Постанова

від 30.08.2022 по справі 910/18853/21

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"31" серпня 2022 р. Справа№ 910/18853/21

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Агрикової О.В.

суддів: Чорногуза М.Г.

Мальченко А.О.

Секретар судового засідання: Мельничук О.С.,

за участю представників сторін:

від позивача - не з`явились,

від відповідача - Пилипчук І.І.,

розглянувши апеляційні скарги

Київської міської ради

на рішення Господарського суду міста Києва від 08.02.2022 року (повний текст рішення складено 10.02.2022)

у справі №910/18853/21 (суддя Шкурдова Л.М.)

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Соул"

до Київської міської ради

про скасування рішення, -

ВСТАНОВИВ:

У 2021 році Товариство з обмеженою відповідальністю "Соул" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Київської міської ради про скасування рішення.

В обґрунтування позову позивач посилається на те, що рішення Київської міської ради від 04.03.2021 року №352/393 "Про відмову ТОВ "Соул" у поновленні договору оренди земельної ділянки від 01.04.2005 року №78-6-00268 прийнято всупереч рішенню Господарського суду м. Києва від 28.09.2020 року у справі №910/9849/20, яким Договір оренди пролонговано до 29.03.2035 року, оскільки суди визнали укладеною угоду про внесення змін до договору оренди земельної ділянки від 01.04.2005 року за №78-6-00268, пунктом 1 якої передбачено: "Поновити на той самий строк (15 років) та на тих самих умовах з 29.03.2020 року Договір, укладений між сторонами, зареєстрований Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) 01.04.2005 року №78-6-00268 у книзі записів державної реєстрації договорів".

Рішенням Господарського суду міста Києва від 08.02.2022 року позовні вимоги задоволено. Визнано незаконним та скасувано рішення Київської міської ради від 04.03.2021 року №352/393 "Про відмову Товариству з обмеженою відповідальністю "Соул" у поновленні договору оренди земельної ділянки від 01.04.2005 року № 78-6-00268 (із змінами)". Присуджено до стягнення з Київської міської ради на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Соул" 2270 грн. 00 коп. витрат по сплаті судового збору.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що рішення Київської міської ради від 04.03.2021 року №352/393 "Про відмову ТОВ "Соул" у поновленні договору оренди земельної ділянки від 01.04.2005 року №78-6-00268 прийнято всупереч рішенню Господарського суду м. Києва від 28.09.2020 року у справі №910/9849/20.

Не погодившись із прийнятим рішенням, Київська міська рада звернулася до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 08.02.2022 року та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Вимоги та доводи апеляційної скарги мотивовані тим, що при ухваленні рішення суду першої інстанції не врахував, що право позивача, як орендаря спірної земельної ділянки, вже захищено в межах справи №910/9849/20, а тому скасування рішення Київської міської ради від 04.03.2021 року №352/393 жодним чином не вплине на обсяг прав, інтересів та обов`язків ТОВ «СОУЛ». Скаржник також звертає увагу, що на підставі рішення Господарського суду міста Києва від 28.09.2020 року у справі №910/9849/20 державним реєстратором 02.06.2021 року прийнято рішення про внесення змін до запису Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, яким внесені відомості щодо строку дії договору №78-6-00268 до 29.03.2023 року. В той же час, на думку відповідача позивачем не надано жодних належних та допустимих доказів, які б свідчили про вчинення дій з боку Київської міської ради, які б перешкоджали внесенню такого запису чи будь-яких інших дій щодо невизнання та оскарження рішення державного реєстратора.

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 07.06.2022 року сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Агрикова О.В., судді Чорногуз М.Г., Мальченко А.О.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 13.06.2022 року відкладено вирішення питання щодо подальшого руху апеляційної скарги Київської міської ради на рішення Господарського суду міста Києва від 17.02.2022 року, витребувано з Господарського суду міста Києва матеріали справи №910/18853/21.

04.07.2022 року через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів з Господарського суду міста Києва надійшли матеріали справи №910/18853/21.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 11.07.2022 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Київської міської ради на рішення Господарського суду міста Києва від 08.02.2022 року у справі №910/18853/21, зупинено дію рішення Господарського суду міста Києва від 08.02.2022 року у справі №910/18853/21 та призначено розгляд справи на 31.08.2022 року.

18.07.2022 року через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому останній просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

31.08.2022 року через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів від позивача надійшла заява про розгляд справи без участі представника.

В судовому засіданні 31.08.2022 року представник відповідача надав усні пояснення по справі, відповів на запитання суду, просив задовольнити апеляційну скаргу. Представник позивача в судове засідання не з`явився, про дату та час судового засідання повідомлений належним чином, просив здійснювати розгляд справи без участі представника.

Згідно з п. 11, ст. 270 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, стосовно якого немає відомостей щодо його повідомлення про дату, час і місце судового засідання, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки будуть визнані судом поважними.

Відповідно до п. 12, ст. 270 Господарського процесуального кодексу України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Таким чином, відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Враховуючи те, що наявні матеріали справи є достатніми для всебічного, повного і об`єктивного розгляду справи, та зважаючи на обмежений процесуальний строк розгляду апеляційної скарги, а також заяву позивача про розгляд справи без участі представника, судова колегія визнала за можливе розглянути апеляційну скаргу у відсутності представника позивача.

Статтями 269 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм чинного законодавства, Північний апеляційний господарський суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, згідно з пунктом 54 рішення Київради від 15.07.2004 року №419/1829 "Про надання і вилучення земельних ділянок та припинення права користування землею" затверджено проект відведення земельної ділянки та передано ТОВ "Соул" в короткострокову оренду на 5 років земельну ділянку площею 0,94 га для будівництва житлового комплексу з вбудовано-прибудованими приміщеннями та підземною автостоянкою на проспекті Героїв Сталінграда, 44-б в Оболонському районі м. Києва.

28.03.2005 року між Міськрадою (Орендодавець) та Товариством (Орендар) укладено договір оренди земельної ділянки (зареєстрований Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) в книзі записів державної реєстрації договорів 01.04.2005 за №78-6-00268), за умовами пунктів 1.1, 2.1, 3.1, 4.2, 4.5, 11.1 якого Орендодавець на підставі пункту 54 рішення Київради від 15.07.2004 №419/1829 за актом приймання-передачі передав, а Орендар прийняв в оренду (строкове платне користування) земельну ділянку, визначену цим договором. Об`єктом оренди є земельна ділянка з наступними характеристиками: місце розташування - на проспекті Героїв Сталінграда, 44-б в Оболонському районі м. Києва; розмір - 9376 м2; цільове призначення - для будівництва житлового комплексу з вбудовано-прибудованими приміщеннями та підземною автостоянкою; кадастровий номер - 8000000000:78:028:0091. Договір укладено на 5 (п`ять) років. Річна орендна плата за земельну ділянку встановлюється у розмірі 1,5 % від її нормативної грошової оцінки. Орендна плата вноситься орендарем за базовий податковий (звітний) період, який дорівнює календарному місяцю, щомісячно протягом тридцяти календарних днів, наступних за останнім календарним днем звітного (податкового) місяця на рахунок 33217812800006 КЕКД 13050200 у УДК у м. Києві, МФО 820019. Отримувач: ФУ у Оболонському р-ні м. Києва, ідентифікаційний код 26077916. Всі зміни та/або доповнення до цього договору вносяться за згодою сторін. Згодою або запереченням орендодавця на зміни та/або доповнення до цього договору, є його рішення, прийняте в установленому законодавством порядку. (а.с. 17-23).

Колегія суддів зазначає, що в провадженні господарських судів перебувала справи №910/9849/20 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Соул" до Київської міської ради про визнання незаконним та скасування рішення Київської міської ради від 04.03.2021 року №352/393 «Про відмову ТОВ "Соул" у поновленні договору оренди земельної ділянки від 01.04.2005 року №78-6-00268 (із змінами)».

Рішенням Господарського суду міста Києва від 28.09.2020 року у справі № 910/9849/20, яке залишено без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 26.01.2021 року Договір оренди пролонговано до 29.03.2035 року, зокрема суд: визнав поновленим договір оренди земельної ділянки від 01.04.2005 року за №78-6-00268, що укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю "Соул" та Київською міською радою, на той самий строк і на тих самих умовах. Визнав укладеною угоду про внесення змін до договору оренди земельної ділянки від 01.04.2005 року за № 78-6-00268".

Пунктом 1 Угоди про внесення змін до договору оренди земельної ділянки від 01.04.2005 року за №78-6-00268 передбачено поновити на той самий строк (15років) та на тих самих умовах з 29.03.2020 року Договір, укладений між сторонами, зареєстрований Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) 01.04.2005 року № 78-6-00268 у книзі записів державної реєстрації договорів".

Постановою Верховного Суду від 26.10.2021 року у справі №910/9849/20 касаційну скаргу Київської міської ради задоволено частково, скасовано рішення Господарського суду м. Києва від 28.09.2020 року у справі № 910/9849/20 і постанову Північного апеляційного господарського суду від 26.01.2021 року у частині задоволення позовної вимоги про визнання поновленим Договору оренди на той самий строк і на тих самих умовах та залишено у силі рішення першої інстанції у частині визнання укладеною угоду про внесення змін до Договору оренди, якою дію Договору оренди пролонговано до 29.03.2035 року.

Колегія суддів також зазначає, що судами у справі №910/9849/20 було відхилено доводи Київської міської ради, що позивач втратив право поновлення договору оренди землі, у зв`язку із неналежним виконанням своїх обов`язків за договором, а саме нецільове використання земельної ділянки позивачем, зокрема, не проведення забудови земельної ділянки, що встановлено в Акті обстеження земельної ділянки від 11.02.2020 року № 20-0089-05, оскільки договором оренди не визначений строк будівництва об`єкту, тому неможливо констатувати факту порушення ТОВ "Соул" строків на будівництво об`єкту, як і не надано доказів будівництва позивачем іншого об`єкту всупереч цільовому призначенню земельної ділянки.

Також судами у справі №910/9849/20 позицію скаржника щодо помилковості застосування позивачем ч. 6 ст. 33 Закону України "Про оренду землі", оскільки здійснення орендних платежів після закінчення строку дії договору не може розцінюватись як згода орендодавця на пролонгацію договору оренди, відхилено з підстав того, що проведення позивачем орендних платежів в розумінні конструкції ч. 6 ст. 33 Закону є свідченням продовження користування орендарем земельною ділянкою та належного виконання умов договору.

Частиною 4. ст. 75 ГПК України встановлено, що обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Преюдиційність - у процесуальному праві обов`язок суду, який розглядає справу, прийняти без перевірки та доказів факти, які раніше вже були встановлені судовим рішенням або вироком, які набрали законної сили у будь-якій іншій справі. Преюдиційність дозволяє уникнути ухвалення суперечливих судових актів щодо одного й того ж питання та вирішувати справи з найменшими витратами часу та засобів.

Преюдиціальність означає обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили, в одній справі, для суду при розгляді інших справ.

Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки вони вже встановлені у рішенні суду і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив у законну силу.

Вказане узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, яка викладена у постановах від 26.11.2019 року по справі №922/643/19 та від 26.11.2019 року по справі №902/201/19.

Частиною 4 статті 11 ГПК України унормовано, що суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини одним з основних елементів верховенства права є принцип правової певності, який серед іншого передбачає, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів (рішення Європейського суду з прав людини, від 25.07.2002, «Справа «Совтрансавто-Холдинг» проти України» п. 72 «В. Оцінка Суду»).

Отже, по відношенню до Київської міської ради (орендодавець) та Товариства з обмеженою відповідальністю "СОУЛ" (орендар), які також беруть участь у даній справі, у справі №910/9849/20, встановлено преюдиційні факти та обставини, а саме суди визнали укладеною угоду про внесення змін до договору оренди земельної ділянки від 01.04.2005 року за №78-6-00268, пунктом 1 якої передбачено: "Поновити на той самий строк (15 років) та на тих самих умовах з 29.03.2020 року Договір, укладений між сторонами, зареєстрований Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) 01.04.2005 року № 78-6-00268 у книзі записів державної реєстрації договорів".

Таким чином, такі обставини з урахуванням вимог ст.75 ГПК України не потребують повторного доказування.

Втім, в подальшому, Київська міська рада на II сесії IX скликання, враховуючи те, що товариством з обмеженою відповідальністю «СОУЛ» не виконуються умови договору оренди земельної ділянки, на земельній ділянці розташовані будівлі і споруди, що не належать орендарю, прийняла рішення від 04.03.2021 року № 352/393 "Про відмову ТОВ "Соул" у поновленні договору оренди земельної ділянки від 01.04.2005 року №78-6-00268 (із змінами)" (далі - "Рішення"). (а.с. 15-16).

Відповідно до п.9 ч.3 ст.129 Конституції України основними принципами судочинства є, в тому числі, обов`язковість рішень суду.

У статті 129-1 Конституції України закріплено, що судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку.

Згідно зі статтею 326 Господарського процесуального кодексу України судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.

Статтею 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» визначено, що судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання усіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Невиконання судових рішень тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Абзацами 5 та 6 пункту 5 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 16.04.2009 року № 7-рп/2009 вказано, що органи місцевого самоврядування є відповідальними за свою діяльність перед юридичними і фізичними особами (стаття 74 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»).

Частиною 10 статті 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» передбачено, що акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку.

Отже, колегія суддів зазначає, що під час розгляду справи №910/9849/20 (в якій встановлено преюдиційні факти та обставини, що не потребують повторного доказування про, що вказано вище) судами було досліджено фактичні обставини справи щодо виконання орендарем своїх обов`язків за договором оренди земельної ділянки та встановлено, що даний договір підлягає пролонгації.

При цьому, колегія суддів звертає увагу, що відповідач подаючи відзив на позовну заяву в суді першої інстанції (а.с. 117-125) вказував, що ним відмовлено спірним рішенням у поновлені договору оренди земельної ділянки від 01.04.2005 року №» 78-6-00268 з підстав неналежного виконання умов договору орендарем, з посиланням на докази, які були предметом дослідження у справі №910/9849/20, а саме акт обстеження земельної ділянки №20-0089-05 від 11.02.2020 року.

Як роз`яснив Європейський суд з прав людини у своєму рішенні від 03.12.2003 зі справи «Рябих проти Росії», принцип правової визначеності (певності) включає й дотримання принципу res judicata, тобто принципу остаточності судового рішення. Остання засада означає, що жодна сторона не має права ставити питання про перегляд остаточного судового рішення, яке набрало чинності, лише заради повторного судового розгляду і ухвалення нового рішення у справі.

Отже, по суті дії відповідача шляхом вчинення спірного рішення зводяться до переоцінки доказів, не спростовуючи висновків судів і свідчать про незгоду Київської міської ради із правовою оцінкою суду щодо обставин справи, які суд встановив у процесі її розгляду у справі №910/9849/20.

Рішення Господарського суду міста Києва від 28.09.2020 року у справі №910/9849/20 набуло законної сили 26.01.2021 року, відповідно до постанови Північного апеляційного господарського суду від 26.01.2021 року, якою рішення залишено без змін.

Відповідно до ч. 5, ст. 6 Закону України «Про оренду землі» право оренди земельної ділянки підлягає державній реєстрації відповідно до закону.

Згідно з ст. 32-2 Закону України «Про оренду землі» поновлення договорів оренди землі здійснюється в порядку, передбаченому статтею 126-1 Земельного кодексу України.

Статтею 126-1 Земельного кодексу України передбачено, що поновлення договору оренди землі, договору про встановлення земельного сервітуту, договорів про надання права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб або для забудови

1. Договором оренди землі, договором про встановлення земельного сервітуту, договорами про надання права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб або для забудови може встановлюватися умова щодо поновлення таких договорів.

Умова щодо поновлення договору не може встановлюватися в договорі оренди землі, договорі про встановлення земельного сервітуту, договорах про надання права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб або для забудови щодо земельних ділянок державної та комунальної власності, крім випадків, якщо на таких земельних ділянках розташовані будівлі або споруди, що перебувають у власності користувача або набувача права користування земельною ділянкою.

2. Якщо договір містить умову про його поновлення після закінчення строку, на який його укладено, цей договір поновлюється на такий самий строк і на таких самих умовах. Поновленням договору вважається поновлення договору без вчинення сторонами договору письмового правочину про його поновлення в разі відсутності заяви однієї із сторін про виключення з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відомостей про поновлення договору. Вчинення інших дій сторонами договору для його поновлення не вимагається.

3. Сторона договору, яка бажає скористатися правом відмови від поновлення договору не пізніш як за місяць до дати закінчення дії такого договору, подає до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно заяву про виключення з цього реєстру відомостей про поновлення договору.

4. У разі відсутності заяви про виключення з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відомостей про поновлення договору до дати закінчення дії такого договору після настання відповідної дати закінчення дії договору державна реєстрація речового права продовжується на той самий строк.

Колегія суддів зазначає, що відповідачем не надано суду доказів щодо подання ним заяви про виключення з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відомостей про поневолення договору.

Таким чином, у відповідності з ч. 4, ст. 126-1 Земельного кодексу України, державна реєстрація речового права договору оренди земельної ділянки від 01.04.2005 року №78-6-00268 продовжена на той самий строк.

Враховуючи вище зазначене, колегія суддів дійшла висновку, що на момент прийняття оспорюваного рішення договір оренди земельної ділянки від 01.04.2005 року №78-6-00268 був поновлений на той самий строк і з Державного реєстру речових прав запис про поновлення договору не виключено.

Відтак, прийняття оспорюваного рішення за результатом розгляду звернення ТОВ «Соул» від 27.12.2019 року, після набуття судового рішення у справі №910/9849/20 законної сили, в якому надано оцінку вказаній заяві ТОВ «Соул» та прийнято рішення про поновлення договору оренди земельної ділянки від 01.04.2005 року №78-6-00268 протирічить нормам законодавства.

Так, частинами 1 та 2, статті 18 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України.

Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.

З огляду на викладене вище, колегія суддів погоджується з місцевим господарським судом, що рішення Київської міської ради від 04.03.2021 року №352/393 "Про відмову ТОВ "Соул" у поновленні договору оренди земельної ділянки від 01.04.2005 року №78-6-00268 прийнято всупереч рішенню Господарського суду м. Києва від 28.09.2020 року у справі №910/9849/20 та нормам чинного законодавства.

Щодо доводів скаржник про відсутність порушеного права позивача, як орендаря спірної земельної ділянки, оскільки таке право вже захищено в межах справи №910/9849/20 колегія суддів зазначає наступне.

Колегія суддів вважає за доцільне звернути увагу, що відповідно до статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Виходячи зі змісту приписів статей 15, 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист, в тому числі судовий, свого цивільного права, а також цивільного інтересу, що загалом може розумітися як передумова для виникнення або обов`язковий елемент конкретного суб`єктивного права, як можливість задовольнити свої вимоги за допомогою суб`єктивного права та може виражатися в тому, що особа має обґрунтовану юридичну заінтересованість щодо наявності/відсутності цивільних прав в інших осіб.

Із конституційних принципів рівності і справедливості випливає вимога визначеності, ясності і недвозначності правової норми, оскільки інше не може забезпечити її однакове застосування, не виключає необмеженості трактування у правозастосовній практиці і неминуче призводить до сваволі (підпункт 5.4. мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України № 5-рп/2005 від 22.09.2005).

В той же час, надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту слід зважати і на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.

У рішенні від 15.11.1996 у справі "Чахал проти Об`єднаного Королівства" Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань. Крім того, Європейський суд указав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.

Тобто, оцінюючи належність обраного позивачем способу захисту та обґрунтовуючи відповідний висновок слід виходити із його ефективності, і це означає, що вимога на захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права та характеру правопорушення, забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Відтак, підставою для звернення до суду є наявність порушеного права, а таке звернення здійснюється особою, котрій це право належить, і саме з метою його захисту, що і унормовано в положеннях ст.ст. 4, 5 Господарського процесуального кодексу України.

Отже, встановивши наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з`ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і, відповідно, ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу у захисті, встановивши безпідставність та необґрунтованість заявлених вимог.

При цьому, предметом позову є матеріально-правова вимога позивача до відповідача, а підставою - посилання на належне йому право, юридичні факти, що призвели до порушення цього права, та правове обґрунтування необхідності його захисту.

Захист майнового чи немайнового права чи законного інтересу відбувається шляхом прийняття судом рішення про примусове виконання відповідачем певних дій або зобов`язання утриматись від їх вчинення.

Відповідно до частини першої статті 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням (частина друга статті 4 Господарського процесуального кодексу України).

Як встановлено вище колегією суддів, рішення Київської міської ради від 04.03.2021 року №352/393 "Про відмову ТОВ "Соул" у поновленні договору оренди земельної ділянки від 01.04.2005 року №78-6-00268 прийнято всупереч рішенню Господарського суду м. Києва від 28.09.2020 року у справі №910/9849/20.

При цьому, колегія суддів звертає увагу, що наслідком прийняття рішення Київської міської ради від 04.03.2021 року №352/393 "Про відмову ТОВ "Соул" у поновленні договору оренди земельної ділянки від 01.04.2005 року №78-6-00268 є по суті припинення дії договору оренди земельної ділянки від 01.04.2005 року №78-6-00268, який поновлено в судовому порядку.

Окрім того, наслідком прийняття рішення Київської міської ради від 04.03.2021 року №352/393 "Про відмову ТОВ "Соул" у поновленні договору оренди земельної ділянки від 01.04.2005 року №78-6-00268 є підстава для реєстрації припинення права оренди земельної ділянки у позивача, оскільки така реєстрація відбулась на підставі дійсного договору оренди земельної ділянки від 01.04.2005 року №78-6-00268.

З огляду на той факт, що Київська міська рада рішенням Київської міської ради від 04.03.2021 року №352/393 "Про відмову ТОВ "Соул" у поновленні договору оренди земельної ділянки від 01.04.2005 року №78-6-00268 по суті здійснила дії щодо припинення права оренди земельної ділянки у позивача, колегія суддів вважає, що доводи скаржника щодо відсутності порушеного права позивача у даному випадку не обґрунтованими, оскільки спірне рішення стосується прав та обов`язків позивача, як орендаря земельної ділянки.

Добросовісність (пункт 6 статті 3 Цивільного кодексу України) - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

У схожій правовій ситуації Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 05.06.2018 у справі № 338/180/17 по своїй суті застосовано доктрину venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), яка базується ще на римській максимі - "non concedit venire contra factum proprium" (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці).

В основі доктрини venire contra factum proprium знаходиться принцип добросовісності. Наприклад, у статті I.-1:103 Принципів, визначень і модельних правил європейського приватного права вказується, що поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них.

Аналогічна правова позиція також викладена у постанові Верховного Суду від 10.04.2019 у справі № 390/34/17.

Втім, в даному випадку наявне суперечлива поведінка Київської міської ради, оскільки не зважаючи на наявність рішення по справі №910/9849/20 щодо встановленого факту пролонгації договору оренди, а саме шляхом визнання укладеною угоди про внесення змін до договору оренди земельної ділянки від 01.04.2005 року за №78-6-00268, пунктом 1 якої передбачено: "Поновити на той самий строк (15 років) та на тих самих умовах з 29.03.2020 року Договір, укладений між сторонами, зареєстрований Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) 01.04.2005 року № 78-6-00268 у книзі записів державної реєстрації договорів, відповідач приймає спірне рішення щодо відмови ТОВ "Соул" у поновленні договору оренди земельної ділянки від 01.04.2005 року №78-6-00268.

З огляду на вищенаведене, з метою відновлення порушеного права позивача суд першої інстанції дійшов вірного висновку про визнання незаконним і скасувати рішення Київської міської ради (місцезнаходження: 01044, м. Київ, вул. Хрещатик, буд.36; Код ЄДРПОУ 22883141) від 04.03.2021 року №352/393 «Про відмову ТОВ «Соул» у поновленні договору оренди земельної ділянки від 01.04.2005 року № 78-6-00268 (із змінами)».

З огляду на вказані обставини, дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що рішення Господарського суду міста Києва від 08.02.2022 року прийнято з повним та всебічним дослідженням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права, у зв`язку з чим апеляційна скарга Київської міської ради задоволенню не підлягає.

Інших належних доказів на підтвердження своїх доводів та заперечень викладених в поданій апеляційній скарзі, скаржником не було надано суду апеляційної інстанції.

Колегія суддів також зазначає, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод. (рішення Суду у справі Трофимчук проти України, no. 4241/03, від 28.10.2010).

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

У справі, що розглядається, колегія суддів доходить висновку, що судом першої інстанції було надано відповідачу вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в апеляційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правомірних висновків місцевого господарського суду.

Відповідно до ст. 276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи вищезазначене, колегія суддів Північного апеляційного господарського суду дійшла висновку, що рішення господарського суду першої інстанції відповідає чинному законодавству та матеріалам справи, підстав для його скасування з мотивів, викладених в апеляційній скарзі, не вбачається.

Згідно із ст. 129 ГПК України, витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на заявника.

Керуючись ст.ст. 74, 129, 269, 275, 276, 281 - 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Київської міської ради на рішення Господарського суду міста Києва від 08.02.2022 року у справі №910/18853/21 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 08.02.2022 року у справі №910/18853/21 залишити без змін.

3. Поновити дію рішення Господарського суду міста Києва від 08.02.2022 року у справі №910/18853/21.

4. Повернути до Господарського суду міста Києва матеріали справи №910/18853/21.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття.

Постанова апеляційної інстанції може бути оскаржена до Верховного суду у порядку та в строк передбаченими ст.ст. 287-289 ГПК України.

Повний текст постанови складено 31.08.2022 року.

Головуючий суддя О.В. Агрикова

Судді М.Г. Чорногуз

А.О. Мальченко