Постанова

від 13.12.2023 по справі 640/36438/21

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 грудня 2023 року

м. Київ

справа № 640/36438/21

адміністративне провадження № К/990/34546/22

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Юрченко В.П.,

суддів: Васильєвої І.А., Гімона М.М.,

розглянувши в попередньому судовому засіданні у касаційній інстанції адміністративну справу № 640/36438/21

за позовом Головного управління ДПС у м. Києві, як відокремленого підрозділу ДПС України, до Міністерства енергетики та вугільної промисловості України, третя особа - Державне підприємство "Державна вугільна компанія", про стягнення податкового боргу, провадження по якій відкрито

за касаційною скаргою Головного управління ДПС у м. Києві, як відокремленого підрозділу ДПС України, на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 03 серпня 2022 року (суддя Вєкуа Н.Г.) та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 07 листопада 2022 року (головуючий суддя Мєзєнцев Є.І., судді: Файдюк В.В., Собків Я.М.),

В С Т А Н О В И В:

В грудні 2021 року Головне управління Державної податкової служби у м.Києві, як відокремлений підрозділ ДПС України (далі також - позивач, контролюючий орган), звернулось до суду з позовом до Міністерства енергетики та вугільної промисловості України (далі також - відповідач), третя особа - Державне підприємство "Державна вугільна компанія", в якому просить звернути стягнення на кошти Міністерства енергетики та вугільної промисловості України в рахунок погашення податкового боргу ДП "Державна вугільна компанія" у сумі 395 219 232,34 грн.

В обґрунтування позовних вимог посилається на те, що за Державним підприємством «Державна вугільна компанія» обліковується податковий борг у розмірі 395 219 232,34 грн, з метою погашення якого та на виконання вимог статті 96 Податкового кодексу України (далі також - ПК України) контролюючий орган звернувся до Міністерства енергетики та вугільної промисловості України, у сфері управління якого знаходиться Державне підприємство «Державна вугільна компанія», із поданням про вжиття заходів з погашення боргу боржника, проте останнім відмовлено у задоволенні вимог такого подання, що й зумовило звернення до суду з цим позовом в порядку пункту 96.3 статті 96 ПК України.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 03 серпня 2022 року, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 07 листопада 2022 року, у задоволенні позову відмовлено.

В ході розгляду справи судами попередніх інстанцій встановлено, що Державне підприємство «Державна вугільна компанія» є юридичною особою, заснованою на державній власності (а саме, засновником останнього за даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань значиться Міністерство енергетики та вугільної промисловості України) та є самостійним господарюючим суб`єктом.

За Державним підприємством «Державна вугільна компанія» обліковується податковий борг у загальному розмірі 395 219 232,34 грн.

З метою погашення наявного податкового боргу контролюючим органом 03 листопада 2015 року направлено Державному підприємству «Державна вугільна компанія» податкову вимогу форми «Ю» №3172-23, яка отримана представником останнього, однак залишилася невиконаною.

Враховуючи те, що Державним підприємством «Державна вугільна компанія» не сплачено податковий борг в сумі 395 219 232,34 грн, позивач, пославшись на пункт 96.3 статті 96 ПК України, звернувся до суду з цим позовом до Міністерства енергетики та вугільної промисловості України, як засновника підприємства.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції, позицію якого підтримав й апеляційний суд, виходив з відсутності передбачених статтею 96 ПК України умов для звернення контролюючого органу із цим позовом та, як наслідок, обрання останнім неправильного способу захисту порушеного права, оскільки звернення з позовом про стягнення податкового боргу на кошти державного органу, в управлінні якого перебуває державне підприємство, можливе за умови, якщо таке підприємство не підлягає приватизації, проте, як встановлено під час розгляду справи, Державне підприємство «Державна вугільна компанія» в переліку підприємств, які не підлягають приватизації, відсутнє.

З такими рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій не погодився позивач та подав касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить їх скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Обґрунтовуючи вимоги касаційної скарги, контролюючий орган наголошує на тому, що вчинив усі передбачені ст.96 ПК України дії щодо погашення заборгованості ДП «Державна вугільна компанія», однак вони не призвели до позитивного результату, що й стало підставою звернення до суду з цим позовом. Зазначає, що судами не надано оцінки Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта, як доказу відсутності майна у боржника, яке може бути джерелом погашення боргу, чим порушено вимоги частини 3 статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України (далі також - КАС України). Крім того, контролюючий орган зазначає, що ДП «Державна вугільна компанія» за організаційно-правовою формою є державним підприємством, а відтак його майно не може підлягати приватизації.

За змістом касаційної скарги підставою касаційного оскарження вказано пункти 3, 4 частини четвертої статті 328 КАС України.

Верховний Суд ухвалою від 22 грудня 2022 року відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою Головного управління Державної податкової служби у м.Києві, як відокремленого підрозділу ДПС України, на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 03 серпня 2022 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 07 листопада 2022 року у цій справі.

Відповідач у відзиві на касаційну скаргу просить останню залишити без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, обговоривши доводи касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

За змістом частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Надаючи оцінку правомірності дій та рішень органів владних повноважень, суд керується критеріями, закріпленими у статті 2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури, встановлюючи при цьому чи прийняті (вчинені) ним рішення (дії): на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до пп.16.1.4 п.16.1 ст.16 Податкового кодексу України платник податків зобов`язаний сплачувати податки і збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом, законами з питань митної справи.

Відповідно до пункту 36.1 статті 36 ПК України податковим обов`язком визнається обов`язок платника податку обчислити, задекларувати та/або сплатити суму податку та збору в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.

Згідно з п.14.1.39 ст.14 ПК України грошове зобов`язання платника податків - сума коштів, яку платник податків повинен сплатити до відповідного бюджету як податкове зобов`язання та/або штрафну (фінансову) санкцію, що справляється з платника податків у зв`язку з порушенням ним вимог податкового законодавства та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також санкції за порушення законодавства у сфері зовнішньоекономічної діяльності.

Згідно п. 57.1 ст. 57 ПК України платник податків зобов`язаний самостійно сплатити суму податкового зобов`язання, зазначену у поданій ним податковій декларації, протягом 10 календарних днів, що настають за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого цим Кодексом для подання податкової декларації, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

У відповідності до пп. 14.1.175 п. 14.1 ст. 14 ПК України податковий борг - сума узгодженого грошового зобов`язання (з урахуванням штрафних санкцій за їх наявності), але не сплаченого платником податків у встановлений цим Кодексом строк, а також пеня, нарахована на суму такого грошового зобов`язання.

Відповідно до п. 59.1 ст. 59 ПК України у разі коли платник податків не сплачує узгодженої суми грошового зобов`язання в установлені законодавством строки, орган державної податкової служби надсилає (вручає) йому податкову вимогу в порядку, визначеному для надсилання (вручення) податкового повідомлення-рішення.

Згідно з пп. 14.1.153 п. 14.1 ст. 14 ПК України податкова вимога - це письмова вимога контролюючого органу до платника щодо погашення суми податкового боргу.

Як вже було зазначено в цій постанові, у зв`язку наявністю у Державного підприємства «Державна вугільна компанія» податкового боргу, контролюючим органом було складено на надіслано останньому податкову вимогу форми форми «Ю» №3172-23, яку було отримано посадовою особою боржника, однак не виконано.

Положеннями ПК України встановлено загальний порядок погашення заборгованості платників податків (у тому числі, і комунальних підприємств) перед бюджетом та визначено перелік заходів, які повинен здійснити контролюючий орган у певній послідовності для примусового стягнення податкового боргу, а саме: стягнення коштів, які перебувають у власності боржника, а в разі їх недостатності - шляхом продажу майна боржника, яке перебуває у податковій заставі.

Положеннями ПК України встановлено загальний порядок погашення заборгованості платників податків (у тому числі, і комунальних підприємств) перед бюджетом та визначено перелік заходів, які повинен здійснити контролюючий орган у певній послідовності для примусового стягнення податкового боргу, а саме: стягнення коштів, які перебувають у власності боржника, а в разі їх недостатності - шляхом продажу майна боржника, яке перебуває у податковій заставі.

Згідно з п. 87.2 ст. 87 Податкового кодексу України джерелами погашення податкового боргу платника податків є будь-яке майно такого платника податків з урахуванням обмежень, визначених цим Кодексом, а також іншими законодавчими актами.

Відповідно до ст. 88 ПК України з метою забезпечення виконання платником податків своїх обов`язків, визначених цим Кодексом, майно платника податків, який має податковий борг, передається у податкову заставу. Право податкової застави виникає згідно з цим Кодексом та не потребує письмового оформлення. Право податкової застави виникає у разі: несплати у строки, встановлені цим Кодексом, суми грошового зобов`язання, самостійно визначеної платником податків у податковій декларації, - з дня, що настає за останнім днем зазначеного строку; несплати у строки, встановлені цим Кодексом, суми грошового зобов`язання, самостійно визначеної контролюючим органом, - з дня виникнення податкового боргу.

З урахуванням положень цієї статті право податкової застави поширюється на будь-яке майно платника податків, яке перебуває в його власності (господарському віданні або оперативному управлінні) у день виникнення такого права і балансова вартість якого відповідає сумі податкового боргу платника податків, крім випадків, передбачених пунктом 89.5 цієї статті, а також на інше майно, на яке платник податків набуде прав власності у майбутньому. Майно, на яке поширюється право податкової застави, оформлюється актом опису.

Положеннями п. 89.3 ст. 89 цього Кодексу визначено, що до акта опису включається ліквідне майно, яке можливо використати як джерело погашення податкового боргу. Опис майна у податкову заставу здійснюється на підставі рішення керівника органу державної податкової служби, яке пред`являється платнику податків, що має податковий борг.

Відповідно до положень ст. 95 ПК України орган державної податкової служби здійснює за платника податків і на користь держави заходи щодо погашення податкового боргу такого платника податків шляхом стягнення коштів, які перебувають у його власності, а в разі їх недостатності - шляхом продажу майна такого платника податків, яке перебуває у податковій заставі.

Водночас, статтею 96 ПК України визначено особливості погашення податкового боргу державних підприємств, які не підлягають приватизації.

Так, пунктом 96.2 вказаної статті передбачено, що у разі якщо сума коштів, отримана від продажу внесеного в податкову заставу майна державного підприємства, яке не підлягає приватизації, у тому числі казенного підприємства, не покриває суму податкового боргу такого платника податків і витрат, пов`язаних з організацією та проведенням публічних торгів, або у разі відсутності майна, що відповідно до законодавства України може бути внесено в податкову заставу та відчужено, орган державної податкової служби зобов`язаний звернутися до органу виконавчої влади, до сфери управління якого належить такий платник податків, з поданням щодо прийняття рішення про:

96.2.1. надання відповідної компенсації з бюджету за рахунок коштів, призначених для утримання такого органу виконавчої влади, до сфери управління якого належить такий платник податків;

96.2.2. досудову санацію такого платника податків за рахунок коштів державного бюджету;

96.2.3. ліквідацію такого платника податків та призначення ліквідаційної комісії;

96.2.4. виключення платника податків із переліку об`єктів державної власності, які не підлягають приватизації відповідно до закону, з метою порушення справи про банкрутство, у порядку, встановленому законодавством України.

Пунктом 96.3 статті 96 ПК України визначено, що відповідь щодо прийняття одного із зазначених у пунктах 96.1 та 96.2 цієї статті рішень надсилається органу державної податкової служби протягом 30 календарних днів з дня направлення звернення.

У разі неотримання зазначеної відповіді у визначений цим пунктом строк або отримання відповіді про відмову у задоволенні його вимог контролюючий орган зобов`язаний звернутися до суду із позовною заявою про звернення стягнення податкового боргу на кошти державного органу чи органу місцевого самоврядування, в управлінні якого перебуває таке державне (комунальне) підприємство або його майно.

Позивач, звертаючись до суду з цим позовом, посилався на наявність підстав, передбачених пунктом 96.3 статті 96 ПК України, а саме відсутність відповіді Міністерства енергетики та вугільної промисловості України, як органу виконавчої влади, до сфери управління якого належить платник податків, на подання контролюючого органу щодо прийняття одного із рішень, зазначених у пунктах 96.1 та 96.2 статті 96 ПК України.

Проте, колегія суддів зазначає, що стаття 96 ПК України передбачає особливості погашення податкового боргу саме державних підприємств, які не підлягають приватизації, та комунальних підприємств.

Відтак, з позовом про звернення стягнення податкового боргу на кошти державного органу, в управлінні якого перебуває державне підприємство, можливо звернутися лише за умови, якщо таке підприємство не підлягає приватизації.

Як констатовано судами та не заперечується сторонами, Державне підприємство «Державна вугільна компанія» відсутнє в переліку об`єктів права державної власності, що не підлягають приватизації.

За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновком судів попередніх інстанцій про відсутність, в даному випадку, передбачених статтею 96 ПК України підстав для звернення контролюючого органу з цим позовом до суду.

Підсумовуючи викладене, суд касаційної інстанції зазначає, що аргументи касаційної скарги про неправильність зроблених судами висновків є безпідставними та зводяться до переоцінки встановлених у справі обставин, що не узгоджується з приписами статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України.

Касаційна скарга не містить інших відомостей про обставини, які б свідчили про порушення судами норм процесуального права при ухваленні судових рішень, а тому колегія суддів вважає, що висновки судів попередніх інстанцій є правильними, обґрунтованими, відповідають нормам матеріального та процесуального права, підстави для скасування чи зміни оскаржуваних судових рішень відсутні.

Доводи, які містяться в касаційній скарзі, висновків судів та обставин справи не спростовують.

Відповідно до частини першої статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України, Суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Головного управління ДПС у м.Києві, як відокремленого підрозділу ДПС України, залишити без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 03 серпня 2022 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 07 листопада 2022 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

СуддіВ.П. Юрченко І.А. Васильєва М.М. Гімон