Рішення

від 24.08.2022 по справі 920/441/21

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

25.08.2022м. СумиСправа № 920/441/21

Господарський суд Сумської області у складі судді Заєць С.В., при секретарі судового засідання Гордієнко Ж.М., розглянувши матеріали справи № 920/441/21

за позовом Керівника окружної прокуратури міста Суми (40000, м. Суми,

вул. Герасима Кондратьєва, 79) в інтересах держави в особі позивачів:

1. Північно-східного офісу Держаудитслужби (61022, м. Харків,

площа Свободи, Держпром, б.5,4 під,10 пов., код ЄДРПОУ 40478572);

2. Державного позашкільного оздоровчого закладу санаторного типу

Ровесник (40010, м. Суми, вул.. Лісна,10, код ЄДРПОУ 23638219)

до відповідача:Товариства з обмеженою відповідальністю Сумигаз Збут (40000,

м. Суми, вул.. О.Береста, 21, код ЄДРПОУ 39586236)

про визнання додаткових угод недійсними та стягнення 159506 грн 42 коп.

за участю представників сторін:

Прокурор Луцик О.О.

від першого позивача не прибув;

від другого позивача не прибув;

від відповідача Коробейник А.В.

Суть спору та процесуальні дії суду та сторін:

27.04.2021 прокурор в інтересах позивачів звернувся до суду з позовом, відповідно до вимог якого просить суд:

1. Визнати недійсною додаткову угоду № 2 від 31.03.2020 до договору постачання природного газу № 41АВ407-370-20 від 25.02.2020, укладену між ДПОЗ санаторного типу "Ровесник" та ТОВ "СУМИГАЗ ЗБУТ".

2. Визнати недійсною додаткову угоду № 3 від 06.05.2020 до договору постачання природного газу № 41АВ407-370-20 від 25.02.2020, укладену між ДПОЗ санаторного типу "Ровесник" та ТОВ "СУМИГАЗ ЗБУТ".

3. Визнати недійсною додаткову угоду № 4 від 25.09.2020 до договору постачання природного газу № 41АВ407-370-20 від 25.02.2020, укладену між ДПОЗ санаторного типу "Ровесник" та ТОВ "СУМИГАЗ ЗБУТ".

4. Визнати недійсною додаткову угоду № 5 від 22.10.2020 до договору постачання природного газу № 41АВ407-370-20 від 25.02.2020, укладену між ДПОЗ санаторного типу "Ровесник" та ТОВ "СУМИГАЗ ЗБУТ".

5. Визнати недійсною додаткову угоду № 6 від 27.10.2020 до договору постачання природного газу № 41АВ407-370-20 від 25.02.2020, укладену між ДПОЗ санаторного типу "Ровесник" та ТОВ "СУМИГАЗ ЗБУТ".

6. Визнати недійсною додаткову угоду № 7 від 02.11.2020 до договору постачання природного газу № 41АВ407-370-20 від 25.02.2020, укладену між ДПОЗ санаторного типу "Ровесник" та ТОВ "СУМИГАЗ ЗБУТ".

7. Визнати недійсною додаткову угоду № 8 від 17.11.2020 до договору постачання природного газу № 41АВ407-370-20 від 25.02.2020, укладену між ДПОЗ санаторного типу "Ровесник" та ТОВ "СУМИГАЗ ЗБУТ".

8. Визнати недійсною додаткову угоду № 9 від 19.11.2020 до договору постачання природного газу № 41АВ407-370-20 від 25.02.2020, укладену між ДПОЗ санаторного типу "Ровесник" та ТОВ "СУМИГАЗ ЗБУТ".

9. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "СУМИГАЗ ЗБУТ " на користь ДПОЗ санаторного типу "Ровесник" безпідставно надмірно сплачені кошти в сумі 159 506,42 грн.

А також просить стягнути з відповідача кошти, витрачені на сплату судового збору.

Ухвалою суду від 29.04.2021 відкрито провадження у справі та призначено підготовче засідання.

Ухвалою суду від 05.01.2022 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.

09.06.2022 відповідачем подано до суду клопотання про зупинення провадження від 08.06.2022 № 407007-Ск-2848-0622, відповідно до змісту якого просить суд зупинити провадження у справі № 920/441/21 до набрання законної сили судовим рішенням у справі № 924/197/21.

21.06.2022 прокуратурою подано до суду Заперечення від 20.06.2022 № 51-2701-вих22 на клопотання відповідача про зупинення провадження.

Протокольною ухвалою суду від 21.06.2022 оголошено перерву в судовому засіданні до 02.08.2022,11:30.

Протокольною ухвалою від 02.08.2022 в судовому засіданні оголошено перерву до 09.08.2022,10:30.

Ухвалою суду від 02.08.2022 у задоволенні клопотання відповідача ТОВ Сумигаз Збут від 08.06.2022 № 407007-Ск-2848-0622 (вх. № 1055 від 09.06.2022) про зупинення провадження відмовлено.

Розгляд справи 09.08.2022 не відбувся в зв`язку з перебуванням судді Заєць С.В. на лікарняному з 08.08.2022 по 16.08.2022.

Ухвалою суду від 17.08.2022 призначено розгляд справи по суті на 25.08.2022,12:30.

У судовому засіданні 25.08.2022 під час судових дебатів прокурор позовні вимоги підтримав, просив позов задовольнити, а представник відповідача проти задоволення позову заперечував.

Судовий процес на виконання ч. 1 ст. 222 ГПК України фіксувався за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Відповідно до статті 233 ГПК України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами.

У судовому засіданні 25.08.2022 на підставі статті 240 Господарського процесуального кодексу України, проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарським судом встановлені наступні обставини:

Згідно із ст. 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка, зокрема, здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Відповідно до ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Згідно з ч. 4, ч. 5 ст. 53 ГПК України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також визначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.

Обираючи форму представництва прокурор визначає, в чому полягає порушення або загроза порушення інтересів держави, обґрунтовує необхідність їх захисту. Про це йдеться у рішенні Конституційного Суду України від 08.04.1999 у справі про представництво інтересів в арбітражному судочинстві, яке відповідно до ст. 89 Закону України Про Конституційний Суд України є обов`язковим. Згідно з вказаним рішенням інтереси держави можуть збігатися, так і не збігатися з інтересами державних органів. Поняття інтереси держави є оціночним і у кожному конкретному випадку прокурор самостійно визначає, в чому саме відбулося або має відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту.

Згідно зі ст. 8 Закону України «Про публічні закупівлі» моніторинг закупівель проводить центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері державного фінансового контролю, та його міжрегіональні територіальні органи (далі - органи державного фінансового контролю). Статтею 7 Закону України «Про публічні закупівлі» органи Держаудитслужби визначено серед суб`єктів, що реалізують державну політику у сфері публічних закупівель.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону України «Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні» головними завданнями органу державного фінансового контролю є: здійснення державного фінансового контролю за використанням і збереженням державних фінансових ресурсів, необоротних та інших активів, правильністю визначення потреби в бюджетних коштах та взяттям зобов`язань, ефективним використанням коштів і майна, станом і достовірністю бухгалтерського обліку і фінансової звітності у міністерствах та інших органах виконавчої влади, державних фондах, фондах загальнообов`язкового державного соціального страхування, бюджетних установах і суб`єктах господарювання державного сектору економіки, а також на підприємствах, в установах та організаціях, які отримують (отримували у періоді, який перевіряється) кошти з бюджетів усіх рівнів, державних фондів та фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування або використовують (використовували у періоді, який перевіряється) державне чи комунальне майно (далі - підконтрольні установи), за дотриманням бюджетного законодавства, дотриманням законодавства про державні закупівлі, діяльністю суб`єктів господарської діяльності незалежно від форми власності, які не віднесені законодавством до підконтрольних установ, за судовим рішенням, ухваленим у кримінальному провадженні.

Державний фінансовий контроль забезпечується органом державного фінансового контролю через проведення державного фінансового аудиту, перевірки державних закупівель та інспектування. За змістом пунктів 1, 7, 8, 10 ч. 1 ст. 10 Закону України «Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні» органу державного фінансового контролю надається право: перевіряти в ході державного фінансового контролю грошові та бухгалтерські документи, звіти, кошториси й інші документи, що підтверджують надходження і витрачання коштів та матеріальних цінностей, документи щодо проведення процедур державних закупівель, проводити перевірки фактичної наявності цінностей; пред`являти керівникам та іншим особам підприємств, установ та організацій, що контролюються, обов`язкові до виконання вимоги щодо усунення виявлених порушень законодавства, вилучати в судовому порядку до бюджету виявлені ревізіями приховані і занижені валютні та інші платежі, ставити перед відповідними органами питання про припинення бюджетного фінансування і кредитування, якщо отримані підприємствами, установами та організаціями кошти і позички використовуються з порушенням чинного законодавства; порушувати перед відповідними державними органами питання про визнання недійсними договорів, укладених із порушенням законодавства, у судовому порядку стягувати у дохід держави кошти, отримані підконтрольними установами за незаконними договорами, без установлених законом підстав та з порушенням законодавства; звертатися до суду в інтересах держави, якщо підконтрольною установою не забезпечено виконання вимог щодо усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів.

Як зазначено в Положенні про Державну аудиторську службу України, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України № 43 від 03.02.2016, Держаудитслужба відповідно до покладених на неї завдань реалізує державний фінансовий контроль через здійснення моніторингу закупівель, перевірки державних закупівель. Зокрема, згідно п. 4 даного Положення здійснює контроль за: цільовим, ефективним використанням і збереженням державних фінансових ресурсів, необоротних та інших активів; досягненням економії бюджетних коштів і результативності в діяльності розпорядників бюджетних коштів; дотриманням законодавства на всіх стадіях бюджетного процесу щодо державного і місцевих бюджетів; дотриманням законодавства про державні закупівлі; усуненням виявлених недоліків і порушень.

Крім того, вживає в установленому порядку заходів до усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства та притягнення до відповідальності винних осіб, а саме: вимагає від керівників та інших осіб підприємств, установ та організацій, що контролюються, усунення виявлених порушень законодавства; здійснює контроль за виконанням таких вимог; звертається до суду в інтересах держави у разі незабезпечення виконання вимог щодо усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів; застосовує заходи впливу за порушення бюджетного законодавства, накладає адміністративні стягнення на осіб, винних у порушенні законодавства; передає в установленому порядку правоохоронним органам матеріали за результатами державного фінансового контролю у разі встановлення порушень законодавства, за які передбачено кримінальну відповідальність або які містять ознаки корупційних діянь.

Постановою Кабінету Міністрів України № 266 від 06.04.2016 «Про утворення міжрегіональних територіальних органів Державної аудиторської служби» затверджено перелік міжрегіональних територіальних органів Держаудитслужби України. Відповідно до п. 1 вказаної постанови міжрегіональні територіальні органи Держаудитслужби за переліком згідно додатку 1 утворюються як юридичні особи публічного права.

Відповідно до наказу Держаудитслужби України № 23 від 02.06.2016 затверджено Положення про Північно-східний офіс Держаудитслужби, згідно якого Північно-східний офіс Держаудитслужби підпорядковується Держаудитслужбі та є її міжрегіональним територіальним органом. У складі Офісу утворюються як структурні підрозділи управління в Луганській, Полтавській, Харківській та Сумських областях. Управління здійснюють свої повноваження на території адміністративно-територіальних одиниць за їх місцезнаходженням відповідно. Повноваження Північно-східного офісу Держаудитслужби, визначені зазначеним наказом кореспондуються із Положенням про Державну аудиторську службу України.

Таким чином, Північно-східний офіс Держаудитслужби є органом уповноваженим державою на здійснення відповідних функцій у спірних правовідносинах на території Сумської області, у зв`язку з чим прокуратурою неодноразово в т.ч. і в листі від 19.03.2021 № 51-39вих-21, наголошено на необхідність вжиття заходів щодо визнання додаткових угод недійсними та повернення надміру сплачених коштів, у тому числі шляхом звернення з позовом до суду.

Водночас Держаудитслужбою, як органом уповноваженим на здійснення відповідних функцій держави у спірних правовідносинах, не вжито належних заходів до усунення зазначених порушень в межах своїх повноважень, в т.ч. шляхом звернення до суду, про що повідомлено у листі № 201825-17/906-2021 від 24.03.2021.

Окрім цього, прокурор пред`являє цей позов також в інтересах держави в особі ДПОЗ санаторного типу «Ровесник» з наступних підстав.

Бюджетним кодексом України визначаються правові засади функціонування бюджетної системи України, її принципи, основи бюджетного процесу і міжбюджетних відносин та відповідальність за порушення бюджетного законодавства.

Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 7 БК України має бути дотримано принцип ефективності та результативності при складанні та виконанні бюджетів де усі учасники бюджетного процесу мають прагнути досягнення цілей, запланованих на основі національної системи цінностей і завдань інноваційного розвитку економіки, шляхом забезпечення якісного надання послуг, гарантованих державою, при залученні мінімального обсягу бюджетних коштів та досягнення максимального результату при використанні визначеного бюджетом обсягу коштів.

Відповідно до частини 1 статті 22 БК України для здійснення програм та заходів, які реалізуються за рахунок коштів бюджету, бюджетні асигнування надаються розпорядникам бюджетних коштів. За обсягом наданих прав розпорядники бюджетних коштів поділяються на головних розпорядників бюджетних коштів та розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня.

Згідно з частиною 5 статті 22 БК України головний розпорядник бюджетних коштів отримує бюджетні призначення шляхом їх затвердження у законі про Державний бюджет України (рішенні про місцевий бюджет).

Так, ДПОЗ санаторного типу «Ровесник», який у розумінні ст. 22 Бюджетного кодексу України є розпорядником бюджетних коштів нижчого рівня (за рахунок яких здійснювалася закупівля природного газу за договором), що уповноважений на отримання бюджетних асигнувань, взяття бюджетних зобов`язань та здійснення видатків бюджету та зобов`язаний ефективно та раціонально використовувати бюджетні кошти, чим сприяти недопущенню порушень інтересів держави у бюджетній сфері та у сфері публічних закупівель.

У даних спірних правовідносинах інтереси держави та позивача повністю збігаються, ДПОЗ санаторного типу «Ровесник» є отримувачем коштів, які надійдуть у разі їх стягнення.

Порушення норм законодавства у сфері публічних закупівель у зв`язку з укладенням з порушенням вимог закону додаткових угод, призвело до безпідставної зміни істотних умов договору після його укладення та збільшення ціни за одиницю товару, покладення на бюджетну установу економічно невигідних зобов`язань щодо необґрунтованого витрачання бюджетних коштів.

Правові та економічні засади здійснення закупівель товарів, робіт і послуг для забезпечення потреб держави, територіальних громад та об`єднаних територіальних громад визначені у Законі України «Про публічні закупівлі».

Метою цього Закону є забезпечення ефективного та прозорого здійснення закупівель, створення конкурентного середовища у сфері публічних закупівель, запобігання проявам корупції у цій сфері, розвиток добросовісної конкуренції. До основних принципів публічних закупівель віднесено зокрема, їх максимальна економія та ефективність.

Однак, ДПОЗ санаторного типу «Ровесник», укладаючи оскаржувані додаткові угоди до договору про закупівлю, усупереч вимог ст. 36 Закону України «Про публічні закупівлі» (в редакції Закону від 25.12.2015 № 922-УІІІ, який діяв на момент укладення оскаржуваних угод), сам сприяє порушенням цих інтересів держави, тим самим є органом, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, однак не здійснює та неналежно здійснює їх захист.

Виконання зобов`язань за додатковими угодами до договору, укладеними з порушенням законодавства у сфері публічних закупівель, призвело до нераціонального та неефективного використання бюджетних коштів, що не відповідає меті Закону України «Про публічні закупівлі» та принципам, за якими мають здійснюватися публічні закупівлі, закріпленими в статті 3 даного Закону.

Наведене вказує на порушення економічних (майнових) інтересів держави у бюджетній сфері та у сфері публічних закупівель, внаслідок дій ДПОЗ санаторного типу "Ровесник", до функцій якого належить захист інтересів у цій сфері, яким перераховано на підставі оскаржуваних угод бюджетні кошти у надмірному розмірі, чим завдано шкоди державним інтересам, що свідчить про невжиття ДПОЗ санаторного типу "Ровесник" заходів, спрямованих на захист інтересів держави та повністю кореспондується з нормами ст. 23 Закону України «Про прокуратуру».

Відповідно до правових висновків Верховного суду України, що знайшли своє відображення у рішеннях за справою № 912/894/18 від 20.02.2019, участь прокурора в судовому процесі можлива за умови, крім іншого, обґрунтування підстав для звернення до суду, а саме має бути доведено нездійснення або неналежне здійснення захисту інтересів держави у спірних правовідносинах суб`єктом влади, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, або підтверджено відсутність такого органу (ч. ч. З, 4 ст. 53 ГПК України, ч. З ст. 23 Закону України «Про прокуратуру»).

На підставі викладеного, з урахуванням змісту позовної заяви, предмета спору, характеру спірних правовідносин, суд дійшов висновку про наявність підстав для представництва прокурором інтересів держави та звернення до суду з позовом, у зв`язку із доведеною бездіяльністю вказаних компетентних органів та закладу освіти, а також необхідністю невідкладного захисту інтересів держави в даному випадку.

Окружною прокуратурою міста Суми під час виконання покладеної на органи прокуратури конституційної функції представництва інтересів держави в суді у ході вивчення стану законності у сфері публічних закупівель товарів, робіт та послуг виявлено факт порушення інтересів держави внаслідок незаконного підвищення ціни товару, визначеної в договорі про закупівлю.

Державним позашкільним оздоровчим закладом санаторного типу «Ровесник» з використанням вебпорталу Уповноваженого органу з питань закупівель, який був визначений наказом Міністерства економічного розвитку і торгівлі України від 18.03.2016 № 473 (інформаційно-телекомунікаційна система Prozorro за адресою в мережі Інтернет: www.prozorro.gov.ua) проведено відкриті торги з закупівлі природного газу в обсязі 167000 м3 з терміном постачання до 31.12.2020 з очікуваною вартістю 1419500 грн.

Оголошення про проведення відкритих торгів оприлюднено в мережі Інтернет на вебсайті Prozorro 22.01.2020 за номером UA-2020-01-22-002293-b, газове паливо. Єдиним критерієм вибору переможця є ціна.

За результатами проведеної процедури закупівлі переможцем визнано Товариство з обмеженою відповідальністю Сумигаз збут, з яким 25.02.2020 укладено договір № 41АB407-370-20 на постачання природного газу для потреб непобутових споживачів.

Відповідно до п. 1.1. договору постачальник зобов`язується поставити споживачу у 2020 році природний газ в необхідних для нього об`ємах (обсягах), а споживач зобов`язується прийняти та оплатити вартість газу у розмірах, строки та порядку, що визначені договором.

За п. 1.2. договору річний плановий обсяг постачання газу до 167000 м3 .

Планові обсяги постачання газу по місяцях: березень 35000 м3 , квітень 21800 м3 , жовтень 30200 м3 , листопад 40000 м3 , грудень 40000 м3 .

Згідно з п. 3.2. договору ціна 1 куб. метру газу без урахування податку на додану вартість становить 3,405 гривень, крім того компенсація вартості послуги доступу до потужності становить 0,12416 гривень. Ціна 1 куб. метру газу з урахуванням компенсації вартості послуги доступу до потужності складає 3,529 гривні. Податок на додану вартість становить 0,706 гривень. Всього ціна газу за 1 куб. м. становить 4,235 гривні.

Ціна, зазначена ув п. 3.2. Договору, може змінюватись протягом дії Договору відповідно до підстав наведених у ч. 4 статті 36 Закону України «Про публічні закупівлі». Зміна ціни узгоджується шляхом підписання додаткової угоди до цього Договору ( п. 3.3 Договору).

У відповідності до п. 3.6. договору загальна сума договору складається із місячних сум вартості газу поставленого Споживачеві за даним Договором і складає 707245,00 грн, в тому числі ПДВ 117874,17 гривень.

Пунктом 11.1. Договору сторони унормували, що Договір набуває чинності з дати його підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення їх підписів печатками (за наявності) сторін і діє в частині постачання газу з 01.03.2020 до 31.12.2020, а в частині проведення розрахунків за наданий товар до їх повного здійснення.

У подальшому між ТОВ Сумигаз збут та ДПОЗ санаторного типу «Ровесник» укладено низку додаткових угод, якими суттєво збільшено первісну ціну товару в договорі, що була визначена за результатами відкритих торгів.

Зокрема, за договором від 25.02.2020 первісна ціна закупівлі товару склала 4,235 грн (з ПДВ) за 1 тис.м3 природного газу.

Додатковою угодою № 1 від 30.03.2020 до договору обсяг поставки зменшено до 166414,46 куб.м, та збільшено вартість газу до 4,2499012 грн. з ПДВ у зв`язку зі збільшенням вартості доступу до потужності;

Додатковою угодою № 2 від 31.03.2020 визначено ціну за 1 м.куб. газу у розмірі 4,6748910 грн. з ПДВ та зменшено обсяг поставки до 151285,88 куб.м;

Додатковою угодою № 3 від 06.05.2020 ціну газу за 1 куб.м збільшено до 5,1423800 грн з ПДВ та зменшено обсяг поставки до 137532,62 куб.м;

Додатковою угодою № 4 від 25.09.2020 ціну газу за 1 куб.м збільшено до 5,656 грн з ПДВ та зменшено обсяг поставки до 125043,32 куб.м;

Додатковою угодою № 5 від 22.10.2020 ціну газу за 1 куб.м збільшено до 6,2216 грн з ПДВ та зменшено обсяг поставки до 113675,74 куб.м;

Додатковою угодою № 6 від 27.10.2020 ціну газу за 1 куб.м збільшено до 6,84376 грн з ПДВ та зменшено обсяг поставки до 103341,58 куб.м;

Додатковою угодою № 7 від 02.11.2020 ціну газу за 1 куб.м збільшено до 7,528136 грн з ПДВ та зменшено обсяг поставки до 93946,89 куб.м;

Додатковою угодою № 8 від 17.11.2020 ціну газу за 1 куб.м збільшено до 8,28094 грн з ПДВ та зменшено обсяг поставки до 85406,37 куб.м;

Додатковою угодою № 9 від 19.11.2020 ціну газу за 1 куб.м збільшено до 8,8498912 грн з ПДВ та зменшено обсяг поставки до 79915,67 куб.м;

Додатковою угодою №10 від 28.12.2020 змінено суму договору;

Додатковою угодою № 11 від 29.12.2020 продовжено строк дії договору та визначено обсяги поставки газу на 2021 рік ;

Додатковою угодою № 12 від 31.01.2021 змінено суму договору та строк його дії.

Позов обґрунтовано тим, що внаслідок укладення додаткових угод, збільшилась ціна за кубічний метр газу з 4,235 грн до 8,8498912 грн, тобто на 4,6148912 грн та зменшився обсяг поставки природного газу для позивача за договором на постачання природного газу від 25.02.2020 № 4IАB407-370-20 з 167000 куб. м. до 85406,37 куб.м, що на 81593,63 куб.м. менше від початкової кількості. Прокурор вважає, що спірні додаткові угоди були укладені без належних на те підстав та обґрунтованого документального підтвердження щодо підвищення ціни природного газу, чим порушено норми Закону України «Про публічні закупівлі» та положення договору. Оскільки відповідач поставив відповідно договору менший обсяг газу, отримана відповідачем оплата за товар, який не був ним поставлений підлягає стягненню з останнього на підставі ст. 1212 ЦК України.

Вирішуючи спір у даній справі суд керується наступним:

Правові та економічні засади здійснення закупівель товарів, робіт і послуг для забезпечення потреб держави та територіальної громади встановлює Закон України «Про публічні закупівлі».

Метою Закону є забезпечення ефективного та прозорого здійснення закупівель, створення конкурентного середовища у сфері публічних закупівель, запобігання проявам корупції у цій сфері, розвиток добросовісної конкуренції.

Пунктом 5 частини 1 статті 1 Закону України «Про публічні закупівлі» встановлено, що договір про закупівлю це договір, що укладається між замовником і учасником торгів за результатами проведення процедури закупівлі та передбачає надання послуг, виконання робіт або набуття права власності на товари.

Як вбачається з матеріалів справи сам договір та додаткові угоди до нього укладені в період дії різних редакцій Закону України ««Про публічні закупівлі», так Договір від 25.02.2020 та Додаткова угода № 2 від 31.03.2020 укладені в редакції Закону України «Про публічні закупівлі» до внесення змін Законом № 114-ІХ від 19.09.2019, а додаткові угоди № 3-9, укладені між сторонами уже в редакції Закону з внесенеми змінами Законом № 114-ІХ від 19.09.2019, які між собою істотно різняцься.

Додаткову угоду № 1 та Додаткові угоди № 10-12 суд не розглядає і не аналізує, оскільки спір щодо них уданій справі відсутній.

Враховуючи означене, суд надає правовий аналіз укладеним та оспорюваним угодам відповідно до редакції Закону України «Про публічні закупівля» які діяла на час їх укладення.

Так, відповідно до ч. 1 ст. 36 Закону України «Про публічні закупівлі» (в редакції, чинній на момент укладення договору та Додаткової угоди № 2, а саме Закону від 17.03.2020 № 530) договір про закупівлю укладається відповідно до норм Цивільного кодексу України та Господарського кодексу України з урахуванням особливостей, визначених цим Законом.

Згідно зі ст. 180 ГК України зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов`язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов`язкові умови договору відповідно до законодавства. Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода. При укладенні господарського договору сторони зобов`язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

На підставі ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків; правочин може вчинятися усно або в письмовій формі.

За ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 1 ст. 37 Закону України «Про публічні закупівлі» договір про закупівлю є нікчемним, у разі його укладення з порушенням вимог ч. 4 ст. 36 цього Закону.

Згідно зі ст. 3 Закону України «Про публічні закупівлі» закупівлі здійснюються за такими принципами: добросовісна конкуренція серед учасників; максимальна економія та ефективність; відкритість та прозорість на всіх стадіях закупівель; недискримінація учасників; об`єктивна та неупереджена оцінка тендерних пропозицій; запобігання корупційним діям і зловживанням.

У відповідності до ч. 4 ст. 36 Закону України «Про публічні закупівлі» умови договору про закупівлю не повинні відрізнятися від змісту тендерної пропозиції за результатами аукціону (у тому числі ціни за одиницю товару) переможця процедури закупівлі або ціни пропозиції учасника у разі застосування переговорної процедури. Істотні умови договору про закупівлю не можуть змінюватися після його підписання до виконання зобов`язань сторонами в повному обсязі, крім випадків: зменшення обсягів закупівлі, зокрема з урахуванням фактичного обсягу видатків замовника; зміни ціни за одиницю товару не більше ніж на 10 відсотків у разі коливання ціни такого товару на ринку, за умови, що зазначена зміна не призведе до збільшення суми, визначеної в договорі; узгодженої зміни ціни в бік зменшення (без зміни кількості (обсягу) та якості товарів, робіт і послуг).

Отже, Закон України «Про публічні закупівлі» (в редакції, що діяла на день укладення Додаткової угоди № 2) встановлює імперативну норму, згідно з якою зміна істотних умов договору про закупівлю може здійснюватися виключно у випадках, визначених ст. 36 Закону України «Про публічні закупівлі», зокрема, за п. 2 ч. 4 наведеної норми - у випадку коливання цін на ринку товару, що надає сторонам право змінювати умови договору щодо ціни товару, при цьому не більше ніж на 10% та не збільшуючи загальну суму договору.

Згідно з п. 7 ч. 2 ст. 22 Закону України «Про публічні закупівлі» (в редакції, що діяла на день укладення Додаткової угоди № 2) тендерна документація має містити проект договору про закупівлю з обов`язковим зазначенням порядку змін його умов.

Статтею 526 ЦК України встановлено, що зобов`язання має виконуватися належним чином, зокрема відповідно до умов договору.

Відповідно до ч. 1 ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з ч. 1 ст. 651 ЦК України зміна договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Закон України «Про публічні закупівлі» (в редакції, що діяла на день укладення Додаткової угоди № 2) не містить виключень з цього правила.

Отже, зміна істотних умов договору про закупівлю (збільшення ціни за одиницю товару) є правомірною виключно за таких умов: відбувається за згодою сторін; порядок зміни умов договору має бути визначений самим договором (відповідно до проекту, який входив до тендерної документації); підстава збільшення коливання ціни такого товару на ринку (обґрунтоване і документально підтверджене постачальником); ціна за одиницю товару може збільшуватися не більше ніж на 10%; загальна сума (ціна) договору не повинна збільшуватися.

Відповідно до ч. 3 ст. 6 ЦК України сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов`язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами та визначено, що Законом України «Про публічні закупівлі» встановлена імперативна норма, згідно з якою зміна істотних умов договору про закупівлю може здійснюватися виключно у випадках, визначених статтею 36 Закону.

Згідно з роз`ясненнями Міністерства економічного розвитку торгівлі України від 27.10.2016 № 3302-06/34307-06 «Щодо зміни істотних умов договору» у залежності від коливання ціни товару на ринку сторони протягом дії договору про закупівлю можуть вносити зміни декілька разів в частині ціни за одиницю товару не більше ніж на 10 відсотків кожного разу з урахуванням попередніх змін, внесених до нього, сукупність яких може перевищувати 10 відсотків від ціни за одиницю товару, визначеної сторонами на момент укладання договору про закупівлю та за умови, що зазначена зміна не призведе до збільшення суми, визначеної у договорі, і виконати свої зобов`язання відповідно до такого договору з урахуванням зазначених змін. Враховуючи викладене, при кожному внесенні змін до договору про закупівлю у вищезазначеному випадку шляхом укладання додаткової угоди до договору сторони договору зобов`язані належним чином виконувати умови такого договору з урахуванням змінених його умов кожного разу. Водночас, внесення таких змін до договору про закупівлю повинно бути обґрунтованим та документально підтвердженим.

Отже, приписи Закону України «Про публічні закупівлі» (в редакції на час укладення додаткової угоди № 2), з урахуванням роз`яснень Міністерства економічного розвитку і торгівлі України від 07.04.2015 №3302-05/11398-07 та від 27.10.2016 р. №3302-06/34307-06, передбачають, що існування обставин, які є підставою для зміни ціни товару, повинно бути доведеним, документально підтвердженим. Тобто відповідні документи, що підтверджують коливання ціни товару на ринку повинні бути наявні саме на момент внесення таких змін.

Аналогічної думки дійшов Вищий господарський суд України у справі №904/6290/17 від 13.12.2017.

Окрім того, у постанові Верховного суду від 12.02.2020 по справі №913/166/19 зазначено, що незважаючи на те, що Законом України «Про публічні закупівлі» не передбачено ані переліку органів, які уповноважені надавати інформацію щодо коливання ціни на товар на ринку, ані форму/вигляд інформації щодо такого коливання, внесення змін до договору про закупівлю можливе у випадку саме відповідного до зміни ціни в договорі факту коливання ціни такого товару на ринку та повинно бути обґрунтованим і документально підтвердженим.

Разом з тим, на підтвердження факту коливання ціни на товар, у документі, який видає компетентна організація має бути зазначена діюча ринкова ціна па товар і її порівняння з ринковою ціною станом на дату, з якої почали змінюватися ціни на ринку, як у бік збільшення, так і у бік зменшення (тобто наявності коливання). Необхідність зазначення такої інформації зумовлюється також тим, що у випадку коливання цін, зміни до договору про закупівлю вносяться з урахуванням показників коливання цін, що стали підставою для здійснення попередніх змін до договору. Кожна зміна до договору має містити окреме документальне підтвердження.

Тобто не будь-яка довідка чи висновок уповноваженого органу про ціну товару на ринку є належним підтвердженням та підставою для зміни ціни в договорі після його підписання, а лише яка містить інформацію про коливання ціни такого товару на ринку.

В обґрунтування свого права на підписання додаткової угоди № 2 та збільшення ціни товару відповідач посилався на лист державного підприємства «Державний інформаційно-аналітичний центр моніторингу зовнішніх товарних ринків» від 17.03.2020 № 232/29, відповідно до якого ціна на природний газ на умовах післяоплати за інформацією ДП «Газпостач», ТОВ «Тернопільміськгаз», ТОВ «Одесагаз-Постачання, ТОВ «Волиньгаз Збут, ТОВ «Вінницягаз Збут» станом на березень 2020 року становить 5990,04-6964,68 грн/1000 куб.м газу.

Прокурор в обґрунтування позовних вимог зазначає,

- по-перше, що передбачена листом ціна є нижчою, ніж ціна, яка існувала на момент підписання Договору та підтверджувалася листом ДП «Державний інформаційно-аналітичний центр моніторингу зовнішніх ринків» від 07.02.2020 вих №232/20, наданим ТОВ «Сумигаз Збут» у складі тендерної пропозиції та становила 6548,99-8148,99 грн./1000 куб.м. на умовах післяоплати, що свідчить лише про фактичне здешевшання газу.

- по-друге, наданий лист не містить жодної інформації щодо коливання цін на ринку газу, аналізу вартості ціни на газ на конкретну дату у порівнянні з попередніми періодами, у тому числі на дату закупівлі та дату укладання основного договору, проведення інших досліджень, які б підтверджували коливання ціни природного газу на ринку.

- по-третє, лист ДП «Державний інформаційно-аналітичний центр моніторингу зовнішніх ринків» від 17.03.2020 №232/29 відображає лише цінову політику окремих постачальників газу на території України - ДП «Газпостач», ТОВ «Тернопільміськгаз», ТОВ «Одесагаз-Постачання, ТОВ «Волиньгаз Збут, ТОВ «Вінницягаз Збут» та не є офіційним джерелом інформації про середньоринкову вартість природного газу.

Крім того, як зазначено у самому листі, він носить виключно інформативний характер і не враховує умов договорів та контрактів.

Також прокурор зазначає, що додаткова угода № 2 підписана 31.03.2020, але відповідно до п. 3 угоди, вона діє з 27.03.2020. Однак, як вбачається з акту приймання-передачі № СМ380003312 від 31.03.2020 ціна на поставлений природний газ була збільшена вже після його фактичної поставки.

За змістом чч. 2, 3 ст. 632 ЦК України, зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, установлених договором або законом. Зміна ціни в договорі після виконання не допускається. Тож, укладення додаткової угоди щодо зміни ціни за одиницю товару після його поставки є порушенням ч.ч. 2, 3 ст.632 ЦК України.

Таким чином, Додатковою угодою № 2 неправомірно збільшено вартість природного газу до 4,6748910 грн з ПДВ за 1 куб.м. (збільшено на 10,39%)

Отже суд приходить до висновку, що Додаткова угода №2 укладена всупереч інтересам держави, без будь- яких належних на те підстав, в порушення ст. 36 Закону України «Про публічні закупівлі» (в редакції, що діяла на момент укладення Додаткової угоди № 2) та положень договору про закупівлю за державні кошти, за цією угодою підвищено ціни на предмет договору в умовах фактичного зниження на ринку цін на природний газ.

Відповідно до ст. 37 Закону України «Про публічні закупівлі» договір про закупівлю є нікчемним у разі його укладення з порушенням вимог ч. 4 ст. 36 цього Закону.

За змістом п. 2 ч. 2 ст. 16 ЦК України одним із способів захисту цивільних прав та інтересів може бути визнання правочину недійсним.

За приписами ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч. ч. 1-3, 5, 6 ст. 203 цього Кодексу.

Статтею 203 ЦК України зазначено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

В постанові Великої Палати Верховного Суду від 09.07.2019 у справі №910/17258/17 зазначено, що визнання нікчемного правочину недійсним не є належним способом захисту прав, оскільки не призведе до реального відновлення порушених прав позивача, адже нікчемний правочин є недійсним у силу закону, що помилково не урахував суд апеляційної інстанції, ухвалюючи постанову у справі (п. 5.7).

Відповідно до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 04.06.2019 у справі №916/3156/17, визнання нікчемного правочину недійсним не є належним способом захисту прав, оскільки не призведе до реального відновлення порушених прав позивача, адже нікчемний правочин є недійсним у силу закону (п. 84).

Отже, якщо недійсність правочину встановлена законом, то визнання недійсним такого правочину судом не вимагається; визнання недійсним нікчемного правочину законом не передбачено, оскільки нікчемним правочин є в силу закону. Такий спосіб захисту як визнання недійсним нікчемного правочину не є способом захисту прав та інтересів, установленим законом. Крім того, такий спосіб захисту, як встановлення нікчемності правочину також не є способом захисту прав та інтересів, установленим законом.

Таким чином, додаткова угода №2 до Договору є нікчемною в силу закону, що має бути констатовано судом в мотивувальній частині рішення суду.

Аналогічної правової позиції у тотожних правовідносинах дотримується Верховний суд у постанові від 03.12.2020 у справі №909/703/19.

Враховуючи викладене вище, суд приходить до висновку про відмову у задоволенні позовної заяви, в частині визнання недійсною Додаткової угоди № 2 від 31.03.2020 до договору постачання природного газу № 41АВ407-370-20 від 25.02.2020, укладеної між ДПОЗ санаторного типу «Ровесник» та ТОВ «Сумигаз Збут».

Щодо визнання недійсними Додаткових угод № 3-9 до Договору постачання природного газу № 41АВ407-370-20 від 25.02.2020 суд зазначає наступне:

В частині першій ст. 175 Господарського кодексу України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку. Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно ст. 185 Господарського кодексу України до укладення господарських договорів на біржах, оптових ярмарках, публічних торгах застосовуються загальні правила укладення договорів на основі вільного волевиявлення, з урахуванням нормативно-правових актів, якими регулюється діяльність відповідних бірж, ярмарків та публічних торгів.

Статтею 655 Цивільного кодексу України визначено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з частинами 4, 5 ст. 656 Цивільного кодексу України, до договору купівлі-продажу на біржах, конкурсах, аукціонах (публічних торгах), договору купівлі-продажу валютних цінностей і цінних паперів застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено законом про ці види договорів купівлі-продажу або не випливає з їхньої суті. Особливості договору купівлі-продажу окремих видів майна можуть встановлюватися законом.

У цій справі, як вже раніше зазначалося, сторони уклали договір за результатами процедури відкритих торгів на виконання вимог Закону України «Про публічні закупівлі», який установлює правові та економічні засади здійснення закупівель товарів, робіт і послуг для забезпечення потреб держави та територіальної громади.

Положеннями статті 5 Закону України «Про публічні закупівлі» (в редакції станом на дату укладання спірних додаткових угод № 3-9, зокрема в редакції Закону № 114-ІХ від 19.09.2019) визначено, що закупівлі здійснюються за такими принципами: добросовісна конкуренція серед учасників; максимальна економія та ефективність; відкритість та прозорість на всіх стадіях закупівель; недискримінація учасників; об`єктивна та неупереджена оцінка тендерних пропозицій; запобігання корупційним діям і зловживанням.

Вказаний Закон передбачає, що договір про закупівлю укладається відповідно до норм Цивільного кодексу України та Господарського кодексу України з урахуванням особливостей, визначених цим Законом (ч. 1 ст. 41 Закону).

Відповідно до частини п`ятої статті 41 Закону України «Про публічні закупівлі» (в редакції станом на дату укладання спірних додаткових угод № 3-9) істотні умови договору про закупівлю не можуть змінюватися після його підписання до виконання зобов`язань сторонами в повному обсязі, крім випадків:

1) зменшення обсягів закупівлі, зокрема з урахуванням фактичного обсягу видатків замовника;

2) збільшення ціни за одиницю товару до 10 відсотків пропорційно збільшенню ціни такого товару на ринку у разі коливання ціни такого товару на ринку за умови, що така зміна не призведе до збільшення суми, визначеної в договорі про закупівлю, - не частіше ніж один раз на 90 днів з моменту підписання договору про закупівлю. Обмеження щодо строків зміни ціни за одиницю товару не застосовується у випадках зміни умов договору про закупівлю бензину та дизельного пального, газу та електричної енергії;

3) покращення якості предмета закупівлі, за умови що таке покращення не призведе до збільшення суми, визначеної в договорі про закупівлю;

4) продовження строку дії договору про закупівлю та строку виконання зобов`язань щодо передачі товару, виконання робіт, надання послуг у разі виникнення документально підтверджених об`єктивних обставин, що спричинили таке продовження, у тому числі обставин непереборної сили, затримки фінансування витрат замовника, за умови що такі зміни не призведуть до збільшення суми, визначеної в договорі про закупівлю;

5) погодження зміни ціни в договорі про закупівлю в бік зменшення (без зміни кількості (обсягу) та якості товарів, робіт і послуг), у тому числі у разі коливання ціни товару на ринку;

6) зміни ціни в договорі про закупівлю у зв`язку зі зміною ставок податків і зборів та/або зміною умов щодо надання пільг з оподаткування - пропорційно до зміни таких ставок та/або пільг з оподаткування;

7) зміни встановленого згідно із законодавством органами державної статистики індексу споживчих цін, зміни курсу іноземної валюти, зміни біржових котирувань або показників Platts, ARGUS регульованих цін (тарифів) і нормативів, що застосовуються в договорі про закупівлю, у разі встановлення в договорі про закупівлю порядку зміни ціни;

8) зміни умов у зв`язку із застосуванням положень частини шостої цієї статті.

У зв`язку з необхідністю забезпечення потреб оборони під час дії правового режиму воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях можуть бути змінені істотні умови договору про закупівлю (після його підписання до виконання зобов`язань сторонами в повному обсязі) замовником за яким є суб`єкт, визначений у частині першій статті 2 Закону України «Про особливості здійснення закупівель товарів, робіт і послуг для гарантованого забезпечення потреб оборони», а саме: обсяг закупівлі, сума договору, строк дії договору та виконання зобов`язань щодо передання товару, виконання робіт, надання послуг.

У абзаці 2 частини 3 ст. 6 Цивільного кодексу України визначено, що сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов`язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.

Отже, Закон України «Про публічні закупівлі» встановлює імперативну норму, згідно з якою зміна істотних умов договору про закупівлю може здійснюватися виключно у випадках, визначених ст. 41 Закону України «Про публічні закупівлі», а саме за пунктом 2 частини 5 наведеної норми - у разі коливання ціни такого товару на ринку за умови, що така зміна не призведе до збільшення суми, визначеної в договорі про закупівлю що надає сторонам право змінювати умови договору щодо збільшення ціни за одиницю товару до 10 відсотків пропорційно збільшенню ціни такого товару на ринку.

Таким чином, відповідач повинен довести належними доказами наявність підстав для внесення змін до договору в частині збільшення ціни товару та для застосування пункту 2 частини 5 ст. 41 Закону України «Про публічні закупівлі».

Верховний Суд у постанові від 18.03.2021 у справі № 924/1240/18 з подібних правовідносин вказав, що у документі, який видає компетентна організація, має бути зазначена чинна ринкова ціна на товар і її порівняння з ринковою ціною станом на дату, з якої почалися змінюватися ціни на ринку, як у бік збільшення, так і у бік зменшення (тобто наявності коливання). Необхідність зазначення такої інформації зумовлюється також тим, що у випадку коливання цін зміни до договору про закупівлю вносяться з урахуванням показників коливання цін, що стали підставою для здійснення попередніх змін до договору. Кожна зміна до договору має містити окреме документальне підтвердження. Документ про зміну ціни повинен містити належне підтвердження викладених в ньому даних, проведених досліджень коливання ринку, джерел інформації тощо (п. 8.10 постанови).

Суд встановив, що станом на момент підписання договору сторони погодили всі істотні умови - предмет, ціну та строк виконання зобов`язань за договором відповідно до вимог частини третьої статті 180 ГК України та Закону України «Про публічні закупівлі».

Необхідність укладення додаткових угод № 3-9 до договору обґрунтовано відповідачем - ТОВ «Сумигаз Збут» збільшенням ціни товару (природного газу).

Як вбачається з матеріалів справи Додатковою угодою № 3 від 06.05.2020 ціну газу за 1 куб.м збільшено до 5,1423800 грн з ПДВ та зменшено обсяг поставки до 137532,62 куб.м; Додатковою угодою № 4 від 25.09.2020 ціну газу за 1 куб.м збільшено до 5,656 грн з ПДВ та зменшено обсяг поставки до 125043,32 куб.м; Додатковою угодою № 5 від 22.10.2020 ціну газу за 1 куб.м збільшено до 6,2216 грн з ПДВ та зменшено обсяг поставки до 113675,74 куб.м; Додатковою угодою № 6 від 27.10.2020 ціну газу за 1 куб.м збільшено до 6,84376 грн з ПДВ та зменшено обсяг поставки до 103341,58 куб.м; Додатковою угодою № 7 від 02.11.2020 ціну газу за 1 куб.м збільшено до 7,528136 грн з ПДВ та зменшено обсяг поставки до 93946,89 куб.м; Додатковою угодою № 8 від 17.11.2020 ціну газу за 1 куб.м збільшено до 8,28094 грн з ПДВ та зменшено обсяг поставки до 85406,37 куб.м; Додатковою угодою № 9 від 19.11.2020 ціну газу за 1 куб.м збільшено до 8,8498912 грн з ПДВ та зменшено обсяг поставки до 79915,67 куб.м.

Таким чином, шляхом укладання додаткових угод № 3-9 ціну газу збільшено більше ніж на 108% від початкової ціни, та відповідно, зменшено кількість природного газу.

Згідно листів ТОВ «Сумигаз Збут» підставою збільшення ціни на природний газ згідно укладених додаткових угод № 3-9 є цінові довідки листи Державного підприємства «Державний інформаційно-аналітичний центр моніторингу зовнішніх ринків», зокрема:

- для укладення додаткової угоди № 3 від 06.05.2020 наданий листом ТОВ «Сумигаз збут» від 06.04.2020 № 407-Сл-1704-0420 лист ДП «Державний інформаційно- аналітичний центр моніторингу зовнішніх ринків» від 06.04.2020 №232/33, відповідно до якого ціна на природний газ на умовах післяоплати за інформацією ТОВ «Київоблгаз Збут», ТОВ «Одесагаз-Постачання», ТОВ «Сумигаз Збут», ТОВ «Черкасигаз Збут» станом на квітень 2020 року становить 5990,04-7400,00 грн/1000 куб.м газу;

- для укладення додаткової угоди № 4 від 25.09.2020 наданий лист ТОВ «Сумигаз Збут» від 15.09.2020 №407-Сл-3457-0920 та цінова довідка Сумської ТПП від 11.09.2020. При цьому, довідка ТПП від 11.09.2020 не містить інформації про підтвердження ціни на газ, що склалася на 01.09.2020 у порівнянні з попереднім періодом та відображає лише цінову політику конкретних суб`єктів господарювання, а не середньоринкові ціни по Україні. До того ж, наведені у довідці ТПП ціни на природний газ є суттєво нижчими, ніж ті, які надавалися ТОВ «Сумигаз Збут» як підстави для підписання додаткових угод №№ 2,3.

- для укладення додаткової угоди № 5 від 22.10.2020 надана листом ТОВ «Сумигаз збут» від 09.10.2020 №407-Сл-3941-1020 довідка ДП «Державний інформаційно - аналітичний центр моніторингу зовнішніх ринків» від 09.10.2020 №122/157, відповідно до якої вказано ціну на газ станом на 06.10.2020, у той час як відповідно до п. З Додаткової угоди № 5 ціну збільшено з 01.10.2020. На підтвердження коливань ціни з 01.10.2020 жодних документів не надавалося. Ціни, наведені у довідці від 09.10.2020 №122/157 є суттєво нижчими, ніж ті, які ТОВ «Сумигаз Збут» зазначав як підстави для підписання попередніх додаткових угод та існували на час підписання основного договору.

- для укладання додаткової угоди № 6 від 27.10.2020 надана листом ТОВ «Сумигаз збут» від 15.10.2020 №407-Сл-4070-1020 довідка Сумської ТПП № ЦД-105 від 12.10.2020. Довідка не містить середньоринкових цін на природний газ по Україні та інформації, що підтверджує коливання ціни з моменту підписання попередньої угод.

- для укладання додаткової угоди № 7 від 02.11.2020, підставою стала цінова довідка Сумської ТПП № ЦД-122 від 26.10.2020, надана з листом ТОВ «Сумигаз Збут» від 27.10.2020 № 407-Сл-4133-1020. У довідці Сумської ТПП приведена вартість природного газу на європейському хабі TTF до кордону України станом на 01.10.2020 по відношенню до 23.10.2020. При цьому довідка вказує на коливання зовнішньоекономічних показників, а не вартість природного газу на території України. Дана довідка не містить доказів на підтвердження ринкової вартості газу на момент укладення додаткової угоди №7.

- для укладання додаткової угоди № 8 від 17.11.2020, підставою став лист ДП «Державний інформаційно-аналітичний центр моніторингу зовнішніх ринків» від 06.11.2020 № 122/199, наданий листом ТОВ «Сумигаз Збут» від 06.11.2020 № 407-Сл- 4608-1120. При цьому, лист ДП «Державний інформаційно-аналітичний центр моніторингу зовнішніх ринків» містить інформацію про ціни на природний газ станом на 02.11.2020 та не підтверджує коливання ціни з моменту підписання попередньої угоди.

- для укладання додаткової угоди № 9 від 19.11.2020 підставою була довідка Харківської ТПП від 13.11.2020 № 1428/20, надана листом ТОВ «Сумигаз Збут» від 13.11.2020 № 407-Сл-4814-1120. Довідка містить інформацію про ціни на природний газ з 01.11.2020 окремих суб`єктів господарювання та вартість природного газу на європейському хабі GASPOOL (газорозподільний центр, який знаходиться в Німеччині). При цьому, довідка не містить доказів на підтвердження ринкової вартості газу на момент укладення додаткової угоди №9, що дало б можливість порівняти рівень цін та дійти висновку про зменшення або збільшення ціни на момент укладення додаткових угод.

Як вбачається з вищезазначенего, суд зазначає, що вказані довідки ґрунтуються на різних видах визначення ціни на газ.

Суд погоджується із твердженнями прокурора та Північно-східного офісу Держаудитслужби стосовно того, що довідки не підтверджують коливання ціни товару на ринку в бік її збільшення в період з дати укладання договору (25.02.2020) до дати укладання додаткової угоди № 3 та відповідно наступних Додаткових угод № 4-9. У цих довідках не вказано даних щодо ціни природного газу на дату укладення договору між сторонами.

Відповідач ТОВ «Сумигаз Збут» не надав суду жодного доказу щодо розміру ринкової ціни природного газу на дату укладення договору, що нівелює його посилання на значне збільшення такої ціни.

Отже, вищевказані документи не містять відомостей щодо динаміки ціни на предмет закупівлі, у них відсутній аналіз вартості природного газу на конкретну дату у порівнянні з попередніми періодами дати укладання договору, чи будь-які інші дані, які б підтверджували коливання ціни природного газу на ринку, у зв`язку з чим не містять належного обґрунтування для зміни істотних умов Договору на підставі п. 2. ч. 5 ст. 41 Закону України «Про публічні закупівлі».

Таким чином, необхідність внесення зазначених змін ціни не можна вважати обґрунтованою та такою, що підтверджена документально.

Суд також зазначає, що укладення додаткових угод № 3-9 до договору щодо зміни ціни на товар за відсутності підстав для цього, визначених Законом, тим самим спотворює результати торгів та нівелює економію, яку було отримано під час підписання договору.

Можливість зміни ціни договору внаслідок недобросовісних дій сторін (сторони) договору робить результат закупівлі невизначеним та тягне за собою неефективне використання бюджетних коштів, що є прямим порушенням принципів процедури закупівлі, визначених преамбулою та статтею 3 Закону України «Про публічні закупівлі».

Вказана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 12.02.2020 у справі № 913/166/19.

Як зазначив Верховний Суд у складі колегії суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 18.06.2021 у справі № 927/491/19, передбачена законодавством про публічні закупівлі норма (ч. 4 ст. 36 Закону "Про публічні закупівлі") застосовується, якщо відбувається значне коливання (зростання) ціни на ринку, яке робить для однієї сторони договору його виконання вочевидь невигідним, збитковим. Для того, щоб за таких обставин не був розірваний вже укладений договір і щоб не проводити новий тендер, закон дає можливість збільшити ціну.

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у постанові від 04 серпня 2021 року у справі № 912/994/20 з подібних правовідносин виклав правову позицію про те, що перемога у тендері (закупівля за державні кошти) та укладення договору з однією ціною та її подальше підвищення шляхом так званого "каскадного" укладення додаткових угод є нечесною і недобросовісною діловою практикою з боку продавця (п. 57 постанови).

Верховний Суд у постанові від 12.09.2019 у справі № 915/1868/18 наголосив, що можливість зміни ціни договору внаслідок недобросовісних дій сторін (сторони) договору робить результат закупівлі невизначеним та тягне за собою неефективне використання бюджетних коштів, що є прямим порушенням принципів процедури закупівлі, визначених преамбулою та ст. 3 Закону «Про публічні закупівлі».

Враховуючи вищенаведене, господарський суд дійшов висновку, що при укладенні Державним позашкільним оздоровчим закладом санаторного типу «Ровестик» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Сумигаз Збут» додаткових угод № 3-9 до договору на постачання природного газу для потреб неприбуткових споживачів від 25.02.2020 № 41АВ407-370-20, сторони не дотримали вимоги п. 2 ч. 5 ст. 41 Закону України «Про публічні закупівлі», оскільки безпідставно змінили істотні умови Договору, кожного разу при укладенні Додаткових угод сторонами договору належним чином не обґрунтовано та документально не підтверджено коливання ціни природного газу в період виконання умов договору. Сторонами договору не підтверджено належними доказами коливання ціни природного газу і під час розгляду цієї справи.

Відповідно до ч. 2 ст. 16 ЦК, ст. 20 ГК визнання правочину недійсним є способом захисту цивільних прав та інтересів. Частина 2 ст. 20 ГК серед способів захисту визначає визнання недійсними господарських угод з підстав, передбачених законом.

Згідно ч. 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

У той же час, ч. 1 ст. 215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою ст. 203 цього кодексу.

Господарське зобов`язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинене з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб`єктності) згідно з ч. 1 ст. 207 ГК України може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або частково.

Враховуючи те, що додаткові угоди № 3-9 до Договору від 25.02.2020 № 41АВ407-370-20 укладено з порушенням вимог п. 2 ч.5 ст. 41 Закону України «Про публічні закупівлі», то відповідно до статей 16, 203, 215 ЦК України, вказані додаткові угоди підлягають визнанню недійсними.

Отже, позов прокурора в цій частині задовольняється судом.

Окрім цього прокурор в позовній заяві просить суд стягнути з відповідача безпідставно надмірно сплачених коштів в сумі 159506 грн 42 коп на підставі ст.. 1212 Цивільного кодексу України.

З цього приводу суд зазначає наступне:

Загальні підстави для виникнення зобов`язань у зв`язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави визначені нормами глави 83 ЦК.

Стаття 1212 ЦК України регулює випадки набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав.

Системний аналіз положень статей 11, 177, 202, 1212 ЦК України дає можливість дійти висновку про те, що чинний договір чи інший правочин є достатньою та належною правовою підставою набуття майна (отримання грошей).

Загальна умова ч. 1 ст.1212 ЦК України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов`язальних (договірних) відносинах. Набуття однією зі сторін зобов`язання майна за рахунок іншої сторони в порядку виконання договірного зобов`язання не вважається безпідставним.

Тобто в разі, коли правочин утворює правову підставу для набуття (збереження) майна, ст.1212 ЦК України можна застосовувати тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі.

Договірний характер правовідносин виключає можливість застосування до них судом положень ст.1212 ЦК.

Такі висновки викладені у постанові Верховного Суду від 18.06.2021 у справі №927/491/19, постановах Верховного Суду України від 03.06.2015 №6-100цс15, Верховного Суду України від 25.02.2015 №3-11гс15 та від 24.09.2014 №6-122цс14.

Предметом регулювання інституту безпідставного набуття чи збереження майна є відносини, які виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна, і які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

У цій справі недійсними визнаються додаткові угоди №2-9 до договору. Недійсність (нікчемність додаткової угоди № 2) цих додаткових угод не означає відсутність між сторонами договірних відносин, адже відносини між ними врегульовані договором про постачання природного газу для потреб не побутових споживачів від 25.02.2020 № 41АВ407-370-20, тобто зобов`язання є договірними.

Подібні висновки наведені в постановах Верховного Суду від 13.07.2021 у справі №927/550/20, від 18.06.2021 у справі №927/491/19, від 22.07.2022 у справі № 917/1062/21.

Відповідно до ст.12 Закону «Про ринок природного газу» постачання природного газу здійснюється відповідно до договору, за яким постачальник зобов`язується поставити споживачеві природний газ належної якості та кількості у порядку, передбаченому договором, а споживач зобов`язується оплатити вартість прийнятого природного газу в розмірі, строки та порядку, передбачених договором. Права та обов`язки постачальників і споживачів визначаються цим Законом, Цивільним кодексом України і Господарським кодексом України, правилами постачання природного газу, іншими нормативно-правовими актами, а також договором постачання природного газу.

У ч.2 ст.712 Цивільного кодексу України передбачено, що до договору постачання застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ст.655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

У ст. 669 ЦК України передбачено, що кількість товару, що продається, встановлюється у договорі купівлі-продажу у відповідних одиницях виміру або грошовому вираженні.

Відповідно до ч.1 ст.670 ЦК України якщо продавець передав покупцеві меншу кількість товару, ніж це встановлено договором купівлі-продажу, покупець має право вимагати передання кількості товару, якої не вистачає, або відмовитися від переданого товару та його оплати, а якщо він оплачений - вимагати повернення сплаченої за нього грошової суми.

Таким чином, обов`язок з повернення грошової суми, сплаченої за кількість товару, який не був поставлений покупцеві, врегульований нормами гл.54 ЦК «Купівля-продаж», і тому як правова підстава такого повернення не може бути застосована ст.1212 ЦК.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.12.2019 у справі №917/1739/17 зроблено висновок, що правові підстави позову - це зазначена в позовній заяві нормативно-правова кваліфікація обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги. При цьому незгода суду з наведеним у позовній заяві правовим обґрунтуванням щодо спірних правовідносин не є підставою для відмови у позові. Суди, з`ясувавши при розгляді справи, що сторона або інший учасник судового процесу на обґрунтування своїх вимог або заперечень послався не на ті норми права, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну правову кваліфікацію останніх та застосовує для прийняття рішення ті норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини. Зазначення позивачем конкретної правової норми на обґрунтування позову не є визначальним при вирішенні судом питання про те, яким законом необхідно керуватися при вирішенні спору. Велика Палата Верховного Суду зазначає, що саме на суд покладено обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін, виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. Самостійне застосування судом для прийняття рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу захисту.

Подібні висновки наведені також в постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.12.2019 у справі №917/1739/17.

Враховуючи зазначене, господарський суд при вирішенні спору керується принципом jura novit curia («суд знає закони») і застосовує до спірних правовідносин положення ст.. 670 Цивільного кодексу України.

Так, Відповідно до договору ціна за 1 000 куб. м природного газу з ПДВ становить 4,235 грн (п.3.2).

Враховуючи, що Додаткові угоди №№ 2-9 визнаються недійсними (додаткова угода № 2 визнається нікчемною), сторони повинні керуватись умовами договору щодо ціни природного газу за 1 000 куб. м, встановленій саме у договорі та додатковій угоді №1 (4,2499012 грн).

З матеріалів справи вбачається, що позивач ДПОЗ санаторного типу «Ровесник» станом на 30.12.2020 сплатив згідно актів за Додатковими угодами №№ 3-9 суму в загальному розмірі 159506 грн 42 коп.

Відповідно, отримана відповідачем оплата у сумі 159506 грн 42 за товар, який не був ним поставлений (зайвосплачені кошти), підлягає стягненню з Товариства на підставі ч.1 ст.670 ЦК.

Враховуючи викладене, господарський суд доходить до висновку про задоволення позовних вимог і стягнення на підставі ст.670 ЦК з відповідача грошових коштів у розмірі 159506 грн 42 коп.

Відповідно до статті 73 ГПК України доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Згідно з частинами першою, третьою статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Верховний Суд неодноразово наголошував на необхідності застосування під час розгляду справи категорій стандартів доказування - правил, які дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою.

На сьогодні у праві існують такі основні стандарти доказування: "баланс імовірностей" (balance of probabilities) або "перевага доказів" (preponderance of the evidence); "наявність чітких та переконливих доказів" (clear and convincing evidence); "поза розумним сумнівом" (beyond reasonable doubt).

Стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Відповідно до статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були (аналогічний висновок викладений у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 25.06.2020 у справі № 924/233/18).

Тобто обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний.

Схожий стандарт під час оцінки доказів застосований Європейським судом з прав людини (далі - ЄСПЛ) у рішенні від 15.11.2007 у справі "Бендерський проти України" ("BENDERSKIY v. Ukraine"), в якому суд оцінюючи фактичні обставини справи звертаючись до балансу вірогідностей вирішуючи спір виходив з того, що факти встановлені у експертному висновку, є більш вірогідним за інші докази.

Статтею 86 ГПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Суд акцентує, що обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів.

Усебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування всіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язками, відносинами і залежностями. Таке з`ясування запобігає однобічності та забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.

У пунктах 1 - 3 частини першої статті 237 ГПК України передбачено, що при ухваленні рішення суд вирішує, зокрема питання чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин.

З`ясування відповідних обставин має здійснюватися із застосуванням критеріїв оцінки доказів передбачених статтею 86 ГПК України щодо відсутності у жодного доказу заздалегідь встановленої сили та оцінки кожного доказу окремо, а також вірогідності і взаємного зв`язку доказів у їх сукупності.

Разом з тим, суд вважає за необхідне зазначити, що Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України).

Вирішуючи питання розподілу судових витрат суд керується наступним:

Стосовно розподілу судових витрат суд зазначає наступне.

Статтею 123 ГПК України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Відповідно до статті 129 ГПК України судовий збір покладається: 1) у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; 2) у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Судовий збір, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в дохід бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати судового збору. Якщо інше не передбачено законом, у разі залишення позову без задоволення, закриття провадження у справі або залишення без розгляду позову позивача, звільненого від сплати судового збору, судовий збір, сплачений відповідачем, компенсується за рахунок держави в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Виходячи з фактичних обставин даної справи, а саме часткового задоволення позовних вимог, відповідно до положень статті 129 ГПК України, витрати прокурора по сплаті судового збору в сумі 18282 грн 60 коп. покладаються на відповідача у рівних частинах.

Керуючись ст. ст.123, 129, 130,185, 232, 233, 236, 237, 238, 240, 241 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги Керівника окружної прокуратури міста Суми в інтересах держави в особі позивачів Північно-східного офісу Держаудитслужби та Державного позашкільного оздоровчого закладу санаторного типу Ровесник» до Товариства з обмеженою відповідальністю Сумигаз Збут про визнання додаткових угод недійсними та стягнення 159506 грн 42 коп - задовольнити частково.

2. Визнати недійсною додаткову угоду № 3 від 06.05.2020 до договору постачання природного газу № 41АВ407-370-20 від 25.02.2020, укладену між ДПОЗ санаторного типу «Ровесник» та ТОВ "СУМИГАЗ ЗБУТ".

3. Визнати недійсною додаткову угоду № 4 від 25.09.2020 до договору постачання природного газу № 41АВ407-370-20 від 25.02.2020, укладену між ДПОЗ санаторного типу «Ровесник» та ТОВ "СУМИГАЗ ЗБУТ".

4. Визнати недійсною додаткову угоду № 5 від 22.10.2020 до договору постачання природного газу № 41АВ407-370-20 від 25.02.2020, укладену між ДПОЗ санаторного типу «Ровесник» та ТОВ "СУМИГАЗ ЗБУТ".

5. Визнати недійсною додаткову угоду № 6 від 27.10.2020 до договору постачання природного газу № 41АВ407-370-20 від 25.02.2020, укладену між ДПОЗ санаторного типу «Ровесник» та ТОВ "СУМИГАЗ ЗБУТ".

6. Визнати недійсною додаткову угоду № 7 від 02.11.2020 до договору постачання природного газу № 41АВ407-370-20 від 25.02.2020, укладену між ДПОЗ санаторного типу «Ровесник» та ТОВ "СУМИГАЗ ЗБУТ".

7. Визнати недійсною додаткову угоду № 8 від 17.11.2020 до договору постачання природного газу № 41АВ407-370-20 від 25.02.2020, укладену між ДПОЗ санаторного типу «Ровесник» та ТОВ "СУМИГАЗ ЗБУТ".

8. Визнати недійсною додаткову угоду № 9 від 19.11.2020 до договору постачання природного газу № 41АВ407-370-20 від 25.02.2020, укладену між ДПОЗ санаторного типу «Ровесник» та ТОВ "СУМИГАЗ ЗБУТ".

9. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Сумигаз збут» (вул. О. Береста, 21, м. Суми, 40000, код ЄДРПОУ 39586236) на користь Державного позашкільного оздоровчого закладу санаторного типу «Ровесник» (вул. Лісна,10 , м. Суми, 40010, код ЄДРПОУ 23638219) безпідставно сплачені кошти в сумі 159506 (сто п`ятдесят дев`ять тисяч п`ятсот шість) гривень 42 коп.

10. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Сумигаз збут» (вул. О. Береста, 21, м. Суми, 40000, код ЄДРПОУ 39586236) на користь Сумської обласної прокуратури (вул. Герасима Кондратьєва, 33, м. Суми, 40000, код ЄДРПОУ 03527891, розрахунковий рахунок № UA 598201720343120001000002983 в ДКСУ м. Київ, МФО 820172) 18282 (вісімнадцять тисяч двісті вісімдесят дві) гривні 60 коп витрат по сплаті судового збору.

11. Видати накази після набрання рішенням законної сили.

12. В частині позовних вимог, щодо визнання недійсною додаткову угоду № 2 від 31.03.2020 до договору постачання природного газу № 41АВ407-370-20 від 25.02.2020, укладену між ДПОЗ санаторного типу «Ровесник» та ТОВ "СУМИГАЗ ЗБУТ" - відмовити.

Відповідно до ст. 241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Згідно з ст. 256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено та підписано суддею 01.09.2022.

СуддяС.В. Заєць