Ухвала

від 22.11.2022 по справі 914/2951/20

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

22 листопада 2022 року

м. Київ

cправа № 914/2951/20

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Багай Н. О. - головуючого, Дроботової Т. Б., Сухового В. Г.,

секретар судового засідання - Письменна О. М.,

за участю представників:

прокурора - Красножон О. М.,

позивача - Піскун А. Й. (самопредставництво, в режимі відеоконференції),

відповідача - Столярчука А. Л. (адвоката, в режимі відеоконференції),

третьої особи-1 - Гасяка Я. В. (самопредставництво, в режимі відеоконференції),

третьої особи-2 - Горака Я. П. (самопредставництво, в режимі відеоконференції),

третьої особи-3 - Мехеда Н. В. (адвоката, в режимі відеоконференції),

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Львівської міської ради

на постанову Західного апеляційного господарського суду від 25.07.2022 (колегія суддів: Марко Р. І. - головуючий, Матущак О. І., Скрипчук О. С.) і рішення Господарського суду Львівської області від 11.10.2021 (суддя Фартушок Т. Б.) у справі

за позовом заступника керівника Львівської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Львівської міської ради

до Товариства з обмеженою відповідальністю "СКАЙ ДІСТРІКТ"

за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача: 1) Львівської обласної ради, 2) Управління майном спільної власності Львівської обласної ради, 3) Товариства з обмеженою відповідальністю "Бізнес Галерея "Лев",

про витребування майна та скасування державної реєстрації права власності,

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст позовних вимог

1.1. У листопаді 2020 року Львівська обласна прокуратура в інтересах держави в особі Львівської міської ради звернулася до Господарського суду Львівської області з позовом з урахуванням заяв про зміну предмета позову та заміну відповідача у справі до Товариства з обмеженою відповідальністю "СКАЙ ДІСТРІКТ" (далі - ТОВ "СКАЙ ДІСТРІКТ"), в якому просила суд:

- витребувати з приватної власності ТОВ "СКАЙ ДІСТРІКТ" до комунальної власності територіальної громади м. Львова в особі Львівської міської ради будівлі та споруди дитячого кардіоревматологічного санаторію а саме: нежитлову будівлю загальною площею 79,7 м2, яка знаходиться за адресою: м. Львів, вул. Коновальця, 114 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2264822346101);

нежитлову будівлю загальною площею 107,2 м2, яка знаходиться за адресою: м. Львів, вул. Коновальця, 114/1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2264827946101), опис: столова літ. "Б-1" площею 54,8 м2; овочесховище літ. "Г-1" площею 27,1 м2; гараж літ. "Д-1" площею 17,4 м2; склад літ. "В-1" площею 18,8 м2; хвіртка № 1; огорожа № 2; огорожа № 3; хвіртка № 4; ворота № 5, огорожа № 6, замощення І, замощення II;

нежитлову будівлю загальною площею 144,9 м2, яка знаходиться за адресою: м. Львів, вул. Коновальця, 116 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2264831146101), опис: огорожа № 1, фонтан № 2, замощення І;

нежитлову будівлю загальною площею 249 м2, яка знаходиться за адресою: м. Львів, вул. Коновальця, 116/1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2264833646101) (далі - спірні будівлі та споруди);

- скасувати державну реєстрацію права власності за ТОВ "СКАЙ ДІСТРІКТ" на спірні будівлі та споруди з одночасним припиненням права власності.

1.2. Позовні вимоги з урахуванням заяв про зміну предмета позову обґрунтовані тим, що Львівською обласною прокуратурою виявлено факт незаконного вибуття з комунальної власності Львівської міської ради нерухомого майна - нежитлових приміщень дитячого кардіоревматологічного санаторію, що знаходяться за адресами: м. Львів, вул. Коновальця, 114 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1148729246101) та м. Львів, вул. Коновальця, 116 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1145716246101). З 1993 року ці приміщення були в комунальній власності територіальної громади міста Львова на підставі рішення Львівської обласної ради від 12.05.1993 № 288, однак у 2008 році Львівська обласна рада без згоди Львівської міської ради оформила за собою право власності на зазначені приміщення.

1.3. У подальшому ці нежитлові приміщення дитячого кардіоревматологічного санаторію були зареєстровані за суб`єктом господарювання і на момент звернення з позовом у цій справі перебували у приватній власності Товариства з обмеженою відповідальністю "Бізнес Галерея "Лев" (далі - ТОВ "Бізнес Галерея "Лев") на підставі договору купівлі-продажу від 30.04.2020, укладеного між Управлінням майном спільної власності Львівської області та ТОВ "Бізнес Галерея "Лев".

1.4. Разом з тим згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав 28.12.2020 Товариством з обмеженою відповідальністю "Український інститут технічного нагляду та інвентаризації" підготовлено два висновки щодо можливості поділу об`єкта нерухомого майна - будівель та споруд дитячого кардіоревматологічного санаторію на 4 об`єкти, які зазначені в пункті 1.1 цієї постанови Верховного Суду (спірні будівлі та споруди).

1.5. У подальшому під час розгляду цієї справи 09.02.2021 між ТОВ "Бізнес Галерея "Лев" та ТОВ "СКАЙ ДІСТРІКТ" укладено договір купівлі-продажу спірних будівель та споруд.

1.6. З урахуванням таких обставин прокурор звернувся з позовом до суду, оскільки вважав порушеним право власника - територіальної громади м. Львова, і таке порушення пов`язане із позбавленням володіння, а інтерес позивача полягає у поверненні майна із чужого незаконного володіння. Належним способом захисту такого права та інтересу, на думку прокурора, є вимога про визнання недійсним свідоцтва про право власності на спірні будівлі та споруди, витребування майна із чужого незаконного володіння у останнього набувача та скасування державної реєстрації права власності з одночасним припиненням права власності.

2. Короткий зміст судових рішень

2.1. Рішенням Господарського суду Львівської області від 11.10.2021, залишеним без змін постановою Західного апеляційного господарського суду від 25.07.2022 у справі № 914/2951/20, відмовлено у повному обсязі у задоволенні позовних вимог Львівської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Львівської міської ради до ТОВ "СКАЙ ДІСТРІКТ" про витребування з приватної власності відповідача спірних будівель та споруд, скасування державної реєстрації права власності за ТОВ "СКАЙ ДІСТРІКТ" на спірні будівлі та споруди з одночасним припиненням права власності.

2.2. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, господарські суди попередніх інстанцій виходили з того, що у справі № 910/13969/18 судами встановлено, що рішенням Львівської обласної ради від 30.06.2009 № 937 змінено суть первісної редакції рішення Львівської обласної ради від 26.02.2008 № 477, оскільки ним вирішено оформити право спільної власності територіальних громад Львівської області за Львівською обласною радою на спірні об`єкти, належні територіальній громаді м. Львова, саме як об`єкти нерухомого майна, без наявності прийнятого Львівською міською радою до 26.02.2008 рішення про надання згоди на вилучення у територіальної громади м. Львова та передачу у спільну власність територіальних громад Львівської області таких об`єктів нерухомого майна, як це передбачено частиною 8 статті 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні". Тому, за висновком господарських судів попередніх інстанцій, перехід від Львівської міської ради права власності на комунальне майно (дитячого ревмокардіологічного санаторію) до Львівської обласної ради здійснювалось з порушенням положень частини 8 статті 60 Закону України "Про місцеве самоврядування".

2.3. З урахуванням наведених фактичних обставин справи господарські суди встановили наявність порушеного права позивача, оскільки вибуття спірного майна з власності територіальної громади м. Львова в особі позивача відбулось поза волею власника. При цьому суди констатували відсутність невідповідності втручання у право на мирне володіння майном. Разом з тим господарські суди попередніх інстанцій дійшли висновку про те, що прокурор в інтересах держави в особі Львівської міської ради звернувся до Господарського суду Львівської області з пропуском строку позовної давності, що є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог.

2.4. Крім того, апеляційний господарський суд установив та зазначив, що Львівська міська рада під час розгляду цієї справи в господарському суді першої інстанції не заявляла клопотання про визнання поважними причини пропуску прокурором строку позовної давності, а тому такі обставини виключають можливість задоволення цього клопотання на стадії апеляційного перегляду справи. Разом з тим апеляційний господарський суд дійшов висновку про те, що доводи, викладені у клопотанні про визнання поважними причин пропуску строку позовної давності, не свідчать про поважність причин пропуску такого строку.

3. Короткий зміст вимог касаційної скарги та заперечень на неї

3.1. Не погоджуючись із постановою Західного апеляційного господарського суду від 25.07.2022 та рішенням Господарського суду Львівської області від 11.10.2021 у справі № 914/2951/20, до Верховного Суду звернулася Львівська міська рада з касаційною скаргою, в якій просить скасувати зазначені судові рішення та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

3.2. Обґрунтовуючи підстави касаційного оскарження, Львівська міська рада зазначає, що оскаржувані судові рішення господарських судів попередніх інстанцій ухвалені з порушенням норм процесуального права (статей 75, 236, 238, 316 Господарського процесуального кодексу України) та неправильним застосуванням норм матеріального права (статей 256, 261, 267, 316, 321, 328, 388 Цивільного кодексу України). Львівська міська рада, звертаючись із касаційною скаргою, зазначає, що касаційна скарга подається на підставі пункту 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

3.3. Скаржник наголошує, що господарські суди попередніх інстанцій, ухвалюючи оскаржувані судові рішення, застосували положення статті 75 Господарського процесуального кодексу України без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 01.09.2020 у справі № 907/29/19, від 03.07.2018 у справі № 917/1345/17, постановах Верховного Суду від 22.10.2019 у справі № 910/2039/18, від 14.01.2020 у справі № 910/3581/17, від 01.08.2018 у справі № 641/76/17, від 04.07.2018 у справі № 653/1096/16-ц.

3.4. Львівська обласна рада у відзиві на касаційну скаргу просить касаційну скаргу Львівської міської ради задовольнити частково, оскаржувані рішення господарських судів попередніх інстанцій змінити, виклавши їх мотивувальні частини в іншій редакції, відмовивши у задоволенні позовних вимог по суті за безпідставністю. На думку Львівської обласної ради, у цьому випадку відсутні підстави для задоволення позовних вимог. Крім того, Львівська обласна рада наголошує, що у позові, поданому у цій справі, строки позовної давності були пропущені без поважних причин, що є самостійною підставою для відмови у задоволенні позовних вимог.

3.5. Верховний Суд зазначає, що Господарським процесуальним кодексом України не передбачено право Верховного Суду змінювати мотивувальні частини судових рішень господарських судів попередніх інстанцій на підставі відзиву, поданого учасником справи. Отже, така вимога, викладена у відзиві на касаційну скаргу, не може бути задоволена Верховним Судом. Водночас Верховний Суд враховує інші доводи, які викладені у відзиві Львівської обласної ради на касаційну скаргу Львівської міської ради.

3.6. Львівська обласна рада у клопотанні про закриття касаційного провадження просить постановити ухвалу, якою закрити касаційне провадження за касаційною скаргою Львівської міської ради на постанову Західного апеляційного господарського суду від 25.07.2022 та рішення Господарського суду Львівської області від 11.10.2021 у справі № 914/2951/20. Львівська обласна рада вважає, що фактичні обставини у справі, яка розглядається, є абсолютно відмінними від усіх справ, на які посилається скаржник. На думку Львівської обласної ради, справи, на які посилається Львівська міська рада, відрізняються предметом і підставами позову, способом захисту та установленими фактичними обставинами справи, що свідчить про неподібність правовідносин.

3.7. ТОВ "Бізнес Галерея "Лев" у клопотанні про закриття касаційного провадження просить постановити ухвалу, якою закрити касаційне провадження за касаційною скаргою Львівської міської ради на постанову Західного апеляційного господарського суду від 25.07.2022 та рішення Господарського суду Львівської області від 11.10.2021 у справі № 914/2951/20 на підставі пункту 5 частини 1 статті 296 Господарського процесуального кодексу України. На думку ТОВ "Бізнес Галерея "Лев", Львівська міська рада не довела невідповідність оскаржуваних судових рішень сформованій правозастосовчій практиці, що відповідно до положень Господарського процесуального кодексу України є підставою для закриття касаційного провадження.

3.8. 14.10.2022 до Верховного Суду надійшов відзив Управління майном спільної власності Львівської обласної ради на касаційну скаргу Львівської міської ради, поданий 12.10.2022 через засоби поштового зв`язку. Верховний Суд установив, що ухвалою Верховного Суду від 26.09.2022 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Львівської міської ради на постанову Західного апеляційного господарського суду від 25.07.2022 та рішення Господарського суду Львівської області від 11.10.2021 у справі № 914/2951/20 та встановлено учасникам справи строк для подання відзиву на касаційну скаргу до 11.10.2022. У клопотанні про продовження строку на подання відзиву на касаційну скаргу заявник просить продовжити такий строк у зв`язку з перебуванням у відпустці представника Управління майном спільної власності Львівської обласної, який брав участь у судових засіданнях в цій справі, а також зважаючи на складну безпекову ситуацію. При цьому Управління майном спільної власності Львівської обласної ради у відзиві на касаційну скаргу Львівської міської ради просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення господарських судів попередніх інстанцій - без змін.

3.9. 17.10.2022 до Верховного Суду надійшов відзив ТОВ "Бізнес Галерея "Лев" на касаційну скаргу Львівської міської ради, поданий 14.10.2022 через засоби поштового зв`язку. ТОВ "Бізнес Галерея "Лев" у відзиві на касаційну скаргу Львівської міської ради просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення господарських судів попередніх інстанцій - без змін. При цьому ТОВ "Бізнес Галерея "Лев" зазначає, що у зв`язку із складною безпековою ситуацією заявник був позбавлений можливості у встановлений судом строк направити копії відзиву на касаційну скаргу учасникам справи та до Верховного Суду. З огляду на викладене ТОВ "Бізнес Галерея "Лев" просить врахувати доводи, які наведені у цьому відзиві.

3.10. 24.10.2022 до Верховного Суду надійшов відзив ТОВ "СКАЙ ДІСТРІКТ" на касаційну скаргу Львівської міської ради, поданий 20.10.2022 через засоби поштового зв`язку. При цьому ТОВ "СКАЙ ДІСТРІКТ" не просить поновити строк для подання відзиву на касаційну скаргу.

3.11. Верховний Суд не може взяти до уваги доводи, викладені у відзивах Управління майном спільної власності Львівської обласної ради, ТОВ "Бізнес Галерея "Лев", ТОВ "СКАЙ ДІСТРІКТ" на касаційну скаргу Львівської міської ради, оскільки такі відзиви на касаційну скаргу подано з порушенням норм Господарського процесуального кодексу України.

4. Обставини справи, встановлені судами

4.1. Господарські суди попередніх інстанцій установили, що Львівською обласною радою 26.02.2008 прийнято рішення № 477 "Про питання врегулювання прав власності на об`єкти нерухомого майна спільної власності територіальних громад Львівської області". Пунктом 6 цього рішення вирішено оформити право спільної власності територіальних громад Львівської області за Львівською обласною радою на певні об`єкти нерухомого майна, які задовольняють спільні потреби територіальних громад Львівської області (перелік майна визначено у таблиці рішення).

4.2. Крім того, 08.07.2008 Львівською обласною радою прийнято рішення № 669 "Про прийняття у спільну власність територіальних громад Львівської області закладів охорони здоров`я", згідно з яким надано згоду на прийняття у спільну власність територіальних громад Львівської області таких лікувальних закладів: Комунальна інфекційна клінічна лікарня м. Львова, що знаходиться за адресою: вул. Пекарська, 54, м. Львів; Львівське комунальне міське медичне об`єднання "Фтизіопульмонологія", що знаходиться за адресою: вул. Лемківська, 24, м. Львів; Львівський міський психоневрологічний диспансер, що знаходиться за адресою: вул. Коциловського, 30, м. Львів; Комунальний Львівський міський шкірно-венерологічний диспансер, що знаходиться за адресою: вул. Замарстинівська, 83, м. Львів; Комунальний дитячий туберкульозний санаторій, що знаходиться за адресою: вул. Антоновича, 80, м. Львів; Комунальний дитячий ревмокардіологічний санаторій, що знаходиться за адресою: вул. Коновальця, 116, м. Львів; Комунальний будинок № 1 м. Львова для дітей з порушенням центральної нервової системи і порушенням психіки, що знаходиться за адресою: вул. Комаринця, 2 А, м. Львів; Комунальний будинок № 2 м. Львова для дітей з порушенням центральної нервової системи і порушенням психіки, що знаходиться за адресою: вул. Антоновича, 117, м. Львів.

4.3. Пунктом 2 зазначеного рішення доручено Управлінню майном спільної власності Львівської обласної ради забезпечити прийняття у спільну власність територіальних громад Львівської області закладів охорони здоров`я, зазначених у пункті 1 цього рішення.

4.4. Господарські суди попередніх інстанцій також установили, що ухвалою Львівської міської ради від 10.07.2008 № 1939 "Про передачу закладів охорони здоров`я, що надають спеціалізовану медичну та санітарно-реабілітаційну допомогу" вирішено прийняти пропозицію Львівської обласної ради та погодити передачу у спільну власність Львівської обласної ради таких закладів охорони здоров`я: Комунального будинку дитини № 1 м Львова для дітей з порушенням центральної нервової системи та порушенням психіки; Комунального будинку дитини № 2 м. Львова для дітей з порушенням центральної нервової системи і порушенням психіки; Комунального дитячого туберкульозного санаторію м. Львова; Комунального дитячого ревмокардіологічного санаторію; Комунального Львівського міського шкірно-венерологічного диспансеру; Львівського міського медичного об`єднання Фтизіопульмонологія; Львівського міського психоневрологічного диспансеру; Комунальної інфекційної клінічної лікарні.

4.5. Пунктом 2 зазначеної ухвали доручено Управлінню охорони здоров`я департаменту гуманітарної політики забезпечити передачу закладів охорони здоров`я, зазначених в пункті 1, відповідно до чинного законодавства у термін до 01.10.2008.

4.6. Господарськими судами констатовано, що згідно з актом приймання-передачі закладів охорони здоров`я, які надають спеціалізовану медичну та санітарно-реабілітаційну допомогу, від 19.09.2008 Управлінням охорони здоров`я Департаменту гуманітарної політики Львівської міської ради передано, а Управлінням майном спільної власності Львівської обласної ради прийнято, зокрема Комунальний дитячий ревмокардіологічний санаторій, що знаходиться за адресою: м. Львів, вул. Коновальця, 116, балансовою вартістю 920 367,00 грн та залишковою вартістю 886 783,00 грн. Зазначений акт складено на підставі рішення Львівської обласної ради від 08.07.2008 № 669 "Про прийняття у спільну власність територіальних громад Львівської області закладів охорони здоров`я", ухвали Львівської міської ради від 10.07.2008 № 1939 "Про передачу закладів охорони здоров`я, що надають спеціалізовану медичну та санітарно-реабілітаційну допомогу" та наказу Управління майном спільної власності від 16.07.2008.

4.7. 30.06.2009 рішенням Львівської обласної ради № 937 у зазначене рішення Львівської обласної ради від 26.02.2008 № 477 внесено зміни, зокрема пункт 6 доповнено підпунктами 37-43.

4.8. Відповідно до пункту 41 рішення від 30.06.2009 № 937 до переліку нерухомого майна, щодо якого вирішено оформити право спільної власності територіальних громад Львівської області за Львівською обласною радою на об`єкти нерухомого майна, які задовольняють спільні потреби територіальних громад Львівської області, додано корпуси № 1 та № 2 Комунального закладу Львівської обласної ради "Дитячий ревмакардіологічний санаторій, що знаходиться за адресою: вул. Коновальця, 114, 116 , м. Львів.

4.9. Господарськими судами зазначено, що свідоцтвами про право власності на нерухоме майно від 06.07.2009 на підставі рішень Львівської міської ради від 26.02.2008 № 477 та від 30.06.2009 № 937 за Львівською обласною радою зареєстровано право комунальної власності на Комунальний заклад Львівської обласної ради "Дитячий ревмокардіологічний санаторій", що знаходиться за адресою: вул. Коновальця, 114, м. Львів, а саме: корпус № 2 літ. "А-1" загальною площею 190 м2; столова, літ. "Б-1" загальною площею 54,8 м2; овочесховище літ "Г-1" загальною площею 27,1 м2; гараж літ. "Д-1" загальною площею 17,4 м2; склад літ. "В-1" загальною площею 18,8 м2, хвіртка № 1; огорожа № 2; огорожа № 3; хвіртка № 4; ворота № 5; огорожа № 6; замощення І; замощення ІІ; та за адресою: вул. Коновальця, 116, м. Львів, а саме: корпус № 1 літ. "А-2" загальною площею 396,0 м2; огорожа № 1; фонтан № 2; замощення І.

4.10. Крім того, господарські суди встановили, що розпорядженням Львівського міського голови від 01.04.2015 № 89 "Про утворення робочої групи для вивчення питання функціонування приміщень обласних лікувальних закладів, які знаходяться у комунальній власності міста" утворено робочу групу для вивчення питання функціонування приміщень обласних лікувальних закладів, які знаходяться у комунальній власності міста, у складі: Г. Слічна - директор департаменту гуманітарної політики (керівник робочої групи); А. Піскун - спеціаліст 1-ї категорії відділу правового забезпечення роботи виконавчих органів Львівської міської ради юридичного управління (секретар робочої групи); члени робочої групи: І. Кулинич - директор департаменту економічної політики; В. Зуб - начальник управління охорони здоров`я департаменту гуманітарної політики; Г. Пайонкевич - начальник юридичного управління; І. Свистун - начальник управління комунальної власності департаменту економічної політики.

4.11. Пунктом 2 розпорядження Львівського міського голови від 01.04.2015 № 89 робочій групі доручено вивчити питання функціонування приміщень обласних лікувальних закладів, які знаходяться у комунальній власності міста, а за результатами роботи подати Львівському міському голові свої висновки та пропозиції в термін до 06.04.2015.

4.12. Господарські суди встановили, що листом від 05.07.2015 № 1104-вих-525 Львівський міський голова звернувся до Львівської обласної ради з проханням надати в стислі терміни належним чином засвідчені копії актів, на підставі яких було здійснено державну реєстрацію права комунальної власності Львівської обласної ради на об`єкти нерухомого майна. Судами зазначено, що в цьому листі згадується про створення робочої групи для вивчення питання функціонування приміщень обласних лікувальних закладів, які знаходяться у комунальній власності міста, а також, зокрема про рішення Львівської міської ради від 26.02.2008 № 477 та від 30.06.2009 № 937.

4.13. Листом від 07.09.2015 № 1082 Управління майном спільної власності Львівської обласної ради повідомило Львівську міську раду про те, що на виконання доручення голови Львівської обласної ради Управління майном спільної власності Львівської обласної розглянуло лист Львівської міської ради від 05.07.15 № 1104-вих-525, та повідомило, що підставою державної реєстрації права спільної власності територіальних громад Львівської області на нерухоме майно 8 обласних комунальних закладів охорони здоров`я стали ухвала Львівської міської ради від 10.07.2008 № 1939 "Про передачу закладів охорони здоров`я, що надають спеціалізовану медичну та санітарно-реабілітаційну допомогу" та рішення Львівської обласної ради від 08.07.2008 № 669 "Про прийняття у спільну власність територіальних громад Львівської області закладів охорони здоров`я".

4.14. Рішенням Львівської обласної ради від 19.11.2019 № 928 "Про реорганізацію комунального закладу Львівської обласної ради "Комунальний дитячий кардіоревматологічний санаторій" шляхом приєднання його до Комунального некомерційного підприємства Львівської обласної ради "Львівська обласна дитяча клінічна лікарня "ОХМАТДИТ" з метою покращення якості та доступності медичного обслуговування населення, підвищення ефективності використання бюджетних коштів і кадрового потенціалу, враховуючи висновки постійних комісій з питань охорони здоров`я, материнства, соціального захисту і питань комунального майна та приватизації, Львівська обласна рада вирішила припинити Комунальний заклад Львівської обласної ради "Комунальний дитячий кардіоревматологічний санаторій" (ідентифікаційний код юридичної особи 23957137, місцезнаходження: вул. Коновальця, 116, м. Львів) шляхом приєднання його до Комунального некомерційного підприємства Львівської обласної ради "Львівська обласна дитяча клінічна лікарня "ОХМАТДИТ", та передбачено, що Комунальне некомерційне підприємство Львівської обласної ради "Львівська обласна дитяча клінічна лікарня "ОХМАТДИТ" є правонаступником майна, прав та обов`язків Комунального закладу Львівської обласної ради "Комунальний дитячий кардіоревматологічний санаторій".

4.15. Судами встановлено, що пунктом 6 зазначеного рішення вирішено внести зміни в додаток № 1 "Перелік об`єктів спільної власності територіальних громад області для приватизації способом аукціону" до рішення Львівської обласної ради від 28.05.2019 № 852 "Про перелік об`єктів спільної власності територіальних громад області, що підлягають приватизації, та окремі майнові питання", доповнивши його рядком 7: "комплекс будівель та споруд, що знаходяться на вул. Коновальця, 114, 116, м. Львів загальною площею 704,1 м2".

4.16. Наказом Управління майном спільної власності від 13.04.2020 № 22-в "Про приватизацію комплексу будівель та споруд, що знаходяться за адресою: м. Львів, вул. Коновальця, 114, 116" наказано затвердити протокол про результати електронного аукціону № UA-PS-2020-03-12-000081-3, сформований 06.04.2020 (14:48:10) з продажу комплексу будівель та споруд за, що знаходяться за адресою: вул. Коновальця, 114, 116, м. Львів; за результатами проведеного аукціону вирішено укласти з ТОВ "Бізнес галерея "Лев" договір купівлі-продажу комплексу будівель та споруд, що знаходяться за адресою: вул. Коновальця, 114, 116, м. Львів. Ціна продажу становить 37 000 001,00 грн, в тому числі ПДВ 6 166 666,83 грн.

4.17. Господарськими судами зазначено, що 30.04.2020 між Управлінням майном спільної власності Львівської області та ТОВ "Бізнес Галерея "Лев" укладено договір купівлі-продажу нерухомого майна способом продажу на аукціоні, за умовами якого продавець зобов`язувався передати у власність покупця комплекс будівель і споруд, що розташовані за адресою: м. Львів, вул. Коновальця, 114, а саме: корпус № 2 літ. "А-1" площею 190 м2; столова літ. "Б-1" площею 54,8 м2; овочесховище літ. "Г-1" площею 27,1 м2; гараж літ. "Д-1" площею 17,4 м2; склад літ. "В-1" площею 18,8 м2; хвіртка № 1; огорожа № 2; огорожа № 3; хвіртка № 4; ворота № 5, огорожа № 6, замощення І, замощення II; будівлі та споруди, що розташовані за адресою: м. Львів, вул. Коновальця 116, а саме: корпус № 1, літ. А-2, площею 396,0 м2; огорожа № 1; фонтан № 2; замощення І. Ці об`єкти розташовані на земельній ділянці загальною площею 0,4426 га, кадастровий номер земельної ділянки 4610136900:04:001:0021.

Цей договір підписано уповноваженими представниками, а їх підписи завірено відтисками печаток юридичних осіб сторін договору та засвідчено приватним нотаріусом Стефанюк О. І., про що зроблено запис № 2258.

4.18. 29.05.2020 приватним нотаріусом Стефанюк О. І. зареєстровано право приватної власності ТОВ "Бізнес галерея "Лев" на зазначені у договорі купівлі-продажу будівлі та споруди.

4.19. Крім того, суди встановили, що 09.02.2021 між ТОВ "Бізнес галерея "Лев" та ТОВ "СКАЙ ДІСТРІКТ" укладено договір купівлі-продажу нерухомого майна, за умовами якого продавець передає, а покупець приймає у власність нерухоме майно, а саме:

нежитлову будівлю загальною площею 249 м2, що розташована за адресою: м. Львів, вул. Коновальця, буд. 116/1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2264833646101);

нежитлову будівлю загальною площею 144,9 м2, що розташована за адресою: м. Львів, вул. Коновальця, буд. 116, (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2264833646101). До цієї нежитлової будівлі належать: огорожа № 1, фонтан № 2; замощення І;

нежитлову будівлю загальною площею 107,2 м2, що розташована за адресою: м. Львів, вул. Коновальця, буд. 114/1, (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2264827946101). До цієї нежитлової будівлі належать: столова літ. "Б-1" площею 54,8 м2; овочесховище літ. "Г-1" площею 27,1 м2; гараж літ. "Д-1" площею 17,4 м2; склад літ. "В-1" площею 18,8 м2; хвіртка № 1; огорожа № 2; огорожа № 3; хвіртка № 4; ворота № 5, огорожа № 6, замощення І, замощення II;

нежитлову будівлю загальною площею 79,7 м2, що розташована за адресою: м. Львів, вул. Коновальця, буд. 114 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2264822346101), та зобов`язується сплатити визначену цим договором грошову суму.

4.20. Господарські суди попередніх інстанцій зазначили, що наведений договір купівлі-продажу підписано уповноваженими представниками, а їх підписи завірено відтисками печаток юридичних осіб сторін договору та посвідчено приватним нотаріусом Стефанюк О. І., про що внесено запис № 921.При цьому 09.02.2021 приватним нотаріусом Стефанюк О. І. зареєстровано право приватної власності ТОВ "СКАЙ ДІСТРІКТ" на зазначені будівлі та споруди.

4.21. Разом з тим, розглядаючи цю справу по суті заявлених позовних вимог, господарські суди врахували, що у справі № 910/13969/18 судами встановлено, що рішенням Львівської обласної ради від 30.06.2009 № 937 змінена сама суть первісної редакції рішення від 26.02.2008 № 477, оскільки ним вирішено оформити право спільної власності територіальних громад Львівської області за Львівською обласною радою на спірні об`єкти, належні територіальній громаді м. Львова, саме як об`єкти нерухомого майна, без наявності прийнятого Львівською міською радою до 26.02.2008 рішення про надання згоди на вилучення у територіальної громади м. Львова та передачу у спільну власність територіальних громад Львівської області спірних об`єктів нерухомого майна, як це передбачено частиною 8 статті 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні". З огляду на це суди зазначили, що перехід від Львівської міської ради права власності на комунальне майно (дитячого ревмокардіологічного санаторію) до Львівської обласної ради здійснювався з порушенням норм чинного на момент його передання законодавства, а саме положень частини 8 статті 60 Закону України "Про місцеве самоврядування".

4.22. Крім того, господарські суди попередніх інстанцій врахували, що у справі № 910/3581/17 не надавалась правова оцінка обставинам вибуття з володіння Львівської міської ради спірних будівель та споруд дитячого кардіоревматологічного санаторію, які є предметом позову в цій справі.

4.23. З урахуванням викладених обставин Львівська обласна прокуратура в інтересах держави в особі Львівської міської ради звернулася до Господарського суду Львівської області з позовом з урахуванням заяв про зміну предмета позову та заміну відповідача у справі до ТОВ "СКАЙ ДІСТРІКТ" про витребування майна та скасування державної реєстрації права власності, оскільки прокурор вважав порушеним право власника - територіальної громади м. Львова.

5. Розгляд касаційної скарги та позиція Верховного Суду

5.1. Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 22.08.2022 у справі № 914/2951/20 визначено колегію суддів у складі: Багай Н. О. - головуючий, Дроботова Т. Б., Чумак Ю. Я.

Розпорядженням заступника керівника апарату - керівника секретаріату Касаційного господарського суду від 17.11.2022 № 29.3-02/1971 призначено проведення повторного автоматизованого розподілу справи № 914/2951/20 у зв`язку із запланованим відрядженням судді Чумака Ю. Я.

Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 17.11.2022 визначено колегію суддів у складі: Багай Н. О. - головуючий, Дроботова Т. Б., Суховий В. Г.

5.2. Заслухавши суддю-доповідача, прокурора, представників учасників справи, дослідивши доводи, наведені у касаційній скарзі Львівської міської ради та відзиві Львівської обласної ради, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування господарськими судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційне провадження за касаційною скаргою Львівської міської ради необхідно закрити з огляду на таке.

5.3. Предметом позову в цій справі є вимоги Львівської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Львівської міської ради про витребування майна та скасування державної реєстрації права власності.

5.4. Підставою позовних вимог, на думку Львівської обласної прокуратури, є порушення права власника - територіальної громади м. Львова, і таке порушення пов`язане із позбавленням володіння, а тому існує необхідність у витребуванні майна з чужого незаконного володіння.

5.5 Крім того, Верховний Суд зазначає, що строк, у межах якого пред`являється позов як безпосередньо особою, право якої порушене, так і тими суб`єктами, які уповноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи - носія порушеного права (інтересу), Цивільним кодексом України визначено як позовну давність (стаття 256 Цивільного кодексу України).

5.6. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 Цивільного кодексу України), перебіг якої відповідно до частини 1 статті 261 Цивільного кодексу України починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

5.7. За змістом частини 1 статті 261 Цивільного кодексу України для визначення початку перебігу позовної давності має значення не тільки безпосередня обізнаність особи про порушення її прав, а й об`єктивна можливість цієї особи знати про обставини порушення її прав. Таким чином, протягом часу дії позовної давності особа може розраховувати на примусовий захист свого порушеного права судом, а для визначення моменту виникнення права на позов важливою є також і об`єктивна можливість цієї особи знати про обставини порушення її прав (такий правовий висновок наведено у постановах Верховного Суду від 17.02.2021 у справі № 926/2260/19, від 24.04.2018 у справі № 902/538/14).

5.8. При застосуванні зазначених положень законодавства слід враховувати правову позицію, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2018 у справі № 907/50/16, в якій зазначено, що це правило пов`язане не тільки з часом безпосередньої обізнаності особи про певні обставини (факти порушення її прав), а й з об`єктивною можливістю цієї особи знати про такі обставини.

5.9. Можливість знати про порушення своїх прав випливає із загальних засад захисту цивільних прав та інтересів (статті 15, 16, 20 Цивільного кодексу України), за якими особа, маючи право на захист, здійснює його на власний розсуд у передбачений законом спосіб, що створює в неї цю можливість знати про посягання на права (пункти 47, 48 постанови Великої Палати Верховного Суду).

5.10. Позивач повинен довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила, встановленого статтею 74 Господарського процесуального кодексу України, про обов`язковість доведення стороною справи тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

5.11. У постанові від 20.06.2018 у справі № 697/2751/14-ц Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що для вирішення питання про дотримання строку звернення до суду за захистом прав, суду слід встановити, коли прокурор дізнався чи міг дізнатися про порушення інтересів держави.

5.12. У постанові від 17.10.2018 у справі № 362/44/17 Великою Палатою Верховного Суду наведений висновок було конкретизовано та зазначено, що позовна давність починає обчислюватися з дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися прокурор, у таких випадках:

1) прокурор, який звертається до суду у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, довідався чи мав об`єктивну можливість довідатися (під час кримінального провадження, прокурорської перевірки тощо) про порушення або загрозу порушення таких інтересів чи про особу, яка їх порушила або може порушити, раніше, ніж орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах;

2) прокурор звертається до суду у разі порушення або загрози порушення інтересів держави за відсутності відповідного органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження щодо захисту таких інтересів.

5.13. Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частини 3, 4 статті 267 Цивільного кодексу України).

5.14. Отже, застосування інституту позовної давності є одним із засобів, який забезпечує дотримання принципу юридичної визначеності, тому, вирішуючи питання про застосування позовної давності, суд має повно з`ясувати усі обставини, пов`язані з фактом обізнаності та об`єктивної можливості особи бути обізнаною щодо порушення її прав та законних інтересів.

5.15. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15.06.2021 у справі № 904/5726/19 зазначила, що закон не наводить переліку причин, які можуть бути визнані поважними для захисту порушеного права, у випадку подання позову з пропуском строку позовної давності. Тому це питання віднесено до компетенції суду, який розглядає судову справу по суті заявлених вимог. До висновку про поважність причин пропуску строку позовної давності можна дійти лише після дослідження всіх фактичних обставин та оцінки доказів у кожній конкретній справі. При цьому поважними причинами при пропущенні позовної давності є такі обставини, які роблять своєчасне пред`явлення позову неможливим або утрудненим. Перебування справи в провадженні судових органів, вчинення в ній передбачених законом дій, на думку добросовісного розсудливого спостерігача, виключає необхідність вчинення процесуальних дій, спрямованих на припинення цього процесу, а саме подачі заяв про закриття провадження у справі, подачі позовів у порядку іншого судочинства тощо.

5.16. Крім того, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 02.11.2021 у справі № 925/1351/19 зазначила, що з урахуванням особливостей конкретних правовідносин початок перебігу позовної давності може бути пов`язаний з різними юридичними фактами та їх оцінкою правомочною особою. А тому питання щодо застосування позовної давності має вирішуватись судом в конкретній справі залежності від змісту порушеного права та конкретних обставин, на які посилається позивач в обґрунтування свого порушеного права як власника майна".

5.17. Поряд із цим Верховний Суд зазначає, що відповідно до частини 4 статті 75 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

5.18. При цьому преюдиційне значення у справі надається обставинам, встановленим судовими рішеннями, а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом. Преюдицію утворюють виключно ті обставини, які безпосередньо досліджувались і встановлювались судом, що знайшло відображення у мотивувальній частині судового рішення. Преюдиційні факти відрізняються від оцінки іншим судом обставин справи. Аналогічну правову позицію викладено в пункті 154 постанови Великої Палати Верховного Суду від 10.12.2019 у справі № 925/698/16.

5.19. Велика Палата Верховного Суду в пункті 7.10 постанови від 01.09.2020 у справі № 907/29/19, формулюючи висновок щодо необхідності чіткого розмежування обставин, що мають преюдиційне значення, та правової оцінки судом обставин, зазначила, що обставини, які підлягають встановленню судом у справі, - це юридичні факти, тобто життєві обставини (дії, події), з якими правом пов`язується виникнення юридичних наслідків. Натомість правова оцінка - це висновок щодо застосування права за певних життєвих обставин. Правова оцінка може полягати, зокрема у висновках, зроблених у зв`язку з установленими судом життєвими обставинами про те, чи виникли юридичні наслідки та які саме, чи порушене право особи, чи виконане зобов`язання належним чином відповідно до закону та договору, чи певна поведінка є правомірною або неправомірною, чи додержано стороною вимог закону тощо.

5.20. Крім того, Верховний Суд у постанові від 08.11.2022 у справі № 910/1194/21 з посиланням на постанови Верховного Суду від 10.02.2022 у справі № 904/3055/21, від 03.07.2018 у справі № 911/2961/19 зазначив, що преюдиційне значення у справі надається обставинам, встановленим судовими рішеннями, а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом. Преюдиційне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Преюдицію утворюють виключно ті обставини, які безпосередньо досліджувались і встановлювались судом, що знайшло своє відображення у мотивувальній частині судового рішення. Преюдиційні факти відрізняються від оцінки іншим судом обставин справи.

5.21. Звільнення від доказування, навіть у разі наявності преюдиційних обставин, встановлених у рішенні суду, не може мати абсолютного характеру і не може сприйматися судами як неможливість спростування під час судового розгляду обставин, які зазначені в іншому судовому рішенні. Господарські суди не повинні сприймати як обов`язкові висновки щодо фактичних обставин справи, наведені у чинних судових рішеннях у інших господарських справах. Для спростування преюдиційних обставин, передбачених статтею 75 Господарського процесуального кодексу України, учасник господарського процесу, який ці обставини заперечує, повинен подати суду належні та допустимі докази. Ці докази повинні бути оцінені судом, що розглядає справу, у загальному порядку за правилами встановленими Господарського процесуального кодексу України. Якщо суд дійде висновку про те, що обставини у справі, що розглядається, є інакшими, ніж установлені під час розгляду іншої господарської справи, то справу належить вирішити відповідно до тих обставин, які встановлені безпосередньо судом, який розглядає справу.

5.22. Отже, господарський суд під час розгляду конкретної справи на підставі встановлених ним обставин (у тому числі з урахуванням преюдиційних обставин) повинен самостійно оцінювати обставини (факти), які є предметом судового розгляду та ухвалити рішення з відповідним застосуванням необхідних матеріально-правових норм.

5.23. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 02.11.2021 у справі № 917/1338/18 зазначила, що обставини справи - це факти, які мають значення для вирішення спору, як-от: вчинення чи невчинення особою певної дії; настання чи ненастання певних подій; час, місце вчинення дій або настання подій тощо. Обставини встановлюються судом шляхом оцінки доказів, які були досліджені в судовому засіданні. За наслідками такої оцінки доказів, зокрема щодо їх належності, допустимості, достовірності, вірогідності суд виснує про доведеність чи недоведеність певних обставин.

5.24. При цьому оцінка доказів - це розумова, пізнавальна діяльність суду, яка полягає у дослідженні якісних і кількісних ознак зібраних доказів у конкретній справі. Закон не регулює порядок роздумів судді. Проте норми права встановлюють зовнішні умови, гарантії, які забезпечують істинність логічних висновків суддів. Аналогічні висновки викладено у постановах Верховного Суду від 08.11.2022 у справі № 910/1194/21, від 09.09.2020 у справі № 905/1347/19, від 30.01.2019 у справі №911/5358/14.

5.25. З урахуванням наведених висновків Верховний Суд зазначає, що визнання поважними причин пропуску строку позовної давності в одній справі не може вважатися преюдиційною обставиною для іншої справи, оскільки визнання чи невизнання поважними причин пропуску такого строку оцінюється судом окремо в кожному конкретному випадку, виходячи з відповідних обставин конкретної справи.

5.26. Частиною 1 статі 74 Господарського процесуального кодексу України установлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

5.27. Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

5.28. Господарські суди попередніх інстанцій, розглядаючи цю справу по суті заявлених позовних вимог, з урахуванням фактичних обставин справи, встановили наявність порушеного права позивача, оскільки, за висновком судів, вибуття спірного майна з власності територіальної громади м. Львова в особі позивача відбулося поза волею власника. При цьому суди констатували відсутність невідповідності втручання у право на мирне володіння майном. Разом з тим господарські суди попередніх інстанцій дійшли висновку про те, що прокурор в інтересах держави в особі Львівської міської ради звернувся до Господарського суду Львівської області з пропуском строку позовної давності, що є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог. Крім того, апеляційний господарський суд установив та зазначив, що Львівська міська рада під час розгляду цієї справи в господарському суді першої інстанції не заявляла клопотання про визнання поважними причин пропуску прокурором строку позовної давності, а тому такі обставини виключають можливість задоволення цього клопотання на стадії апеляційного перегляду справи. Разом з тим апеляційний господарський суд дійшов висновку про те, що доводи, викладені у клопотанні про визнання поважними причин пропуску строку позовної давності, не свідчать про поважність причин пропуску такого строку.

5.29. Львівська міська рада не погоджується з висновками господарських судів попередніх інстанцій, а тому звернулася з касаційною скаргою. Львівська міська рада, звертаючись з касаційною скаргою, зазначає, що касаційна скарга подається на підставі пункту 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

5.30. Відповідно до частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини 1 цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами 1, 3 статті 310 цього Кодексу.

Щодо підстав касаційного оскарження, передбачених пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України

5.31. Касаційну скаргу з посиланням на положення частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України мотивовано тим, що господарські суди попередніх інстанцій, ухвалюючи оскаржувані судові рішення, застосували положення статті 75 Господарського процесуального кодексу України без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 01.09.2020 у справі № 907/29/19, від 03.07.2018 у справі № 917/1345/17, постановах Верховного Суду від 22.10.2019 у справі № 910/2039/18, від 14.01.2020 у справі № 910/3581/17, від 01.08.2018 у справі № 641/76/17, від 04.07.2018 у справі № 653/1096/16-ц.

5.32. За змістом пункту 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України оскарження судових рішень з підстав, зазначених у пункті 1 частини 2 цієї статті, можливе за наявності таких складових: неоднакове застосування одних і тих самих норм матеріального права апеляційним судом у справі, в якій подано касаційну скаргу, та у постанові Верховного Суду, яка містить висновок щодо застосування цієї ж норми права у подібних правовідносинах; ухвалення різних за змістом судових рішень у справі, у якій подано касаційну скаргу, і у справі, в якій винесено постанову Верховного Суду; спірні питання виникли у подібних правовідносинах.

5.33. У пункті 39 постанови від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що на предмет подібності слід оцінити саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін у справі та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їх змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність необхідно також визначати за суб`єктним і об`єктним критерієм відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

5.34. Процесуальний закон у визначених випадках передбачає необхідність оцінювання правовідносин на предмет подібності. З цією метою суд насамперед має визначити, які правовідносини є спірними, після чого застосувати змістовий критерій порівняння, а за необхідності - також суб`єктний і об`єктний критерії. З-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов`язків сторін спору) є основним, а два інші - додатковими. Суб`єктний і об`єктний критерії матимуть значення у випадках, якщо для застосування норми права, яка поширюється на спірні правовідносини, необхідним є специфічний суб`єктний склад цих правовідносин або їх специфічний об`єкт. Такий правовий висновок викладено у пунктах 96, 97 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19.

5.35. Верховний Суд, проаналізувавши висновки, які, на думку скаржника, не врахували господарські суди при ухваленні оскаржуваних рішень, установив, що застосування судами попередніх інстанцій норм права в оскаржуваних рішеннях не суперечить наведеним скаржником висновкам суду касаційної інстанції. Застосування господарськими судами положень статті 75 Господарського процесуального кодексу України та статей 261, 267 Цивільного кодексу України у справах, на які посилається скаржник, залежало від встановлення певної сукупності фактів, які мають процесуально-правове і матеріально-правове значення у питанні застосування інститутів преюдиції та позовної давності. Разом з тим, проаналізувавши правовідносини у цій справі та у справах, на які посилається скаржник, колегія суддів дійшла висновку про неподібність правовідносин у зазначених справах. Отже, Верховний Суд констатує, що обставини, які стали підставою для відкриття касаційного провадження відповідно до пункту 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, у цьому випадку не можуть слугувати підставами для скасування оскаржуваних судових рішень господарських судів попередніх інстанцій з огляду на таке.

5.36. Постанова Великої Палати Верховного Суду від 01.09.2020 у справі № 907/29/19, на яку посилається скаржник, свідчить про те, що у справі № 907/29/19 спірні правовідносини виникли у зв`язку з тим, що рішенням державних реєстраторів Управління юстиції та діями Держгеокадастру порушено права та інтереси Фермерського господарства "Колос" як правонаступника Колективного сільськогосподарського підприємства "8 Березня" та законного правонабувача на земельні ділянки, які знаходилися у власності Колективного сільськогосподарського підприємства "8 Березня" на підставі Державного акта на право колективної власності на землю. Водночас, скасовуючи постанову апеляційного господарського суду та змінюючи мотивувальну частину рішення господарського суду першої інстанції, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що як на момент звернення позивача із позовом, так і на час ухвалення судових рішень у справі, права позивача оскаржуваними рішеннями про реєстрацію права власності на спірні земельні ділянки не порушені. При цьому Велика Палата Верховного Суду зазначила, що висновок суду про наявність правонаступництва є правовою оцінкою, яка не має преюдиційного значення, оскільки відповідно до частини 7 статті 75 Господарського процесуального кодексу України правова оцінка, надана судом певному факту при розгляді іншої справи, не є обов`язковою для суду.

5.37. Постанова Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2018 у справі № 917/1345/17, на яку посилається скаржник, свідчить про те, що у справі № 917/1345/17 спірні правовідносини виникли у зв`язку з безпідставністю, на думку позивача, здійснених ним на користь відповідачів виплат у вигляді дивідендів як учасникам (засновникам) Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Яковлівська" через відсутність рішення загальних зборів товариства (не проведення). При цьому, залишаючи без змін рішення господарських судів попередніх інстанцій, Велика Палата Верховного Суду зазначила про те, що здійснення виплат грошових коштів учасникам Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Яковлівська" як дивідендів було здійснено на підставі дійсного рішення загальних зборів, такі кошти набуто учасниками товариства за наявності правової підстави, а тому вони не можуть бути повернуті на підставі статті 1212 Цивільного кодексу України. У наведеній постанові Велика Палата Верховного Суду відхилила доводи скаржника про те, що обставини, встановлені у постанові Вищого господарського суду України від 30.10.2017 у справі № 922/646/17, є преюдиційними, оскільки суд у справі № 922/646/17 оцінив відсутність оригіналу протоколу № 1 від 12.01.2015 або належним чином засвідченої його копії, а не встановив факт непроведення загальних зборів. При цьому Велика Палата Верховного Суду зазначила, що, відповідно до частини 7 статті 75 Господарського процесуального кодексу України правова оцінка, надана судом певному факту при розгляді іншої справи, не є обов`язковою для господарського суду, тому дійшла висновку, що суди попередніх інстанцій обгрунтовано відмовили у задоволенні позову, поданого на підставі статті 1212 Цивільного кодексу України, вказавши, що надана оцінка матеріалів іншої справи не є преюдиційним фактом у цій справі.

5.38. Постанова Верховного Суду від 22.10.2019 у справі № 910/2039/18, на яку посилається скаржник, свідчить про те, що у справі № 910/2039/18 спірні правовідносини виникли у зв`язку з тим, що договір про відступлення права вимоги, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю ?Індустрія феросплавів? та Товариством з обмеженою відповідальністю ?Інтербізнесконсалт? не спрямований на набуття, зміну чи припинення цивільних права та обов`язків, не створює цивільно-правових наслідків, а тому є фіктивним правочином. При цьому, скасовуючи постанову апеляційного господарського суду та залишаючи в силі рішення господарського суду першої інстанції, Верховний Суд зазначив про недоведеність належними засобами доказування того, що оспорюваний ним договір суперечить закону, інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, або що особи, які вчинили цей правочин, не мали на це необхідного обсягу цивільної дієздатності, чи що волевиявлення учасників правочину не було вільним та не відповідало їх внутрішній волі, або що правочин не було вчинено у формі, встановленій законом, чи що правочин не був спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. У наведеній постанові Верховний Суд, посилаючись на частину 4 статті 75 Господарського процесуального кодексу України, визнав преюдиційним факт переходу від ТОВ "Індустрія феросплавів" до ТОВ "Інтербізнесконсалт" права вимоги до ПАТ "Укрнафта" та ТОВ "Транспортні автоматизовані системи" на підставі Договору, оскільки він підтверджений рішенням господарського суду міста Києва від 17.08.2015 у справі № 910/15376/15, яке набрало законної сили.

5.39. Постанова Верховного Суду від 01.08.2018 у справі № 641/76/17, на яку посилається скаржник, свідчить про те, що у справі № 641/76/17 спірні правовідносини виникли у зв`язку з тим, що відповідачу була надана субсидія для відшкодування витрат на оплату житлово-комунальних послуг за період з 01 листопада 2007 року по 30 червня 2012 року. Проте на підставі проведеної перевірки даних, наданих заявником, встановлено, що відповідачем надана не повна інформація про майновий стан, при зверненнях не декларувалась власність на друге житлове приміщення, двокімнатну квартиру загальною площею 62,7 м2, отриману від своєї доньки згідно з договором про дарування квартири від 14.06.2007, і це, на думку позивача, призвело до надмірних виплат бюджетних коштів у вигляді житлової субсидії. Водночас, залишаючи без змін рішення апеляційного суду, Верховний Суд зазначив про те, що, апеляційний суд, встановивши, що позивачем пропущена позовна давність в частині вимоги про стягнення надмірно виплаченої субсидії за період з 01 листопада 2007 року по 23 серпня 2009 року, про застосування якої заявив відповідач, обґрунтовано відмовив у задоволенні позову в цій частині. При цьому Верховний Суд, зазначивши про закріплення у цивільному законодавстві об`єктивних меж застосування позовної давності, відхилив аргументи касаційної скарги про те, що позовна давність на вимоги про повернення бюджетних коштів не поширюється.

5.40. Постанова Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 у справі № 653/1096/16-ц, на яку посилається скаржник, свідчить про те, що у справі № 653/1096/16-ц спірні правовідносини виникли у зв`язку із наявністю обставин, які свідчать про те, що відповідач втратив право на проживання у службовій квартирі, а тому існує необхідність виселити його без надання іншого житлового приміщення, а також зобов`язати знятися з реєстраційного обліку. При цьому Велика Палата Верховного Суду, скасовуючи рішення господарських судів попередніх інстанцій та направляючи справу на новий розгляд до суду першої інстанції, зазначила про те, що виселення особи з житла без надання іншого житлового приміщення можливе за умов, що таке втручання у право особи на повагу до житла передбачене законом, переслідує легітимну мету, визначену у пункті 2 статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, та є необхідним у демократичному суспільстві. Відповідність останньому критерію визначається з урахуванням того, чи існує нагальна суспільна необхідність для застосування такого обмеження права на повагу до житла та чи буде втручання у це право пропорційним переслідуваній легітимній меті. При цьому Велика Палата Верховного Суду зазначила про те, що допоки особа є власником нерухомого майна, вона не може бути обмежена у праві звернутися до суду з позовом про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження цим майном, зокрема і шляхом виселення, а тому негаторний позов може бути пред`явлений упродовж всього часу тривання відповідного правопорушення. При цьому Велика Палата Верховного Суду виходила з того, що позовна давність поширюється на позови про витребування майна з чужого незаконного володіння, натомість до позовів про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном позовна давність не застосовується, оскільки негаторний позов може бути пред`явлений позивачем доти, поки існує відповідне правопорушення.

5.41. Водночас Верховний Суд констатує, що у цій справі № 914/2951/20, що розглядається, прокурор звернувся з позовом, оскільки вважав порушеним право власника - територіальної громади м. Львова, і таке порушення пов`язано із позбавленням володіння нерухомого майна, а інтерес позивача полягав у поверненні майна із чужого незаконного володіння. Способом захисту такого права та інтересу, на думку прокурора, є вимога про визнання недійсним свідоцтва про право власності на спірні будівлі та споруди, витребування майна з чужого незаконного володіння від останнього набувача та скасування державної реєстрації права власності з одночасним припиненням права власності. Крім того, під час розгляду цієї справи, господарські суди попередніх інстанцій установили, що свідоцтвами про право власності на нерухоме майно від 06.07.2009 на підставі рішень Львівської міської ради від 26.02.2008 № 477 та від 30.06.2009 № 937 за Львівською обласною радою зареєстровано право комунальної власності. Господарські суди також встановили наявність порушеного права позивача, однак дійшли висновку про те, що прокурор в інтересах держави в особі Львівської міської ради звернувся до Господарського суду Львівської області з пропуском строку позовної давності. Водночас апеляційний господарський суд установив та зазначив, що Львівська міська рада під час розгляду цієї справи в господарському суді першої інстанції не заявляла клопотання про визнання поважними причини пропуску прокурором строку позовної давності, а тому такі обставини виключають можливість задоволення цього клопотання на стадії апеляційного перегляду справи. Разом з тим апеляційний господарський суд дійшов висновку про те, що доводи, викладені у клопотанні про визнання поважними причин пропуску строку позовної давності, не свідчать про поважність причин пропуску такого строку.

5.42. Проте у справах № 907/29/19, № 917/1345/17, № 910/2039/18, № 641/76/17, № 653/1096/16-ц, на які посилається скаржник, суди з урахуванням конкретних фактичних обставин, які є абсолютно відмінними від обставин цієї справи, вирішували питання щодо можливості застосування положень статті 75 Господарського процесуального кодексу України та статті 261 Цивільного кодексу України.

5.43. Отже, наведені установлені обставини у цій справі № 914/2951/20 свідчать про те, що правовідносини у справах № 907/29/19, № 917/1345/17, № 910/2039/18, № 641/76/17, № 653/1096/16-ц, на які посилається скаржник, є неподібними зі справою № 914/2951/20, що розглядається, з огляду на відмінні предмет і підстави позовів, відмінні установлені фактичні обставини у цих справах, що впливають на зміст відповідних правовідносин.

5.44. Крім того, Верховний Суд не може взяти до уваги посилання Львівської міської ради на постанову Верховного Суду від 14.01.2020 у справі № 910/3581/17, оскільки при касаційному оскарженні судових рішень з підстав, передбачених пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, крім посилання на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, касаційна скарга має містити формулювання застосованого судами висновку щодо застосування норми права, з яким не погоджується скаржник, із зазначенням цієї норми права та змісту правовідносин, в яких ця норма права застосована, а також посилання на постанови Верховного Суду, в яких зроблено інший (який саме) висновок щодо застосування цієї ж норми права та в яких (подібних) правовідносинах, із зазначенням, в чому саме полягає невідповідність оскарженого судового рішення сформованій правозастосовчій практиці у подібних правовідносинах.

5.45. Разом з тим Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду в постанові від 19.08.2022 у справі № 908/2287/17 зазначив, що підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції на обґрунтування мотивувальної частини постанови. Саме лише зазначення у постанові Верховного Суду норми права також не є його правовим висновком про те, як саме повинна застосовуватися норма права у подібних правовідносинах. Не можна посилатися на неврахування висновку Верховного Суду як на підставу для касаційного оскарження, якщо відмінність у судових рішеннях зумовлена не неправильним (різним) застосуванням норми, а неоднаковими фактичними обставинами справ, які мають юридичне значення.

5.46. Водночас наведена скаржником у касаційній скарзі частина постанови Верховного Суду від 14.01.2020 у справі № 910/3581/17 не є висновком щодо застосування конкретної норми права, який мали би врахувати суди, а лише містить висновки суду касаційної інстанції стосовно оцінки фактичних обставин справи № 910/3581/17.

5.47. Крім того, справа № 914/2951/20, яка розглядається, та справа № 910/3581/17, на яку посилається скаржник, є неподібною зі справою № 914/2951/20, оскільки вони відрізняться предметом позову і фактичними обставинами, встановленими судами, що впливають на зміст відповідних правовідносин.

5.48. Крім того, Верховний Суд не може взяти до уваги доводи Львівської міської ради про те, що апеляційний господарський суд повністю проігнорував подане до цього суду клопотання про визнання поважними причин пропуску позовної давності, оскільки такі доводи спростовуються змістом оскаржуваної постанови апеляційного господарського суду.

5.49. При цьому Верховний Суд зазначає, що деякі доводи касаційної скарги стосуються з`ясування обставин, вже встановлених господарськими судами попередніх інстанцій, та переоцінки вже оцінених ними доказів у справі, тому не можуть бути враховані судом касаційної інстанції згідно з приписами частини 2 статті 300 Господарського процесуального кодексу України.

5.50. Відповідно до пункту 5 частини 1 статті 296 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини 2 статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

5.51. Зазначена норма процесуального права спрямована на формування усталеної судової практики вирішення господарських спорів, що виникають із подібних правовідносин, а її застосування судом касаційної інстанції свідчитиме про дотримання принципу правової визначеності.

5.52. Отже, наведені скаржником підстави касаційного оскарження, передбачені пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, не підтвердилися під час касаційного провадження, що виключає скасування оскаржуваних судових рішень господарських судів попередніх інстанцій.

5.53. Ураховуючи викладене, Верховний Суд закриває касаційне провадження за касаційною скаргою Львівської міської ради на постанову Західного апеляційного господарського суду від 25.07.2022 та рішення Господарського суду Львівської області від 11.10.2021 у справі № 914/2951/20, оскільки наведені скаржником підстави касаційного оскарження не підтвердилися після відкриття касаційного провадження.

Керуючись статтями 234, 235, 296, 300 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

У Х В А Л И В :

Касаційне провадження за касаційною скаргою Львівської міської ради на постанову Західного апеляційного господарського суду від 25.07.2022 та рішення Господарського суду Львівської області від 11.10.2021 у справі № 914/2951/20 закрити.

Ухвала набирає законної сили з моменту її оголошення та оскарженню не підлягає.

Головуючий Н. О. Багай

Судді Т. Б. Дроботова

В. Г. Суховий