Постанова

від 04.07.2023 по справі 927/385/22

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"04" липня 2023 р. Справа№ 927/385/22

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Скрипки І.М.

суддів: Михальської Ю.Б.

Тищенко А.І.

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Візаік Україна» на рішення Господарського суду Чернігівської області від 31.08.2022

у справі № 927/385/22 (суддя В. В. Шморгун)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Візаік Україна»

до Товариство з обмеженою відповідальністю «ОК Истейт»

про стягнення 162 954,46 грн.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду Чернігівської області від 31.08.2022 у справі №927/385/22 у задоволенні позову відмовлено повністю.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, позивач звернувся до апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просив скасувати рішення Господарського суду Чернігівської області від 31.08.2022 та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги позивача у повному обсязі; стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ОК Истейт» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Візаік Україна» витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 20 000 грн. та витрати на професійну правничу допомогу під час розгляду справи в апеляційній інстанції в розмірі 5 000 грн.; стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ОК Истейт» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Візаік Україна» сплачений судовий збір у розмірі 3 721, 50 грн.

Короткий зміст позовних вимог

У червні 2022 Товариство з обмеженою відповідальністю «Візаік Україна» (надалі ТОВ «Візаік Україна», позивач) звернулось до Господарського суду Чернігівської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «ОК Истейт» (надалі ТОВ «ИК Истейт», відповідач) про стягнення грошових коштів, які були сплачені позивачем на виконання попереднього договору суборенди нежитлового приміщення № 6 від 21.05.2020 у розмірі 127 000 грн.; 18 326, 86 грн. упущеної вигоди та 17 627, 60 грн. - інфляційних збитків.

Позовні вимоги обґрунтовано невиконанням відповідачем своїх зобов`язань за попереднім договором суборенди нежитлового приміщення № 6 від 21.05.2020 (далі - Попередній договір) та договорів про внесення змін та доповнень до попереднього договору №1 від 04.06.2020 та № 3 від 29.01.2021 в частині укладення Основного договору, у зв`язку з чим, на думку позивача, забезпечувальний платіж у розмірі 127 000 грн підлягає поверненню відповідачем. Позивач також нарахував та заявив до стягнення 18 326,86 грн упущеної вигоди та 17 627,60 грн інфляційних втрат.

Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття.

Рішенням Господарського суду Чернігівської області від 31.08.2022 у справі №927/385/22 у задоволенні позову відмовлено повністю.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з наступного:

- відповідач пропозицію позивача не прийняв та відповідного договору про розірвання із позивачем Попереднього договору не підписав, оскільки розцінив таку пропозицію як відмову від укладання Основного договору, що є підставою для припинення Попереднього договору; наведені обставини підтверджуються складанням відповідачем договору №5 від 30.12.2021 про відмову від укладання основного договору суборенди нежитлового приміщення та припинення попереднього договору №6 від 21.05.2020 у зв`язку з направлення позивачем листа-повідомлення про відмову від укладання Основного договору;

- враховуючи відмову позивача від укладання Основного договору, Попередній договір припинив свою дію після отримання відповідачем пропозиції від 16.07.2021 і таке припинення, на відміну від зміни чи розірвання договору, не потребувало відповідного оформлення;

- відмова позивача від укладання Основного договору, у свою чергу, відповідно до п. 2.6 Попереднього договору є підставою для залишення суми сплаченого забезпечувального платежу у відповідача;

- у зв`язку з тим, що суд відмовив у задоволенні позовних вимог в частині стягнення з відповідача забезпечувального платежу, не підлягають задоволенню і похідні вимоги про стягнення з відповідача 18 326,86 грн упущеної вигоди та 17 627,60 грн інфляційних втрат, нарахованих на таку суму;

- відповідач не подав до суду відповідного правочину, укладеного між ТОВ «ОК Истейт» та адвокатом Салом О.П. у належній формі, зі змісту якого можливо було б зробити висновок про те, в якій саме формі (фіксований розмір чи погодинна оплата) сторонами було погоджено оплату адвокатських послуг за надання правової допомоги у Господарському суді Чернігівської області; саме по собі підписання акту виконаних робіт від 26.07.2021 за відсутності в договорі обумовленого розміру та/або порядку обчислення адвокатського гонорару не дає як суду, так і іншій стороні спору можливості пересвідчитись у дійсній домовленості сторін щодо розміру такого гонорару;

- відмінність та суперечливість між собою у наведених в попередньому розрахунку та акті виконаних робіт видах та кількості наданих послуг, відсутність певних доказів на їх підтвердження свідчить про неналежність та недостовірність таких доказів, що стало підставою для висновку суду про відсутність підстав для стягнення з позивача витрат на професійну правничу допомогу адвоката за надані послуги.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів

Згідно доводів апеляційної скарги:

- позивач ніколи не направляв на адресу відповідача, а відповідач ніколи не отримував від позивача листа повідомлення про відмову від укладання основного договору, в якому було б чітко зазначено, що позивач свідомо відмовляється від укладання основного договору суборенди нежитлового приміщення та припинення попереднього договору № 6 від 21.05.2020;

- суду першої інстанції необхідно було встановити обставини, які підтверджують той факт, що в першу чергу відповідач вчинив дії, які спрямовані на укладення основного договору (повідомив позивача про відкриття торгово-офісного центру (введення в експлуатацію), надіслав позивачу для підписання основний договір або повідомив про дату, час та місце укладання основного договору), а позивач, своїми діями або бездіяльністю, відмовився від укладання основного договору, тобто суду першої інстанції необхідно було встановити факт саме відмови позивача від укладання основного договору;

- враховуючи ту обставину, що позивач не володіє інформацією щодо здачі в експлуатацію будівлі, в якій розташовано об`єкт оренди, а також не володіє інформацією про дату відкриття торгово-офісного центру, в якому розташований об`єкт оренди, то відповідно у позивача відсутній такий обов`язок, як складання основного договору та передача його для підписання відповідачу;

- ані попереднім договором, зі змінами та доповненнями, ані чинним законодавством України, не покладено на позивача обов`язку складання та надсилання на адресу відповідача проекту Основного договору для його підписання;

- позивач використав усі можливості, які направлені на укладання основного договору, а саме - сплата забезпечувального платежу, як це передбачено попереднім договором - усні перемовини та направлення відповідачу повідомлення про готовність укласти основний договір;

- висновок суду першої інстанції щодо наявності в матеріалах справи документу, який підтверджує відмову позивача від укладення Основного договору (листа повідомлення про відмову укласти основний договір) є безпідставним та необгрунтованим, таким, що жодним чином не доведений стороною відповідача.

Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Візаік Україна» на рішення Господарського суду Чернігівської області від 31.08.2022 у справі №927/385/22; розгляд апеляційної скарги ухвалено здійснювати у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи; відмовлено у задоволенні клопотання представника позивача про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням сторін.

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції у даній справі та перевірені судом апеляційної інстанції

21.05.2020 між ТОВ «ОК Истейт» (далі - Орендар) та ТОВ «Візаік Україна» (далі - Суборендар) був укладений попередній договір суборенди нежитлового приміщення №6 (далі - Попередній договір).

Відповідно до п. 1.1 Попереднього договору, за цим Попереднім договором Сторони зобов`язуються не пізніше дати відкриття торгово-офісного центру, що будується за тимчасовою будівельною адресою: м. Чернігів, вул. Київська, буд. б/н (далі - Будівля), укласти Договір суборенди нерухомого майна (далі - Основний договір) на умовах і в порядку, передбачених цим Попереднім договором та Додатками до нього. Станом на дату укладання даного Договору Будівля являє собою об`єкт незавершеного будівництва.

Згідно з п. 1.3, 1.4 Попереднього договору, у редакції Договору про внесення змін та доповнень №3 від 29.01.2021, нежитлове приміщення, що є предметом Основного договору (Об`єкт суборенди), розташоване на 13-му та 14-му поверсі Будівлі. Загальна площа Об`єкту суборенди на момент укладання даного Договору орієнтовно становить 178,0 кв. м.

Строк дії Основного договору складає один календарний рік (п. 1.6 Попереднього договору).

У розділі 2 Попереднього договору визначені умови та порядок укладання Основного договору.

За умовами п. 2.1 Попереднього договору, у редакції Договору про внесення змін та доповнень №3 від 29.01.2021, сторони досягли згоди, що укладання Основного договору та передача Орендарем у користування Суборендарю Об`єкта суборенди має бути здійснене не пізніше 31.12.2021.

Відповідно до п. 2.4 Попереднього договору до моменту укладання Основного договору Орендар зобов`язаний здійснити опоряджувальні роботи на Об`єкті суборенди щодо його облаштування для потреб Суборендаря та повного пристосування до подальшого використання останнім згідно з наданими Суборендарем технічними умовами, що є Додатком №1 до цього Попереднього договору.

У п. 2.5 Попереднього договору, у редакції Договору про внесення змін та доповнень №1 від 04.06.2020, сторони домовились, що Суборендар зобов`язується здійснити оплату забезпечувального платежу в загальній сумі 127 000 грн без ПДВ, а саме:

- 15 000 грн - протягом 5 банківських днів з моменту укладання даного Договору;

- 50 000 грн - у строк до 15.06.2020;

- 62 000 грн - у строк до 15.07.2020.

В день укладання Основного договору загальна сума Забезпечувального платежу зараховується Орендарем як сплата суборендної плати за перший та останній місяць користування Суборендарем Об`єктом суборенди.

Згідно з п. 2.6 Попереднього договору у разі, якщо Суборендар відмовляється укласти Основний договір або не укладає його в строк, визначений у п. 2.1 даного Попереднього договору, сума сплаченого Забезпечувального платежу залишається у Орендаря та не підлягає поверненню Суборендарю.

У разі, якщо Орендар відмовляється укласти Основний договір або не укладає його в строк, визначений у п. 2.1 даного Попереднього договору, сума сплаченого Забезпечувального платежу підлягає поверненню Орендарем Суборендарю протягом 5-ти робочих днів (п. 2.7 Попереднього договору).

У розділах 3-10 Попереднього договору викладені істотні умови Основного договору.

Відповідно до п. 11.1-11.3 розділу 11 Попереднього договору цей Попередній договір набирає чинності з моменту його підписання та діє до настання однієї з наступних подій в залежності від того, яка з них сталася раніше:

- укладення Сторонами Основного договору;

- відмови однієї із Сторін в порядку, передбаченому чинним законодавством та цим Попереднім договором, від укладання Основного договору з підстав невиконання іншою Стороною зобов`язань, встановлених цим Попереднім договором.

На підставі платіжних доручень №12 від 26.05.2020 на суму 15 000 грн; №23 від 09.06.2020 на суму 50 000 грн; №30 від 06.07.2020 на суму 62 000 грн позивач перерахував відповідачу кошти (забезпечувальний платіж) за Попереднім договором у загальному розмірі 127 000 грн.

Позивач направив відповідачу пропозицію від 16.07.2021 №7 про дострокове розірвання Договору суборенди (відповідно до п. 10.3 Договору) за згодою сторін. У вказаній пропозиції позивач зазначив, що через сукупність обставин, які унеможливлюють підписання Основного договору, він пропонує укласти договір про дострокове розірвання Попереднього договору суборенди та повернути забезпечувальний платіж у сумі 127 000 грн.

Вказана пропозиція отримана відповідачем 29.07.2021, про що на ній міститься відповідна відмітка.

Позивач направив відповідачу повідомлення від 28.12.2021 №8 про готовність укласти Основний договір в рамках Попереднього договору, у якому просив до 31.12.2021 укласти з ним Основний договір, а у разі неможливості - Договір про внесення змін до попереднього договору щодо продовження строку його дії. Вказане повідомлення отримано відповідачем 28.12.2021, про що на ньому міститься відповідна відмітка.

Відповідач склав та направив позивачу договір №5 від 30.12.2021 про відмову від укладання основного договору суборенди нежитлового приміщення та припинення попереднього договору №6 від 21.05.2020, у п. 1 якого зазначено, що у зв`язку з направленням на адресу Орендаря від Суборендаря листа-повідомлення про відмову від укладання Основного договору та припинення Попереднього договору, Сторони дійшли згоди достроково припинити дію Попереднього договору.

Вказаний договір №5 від 30.12.2021 позивач не підписав.

Позивач склав договір №5 про внесення змін та доповнень до Попереднього договору, у п. 1 якого зазначено, що сторони дійшли згоди внести доповнення до Попереднього договору та додати у Попередній договір новий пункт 2.8 наступного змісту: « 2.8. У разі, якщо Орендар з незалежних від нього причин не має можливості укласти Основний договір або не укладає його в строк, визначений в п. 2.1 цього Попереднього договору, а саме до 31 грудня 2021 року включно, сума сплаченого Забезпечувального платежу в розмірі 127000 грн підлягає поверненню Орендарем на розрахунковий рахунок Суборендаря протягом 10 робочих днів з визначеної у п. 2.1 цього Попереднього договору дати (31.12.2021). Про існування причин, які унеможливлюють укладання Основного договору зі сторони Орендаря, останній повідомляє Суборендаря».

Вказаний договір №5 від 31.12.2021 відповідач не підписав.

За оцінкою суду першої інстанції за своїм змістом лист позивача від 16.07.2021 є повідомленням про неможливість, а відтак і про відмову, укладення Основного договору, Попередній договір припинив свою дію після отримання відповідачем пропозиції від 16.07.2021 і таке припинення, на відміну від зміни чи розірвання договору, не потребувало відповідного оформлення; відмова позивача від укладання Основного договору, у свою чергу, відповідно до п. 2.6 Попереднього договору є підставою для залишення суми сплаченого забезпечувального платежу у відповідача, а звернувшись до відповідача із повідомленням від 28.12.2021 №8 про готовність укласти Основний договір в рамках Попереднього договору, не надав проекту цього договору, що в силу приписів ч. 4 ст. 182 Господарського кодексу України за відсутності наданого проекту іншою стороною також мало призвести б до припинення дії попереднього договору.

Оскільки судом було відмовлено у задоволенні позовних вимог в частині стягнення з відповідача забезпечувального платежу, відхилені були і похідні вимоги про стягнення з відповідача 18 326, 86 грн. упущеної вигоди та 17 627, 60 грн. інфляційних втрат, нарахованих на таку суму.

Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови

За змістом ч. 10 ст. 270 ГПК України, апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Враховуючи те, що ціна позову у вказаній справі становить менше 100 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, з урахуванням обставин вказаної господарської справи, виклик сторін (учасників справи) колегією суддів не здійснювався.

Згідно з частиною першою статті 270 ГПК України в суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій Главі.

У відповідності до вимог ч.ч. 1, 2, 5 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

У відповідності до ст. 129 Конституції України та ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи в апеляційній інстанції, дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування господарським судом при прийнятті оскарженого рішення норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку про те, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню виходячи з наступного.

Предметом позову у даній справі є вимоги позивача про стягнення з відповідача грошових коштів в розмірі 127 000 грн., які сплачені за попереднім договором №6 від 21.05.2020, з тих підстав, що основний договір не було укладено у визначений в попередньому договорі строк та не з вини позивача. До стягнення також заявлено суму інфляційних збитків 17 627, 60 грн. та упущену вигоду в розмірі 18 326, 86 грн.

Статтями 203, 626, 627 ЦК України визначено загальні засади цивільного законодавства, зокрема поняття договору і свободи договору, та сформульовано загальні вимоги до договорів як різновиду правочинів (вільне волевиявлення учасника правочину).

Відповідно до частини першої статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно зі ст. 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки; підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

В силу положень ч. 1 ст. 635 ЦК України:

- попереднім є договір, сторони якого зобов`язуються протягом певного строку (у певний термін) укласти договір в майбутньому (основний договір) на умовах, встановлених попереднім договором;

- законом може бути встановлено обмеження щодо строку (терміну), в який має бути укладений основний договір на підставі попереднього договору (абз. 2 ч. 1 ст. 635 ЦК України).

Для суб`єктів господарювання відповідні обмеження, зокрема, по строку в який має бути укладений основний договір на підставі попереднього договору, встановлені ст. 182 Господарського кодексу України, згідно з якою: за попереднім договором суб`єкт господарювання зобов`язується у певний строк, але не пізніше одного року з моменту укладення попереднього договору, укласти основний господарський договір на умовах, передбачених попереднім договором. Попередній договір повинен містити умови, що дозволяють визначити предмет, а також інші істотні умови основного договору. До укладення попередніх договорів не застосовується загальний порядок укладення господарських договорів.

У порушення вказаної норми сторони визначили інший строк, ніж передбачений законодавчо, а саме - відповідно до п. 2.1 попереднього договору № 6 від 21.05.2020 в редакції договору № 3 від 29.01.2021 про внесення змін та доповнень: «сторони досягли згоди, що укладання Основного договору та передача орендарем у користування суборендарю об`єкта суборенди має бути здійснене не пізніше 31 грудня 2021».

Натомість, визначений у законі строк укладення основного договору є імперативною нормою, якою передбачено, що основний договір може бути укладений у певний строк, але не пізніше одного року. Тобто згідно з частиною 1 названої статті такий строк обмежений одним роком, та у даному випадку по закінченню вказаного строку сторони повинні були укласти основний договір, а не вносити зміни до попереднього договору, які суперечать вимогам закону.

Зобов`язання укласти основний договір, передбачене попереднім договором, припиняється, якщо до закінчення строку, в який сторони мають укласти основний договір, одна із сторін не надішле проект такого договору другій стороні (ч. 4 ст. 182 ГК України).

Отже, попередній договір №6 у відповідності до ч. 1 ст. 182 ГК України діяв протягом 1 року до укладення основного договору та припинив свою дію в силу закону у зв`язку з не укладенням такого основного договору; зобов`язання укласти основний договір, передбачене попереднім договором № 6 від 21.05.2020 припинено 21.05.2021, оскільки до вказаної дати жодна із сторін не надсилала проекту такого договору (основного договору) іншій стороні.

Зазначені обставини підтверджені матеріалами справи, переписка сторін свідчить про відсутність факту укладення основного договору протягом року з моменту укладення попереднього договору, чого судом першої інстанції не враховано, зазначені норми матеріального права (ст. 182 ГК України) застосовані неправильно.

Неправомочною є оцінка судом першої інстанції надісланого позивачем листа за вих. № 7 від 16.07.2021, як повідомлення суборендаря про неможливість, та про відмову від укладення Основного договору, оскільки згідно приписів закону (ч. 4 ст. 182 ГК України), зобов`язання укласти основний договір на дату складання цього листа вже було припиненим.

Окрім того, зміст вказаного листа не містить повідомлення про відмову від укладення основного договору, а отже і не може трактуватися судом на власний розсуд як відмова суборендаря від укладення основного договору, пропозиція про дострокове розірвання попереднього договору є правом сторони попереднього договору на врегулювання відносин у відповідності до обставин та не містить двозначності, завуальованості (як про те зазначено судом першої інстанції) тощо.

Про намір та готовність до укладення основного договору суборендарем зазначено у повідомленні за вих. № 8 від 28.12.2021, і саме після отримання такого у грудні 2021 (а не при отриманні листа від 16.07.2021) відповідачем підготовлено та передано позивачу підписаний зі свого боку проект договору № 5 від 30.12.2021 про відмову від укладання основного договору суборенди, в якому зазначено, що сторони дійшли згоди достроково припинити дію попереднього договору у зв`язку з направленням на адресу Орендаря від Суборендаря листа повідомлення про відмову від укладання основного договору суборенди нежитлового приміщення.

Оскільки про відмову від укладання основного договору у листі позивача від 16.07.2021 не було зазначено, доказів отримання інших листів від позивача відповідач суду не надав, відповідно складання відповідачем проекту договору з таким мотивуванням (відмова суборендаря) є свідченням наміру відповідача застосувати п. 2.6 попереднього договору щодо залишення у орендаря суми сплаченого позивачем забезпечувального платежу.

При цьому, висновки суду першої інстанції щодо обов`язковості направлення проекту договору позивачем (суборендарем) не узгоджуються з умовами укладеного Попереднього договору, в якому відсутнє погодження такої умови, та як вірно зазначено скаржником в апеляційній скарзі такого обов`язку для суборендаря при укладенні попереднього договору суборенди приміщення не передбачено також і чинним законодавством.

Обгрунтованими є доводи апелянта в частині реальної можливості складання проекту Основного договору саме орендарем (відповідачем у справі), оскільки за умовами попереднього договору:

- останній має всі необхідні дозволи на укладання основного договору, в т. ч. отримав відповідний дозвіл від особи, що є на даний час та буде у майбутньому (станом на дату укладання основного договору) власником будівлі (п. 2.3 попереднього договору);

- також, у п. 2.4 попереднього договору обумовлено, що до моменту укладання Основного договору Орендар зобов`язаний здійснити опоряджувальні роботи на Об`єкті суборенди щодо його облаштування для потреб Суборендаря та повного пристосування до подальшого використання останнім згідно з наданими Суборендарем технічними умовами що є Додатком № 1 до цього Попереднього договору;

- тобто, орендар володіє інформацією щодо технічних характеристик об`єкту суборенди та інформацією щодо введення в експлуатацію/фактичного відкриття Будівлі, до моменту укладення основного договору має здійснити відповідні роботи на об`єкті, і логічно, що про виконання цих робіт/готовність приміщення до використання необхідно повідомити суборендаря…

За таких обставин, відсутні підстави для застосування у спірних правовідносинах положень п. 2.6 попереднього договору, згідно з якими, у разі якщо Суборендар відмовляється укласти Основний договір або не укладає його в строк визначений п. 2.1 даного Попереднього договору, сума сплаченого Забезпечувального платежу залишається у Орендаря та не підлягає поверненню Суборендарю.

Щодо позовної вимоги про стягнення з відповідача суми сплаченої за попереднім договором в розмірі 127 000 грн. апеляційним господарським судом враховується наступне.

На виконання п. 2.5. попереднього договору в редакції договору про внесення змін та доповнень № 1 позивачем проведені оплати 26.05.2020, 09.06.2020 та 06.07.2020 по загальній сумі 127 000 грн., що підтверджено наданими до справи в копіях платіжними дорученнями.

Відповідно до статті 635 Цивільного кодексу України попереднім є договір, сторони якого зобов`язуються протягом певного строку (у певний термін) укласти договір у майбутньому (основний договір) на умовах, встановлених попереднім договором.

Попередній договір може передувати укладенню основного договору будь-якого виду. Практично укладення попереднього договору може бути доцільним в тих випадках, коли, наприклад, річ, яка буде предметом основного договору, ще не існує, або хоча й існує, але ще не належить на праві власності продавцю, або належить продавцю, але обтяжена правами на неї третіх осіб, об`єкт нерухомості що пропонується до оренди чи купівлі-продажу не готовий до використання (недобудований, приміщення не звільнено для потреб орендаря) тощо.

У той же час, відповідно до ст. 182 Господарського кодексу України в силу попереднього договору сторони не мають права вимагати реального виконання зобов`язання, що випливатиме з основного договору (передати майно, виконати роботу тощо).

Проте, як вбачається з матеріалів справи, орендар отримав платіж за попереднім договором саме на виконання основного договору - договору суборенди.

Так, у пункті 2.5 попереднього договору № 6 в редакції договору від 04.06.2020 про внесення змін та доповнень № 1 зазначено, що в день укладення Основного договору загальна сума сплаченого Забезпечувального платежу зараховується Орендарем як сплата суборендної плати за перший та останній місяць користування суборендарем Об`єктом суборенди.

Відповідно до частини першої статті 546 ЦК України виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Згідно зі статтею 570 ЦК України завдатком є грошова сума або рухоме майно, що видається кредиторові боржником у рахунок належних з нього за договором платежів, на підтвердження зобов`язання і на забезпечення його виконання. Якщо не буде встановлено, що сума, сплачена в рахунок належних з боржника платежів, є завдатком, вона вважається авансом.

Ознакою завдатку є те, що він слугує доказом укладення договору, на забезпечення якого його видано, і одночасно є способом платежу та способом забезпечення виконання зобов`язання.

З огляду на викладене, на відміну від завдатку, аванс - це лише спосіб платежу. Він не виконує забезпечувальної функції, а виконує функцію попередньої оплати, яка підлягає поверненню у випадку невиконання зобов`язання.

Правила статті 570 ЦК України поширюються на випадки, коли договір було укладено, але одна із сторін ухиляється від його виконання.

Внесення завдатку як способу виконання зобов`язання може мати місце лише в разі наявності зобов`язання, яке повинно було виникнути на підставі договору суборенди нежитлового приміщення.

Судом встановлено, що основний договір суборенди нежитлового приміщення між сторонами не укладено.

Системний аналіз статті 635 Цивільного кодексу України та статті 182 Господарського кодексу України свідчить про те, що єдиним зобов`язанням сторін за попереднім договором є зобов`язання укласти основний договір у певний строк (термін), обумовлений таким попереднім договором. Ухилення від такого укладення є порушенням цього зобов`язання, однак якщо факт ухилення судами не встановлено, а сторони в обумовлений строк (термін) основний договір не уклали або одна зі сторін не направила іншій стороні пропозицію про його укладення, таке зобов`язання вважається припиненим.

Отже, не укладення сторонами основного договору у строк до 21.05.2021 року має наслідком припинення дії попереднього договору та зобов`язань між сторонами, незалежно від причин не укладення основного договору.

Ураховуючи зазначене, сплачений забезпечувальний платіж за попереднім договором № 6 від 21.05.2020 не є завдатком, оскільки сторонами не дотримано умов, визначених статтею 570 ЦК України, та підлягає поверненню на користь позивача як авансовий платіж через неукладення основного договору суборенди.

Аналогічний висновок міститься у постановах Верховного Суду від 27 лютого 2019 року у справі № 639/9339/16-ц (провадження № 61-513св18), від 01 вересня 2020 року у справі № 522/15584/17 (провадження № 61-18085св19), від 17 червня 2021 року у справі № 711/5065/15-ц (провадження № 61-18537св19).

Обгрунтованими є також вимоги позивача про стягнення суми інфляційних втрат від несплаченої (неповернутої) суми платежу за період нарахування з 12.01.2022 по 21.06.2022 в розмірі 17 627, 60 грн. з урахуванням наступного.

Нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3 % річних відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання. Ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми. Подібні правові висновки сформульовані, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справах № 703/2718/16-ц (провадження № 14-241цс19) та № 646/14523/15-ц (провадження № 14-591цс18), від 13 листопада 2019 року у справі № 922/3095/18 (провадження № 12-105гс19), від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18 (провадження № 12-79гс19).

За змістом статей 509, 524, 533-535 і 625 ЦК України грошовим є зобов`язання, виражене у грошових одиницях, що передбачає обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов`язку. Тобто грошовим є будь-яке зобов`язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов`язок боржника з такої сплати. Ці висновки узгоджуються з правовими висновками Великої Палати Верховного Суду, висловленими у постановах від 11 квітня 2018 року у справі № 758/1303/15-ц (провадження № 14-68цс18) та від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц (провадження № 14-16цс18).

Таким чином, правовідношення, в якому у зв`язку із неукладенням основного договору у встановлений строк, у відповідача (орендаря) виникло зобов`язання повернути позивачу (суборендарю) суму сплаченого за попереднім договором забезпечувального платежу (тобто сплатити грошові кошти), є грошовим зобов`язанням, а тому відповідно на нього можуть нараховуватися інфляційні втрати на підставі частини другої статті 625 цього Кодексу.

Щодо стягнення упущеної вигоди колегія суддів зазначає наступне.

Неодержаний дохід (упущена вигода) - це розрахункова величина втрат очікуваного приросту в майні, що базується на доказах, які підтверджують реальну можливість отримання потерпілим суб`єктом господарювання певних грошових сум, якби учасник відносин у сфері господарювання не допустив правопорушення.

Відповідно до статті 22 ЦК України у вигляді упущеної вигоди відшкодовуються тільки ті збитки, які б могли бути реально отримані при належному виконанні зобов`язання.

Тому звернення з вимогою про відшкодування збитків у вигляді упущеної вигоди покладає на кредитора (позивача) обов`язок також довести, окрім наведеного, реальну можливість отримання визначених ним доходів, тобто, що ці доходи (вигода) не є абстрактними, а дійсно були б ним отримані і тільки неправомірні дії відповідача стали єдиною і достатньою причиною, яка позбавила можливості їх отримання.

Крім того, позивач (кредитор) має довести, що він міг і повинен був отримати визначені доходи, і тільки неправомірні дії відповідача (боржника) стали єдиною і достатньою причиною, яка позбавила його можливості отримати прибуток (подібні за змістом висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30.05.2018 у справі № 750/8676/15-ц (провадження № 14-79цс18), постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 10.06.2020 у справі № 910/12204/17, від 16.06.2021 у справі № 910/14341/18).

Тобто вимоги про відшкодування збитків у вигляді упущеної вигоди мають бути належним чином обґрунтовані, підтверджені конкретними підрахунками і доказами про реальну можливість отримання позивачем відповідних доходів, але не отриманих через винні дії відповідача (аналогічний висновок викладений у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 07.11.2018 у справі № 127/16524/16-ц (провадження № 61-22106св18)).

Наявність теоретичного обґрунтування можливості отримання доходу ще не є достатньою підставою для його стягнення, оскільки у вигляді упущеної вигоди відшкодовуються тільки ті збитки у розмірі доходів, які б могли бути реально отримані за звичайних обставин (мають реальний, передбачуваний та очікуваний характер).

В обґрунтування підстав заявлених вимог про стягнення упущеної вимоги позивач посилався на проведений розрахунок по сумі доходу в розмірі 18 326, 86 грн., який він міг би одержати за звичайних обставин якби не уклав попередній договір, а поклав кошти в розмірі 127 000 грн. на депозитний рахунок із річною ставкою 9,62% на строк 18 місяців (середня відсоткова ставка по депозитах в банках України для юридичних осіб станом на 01.07.2020).

Жодних належних підтверджень реальності намірів позивача покласти кошти в сумі 127 000 грн. на депозит станом на 21.05.2020 матеріали справи не містять, при тому, що в даному випадку неодержання позивачем такого доходу (відсотків за депозитним рахунком) є причиною дій самого позивача, оскільки попередній договір укладено сторонами добровільно, а не внаслідок примусу з боку відповідача; відсутня вина відповідача в тому, що позивач уклав попередній договір, а не поклав кошти на депозит.

Збитки у вигляді упущеної вигоди підлягають відшкодуванню в таких випадках: коли заявлений кредитором неотриманий дохід (майнова вигода) був у межах припущення сторін на момент виникнення зобов`язань; втрата доходу є ймовірним результатом порушення зобов`язання іншим контрагентом (боржником); дохід не є абстрактним і може бути доведеним з розумним рівнем впевненості (постанова Верховного Суду від 30.09.2021 у справі № 922/3928/20).

Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

З огляду на викладене, апеляційний господарський суд вважає вимоги позивача заявлені у справі такими, що підлягають задоволенню частково.

Крім того, позивач просив суд покласти на відповідача витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 20 000 грн. та витрати на професійну правничу допомогу під час розгляду справи в апеляційній інстанції в розмірі 5 000 грн.

Відповідно до частин 1, 2 статті 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Разом із тим розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, актів наданих послуг тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду (частина 8 статті 129 Господарського процесуального кодексу України).

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина 3 статті 126 цього Кодексу).

Отже, за змістом пункту 1 частини 2 статті 126, частини 8 статті 129 ГПК України розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою.

Як вбачається із матеріалів справи:

У апеляційній скарзі позивачем зазначено, що розрахунок витрат на професійну правничу допомогу при розгляді справи в апеляційному суді становить 5 000 грн. за написання та подачу апеляційної скарги, інших процесуальних документів в рамках апеляційного розгляду справи.

У позовній заяві щодо понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу, зазначено, що у відповідності до положень Договору про надання правової допомоги № 28042020/1 від 28.04.2020 та Додаткової угоди № 1 від 30.01.2022 по договору про надання правової допомоги № 28042020/1 від 28.04.2020 сторони визначили фіксований розмір гонорару за надання правової допомоги у спорі про стягнення з ТОВ «ОК Истейт» на користь ТОВ «Візаік Україна» грошових коштів, які були сплачені останнім на виконання умов Попереднього договору суборенди нежитлового приміщення № 6 від 21.05.2020, в розмірі 20 000 грн. Вказаний розмір фіксованого гонорару включає в себе надання правової допомоги щодо повного супроводження справи в суді першої інстанції від складання позовної заяви, інших процесуальних документів, участі у судових засіданнях (за необхідності).

На підтвердження понесення витрат на правничу допомогу надано в копіях:

- договір № 28042020/1 про надання правової допомоги від 28.04.2022,

- свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю серія ЧН № 000531 від 30.11.2018;

- ордер адвоката від 30.01.2022;

- рахунок на оплату № 16022022 від 16.02.2022;

- виписка з банківського рахунку за період з 01.01.2022 по 19.02.2022 на підтвердження проведеної оплати по сумі 20 000 грн. 17.02.2022,

- акт приймання-передачі наданих послуг № 3 від 26.08.2022 щодо вартості робіт на суму 20 000 грн.;

- рахунок на оплату № 03092022 від 03.09.2022;

- виписка з банківського рахунку за період з 01.08.2022 по 18.09.2022 на підтвердження проведення оплати рахунку по сумі 5 000 грн.

За змістом частини 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини 4 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина 5 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).

У розумінні положень частини 5 статті 126 Господарського процесуального кодексу України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.

У відзиві на позовну заяву відповідачем зазначено, що розмір до відшкодування витрат на правничу допомогу (20 000 грн.) у даній справі не є розумним; дана справа не є складною з урахуванням її фактичних обставин, предмету спору, змісту позовної заяви, предмету доказування, аналізу наведених доказів щоб за її супроводження стягнути гонорар в сумі 20 000 грн.

В той же час, у постановах Верховного Суду від 07.11.2019 у справі №905/1795/18 та від 08.04.2020 у справі №922/2685/19 висловлено правову позицію, за якою суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Також Велика Палата Верховного Суду у додатковій постанові від 19.02.2020 у справі №755/9215/15-ц вказувала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21).

Колегія суддів відзначає, що суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України», заява № 19336/04).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.05.2020 у справі №904/4507/18 підтвердила свій висновок, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Тобто, суд оцінює рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи була їх сума обґрунтованою.

У пункті 3.2 рішення Конституційного Суду України від 30.09.2009 № 23-рп/2009 зазначено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб`єктами права.

Отже, з викладеного слідує, що до правової допомоги належать й консультації та роз`яснення з правових питань; складання заяв, скарг та інших документів правового характеру; представництво у судах тощо.

Склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені.

Суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат (у даному випадку, за наявності заперечень учасника справи), що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою.

Наведена правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 у справі №826/1216/16 та в додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду по справі № 775/9215/15ц від 19.02.2020 року.

При цьому, апеляційний господарський суд виходить з того, що позовні вимоги у справі про стягнення з відповідача коштів визнано частково обгрунтованими, оцінивши надані позивачем докази на підтвердження понесених ним витрат на правову допомогу в суді першої та апеляційної інстанції, враховуючи, що умови договору адвоката з клієнтом не є обов`язковими для суду, а з урахуванням матеріалів справи, її категорії та складності (розгляд даної справи здійснювався в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін, що не потребує участі представника позивача в судових засіданнях; відсутність великого обсягу фактичних обставин справи та аналізу значного обсягу судової практики), характер та обсяг наданих адвокатом послуг, виходячи з принципу розумності, справедливості та пропорційності відшкодуванню позивачу за рахунок відповідача підлягають судові витрати на професійну правничу допомогу понесені в суді першої інстанції - 13 000 грн., та в суді апеляційної інстанції в розмірі 2 000 грн. (визначені з урахуванням пропорційності розподілу судових витрат при частковому задоволенні позову, та при врахуванні критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, співмірності між обсягом роботи, проведеної адвокатом і заявленими витратами, здійсненими на оплату адвокатських послуг, складності справи).

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги

Доводи апеляційної скарги позивача частково знайшли своє підтвердження під час перегляду справи судом апеляційної інстанції.

Відповідно до ч.1 ст. 277 ГПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Зважаючи на вищевикладені обставини справи в їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку про те, що внаслідок часткового задоволення апеляційної скарги ТОВ «Візаік Україна», рішення Господарського суду Чернігівської області від 31.08.2022 у справі №927/385/22 підлягає скасуванню, з прийняттям нового рішення - про часткове задоволення позовних вимог.

Витрати позивача по сплаті судового збору відповідно до ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на відповідача пропорційно сумі задоволених вимог (88%) в розмірі 2 183, 28 грн. за розгляд справи судом першої інстанції, 3 274, 92 грн. за розгляд справи в суді апеляційної інстанції.

Керуючись ст.ст. 129, 269, 270, 275, 276 ст.ст. 281 - 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Візаік Україна» на рішення Господарського суду Чернігівської області від 31.08.2022 у справі №927/385/22 задовольнити частково.

2. Рішення Господарського суду Чернігівської області від 31.08.2022 у справі 927/385/22 скасувати.

3. Прийняти нове рішення, яким позов задовольнити частково.

4. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ОК Истейт» (14000, м. Чернігів, вул. О. Молодчого, буд 44, ідент. код 32399533) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Візаік Україна» (14013, м. Чернігів, вул. Савчука, буд. 11, кв. 100, ідентифікаційний код 43530446) 127 000 грн. (сто двадцять сім тисяч гривень) сплачених коштів за попереднім договором від 21.05.2020, 17 627, 60 грн. (сімнадцять тисяч шістсот двадцять сім гривень 60 копійок) інфляційних збитків, 2 183, 28 грн. (дві тисячі сто вісімдесят три гривні 28 копійок) судового збору за подання позовної заяви; 13 000 грн. (тринадцять тисяч гривень) витрат на правову допомогу.

5. У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

6. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ОК Истейт» (14000, м. Чернігів, вул. О. Молодчого, буд 44, ідент. код 32399533) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Візаік Україна» (14013, м. Чернігів, вул. Савчука, буд. 11, кв. 100, ідентифікаційний код 43530446) 2 000 грн. (дві тисячі гривень) витрат на правову допомогу в суді апеляційної інстанції та 3 274, 92 грн. (три тисячі двісті сімдесят чотири гривні 92 копійки) судового збору за подання апеляційної скарги.

7. Доручити Господарському суду Чернігівської області видати накази.

8. Матеріали справи № 927/385/22 повернути до Господарського суду Чернігівської області.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 287 ГПК України.

Головуючий суддя І.М. Скрипка

Судді Ю.Б. Михальська

А.І. Тищенко