Постанова

від 30.08.2022 по справі 576/86/22

СУМСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 серпня 2022 року м.Суми

Справа №576/86/22

Номер провадження 22-ц/816/623/22

Сумський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - Ткачук С. С. (суддя-доповідач),

суддів - Криворотенка В. І. , Собини О. І.

за участю секретаря судового засідання - Кияненко Н.М.,

учасники справи:

позивач ОСОБА_1 ,

відповідач Глухівський міськрайонний суд Сумської області,

третя особа Головного управління Національної поліції в Сумській області,

розглянувши у спрощеному позовному провадженні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Ямпільського районного суду Сумської області від 06 квітня 2022 року в складі судді Сатарової О.В., ухваленого в смт. Ямпіль Шосткинського району Сумської області, повний текст судового рішення складено 06.04.2022 року, -

в с т а н о в и в:

Звернувшись до суду у січні 2022 року із позовною заявою, ОСОБА_1 просив суд стягнути з Держави України в особі Глухівського міськрайонного суду Сумської області за рахунок державного бюджету на його користь в рахунок відшкодування завданої моральної шкоди 48 000,00 грн.

Свої вимоги мотивував тим, що 30.03.2021 року постановою Глухівського міськрайонного суду Сумської області у справі № 576/373/21 його притягнуто до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 1732 КУпАП, і на нього накладене стягнення у виді штрафу в сумі 170 грн. Зазначив, що постановою Сумського апеляційного суду від 30.11.2021 року постанову суду першої інстанції скасовано, а провадження у справі закрито на підставі п. 1 ст. 247 КУпАП у зв`язку з відсутністю складу правопорушення. Вважав, що він був незаконно притягнутий до адміністративної відповідальності протягом 8 місяців. Також зазначив, що у зв`язку з незаконними діями працівників органів поліції та суду він відчував весь час психічний біль, отримав погіршення відносин з оточуючими людьми, оскільки поліцейські телефонували до військової частини та сусідів та повідомляли про складення відносно нього протоколу про домашнє насильство, притягнення до адміністративної відповідальності має й інші негативні насідки морального характеру, а саме: ця інформація стала відома сусідам та іншим мешканцям м. Глухів, що негативно вплинуло на його імідж. Вважав, що йому завдано моральної шкоди пов`язаної з незаконним притягненням до адміністративної відповідальності, яку оцінював у розмірі 48 000,00 грн. (мінімальна заробітна плата за кожен місяць, коли він був притягнутий до адміністративної відповідальності (кількість місяців помножена на мінімальну заробітну плату 6 000,00 грн. * 8 місяців = 48 000,00 грн.).

Рішенням Ямпільського районного суду Сумської області від 06 квітня 2022 року у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись із вказаним рішенням, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального та порушення норм процесуального права, просить рішення суду скасувати, ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.

Доводи апеляційної скарги мотивує тим, що суд не допитав свідка дільничного офіцера поліції, який складав протокол, а також не врахував висновки, яких дійшов Верховний Суд у постанові від 05.02.2020 року у справі № 640/16169/17. Підставою для цивільно- правової відповідальності за відшкодування шкоди, завданої рішенням органів влади є правопорушення, що включає як складові елементи: шкоду, протиправне діяння особи, яка її завдала, причинний зв`язок між ними.. Шкоди відшкодовується незалежно від вини.

Позивач в судовому засіданні свою апеляційну скаргу підтримав та просив її задовольнити, пояснив, що працівники міліції приходили до нього на службу для складання протоколу, у зв`язку з чим на службі стало відомо про адмінпроступок, який він не вчиняв.

Представник ГУ Нацполіції у Сумській області в судовому засіданні апеляційну скаргу не визнала, проти доводів викладених в ній заперечувала та просила рішення залишити без змін.

Представник місцевого суду до суду свого представника не направив, про дату, час та місце проведення судового засідання повідомлений належним чином завчасно.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Судом першої інстанції встановлені обставини про те, що постановою Глухівського міськрайонного суду Сумської області від 30.03.2021 року ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 1732 КУпАП, і на нього накладене стягнення у виді штрафу в сумі 170,00 грн.

Під час розгляду адміністративного матеріалу за скоєння правопорушення передбаченого ст. 1732 КУпАП у відношенні ОСОБА_1 згідно протоколу судового засіданні від 17.03.2021 року і 30.03.2021 року судом першої інстанції були допитані у встановленому КУпАП порядку в якості свідків ОСОБА_2 , за заявою якої складено два протоколи про адміністративне правопорушення передбаченого ч. 1 ст. 1732 КУпАП вчинених у відношенні до неї, та ОСОБА_3 , яка була учасником подій, що мали місце 24.01.2021 року. В суді свідки підтвердили факт вчинення ОСОБА_1 правопорушення за обставин, викладених у протоколах, а саме, висловлювання у відношенні ОСОБА_2 грубою нецензурною лайкою в присутності їх неповнолітньої дитини 20.01.2021 року, 20, а також 24 січня 2021 року, висловлював погрози та застосовував побиття до ОСОБА_2 .

Згідно протоколу про адміністративне правопорушення серія ВАБ 090154 від 15.02.2021 року 20.01.2021 близько 18 годині ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 , влаштував домашнє насильство у відношенні ОСОБА_2 , під час якого висловлювався на її адресу словами грубої нецензурної лайки, чинив психологічний тиск, принижував честь та гідність, чим вчинив правопорушення ч.1 ст. 173-2 КУпАП.

Згідно протоколу про адміністративне правопорушення серія ВАБ 090155 від 15.02.2021 року 24.01.2021 року о 16 годині ОСОБА_1 за адресою АДРЕСА_1 влаштував домашнє насильство у відношенні до ОСОБА_2 та сина ОСОБА_4 , під час якого висловлювався словами грубої нецензурної лайки, чим вчинив правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 1732 КУпАП.

ОСОБА_1 свої провини не визнавав і вважає що його оговорюють.

Суд першої інстанції заслухавши пояснення ОСОБА_1 , дослідив показання свідків та письмові докази, долучені до адмінпротоколів, прийняв 30.03.2021 року постанову, де визнав наявність в діях ОСОБА_1 ознаки адміністративного правопорушення за ч. 1 ст. 1732 КУпАП.

Постановою Сумського апеляційного суду від 30.11.2021 року вказану постанову суду першої інстанції скасовано, а провадження у справі закрито на підставі п. 1 ст. 247 і п. 3 ч. 1 ст. 284 КУпАП у зв`язку з відсутністю складу правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 1732 КУпАП.

Як вказано у даній постанові апеляційного суду ОСОБА_1 будучи допитаний в суді апеляційного суду, категорично заперечив викладені вище обставини і для усунення протиріч і невідповідності наявних у справі доказів фактичним обставинам справи, були викликані до апеляційного суду свідки ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , які на неодноразові виклики до суду не з`явилися, причини своєї неявки суду не повідомили, а тому суд апеляційної інстанції вирішив, що у справі відсутні достатні урівноважуючи фактори, які б забезпечили належну і чітку оцінку достовірності таких доказів, як показання ОСОБА_2 та ОСОБА_3 та надання процесуальної гарантії, що б компенсували недоліки, з якими зіткнулася сторона захисту через неперевірені в судовому засіданні докази, внаслідок чого була б забезпечена загальна справедливість судового розгляду. Відсутність відбуття подій, які відображені у протоколах про адмінправопорушення апеляційний судом не встановлено. Апеляційний суд дослідивши та перевіривши тільки наявні в матеріалах справи докази, визнав що належних, достовірних і допустимих доказів, яких було б достатньо для визнання позивача винуватим у вчинені саме цього правопорушення встановлено не було, а тому не визнав постанову суду першої інстанції законною, обґрунтованою та належним чином мотивованою, внаслідок чого через неправильне застосування норм матеріального права, скасував постанову і закрив провадження у справі на підставі п. 1 ст. 247 і п. 3 ч. 1 ст. 284 КУпАП у зв`язку з відсутністю складу правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 1732 КУпАП.

Дана постанова апеляційного суду є остаточною і касаційному оскарженню не підлягає.

Отже в основу обґрунтування висновків апеляційного суду для закриття провадження у справі та визнання відсутності в діях ОСОБА_1 складу правопорушення передбаченого ч. 1 ст. 1732 КУпАП покладено неможливість забезпечили апеляційному суду надати належну правову оцінку дія ОСОБА_1 через неможливість перевірити достовірність показанням свідків ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , а наявні в справі докази не визнав належними, достовірними і допустимими доказами, яких було б достатньо для визнання позивача винуватим у вчинені саме цього правопорушення.

Відповідно до ч.ч. 1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судове рішення місцевого суду вказаним вимогам відповідає.

Згідно диспозиції ч. 1 ст. 1732 КУпАП вчинення домашнього насильства, насильства за ознакою статі, тобто умисне вчинення будь-яких діянь (дій або бездіяльності) фізичного, психологічного чи економічного характеру (застосування насильства, що не спричинило тілесних ушкоджень, погрози, образи чи переслідування, позбавлення житла, їжі, одягу, іншого майна або коштів, на які потерпілий має передбачене законом право, тощо), внаслідок чого могла бути чи була завдана шкода фізичному або психічному здоров`ю потерпілого, а так само невиконання термінового заборонного припису особою, стосовно якої він винесений, або неповідомлення уповноваженим підрозділам органів Національної поліції України про місце свого тимчасового перебування в разі його винесення.

Об`єктом вказаного правопорушення є суспільні відносини у сфері захисту прав громадян.

Об`єктивна сторона правопорушення, передбаченого зазначеною статтею, полягає в умисному вчиненні будь-яких з зазначених в диспозиції дій, та передбачає існування обов`язкової ознаки - можливість настання чи настання фізичної або психологічної шкоди, яка була чи могла бути завдана потерпілому.

Суб`єктивна сторона правопорушення характеризується наявністю вини у формі умислу.

Для встановлення події правопорушення, зазначеного у ч. 1 ст. 1732 КУпАП необхідно з`ясувати чи дійсно особа, яка притягується до адміністративної відповідальності, вчинила домашнє насильство.

З аналізу вищевказаних норм вбачається, що домашнє насильство, яке охоплюється диспозицією ч. 1 ст. 1732 КУпАП, має місце тоді, коли будь-які діяння фізичного, психологічного чи економічного характеру тягнуть за собою можливість настання чи настання шкоди фізичному або психічному здоров`ю потерпілого.

Таким чином, під домашнє насильство, зокрема психологічного характеру, яке утворює склад адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 1732 КУпАП, підпадають лише такі діяння, якими цілеспрямовано та навмисно спричиняється емоційна невпевненість, страх або іншим чином завдається шкода психічному здоров`ю іншого члена сім`ї.

Постановою Сумського апеляційного суду від 30.11.2021 року вказану постанову суду першої інстанції від 30.03.2021 року скасовано, а провадження у справі закрито на підставі п. 1 ст. 247 КУпАП у зв`язку з відсутністю складу правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 1732 КУпАП. Відсутність подій, зазначених в адмінпротоколах, визнано не було.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, в тому числі, і відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, а також відшкодування моральної (немайнової шкоди).

Стаття 23 ЦК України передбачає право особи на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав, яка полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів.

Загальні підстави відповідальності за завдану майнову та моральну шкоду передбачені статтями 1166, 1167 ЦК України, відповідно до яких шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини.

Загальноконституційні засади відносин між державою та громадянином, зокрема щодо відповідальності держави, закріплено в конституційні та цивільно-правові норми: ст. 56 Конституції України; ст.ст. 1173-1176 ЦК України, Закон України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» № 266/94-ВР від 01.12.1994 року (далі - Закон № 266/94-ВР).

Згідно зі статтею 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Як передбачено у ч.ч. 1, 2 ст. 1 Закону № 266/94-ВР підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок: незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян; ;незаконного застосування адміністративного арешту чи виправних робіт, незаконної конфіскації майна, незаконного накладення штрафу. У випадках, зазначених у частині першій цієї статті, завдана шкода відшкодовується в повному обсязі незалежно від вини посадових осіб органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду.

За змістом ст.ст. 2, 3 цього Закону право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадках закриття справи про адміністративне правопорушення і відшкодуванню підлягає завдана моральна шкода.

Право на відшкодування шкоди, завданої зазначеними у статті 1 цього Закону оперативно-розшуковими заходами, виникає у випадках, передбачених пунктом 1-1 частини першої цієї статті, або за умови, що протягом шести місяців після проведення таких заходів не було розпочате кримінальне провадження за результатами цих заходів.

Згідно ст. 4 цього Закону відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв`язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру.

В силу ст. 13 цього Закону питання про відшкодування моральної шкоди за заявою громадянина вирішується судом відповідно до чинного законодавства в ухвалі, що приймається згідно з частиною першою статті 12. Розмір моральної шкоди визначається з урахуванням обставин справи в межах, встановлених цивільним законодавством. Відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.

Аналізуючи наведені норми закону, колегія суддів приходить до висновку, що у разі незаконного притягнення до адміністративної відповідальності у вигляді адміністративного штрафу, що підтверджується фактом закриття справи про адміністративне правопорушення, відшкодовується моральна шкода, яка полягає у стражданнях, заподіяних громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру. Така моральна шкода відшкодовується залежно від вини і розмір моральної шкоди визначається з урахуванням обставин справи в межах, встановлених цивільним законодавством.

З 01.01.2004 року набрав чинності новий Цивільний кодекс України і згідно п. 4 Перехідних та Прикінцевих положень цього Кодексу, цивільний кодекс України застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності.

Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, зокрема органами дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, визначені ст. 1176 ЦК України. Ці підстави характеризуються особливостями суб`єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює посадових чи службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органи досудового розслідування, прокуратури або суду, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу.

Шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється ч. 1 ст. 1176 ЦК України, а саме: у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт.

Частинами 2 -7 даної статті цього Кодексу передбачено, право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом. Якщо кримінальне провадження закрито на підставі закону про амністію або акта про помилування, право на відшкодування шкоди не виникає. Фізична особа, яка у процесі досудового розслідування або судового провадження шляхом самообмови перешкоджала з`ясуванню істини і цим сприяла незаконному засудженню, незаконному притягненню до кримінальної відповідальності, незаконному застосуванню запобіжного заходу, незаконному затриманню, незаконному накладенню адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, не має права на відшкодування шкоди. Шкода, завдана фізичній або юридичній особі внаслідок постановлення судом незаконного рішення в цивільній справі, відшкодовується державою в повному обсязі в разі встановлення в діях судді (суддів), які вплинули на постановлення незаконного рішення, складу кримінального правопорушення за обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили. Завдана фізичній або юридичній особі внаслідок іншої незаконної дії або бездіяльності чи незаконного рішення органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується на загальних підставах. Порядок відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, встановлюється законом.

Отже, при відсутності підстав для застосування ч. 1 ст. 1176 ЦК України, в інших випадках заподіяння шкоди цими органами діють правила частини шостої цієї статті - така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими та службовими особами (статті 1173, 1174 цього Кодексу).

Так, відповідно до ч. 1 ст. 1173 цього Кодексу шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.

За змістом ст. 1174 цього Кодексу шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи.

Відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні рішення і дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв`язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Отже шкода, завдана фізичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, незалежно від вини цих органів.

Обґрунтовуючи мотиви завдання моральної шкоди позивач посилається на неправомірні дії працівників органу поліції пов`язані із телефонуванням до військової частини, де він проходить службу та повідомлення про складання на нього протоколу про вчинення адміністративного правопорушення за домашнє насильство, т.т. ця інформація стала відома сусідам та іншим мешканцям міста де він проживає, вплинуло на його імідж як військовослужбовця.

Колегія суддів зауважує, що визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтування позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи (п. 41 постанови Великої Палати Верховного Суду від 17.04.2018 року у справі № 523/9076/16-ц).

Враховуючи те, що у цій справі відповідачем визначено Державу України в особі Глухівського міськрайонного суду Сумської області, а посадова особа, яка складала адмінпротоколів є працівником ГУ Національної поліції в Сумській області, т.т. іншого державного органу, до якого позовні вимоги не заявлені, є самостійною підставою для відмови у задоволенні позовних вимог.

Апеляційний суд закриваючи провадження у справі не встановив відсутність подій, які викладені працівником поліції у протоколах про адміністративне правопорушення від 20 та 24 січня 2021 року. Працівник поліції склав протоколи у зв`язку із надходженням від ОСОБА_2 повідомлення про вчинення відносно неї протиправних дій з боку ОСОБА_1 , відібрав пояснення від неї та очевидця події ОСОБА_3 , відповідно до Інструкції з оформлення матеріалів про адміністративні правопорушення в органах поліції, затвердженого наказом МВС України від 06.11.2015 року № 1376, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 01.12.2015 року за № 1496/27941, та ст.ст. 213, 254, ч. 1 п. 1 ст. 255 КУпАП. Отже такі дії не визнані апеляційним судом неправомірними.

Згідно зі ст. 9 КУпАП України адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність. Відповідно до ст. 245 КУпАП завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом. Згідно зі ст. 280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності. Відповідно до ст. 251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами.

Відповідно до ст. 252 КУпАП орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.

В силу ст. 272 цього Кодексу як свідок у справі про адміністративне правопорушення може бути викликана кожна особа, про яку є дані, що їй відомі які-небудь обставини, що підлягають установленню по даній справі. На виклик органу (посадової особи), у провадженні якого перебуває справа, свідок зобов`язаний з`явитися в зазначений час, дати правдиві пояснення, повідомити все відоме йому по справі і відповісти на поставлені запитання.

Щодо незаконних дій Глухівського місцевого суду, то суд з дотриманням приписів глав 22, 23 КУпАП розглянув представлені до розгляду адміністративні матеріали відносно ОСОБА_1 , опитав свідків відповідно до норм, прийняв постанову про накладення на позивача адміністративного стягнення штрафу, яка була скасована за результатом перегляду апеляційної скарги ОСОБА_1 із зазначенням підстави, як неможливість перевірити достовірність показання опитаних свідків у зв`язку із неявкою до апеляційного суду,

Сам факт закриття провадження у справі про адміністративне правопорушення у зв`язку із відсутністю складу правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 1732 вже є підставою для визнання факту завдання позивачу моральної шкоди, яка підлягає відшкодуванню незалежно від вини суду першої інстанції, яким було прийнято таку постанову.

Однак, як встановлено у ст. 4 Закону № 266/94-ВР відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв`язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя, бо моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру.

Відшкодування моральної шкоди провадиться незалежно від того, чи застосувались з боку держави будь-які заходи примусу, чи було понесено особою витрати на погашення штрафу, накладеного судом.

Вказані правові висновки викладено у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10.10.2019 року у справі № 569/1799/16-ц (провадження № 61-19000сво18).

Суд першої інстанції правильно вказав, що відсутні підстави для застосування ч. 1 ст. 1176 та ст. 1174 ЦК України, притому зазначив, що правовою підставою цивільно-правової відповідальності за шкоду завдану рішенням органу державної влади є такі складові елементи: шкода, протиправне діяння особи, яка її завдала, причинний зв`язок між ними та розмір завданої шкоди. Зокрема ч. 1 ст. 1173 ЦК України передбачено, що для застосування відповідальності органів державної влади наявність їх вини не є обов`язковою.

У справі, яка переглядається, підставою для відшкодування шкоди є закриття справи про адміністративне правопорушення у зв`язку із відсутністю складу адміністративного правопорушення, але помилковим є висновок суду першої інстанції про те, відсутні підстави для застосування до спірних відносин ст. 1174 та 1176 ЦК України через недоведеність позивачем факту спричинення шкоди внаслідок притягнення його судом до адмінвідповідальності.

Як зазначено вище у постанові сам факт закриття провадження у справі про накладення адміністративного штрафу, вже є підставою для визнання факту завдання моральної шкоди потерпілій особі, так і для її відшкодування в розумінні ч. 1 ст. 1173 ЦК України.

Проте, цей помилковий висновок не вплинув на правильність загальних висновків місцевого суду про відмову у задоволені заявленого позову.

Разом із тим, вирішуючи питання розміру відшкодування шкоди, колегія суддів визнає посилання позивача на приписи ст. 12, 13 Закону № 266/94-ВР необґрунтованими, бо як приведене вище, в рахунок відшкодування моральної шкоди розрахунок її грошового еквіваленту проводиться виходячи із розміру мінімальної заробітної плати за час незаконного перебування під слідством чи судом. На випадок дії незаконної постанови суду про притягнення позивача до адміністративної відповідальності, розмір моральної шкоди визначається з урахуванням обставин справи в межах, встановлених цивільним законодавством.

Загальні норми, якими врегульовані питання відшкодування моральної шкоди, як способу захисту, наведені у ст. 16 ЦК України, а стосовно її розміру - ч.ч. 3-5 ст. 23 цього Кодексу.

Так, якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

Моральна шкода полягає у стражданні або приниженні, яких людина зазнала внаслідок протиправних дій. Страждання та приниження - емоції людини, змістом яких є біль, мука, тривога, страх, занепокоєння, стрес, розчарування, відчуття несправедливості, тривала невизначеність, інші негативні переживання. Порушення прав людини чи погане поводження з нею з боку суб`єктів владних повноважень завжди викликають негативні емоції. Проте не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік і стан здоров`я потерпілого. У справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади або місцевого самоврядування, суд, оцінивши обставин справи, повинен установити, чи мали дії (рішення, бездіяльність) відповідача негативний вплив, чи досягли негативні емоції позивача рівня страждання або приниження, установити причинно-наслідковий зв`язок і визначити сумірність розміру відшкодування спричиненим негативним наслідкам (постанова Верховного Суду від 10.04.2019 року в справі № 464/3789/17).

Вирішуючи спір, суд першої інстанції вірно вказав, що нормами ст. 1173, 1174, 1176 ЦК України не заперечується обов`язковість наявності інших елементів складу цивільної відповідальності, в т.ч. обов`язок саме позивача довести перед судом розмір завданої моральної шкоди. Закриття провадження у справі про адміністративне правопорушення відносно позивача через визнання відсутності складу правопорушення у зв`язку із не можливістю перевірити показання свідків, допитаних місцевим судом з дотриманням норм КУпАП при відбутті подій вказаних у протоколах про адмінправопорушення, є достатньою мірою відшкодування йому завданої моральної шкоди, оскільки величини негативних наслідків від незаконно притягнення його до адміністративної відповідальності в мотивах позову не наведено.

Сам факт скасування Сумським апеляційним судом 30.11.2021 року постанови Глухівського міськрайонного суду Сумської області від 30.03.2021 року у справі № 576/373/21 не свідчить про протиправність дій суду та завдання моральної шкоди позивачу, не має наслідків цивільно-правового характеру, враховуючи, що права та інтереси позивача були поновлені постановою апеляційного суду.

Подібна позиція викладена у постановах Верховного Суду від 16.09.2020 року в справі № 243/5118/19, від 12.04.2019 року в справі № 686/10651/18, від 25.11.2019 року в справі № 686/22462/18, від 31.07.2019 року в справі № 686/22133/18, від 29.11.2021 року в справі № 296/699/20.

Це узгоджується і з рішеннями ЄСПЛ від 25 липня 2001 року у справі «Перна проти Італії» та від 09 лютого 2007 року у справі «Білуха проти України», де встановлено, що визнання судом порушення саме по собі становить достатньо справедливу сатисфакцію за шкоду, завдану особі.

Кошти державного бюджету належать на праві власності державі. Отже, боржником у зобов`язанні зі сплати коштів державного бюджету є держава Україна як учасник цивільних відносин (ч. 2 ст. 2 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 170 ЦК України держава набуває і здійснює права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом.

У постановах від 20.11.2018 року у справі № 5023/10655/11 (провадження № 12-161гс18) (пункт 6.22), від 21.08.2019 року у справі № 761/35803/16-ц (провадження № 14-316цс19) (пункт 33), від 18.12.2019 року у справі № 688/2479/16-ц (провадження № 14-447цс19) (пункт 28) Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на тому, що у цивільному судочинстві держава бере участь у справі як сторона через відповідний її державний орган, наділений повноваженнями саме у спірних правовідносинах, зокрема і представляти державу в суді, від дій чи рішень якого завдано моральну шкоду.

Таким органом у цій справі є Глухівський міський суд, яким було прийнято постанову про притягнення позивача до адміністративної відповідальності, але скасоване та закрито провадження у цій адміністративний справі у зв`язку із відсутністю складу адміністративного правопорушення передбаченого ч. ст. 1732 КУпАП, бо наявні у справі інші докази (крім показань свідків), апеляційний суд визнав такими, що не достатні для визнання позивача винуватим у вчинені саме цього правопорушення.

Стосовно доводів апеляційної скарги про те, що місцевий суд не врахував практику застосування норм права викладену в постанові Верховного Суду від 05.02.2020 року у справі № 640/16169/17, колегія суддів зазначає таке.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (ч. 4 ст. 263 ЦПК України).

Колегії суддів зважує, що обов`язковість застосування практики Верховного Суду та Верховного Суду України поширюється виключно на висновки щодо застосування конкретних норм права в подібних правовідносинах.

В постанові від 16.01.2019 року у справі № 757/31606/15-ц провадження № 14-285цс18 Велика Палата Верховного Суду виснувала, що під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де аналогічними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних відносин.

Правовий висновок Верховного Суду, на який посилається позивач, сформований у справі за інших, відмінних від цієї справи, встановлених судом фактичних обставин, і тому не є застосованими у даній конкретній справі.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку, що при ухваленні оскарженого рішення, судом першої інстанції було неправильно застосуванням норм матеріального права, або порушенні норм процесуального права, які є обов`язковими для скасування або зміни рішення. Суд правильно визначив характер спірних правовідносин, надав їм вірно правову оцінку із застосуванням матеріального права, а допущені помилки у висновках не вплинули на його загальний висновок місцевого суду про відсутність підстав для відшкодування позивачу моральної шкоди шляхом стягнення грошової суми із розрахунку мінімальної заробітної плати. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Колегія суддів в силу вимог статей 11, 13 ЦПК України дотримуючись принципів пропорційності та диспозитивності у цивільному судочинстві, ретельно перевіривши доводи апеляційної скарги, залишає оскаржене рішення суду без змін.

Відповідно до ч. 6 ст. 19 ЦПК України, дана справа належить до категорії справ незначної складності, тому є малозначної і не підлягає касаційному оскарженню.

Керуючись ст.ст. 367, 374, 376, 381-382, 389 ЦПК України, апеляційний суд, -

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Ямпільського районного суду Сумської області від 06 квітня 2022 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і касаційному оскарженню не підлягає.

Повне судове рішення складено 05 вересня 2022 року.

Головуючий - С.С. Ткачук

Судді: О.І. Собина

В.І.Криворотенко