст. 785 ЦК України).

Наведене свідчить, що наданий позивачем розрахунок (сума неустойки у розмірі подвійної орендної плати за неповернення майна з оренди) відповідає правовому регулюванню, встановленому ч. 2 ст. 785 ЦК України, частково.

Так, неустойка за ст. 785 ЦК України складається лише з «орендної плати» та її подвійного розміру. Відповідно, включення до розрахунку суми, заявленої позивачем до стягнення, подвійного розміру витрат на утримання нежитлового приміщення (експлуатаційні витрати) з боку КП «Керуюча компанія» є неправомірним.

Перевіривши наданий позивачем та здійснений господарським судом першої інстанції розрахунок заявленої до стягнення суми, апеляційний господарський суд погоджується з висновком місцевого господарського суду, що до стягнення з відповідача підлягають 58 444,60 грн.

За наведених підстав колегія суддів погоджується з висновком господарського суду першої інстанції про задоволення вимог КП «Керуюча компанія» до ПП «Валжер» частково.

ПП «Валжер», посилаючись на порушення позивачем передбаченого ст. 258 ЦК України спеціального строку позовної давності, заявило про застосування строків позовної давності

За визначенням ст. ст. 256, 257 ЦК України позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю. Позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) (ч. ч. 1, 2 ст. 258 ЦК України).

Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила; за грошовим зобов`язаннями перебіг позовної давності починається від дня виконання зобов`язання (ч. 1 ст. 261 ЦК України).

Постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 №211 "Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" (із змінами і доповненнями, внесеними постановами Кабінету Міністрів України) установлено з 12.03.2020 на всій території України карантин, який діяв до моменту звернення позивача з позовом.

Законом України від 30.03.2020 №540-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)" розділ "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України доповнено, зокрема, п. 12 такого змісту: "Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені ст. ст. 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.".

Враховуючи приписи ст. ст. 256, 258 п. 12 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, встановлені під час розгляду справи обставини та звернення 21.12.2021 позивача з позовом про стягнення неустойки з грудня 2019 року, апеляційний господарський суд вважає правомірним висновок місцевого господарського суду, що річна позовна давність щодо цих вимог у справі позивачем не пропущена.

Апеляційний господарський суд відзначає, що наведені в апеляційній скарзі доводи не спростовують висновків місцевого господарського суду та не дають підстав вважати, що суд неправильно застосував норми матеріального та / або допустив такі порушення норм процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення справи.

Щодо апеляційної скарги КП «Керуюча компанія» на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 01.09.2022.

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції, перевірені та додатково встановлені апеляційним господарським судом.

11.01.2022 до Господарського суду міста Києва від ПП «Валжер» надійшов відзив на позовну заяву, у якому відповідач, заперечуючи проти задоволення позову, просив стягнути з позивача 7 000,00 грн витрат на правничу допомогу.

У поданому відзиві відповідач повідомив, що загальна сума очікуваних витрат на правову допомогу у розгляді цієї справи згідно з детальним описом робіт буде складати 7 000,00 грн.

До відзиву ПП «Валжер» долучило свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю на ім`я Корнієнко С.В., ордер серія КС № 786583 від 05.10.2021, договір про надання адвокатських послуг від 05.10.2021 та детальний опис робіт від 11.01.2022 на суму 7 000,00 грн.

У запереченні на відповідь на відзив ПП «Валжер» просило стягнути з позивача 9 000,00 грн витрат на правничу допомогу.

До поданого заперечення відповідач долучив детальний опис робіт від 28.01.2022 на суму 9 000,00 грн, договір про надання адвокатських послуг від 05.10.2021, додаткову угоду №23/12 від 23.12.2022 до договору, акт виконаних робіт по наданню правничої допомоги від 28.01.2022.

08.07.2022 Господарський суд міста Києва прийняв рішення у цій справі.

20.07.2022 від ПП «Валжер» надійшла заява про ухвалення додаткового рішення (в порядку ст. 244 ГПК України), у якій відповідач просив ухвалити додаткове рішення у справі та стягнути з позивача 1 756,82 грн витрат на правничу допомогу.

За текстом поданої заяви ПП «Валжер» вказало, що у резолютивній частині рішення суд не вирішив питання про судові витрати на професійну правничу допомогу, про яке відповідач повідомив суд (11.01.2022 у відзиві на позовну заяву та 28.01.2022 у запереченні на відповідь на відзив). Визначаючи заявлену до стягнення з позивача суму витрат на правничу допомогу, відповідач зазначив, що розмір таких витрат є пропорційним розміру задоволених позовних вимог.

З наданих відповідачем доказів встановлено, що ПП «Валжер» (клієнт) уклало з адвокатом Корнієнко С.В. (адвокат) договір про надання адвокатських послуг від 05.10.2021, за умовами п. 1.1 якого адвокат бере на себе зобов`язання надавати необхідну правову допомогу клієнту, а клієнт зобов`язується виплатити адвокату гонорар за надання адвокатських послуг.

Згідно з п. 2.1 договору до обов`язків клієнта входить здійснити або забезпечити оплату юридичних послуг адвоката згідно з цим договором.

Розмір гонорару та витрат за цим договором складається із загальної вартості конкретних доручень згідно з додатками до цього договору. Вартість конкретних доручень клієнта зазначається у додатках до цього договору (п. п. 4.1, 4.2 договору).

23.12.2021 сторони уклали додаткову угоди до договору, якою погодили, що клієнт сплачує адвокату за надання правничої допомоги та здійснення представництва інтересів клієнта у цій справі гонорар у розмірі 10 000,00 грн.

Згідно з детальним описом робіт від 28.01.2022 адвокат надав ПП «Валжер» роботи: ознайомлення з 23.12.2021 з позовом та додатками до нього (кількість часу - 2 год, вартість 2 000,00 грн); складання відзиву на позов з 29.12.2021 та направлення його позивачу та суду (кількість часу 5 год, вартість 5 000,00 грн); складання заперечень на відповідь на відзив від 17.01.2022 та заяви (додаткової) про застосування строків позовної давності (кількість часу 2 год, вартість 2 000,00 грн). Вказані у детальному описі види робіт прийняті клієнтом, про що сторони 28.01.2022 підписали Акт виконаних робіт з надання правничої допомоги.

Джерела права та мотиви, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови.

Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (п. 12 ч. 3 ст. 2 ГПК України).

Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.

Практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи:

1) попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу (ст. 124 ГПК України);

2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (ст. 126 ГПК України): подання (1) заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з (2) детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та (3) доказами, що підтверджують здійснення робіт (наданих послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи; зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу;

3) розподіл судових витрат (ст. 129 ГПК України).

Разом з тим чинне процесуальне законодавство також визначило критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу.

Відповідно до ч. 3 ст. 123 ГПК України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

За ч. 1 ст. 124 ГПК України разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 126 ГПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Разом із тим розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду (ч. 8 ст. 129 ГПК України).

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч. 3 ст. 126 ГПК України).

Водночас за змістом ч. 4 ст. 126 ГПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами (ч. ч. 5, 6 ст. 126 ГПК України).

У розумінні положень ч. ч. 5, 6 ст. 126 ГПК України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.

Окрім цього, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (додаткова ухвала Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.12.2021 у справі №927/237/20).

Такі самі критерії, як зазначено вище, застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі ст. 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.

Зокрема, згідно з практикою Європейського суду з прав людини заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява № 19336/04).

Крім того, у рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Визначивши розмір судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами, суд здійснює розподіл таких витрат.

Загальне правило розподілу судових витрат визначене в ч. 4 ст. 129 ГПК України, відповідно до якої інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Разом з тим у ч. 5 ст. 129 ГПК України визначено критерії, керуючись якими, суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.

Зокрема, відповідно до ч. 5 ст. 129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

При цьому на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку /дії / бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.

Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого ч. 4 ст. 129 ГПК України, також визначені положеннями ч. ч. 6, 7 та 9 ст. 129 цього Кодексу.

Таким чином, зважаючи на наведені положення законодавства, у разі недотримання вимог ч. 4 ст. 126 ГПК України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони.

При цьому обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами (ч. ч. 5, 6 ст. 126 ГПК України).

Водночас під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені ч. ч. 5-7 та 9 ст. 129 ГПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

У такому випадку суд, керуючись ч. ч. 5-7, 9 ст. 129 ГПК України, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею витрат на правову допомогу повністю або частково та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

Висновки, аналогічні відображеним вище, викладені в постанові Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі №922/445/19.

Щодо порядку обчислення гонорару апеляційний господарський суд зазначає таке.

За змістом ч. 3 ст. 237 ЦК України однією з підстав виникнення представництва є договір.

Частиною 1 ст. 627 ЦК України передбачено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ст. 26 Закону №5076-VI адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.

Так, договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору (ст. 1 Закону №5076-VI).

Закон №5076-VI формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту визначає гонорар.

Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися в ці правовідносини (пункт 28 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц; пункт 19 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2021 у справі № 910/12876/19).

Велика Палата Верховного Суду у постанові 16.11.2022 у справі №922/1964/21 зауважує, що неврахування судом умов договору про надання правової допомоги щодо порядку обчислення гонорару не відповідає принципу свободи договору, закріпленому у ст. 627 ЦК України.

Частинами 1, 2 ст. 30 Закону №5076-VI встановлено, що порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

З аналізу зазначеної норми слідує, що гонорар може встановлюватися у формі:

- фіксованого розміру,

- погодинної оплати.

Вказані форми відрізняються порядком обчислення при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки підставою для виплати гонорару, який визначений у формі погодинної оплати, є кількість витрачених на надання послуги годин помножена на вартість такої (однієї) години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв.

Оскільки до договору про надання правової допомоги застосовують загальні вимоги договірного права, то гонорар адвоката, хоч і визначається ч. 1 ст. 30 Закону №5076-VI як «форма винагороди адвоката», але в розумінні ЦК України становить ціну такого договору.

Фіксований розмір гонорару у цьому контексті означає, що у разі настання визначених таким договором умов платежу конкретний склад дій адвоката, що були вчинені на виконання цього договору й призвели до настання цих умов, не має жодного значення для визначення розміру адвокатського гонорару в конкретному випадку.

Таким чином, визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити зі встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами ст. 30 Закону №5076-VI, враховуючи при цьому положення законодавства щодо критеріїв визначення розміру витрат на правничу допомогу.

Велика Палата Верховного Суду також зауважила, що не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність. Подібний висновок викладений у п. 5.44 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18.

Оцінюючи доводи апеляційної скарги щодо детального опису робіт, апеляційний господарський суд бере до уваги таке.

Частина 3 ст. 126 ГПК України визначає, що для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Оцінюючи зміст зазначених приписів, Велика Палата Верховного Суду у постанові 16.11.2022 у справі №922/1964/21 дійшла висновку, що подання детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, не є самоціллю, а є необхідним для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат.

Частина 3 ст. 126 ГПК України конкретного складу відомостей, що мають бути зазначені в детальному описі робіт (наданих послуг), не визначає, обмежуючись лише посиланням на те, що відповідний опис має бути детальним.

Тому, враховуючи принципи рівності і справедливості, правової визначеності, ясності і недвозначності правової норми як складові принципу верховенства права, визначення необхідного і достатнього ступеня деталізації опису робіт у цьому випадку є виключною прерогативою учасника справи, що подає такий опис.

Учасник справи повинен деталізувати відповідний опис лише тією мірою, якою досягається його функціональне призначення - визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат. Надмірний формалізм при оцінці такого опису на предмет його деталізації, за відсутності визначених процесуальним законом чітких критеріїв оцінки, може призвести до порушення принципу верховенства права.

Суд встановив, що відповідач надав детальні описи робіт (наданих послуг) від 11.01.2022 та від 28.01.2022. Вказані описи представник відповідача направив до Господарського суду міста Києва електронною поштою з використанням електронного підпису, який перевірено з долученням до матеріалів справі відповідних протоколів створення та перевірки кваліфікованого та удосконаленого електронного підпису, що відповідає вимогам ч. 8 ст. 42 ГПК України.

Апеляційний господарський суд також зазначає, що витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою, чи тільки має бути сплачено. Дана позиція є усталеною і підтверджується позицією Верховного Суду, в т.ч. у постановах у справах № 329/766/18, № 178/1522/18.

Наведеним спростовуються доводи апеляційної скарги про те, що представник відповідача документально не підтвердив витрати на правову допомогу, а саме не надав належним чином розрахунок наданих послуг, документи, що свідчать про оплату гонорару, а лише надав детальний опис робіт (надання послуг) про надання правничої допомоги відповідачу, не завірений належним чином.

Апеляційний господарський суд бере до уваги, що у додатковій угоді №23/12 від 23.12.2021 до договору ПП «Валжер» та адвокат узгодили гонорар у фіксованому розмірі 10 000,00 грн, однак до стягнення заявником заявлено 9 000,00 грн.

Також колегія суддів відзначає, що у кількох заявах по суті спору позивач вказував на безпідставність вимог відповідача про відшкодування йому витрат на правничу допомогу. Відповідач зазначив, що на підтвердження цих обставин суду мають бути надані договір про надання правничої допомоги, документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних з наданням правничої допомоги, оформлені у встановленому законом порядку; на підтвердження нібито понесених витрат на правничу допомогу відповідач не надав жодного належного доказу, а отже, не довів та документально не підтвердив понесення витрат на правничу допомогу.

За змістом мотивувальної та прохальної частин поданих відповіді на відзив та поясненнях позивач не просив суд про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Враховуючи встановлені у справі обставини, відсутність заяв (клопотань) позивача щодо заявлених відповідачем до стягнення витрат на правничу допомогу (в т.ч. щодо зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами), результати вирішення спору по суті (позов задоволено частково) та норми чинного законодавства, які підлягають застосуванню у спірних правовідносинах, апеляційний господарський суд погоджується з висновком господарського суду першої інстанції, що обґрунтованим розміром вартості правової допомоги, яка підлягає до стягнення з позивача на користь відповідача, є 1 756,82 грн.

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги.

Як зазначено у п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Суду у справі Трофимчук проти України, no. 4241/03 від 28.10.2010).

Європейський суд з прав людини вказав, що п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст. 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18.07.2006).

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права (ст. 276 ГПК України).

Враховуючи встановлені у справі обставини та норми чинного законодавства, які підлягають застосуванню у спірних правовідносинах, колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку, що рішення та додаткове рішення місцевого господарського суду у цій справі є законними та обґрунтованими і підстав для їх скасування не вбачається; підстави для задоволенні апеляційних скарг - відсутні.

Судові витрати.

У зв`язку з відсутністю підстав для задоволення апеляційної скарги витрати за подання апеляційної скарги на рішення Господарського суду міста Києва від 08.07.2022 відповідно до ст. 129 ГПК України покладаються на апелянта.

Керуючись ст. ст. 74, 129, 269, 276, 281-284 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Приватного підприємства «Валжер» на рішення Господарського суду міста Києва від 08.07.2022 у справі № 910/21209/21 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 08.07.2022 у справі № 910/21209/21 залишити без змін.

3. Судові витрати, пов`язані з поданням апеляційної скарги на рішення Господарського суду міста Києва від 08.07.2022 у справі № 910/21209/21, покласти на скаржника.

4. Апеляційну скаргу Комунального підприємства «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Голосіївського району м. Києва» на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 01.09.2022 у справі № 910/21209/21 залишити без задоволення.

5. Додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 01.09.2022 у справі № 910/21209/21 залишити без змін.

6. Справу №910/21209/21 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття.

Постанова апеляційної інстанції може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку та в строк, передбачені ст.ст. 287 - 289 ГПК України, за наявності підстав, визначених ч. 3 ст. 287 ГПК України.

Головуючий суддяО.О. Євсіков

СуддіА.М. Демидова

В.А. Корсак