Рішення

від 02.08.2022 по справі 640/36438/21

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

03 серпня 2022 року м. Київ № 640/36438/21

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Вєкуа Н.Г., при секретарі судового засідання Яковчук М.В., за участі представника позивача Мудренко Д.Ю., представника відповідача - Вольди М.А., розглянувши у судовому засіданні адміністративну справу

за позовомГоловного управління Державної податкової служби, як відокремлений підрозділ ДПС Українидо третя особаМіністерства енергетики та вугільної промисловості України Державне підприємство «Державна вугільна компанія»простягнення податкового боргу,В С Т А Н О В И В:

Головне управління Державної податкової служби, як відокремлений підрозділ ДПС України звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Міністерства енергетики та вугільної промисловості України, третя особа - Державне підприємство "Державна вугільна компанія" , в якому просить суд звернути стягнення на кошти Міністерства енергетики та вугільної промисловості України (код ЄДРПОУ 37471933) в рахунок погашення податкового боргу ДП "Державна вугільна компанія" у сумі 395 219 232,34 грн.

Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 17 січня 2022 року відкрито провадження у справі та призначено судове засідання.

В обґрунтування позовних вимог представник позивача посилається на те, що за Державним підприємством «Державна вугільна компанія» обліковується податковий борг у розмірі 395 219 232,34 грн. З метою погашення податкового боргу та на виконання вимог статті 96 Податкового кодексу України позивач звернувся до Міністерства енергетики та вугільної промисловості України, у сфері управління якого знаходиться Державне підприємство «Державна вугільна компанія», із поданням про вжиття заходів з погашення боргу названого боржника, проте останнім відмовлено у задоволенні вимог подання. Вказане зумовило звернення до суду з даним позовом в порядку пункту 96.3 статті 96 Податкового кодексу України.

Відповідачем подано відзив на позовну заяву, в обґрунтування якого заперечує проти задоволення позовних вимог та зазначає, що по-перше ДП «Державна вугільна компанія» не відноситься ні до державного підприємства, яке підлягає приватизації, ні до комунального, а тому відсутні підстави для застосування ст.96 Податкового кодексу України. Наголошено на тому, що існує спеціальне законодавство, яке визначає особливості правового, економічного та організаційного регулювання приватизації державного майна вугледобувних підприємств та особливості їх діяльності у післяприватизаційний період, а саме Закону України «Про особливості приватизації вугледобувних підприємств».

По-друге, Міністерство енергетики України є центральним органом виконавчої влади, утримання якого здійснюється за рахунок коштів державного бюджету. Відповідно до Закону України «Про державний бюджет України на 2022 рік» Міністерству енергетики України видатки на погашення податкового боргу підприємствами галузі ПЕК перед державним бюджетом не передбачено.

По-третє, в матеріалах справи відсутнє підтвердження того, що контролюючим органом вживались заходи зазначені у п. 96.2 Податкового кодексу України та відсутні будь які докази, що підтверджують звернення до органу виконавчої влади, до сфери управління якого належить ДП «Державна вугільна компанія».

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав в повному обсязі та просив позов задовольнити.

Представник відповідача під час судового розгляду справи проти позову заперечував, просив у позові відмовити в повному обсязі з підстав викладених в відзиві на адміністративний позов.

Третя особа явку свого уповноваженого представника у судові засідання не забезпечила, хоча була належним чином повідомлена про дати, час і місце судових засідань.

У судовому засіданні 03 серпня 2022 року на підставі частини третьої статті 243 Кодексу адміністративного судочинства України проголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Оцінивши належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок наявних у матеріалах справи доказів у їх сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, суд встановив наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, Державне підприємство «Державна вугільна компанія» є юридичною особою, заснованою на державній власності (а саме, засновником останнього за даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань значиться Міністерство енергетики та вугільної промисловості України) та є самостійним господарюючим суб`єктом.

За Державним підприємством «Державна вугільна компанія» обліковується податковий борг у загальному розмірі 395 219 232,34 грн.

03 листопада 2015 року контролюючим органом направлено Державному підприємству «Державна вугільна компанія» корінець податкової вимоги форми «Ю» №3172-23, яка отримана представником останнього.

Враховуючи те, що Державним підприємством «Державна вугільна компанія» не сплачено податковий борг в сумі 395 219 232?34 грн, позивач звернувся до суду з даним позовом до Міністертсва енергетики та вугільної промисловості України.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

За змістом частини 2 статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Надаючи оцінку правомірності дій та рішень органів владних повноважень, суд керується критеріями, закріпленими у статті 2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури, встановлюючи при цьому чи прийняті (вчинені) ним рішення (дії): на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до пп.16.1.4 п.16.1 ст.16 Податкового кодексу України (далі ПК України) платник податків зобов`язаний сплачувати податки і збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом, законами з питань митної справи.

Відповідно до пункту 36.1 статті 36 ПК України податковим обов`язком визнається обов`язок платника податку обчислити, задекларувати та/або сплатити суму податку та збору в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.

Згідно з п.14.1.39 ст.14 ПК України, грошове зобов`язання платника податків - сума коштів, яку платник податків повинен сплатити до відповідного бюджету як податкове зобов`язання та/або штрафну (фінансову) санкцію, що справляється з платника податків у зв`язку з порушенням ним вимог податкового законодавства та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також санкції за порушення законодавства у сфері зовнішньоекономічної діяльності.

Згідно п. 57.1 ст. 57 ПК України, платник податків зобов`язаний самостійно сплатити суму податкового зобов`язання, зазначену у поданій ним податковій декларації, протягом 10 календарних днів, що настають за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого цим Кодексом для подання податкової декларації, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

У відповідності до пп. 14.1.175 п. 14.1 ст. 14 ПК України, податковий борг - сума узгодженого грошового зобов`язання (з урахуванням штрафних санкцій за їх наявності), але не сплаченого платником податків у встановлений цим Кодексом строк, а також пеня, нарахована на суму такого грошового зобов`язання.

Відповідно до п. 59.1 ст. 59 ПК України, у разі коли платник податків не сплачує узгодженої суми грошового зобов`язання в установлені законодавством строки, орган державної податкової служби надсилає (вручає) йому податкову вимогу в порядку, визначеному для надсилання (вручення) податкового повідомлення-рішення.

Згідно з пп. 14.1.153 п. 14.1 ст. 14 ПК України, податкова вимога - це письмова вимога контролюючого органу до платника щодо погашення суми податкового боргу.

Відповідно до п. 41.1 ст. 41 ПК України, контролюючими органами є органи доходів і зборів - центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування єдиної державної податкової, державної митної політики в частині адміністрування податків і зборів, митних платежів та реалізує державну податкову, державну митну політику, забезпечує формування та реалізацію державної політики з адміністрування єдиного внеску, забезпечує формування та реалізацію державної політики у сфері боротьби з правопорушеннями при застосуванні податкового та митного законодавства, а також законодавства з питань сплати єдиного внеску (далі - центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику), його територіальні органи.

Згідно з п. 41.2 ст. 41 ПК України органами стягнення є виключно контролюючі органи, уповноважені здійснювати заходи щодо забезпечення погашення податкового боргу та недоїмки зі сплати єдиного внеску у межах повноважень, а також державні виконавці у межах своїх повноважень. Стягнення податкового боргу та недоїмки зі сплати єдиного внеску за виконавчими написами нотаріусів не дозволяється.

Як встановлено судом, у зв`язку наявністю податкового боргу позивачем було виставлено податкову вимогу форми форми «Ю» №3172-23, яку було отримано посадовою особою боржника.

Положеннями ПК України встановлено загальний порядок погашення заборгованості платників податків (у тому числі, і комунальних підприємств) перед бюджетом та визначено перелік заходів, які повинен здійснити контролюючий орган у певній послідовності для примусового стягнення податкового боргу, а саме: стягнення коштів, які перебувають у власності боржника, а в разі їх недостатності - шляхом продажу майна боржника, яке перебуває у податковій заставі.

Положеннями ПК України встановлено загальний порядок погашення заборгованості платників податків (у тому числі, і комунальних підприємств) перед бюджетом та визначено перелік заходів, які повинен здійснити контролюючий орган у певній послідовності для примусового стягнення податкового боргу, а саме: стягнення коштів, які перебувають у власності боржника, а в разі їх недостатності - шляхом продажу майна боржника, яке перебуває у податковій заставі.

Згідно з п. 87.2 ст. 87 Податкового кодексу України джерелами погашення податкового боргу платника податків є будь-яке майно такого платника податків з урахуванням обмежень, визначених цим Кодексом, а також іншими законодавчими актами.

Відповідно до ст. 88 ПК України з метою забезпечення виконання платником податків своїх обов`язків, визначених цим Кодексом, майно платника податків, який має податковий борг, передається у податкову заставу. Право податкової застави виникає згідно з цим Кодексом та не потребує письмового оформлення. Право податкової застави виникає у разі: несплати у строки, встановлені цим Кодексом, суми грошового зобов`язання, самостійно визначеної платником податків у податковій декларації, - з дня, що настає за останнім днем зазначеного строку; несплати у строки, встановлені цим Кодексом, суми грошового зобов`язання, самостійно визначеної контролюючим органом, - з дня виникнення податкового боргу.

З урахуванням положень цієї статті право податкової застави поширюється на будь-яке майно платника податків, яке перебуває в його власності (господарському віданні або оперативному управлінні) у день виникнення такого права і балансова вартість якого відповідає сумі податкового боргу платника податків, крім випадків, передбачених пунктом 89.5 цієї статті, а також на інше майно, на яке платник податків набуде прав власності у майбутньому. Майно, на яке поширюється право податкової застави, оформлюється актом опису.

Положеннями п. 89.3 ст. 89 цього Кодексу визначено, що до акта опису включається ліквідне майно, яке можливо використати як джерело погашення податкового боргу. Опис майна у податкову заставу здійснюється на підставі рішення керівника органу державної податкової служби, яке пред`являється платнику податків, що має податковий борг.

Відповідно до положень ст. 95 ПК України орган державної податкової служби здійснює за платника податків і на користь держави заходи щодо погашення податкового боргу такого платника податків шляхом стягнення коштів, які перебувають у його власності, а в разі їх недостатності - шляхом продажу майна такого платника податків, яке перебуває у податковій заставі.

Водночас особливості погашення податкового боргу державних підприємств, які не підлягають приватизації визначені в ст. 96 ПК України.

Пунктом 96.2 даної статті передбачено, що у разі якщо сума коштів, отримана від продажу внесеного в податкову заставу майна державного підприємства, яке не підлягає приватизації, у тому числі казенного підприємства, не покриває суму податкового боргу такого платника податків і витрат, пов`язаних з організацією та проведенням публічних торгів, або у разі відсутності майна, що відповідно до законодавства України може бути внесено в податкову заставу та відчужено, орган державної податкової служби зобов`язаний звернутися до органу виконавчої влади, до сфери управління якого належить такий платник податків, з поданням щодо прийняття рішення про:

96.2.1. надання відповідної компенсації з бюджету за рахунок коштів, призначених для утримання такого органу виконавчої влади, до сфери управління якого належить такий платник податків;

96.2.2. досудову санацію такого платника податків за рахунок коштів державного бюджету;

96.2.3. ліквідацію такого платника податків та призначення ліквідаційної комісії;

96.2.4. виключення платника податків із переліку об`єктів державної власності, які не підлягають приватизації відповідно до закону, з метою порушення справи про банкрутство, у порядку, встановленому законодавством України.

Одночасно пунктом 96.3 статті 96 Податкового кодексу України визначено, що відповідь щодо прийняття одного із зазначених у пунктах 96.1 та 96.2 цієї статті рішень надсилається органу державної податкової служби протягом 30 календарних днів з дня направлення звернення.

Вказана стаття передбачає погашення податкового боргу державних підприємств, які не підлягають приватизації, та комунальних підприємств.

У разі неотримання зазначеної відповіді у визначений цим пунктом строк або отримання відповіді про відмову у задоволенні його вимог орган державної податкової служби зобов`язаний звернутися до суду із позовною заявою про звернення стягнення податкового боргу на кошти державного органу, в управлінні якого перебуває таке державне (комунальне) підприємство або його майно.

Тобто, ст. 96 ПК України зобов`язує контролюючий орган звернутися до суду із позовною заявою про звернення стягнення податкового боргу на кошти державного органу, в управлінні якого перебуває таке державне (комунальне) підприємство у тому випадку, якщо:

а) не отримано відповіді органу виконавчої влади протягом 30 календарних днів з дня направлення відповідного подання контролюючого органу;

б) отримано відповідь про відмову у задоволенні його вимог.

Аналіз зазначених вище норм також дає підстави вважати, що обов`язковою умовою для звернення контролюючого органу до органу виконавчої влади, до сфери управління якого належить платник податків-боржник, з поданням щодо прийняття рішення, є неможливість погашення податкового боргу з суми коштів, отриманої від продажу внесеного в податкову заставу майна державного підприємства, яке не підлягає приватизації.

Більш того звернення з позовом про стягнення податкового боргу на кошти державного органу, в управлінні якого перебуває державне підприємство, можливе за умови, якщо таке підприємство не підлягає приватизації.

Наведене також відповідає правовій позиції Вищого адміністративного суду України, викладеній в ухвалах цього суду від 02.07.2013 № К/800/20895/13 та від 26.01.2015 № К/800/51898/13.

За таких обставин, застосування позивачем ст. 96 Податкового кодексу України при зверненні до суду з даним позовом, є невірно обраним способом захисту порушеного права.

Між тим, за загальними правилами, викладеними у п. 87.5 ст. 87 і п. 95.22 ст. 95 ПК України, у разі, якщо здійснення заходів щодо продажу майна платника податків не привело до повного погашення суми податкового боргу, орган стягнення може визначити додатковим джерелом погашення податкового боргу дебіторську заборгованість платника податків, строк погашення якої настав та право вимоги якої переведено на контролюючі органи.

Контролюючий орган звертається до суду щодо стягнення з дебіторів платника податку, що має податковий борг, сум дебіторської заборгованості, строк погашення якої настав та право вимоги якої переведено на контролюючі органи, у рахунок погашення податкового боргу такого платника податків. Сума коштів, що надходить у результаті стягнення дебіторської заборгованості, в повному обсязі (але в межах суми податкового боргу) зараховується до відповідного бюджету чи державного цільового фонду в рахунок погашення податкового боргу платника податків. Сума дебіторської заборгованості, що стягнута понад суму податкового боргу, передається у розпорядження платника податку.

Відтак, для цілей звернення контролюючого органу (позивача) до відповідача з поданням та стягнення з нього сум податкового боргу, контролюючий орган має довести вжиття ним всіх вичерпних заходів щодо погашення податкового боргу, а також дотримання всіх правил та процедур, які є передумовою звернення з поданням до Міністерства енергетики та вугільної промисловості України та звернення з позовом до нього.

Зокрема, для цілей стягнення боргу ДП "Державна вугільна компанія з Відповідача, Позивач має, крім іншого, довести: відсутність у підприємства майна, яке, в контексті положень п. 96.2 ПК України, може бути джерелом погашення податкового боргу та яке не входить до складу цілісного майнового комплексу державного підприємства, або ж, у разі наявності такого майна та здійснення заходів з його реалізації, - недостатність коштів, отриманих від його реалізації, для погашення податкового боргу; відсутність у підприємства, в контексті положень п. 87.5 ст. 87 та п. 95.22 ст. 95 ПК України, додаткових джерел погашення податкового боргу (дебіторської заборгованості) або ж недостатність коштів, стягнутих з дебітора боржника в погашення податкового боргу підприємства.

Звертаючись до суду із даним позовом контролюючим органом не надано належних і допустимих доказів, які б підтверджували, що ним було використано повний перелік дій, визначених законодавцем щодо порядку встановлення та стягнення податкового боргу державного підприємства саме в заявленій частині.

Разом з тим, що й не заперечується відповідачем, Державне підприємство «Державна вугільна компанія» не відноситься ні до державного підприємства, яке не підлягає приватизації, ні до комунального, відтак відсутні підстави для застосування ст.96 Податкового кодексу України.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку про недоведеність Позивачем встановлених ст. 96 ПК України умов для звернення стягнення податкового боргу на кошти державної організації, а відтак не вбачає підстав для стягнення з Міністерства енергетики та вугільної промисловості України податкового боргу «Державна вугільна компанія».

Аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України К/800/48708/15 від 29.05.2017 року.

Як вбачається із матеріалів справи, за результатами розгляду подання позивача Міністерство енергетики та вугільної промисловості України надіслало на адресу позивача лист, відповідно до якого повідомило, що Міністерство енергетики та вугільної промисловості України є центральним органом виконавчої влади, утримання якого здійснюється за рахунок державного бюджету, видатки на погашення податкового боргу підприємствами галузі ПЕК перед державним бюджетом не передбачено.

Наведене свідчить, що відповідь Міністерства енергетики та вугільної промисловості України не містить відмови в задоволенні вимог подання.

За таких обставин, суд приходить до висновку, що в даному випадку відсутня одна з обов`язкових передумов для звернення позивача до суду з даним позовом та покладання на Міністерство енергетики та вугільної промисловості України обов`язку із сплати податкового боргу Державного підприємства "Державна вугільна компанія", оскільки контролюючим органом не надано належних і допустимих доказів, які б підтверджували, що ним було використано повний перелік дій, визначених законодавцем щодо порядку встановлення та стягнення податкового боргу державного підприємства.

Частиною 1 статті 2 КАС України визначено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до ч.1 ст.9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно із ч.1, 2 ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У сукупності викладених обставин, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, оцінки поданих сторонами доказів, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, виходячи з наведених висновків в цілому, суд дійшов до висновку про необґрунтованість позовних вимог та відсутність підстав для їх задоволення.

Підстави для розподілу судових витрат у відповідності до вимог ст.139 КАС України у суду відсутні.

Керуючись статтями 2, 5 11, 19, 72 77, 90, 134, 139, 241 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В:

У задоволенні адміністративного позову Головного управління Державної податкової служби, як відокремлений підрозділ ДПС України відмовити повністю.

Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржено до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статями 292-297 Кодексу адміністративного судочинства України, із урахуванням положень пункту 15.5 Перехідних положень (Розділу VII) Кодексу адміністративного судочинства України.

Повний текст рішення складено та підписано 15.08.2022 року.

Суддя Н.Г. Вєкуа