Ухвала

від 04.09.2022 по справі 914/2951/20

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

05 вересня 2022 року

м. Київ

Справа № 914/2951/20

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Багай Н. О. - головуючого, Дроботової Т. Б., Чумака Ю. Я.,

розглянувши матеріали касаційної скарги заступника керівника Львівської обласної прокуратури

на постанову Західного апеляційного господарського суду від 25.07.2022 і рішення Господарського суду Львівської області від 11.10.2021 у справі

за позовом заступника керівника Львівської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Львівської міської ради

до Товариства з обмеженою відповідальністю "СКАЙ ДІСТРІКТ"</a>,

за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача: 1) Львівської обласної ради, 2) Управління майном спільної власності Львівської обласної ради, 3) Товариства з обмеженою відповідальністю "Бізнес Галерея Лев",

про витребування майна та скасування державної реєстрації права власності,

ВСТАНОВИВ:

25.08.2022 до Верховного Суду надійшла касаційна скарга заступника керівника Львівської обласної прокуратури на постанову Західного апеляційного господарського суду від 25.07.2022 (повний текст складено 27.07.2022) і рішення Господарського суду Львівської області від 11.10.2021 у справі № 914/2951/20, подана 22.08.2022 до Верховного Суду через засоби поштового зв`язку.

Перевіривши матеріали касаційної скарги заступника керівника Львівської обласної прокуратури, Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для залишення касаційної скарги без руху з огляду на таке.

Відповідно до пункту 5 частини 2 статті 290 Господарського процесуального кодексу України у касаційній скарзі повинно бути зазначено підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 287 цього Кодексу підстави (підстав).

Так, відповідно до абзацу 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини 1 цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 310 цього Кодексу.

Звертаючись із касаційною скаргою, заступник керівника Львівської обласної прокуратури посилається на підстави касаційного оскарження, передбачені пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, а саме неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права у зв`язку із застосуванням норми права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.

Верховний Суд зазначає, що у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини 2 статті 287 цього Кодексу скаржнику необхідно чітко вказати норму права, висновок щодо застосування якої був сформований Верховним Судом, дату прийняття відповідного судового рішення та номер справи, навести сам висновок і зазначити, в чому полягає невідповідність оскарженого судового рішення сформованій правозастосовчій практиці.

Проте касаційна скарга заступника керівника Львівської обласної прокуратури хоч і містить посилання на пункт 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, її зміст не є належним чином обґрунтованим з огляду на відсутність чіткої вказівки, які з переліку постанов, що згадані у касаційній скарзі, не були враховані судами попередніх інстанцій при винесенні оскаржуваних судових рішень.

Крім того, у касаційній скарзі заступник керівника Львівської обласної прокуратури наводить перелік постанов Верховного Суду, які містять висновки, що, на думку скаржника, не були враховані судом апеляційної інстанції при ухваленні оскаржуваної постанови. Проте скаржник не наводить самих висновків Верховного Суду, які, на його думку, не були враховані при ухваленні оскаржуваної постанови. Скаржник також не зазначає норми права, щодо застосування якої не враховано висновок Верховного Суду.

Також Верховний Суд звертає увагу скаржника на те, що посилання на постанови Пленуму Вищого господарського суду України не є підставою касаційного оскарження судових рішень відповідно до пункту 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

Скаржник також зазначає у касаційній скарзі, що судами при ухваленні оскаржуваних рішень не були досліджені всі докази у справі.

Водночас колегія суддів звертає увагу скаржника, що, оскаржуючи судові рішення на підставі пункту 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, скаржник повинен зазначити, яке саме процесуальне порушення, передбачене частинами 1, 3 статті 310 цього Кодексу, призвело до прийняття незаконного судового рішення, та вказати, яким чином це порушення впливає на встановлення обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

У разі посилання на недослідження зібраних у справі доказів, скаржнику необхідно зазначити, які саме докази не було досліджено судами попередніх інстанцій. У разі якщо скаржник вважає, що суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, він повинен зазначити, яке саме клопотання було відхилено судом та як це впливає на оскаржуване судове рішення. У разі посилання на встановлення судами обставин, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів, скаржник повинен вказати, який із доказів, на його думку, є недопустимим, та обґрунтувати таке твердження, а також зазначити, які обставини встановлено на підставі цього доказу, чому вони є суттєвими або як вони вплинули на прийняття оскаржуваного рішення.

Суд касаційної інстанції не може самостійно визначати підстави касаційного оскарження чи доповнювати касаційну скаргу міркуваннями, які сам заявник скарги не викладав у тексті касаційної скарги, оскільки вказане свідчитиме про порушення судом принципу змагальності сторін.

Таким чином, касаційна скарга заступника керівника Львівської обласної прокуратури оформлена з порушенням вимог статті 290 Господарського процесуального кодексу України, оскільки не містить належного обґрунтування підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1-4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

Крім того, відповідно до пункту 2 частини 4 статті 290 Господарського процесуального кодексу України до касаційної скарги додаються документи, що підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі, або документи, що підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.

Правові засади справляння судового збору, платників, об`єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору визначає Закон України "Про судовий збір".

Згідно з частиною 1 статті 4 зазначеного Закону судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Як установлено Верховним Судом, позовну заяву заступник керівника Львівської обласної прокуратури подав у листопаді 2020 року, її предметом є вимога немайнового характеру про скасування державної реєстрації права приватної власності Товариства з обмеженою відповідальністю "Бізнес Галерея Лев" на будівлі та споруди дитячого кардіоревматологічного санаторію, що розташовані за адресами: м. Львів, вул. Є. Коновальця, 114 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1148729246101) та м. Львів, вул. Є. Коновальця, 116 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1145716246101) та вимога майнового характеру про витребування з приватної власності Товариства з обмеженою відповідальністю "Бізнес Галерея Лев" до комунальної власності територіальної громади м. Львова в особі Львівської міської ради будівель та споруд дитячого кардіоревматологічного санаторію, розташованих за адресами: м. Львів, вул. Є. Коновальця, 114 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1148729246101) та м. Львів, вул. Є. Коновальця, 116 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1145716246101).

Згідно з пунктом 2 частини 1 статті 163 Господарського процесуального кодексу України ціна позову визначається у позовах про визнання права власності на майно або його витребування - вартістю майна.

Відповідно до частини 1 статті 190 Цивільного кодексу України майном як особливим об`єктом вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов`язки.

Таким чином, позовна вимога про витребування з приватної власності Товариства з обмеженою відповідальністю "Бізнес Галерея Лев" до комунальної власності територіальної громади м. Львова в особі Львівської міської ради будівель та споруд дитячого кардіоревматологічного санаторію, розташованих за адресами: м. Львів, вул. Є. Коновальця, 114 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1148729246101) та м. Львів, вул. Є. Коновальця, 116 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1145716246101) у розумінні змісту зазначених статей є майновою вимогою. Тому судовий збір сплачується за ставками, встановленими для позовних заяв майнового характеру, виходячи з вартості майна.

Як вбачається зі змісту оскаржуваної постанови, ціною позову у цій справі є 11 438 070,00 грн.

Відповідно до підпункту 2 пункту 2 частини 2 статті 4 Закону України "Про судовий збір" (у редакції, що діяла на час подання позовної заяви) за подання до господарського суду позовної заяви немайнового характеру судовий збір становив 1 розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" прожитковий мінімум для працездатних осіб станом на 01.01.2020 установлено у розмірі 2 102,00 грн.

Згідно з підпунктом 5 пункту 2 частини 2 статті 4 Закону України "Про судовий збір" (у редакції, чинній на час звернення з касаційною скаргою) за подання до господарського суду касаційної скарги на рішення суду ставка судового збору становить 200 % ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви.

Заступник керівника Львівської обласної прокуратури у касаційній скарзі просить скасувати постанову Західного апеляційного господарського суду від 25.07.2022 і рішення Господарського суду Львівської області від 11.10.2021 у справі № 914/2951/20 і ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Таким чином, звертаючись із касаційною скаргою, скаржник мав сплатити судовий збір у сумі 347 346,10 грн, а саме (2 102,00 грн + 11 438 070,00 грн х 1,5 %) х 200 %, де 2 102,00 - ставка судового збору за подання до господарського суду позовної заяви немайнового характеру, 11 438 070,00 грн - вартість спірного майна, 1,5 % - ставка судового збору за подання позовної заяви майнового характеру 200 % - ставка судового збору за подання касаційної скарги.

Однак скаржник доказів сплати судового збору до касаційної скарги не додав. Натомість заступник керівника Львівської обласної прокуратури звертається до Суду з клопотанням про відстрочення сплати судового збору, яке мотивує тим, що на момент подання касаційної скарги Львівською обласною прокуратурою ініційовано питання про сплату судового збору перед Державною казначейською службою України у Львівській області, що, на його думку, є підставою для відстрочення сплати судового збору до ухвалення судового рішення у справі.

Умови відстрочення та розстрочення сплати судового збору, зменшення його розміру або звільнення від його сплати встановлені статтею 8 Закону України "Про судовий збір".

За змістом частини 1 статті 8 Закону України "Про судовий збір", враховуючи майновий стан сторони, суд може своєю ухвалою за її клопотанням відстрочити або розстрочити сплату судового збору на певний строк, але не довше ніж до ухвалення судового рішення у справі за таких умов:

1) розмір судового збору перевищує 5 відсотків розміру річного доходу позивача - фізичної особи за попередній календарний рік; або

2) позивачами є:

а) військовослужбовці;

б) батьки, які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину з інвалідністю, якщо інший з батьків ухиляється від сплати аліментів;

в) одинокі матері (батьки), які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину з інвалідністю;

г) члени малозабезпеченої чи багатодітної сім`ї;

ґ) особа, яка діє в інтересах малолітніх чи неповнолітніх осіб та осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена; або

3) предметом позову є захист соціальних, трудових, сімейних, житлових прав, відшкодування шкоди здоров`ю.

Верховний Суд при цьому зазначає, що положення пунктів 1 та 2 частини 1 статті 8 Закону України "Про судовий збір" не поширюються на юридичних осіб, незалежно від наявності майнового критерію (майнового стану учасника справи - юридичної особи), а положення пункту 3 частини 1 статті 8 Закону України "Про судовий збір" можуть бути застосовані до юридичної особи за наявності майнового критерію, але тільки у справах, визначених цим пунктом, тобто предметом позову у яких є захист соціальних, трудових, сімейних, житлових прав, відшкодування шкоди здоров`ю (п. 45 Постанови Великої Палати Верховного суду від 14.01.2021 у справі №0940/2276/18).

Оскільки скаржник не належить до категорій осіб, визначених пунктами 1 та 2 частини 1 статті 8 Закону України "Про судовий збір", а предметом спору у справі № 914/2951/20 не є захист соціальних, трудових, сімейних, житлових прав, відшкодування шкоди здоров`ю, відсутні підстави для задоволення клопотання заступника керівника Львівської обласної прокуратури про відстрочення сплати судового збору.

Крім того, відповідно до частини 1 статті 288 Господарського процесуального кодексу України касаційна скарга на судове рішення подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, що оскаржується, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Згідно з частинами 2, 3 статті 288 Господарського процесуального кодексу України учасник справи, якому повне судове рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження, якщо касаційна скарга подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому такого судового рішення. Строк на касаційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині 4 статті 293 цього Кодексу.

Повний текст постанови Західного апеляційного господарського суду від 25.07.2022 складено 27.07.2022, тому останнім днем її оскарження, відповідно до положень Господарського процесуального кодексу України, є 16.08.2022.

Заступник керівника Львівської обласної прокуратури подав касаційну скаргу 22.08.2022, тобто поза межами 20-денного строку, встановленого частиною 1 статті 288 Господарського процесуального кодексу України для подання касаційної скарги.

Скаржник у касаційній скарзі просить поновити строк на касаційне оскарження, і зазначає, що копію оскаржуваної постанови апеляційної інстанції отримав 01.08.2022. На підтвердження викладеного скаржник надав копію першого аркуша оскаржуваної постанови з відміткою про отримання, а саме з власним вхідним штампом від 01.08.2022 № 25547-22.

Проте нормами Господарського процесуального кодексу України не передбачається автоматичного та безумовного поновлення строку на касаційне оскарження у зв`язку з самим лише посиланням на дату отримання копії судового рішення. Дійсно, учасник справи має право на поновлення пропущеного строку, якщо касаційна скарга подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому такого судового рішення, проте для цього необхідно обґрунтувати поважність причин пропуску такого строку та надати суду відповідні докази.

Такими доказами можуть бути, зокрема, поштовий конверт зі штрихкодовим ідентифікатором, у якому копія оскаржуваної постанови надійшла скаржникові, або довідка відділення поштового зв`язку про дату отримання скаржником копії оскаржуваної постанови.

Розглянувши клопотання заступника керівника Львівської обласної прокуратури про поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження, суд дійшов висновку, що підстави, викладені у ньому, є неповажними у зв`язку з відсутністю належних доказів на їх підтвердження. Вхідний штамп на копії оскаржуваної постанови, на який посилається скаржник як на доказ отримання постанови апеляційної інстанції, не є належним доказом отримання зазначеної постанови саме 01.08.2022.

Відповідно до частини 3 статті 292 Господарського процесуального кодексу України, касаційна скарга залишається без руху у випадку, якщо вона подана після закінчення строків, установлених статтею 288 цього Кодексу, і особа, яка її подала, не порушує питання про поновлення цього строку, або якщо підстави, наведені нею у заяві, визнані неповажними. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали про залишення касаційної скарги без руху особа має право звернутися до суду касаційної інстанції із заявою про поновлення строку або навести інші підстави для поновлення строку. Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або наведені підстави для поновлення строку на касаційне оскарження визнані неповажними, суд відмовляє у відкритті касаційного провадження на підставі пункту 4 частини першої статті 293 цього Кодексу.

Отже, для усунення недоліків касаційної скарги заступнику керівника Львівської обласної прокуратури необхідно:

- подати нову редакцію касаційної скарги, у якій навести та обґрунтувати передбачену (передбачені) статтею 287 Господарського процесуального кодексу України підставу (підстави) подання цієї скарги (із урахуванням змісту цієї ухвали);

- подати до суду касаційної інстанції докази сплати судового збору у встановлених законом порядку і розмірі (347 346,10 грн) за реквізитами, що зазначені на офіційному сайті Верховного Суду в розділі "Судовий збір";

- подати клопотання про поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження та доказ (докази) на підтвердження поважності причин пропуску цього строку, яким, зокрема, може бути належним чином засвідчена копія конверта, у якому оскаржувана постанова надійшла на адресу скаржника.

З огляду на викладене касаційна скарга заступника керівника Львівської обласної прокуратури на постанову Західного апеляційного господарського суду від 25.07.2022 і рішення Господарського суду Львівської області від 11.10.2021 у справі № 914/2951/20 підлягає залишенню без руху на підставі частин 2, 3 статті 292 Господарського процесуального кодексу України, із наданням скаржнику строку для усунення зазначених недоліків.

У разі невиконання у встановлений строк вимог цієї ухвали заступнику керівника Львівської обласної прокуратури буде відмовлено у відкритті касаційного провадження на постанову Західного апеляційного господарського суду від 25.07.2022 і рішення Господарського суду Львівської області від 11.10.2021 у справі № 914/2951/20 на підставі пункту 4 частини 1 статті 293 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись статтями 234, 288, 290, частинами 2, 3 статті 292 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу заступника керівника Львівської обласної прокуратури Західного апеляційного господарського суду від 25.07.2022 і рішення Господарського суду Львівської області від 11.10.2021 у справі № 914/2951/20 залишити без руху до 30.09.2022, але строк виконання цієї ухвали не може перевищувати десяти днів із дня вручення її скаржникові.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.

Головуючий Н. О. Багай

Судді Т. Б. Дроботова

Ю. Я. Чумак