Рішення

від 05.09.2022 по справі 620/1316/22

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

05 вересня 2022 року Чернігів Справа № 620/1316/22

Чернігівський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Заяць О.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Державної установи "Чернігівська виправна колонія (№ 44)" про стягнення середнього грошового забезпечення,

У С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до суду з адміністративним позовом у якому просить:

- стягнути з Державної установа Чернігівська виправна колонія № 44» на користь ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за час затримки виплати грошову компенсацію за неотримане речове майно в день звільнення з військової служби за період з 02.03.2021 по 31.12.2021 в сумі 132662,88 грн.

В обґрунтування своїх вимог позивачем зазначено, що 11.02.2021 його було виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення, а розрахунок при звільненні, а саме виплата грошової компенсації за неотримане речове майно була проведена з ним лише 30.12.2021. Таким чином, позивач вважає дії відповідача протиправними та згідно статті 117 Кодексу законів про працю України він має право на виплату середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Ухвалою судді Чернігівського окружного адміністративного суду від 27.01.2022 відкрито провадження у справі та призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Відповідач надіслав відзив на позов, в якому зазначив, що із позовом не погоджується та просить в його задоволенні відмовити. Зазначив, що виплата була проведена в повному обсязі, однак зазначає, що за наявністю спірних правовідносин, які стосуються розміру належних звільненому працівникові сум, стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки розрахунку в розумінні частини першої статті 117 КЗпП України є безпідставними, а тому наявні підстави для відмови у задоволенні позовних вимог.

Ухвалою Чернігівського окружного адміністративного суду від 15.06.2022 відмовлено у задоволенні клопотання Державної установи "Чернігівська виправна колонія (№ 44)" про застосування строку позовної давності та про розгляд справи за правилами загального позовного провадження.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

Відповідно до наказу начальника Державної установа Чернігівської виправної колонії № 44 № 22/ОС-21 від 11.02.2021 капітана внутрішньої служби ОСОБА_1 відповідно до п.4, ч. 1, ст. 77 було звільнено зі служби (за скороченням штатів).

При звільненні зі служби, остаточний розрахунок з позивачем проведено не було.

Так, згідно довідки № 1 від 01.03.2021, позивачу не виплачено грошову компенсацію за не отримане, в період проходження служби, речове майно.

Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 03 грудня 2021 року у справі № 620/4077/21, яке набрало законної сили, стягнути з Державної установа Чернігівська виправна колонія № 44» на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію за неотримане речове майно в сумі 18038 грн. 58 коп.

На виконання вказаного рішення суд відповідачем було фактично виплачено грошову компенсацію за неотримане речове майно в сумі 18038 грн. 58 коп. 30.12.2021, що підтверджується випискою з карткового рахунку за 19.012.2022.

Відтак остаточний розрахунок з позивачем відповідач провів не в день його звільнення 11.02.2021, а лише 30.12.2021.

Вважаючи, дії відповідача щодо несвоєчасного розрахунку при звільненні протиправними та такими, що порушують норми КЗпП України, позивач звернувся до суду з відповідним позовом за захистом своїх прав та інтересів.

Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд зазначає таке.

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини першої статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 26.02.2020 у справі №821/1083/17, що була підтримана у постанові від 13.05.2020 у справі №810/451/17, висловлено правову позицію, відповідно до якої статтею 116 КЗпП України на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. Невиконання цього обов`язку спричиняє наслідки, передбачені статтею 117 КЗпП України, якою передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Цими нормами на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку настає відповідальність, передбачена статтею 117 КЗпП України.

При цьому, під належними звільненому працівникові сумами необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).

Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.

Положення частини першої та частини другої статті 117 КЗпП України стосуються відмінних (різних) правових ситуацій, які передбачають різні правові наслідки для роботодавця у разі затримки виплати заробітної плати при звільненні працівника, при цьому істотне значення має наявність спору щодо суми належних працівникові при звільненні сум.

Дійсно, частина перша статті 117 КЗпП України передбачає виплату компенсації за затримку виплати працівникові належних йому сум при звільненні у розмірі середньомісячного заробітку за весь період затримки до дати фактичного розрахунку, але за умови, коли спору щодо суми заборгованості немає.

Інша правова ситуація виникає, коли є спір щодо суми заборгованості із заробітної плати, яку роботодавець повинен виплати працівникові при звільненні. У цьому випадку працівник, за змістом частини другої статті 117 КЗпП України, має право на відшкодування, якщо спір буде вирішено на його користь. Розмір заборгованості та відшкодування встановлює орган, який вирішує спір, у цьому випадку - суд.

Отже, у разі якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в такому випадку, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України).

Таким чином, законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов`язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальності роботодавця протягом усього періоду прострочення.

Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.

Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення.

Таким чином, положення статті 117 КЗпП України поширюються на правовідносини, які виникають у зв`язку з прийняттям та виконанням судового рішення про виплату заборгованості із заробітної плати.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 11.03.2021 у справі №520/12809/19, від 18.03.2021 у справі № 820/3313/17, від 31.03.2021 у справі №340/970/20, від 31.03.2021 у справі №120/2617/20-а, від 04.06.2021 у справі №280/1198/20, від 22.04.2021 у справі №620/828/20, та в силу вимог Кодексу адміністративного судочинства України має враховуватись судом при виборі і застосуванні норм права.

Крім того, суд звертає увагу, що відповідно до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, висловленої у постанові від 30.01.2019 у справі №755/10947/17, незалежно від того чи перераховані усі постанови, у яких викладена правова позиція, від якої відступила Велика Палата Верховного Суду, суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати саме останню правову позицію.

У своєму рішенні Європейський суд з прав людини не вирішував питання щодо необхідності застосування тієї чи іншої норми права національного законодавства та її тлумачення, а констатував, що застосування процесуальних обмежень у справі заявниці значною мірою залежало від тлумачень матеріальних норм КЗпП України. Звернув увагу на те, що частина друга статті 117 КЗпП України, яка встановлює право на отримання компенсації у випадку постановлення судом рішення щодо суми такої заборгованості та є застосовною у справі заявниці, не передбачає виплати компенсації за період до фактичного розрахунку по заборгованості, на відміну від частини першої статті 117 КЗпП України.

Аналізуючи застосування судами статей 116 та 117 КЗпП України, Європейський суд з прав людини у рішенні Меньшакова проти України вказав, що обґрунтуванню, наведеному судами, не вистачає чіткості і ясності, оскільки суди детально не розглянули двояку дію статті 117 КЗпП України, однак це не свідчить про жодні прояви несправедливості чи свавілля, і процесуальні обмеження доступу заявниці до суду не застосовувались непропорційно.

Тому, за висновком Європейського суду з прав людини, не було порушення статті 6 Конвенції щодо скарги заявниці на відсутність доступу до суду (пункт 59 рішення).

За таких обставин, Велика Палата Верховного Суду у постановах від 26.02.2020 у справі №821/1083/17 та від 13.05.2020 у справі №810/451/17, дійшла висновку що немає жодних підстав вважати, що Європейський суд з прав людини надав для застосування на національному рівні тлумачення приписів статті 117 КЗпП України всупереч практиці Верховного Суду України. Вказане рішення Європейського суду з прав людини не може розглядатися як підстава для відступу від правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду України від 15.09.2015 у справі №21-1765а15, відповідно до якого положення статей 116 та 117 КЗпП України поширюються на правовідносини, які виникли у зв`язку з прийняттям та виконанням судового рішення про виплату заборгованості із заробітної плати та відшкодування/компенсації.

Також відповідно до практики Верховного Суду, з огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні (постанова Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц, постанова Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду від 30.11.2020 у справі №480/3105/19).

Таким чином, вимоги позивача про стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні є обґрунтованими.

Відповідно до статті 24 Закону України Про військовий обов`язок і військову службу закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.

Так, з матеріалів справи вбачається, що позивача з 01.03.2021 звільнено зі служби Державної установи Чернігівська виправна колонія № 44», а остаточний розрахунок із позивачем проведено 30.12.2021.

Відповідно до пункту 2 Постанови Кабінету Міністрів України Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати від 08 лютого 1995 року №100, обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв`язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки. У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.

Відповідно до довідки від 23.04.2021 №62, розмір середньомісячного грошового забезпечення позивача становив 14525,12 грн., сума середньоденного грошового забезпечення 484,17 грн. Тобто, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільнені за період з 02.03.2021 по 29.12.2021 (по день фактичного розрахунку) становить 146703,51 грн (303 дні* 484,17).

Суд враховує, що статтею 116 КЗпП України на підприємство, установу, організацію покладається обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплативши всі суми, що йому належать, а у разі невиконання такого обов`язку виникає відповідальність передбачена статтею 117 КЗпП України.

Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника під час його звільнення, зокрема захист права працівника на своєчасну оплату праці за виконану роботу. При цьому відшкодування, передбачене статті 117 КЗпП України спрямоване на компенсацію працівнику майнових витрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця.

Однак, встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв оцінки пропорційності щодо врахування справедливого та розумного балансу між інтересами працівника і роботодавця.

Суд бере до уваги, що реалізуючи свої права працівник має діяти добросовісно. При цьому під час захисту прав працівника має бути дотриманий розумний баланс між інтересами такого працівника та роботодавця.

Оскільки відповідальність роботодавця перед колишнім працівником за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку при звільненні не обмежена в часі та не залежить від розміру простроченої заборгованості, то за певних обставин обсяг такої відповідальності може бути неспівмірним та непропорційним наслідкам порушення.

Таким чином, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗПП України.

Викладене узгоджується з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною у постанові від 26.06.2019 року у справі №761/9584/15ц (провадження №14-623цс18). При цьому Велика Палата Верховного Суду зазначила, що зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати:

- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством. Колективним договором, угодою чи трудовим договором;

- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;

- ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;

- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Також Велика Палата Верховного Суду сформулювала правовий висновок, що з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених Великою Палатою Верховного Суду критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.

При розгляді даної справи суд враховує правову позицію Верховного Суду України, викладену у постанові від 24.10.2011 року у справі № 6-39цс11 та у Пленумі Верховного Суду України у Постанові від 24 грудня 1999 року № 13, а також постанову Верховного Суду від 04.04.2018 року у справі № 524/1714/16-а (К/9901/8793/18), висновки Верховного Суду України від 27.04.2016 року по справі №6-113цс16 щодо застосування принципу співмірності, з урахуванням таких обставин, як розмір недоплаченої суми, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, обставини за яких було встановлено наявність заборгованості, дії відповідача щодо її виплати тощо.

Аналогічна позиція викладені у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 30 жовтня 2019 року по справі № 806/2473/18, від 24 липня 2019 року по справі № 805/3167/18-а, у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду від 03 квітня 2019 року у справі № 662/1626/17, від 17 січня 2019 року по справі № 2-1579/11.

Застосовуючи у даній справі критерії зменшення розміру відшкодування, визначеного з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статтею 117 КЗпП України, суд враховує вказані вище обставини.

Згідно з довідкою про середній заробіток від 23.04.2021 №62 середньоденна сума грошового забезпечення становить 484,17 грн.

Враховуючи, що недоплачена грошова компенсація за неотримане, в період проходження служби, речове майно становить 18 038,58 грн і є меншою ніж середнє грошове забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 146 703,51 грн (303 дні* 484,17), суд вважає за можливе застосувати до даних правовідносин принцип співмірності.

Зокрема, істотність частки складових заробітної плати в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку складає 18 038,58 грн / 146 703,51 грн (сума компенсації за відпустку /середній заробіток за весь час затримки розрахунку) = 0,12.

Сума, яка підлягає відшкодуванню становить: 484,17 грн (середня заробітна плата позивача за один робочий день) х 0,12 х 303 (дні затримки розрахунку) = 17604,42.

Отже, з врахуванням принципу справедливості та співмірності, суд дійшов висновку, що середній заробіток за час затримки розрахунку має бути виплачений позивачу у розмірі 17604,42, з урахуванням істотності частки недоплаченої суми порівняно із середнім заробітком працівника.

Враховуючи принцип справедливості та співмірності, а також розмір майнових втрат, з огляду на те, що з позовом про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії позивач звернувся зі спливом шість років і десять місяців після звільнення з військової служби, чим істотно збільшив кількість днів затримки розрахунку при звільненні, колегія суддів, доходить висновку щодо необхідності зменшення розміру середнього грошового забезпечення з врахуванням істотності частки складових заробітної плати в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку.

Згідно із частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно із частинами першою та другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Враховуючи викладене, з`ясувавши та перевіривши всі фактичні обставини справи, об`єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення, враховуючи основні засади адміністративного судочинства, вимоги законодавства України, суд дійшов висновку щодо наявності правових підстав для часткового задоволення позовних вимог.

Щодо доводів відповідача про застосування строків позовної давності, суд в ухвалі від 27.01.2022 у даній справі дійшов висновку, що позивачем не пропущено строк звернення до суду.

Враховуючи предмет даного позову, відповідно до статті 5 Закону України Про судовий збір позивач звільнений від сплати судового збору, а тому підстави для розподілу судових витрат відсутні.

Керуючись ст. ст.139, 227, 241-243, 246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов задовольнити частково.

Стягнути з Державної установи «Чернігівська виправна колонія (№ 44)» на користь ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за час затримки виплати грошової компенсації за неотримане речове майно в день звільнення за період з 02.03.2021 по 29.12.2021 в сумі 17604,42.

Рішення суду набирає законної сили в порядку статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення суду. Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 .

Відповідач: Державна установа «Чернігівська виправна колонія (№ 44)», вул. Промислова, 38,м. Чернігів,14014, код ЄДРПОУ: 08564943.

Повний текст рішення суду виготовлено 05 вересня 2022 року.

Суддя О.В. Заяць