Рішення

від 30.08.2022 по справі 927/385/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРНІГІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

Іменем України

31 серпня 2022 року м. Чернігів справа № 927/385/22

Господарський суд Чернігівської області у складі судді Шморгуна В. В., розглянувши матеріали справи у порядку спрощеного позовного провадження

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Візаік Україна»,

код ЄДРПОУ 43530446, вул. Савчука, буд. 11, кв. 100, м. Чернігів, 14013

Відповідач: Товариство з обмеженою відповідальністю «ОК Истейт»,

код ЄДРПОУ 32399533, вул. О. Молодчого, буд. 44, м. Чернігів, 14000

Предмет спору: про стягнення 162 954,46 грн,

ПРЕДСТАВНИКИ СТОРІН:

не викликались

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Візаік Україна» звернулось до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «ОК Истейт», в якому позивач просить суд стягнути з відповідача 162 954,46 грн, з яких 127 000,00 грн грошових коштів, сплачених позивачем на виконання попереднього договору суборенди нежитлового приміщення № 6 від 21.05.2020, 18 326,86 грн упущеної вигоди та 17 627,60 грн інфляційних втрат.

Процесуальні дії у справі.

Ухвалою суду від 04.07.2022 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі; ухвалено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Також ухвалою від 04.07.2022 встановлено сторонам строки для подання заяв по суті, а саме:

- відповідачу - п`ятнадцятиденний строк з дня отримання ухвали для подання до суду та позивачу відзиву на позов з доданими до нього документами;

- позивачу - п`ятиденний строк з дня отримання відзиву для подання до суду та відповідачу відповіді на відзив з доданими до неї документами;

- відповідачу - п`ятиденний строк з дня отримання відповіді на відзив для подання до суду та позивачу заперечень з доданими до них документами.

У встановлені судом строки відповідач подав до суду відзив на позовну заяву та заперечення на відповідь на відзив з доданими до них документами, у тому числі доказами їх направлення позивачу, а позивач - відповідь на відзив з доданими документами, у тому числі доказами їх направлення відповідачу.

Разом з відзивом на позов відповідач подав заяву про залучення до участі у справі як третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - Фізичної особи - підприємця Архипенко Олени Василівни ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ).

Ухвалою суду від 01.08.2022 відмовлено у задоволенні вказаної заяви відповідача.

Суд долучив до матеріалів справи подані сторонами заяви по суті з доданими до них документами (відзив, відповідь на відзив та заперечення), як такі, що подані у порядку та строк, встановлені Господарським процесуальним кодексом України та судом, а тому спір вирішується з їх урахуванням.

Згідно з ч. 2 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться.

Відповідно до ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Короткий зміст позовних вимог та узагальнені доводи учасників справи.

Позовні вимоги обґрунтовано невиконанням відповідачем своїх зобов`язань за попереднім договором суборенди нежитлового приміщення № 6 від 21.05.2020 (далі - Попередній договір) та договорів про внесення змін та доповнень до попереднього договору №1 від 04.06.2020 та № 3 від 29.01.2021 в частині укладення Основного договору, у зв`язку з чим, на думку позивача, забезпечувальний платіж у розмірі 127 000,00 грн підлягає поверненню відповідачем. Позивач також нарахував та заявив до стягнення 18 326,86 грн упущеної вигоди та 17 627,60 грн інфляційних втрат.

Відповідач заперечує проти позовних вимог та у своєму відзиві просить відмовити у їх задоволенні з таких підстав:

- позивач листом від 16.07.2021 №7 звернувся до відповідача із пропозицією укласти договір про дострокове розірвання попереднього договору №6 від 21.05.2020. Крім того, про наміри позивача розірвати цей договір свідчить його листування за допомогою додатку Viber з ФОП Архипенко О. В., з якою відповідач уклав договір про надання послуг у сфері нерухомості від 10.01.2020. З огляду на усні наміри позивача та письмової пропозиції від 16.07.2021 щодо дострокового розірвання Попереднього договору, відповідач підготував договір №5 від 30.12.2021 про відмову від укладання Основного договору суборенди нежитлового приміщення та припинення попереднього договору №6 від 21.05.2020, який відповідач не підписав. Відповідач вважає, що оскільки позивач відмовився від укладання Основного договору, забезпечувальний платіж відповідно до п. 2.6 Попереднього договору поверненню не підлягає;

- заявлені позивачем збитки у вигляді упущеної вигоди не є збитками у розумінні ст. 225 Господарського кодексу України, оскільки упущена вигода не пов`язана з господарською діяльністю позивача, яка б здійснювалась ним на орендованих площах відповідача у разі укладання основного договору. Крім того, відповідно до ч. 4 ст. 226 Господарського кодексу України у зв`язку з відмовою позивача від укладення основного договору збитки відшкодуванню не підлягають. Аналогічні заперечення викладені відповідачем і щодо нарахування інфляційних втрат.

Також відповідач заперечує проти розміру витрат позивача на правничу допомогу адвоката, оскільки вважає його завищеним та не співмірним.

У наданій відповіді на відзив позивач заперечив проти доводів відповідача, викладених у відзиві, з таких підстав:

- відповідач не надав жодних доказів того, що позивач відмовився від укладання Основного договору або не уклав Основний договір у встановлений строк;

- з наданих відповідачем скріншотів листування у месенджері нібито з Архипенко О. В. та нібито позивачем неможливо встановити обставин того, що саме позивач проводив перемовини з відповідачем щодо припинення Попереднього договору, а тому такі докази не є належними та достовірними;

- пропозиція позивача від 16.07.2021 не містить чіткого волевиявлення щодо відмови від укладання Основного договору, а відповідач у встановлений ч. 3 ст. 188 Господарського кодексу України двадцятиденний строк не повідомив позивача про результати її розгляду. Станом на 31.12.2021 Попередній договір був чинним.

Позивач заперечує проти розміру витрат відповідача на правничу допомогу адвоката, оскільки вважає його завищеним та не співмірним.

У наданих запереченнях відповідач зазначає, що відповідно до укладеного Попереднього договору директором ТОВ «Візаік Україна» є ОСОБА_2 , а телефонний номер позивача, зазначений на бланку товариства ( НОМЕР_2 ), співпадає з номером телефону, який записаний в телефоні Архипенко О. В. як ІТ, ОСОБА_2 НОМЕР_2 .

Обставини, які є предметом доказування у справі. Докази, якими сторони підтверджують або спростовують наявність кожної обставини, яка є предметом доказування у справі.

21.05.2020 між Товариством з обмеженою відповідальністю «ОК Истейт» (далі - Орендар) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Візаік Україна» (далі - Суборендар) був укладений попередній договір суборенди нежитлового приміщення №6 (далі - Попередній договір) (а.с. 12-22).

Відповідно до п. 1.1 Попереднього договору за цим Попереднім договором Сторони зобов`язуються не пізніше дати відкриття торгово-офісного центру, що будується за тимчасовою будівельною адресою: м. Чернігів, вул. Київська, буд. б/н (далі - Будівля), укласти Договір суборенди нерухомого майна (далі - Основний договір) на умовах і в порядку, передбачених цим Попереднім договором та Додатками до нього. Станом на дату укладання даного Договору Будівля являє собою об`єкт незавершеного будівництва.

Згідно з п. 1.3, 1.4 Попереднього договору, у редакції Договору про внесення змін та доповнень №3 від 29.01.2021, нежитлове приміщення, що є предметом Основного договору (Об`єкт суборенди), розташоване на 13-му та 14-му поверсі Будівлі. Загальна площа Об`єкту суборенди на момент укладання даного Договору орієнтовно становить 178,0 кв. м.

Строк дії Основного договору складає один календарний рік (п. 1.6 Попереднього договору).

У розділі 2 Попереднього договору визначені умови та порядок укладання Основного договору.

За умовами п. 2.1 Попереднього договору, у редакції Договору про внесення змін та доповнень №3 від 29.01.2021, сторони досягли згоди, що укладання Основного договору та передача Орендарем у користування Суборендарю Об`єкта суборенди має бути здійснене не пізніше 31.12.2021.

Відповідно до п. 2.4 Попереднього договору до моменту укладання Основного договору Орендар зобов`язаний здійснити опоряджувальні роботи на Об`єкті суборенди щодо його облаштування для потреб Суборендаря та повного пристосування до подальшого використання останнім згідно з наданими Суборендарем технічними умовами, що є Додатком №1 до цього Попереднього договору.

У п. 2.5 Попереднього договору, у редакції Договору про внесення змін та доповнень №1 від 04.06.2020, сторони домовились, що Суборендар зобов`язується здійснити оплату забезпечувального платежу в загальній сумі 127 000,00 грн без ПДВ, а саме:

- 15 000,00 грн - протягом 5 банківських днів з моменту укладання даного Договору;

- 50 000,00 грн - у строк до 15.06.2020;

- 62 000,00 грн - у строк до 15.07.2020.

В день укладання Основного договору загальна сума Забезпечувального платежу зараховується Орендарем як сплата суборендної плати за перший та останній місяць користування Суборендарем Об`єктом суборенди.

Згідно з п. 2.6 Попереднього договору у разі, якщо Суборендар відмовляється укласти Основний договір або не укладає його в строк, визначений у п. 2.1 даного Попереднього договору, сума сплаченого Забезпечувального платежу залишається у Орендаря та не підлягає поверненню Суборендарю.

У разі, якщо Орендар відмовляється укласти Основний договір або не укладає його в строк, визначений у п. 2.1 даного Попереднього договору, сума сплаченого Забезпечувального платежу підлягає поверненню Орендарем Суборендарю протягом 5-ти робочих днів (п. 2.7 Попереднього договору).

У розділах 3-10 Попереднього договору викладені істотні умови Основного договору.

Відповідно до п. 11.1-11.3 розділу 11 Попереднього договору цей Попередній договір набирає чинності з моменту його підписання та діє до настання однієї з наступних подій в залежності від того, яка з них сталася раніше:

- укладення Сторонами Основного договору;

- відмови однієї із Сторін в порядку, передбаченому чинним законодавством та цим Попереднім договором, від укладання Основного договору з підстав невиконання іншою Стороною зобов`язань, встановлених цим Попереднім договором.

На підставі платіжних доручень №12 від 26.05.2020 на суму 15 000,00 грн; №23 від 09.06.2020 на суму 50 000,00 грн; №30 від 06.07.2020 на суму 62 000,00 грн позивач перерахував відповідачу кошти (забезпечувальний платіж) за Попереднім договором у загальному розмірі 127 000,00 грн (а.с. 23-25).

Позивач направив відповідачу пропозицію від 16.07.2021 №7 про дострокове розірвання Договору суборенди (відповідно до п. 10.3 Договору) за згодою сторін. У вказаній пропозиції позивач зазначив, що через сукупність обставин, які унеможливлюють підписання Основного договору, він пропонує укласти договір про дострокове розірвання Попереднього договору суборенди та повернути забезпечувальний платіж у сумі 127 000,00 грн (а.с. 26).

Вказана пропозиція отримана відповідачем 29.07.2021, про що на ній міститься відповідна відмітка.

Позивач направив відповідачу повідомлення від 28.12.2021 №8 про готовність укласти Основний договір в рамках Попереднього договору, у якому просив до 31.12.2021 укласти з ним Основний договір, а у разі неможливості - Договір про внесення змін до попереднього договору щодо продовження строку його дії (а.с. 27).

Вказане повідомлення отримано відповідачем 28.12.2021, про що на ньому міститься відповідна відмітка.

Відповідач склав та направив позивачу договір №5 від 30.12.2021 про відмову від укладання основного договору суборенди нежитлового приміщення та припинення попереднього договору №6 від 21.05.2020, у п. 1 якого зазначено, що у зв`язку з направленням на адресу Орендаря від Суборендаря листа-повідомлення про відмову від укладання Основного договору та припинення Попереднього договору, Сторони дійшли згоди достроково припинити дію Попереднього договору.

Вказаний договір №5 від 30.12.2021 позивач не підписав.

Позивач склав договір №5 про внесення змін та доповнень до Попереднього договору, у п. 1 якого зазначено, що сторони дійшли згоди внести доповнення до Попереднього договору та додати у Попередній договір новий пункт 2.8 наступного змісту: « 2.8. У разі, якщо Орендар з незалежних від нього причин не має можливості укласти Основний договір або не укладає його в строк, визначений в п. 2.1 цього Попереднього договору, а саме до 31 грудня 2021 року включно, сума сплаченого Забезпечувального платежу в розмірі 127 000,00 грн підлягає поверненню Орендарем на розрахунковий рахунок Суборендаря протягом 10 робочих днів з визначеної у п. 2.1 цього Попереднього договору дати (31.12.2021). Про існування причин, які унеможливлюють укладання Основного договору зі сторони Орендаря, останній повідомляє Суборендаря».

Вказаний договір №5 від 31.12.2021 відповідач не підписав.

Враховуючи те, що відповідач не уклав Основний договір у строк, визначений у п. 2.1 Попереднього договору, та не повернув позивачу забезпечувальний платіж у розмірі 127 000,00 грн, що передбачено п. 2.7 Попереднього договору, останній звернувся до суду із цим позовом.

Відповідач, посилаючись на п. 2.6 Попереднього договору, вважає, що у нього відсутній обов`язок повертати позивачу забезпечувальний платіж, оскільки останній у пропозиції від 16.07.2021 №7 відмовився від укладання Основного договору.

Крім того, відповідач зазначає про те, що позивач вів листування з ФОП Архипенко О. В., з якою відповідач уклав договір про надання послуг у сфері нерухомості від 10.01.2020, щодо розірвання Попереднього договору.

На підтвердження зазначених обставин відповідач надав:

- договір про надання послуг у сфері нерухомості від 10.01.2020, за умовами якого ФОП Архипенко Оленою Василівною зобов`язалась надати для відповідача послуги у сфері нерухомості щодо пошуку безпосередніх суборендарів на Об`єкт нерухомості (м. Чернігів, вул. Київська, 11, Бізнес центр «Black Wood Tower») та здачі його в суборенду на умовах відповідача, а останній зобов`язався оплатити надання цих послуг;

- роздруківку листування (повідомлень) із додатку Viber, зі змісту якого вбачається, що воно велось між особами на ім`я «ОСОБА_2 ІТ» та «Алёна» з приводу розірвання попереднього договору суборенди (повідомлення датовані 25.05.2021, 14.06.2021, 23.06.2021, 12.07.2021, 28.07.2021, 29.07.2021, 09.08.2021, 17.08.2021, 31.12.2021, 04.01.2022, 06.01.2022, 13.01.2022). Згідно з наданого скріншоту особа, підписана як «ІТ, ОСОБА_2», має мобільний номер НОМЕР_2 .

Відповідно до відомостей з ЄДР телефонний номер НОМЕР_2 зазначений як номер зв`язку з ТОВ «Візаік Україна».

Жодних даних, зокрема, номеру мобільного телефону, які дають змогу ідентифікувати особу на ім`я «Алёна», надані роздруківки не містять.

Оцінка суду.

Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Частина 1 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлює, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно зі ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Статтею 638 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Відповідно до ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

За приписами ч. 1 ст. 635 Цивільного кодексу України попереднім є договір, сторони якого зобов`язуються протягом певного строку (у певний термін) укласти договір в майбутньому (основний договір) на умовах, встановлених попереднім договором. Законом може бути встановлено обмеження щодо строку (терміну), в який має бути укладений основний договір на підставі попереднього договору. Істотні умови основного договору, що не встановлені попереднім договором, погоджуються у порядку, встановленому сторонами у попередньому договорі, якщо такий порядок не встановлений актами цивільного законодавства. Попередній договір укладається у формі, встановленій для основного договору, а якщо форма основного договору не встановлена, - у письмовій формі.

Згідно з ч. 1, 2, 5 ст. 182 Господарського кодексу України за попереднім договором суб`єкт господарювання зобов`язується у певний строк, але не пізніше одного року з моменту укладення попереднього договору, укласти основний господарський договір на умовах, передбачених попереднім договором. Попередній договір повинен містити умови, що дозволяють визначити предмет, а також інші істотні умови основного договору. Відносини щодо укладення попередніх договорів регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 3 ст. 635 Цивільного кодексу України зобов`язання, встановлене попереднім договором, припиняється, якщо основний договір не укладений протягом строку (у термін), встановленого попереднім договором, або якщо жодна із сторін не направить другій стороні пропозицію про його укладення.

Частиною 4 ст. 182 Господарського кодексу України встановлено, що зобов`язання укласти основний договір, передбачене попереднім договором, припиняється, якщо до закінчення строку, в який сторони мають укласти основний договір, одна із сторін не надішле проект такого договору другій стороні.

Згідно з ч. 2 ст. 635 Цивільного кодексу України сторона, яка необґрунтовано ухиляється від укладення договору, передбаченого попереднім договором, повинна відшкодувати другій стороні збитки, завдані простроченням, якщо інше не встановлено попереднім договором або актами цивільного законодавства.

Щодо позовної вимоги про стягнення (повернення) забезпечувального платежу у розмірі 127 000,00 грн.

Як встановив суд, позивач відповідно до п. 2.5 Попереднього договору перерахував відповідачу забезпечувальний платіж у розмірі 127 000,00 грн.

Статтею 546 Цивільного кодексу України визначено, що виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком, правом довірчої власності. Договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов`язання.

Відповідно до ст. 570 Цивільного кодексу України завдатком є грошова сума або рухоме майно, що видається кредиторові боржником у рахунок належних з нього за договором платежів, на підтвердження зобов`язання і на забезпечення його виконання.

Якщо не буде встановлено, що сума, сплачена в рахунок належних з боржника платежів, є завдатком, вона вважається авансом.

Аналіз положень п. 2.5-2.7 Попереднього договору свідчить про те, що при укладенні Основного договору вказана сума забезпечувального платежу була б визначена авансом та увійшла б до суборендної плати, водночас у разі відмови Суборендаря від укладання Основного договору або неукладення його у встановлений строк цей платіж фактично є завдатком та залишається у Орендаря, а у разі вчинення таких дій Орендарем - підлягає поверненню Орендарем Суборендарю протягом 5-ти робочих днів.

Сторони домовились укласти Основний договір у строк до 31.12.2021 (п. 2.1 Попереднього договору).

Відповідно до статей 6 та 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Свобода договору включає й вільне визначення сторонами його умов, де фіксуються взаємні права та обов`язки учасників. Зміст договору становлять умови як ті, що погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов`язкові на підставі чинного законодавства.

Таким чином, сторони Попереднього договору, врахувавши встановлену законом свободу договору, на власний розсуд погодили строк, протягом якого необхідно укласти Основний договір, а також підстави та порядок забезпечення його виконання, що не суперечить вимогам статей 6, 546, 570, 627, 635 Цивільного кодексу України та статей 2, 182 Господарського кодексу України.

Позивач зазначає, що він не відмовлявся від укладання Основного договору протягом встановленого у п. 2.1 Попереднього договору строку, проте відповідач не уклав з ним Основний договір у цей строк, а тому повинен повернути йому забезпечувальний платіж у розмірі 127 000,00 грн.

Натомість відповідач заперечує проти вказаного обов`язку, посилаючись на те, що позивач відмовився від укладання Основного договору, надіславши йому пропозицію про розірвання Попереднього договору від 16.07.2021. Крім того, за твердженнями відповідача, позивач вів переговори щодо розірвання цього договору з ФОП Архипенко О. В., яка надавала відповідачу послуги у сфері нерухомості щодо пошуку безпосередніх суборендарів на об`єкт суборенди на підставі відповідного договору.

Отже, спірним питанням є чи мала місце відмова позивача від укладання Основного договору з відповідачем.

Суд встановив, що позивач направив відповідачу пропозицію від 16.07.2021 №7, у якій, посилаючись на п. 10.3 Договору та сукупність обставин, що унеможливлюють підписання Основного договору, запропонував укласти договір про дострокове розірвання Попереднього договору суборенди та повернути забезпечувальний платіж у сумі 127 000,00 грн.

Відповідач розцінив таку пропозицію як відмову від укладання Основного договору, а позивач зазначає, що у цій пропозиції не йде жодної мови про таку відмову, а лише про його розірвання, проте відповідач у встановлений ч. 3 ст. 188 Господарського кодексу України двадцятиденний строк не повідомив позивача про результати її розгляду, а отже Попередній договір не був розірваним.

Відповідно до ст. 651 Цивільного кодексу України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

У разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.

Статтею 188 Господарського кодексу України передбачено, що зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором.

Сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором.

Сторона договору, яка одержала пропозицію про зміну чи розірвання договору, у двадцятиденний строк після одержання пропозиції повідомляє другу сторону про результати її розгляду.

У разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду.

Якщо судовим рішенням договір змінено або розірвано, договір вважається зміненим або розірваним з дня набрання чинності даним рішенням, якщо іншого строку набрання чинності не встановлено за рішенням суду.

Законом та умовами Попереднього договору не встановлено як права сторін на односторонню відмову (розірвання) від договору, так і порядку реалізації стороною цього права (встановлення умов котрих вона повинна дотриматися при такому розірванні), а також момент з якого договір вважається розірваним в односторонньому порядку.

Отже, Попередній договір може бути розірваний за згодою сторін, а у разі недосягнення такої згоди - за рішенням суду на вимогу однієї із сторін.

Відповідач пропозицію позивача не прийняв та відповідного договору про розірвання із позивачем Попереднього договору не підписав, оскільки розцінив таку пропозицію як відмову від укладання Основного договору, що є підставою для припинення Попереднього договору.

Наведені обставини підтверджуються складанням відповідачем договору №5 від 30.12.2021 про відмову від укладання основного договору суборенди нежитлового приміщення та припинення попереднього договору №6 від 21.05.2020 у зв`язку з направлення позивачем листа-повідомлення про відмову від укладання Основного договору.

Як вбачається зі змісту пропозиції від 16.07.2021, у позивача виникли певні обставини, що унеможливлюють підписання Основного договору, тобто він вже не бажає та/або не має змоги/необхідності його укладати, а отже фактично відмовляється від укладання цього договору, але вочевидь, щоб не втрачати кошти на підставі п. 2.6 Попереднього договору вирішив це завуалювати під розірвання договору.

Таким чином, суд дійшов висновку, що за своїм змістом цей лист є повідомленням про неможливість, а відтак і про відмову, укладення Основного договору, а тому цілком закономірно та обґрунтовано, що відповідач в першу чергу саме так сприйняв цю пропозицію.

Посилання позивача у своїй пропозиції від 16.07.2021 на п. 10.3 Договору є безпідставним, оскільки цей пункт є умовою Основного договору та визначає підстави для розірвання саме Основного договору, що мав би бути підписаний і діяти лише у майбутньому.

Разом з тим, суд вважає, що надані відповідачем роздруківки листування з додатку Viber не є належними та допустимими доказами, які підтверджують наміри позивача розірвати Попередній договір, з огляду на наступне.

Як вбачається з наданих роздруківок, листування велось між особами на ім`я «ОСОБА_2 ІТ» (номер телефону НОМЕР_2 ) та «Алёна» (номер телефону не зазначений) з приводу розірвання попереднього договору суборенди.

Відповідно до наявних в матеріалах справи документів номер телефону НОМЕР_2 є номером зв`язку з ТОВ «Візаік Україна», директором якого є ОСОБА_2, проте доказів, на підставі яких можна ідентифікувати, що особа на ім`я «Алёна» є саме Фізичною особою- підприємцем Архипенко Оленою Василівною, як і доказів отримання копії цих повідомлень від вказаної ФОП, відповідач суду не надав.

Не містить надана роздруківка і відомостей, що дають змогу ідентифікувати договір, який є предметом листування, зокрема відсутні його номер та дата.

Щодо ненадання відповідачем відповіді на пропозицію позивача від 16.07.2021 суд зазначає наступне.

Частина 3 ст. 188 Господарського кодексу України встановлює двадцятиденний строк для повідомлення іншої сторони про результати розгляду пропозиції про зміну чи розірвання договору, проте відповідач, як вже зазначав суд, вважав цю пропозицію відмовою від укладання Основного договору.

Разом з тим, ч. 4 ст. 188 Господарського кодексу України не встановлює наслідком ненадання відповіді у двадцятиденний строк прийняття відповідної пропозиції або автоматичне визнання договору розірваним за принципом «мовчазної згоди», а лише передбачає можливість вирішення цього питання в суді.

У свою чергу, Цивільний кодекс України більш ширше розкриває правовідносини оферти та акцепту.

Так, статтями 641-644 Цивільного кодексу України врегульовано відносини укладення договорів шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Так, згідно з ч. 1 ст. 641 Цивільного кодексу України пропозицію укласти договір (оферту) може зробити кожна із сторін майбутнього договору.

Оферта може мати письмовий вигляд коли вона має форму єдиного документа, тобто проекту договору, листа, телеграми тощо, що надсилаються акцептанту поштою чи за допомогою іншого технічного засобу зв`язку.

Наслідком надання оферти є те, що коли адресат оферти відізветься й у будь-якій формі висловить згоду укласти договір на зазначених в оферті умовах, його слід визнати укладеним.

Як передбачено ст. 642 Цивільного кодексу України, відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти договір, про її прийняття (акцепт) повинна бути повною і безумовною.

Неповнота та небезумовність відповіді на пропозицію укласти договір не є акцептом, тобто є умовами для констатації факту відмови акцептанта від пропозиції; відсутність відповіді на пропозицію означає відсутність акцепту та є умовою припинення оферти.

Частина 10 статті 11 Господарського процесуального кодексу України передбачає, що у випадку, коли спірні відносини не врегульовані законом і відсутній звичай ділового обороту, який може бути до них застосований, суд застосовує закон, що регулює подібні відносини (аналогія закону), а за відсутності такого - виходить із загальних засад і змісту законодавства (аналогія права). Забороняється відмова у правосудді з мотивів неповноти, неясності, суперечливості чи відсутності законодавства, яке регулює спірні відносини (частина 11 вказаної статті).

Таким чином, можливість застосування судом аналогії закону та аналогії права допускається у випадку неврегульованості спірних правовідносин; подібності таких неврегульованих правовідносин до інших правовідносин, які мають законодавче врегулювання; з урахуванням припису щодо не допущення відмови у правосудді з мотивів неповноти, неясності, суперечливості чи відсутності законодавства, яке регулює спірні відносини.

Отже, застосовуючи у даному випадку аналогію закону, суд вважає, що наведені норми стосовно укладання договорів мають бути застосовані до правовідносин щодо розірвання договорів, а відтак відсутність відповіді на пропозицію оферента (позивача) щодо розірвання договору свідчить про відхилення такої пропозиції акцептантом (відповідачем).

Системний аналіз статті 635 Цивільного кодексу України та статті 182 Господарського кодексу України свідчить про те, що єдиним зобов`язанням сторін за попереднім договором є зобов`язання укласти основний договір у певний строк (термін), обумовлений таким попереднім договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 598 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Частина 1 ст. 654 Цивільного кодексу України встановлює загальні правила щодо форми зміни або розірвання договору: зміна або розірвання договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту.

Разом з тим, для припинення дії договору, зокрема, у зв`язку з настанням певних обставин, обумовлених законом або договором, укладання відповідного правочину в письмовій формі не потребується.

Системний аналіз п. 2.6, 2.7, 11.1-11.3 Попереднього договору дає підстави для висновку, що цей договір діє до настання однієї з наступних подій в залежності від того, яка з них сталася раніше: укладення Сторонами Основного договору або відмови однієї із Сторін від укладання Основного договору.

З наведеного також слідує, що сторони у Попередньому договорі встановили лише граничний строк, у який повинно бути виконане основне зобовязання (укладення Основного договору) - до 31.12.2021, та передбачили можливість припинення Попереднього договору у будь-який час до цієї дати.

Враховуючи відмову позивача від укладання Основного договору, суд доходить висновку, що Попередній договір припинив свою дію після отримання відповідачем пропозиції від 16.07.2021 і таке припинення, на відміну від зміни чи розірвання договору, не потребувало відповідного оформлення.

Щодо складання відповідачем договору №5 від 30.12.2021 у відповідній редакції із зазначенням саме про відмову від укладання Основного договору та припинення Попереднього договору без повернення забезпечувального платежу, то суд вважає, що цілком зрозумілим є бажання відповідача оформити таке припинення у письмовій формі після отримання повідомлення позивача від 28.12.2021, але вчинення таких дій не було обов`язковим.

Такі дії відповідача не підпадають під розуміння конклюдентності, що змінюють вже існуючі правовідносини.

Отже, відмова позивача від укладання Основного договору, у свою чергу, відповідно до п. 2.6 Попереднього договору є підставою для залишення суми сплаченого забезпечувального платежу у відповідача.

Крім того, суд вважає за необхідне зазначити, що ч. 3 ст. 635 Цивільного кодексу України передбачено підставу припинення зобов`язання, встановленого попереднім договором, - якщо жодна із сторін не направить другій стороні пропозицію про його укладення протягом строку (у термін), встановленого попереднім договором, тоді як ч. 4 ст. 182 Господарського кодексу України таку підставу припинення зобов`язання визначено як - якщо до закінчення строку, в який сторони мають укласти основний договір, одна із сторін не надішле проект такого договору другій стороні.

Оскільки відповідно до ч. 5 ст. 182 Господарського кодексу України відносини щодо укладення попередніх договорів регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, тому норми ГК України у даному випадку превалюють над нормами ЦК України.

Відтак одна із сторін повинна надіслати другій стороні сам проект основного договору, а не лише пропозицію про його укладення.

Проте позивач, звернувшись до відповідача із повідомленням від 28.12.2021 №8 про готовність укласти Основний договір в рамках Попереднього договору, не надав проекту цього договору, що в силу приписів ч. 4 ст. 182 Господарського кодексу України за відсутності наданого проекту іншою стороною також мало призвести б до припинення дії попереднього договору.

За наведених обставин у їх сукупності, суд доходить висновку про необгрунтованість позовної вимоги в частині стягнення з відповідача забезпечувального платежу та відсутність підстав для задоволення позову в цій частині.

Щодо заявлених до стягнення упущеної вигоди та інфляційних втрат.

Позивач також просить стягнути з відповідача 18 326,86 грн упущеної вигоди та 17 627,60 грн інфляційних втрат за січень - травень 2022 року.

У зв`язку з тим, що суд відмовив у задоволенні позовних вимог в частині стягнення з відповідача забезпечувального платежу, не підлягають задоволенню і похідні вимоги про стягнення з відповідача 18 326,86 грн упущеної вигоди та 17 627,60 грн інфляційних втрат, нарахованих на таку суму.

Висновки суду.

Доказами у справі, відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами:

1) письмовими, речовими і електронними доказами;

2) висновками експертів;

3) показаннями свідків (ч. 2 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Згідно зі ст. 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Інші докази та пояснення учасників справи судом до уваги не приймаються, оскільки не спростовують вищевикладені висновки суду.

За змістом п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень та висновків Європейського суду з прав людини, викладених у рішеннях у справах "Трофимчук проти України", "Серявін та інші проти України" обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Судом було вжито усіх заходів для забезпечення реалізації сторонами своїх процесуальних прав та з`ясовано усі питання, винесені на його розгляд.

За наведених у їх сукупності обставин, суд дійшов висновку, що позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Щодо судових витрат.

За приписами ст. 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати:

1) на професійну правничу допомогу;

2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи;

3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів;

4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Відповідно до ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається: 1) у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; 2) у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Згідно з ч. 4 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки у позові відмовлено, понесені позивачем судові витрати стягненню з відповідача не підлягають.

Разом з тим, відповідач до відзиву на позов додав попередній (орієнтовний) розрахунок судових витрат, згідно з яким розмір витрат відповідача на професійну правничу допомогу адвоката становить 16 300,00 грн.

У поданому попередньому розрахунку судових витрат зазначений детальний опис робіт, виконаних адвокатом, витрачений час та їх вартість, а саме:

1. Консультація клієнта, узгодження правової позиції - 1240,50 грн (1 година);

2. Збір доказів: консультація та отримання документів від ФОП Архипової О. В. - 2481,00 грн (2 години);

3. Підготовка відзиву (правовий аналіз наданих клієнтом документів, пошук та аналіз законодавства та актуальної судової практики з питань застосування законодавства у спірних правовідносинах, складання тексту позовної заяви) - 10 097,00 грн (1 документ);

4. Підготовка копії відзиву та додатків до нього - 1240,50 грн (1 година);

5. Складання заяв, клопотань і заперечень з процесуальних питань - 1240,50 грн (1 година).

Відповідно до примітки, зазначеної у попередньому розрахунку, розмір оплати професійної правничої допомоги за годину роботи адвоката становить 50% прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на день подання позову (2481 грн : 2 = 1240,50 грн).

Як докази витрат на професійну правничу допомогу адвоката у розмірі 16 300,00 грн відповідач надав: копію ордеру на надання правничої (правової) допомоги відповідачу у Господарському суді Чернігівської області СВ №1032186 від 14.07.2022; копію свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю від 07.02.2020, виданого Салу О. П.; акт виконаних робіт від 26.07.2021.

В акті виконаних робіт від 26.07.2021 зазначені такі види послуг:

- зустріч, консультація клієнта, узгодження правової позиції;

- збір доказів: підготовка та направлення адвокатських запитів;

- підготовка відповіді на відзив (правовий аналіз наданих клієнтом документів, пошук та аналіз законодавства та актуальної судової практики з питань застосування законодавства у спірних правовідносинах, складання тексту відзиву);

- оплата вимоги за виготовлення копій відповідачем;

- підготовка копій позовної заяви та додатків до неї;

- витрати на оплату послуг Укрпошти.

Усього за актом виконано робіт на загальну суму 16 300,00 грн; вартість кожного виду робіт та витрат на оплату послуг Укрпошти акт не містить.

Позивач заперечує проти розміру витрат відповідача на професійну правничу допомогу, оскільки вважає його суттєво завищеним та необґрунтовано високим та таким, що не відповідає ринковим цінам за аналогічні послуги, критерію розумності та співмірністю зі складністю і тривалістю справи.

Позивач вважає, що відповідач не надав жодного належного докази того, що саме такі послуги були надані адвокатом відповідачу.

Розглянувши подану відповідачем заяву, заперечення позивача, оцінивши надані відповідачем документи щодо відповідності зазначених у них даних щодо характеру та обсягу правничої допомоги, наданої адвокатом, документам, наявним у судовій справі, зокрема, але не виключно, чи не подавав адвокат явно необґрунтованих заяв і клопотань, чи не включено у документи інформацію щодо витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, які не підтверджені належними доказами та навпаки, якими доказами підтверджується заявлена до відшкодування сума, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, суд встановив наступне.

Відповідно до частин першої - третьої статті 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Одночасно за змістом частини восьмої статті 129 Господарського процесуального кодексу України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Таким чином, за змістом пункту 1 частини другої статті 126, частини восьмої статті 129 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при поданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою.

Заяви відповідача про подання доказів витрат на професійну правничу допомогу адвоката протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду матеріали справи не містять, а тому розмір таких витрат встановлюється судом на підставі доказів, наявних в матеріалах справи.

При цьому витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх вартість уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено.

Аналогічну правову позицію викладено у постановах Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19 та від 22.11.2019 у справі № 910/906/18.

Відповідно до статті 26 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.

Визначення договору про надання правової допомоги міститься в статті першій Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність", згідно з якою договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

За змістом частини третьої статті 27 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" до договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права.

Договір про надання правової допомоги за своєю правовою природою є договором про надання послуг та на нього поширює своє регулювання Глава 63 Цивільного кодексу України. Так, згідно зі статтею 903 Цивільного кодексу України якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Глава 52 Цивільного кодексу України передбачає загальні поняття та принципи будь-якого цивільного договору, включаючи договору про надання послуг. Відповідно до статті 632 Цивільного кодексу України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін, зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом, а якщо ціна у договорі не встановлена і не може бути визначена виходячи з його умов, вона визначається виходячи із звичайних цін, що склалися на аналогічні товари, роботи або послуги на момент укладення договору.

Водночас, згідно зі статтею 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Таким чином, системний аналіз наведених вище норм чинного законодавства дозволяє зробити наступні висновки:

1) договір про надання правової допомоги є підставою для надання адвокатських послуг та, зазвичай, укладається в письмовій формі (виключення щодо останнього наведені в частині другій статті 27 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність");

2) за своєю правовою природою договір про надання правової допомоги є договором про надання послуг, крім того, на такий договір поширюється дія загальних норм та принципів договірного права, включаючи, але не обмежуючись визначені главою 52 Цивільного кодексу України;

3) як будь-який договір про надання послуг, договір про надання правової допомоги може бути оплатним або безоплатним. Ціна в договорі про надання правової допомоги встановлюється сторонами шляхом зазначення розміру та порядку обчислення адвокатського гонорару;

4) адвокатський гонорар може існувати в двох формах - фіксований розмір та погодинна оплата. Указані форми відрізняються порядком обчислення: при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки, підставою для виплату гонорару, який зазначено як погодинну оплату, є кількість годин помножена на вартість години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв;

5) адвокатський гонорар (ціна договору про надання правової допомоги) зазначається сторонами як одна із умов договору при його укладенні. Указане передбачено як положеннями цивільного права, так і нормами Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність";

6) відсутність в договорі про надання правової допомоги розміру та/або порядку обчислення адвокатського гонорару (як погодинної оплати або фіксованого розміру) не дає як суду, так і іншій стороні спору, можливості пересвідчитись у дійсній домовленості сторін щодо розміру адвокатського гонорару.

Отже, визначаючи розмір суми, яка підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити з встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з нормами статті 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність".

У разі відсутності у тексті договору таких умов (пунктів) щодо порядку обчислення, форми та ціни послуг, що надаються адвокатом, суди, в залежності від конкретних обставин справи, інших доказів, наданих адвокатом, використовуючи свої дискреційні повноваження, мають право відмовити у задоволенні заяви про компенсацію судових витрат, задовольнити її повністю або частково.

Аналогічну правову позицію наведено в постановах Верховного Суду від 06.03.2019 у справі № 922/1163/18, від 07.09.2020 у справі № 910/4201/19.

Відповідач не подав до суду відповідного правочину, укладеного між ТОВ «ОК Истейт» та адвокатом Салом О. П. у належній формі, зі змісту якого можливо було б зробити висновок про те, в якій саме формі (фіксований розмір чи погодинна оплата) сторонами було погоджено оплату адвокатських послуг за надання правової допомоги у Господарському суді Чернігівської області.

Саме по собі підписання акту виконаних робіт від 26.07.2021 за відсутності в договорі обумовленого розміру та/або порядку обчислення адвокатського гонорару не дає як суду, так і іншій стороні спору можливості пересвідчитись у дійсній домовленості сторін щодо розміру такого гонорару.

Аналогічну правову позицію наведено в постанові Верховного Суду від 01.12.2021 у справі № 910/14598/20.

Крім того, відмінність та суперечливість між собою у наведених в попередньому розрахунку та акті виконаних робіт видах та кількості наданих послуг, відсутність певних доказів на їх підтвердження свідчить про неналежність та недостовірність таких доказів.

За наведених обставин у їх сукупності, суд доходить висновку про відсутність підстав для стягнення з позивача витрат на професійну правничу допомогу адвоката за надані послуги.

Положеннями п. 2 ч. 2 ст. 126 ГПК України регламентовано порядок компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги (витрати на проїзд, проживання, поштові послуги тощо), для розподілу яких необхідною умовою є надання відповідних доказів, які підтверджують здійснення таких витрат (наведений правовий висновок викладено у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19).

В акті виконаних робіт зазначені витрати на оплату послуг Укрпошти, проте не вказаний їх розмір.

У відзиві на позов також не зазначено розміру поштових витрат та доказів, які підтверджують їх понесення, що з урахуванням попереднього висновку суду про неналежність і недостовірність відповідних доказів свідчить про відсутність підстав для стягнення їх з позивача.

Враховуючи вищевикладене, суд доходить висновку, що витрати відповідача на професійну правничу допомогу у розмірі 16 300,00 грн стягненню з позивача не підлягають.

Керуючись ст. 14, 73-80, 86, 126, 129, 233, 236-238, 240, 241, 252 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позову відмовити повністю.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційна скарга на рішення суду подається до Північного апеляційного господарського суду у строки, визначені ст. 256 Господарського процесуального кодексу України.

Веб-адреса Єдиного державного реєстру судових рішень: http://reyestr.court.gov.ua/.

Суддя В. В. Шморгун