Постанова

від 07.11.2022 по справі 640/36438/21

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 640/36438/21 Суддя (судді) першої інстанції: Вєкуа Н.Г.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 листопада 2022 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд в складі: головуючого - судді Мєзєнцева Є.І., суддів - Файдюка В.В., Собківа Я.М., при секретарі Шепель О.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Головного управління Державної податкової служби у м. Києві, як відокремленого підрозділу ДПС України на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 03 серпня 2022 року у справі за адміністративним позовом Головного управління Державної податкової служби у м. Києві, як відокремленого підрозділу ДПС України до Міністерства енергетики та вугільної промисловості України, за участю третьої особи без самостійних вимог на предмет спору: Державного підприємства "Державна вугільна компанія" про стягнення податкового боргу,

ВСТАНОВИВ :

Головне управління Державної податкової служби у м. Києві, як відокремленого підрозділу ДПС України звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Міністерства енергетики та вугільної промисловості України, за участю третьої особи без самостійних вимог на предмет спору: Державного підприємства "Державна вугільна компанія" в якому просило суд звернути стягнення на кошти Міністерства енергетики та вугільної промисловості України (код ЄДРПОУ 37471933) в рахунок погашення податкового боргу ДП "Державна вугільна компанія" у сумі 395 219 232,34 грн.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 03 серпня 2022 року у задоволенні адміністративного позову відмовлено.

В апеляційній скарзі позивач, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

Представником відповідача було подано відзив на апеляційну скаргу, відповідно до якого зазначено, що рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, а тому відсутні підстави для задоволення апеляційної скарги позивача.

Представник позивача у судовому засіданні підтримав вимоги апеляційної скарги, просив скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

Представник відповідача заперечував проти апеляційної скарги позивача, просив відмовити у її задоволенні, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Представник третьої особи до судового засідання не з`явився, про дату, час та місце судового засідання був повідомлений належним чином.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши повноту встановлення окружним адміністративним судом фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла наступного висновку.

Судом першої інстанції встановлено, що Державне підприємство «Державна вугільна компанія» є юридичною особою, заснованою на державній власності (а саме, засновником останнього за даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань значиться Міністерство енергетики та вугільної промисловості України) та є самостійним господарюючим суб`єктом.

За Державним підприємством «Державна вугільна компанія» обліковується податковий борг у загальному розмірі 395 219 232,34 грн.

03 листопада 2015 року контролюючим органом направлено Державному підприємству «Державна вугільна компанія» корінець податкової вимоги форми «Ю» №3172-23, яка отримана представником останнього.

Враховуючи те, що Державним підприємством «Державна вугільна компанія» не сплачено податковий борг в сумі 395 219 232,34 грн, позивач звернувся до суду з даним позовом до Міністерства енергетики та вугільної промисловості України.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулює Податковий кодекс України (далі - ПК України).

Відповідно до пп.16.1.4 п.16.1 ст.16 ПК України платник податків зобов`язаний сплачувати податки і збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом, законами з питань митної справи.

Відповідно до пункту 36.1 статті 36 ПК України податковим обов`язком визнається обов`язок платника податку обчислити, задекларувати та/або сплатити суму податку та збору в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.

Згідно з п.14.1.39 ст.14 ПК України, грошове зобов`язання платника податків - сума коштів, яку платник податків повинен сплатити до відповідного бюджету як податкове зобов`язання та/або штрафну (фінансову) санкцію, що справляється з платника податків у зв`язку з порушенням ним вимог податкового законодавства та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також санкції за порушення законодавства у сфері зовнішньоекономічної діяльності.

Згідно п. 57.1 ст. 57 ПК України, платник податків зобов`язаний самостійно сплатити суму податкового зобов`язання, зазначену у поданій ним податковій декларації, протягом 10 календарних днів, що настають за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого цим Кодексом для подання податкової декларації, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

У відповідності до пп. 14.1.175 п. 14.1 ст. 14 ПК України, податковий борг - сума узгодженого грошового зобов`язання (з урахуванням штрафних санкцій за їх наявності), але не сплаченого платником податків у встановлений цим Кодексом строк, а також пеня, нарахована на суму такого грошового зобов`язання.

Відповідно до п. 59.1 ст. 59 ПК України, у разі коли платник податків не сплачує узгодженої суми грошового зобов`язання в установлені законодавством строки, орган державної податкової служби надсилає (вручає) йому податкову вимогу в порядку, визначеному для надсилання (вручення) податкового повідомлення-рішення.

Згідно з пп. 14.1.153 п. 14.1 ст. 14 ПК України, податкова вимога - це письмова вимога контролюючого органу до платника щодо погашення суми податкового боргу.

Відповідно до п. 41.1 ст. 41 ПК України, контролюючими органами є органи доходів і зборів - центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування єдиної державної податкової, державної митної політики в частині адміністрування податків і зборів, митних платежів та реалізує державну податкову, державну митну політику, забезпечує формування та реалізацію державної політики з адміністрування єдиного внеску, забезпечує формування та реалізацію державної політики у сфері боротьби з правопорушеннями при застосуванні податкового та митного законодавства, а також законодавства з питань сплати єдиного внеску (далі - центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику), його територіальні органи.

Згідно з п. 41.2 ст. 41 ПК України органами стягнення є виключно контролюючі органи, уповноважені здійснювати заходи щодо забезпечення погашення податкового боргу та недоїмки зі сплати єдиного внеску у межах повноважень, а також державні виконавці у межах своїх повноважень. Стягнення податкового боргу та недоїмки зі сплати єдиного внеску за виконавчими написами нотаріусів не дозволяється.

Як встановлено судом, у зв`язку наявністю податкового боргу позивачем було виставлено податкову вимогу форми «Ю» №3172-23, яку було отримано посадовою особою боржника.

Положеннями Податкового кодексу України встановлено загальний порядок погашення заборгованості платників податків (у тому числі, і комунальних підприємств) перед бюджетом та визначено перелік заходів, які повинен здійснити контролюючий орган у певній послідовності для примусового стягнення податкового боргу, а саме: стягнення коштів, які перебувають у власності боржника, а в разі їх недостатності - шляхом продажу майна боржника, яке перебуває у податковій заставі.

Згідно з п. 87.2 ст. 87 Податкового кодексу України джерелами погашення податкового боргу платника податків є будь-яке майно такого платника податків з урахуванням обмежень, визначених цим Кодексом, а також іншими законодавчими актами.

Відповідно до ст. 88 ПК України з метою забезпечення виконання платником податків своїх обов`язків, визначених цим Кодексом, майно платника податків, який має податковий борг, передається у податкову заставу. Право податкової застави виникає згідно з цим Кодексом та не потребує письмового оформлення. Право податкової застави виникає у разі: несплати у строки, встановлені цим Кодексом, суми грошового зобов`язання, самостійно визначеної платником податків у податковій декларації, - з дня, що настає за останнім днем зазначеного строку; несплати у строки, встановлені цим Кодексом, суми грошового зобов`язання, самостійно визначеної контролюючим органом, - з дня виникнення податкового боргу.

З урахуванням положень цієї статті право податкової застави поширюється на будь-яке майно платника податків, яке перебуває в його власності (господарському віданні або оперативному управлінні) у день виникнення такого права і балансова вартість якого відповідає сумі податкового боргу платника податків, крім випадків, передбачених пунктом 89.5 цієї статті, а також на інше майно, на яке платник податків набуде прав власності у майбутньому. Майно, на яке поширюється право податкової застави, оформлюється актом опису.

Положеннями п. 89.3 ст. 89 цього Кодексу визначено, що до акта опису включається ліквідне майно, яке можливо використати як джерело погашення податкового боргу. Опис майна у податкову заставу здійснюється на підставі рішення керівника органу державної податкової служби, яке пред`являється платнику податків, що має податковий борг.

Відповідно до положень ст. 95 ПК України орган державної податкової служби здійснює за платника податків і на користь держави заходи щодо погашення податкового боргу такого платника податків шляхом стягнення коштів, які перебувають у його власності, а в разі їх недостатності - шляхом продажу майна такого платника податків, яке перебуває у податковій заставі.

Водночас особливості погашення податкового боргу державних підприємств, які не підлягають приватизації визначені в ст. 96 ПК України.

Так, пунктом 96.2 ст. 96 ПК України передбачено, що у разі якщо сума коштів, отримана від продажу внесеного в податкову заставу майна державного підприємства, яке не підлягає приватизації, у тому числі казенного підприємства, не покриває суму податкового боргу такого платника податків і витрат, пов`язаних з організацією та проведенням публічних торгів, або у разі відсутності майна, що відповідно до законодавства України може бути внесено в податкову заставу та відчужено, орган державної податкової служби зобов`язаний звернутися до органу виконавчої влади, до сфери управління якого належить такий платник податків, з поданням щодо прийняття рішення про:

96.2.1. надання відповідної компенсації з бюджету за рахунок коштів, призначених для утримання такого органу виконавчої влади, до сфери управління якого належить такий платник податків;

96.2.2. досудову санацію такого платника податків за рахунок коштів державного бюджету;

96.2.3. ліквідацію такого платника податків та призначення ліквідаційної комісії;

96.2.4. виключення платника податків із переліку об`єктів державної власності, які не підлягають приватизації відповідно до закону, з метою порушення справи про банкрутство, у порядку, встановленому законодавством України.

Одночасно пунктом 96.3 статті 96 Податкового кодексу України визначено, що відповідь щодо прийняття одного із зазначених у пунктах 96.1 та 96.2 цієї статті рішень надсилається органу державної податкової служби протягом 30 календарних днів з дня направлення звернення.

Вказана стаття передбачає погашення податкового боргу державних підприємств, які не підлягають приватизації, та комунальних підприємств.

У разі неотримання зазначеної відповіді у визначений цим пунктом строк або отримання відповіді про відмову у задоволенні його вимог орган державної податкової служби зобов`язаний звернутися до суду із позовною заявою про звернення стягнення податкового боргу на кошти державного органу, в управлінні якого перебуває таке державне (комунальне) підприємство або його майно.

Тобто, ст. 96 ПК України зобов`язує контролюючий орган звернутися до суду із позовною заявою про звернення стягнення податкового боргу на кошти державного органу, в управлінні якого перебуває таке державне (комунальне) підприємство у тому випадку, якщо:

а) не отримано відповіді органу виконавчої влади протягом 30 календарних днів з дня направлення відповідного подання контролюючого органу;

б) отримано відповідь про відмову у задоволенні його вимог.

Аналіз зазначених вище норм також дає підстави вважати, що обов`язковою умовою для звернення контролюючого органу до органу виконавчої влади, до сфери управління якого належить платник податків-боржник, з поданням щодо прийняття рішення, є неможливість погашення податкового боргу з суми коштів, отриманої від продажу внесеного в податкову заставу майна державного підприємства, яке не підлягає приватизації.

Більш того звернення з позовом про стягнення податкового боргу на кошти державного органу, в управлінні якого перебуває державне підприємство, можливе за умови, якщо таке підприємство не підлягає приватизації.

За таких обставин, застосування позивачем ст. 96 Податкового кодексу України при зверненні до суду з даним позовом, є невірно обраним способом захисту порушеного права.

Між тим, за загальними правилами, викладеними у п. 87.5 ст. 87 і п. 95.22 ст. 95 ПК України, у разі, якщо здійснення заходів щодо продажу майна платника податків не привело до повного погашення суми податкового боргу, орган стягнення може визначити додатковим джерелом погашення податкового боргу дебіторську заборгованість платника податків, строк погашення якої настав та право вимоги якої переведено на контролюючі органи.

Контролюючий орган звертається до суду щодо стягнення з дебіторів платника податку, що має податковий борг, сум дебіторської заборгованості, строк погашення якої настав та право вимоги якої переведено на контролюючі органи, у рахунок погашення податкового боргу такого платника податків. Сума коштів, що надходить у результаті стягнення дебіторської заборгованості, в повному обсязі (але в межах суми податкового боргу) зараховується до відповідного бюджету чи державного цільового фонду в рахунок погашення податкового боргу платника податків. Сума дебіторської заборгованості, що стягнута понад суму податкового боргу, передається у розпорядження платника податку.

Відтак, для цілей звернення контролюючого органу (позивача) до відповідача з поданням та стягнення з нього сум податкового боргу, контролюючий орган має довести вжиття ним всіх вичерпних заходів щодо погашення податкового боргу, а також дотримання всіх правил та процедур, які є передумовою звернення з поданням до Міністерства енергетики та вугільної промисловості України та звернення з позовом до нього.

Зокрема, для цілей стягнення боргу ДП "Державна вугільна компанія з відповідача, контролюючий орган має, крім іншого, довести: відсутність у підприємства майна, яке, в контексті положень п. 96.2 ПК України, може бути джерелом погашення податкового боргу та яке не входить до складу цілісного майнового комплексу державного підприємства, або ж, у разі наявності такого майна та здійснення заходів з його реалізації, - недостатність коштів, отриманих від його реалізації, для погашення податкового боргу; відсутність у підприємства, в контексті положень п. 87.5 ст. 87 та п. 95.22 ст. 95 ПК України, додаткових джерел погашення податкового боргу (дебіторської заборгованості) або ж недостатність коштів, стягнутих з дебітора боржника в погашення податкового боргу підприємства.

Звертаючись до суду із даним позовом контролюючим органом не надано належних і допустимих доказів, які б підтверджували, що ним було використано повний перелік дій, визначених законодавцем щодо порядку встановлення та стягнення податкового боргу державного підприємства саме в заявленій частині.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку про недоведеність Позивачем встановлених ст. 96 ПК України умов для звернення стягнення податкового боргу на кошти державної організації, а відтак не вбачає підстав для стягнення з Міністерства енергетики та вугільної промисловості України податкового боргу «Державна вугільна компанія».

Як вбачається із матеріалів справи, за результатами розгляду подання позивача Міністерство енергетики та вугільної промисловості України надіслало на адресу позивача лист, відповідно до якого повідомило, що Міністерство енергетики та вугільної промисловості України є центральним органом виконавчої влади, утримання якого здійснюється за рахунок державного бюджету, видатки на погашення податкового боргу підприємствами галузі ПЕК перед державним бюджетом не передбачено.

Наведене свідчить, що відповідь Міністерства енергетики та вугільної промисловості України не містить відмови в задоволенні вимог подання.

За таких обставин, в даному випадку відсутня одна з обов`язкових передумов для звернення позивача до суду з даним позовом та покладання на Міністерство енергетики та вугільної промисловості України обов`язку із сплати податкового боргу Державного підприємства "Державна вугільна компанія", оскільки контролюючим органом не надано належних і допустимих доказів, які б підтверджували, що ним було використано повний перелік дій, визначених законодавцем щодо порядку встановлення та стягнення податкового боргу державного підприємства.

Відповідно до частини першої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Згідно з частиною другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду попередньої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.

Решта тверджень та посилань сторін судовою колегією апеляційного суду не приймається до уваги через їх неналежність до предмету позову або непідтвердженість матеріалами справи.

За правилами ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись статтями 308, 310, 315, 316, 321, 322, 329, 331 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ :

Апеляційну скаргу Головного управління Державної податкової служби у м. Києві, як відокремленого підрозділу ДПС України залишити без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 03 серпня 2022 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, та може бути оскаржена безпосередньо до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного суду у тридцятиденний строк в порядку, встановленому статтями 329-331 КАС України.

Головуючий суддя Є.І.Мєзєнцев

cуддя В.В.Файдюк

суддя Я.М.Собків