Рішення

від 01.09.2022 по справі 910/4015/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

02.09.2022Справа № 910/4015/22За позовом Приватного акціонерного товариства «Акціонерна компанія «Київводоканал»

до Житлово-будівельного кооперативу «Україна»

про стягнення 150 102, 16 грн,

Суддя Я.А.Карабань

Без виклику представників сторін (судове засідання не проводилось).

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Приватне акціонерне товариство «Акціонерна компанія «Київводоканал» (надалі позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Житлово-будівельного кооперативу «Україна» (надалі-відповідач) про стягнення суми грошових коштів у розмірі 150 102, 16 грн, з яких: 121 951, 84 грн основна заборгованість, 11 546, 52 грн інфляційні втрати, 3 950, 84 грн 3% річних, 6 555, 37 грн пеня та 6 097, 59 грн штраф.

Позовні вимоги, з посиланням на ст.526, 527, 625 Цивільного кодексу України, ст.230 Господарського кодексу України, ст.22 Закону України «Про питну воду, питне водопостачання та водовідведення», мотивовані неналежним виконання відповідачем свого грошового зобов`язання за договором №06532/4-05 від 11.04.2006 на постачання питної води та приймання стічних вод через приєднані мережі, в частині повної та своєчасної оплати отриманих послуг.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 06.06.2022 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження в справі № 910/4015/22, розгляд справи постановлено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (без проведення судового засідання).

14.07.2022 від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому останній заперечує проти позову в повному обсязі та, зокрема, зазначає, що не здійснює господарську діяльність з централізованого водопостачання та/або водовідведення, не є підприємством питного водопостачання в розумінні Закону України «Про питну воду, питне водопостачання та водовідведення» і ліцензіатом у сфері централізованого водопостачання та/або водовідведення, а тому позбавлений можливості здійснювати будь-які нарахування за комунальні послуги безпосереднім споживачам. Крім того вказує, що не належить до суб`єктів управління багатоквартирним будинком та на відмінну від ОСББ не об`єднує всіх співвласників багатоквартирного будинку, а тому не може виступати споживачем за договором централізованого водопостачання/водовідведення.

21.07.2022 від представника позивача надійшли пояснення щодо надходження грошових коштів від відповідача за період з 01.08.2020 по 29.06.2022. Зазначено, що відповідачем також сплачено 15 605, 63 грн основного боргу, тому сума основного боргу складає 106 346,21 грн.

Так, відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 46 Господарського процесуального кодексу України позивач вправі збільшити або зменшити розмір позовних вимог - до закінчення підготовчого засідання або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження.

У той же час, ч. 2 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться.

Враховуючи, що Господарським судом міста Києва було розпочато розгляд справи №910/4015/22 за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (без проведення судового засідання) згідно ухвали від 06.06.2022, то розгляд даної справи по суті почався з 07.07.2022.

У свою чергу, позивачем було подано заяву про зменшення позовних вимог до канцелярії суду 21.07.2022, тобто після початку розгляду справи по суті, а отже таку заяву подано з порушенням визначеного процесуальним законом строку.

Статтею 118 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку.

Заяви, скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом (ч. 2 ст. 118 Господарського процесуального кодексу України).

Керуючись наведеними нормами господарського процесуального закону, суд приходить до висновку про необхідність залишення заяви позивача про зменшення позовних вимог без розгляду, в зв`язку з пропуском встановленого п. 2 ч. 2 ст. 46 Господарського процесуального кодексу України строку для подання такої заяви.

22.08.2022 від позивача надійшли письмові пояснення.

Дослідивши зміст вказаних письмових пояснень, суд приходить до висновку, що вони за своїм змістом та суттю є відповіддю на відзив.

Приписами частини 4 статті 166 Господарського процесуального кодексу України зокрема, встановлено, що відповідь на відзив подається в строк, встановлений судом.

Пунктом 5 резолютивної частини ухвали про відкриття провадження судом встановлено позивачу строк для подачі відповіді на відзив - протягом 5 днів з дня отримання відзиву.

Відзив був отриманий позивачем 14.07.2022, що підтверджується трекінгом поштового відправлення №0103282176452.

Відтак, останній день строку для подання відповіді на відзив є саме 19.07.2022.

До господарського суду надійшла відповідь на відзив, яка здана до відділення поштового зв`язку 18.08.2022, тобто після закінчення строку встановленого судом для її подання.

Положеннями частини 2 статті 118 Господарського процесуального кодексу України визначено, що заяви, скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

Враховуючи те, що відповідь на відзив подана позивачем до суду із пропуском встановленого судом процесуального строку та приймаючи до уваги відсутність клопотання про продовження строку на подання відповіді на відзив або поновлення пропущеного строку на подання такої відповіді на відзив, суд залишає подану позивачем відповідь на відзив без розгляду в порядку ч. 2 ст. 118 Господарського процесуального кодексу України.

Враховуючи викладене вище, беручи до уваги відсутність будь-яких клопотань сторін, у яких останні заперечували проти розгляду даної справи по суті, а також зважаючи на наявність в матеріалах справи всіх документів та доказів, необхідних для повного, всебічного та об`єктивного її розгляду і вирішення цього спору, суд дійшов висновку про можливість вирішення по суті наведеної справи, призначеної до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення/виклику представників сторін (без проведення судового засідання), за наявними в ній матеріалами.

Згідно з ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Розглянувши надані документи та матеріали, з`ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

11.04.2006 між ВАТ "АК "Київводоканал" (назву змінено на Приватне акціонерне товариство "Акціонерна Компанія "Київводоканал") (постачальник) та Житлово-будівельним кооперативом "Україна" (абонент) укладено договір №06532/4-05 на постачання питної води та приймання стічних вод через приєднані мережі (надалі договір).

Відповідно до умов п. 1.1. договору постачальник зобов`язується надавати абоненту послуги з постачання питної води та приймати від нього стічні води, а абонент зобов`язується здійснювати своєчасну оплату наданих йому постачальником послуг на умовах цього договору, дотримуватися порядку користування питною водою з комунальних водопроводів і приймання стічних вод, що встановлені та Правилами користування системами комунального водопостачання та водовідведення в містах та селищах України, затверджених наказом Держжитлокомунгоспу України № 65 від 01.07.1994.

Згідно із п. 2.1.1. договору облік поставленої води та кількість прийнятих стоків здійснюється за показаннями лічильника, зареєстрованого у постачальника, окрім випадків, передбачених Правилами користування. У випадку наявності у абонента декількох об`єктів водоспоживання, облік спожитої ним води здійснюється з урахуванням показань всіх лічильників, зареєстрованих за абонентом.

Кількість стічних вод, які надходять у міську каналізаційну мережу, визначається за кількістю води, що надходить із комунального водопроводу та інших джерел водопостачання згідно з показниками лічильників води та/або іншими способами визначення об`ємів стоків у відповідності до розділу 21 Правил користування та місцевих правил приймання (п. 2.1.4. договору).

Відповідно до п. 2.2.2. договору у розрахункових документах зазначаються вартість та кількість наданих послуг за відповідний період, а також розмір діючих тарифів. Оплата вартості послуг здійснюється абонентом щомісячно у безготівковій формі у десятиденний термін з дня направлення постачальником розрахункового документа до банківської установи абонента. За згодою постачальника оплата може здійснюватися іншими способами, що не суперечать чинному законодавству України. В разі утворення боргу, оплата за надані послуги, що надходять від абонента, незалежно від зазначеного в платіжному документі призначення платежу, першочергово зараховується постачальником в погашення боргу.

Згідно п. 2.2.3. договору, в разі неотримання від постачальника поточного щомісячного розрахункового документа, абонент здійснює оплату вартості наданих йому послуг не пізніше 5-го числа наступного місяця, платіжним дорученням, виходячи з діючого тарифу та фактичної кількості спожитої води.

Пунктом 7.1. договору передбачено, що цей договір укладається строком на один рік і набуває чинності з моменту його підписання сторонами. Договір вважається пролонгованим на новий строк, якщо за 20 днів до припинення його дії жодна зі сторін письмово не повідомить про це іншу сторону.

Позивач зазначає, що відповідно до актів обстеження та зняття показань з лічильників (приладів обліку) та реєстру надходження грошових коштів, які містяться в матеріалах справи позивач надав відповідачу послуги з постачання питної води та приймання стічних вод через приєднанні мережі у період з 01.08.2020 по 31.12.2021 загальною вартістю 323 630,18 грн, з яких сплачено 201 678,34 грн.

Посилаючись на те, що надані за договором послуги з водопостачання та водовідведення відповідачем в повному обсязі оплачені не були, позивач звернувся з даним позовом до суду про стягнення 121 951, 84 грн основної заборгованості, 11 546, 52 грн інфляційних втрат, 3 950, 84 грн 3% річних, 6 555, 37 грн пені та 6 097, 59 грн штрафу.

Заперечуючи проти задоволення позовних вимог, відповідач зазначив, що починаючи з 26.04.2014 припинились зобов`язання сторін за договором, у зв`язку з неможливістю їх виконання через обставину, за яку жодна зі сторін не відповідає набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення розрахунків за енергоносії". Також відповідач вказав на те, що він не є колективним споживачем послуг, а отже на нього не може бути покладено обов`язки щодо оплати послуг, надані індивідуальним споживачам.

Правовідносини, що виникають у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг з водопостачання та водовідведення між їхніми виробниками, виконавцями і споживачами, регулюються у період спірних правовідносин Законом України "Про житлово-комунальні послуги" та Законом України "Про питну воду, питне водопостачання та водовідведення".

Статтею 1 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" врегульовано, що житлово-комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та перебування осіб у жилих і нежилих приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил.

Послуги з централізованого постачання холодної води, централізованого постачання гарячої води та водовідведення за своїм функціональним призначенням належать до житлово-комунальних послуг.

Згідно зі ст. 3 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" предметом регулювання цього Закону є правовідносини, що виникають між виробниками, виконавцями, споживачами у процесі створення, надання та споживання житлово-комунальних послуг. Суб`єктами цього Закону є органи виконавчої влади, органи місцевого самоуправління, власники, виробники, виконавці та споживачі житлово-комунальних послуг.

Відповідно до ст. 19 Закону Україну "Про житлово-комунальні послуги" відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах. Учасниками відносин у сфері житлово-комунальних послуг є: власник, споживач, виконавець, виробник. Виробник послуг може бути їх виконавцем. Особливими учасниками відносин у сфері житлово-комунальних послуг є балансоутримувач та управитель, які залежно від цивільно-правових угод можуть бути споживачем, виконавцем або виробником.

26.04.2014 набрав чинності Закон України "Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення розрахунків за енергоносії" від 10.04.2014 №1198-VII, яким, зокрема, внесено зміни до ст. 19 Закону України "Про житлово-комунальні послуги".

Враховуючи внесені Законом України від 10.04.2014 № 1198-VII зміни, ст. 19 Закону Україну "Про житлово-комунальні послуги" встановлює, що відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах. Учасниками відносин у сфері житлово-комунальних послуг є: власник, споживач, виконавець, виробник. Виробник послуг може бути їх виконавцем. Виконавцем послуг з централізованого опалення та послуг з централізованого постачання гарячої води для об`єктів усіх форм власності є суб`єкт господарювання з постачання теплової енергії (теплопостачальна організація). Виконавцем послуг з централізованого постачання холодної води та послуг з водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем) для об`єктів усіх форм власності є суб`єкт господарювання, що провадить господарську діяльність з централізованого водопостачання та водовідведення.

Також вказаним Законом №1198-VII від 10.04.2014 були внесені зміни до ст. 29 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" шляхом її доповнення частиною 3, відповідно до якої договір на надання послуг з централізованого опалення, послуг з централізованого постачання холодної води, послуг з централізованого постачання гарячої води, послуг з водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем) у багатоквартирному будинку укладається між власником квартири, орендарем чи квартиронаймачем та виконавцями цих послуг.

Приватне акціонерне товариство "Акціонерна компанія "Київводоканал" є підприємством питного водопостачання, яке надає послуги з централізованого питного водопостачання та водовідведення.

У той же час, матеріали справи не містять доказів, що Житлово-будівельний кооператив "Україна" здійснює господарську діяльність з централізованого водопостачання та/або водовідведення та є підприємством питного водопостачання в розумінні Закону України "Про питну воду, питне водопостачання та водовідведення", як і не містять доказів, що ЖБК "Україна" є ліцензіатом у сфері централізованого водопостачання та/або водовідведення.

Отже, відповідач не може виступати виконавцем послуг з централізованого водопостачання та водовідведення по відношенню до власників квартир, орендарів чи квартиронаймачів багатоквартирного будинку, до якого ці послуги надаються, та на законодавчому рівні не має права здійснювати нарахування за ці комунальні послуги.

Відповідно до статті 607 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється неможливістю його виконання у зв`язку з обставиною, за яку жодна із сторін не відповідає.

Обставини, які викликають неможливість виконання, можуть бути як юридичними (заборона певної діяльності), так і фактичними (загибель індивідуально визначеної речі, яка мала б бути об`єктом виконання). Головна умова полягає в тому, що за такі обставини не буде відповідати жодна із сторін зобов`язання.

Неможливість виконання зобов`язання з боку відповідача полягає в законодавчій забороні укладати з мешканцями, власниками та орендарями (споживачами послуг) договорів на надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води за відсутності відповідної ліцензії, якої у відповідача немає.

Відповідно до п. 3 ч. 2 ст. 21 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" виконавець комунальної послуги зобов`язаний: підготувати та укласти із споживачем договір на надання житлово-комунальних послуг з визначенням відповідальності за дотримання умов його виконання згідно з типовим договором.

Тому саме на виконавця послуг покладено обов`язок укладати зі споживачами договори про надання житлово-комунальних послуг.

Вказане свідчить про те, що з 26.04.2014, відповідач втратив підстави виступати стороною в договорі, так як саме позивач (виконавець послуг) був зобов`язаний укласти прямі договори на послуги з водопостачання та водовідведення із безпосередніми споживачами цих послуг (фізичними та юридичними особами) та вчинити інші дії, передбачені законодавством України.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 15.02.2018 у справі №910/973/16, від 20.11.2018 у справі №910/17959/17, від 23.05.2019 у справі №910/3177/18, від 11.10.2019 у справі №910/3319/18, від 10.01.2020 у справі №910/17776/17, які в силу ч. 4 ст. 236 Господарського процесуального кодексу України підлягають врахуванню при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин.

Частина 6 статті 19 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" передбачає, що особливими учасниками відносин у сфері житлово-комунальних послуг є балансоутримувач та управитель, які залежно від цивільно-правових угод можуть бути споживачем, виконавцем або виробником.

Позивачем не надано належних та допустимих доказів у обґрунтування того, що відповідач є балансоутримувачем житлового та нежитлового фонду, зокрема будинку, що знаходиться за адресою: місто Київ, вулиця Мукачівська, 8.

Також відповідно до ст. ст. 6, 19, 19-1 Закону України "Про кооперацію" кооператив є первинною ланкою системи кооперації і створюється внаслідок об`єднання фізичних та/або юридичних осіб на основі членства для спільної господарської та іншої діяльності з метою поліпшення свого економічного стану.

Для досягнення мети своєї діяльності кооператив набуває та використовує майно, фінансові та інші ресурси. Джерелами формування майна кооперативу є: вступні, членські та цільові внески його членів, паї та додаткові паї; майно, добровільно передане кооперативу його членами; кошти, що надходять від провадження господарської діяльності; кошти, що надходять від створених кооперативом підприємств, установ, організацій; грошові та майнові пожертвування, благодійні внески, гранти, безоплатна технічна допомога юридичних і фізичних осіб, у тому числі іноземних; інші надходження, не заборонені законодавством. Кооператив є власником будівель, споруд, грошових та майнових внесків його членів, виготовленої продукції, доходів, одержаних від її реалізації та провадження іншої передбаченої статутом діяльності, а також іншого майна, придбаного на підставах, не заборонених законом. Володіння, користування та розпорядження майном кооперативу здійснюють органи управління кооперативу відповідно до їх компетенції, визначеної статутом кооперативу.

Член житлово-будівельного, дачно-будівельного, гаражно-будівельного, житлового, дачного, гаражного чи іншого відповідного кооперативу має право володіння, користування, а за згодою кооперативу і розпоряджання квартирою, дачею, гаражем, іншою будівлею, спорудою або приміщенням кооперативу, якщо він не викупив це майно.

У разі викупу квартири, дачі, гаража, іншої будівлі, споруди або приміщення член житлово-будівельного, дачно-будівельного, гаражно-будівельного, житлового, дачного, гаражного кооперативу чи іншого відповідного кооперативу стає власником цього майна. Право власності на таке майно у члена кооперативу виникає з моменту державної реєстрації цього права відповідно до закону.

Також позивачем не надано належних та допустимих доказів у обґрунтування того, що квартири у будинку, що знаходяться за адресою: місто Київ, вулиця Мукачівська, 8 перебувають у власності відповідача - Житлово-будівельного кооперативу "Україна", а не його мешканців та наявності в кооперативу, як власника квартир (будинку) права споживати надані позивачем за укладеним між ними договором комунальні послуги по водопостачанню та водовідведенню та, відповідно наявності права виступати стороною цього договору.

Крім того, позивачем не надано суду доказів того, що усі співвласники вказаного будинку є членами ЖБК, тому доводи позивача про те, що відповідач є споживачем відповідно до Закону України "Про житлово-комунальні послуги" є необгрунтованими.

Порядок користування системами централізованого комунального водопостачання та водовідведення населених пунктів України визначається Правилами користування системами централізованого комунального водопостачання та водовідведення в населених пунктах України, затвердженими наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України №190 від 27.06.2008 (далі - Правила). Ці Правила є обов`язковими для всіх юридичних осіб незалежно від форм власності і підпорядкування та фізичних осіб-підприємців, що мають у власності, господарському віданні або оперативному управлінні об`єкти, системи водопостачання та водовідведення, які безпосередньо приєднані до систем централізованого комунального водопостачання та водовідведення і з якими, виробником укладено договір на отримання питної води, скидання стічних вод (п. 1.1 Правил).

Згідно з п. 3.7 Правил розрахунки за спожиту питну воду та скид стічних вод здійснюються усіма споживачами щомісячно відповідно до умов договору.

Відповідно до п. 3.13 Правил суб`єкти господарювання, у яких теплові пункти (котельні) перебувають на балансі або яким вони передані в управління, повне господарське відання, користування, концесію, здійснюють розрахунки з виробником на основі укладених договорів за весь обсяг питної води, яка відпущена з систем водопостачання і використана на потреби гарячого водопостачання та інші потреби, а також розраховуються за власний обсяг водовідведення. Обсяг питної води, поданої до теплових пунктів (котелень), фіксується засобами обліку, які встановлені на межі балансової належності.

Позивачем не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження того, що відповідач є балансоутримувачем теплового пункту, до якого здійснюється подача води.

Відповідач не здійснює господарської діяльності з централізованого водопостачання та/або водовідведення, не є підприємством питного водопостачання, в розумінні Закону України "Про питну воду, питне водопостачання та водовідведення "та ліцензіатом у сфері централізованого водопостачання та/або водовідведення.

Тобто, у відповідача відсутнє право виступати стороною в договорі. Саме позивач, як виконавець послуг, зобов`язаний був з 26.04.2014 укласти прямі договори із безпосередніми споживачами цих послуг (фізичними та юридичними особами) або балансоутримувачами, які й повинні їх оплачувати.

Неможливість виконання зобов`язань за укладеним сторонами договором з боку відповідача полягає в законодавчій забороні укладати з мешканцями, власниками та орендарями (споживачами послуг) договори на надання послуг з централізованого водопостачання та/або водовідведення, а також з централізованого опалення та постачання гарячої води за відсутності відповідних ліцензій, яких у відповідача немає.

Враховуючи викладене вище, відповідач втратив право виступати стороною договору у зв`язку з обставиною, за яку жодна із сторін не відповідає - набранням чинності 26.04.2014 року Законом України "Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення розрахунків за енергоносії", яким внесено зміни, зокрема, до ст. 19 Закону України "Про житлово-комунальні послуги", тоді як, на позивача з 26.04.2014 покладено законодавцем обов`язок укладення договорів на водопостачання та водовідведення зі споживачами вказаних послуг.

За таких обставин, суд приходить до висновку, що права позивача, за захистом яких він звернувся до суду, не порушено відповідачем, а тому позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Надаючи оцінку іншим доводам учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до п.5 ч.4 ст.238 Господарського процесуального кодексу України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.

Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994 Європейського суду з прав людини у справі Руїс Торіха проти Іспанії). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі Проніна проти України, в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах від 13.03.2018, від 24.04.2019, від 05.03.2020 Верховного Суду по справах №910/13407/17, №915/370/16 та №916/3545/15.

Відповідно до положень ст. 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. При цьому, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, згідно положень ст. 74 Господарського процесуального кодексу України. Згідно зі ст. 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно із ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

З огляду на викладене вище, всі інші заяви, клопотання, доводи та міркування учасників судового процесу залишені судом без задоволення та не прийняті до уваги як необґрунтовані, безпідставні та такі, що не спростовують висновків суду.

Підсумовуючи наведене, суд у повному обсязі відмовляє в задоволенні позову Приватного акціонерного товариства «Акціонерна компанія «Київводоканал».

Судовий збір за розгляд справи відповідно до ст.129 Господарського процесуального кодексу України покладається на позивача.

Керуючись ст. 73, 74, 76-79, 86, 129, 232, 233, 237, 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1.У задоволенні позову відмовити повністю.

2.Рішення набирає законної сили відповідно до ст. 241 ГПК України та може бути оскаржено у порядку і строк, встановлені ст. 254, 256, 257 ГПК України.

Суддя Я.А.Карабань