Ухвала

від 29.08.2022 по справі 202/4545/22

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 11-сс/803/1335/22 Справа № 202/4545/22 Суддя у 1-й інстанції - ОСОБА_1 Суддя у 2-й інстанції - ОСОБА_2

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 серпня 2022 року м. Дніпро

Колегія суддів Судової палати з розгляду кримінальних справ Дніпровського апеляційного суду у складі:

головуючого судді-доповідача ОСОБА_2

суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_5 ,

прокурора ОСОБА_6 ,

захисника ОСОБА_7 ,

підозрюваного ОСОБА_8 (в режимі відеоконференції),

розглянувши увідкритому судовомузасіданні впорядку дистанційногосудового провадженняв залісуду вм.Дніпрі матеріалидосудового розслідування№ 42022042010000037 від 02.05.2022 року, за апеляційною скаргою захисника ОСОБА_7 , який діє в інтересах підозрюваного ОСОБА_8 на ухвалу слідчого судді Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 17 серпня 2022 року про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою стосовно:

ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця м. Южно-Сахалинськ РФ, громадянина України, з середньою освітою, який працює директором ТОВ «Ексбуд», одруженого, на утриманні неповнолітніх дітей не має, який проживає за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимого,

підозрюваного у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 201-2 КК України, -

ВСТАНОВИЛА:

Ухвалою слідчого судді Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 17 серпня 2022 року, було частково задоволено клопотання слідчого СВ ВП№2 ДРУП ГУНП в Дніпропетровській області ОСОБА_9 , погоджене з прокурором Лівобережної окружної прокуратури м. Дніпра ОСОБА_6 про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно ОСОБА_8 .

Застосовано до підозрюваного ОСОБА_8 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком на 60 днів, тобто 13 жовтня 2022 року включно.

Визначено відносно ОСОБА_8 заставу у межах 200 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб в сумі 520 000 (п`ятсот двадцять тисяч) гривень.

Своє рішення слідчий суддя мотивував тим, що ОСОБА_8 обґрунтовано підозрюється у вчиненні злочину за яке, передбачено понесення винною особою покарання у вигляді позбавлення волі строком від 5 до 7 років з позбавленням права обіймати певні посади або займатись певною діяльністю на строк до трьох років з конфіскацією майна, у зв`язку із чим розуміючи тяжкість покарання у разі визнання підозрюваного винним у вчиненні інкримінованого злочину, останній може переховуватись від органу досудового розслідування, незаконно впливати на свідків та іншого підозрюваного у цьому ж кримінальному провадженні, а також може знищити, сховати або спотворити документи, які мають значення для досудового розслідування.

Слідчий суддя вважав, що прокурором доведено, що більш м`який запобіжний захід обраний ОСОБА_8 на даній стадії кримінального провадження не зможе запобігти встановленим ризикам, так як перебуваючи під домашнім арештом або під дією іншого більш м`якого запобіжного заходу, останній без будь-яких перешкод зможе переховуватися від слідства та суду та чинити вплив на свідків.

Слідчий суддя зазначив, що необхідно визначити розмір застави у розмірі, що дорівнює 200 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, оскільки саме цей розмір здатний забезпечити виконання підозрюваним покладених на нього обов`язків і не є завідомо непомірним для нього.

Не погоджуючисьз вказанимрішенням,захисник ОСОБА_7 в інтересах підозрюваного ОСОБА_8 подав апеляційну скаргу в якій просив скасувати ухвалу слідчого судді та ухвалити нову, якою застосувати до підозрюваного запобіжний захід не пов`язаний з триманням під вартою, або зменшити розмір застави.

Вважає, що ухвала є незаконною та такою що підлягає скасуванню.

Зазначає, що прокурором не доведено наявність ризиків, передбачених ч. 1 ст. 177 КПК України, вони є абстрактними та необґрунтованими.

Вказує, що слідчий суддя, всупереч вимогам КПК України, не дослідив можливість призначення підозрюваному більш м`якого запобіжного заходу.

Крім того, слідчий суддя взагалі проігнорував документи сторони захисту, що підтверджують наявність міцних соціальних зв`язків у підозрюваного.

Вказує, що розмір застави є непомірним для підозрюваного.

Зазначає, що визначений судом розмір застави, є у півтори рази більшим, за визначений слідчим, оскільки відповідно до клопотання останній просив обрати застави у розмірі 80 прожиткового мінімуму, тобто 198480 грн.

Крім того, на думку апелянта, слідчий суддя допустив арифметичну помилку при обрахуванні розміру застави, оскільки прожитковий мінімум для працездатних осіб встановлено у розмірі 2481 грн, і застава мала б складати 496200 грн.

Вважає, що обраний слідчим суддею запобіжний захід відносно підозрюваного є надто суворим, обраним передчасно, без достатніх на те підстав.

У судовому засіданні підозрюваний ОСОБА_8 , та його захисник ОСОБА_7 підтримали доводи апеляційної скарги та просили їх задовольнити.

Прокурор заперечував проти задоволення апеляційної скарги захисника, просив залишити без змін ухвалу слідчого судді.

Заслухавши суддю-доповідача, думки сторін кримінального провадження, перевіривши надані матеріали провадження та обговоривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд доходить таких висновків.

Статтею 404 КПК України регламентовано, що суд апеляційної інстанції переглядає судове рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Згідно зі ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Відповідно до п. 9 ч. 2 ст. 131 КПК України запобіжний захід є одним із заходів забезпечення кримінального провадження, який застосовується з метою досягнення дієвості цього провадження.

Відповідно до п. 2 ч. 3, ч. 5 ст. 132 КПК України застосування заходів забезпечення кримінального провадження не допускається, якщо слідчий, прокурор не доведе, що потреби досудового розслідування виправдовують такий ступінь втручання у права і свободи особи, про який ідеться в клопотанні слідчого, прокурора.

Під час розгляду питання про застосування заходів забезпечення кримінального провадження сторони кримінального провадження повинні подати слідчому судді або суду докази обставин, на які вони посилаються.

Відповідно до ч. 3 ст. 176 КПК України слідчий суддя, суд відмовляє у застосуванні запобіжного заходу, якщо слідчий, прокурор не доведе, що встановлені під час розгляду клопотання про застосування запобіжних заходів обставини, є достатніми для переконання, що жоден із більш м`яких запобіжних заходів, передбачених частиною першою цієї статті, не може запобігти доведеним під час розгляду ризику або ризикам.

Відповідно до п.п. 1, 3 ч. 1 ст. 177 КПК України метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов`язків, а також запобігання спробам переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні.

Відповідно до ч. 2 ст. 177 КПК України підставою застосування запобіжного заходу є наявність ризиків, як дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити дії, передбачені частиною першої цієї статті.

Відповідно до ч. 1 ст. 178 КПК України при вирішенні питання про обрання запобіжного заходу, крім наявності ризиків, зазначених у статті 177 цього Кодексу, слідчий суддя, суд на підставі наданих сторонами кримінального провадження матеріалів зобов`язаний оцінити в сукупності всі обставини, у тому числі:

- вагомість наявних доказів про вчинення підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення;

- тяжкість покарання, що загрожує відповідній особі у разі визнання підозрюваного, обвинуваченого винуватим у кримінальному правопорушенні, у вчиненні якого він підозрюється, обвинувачується;

- вік та стан здоров`я підозрюваного, обвинуваченого;

- міцність соціальних зв`язків підозрюваного, обвинуваченого в місці його постійного проживання, у тому числі наявність в нього родини й утриманців;

- наявність у підозрюваного, обвинуваченого постійного місця роботи або навчання;

- репутацію підозрюваного,обвинуваченого;

- майновий стан підозрюваного, обвинуваченого;

- наявність судимостей у підозрюваного, обвинуваченого;

- дотримання підозрюваним, обвинуваченим умов застосованих запобіжних заходів, якщо вони застосовувалися до нього раніше;

- наявність повідомлення особі про підозру у вчиненні іншого кримінального правопорушення;

- розмір майнової шкоди, у завданні якої підозрюється, обвинувачується особа, або розмір доходу, в отриманні якого внаслідок вчинення кримінального правопорушення підозрюється, обвинувачується особа, а також вагомість наявних доказів, якими обґрунтовуються відповідні обставини.

Цих вимог слідчим суддею повною мірою дотримано не було.

Як вбачається з представлених в апеляційний суд матеріалів, СВ ВП №2 ДРУП ГУНП в Дніпропетровській області здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні № 42022042010000037 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 201-2 КК України.

15.08.2022 року, ОСОБА_8 затримано у порядку ст. 208 КПК України.

16.08.2022 року, ОСОБА_8 повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 201-2 КК України.

Приймаючи щодо підозрюваного рішення про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, слідчий суддя посилався на обґрунтованість підозри ОСОБА_8 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 201-2 КК України, і враховуючи особу ОСОБА_8 , дійшов висновку, що застосування більш м`яких запобіжних заходів може не забезпечити його належної процесуальної поведінки.

Європейський суд з прав людини неодноразово підкреслював, що наявність підстав для тримання особи під вартою має оцінюватись в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин. Тримання особи під вартою завжди може бути виправдано, за наявності ознак того, що цього вимагають справжні інтереси суспільства, які незважаючи на існування презумпції невинуватості, переважають інтереси забезпечення поваги до особистої свободи.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, вимога розумної підозри передбачає наявність доказів, які об`єктивно зв`язують підозрюваного з певним злочином і вони не повинні бути достатніми, щоб забезпечити засудження, але мають бути достатніми, щоб виправдати подальше розслідування або висунення звинувачення.

Розглядаючи клопотання слідчого про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою для прийняття законного і обґрунтованого рішення в порядку ст. 194 КПК України, слідчий суддя повинен з`ясувати всі обставини, з якими пов`язана можливість застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою та умови, за яких таке продовження можливе.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м`яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу, крім випадків, передбачених частиною п`ятою статті 176 цього Кодексу.

Згідно ч. 3 ст. 176 КПК України, слідчий суддя, суд відмовляє у застосуванні запобіжного заходу, якщо слідчий, прокурор не доведе, що встановлені під час розгляду клопотання про застосування запобіжних заходів обставини, є достатніми для переконання, що жоден із більш м`яких запобіжних заходів, передбачених частиною першою цієї статті не може запобігти доведеним під час розгляду ризику або ризикам.

Відповідно до вимог ч. 4 ст. 194 КПК України, якщо при розгляді клопотання про обрання запобіжного заходу прокурор доведе наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення та наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу, і на які вказує слідчий, прокурор, але не доведе недостатність застосування більш м`яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні, слідчий суддя, суд має право застосувати більш м`який запобіжний захід, ніж той, який зазначений у клопотанні, а також покласти на підозрюваного, обвинуваченого обов`язки, передбачені частиною п`ятою цієї статті, необхідність покладення яких встановлена з наведеного прокурором обґрунтування клопотання.

При апеляційному перегляді ухвали слідчого судді встановлено, що зазначені вимоги закону слідчим суддею дотримано не в повній мірі.

Під час розгляду клопотання органу досудового розслідування слідчим суддею встановлено, що слідчим в клопотанні та прокурором під час судового засідання доведено наявність ризиків, передбачених ч. 1 ст. 177 КПК України.

Також, на думку слідчого судді матеріали судового провадження за клопотанням слідчого дають достатні підстави вважати, що ОСОБА_10 обґрунтовано підозрюється у вчиненні інкримінованих йому злочинів.

Разом з тим, встановивши зазначені обставини, суд не навів в ухвалі достатніх даних, які б свідчили, що менш суворі запобіжні заходи не можуть забезпечити виконання підозрюваним покладених на нього процесуальних обов`язків та відповідно, не обґрунтував належним чином наявність обставин продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.

Стаття 5 Конвенції забороняє перемішати тягар доведення необхідності звільнення на особу, щодо якої вирішується питання про позбавлення її свободи.

Розподіл тягаря доведення надає судді можливість вирішити питання про звільнення обвинуваченої особи, якщо обвинувачення не надало доказів, достатніх, щоб переконати суддю у необхідності тримання під вартою.

Таким чином, якщо обвинувачення не впоралося з із тягарем доведення, презумпція на користь звільнення стає достатньою підставою для звільнення, яка не потребує додаткового обґрунтування.

Відповідно до рішення ЄСПЛ у справі «Клішин проти України» наявність кожного ризику повинна носити не абстрактний, а конкретний характер та доводитися відповідними доказами. Як зазначено в п.п. 111-112 Рішення ЄСПЛ «Белеветський проти Росії» - обмеження розгляду клопотання про обрання, продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою лише переліком законодавчих (стандартних) підстав для його застосування без встановлення їх наявності та обґрунтованості до конкретної особи є порушенням п. 4 ст. 5 Конвенції.

Як зазначено в Рішенні ЄСПЛ "Александер Макаров проти Росії національні органи влади зобов`язані проаналізувати особисті обставини особи докладніше та навести на користь тримання її під вартою конкретні підстави, підкріплені встановленими в судовому засіданні доказами.

Суд, в свою чергу повинен ретельно дослідити наявні докази вказаних ризиків, проаналізувати, дати належну оцінку в кожній конкретній справі. Це узгоджується з позицією Європейського суду з прав людини, який у своєму рішенні у справі «Кобець проти України» зазначив, що «Суд повторює, що відповідно до його прецедентної практики при оцінці доказів він керується критерієм доведення «поза розумним сумнівом» (також рішення у справі «Авшар проти Туреччини»). Таке доведення має випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою».

У всіх випадках, коли ризику ухилення обвинуваченого від слідства можна запобігти за допомогою застави чи інших запобіжних заходів, обвинуваченого має бути звільнено і в таких випадках національні органи завжди мають належним чином досліджувати можливість застосування таких альтернативних запобіжних заходів (Буров проти України п. 51).

Вирішуючи питання про існування передбачених кримінальним процесуальним законом ризиків неправомірної процесуальної поведінки обвинуваченого, суд відмічає, що ризиком у даному випадку є дія, яка може вчинитися з високим ступенем ймовірності.

Суд у рішенні по справі "Беляев проти Болгарії наголосив, що обґрунтування будь-якого періоду позбавлення свободи повинно бути переконливо доведено державними органами.

Кримінальний процесуальний закон покладає аналогічний обов`язок на сторону обвинувачення, зазначаючи, що остання має довести суду, крім обґрунтованості обвинувачення та наявності ризиків не процесуальної поведінки особи, ще й неможливість застосування більш м`якого запобіжного заходу.

ЄСПЛ визнав, що абстрактна можливість перешкоджання кримінальному провадженню є недостатньою для застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.

Як зазначено в п. 143 Рішення ЄСПЛ «Бойченко проти Молдови» одне тільки посилання судів на відповідну норму закону без вказання підстав з яких вони вважають обґрунтованими твердження про те, що ніби заявник може перешкоджати провадженню по справі, переховуватись від правосуддя або скоювати нові злочини, не є достатніми 1 для ухвалення рішення про тримання заявника під вартою (аналогічні справи - «Беччієв проти Молдови» та «Сарбан проти Молдови»).

Стосовно загрози втечі, практика ЄСПЛ виходить з того, що якщо тяжкість покарання, якому може бути підданий підозрюваний, чи обвинувачений можна законно розглядати, як таку, що може спонукати до втечі, однак можливість жорстокого засудження є недостатньою для виправдання тримання під вартою. При цьому загроза втечі не випливає з простої можливості для обвинуваченого перетнути кордон держави. Для того, щоб ця обставина мала реальний характер потрібно доказувати наявність інших обставин, а саме: характеристики особи, її моральний облік, місце проживання, професію, прибуток, сімейних зв`язків, будь яких зв`язків з іншою країною, або наявність зв`язків в іншому місці. Ризик втечі не виникає лише за відсутності постійного місця проживання («Сулаоя проти Естонії», «Панченко проти Росії») та зменшується зі збігом часу, проведеного під вартою («Ноймайстер проти Австрії»).

Аргументи за чи проти звільнення, у тому числі ризик того, що обвинувачений може перешкодити належному проведенню судового розгляду, не повинні прийматися абстрактно, але повинні бути підкріплені Фактичними доказами. Небезпека переховування обвинуваченого не може бути оцінена виключно на основі тяжкості покарання за злочин.

Наявність небезпеки переховування повинно бути оцінено з посиланням на ряд інших відповідних факторів, які можуть або підтвердити існування небезпеки втечі, або зробити її настільки незначною, що вона не може виправдати тримання під вартою («Строган проти України»).

У справі «Мамедова проти Росії» ЕСПЛ зазначив, що розглядаючи законність і обґрунтованість подальшого тримання заявниці під вартою, районний і обласний суди увесь час посилалися на серйозність висунутого обвинувачення як на головний чинник для оцінки можливості того, що заявниця переховуватиметься від правосуддя, перешкоджатиме відправленню правосуддя або вчинятиме нові злочинні дії. Однак, як не раз зазначав Суд, хоч суворість покарання, що загрожує заявникові, має значення для оцінки небезпеки його зникнення або вчинення нових злочинів, потребу подовжити строк тримання під вартою не можна оцінювати з чисто абстрактної точки погляду, зважаючи лише на тяжкість злочину. Так само і подовження строку тримання під вартою не може застосовуватися через те, що вироком може бути призначене покарання у вигляді позбавлення волі (рішення у справі «Летельє проти Франції»; також див. справи «Панченко проти Росії», «Гораль проти Польщі», «Ілійков проти Болгарії»). Це особливо стосується таких справ, як дана, в яких правова кваліфікація фактів і отже покарання, що могло бути призначене заявниці здійснювалось обвинуваченням за відсутності судового контролю щодо питання про те, чи підтверджували зібрані докази обґрунтовану підозру в учиненні заявницею інкримінованого злочину (див. «Рохліна проти Росії»).

У практиці ЄСПЛ визначено, що існування обґрунтованої підозри щодо вчинення заявником тяжкого злочину спочатку може виправдовувати тримання під вартою, але тяжкість обвинувачення не може сама по собі бути виправданням тривалих періодів тримання під вартою (рішення у справі "Єчус проти Литви").

Сама по собі тяжкість злочину, у вчиненні якого підозрюється особа не може бути безумовною підставою для обрання щодо цієї особи запобіжного заходу у вигляді взяття під варту (рішення ЄСПЛ у справі "Ніколова проти Болгарії").

Відповідно до рішення ЄСПЛ по справі "Ноймайстер проти Австрії" позбавлення волі особи (тримання під вартою) не повинно перетворюватися на своєрідну прелюдію до завчасного відбування можливого у майбутньому вироку про позбавлення волі.

Суд першої інстанції встановив, що існують ризики заявлені у клопотанні слідчого, проте вони мають незначний ступінь небезпеки, про що свідчать ті обставини, що ОСОБА_8 одружений, має постійне місце проживання, працює директором ТОВ Ексбуд. При цьому, з урахуванням мінімальних ризиків, суд обмежився лише посиланням на законодавчі норми кримінального процесуального закону та обрав ОСОБА_8 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, належним чином не обґрунтувавши прийняте рішення щодо конкретного кримінального провадження та особи підозрюваного.

Слідчому судді, суду необхідно враховувати, що обмеження розгляду клопотання про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою лише переліком законодавчих (стандартних) підстав для його застосування без встановлення їх наявності та обґрунтованості до конкретної особи є порушенням вимог п. 4 ст. 5 Конвенції (правова позиція ЄСПЛ у справі «Белевитський проти Росії», пункти 111 - 112 рішення від 1 березня 2007 року).

Хоча національний суд має певну свобод розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (Суомінен проти Фінляндії п. 36).

Отже, з урахуванням вказаних обставин, рішення про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою щодо ОСОБА_8 , є невмотивованим.

Колегія суддів, перевіряючи наявність обґрунтованої підозри, вважає, що сукупність матеріалів судової справи, на даному етапі кримінального провадження до моменту з`ясування істини у справі, є достатньою для застосування щодо підозрюваного запобіжного заходу, оскільки обґрунтованість підозри - це не акт притягнення особи до відповідальності, а сукупність даних, які переконують об`єктивного спостерігача, що особа могла бути причетною до вчинення конкретного злочину.

Для обґрунтованої підозри повинні бути факти або інформація, які б переконали неупередженого спостерігача в тому, що ця особа, можливо, вчинила злочин (IlgarMammadovv.Azerbaijanп. 88; Котій проти України п. 42; Влох проти Польщі п. 108;Erdagozv.Turkeyп. 51; Cebotari v. Moldova п. 48).

Також, Європейський суд з прав людини неодноразово підкреслював, що наявність підстав для обмеження свободи особи має оцінюватись в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин.

На думку колегії суддів, слідчий суддя місцевого суду під час розгляду клопотання слідчого не в повній мірі дотримався підстав обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, оскільки не визначив мету та цілі, які стоять за ним, а тому колегія суддів вважає, що в сукупності із встановленими конкретними обставинами кримінального провадження, особи підозрюваного та практики Європейського суду з прав людини, оскільки обставин необхідності обмеження права особи на свободу, передбаченого кримінальним процесуальним законом України, ст. 5 Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини в контексті зазначеного кримінального провадження немає, крім того при здійсненні вибору між залишенням під вартою та звільненням презумпція залишається за звільненням ("Bykov v. Russia" п. 61).

Відповідно до ч. 3 ст. 407 КПК України, за наслідками апеляційного розгляду за скаргою на ухвалу слідчого судді, суд апеляційної інстанції має право залишити ухвалу без змін або скасувати ухвалу та постановити нову ухвалу.

З урахуванням викладеного, ухвала слідчого судді місцевого суду, як така, що постановлена з порушенням вимог кримінального процесуального закону України, підлягає скасуванню, з постановленням нової ухвали, якою відмовити у задоволенніклопотання слідчого про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання щодо ОСОБА_8 та застосувати щодо підозрюваного запобіжний захід у вигляді домашнього арешту, з покладенням на нього додаткових обов`язків, передбачених ч. 5 ст. 194 КПК України, який на думку колегії суддів, в повній мірі забезпечить запобігання ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, а тому апеляційна скарга сторони захисту підлягає частковому задоволенню.

Керуючись ст. ст. 176 - 178, 183, 194, 199, 309, 376, 404, 405, 407, 422 КПК України, колегія суддів -

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_7 , який діє в інтересах підозрюваного ОСОБА_8 , задовольнити частково.

Ухвалу слідчого судді Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 17 серпня 2022 року про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно ОСОБА_8 , - скасувати.

Постановити нову ухвалу, якою клопотання слідчого СВ ВП №2 ДРУП ГУНП в Дніпропетровській області ОСОБА_9 , погоджене з прокурором Лівобережної окружної прокуратури м. Дніпра ОСОБА_6 про застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою відносно ОСОБА_8 , - задовольнити частково.

Застосувати до підозрюваного ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , запобіжний захід у виді домашнього арешту строком на 60 днів, тобто до 13 жовтня 2022 року включно.

На підставі ст. 194 КПК України, покласти на підозрюваного ОСОБА_8 з-під варти, покласти на нього обов`язки, передбачені ст. 194 КПК України, а саме:

- прибувати за кожною вимогою до слідчого, яким здійснюється досудове розслідування, прокурора або суду;

-не залишатимісце фактичногомешкання, а саме: АДРЕСА_1 , без дозволу слідчого, прокурора чи суду, в період часу з 21 години до 06 години ранку наступної доби, за винятком випадків переміщення до найближчого укриття на час дії сигналу Повітряна тривога та подальшого невідкладного повернення до житла, за винятком випадків переміщення до найближчого укриття на час дії сигналу Повітряна тривога та подальшого невідкладного повернення до житла;

- повідомляти слідчого, прокурора та суд про зміну свого місця проживання та місця роботи;

- здати на зберігання до відповідних органів державної влади свій паспорт (паспорти) для виїзду за кордон, інші документи, що дають право на виїзд з України і в`їзд в Україну.

Контроль за поведінкою підозрюваного ОСОБА_8 , який перебуває під домашнім арештом, покласти на процесуального керівника у даному кримінальному провадженні.

Виконання ухвали покласти на відповідний ВП ГУНП в Дніпропетровській області за місцем проживання підозрюваного ОСОБА_8 .

Підозрюваного ОСОБА_8 , звільнити з-під варти.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та касаційному оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4