Рішення

від 31.08.2022 по справі 920/258/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

01.09.2022м. СумиСправа № 920/258/22

Господарський суд Сумської області у складі судді Заєць С.В., при секретарі судового засідання Гордієнко Ж.М., розглянувши матеріали справи № 920/258/22

за позовом Керівника Конотопської окружної прокуратури

(41601, Сумська область, м. Конотоп, вул.. Успенсько-Троїцька, 136,

код ЄДРПОУ 03527891)

до відповідачів: 1) Комуністичної партії України (04070, м. Київ,

вул. Борисоглібська, б. 7, код ЄДРПОУ 00049147)

2) Кролевецька районна організація Комуністичної партії України

(41300, Сумська область, Конотопський район, м. Кролевець,

вул. Грушевського,20, код ЄДРПОУ 23300377)

3) Кролевецька міська рада (41300, Сумська область,

Конотопський район, м. Кролевець, площа Миру, 1,

код ЄДРПОУ 34135352)

про визнання незаконним та скасування рішення, скасування державної реєстрації, припинення права власності, витребування майна

за участю представників сторін:

Прокурор (позивач): Хащина Т.П.,

від першого відповідача: не прибув

від другого відповідача: не прибув

від третього відповідача: не прибув

УСТАНОВИВ:

20.05.2022 прокурор в інтересах держави звернувся до суду з позовом, відповідно до якого просить:

1) Визнати незаконним та скасувати рішення Кролевецької міської ради від 22.02.2011 Про передачу у власність Кролевецькій районній організації Комуністичної партії України будівлі з господарською спорудою по вул. Радянська (Грушевського), 20 м. Кролевець.

2) Визнати незаконною та скасувати державну реєстрацію права власності за Комуністичною партією України на об`єкт нерухомого майна - нежитлову будівлю з господарською спорудою з реєстраційним номером 14333230, проведену 13.05.2011 КП Кролевецьке РБТІ на підставі рішення шостої сесії Кролевецької міської ради від 19.04.2011;

3) Припинити право власності Комуністичної партії України на об`єкт нерухомого майна - нежитлову будівлю з господарською спорудою з реєстраційним номером 14333230;

4) Витребувати у власника майна - Комуністичну партію України (код ЄДРПОУ 00049147) на користь Кролевецькій територіальній громаді в особі Кролевецької міської ради (код ЄДРПОУ: 34135352) шляхом складання акта приймання-передачі нежитлову будівлю з господарською спорудою з реєстраційним номером 14333230, право власності на яке посвідчено свідоцтвом про право власності серії САС №872035 від 12.05.2011;

5) Стягнути з Відповідачів на користь Сумської обласної прокуратури кошти судового збору у розмірі 9924 грн. на наступні банківські реквізити: розрахунковий рахунок Сумської обласної прокуратури №UA598201720343120001000002983 в ДКСУ м.Київ, МФО 820172, код ЄДРПОУ 03527891.

Ухвалою суду від 24.05.2021 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі в порядку загального позовного провадження та призначено підготовче засідання на 21.06.2022, 11:00.

10.06.2022 від третього відповідача до суду надійшов відзив від 07.06.2022 №01-29/1081 (вх.№2238/22) на позовну заяву, відповідно до якого просить позовну заяву прокурора задовольнити та розглянути справу без участі представника Кролевецької міської ради.

Ухвалою суду від 21.06.2022 закрито підготовче провадження, призначено справу до судового розгляду по суті на 02.08.2022,10:30.

29.07.2022 Конотопською окружною прокуратурою надано суду витяг щодо відповідача.

Ухвалою суду від 04.08.2022 відкласти розгляд справи № 920/258/22 по суті на 16.08.2022, 10:30.

16.08.2022 розгляд справи № 920/258/22 не відбувся в зв`язку з перебуванням судді Заєць С.В. на лікарняному.

Ухвалою суду від 17.08.2022 призначено розгляд справи по суті на 01.09.2022,11:30.

29.08.2022 Кролеввецькою міською радою Конотопського району Сумської області наддала до суду заяву від 18.08.2022 № 01-29/1769 про розгляд справи без участі представника.

В судовому засіданні прокурор надала усні пояснення в обгрунтування позовних вимог , в свою чергу просила суд позовні вимоги задовольнити в повному обсязі і усно заявила клопотання про стягнення з відповідачів солідарно судового збору.

Представники відповідачів в судове засідання 01.09.2022 не прибули, про час і місце розгляду справи повідомлені належним чином.

Судовий процес на виконання ч. 1 ст. 222 ГПК України фіксувався за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Відповідно до статті 233 ГПК України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами.

У судовому засіданні 15.06.2022 на підставі статті 240 Господарського процесуального кодексу України, проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарським судом встановлені наступні обставини:

Конотопською окружною прокуратурою при здійсненні на території Кролевецької територіальної громади своїх представницьких повноважень виявлено факт незаконного вибуття із комунальної власності нерухомого майна у зв`язку з чим порушено інтереси держави.

Листом за №01-29/1564 від 19.04.2021 Кролевецька міська рада повідомила прокурора про те, що протягом 2010-2021 року не приймала програму приватизації та не відчужувала у приватну власність об`єкти нерухомого майна, крім будівлі з господарською спорудою по вул. Радянська нині - вул. Грушевського), 20 в м. Кролевець, на підставі рішення Кролевецької міської ради від 22.02.2011.

Разом з тим, встановлено, що на території Кролевецької територіальної громади по вул. Грушевського, 20 в м. Кролевець знаходиться нерухоме майно, а саме нежитлове приміщення - будівля з господарською спорудою (гаражем).

Як зазначає прокурор, відомості про будівництво та введення даних об`єктів в експлуатацію не збереглися. Відомо, що 10.04.1959 виконком Кролевецької міської Ради депутатів трудящих Кролевецького району Сумської області Української PCP прийняв рішення «Про відведення земельної ділянки під забудову Кролевецькому РКЛКСМУ по вул. Радянській, 14а». Саме приміщення побудоване у 60-х роках минулого століття.

Комісією у складі: заступника Кролевецького міського голови, в.о. головного інженера Кролевецької міської ради та головного бухгалтера ЖЕКу 15.03.2003 складено акт обстеження нерухомого майна по вул. Радянська, 20 в м. Кролевець. З вказаного акту вбачається, що будівля побудови 60-х років минулого століття, загальний стан будівлі - занедбаний, технічна документація відсутня.

Кролевецькою міською радою 25.09.2003 прийнято рішення «Про взяття будівлі по вул. Радянська, 20, на зберігання».

Рішенням Кролевецького районного суду від 29.11.2005 у справі №2-06/05 задоволено позов Кролевецької міської ради. Об`єкт нерухомого майна, а саме: нежитлове приміщення - будівля з господарською спорудою (гаражем) по вул. Радянська, 20 в м. Кролевець визнано безхазяйним та передано у комунальну власність. 23.12.2005 Кролевецькою міською радою прийнято рішення «Про прийняття у власність територіальної громади м. Кролевець об`єкта безхазяйного нерухомого майна по вул. Радянська, 20», за яким нежитлове приміщення - будівлю з господарською спорудою (гаражем) прийнято у власність територіальної громади та передано на баланс Кролевецької житлово-експлуатаційної контори. У подальшому, на будівлю виготовлено технічний паспорт.

Комунальним підприємством «Кролевецьке районне бюро технічної інвентаризації» 31.03.2006 видано свідоцтво про право власності на нерухоме майно на ім`я Кролевецької міської ради.

У період часу з 27.06.2006 по 17.07.2008 будівля по вул. Радянська, 20 в м. Кролевець за договором перебувала в оренді у Головного управління юстиції, для розміщення Відділу реєстрації актів цивільного стану Кролевецького районного управління юстиції в Сумській області.

Між Кролевецькою міською радою та Головним управлінням юстиції в Сумській області 17.07.2008 укладено договір про розірвання договору оренди приміщення. В цей же день, 17.07.2008 приміщення по вул. Радянській, 20 в м. Кролевець повернуто Кролевецькій ЖЕК (балансоутримувач), про що складено відповідний акт. Після цього приміщення не передавалося в оренду іншим особам та не використовувалося для власних потреб.

У 2011 році до Кролевецької міської ради надійшли листи представників Комуністичної партії України, спільний лист Кролевецької районної організації Комуністичної партії України, Кролевецької організації Ленінської Комуністичної спілки молоді України, Кролевецької Організації Ветеранів України та Кролевецької міської Організації Ветеранів України з клопотанням про передачу Комуністичній партії України нежитлового приміщення - будівлі із господарською спорудою (гаражем) по вулиці Радянська, 20 в м. Кролевець.

За результатами розгляду вказаних листів, 22.02.2011 Кролевецькою міською радою прийняте рішення «Про передачу у власність Кролевецькій районній організації Комуністичної партії України будівлі з господарською спорудою по вул. Радянська, 20 в м. Кролевець». На виконання цього рішення складено акт прийому-передачі нерухомого майна.

Згідно вищевказаного акту, Кролевецькій районній організації Комуністичної партії України передано у власність нерухоме майно - адміністративний будинок під літерою «А-1», 149,3 м2; гараж «Б-1», 15,6 м2, балансовою вартістю 91232,60 грн., що знаходяться по вул. Радянська, 20 в м. Кролевець.

Кролевецькою міською радою 19.04.2011 прийнято рішення «Про затвердження ідеальних часток та оформлення права власності на об`єкти нерухомого майна», згідно п.1.3 якого право власності на об`єкти нерухомого майна - нежитлову будівлю з господарською спорудою по вул. Радянська, 20 в м. Кролевець визнано за Кролевецькою районною організацією Комуністичної партії України.

На підставі вказаних документів, враховуючи положення ст. 15 Закону України «Про політичні партії в Україні» від 05.04.2001 та п.п. 6.5,6.6. Статуту Комуністичної партії України (зареєстрований Міністерством юстиції України 05.10.1993, погоджений у новій редакції зі змінами 20.06.2001, 17.07.2002, 22.10.2003) щодо спільності майна політичної партії та передання такого майна в оперативне управління політичним організаціям партії, Комуністична партія України отримала свідоцтво про право власності серії САС №872035 від 12.05.2011, із вказівкою на колективну форму власності, хоча Закон України «Про власність» від 07.02.1991, у статті 2 якого передбачено колективну форму власності, втратив чинність ще 20.06.2007.

У Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно наявна інформація про реєстрацію права власності на вище вказану будівлю за Комуністичною партією України та перебування в оперативному управлінні Кролевецької районної організації Комуністичної партії України.

Прокурор вважає передачу Комуністичній партії України комунального майна - будівлі з господарською спорудою по вул. Радянська, 20 в м. Кролевець незаконною, в зв`язку з чим звернувся до суду з даним позовом.

Відповідачем 3 Кролевецькою міською радою у відзиві на позовну заяву, останнім визнано позов у повному обсязі.

Вирішуючи спір у даній справі суд керується наступним:

Законом України «Про місцеве самоврядування в Україні» (далі - Закон) встановлено основні принципи користування майном, яке належить територіальній громаді.

Відповідно до ст. 1 Закону, право комунальної власності - це право територіальної громади володіти, доцільно, економно, ефективно користуватися і розпоряджатися на свій розсуд і в своїх інтересах майном, що належить їй, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування.

Прийняття рішень щодо відчуження відповідно до закону комунального майна; затвердження місцевих програм приватизації, а також переліку об`єктів комунальної власності, які не підлягають приватизації; визначення доцільності, порядку та умов приватизації об`єктів права комунальної власності відповідно до п.30 ч. І ст. 26 Закону є виключною компетенцією сільських, селищних, міських рад.

У рішенні Кролевецької міської ради від 22.02.2011 «Про передачу у власність Кролевецькій районній організації Комуністичної партії України будівлі з господарською спорудою по вул. Радянська, 20 в м. Кролевець» зазначено, що його прийнято в тому числі на підставі п.5 та п.6 ст. 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні».

Відповідно до п. 5 ст.60 Закону, органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об`єктами права комунальної власності, в тому числі виконують усі майнові операції, можуть передавати об`єкти права комунальної власності у постійне або тимчасове користування юридичним та фізичним особам, здавати їх в оренду, продавати і купувати, використовувати як заставу, вирішувати питання їхнього відчуження, визначати в угодах та договорах умови використання та фінансування об`єктів, що приватизуються та передаються у користування і оренду.

Згідно п. 6 ст.60 Закону, доцільність, порядок та умови відчуження об`єктів права комунальної власності визначаються відповідною радою. Доходи від відчуження об`єктів права комунальної власності зараховуються до відповідних місцевих бюджетів і спрямовуються на фінансування заходів, передбачених бюджетами розвитку.

Частиною 7 ст. 60 Закону визначено, що майнові операції, які здійснюються органами місцевого самоврядування з об`єктами права комунальної власності, не повинні ослаблювати економічних основ місцевого самоврядування, зменшувати обсяг та погіршувати умови надання послуг населенню.

Відповідно до ст. 328 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом.

Статтею 345 ЦК України встановлено особливості набуття права власності на майно, що є в комунальній власності, а саме: фізична або юридична особа може набути право власності у разі приватизації державного майна та майна, що є в комунальній власності.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про приватизацію державного майна» від 04.03.1992 (далі - Закон про приватизацію), чинного на час виникнення правовідносин), приватизація державного майна (далі - приватизація) - це відчуження майна, що перебуває у державній власності, і майна, що належить Автономній Республіці Крим, на користь фізичних та юридичних осіб, які можуть бути покупцями відповідно до цього Закону, з метою підвищення соціально-економічної ефективності виробництва та залучення коштів на структурну перебудову економіки України.

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ч.4 ст. З Закону про приватизацію, відчуження майна, що є у комунальній власності, регулюється положеннями цього Закону, інших законів з питань приватизації і здійснюється органами місцевого самоврядування.

З приводу даного положення Закону про приватизацію Конституційним Судом України прийняте рішення від 01.07.1998 у справі № 01/1501-97 (справа щодо приватизації державного майна).

Так, у п.1 вказаного вище рішення Конституційний суд України зазначив, що за умови відсутності окремого законодавчого акта про приватизацію об`єктів комунальної власності включення цих питань до закону, що регламентує приватизацію державного майна, не є підставою для визнання його відповідних положень неконституційними, оскільки право суб`єктів комунальної власності не порушено.

Відповідно до ч. І ст.8 ЦК України, якщо цивільні відносини не врегульовані цим Кодексом, іншими актами цивільного законодавства або договором, вони регулюються тими правовими нормами цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, що регулюють подібні за змістом цивільні відносини (аналогія закону).

Таким чином, враховуючи відсутність у 2011 році, на час існування спірних правовідносин, окремого закону, який би регулював порядок відчуження саме комунального майна, слід застосовувати чинні на той час положення Закону України «Про приватизацію державного майна» та інші законодавчі акти у цій сфері.

Так, у ч. 7 ст.7 Закону про приватизацію визначено, що продаж майна, що є у комунальній власності, здійснюють органи, створювані відповідними місцевими радами.

Зі змісту статей 11, 12 Закону про приватизацію вбачається, що ініціатива щодо приватизації може виходити від державних органів приватизації, а також покупців, визнаних такими відповідно до статті 8 цього Закону, та подання відповідної заяви є підставою для прийняття уповноваженим органом рішення про приватизацію та подальше проведення відповідної процедури.

Стаття 11 Закону про приватизацію визначає порядок приватизації: опублікування списку об`єктів, які підлягають приватизації, у виданнях державних органів приватизації, місцевій пресі; прийняття рішення про приватизацію об`єкта на підставі поданої заяви або виходячи із завдань Державної програми приватизації та створення комісії з приватизації; опублікування інформації про прийняття рішення про приватизацію об`єкта; проведення аудиторської перевірки фінансової звітності підприємства, що приватизується (за винятком об`єктів малої приватизації); проведення у випадках, передбачених законодавством, екологічного аудиту об`єкта приватизації; затвердження плану приватизації або плану розміщення акцій відкритих акціонерних товариств, створених у процесі приватизації та корпоратизації, та їх реалізацію.

Відповідно до ст. 15 Закону про приватизацію, приватизація державного майна здійснюється шляхом: продажу об`єктів приватизації на аукціоні, за конкурсом; продажу акцій (часток, паїв), що належать державі у господарських товариствах, на аукціоні, за конкурсом, на фондових біржах та іншими способами, що передбачають загальнодоступність та конкуренцію покупців; продажу на конкурсній основі єдиного майнового комплексу державного підприємства, що приватизується, або контрольного пакета акцій відкритого акціонерного товариства при поданні покупцем документів, передбачених частиною першою статті 12 цього Закону; викупу майна державного підприємства згідно з альтернативним планом приватизації. Неконкурентні способи продажу майна державних підприємств застосовуються щодо об`єктів, не проданих на аукціоні, за конкурсом.

Необхідно зазначити, що ст. 24 Закону про приватизацію чітко визначено випадки безоплатної передачі державного (комунального) майна. Так, відповідно до вказаної норми закону, за рішенням державного органу приватизації об`єкти соціально-побутового призначення в разі відмови трудових колективів підприємств, що приватизуються, від приватизації цих об`єктів можуть передаватися у комунальну власність відповідних територіальних громад відповідно до законодавства.

Таким чином, із вище наведених норм закону вбачається, що відчуження комунального майна можливо лише шляхом його приватизації.

Проте, Кролевецька міська рада розглянувши заяву Кролевецької районної організації Комуністичної партії України про передачу їй комунального майна, всупереч вимог діючого законодавства, без прийняття відповідного рішення про приватизацію та проведення всіх її етапів, укладення договору купівлі-продажу, незаконно прийняла рішення «Про передачу у власність Кролевецькій районній організації Комуністичної партії України будівлі з господарською спорудою по вул. Радянська, 20 м. Кролевець».

У своєму листі № 01-29/1564 від 19.04.2021 Кролевецька міська рада підтвердила, що отримавши звернення з клопотанням про передачу Комуністичній партії України нежитлового приміщення - будівлі із господарською спорудою (гаражем) по вул. Радянська, 20 в м. Кролевець не провела процедури приватизації вказаного об`єкта в спосіб, визначений Законом України «Про приватизацію державного майна».

Крім цього, вже 25.02.2011 на сесії Кролевецької районної ради VI скликання затверджено Програму приватизації майна спільної власності територіальних громад сіл та міста Кролевецького району на 2011-2012 роки та Перелік майна спільної власності територіальних громад сіл та міста Кролевецького району, що підлягають приватизації у 2011-2012 роки (рішення ради додається). Нерухоме майно - будівлі з господарською спорудою по вул. Радянська, 20 м. Кролевець не включено до цієї програми, оскільки вже існувало рішення про його передачу у власність, прийняте за 3 дні до цього.

Приватизаційне законодавство, чинне на момент виникнення спірних правовідносин, відповідало принципу правової визначеності, тобто було чітким, однозначним і зрозумілим, зокрема ч. 4 ст. З Закону України «Про приватизацію державного майна» від 04.03.1992 визначено, що відчуження майна, що є у комунальній власності, регулюється положеннями цього Закону, інших законів з питань приватизації і здійснюється органами місцевого самоврядування. Тому відповідачам у справі на час відчудження комунального майна було відомо, яким чином необхідно передати у власність іншим особам комунальне майно, щоб таке рішення відповідало вимогам чинного законодавства та інтересам суспільства.

Статтею 21 ЦК України передбачено, що суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Враховуючи вище викладене, рішення Кролевецької міської ради щодо передачі нерухомого комунального майна є незаконним та підлягає скасуванню.

Порушення Кролевецькою міською радою умов та порядку приватизації комунального майна призвели до можливих економічних збитків (неотримання територіальною громадою коштів від відкритого продажу майна конкурентним способом), відсутності конкуренції на ринку, що вплинуло на права потенціальних покупців такого майна.

Повернення у власність територіальної громади майна (нежитлового приміщення із господарською спорудою), незаконно відчуженого органом місцевого самоврядування, переслідує легітимну мету контролю за використанням майна відповідно до загальних інтересів у тому, щоб таке відчуження відбувалося у передбачений чинним законодавством спосіб та сприяло досягненню максимального економічного ефекту від продажу об`єкта комунальної власності.

Відповідно до ч.4 ст. 334 ЦК України, права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації, виникають з дня такої реєстрації відповідно до закону.

Згідно з ч. З ст.26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», з урахуванням змін, внесених Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству», який набрав чинності з 16.01.2020, відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, не підлягають скасуванню та/або вилученню. У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому підпунктом «а» пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, державний реєстратор чи посадова особа Міністерства юстиції України (у випадку, передбаченому підпунктом «а» пункту 2 ч.б ст. 37 цього Закону) проводить державну реєстрацію набуття, зміни чи припинення речових прав відповідно до цього Закону. Ухвалення судом рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, а також скасування державної реєстрації прав допускається виключно з одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).

Питання про те, чи є позовна вимога про скасування державної реєстрації прав на нерухоме майно належним способом захисту порушених прав власника, стала предметом судового розгляду у Верховному Суді у справі № 922/2589/19 від 23.06.2020.

Так, розглядаючи вказану справу за касаційною скаргою Харківської міської ради на постанову Східного апеляційного господарського суду від 29.01.2020 у справі за позовом Харківської міської ради до Товариства з обмеженою відповідальністю "ВОЯЖОР" про скасування рішення про державну реєстрацію, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду, у п.39 постанови від 23.06.2020 звернув увагу на те, що належний спосіб захисту, виходячи із застосування спеціальної норми права, повинен забезпечити ефективне використання цієї норми у її практичному

застосуванні - гарантувати особі спосіб відновлення порушеного права або можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Також, Верховний суд звернув увагу на те, що Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству», який набрав чинності з 16.01.2020, статтю 26 «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», викладено у новій редакції та зміст чинної на даний час зазначеної правової норми переконливо свідчить про те, що, на відміну від частини 2 статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» у попередній редакції, яка передбачала такі способи судового захисту порушених прав як скасування записів про проведену державну реєстрацію прав та скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, чинна редакція встановлює такі способи судового захисту порушених прав та інтересів особи:

- судове рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав;

- судове рішення про визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав;

- судове рішення про скасування державної реєстрації прав.

При цьому з метою ефективного захисту порушених прав, йдеться в п.46 рішення Верховного суду України, законодавець уточнив, що ухвалення зазначених судових рішень обов`язково має супроводжуватися одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).

Таким чином, з метою ефективного захисту порушених прав територіальної громади підлягає скасування державна реєстрація права власності та припинення речового права на майно.

Частиною 1 статті 387 ЦК України передбачено, що власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Згідно з ч. І ст.388 ЦК України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Відповідно до ч. З ст.388 ЦК України, якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках.

Приватизаційне законодавство відповідає принципу правової визначеності, тобто є чітким, однозначним і зрозумілим. Частиною 4 ст. З Закону України «Про приватизацію державного майна» від 04.03.1992 року чітко визначено, що відчуження майна, що є у комунальній власності, регулюється положеннями цього Закону, інших законів з питань приватизації і здійснюється органами місцевого самоврядування.

В зв`язку з означеним, суд приходить до висновку, що Кролевецька міська рада знала про те, що майно є власністю територіальної громади, має спеціальний статус та порядок відчуження, але порушила вимоги чинного законодавства при його відчудженні.

В свою чергу, Комуністична партія України також розуміла межі цивільних прав на комунальне майно та відсутність у неї законодавчо встановлених підстав для безкоштовної приватизації майна. Проте, волевиявлення Комуністичної партії України виражалося в юридично значущій дії - поданні до органу місцевого самоврядування заяви про передачу майна у власність, тому прокурор вважає, що відповідач діяв недобросовісно, з чіткою спрямованістю на порушення порядку приватизації комунального майна та позбавлення інших зацікавлених фізичних та юридичних осіб можливості придбати комунальне майно на відкритому конкурсі.

Про вище вказане також свідчить прийняття Кролевецькою міською радою рішення від 22.02,2011 «Про передачу у власність Кролевецькій районній організації Комуністичної партії України будівлі з господарською спорудою по вул. Радянська, 20 м. Кролевець» за три дні до прийняття Кролевецькою міською радою рішення від 25.02.2011 «Про затвердження Програми приватизації майна спліьної власності територіальних громад сіл та міста Кролевецького району на 2011-2012 роки».

Порушення Кролевецькою міською радою умов та порядку приватизації комунального майна призвели до можливих економічних збитків (неотримання територіальною громадою коштів від відкритого продажу майна конкурентним способом), відсутності конкуренції на ринку, що вплинуло на права потенціальних покупців такого майна.

Такі дії свідчать про їх недобросовісність у зв`язку з усвідомленням незаконності особою, що розраховує на помилку або співучасть у порушенні закону з боку органу місцевого самоврядування.

Враховуючи викладене, суд вважає позовні вимоги обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню шляхом витребування незаконно відчуженого комунального майна та повернення його у власність територіальній громаді.

Відповідно до статті 73 ГПК України доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Згідно з частинами першою, третьою статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Верховний Суд неодноразово наголошував на необхідності застосування під час розгляду справи категорій стандартів доказування - правил, які дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою.

На сьогодні у праві існують такі основні стандарти доказування: "баланс імовірностей" (balance of probabilities) або "перевага доказів" (preponderance of the evidence); "наявність чітких та переконливих доказів" (clear and convincing evidence); "поза розумним сумнівом" (beyond reasonable doubt).

Стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Відповідно до статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були (аналогічний висновок викладений у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 25.06.2020 у справі № 924/233/18).

Тобто обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний.

Схожий стандарт під час оцінки доказів застосований Європейським судом з прав людини (далі - ЄСПЛ) у рішенні від 15.11.2007 у справі "Бендерський проти України" ("BENDERSKIY v. Ukraine"), в якому суд оцінюючи фактичні обставини справи звертаючись до балансу вірогідностей вирішуючи спір виходив з того, що факти встановлені у експертному висновку, є більш вірогідним за інші докази.

Статтею 86 ГПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Суд акцентує, що обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів.

Усебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування всіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язками, відносинами і залежностями. Таке з`ясування запобігає однобічності та забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.

У пунктах 1 - 3 частини першої статті 237 ГПК України передбачено, що при ухваленні рішення суд вирішує, зокрема питання чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин.

З`ясування відповідних обставин має здійснюватися із застосуванням критеріїв оцінки доказів передбачених статтею 86 ГПК України щодо відсутності у жодного доказу заздалегідь встановленої сили та оцінки кожного доказу окремо, а також вірогідності і взаємного зв`язку доказів у їх сукупності.

Разом з тим, суд вважає за необхідне зазначити, що Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України).

Враховуючи вищезазначене суд приходить до висновку про обґрунтованість позовних вимог та задоволення їх в повному обсязі.

Правове обґрунтування необхідності представництва інтересів держави Конотопською окружною прокуратурою у спірних правовідносинах:

Статтею 131-1 Конституції України визначено, що в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Відповідно до ч. З ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Частиною 4 статті 53 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) передбачено, що прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 08.04.1999 у справі №1-1/99 державні інтереси закріплюються як нормами Конституції України, так і нормами інших правових актів. Інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону, гарантування державної, економічної інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо.

Із урахуванням того, що «інтереси держави» є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Звернення прокурора до суду в даному випадку спрямоване на задоволення суспільної потреби у встановленні законності при вирішенні суспільно значимого питання законності використання нерухомого майна територіальної громади, яке здійснюється з порушенням вимог чинного законодавства.

Таким чином у зазначеному випадку наявний як державний так і суспільний інтерес.

Вирішуючи питання про справедливу рівновагу між інтересами суспільства і конкретної фізичної чи юридичної особи, Європейський Суд з прав

людини у своєму рішенні у справі «Трегубенко проти України» від 02.11.2004 категорично ствердив, що «правильне застосування законодавства незаперечно становить «суспільний інтерес».

Згідно ст. 5 Конституції України носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні є народ. Народ здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування.

Таким чином, з огляду на викладене, прокурор може заявити позов в інтересах держави, який виражається в інтересах частини Українського народу - членів територіальної громади, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює саме орган місцевого самоврядування, хоча останній, навпаки покликаний ці інтереси захищати.

Такий підхід узгоджується з Європейською хартією місцевого самоврядування 1985 року (ратифікована Законом України від 15.07.1997 №452/97-ВР), яка передбачає, що органи місцевого самоврядування при вирішенні відповідної частини публічних (суспільних) справ (риЬІісаґішгз) діють під власну відповідальність в інтересах місцевого населення, й у правовій системі держав-учасниць, зокрема у сфері адміністративного контролю за органами самоврядування, має забезпечуватись співмірність (баланс) між заходами контролю та важливістю інтересів, які контролюючий орган має намір захищати (ст. З, ст. 8).

Звернення прокурора до суду відповідає законній меті, оскільки спрямоване на задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні суспільно значимого питання щодо проведення приватизації об`єктів нерухомого майна у визначений законом спосіб.

Частиною 1 ст. 6 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» визначено, що первинним суб`єктом місцевого самоврядування, основним носієм його функцій і повноважень є територіальна громада села, селища, міста.

У ч.5 ст.16 цього Закону зазначено, що від імені та в інтересах територіальних громад права суб`єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради.

Згідно зі ст.60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності, зокрема, на комунальне майно. Право комунальної власності територіальної громади захищається законом на рівних умовах з правами власності інших суб`єктів.

Отже, правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об`єктами права комунальної власності належать органу місцевого самоврядування, яким у спірних правовідносинах є Кролевецька міська рада.

При цьому, ст. 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Кролевецька територіальна громада, як власник спірного об`єкта нерухомості, делегує Кролевецькій міській раді повноваження щодо здійснення права власності від її (громади) імені, в її інтересах, виключно у спосіб та у межах повноважень, передбачених законом.

Тобто воля територіальної громади, як власника, може виражатися лише в таких діях органу місцевого самоврядування, які відповідають вимогам законодавства та інтересам територіальної громади.

Таким чином, здійснення Кролевецькою міською радою розпорядження майном не у спосіб та поза межами повноважень, передбачених законом, не може оцінюватися як вираження волі територіальної громади.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові судової палати у господарських справах Верховного Суду України від 15.03.2017 у справі №916/2130/15.

Враховуючи викладене, нерухоме майно, право власності на яке на підставі рішень Кролевецької міської ради зареєстровано за Комуністичною партією України, підлягає поверненню Кролевецькій територіальній громаді.

При цьому, інтереси територіальної громади порушено самим же органом місцевого самоврядування, який діяв всупереч її інтересам та вимогам чинного законодавства, але водночас відповідно до ст. 4 ГПК України територіальна громада - Кролевецька ОТГ не може бути стороною у справі, оскільки не є ні юридичною особою, ні органом державної влади чи місцевого самоврядування.

Інші органи, уповноважені на захист інтересів держави у вказаній сфері або наділені повноваженнями звертатися до суду з позовом про повернення нерухомого комунального майна, відсутні.

Ураховуючи викладене, а також те, що у цій справі прокурор ставить вимогу про скасування прийнятого Кролевецькою міською радою незаконного рішення у зв`язку з чим Кролевецька міська рада набуває статус відповідача, прокурор виступає у вказаній справі як самостійний позивач.

Також слід зазначити, що іншого механізму захисту прав територіальної громади від неправомірних дій її представницького органу немає.

Ураховуючи наведене, наявні виключні підстави для представництва прокурором інтересів держави у спірних правовідносинах.

Правова позиція щодо правильності визначення прокурора самостійним позивачем у справах про оскарження рішень органів місцевого самоврядування наведено, зокрема, у постанові Верховного Суду від 05.02.2019 у справі №910/7813/18.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд керується наступним:

Статтею 123 ГПК України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Відповідно до статті 129 ГПК України судовий збір покладається: 1) у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; 2) у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Судовий збір, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в дохід бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати судового збору. Якщо інше не передбачено законом, у разі залишення позову без задоволення, закриття провадження у справі або залишення без розгляду позову позивача, звільненого від сплати судового збору, судовий збір, сплачений відповідачем, компенсується за рахунок держави в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Виходячи з фактичних обставин даної справи, відповідно до вимог статті 129 ГПК України, витрати прокурора по сплаті судового збору в сумі 9924 грн 00 коп. покладаються на відповідачів солідарно.

На підставі викладеного, керуючись статтями 129, 232, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

ВИРІШИВ:

1. Позов Керівника Конотопської окружної прокуратури до Комуністичної партії України, Кролевецька районна організація Комуністичної партії України та Кролевецька міська рада про визнання незаконним та скасування рішення, скасування державної реєстрації, припинення права власності, витребування майна - задовольнитит повністю.

2. Визнати незаконним та скасувати рішення Кролевецької міської ради від 22.02.2011 «Про передачу у власність Кролевецькій районній організації Комуністичної партії України будівлі з господарською спорудою по вул. Радянська (Грушевського), 20 м. Кролевець».

3. Визнати незаконною та скасувати державну реєстрацію права власності за Комуністичною партією України на об`єкт нерухомого майна - нежитлову будівлю з господарською спорудою з реєстраційним номером 14333230, проведену 13.05.2011 КП «Кролевецьке РБТІ» на підставі рішення шостої сесії Кролевецької міської ради від 19.04.2011.

4. Припинити право власності Комуністичної партії України на об`єкт нерухомого майна - нежитлову будівлю з господарською спорудою з реєстраційним номером 14333230.

5. Витребувати у власника майна - Комуністичну партію України (код ЄДРПОУ 00049147) на користь Кролевецькій територіальній громаді в особі Кролевецької міської ради (код ЄДРПОУ: 34135352) шляхом складання акта приймання-передачі нежитлову будівлю з господарською спорудою з реєстраційним номером 14333230, право власності на яке посвідчено свідоцтвом про право власності серії САС №872035 від 12.05.2011.

6. Стягнути солідарно з 1) Комуністичної партії України (04070, м. Київ, вул. Борисоглібська, б. 7, код ЄДРПОУ 00049147), 2) Кролевецька районна організація Комуністичної партії України (41300, Сумська область, Конотопський район, м. Кролевець, вул. Грушевського,20, код ЄДРПОУ 23300377) та 3) Кролевецька міська рада (41300, Сумська область, Конотопський район, м. Кролевець, площа Миру, 1, код ЄДРПОУ 34135352) на користь Сумської обласної прокуратури (р/р № UA598201720343120001000002983 в ДКСУ м. Київ, МФО 820172, код ЄДРПОУ 03527891) 9924 (дев`ять тисяч дев`ятсот двадцять чотири) гривні 00 коп. судового збору.

7. Видати Сумській обласні прокуратурі накази після набрання рішенням законної сили.

Відповідно до ст. 241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Згідно з ст. 256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 05.09.2022.

СуддяС.В. Заєць