Рішення

від 05.09.2022 по справі 749/995/21

ЩОРСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ЧЕРНІГІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 749/995/21

Номер провадження 2/749/75/22

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 вересня 2022 року місто Сновськ

Щорський районний суд Чернігівської області у складі:

головуючого судді: Кравчук М. В.

за участю секретаря: Павленко В. В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Сновськ в порядку спрощеного позовного провадження справу за позовом ОСОБА_1 до Сновського ліцею № 2 Сновської міської ради Корюківського району Чернігівської області, управління освіти, сім`ї, молоді та спорту Сновської міської ради Корюківського району Чернігівської області про скасування наказу про відсторонення від роботи та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Сновського ліцею № 2 Сновської міської ради Корюківського району Чернігівської області, управління освіти, сім`ї, молоді та спорту Сновської міської ради Корюківського району Чернігівської області, з урахуванням зменшених позовних вимог, про визнання незаконним та скасування наказу № 62 від 08.11.2021 р. Сновської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів № 2 Сновської міської ради Корюківського району Чернігівської області про відсторонення від роботи ОСОБА_1 ; стягнення з управління освіти, сім`ї, молоді та спорту Сновської міської ради Корюківського району Чернігівської області середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 08.11.2021 р. по 28.02.2022 р. включно в сумі 28175, 16 грн.

Позовні вимоги мотивовано тим, що позивач є працівником Сновської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів № 2 Сновської міської ради Корюківського району Чернігівської області. Наказом Сновської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів № 2 Сновської міської ради Корюківського району Чернігівської області № 62 від 08.11.2021 р. позивача було відсторонено від роботи на час відсутності щеплення проти COVID-19 без збереження заробітної плати. Підставною для видачі вказаного наказу стало повідомлення про обов`язкове профілактичне щеплення проти COVID-19 від 02.11.2021 р.

У позовній заяві позивач обґрунтувала свої вимоги наступним:

- в Законі України «Про захист населення від інфекційних хвороб» щеплення від COVID-19 не значиться як обов`язкове, отже відсторонення працівника від роботи через відсутність вказаного щеплення є незаконним;

- в наказі МОЗ № 2153 від 04.10.2021 р. відсутній перелік професій, працівники яких підлягають відстороненню;

- законодавцем на законодавчому рівні не закріплено переліку професій, робіт, виробництв, які б в обов`язковому порядку підлягали обов`язковим профілактичним щепленням від COVID-19;

- відстороненню від роботи підлягають працівники, які відмовляються або ухиляються від проведення обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19. Незрозуміло на підставі чого директором закладу зроблено висновок, що позивач саме ухиляється або відмовляється від щеплення;

- законодавством не встановлено окремого порядку відсторонення працівників від роботи з підстав відсутності у них відповідного щеплення, так само як і жодним законом не встановлено можливості такого відсторонення;

- кожному усуненню працівника від роботи має передувати подання інспектора державної санітарно-епідеміологічної служби;

- відсторонення позивача від роботи відбулося під час перебування її на лікарняному;

- стан здоров`я позивача становить лікарську таємницю і не підлягає розголошенню без згоди;

- подання про встановлення карантину здійснюється головним державним санітарним лікарем України та/або його заступником у разі введення в Україні режиму надзвичайного стану, відтак встановлення протиепідемічних заходів в умовах відсутності надзвичайного стану суперечить ст. 64 Конституції України;

- Дорожньою картою з впровадження вакцини від гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, і проведення масової вакцинації у відповідь на пандемію COVID-19 в Україні у 2021 - 2022 роках, затвердженою наказом Міністерства охорони здоров`я від 24.12.2020 р. № 3018 (у редакції наказу Міністерства охорони здоров`я України 09.02.2021 р. № 213), встановлено, що вакцинація від коронавірусної хвороби COVID-19 в Україні буде добровільною для усіх груп населення та професійних груп.

В частині стягнення середньомісячного заробітку позивач надала детальний розрахунок середньоденної заробітної плати.

Справа передана судді-доповідачу 22.11.2021 р.

Ухвалою Щорського районного суду Чернігівської області від 25.11.2021 р. було прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, призначено судове засідання на 22.12.2021 р.

13.12.2021 р. від Сновської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів № 2 Сновської міської ради Корюківського району Чернігівської області надійшло клопотання про розгляд справи без участі її представника, зареєстроване за вх. № 3997.

15.12.2022 р. від Сновської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів № 2 Сновської міської ради Корюківського району Чернігівської області надійшов відзив, зареєстрований за вх. № 4028, з якого вбачається, що відповідач заперечує проти задоволення позовних вимог.

Як зазначає відповідач, накази МОЗ, видані в межах повноважень, передбачених законом, є обов`язковими до виконання центральними органами виконавчої влади, їх територіальними органами, місцевими держадміністраціями, органами влади Автономної Республіки Крим, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами та організаціями незалежно від форми власності та громадянами.

Відповідач зазначає, що оскаржуваний наказ не був передчасним, оскільки позивач була обізнана попередньо про наслідки у разі відмови від вакцинування. Відповідач не погоджується з доводами позивача про те, що повідомлення щодо наявності щеплення становить лікарську таємницю, оскільки позивача не запитували діагноз і методи лікування. Відповідач 02.11.2021 р. під підпис була ознайомлена з повідомленням про обов`язкове профілактичне щеплення проти COVID-19. За доводами відповідача, відсторонення відбулося у зв`язку з ненаданням інформації щодо щеплення, що не суперечить законодавству. Відповідач вважає, що оскаржуваний наказ про відсторонення позивача від роботи відповідає вимогам чинного законодавства.

З приводу стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, відповідачем зазначено, що Сновська загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів № 2 не здійснює нарахування та виплату будь-яких виплат, які стосуються заробітної плати.

15.12.2021 р. від позивача надійшла відповідь на відзив, зареєстрована за вх. № 4046, в якому позивач зазначив, що на даний час жодним нормативно-правовим актом України не передбачено правової можливості відсторонення працівника від роботи з підстав відсутності у нього щеплення проти COVID-19. Кожному усуненню працівника від роботи має передувати подання інспектора державної санітарно-епідеміологічної служби. Щеплення проти COVID-19 не є обов`язковим. Також позивачем зазначено, що відповідачем не надано доказів про те, що відповідач не здійснює нарахувань заробітної плати, спір про стягнення середнього заробітку за час вимущеного прогулу виник між позивачем. як відстороненим працівником, та відповідачем, як роботодавцем.

22.12.2021 р. справу було знято з розгляду у зв`язку з перебуванням судді у відпустці.

31.01.2022 р. від представника позивача надійшла заява про залучення управління освіти, сім`ї, молоді та спорту Сновської міської ради Корюківського району Чернігівської області в якості третьої особи,яка незаявляє самостійнихвимог щодопредмета спору, зареєстрована за вх. № 359.

14.02.2022 р. справу було знято з розгляду у зв`язку з перебуванням судді у відпустці.

Розпорядженням Голови Верховного Суду «Про зміну територіальної підсудності судових справ в умовах воєнного стану» № 2/0/9-22 від 08.03.2022 р. було змінено територіальну підсудність справ Щорського районного суду Чернігівської області, та визначено територіальну підсудність таких справ за Згурівським районним судом Київської області.

14.03.2022 р. справу було знято з розгляду у зв`язку зі зміною підсудності справи.

Розпорядженням Голови Верховного Суду «Про відновлення територіальної підсудності судових справ судів Чернігівської області» від 04.05.2022 р. № 27/0/9-22 було відновлено територіальну підсудність судових справ Щорського районного суду Чернігівської області, змінену розпорядженням Голови Верховного Суду від 08.03.2022 р. № 2/0/9-22, із 05 травня 2022 року.

09.06.2022 р. до Щорського районного суду Чернігівської області надійшло клопотання від позивача про долучення доказів, зареєстроване за вх. № 913.

13.06.2022 р. справу було знято з розгляду у зв`язку із зайнятістю судді у справі № 749/1036/21.

07.07.2022 р. справу було знято з розгляду у зв`язку із перебуванням судді у нарадчій кімнаті у справі № 749/1036/21.

10.08.2022 р. від позивача надійшло клопотання про залучення управління освіти, сім`ї, молоді та спорту Сновської міської ради Корюківського району Чернігівської області в якості співвідповідача, зареєстроване за вх. № 1562.

10.08.2022 р. від Сновського ліцею № 2 Сновської міської ради Корюківського району Чернігівської області надійшло клопотання, про розгляд справи без участі його представника, зареєстроване за вх. № 1477, в якому зазначено, що відповідач вважає позовні вимоги необґрунтованими та безпідставними, тобто такими, що не підлягають задоволенню.

11.08.2022 р. від представника позивача надійшло клопотання про проведення судового засідання без участі сторони позивача, зареєстроване за вх. № 1493.

Ухвалою Щорського районного суду Чернігівської області від 11.08.2022 р. клопотання ОСОБА_1 про залучення співвідповідача задоволено. Залучено в якості співвідповідача управління освіти, сім`ї, молоді та спорту Сновської міської ради Корюківського району Чернігівської області. Заяву ОСОБА_1 про залучення третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, залишено без задоволення. Заяву ОСОБА_1 про зменшення позовних прийнято до розгляду судом. Замінено назву відповідача зі Сновської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів № 2 Сновської міської ради Корюківського району Чернігівської області на Сновський ліцей № 2 Сновської міської ради Корюківського району Чернігівської області.

06.09.2022 р. від позивача надійшло клопотання про розгляд справи без її участі та участі її представника, зареєстроване за вх. № 1719.

06.09.2022 р. від представника управління освіти, сім`ї, молоді та спорту Сновської міської ради Корюківського району Чернігівської області надійшло клопотання про розгляд справи без участі її представника, зареєстроване за вх. № 1724, з якого вбачається, що відповідач проти задоволення позовних вимог заперечує.

Учасники справи у судове засідання не з`явилися. Повідомлені про день, час та місце розгляду справи належним чином.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Суд, дослідивши письмові докази у справі, зазначає про таке.

Позивач працює техпрацівницею у Сновській загальноосвітній школі І-ІІІ ступенів № 2 Сновської міської ради Корюківського району Чернігівської області з 12.10.2012 р. згідно копії сторінок трудової книжки серії НОМЕР_1 , що не заперечується учасниками справи.

02.11.2021 р. відповідач повідомив позивача, що з 08 листопада 2021 року на період дії карантину, встановленого КМ України, щеплення проти COVID-19 обов`язкове для працівників закладів освіти, та висловив прохання до 05.11.2021 р. надати документ, який підтверджує наявність профілактичного щеплення проти COVID-19. Також роз`яснив можливість надати довідку про абсолютні протипоказання відповідно до Переліку медичних протипоказань та застережень до проведення профілактичних щеплень,-затвердженого наказом МОЗ України від 16 вересня 2011 року № 595. Попередив позивача про відсторонення з 08.11.2021 р. у випадку ненадання вищевказаних документів. Також позивача проінформовано, що період відсторонення від роботи без збереження заробітної плати не увійде до страхового стажу для призначення пенсії та оплати тимчасової непрацездатності. Вказане вбачається із копії повідомлення Сновської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів № 2 Сновської міської ради Корюківського району Чернігівської області «Про обов`язкове профілактичне щеплення проти COVID-19» від 02.11.2021 р. № 154, та не заперечується учасниками справи.

Наказом директора Сновської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів № 2 Сновської міської ради Корюківського району Чернігівської області С. Росік від 08.11.2021 р. № 62 «Про відсторонення від роботи ОСОБА_1 » керуючись ст. 46 КЗпП України, ч. 2 ст. 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» від 06.04.2000 р. № 1654-ІІІ, наказом МОЗ «Про затвердження Переліку професій, виробництва та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням» від 04.10.2021 р. № 2153 та пунктом 416 Постанови КМ України від 09.12.2020 р. № 1236 позивача було відсторонено від роботи з 08.11.2021 р. на час відсутності щеплення проти COVID-19 без збереження заробітної плати. Підставою зазначено повідомлення про обов`язкове профілактичне щеплення проти COVID-19 ОСОБА_1 від 02.11.2021 р.

Підпис позивача про ознайомлення з зазначеним наказом наявний. Зазначене вбачається із копії з наказу від 08.11.2021 р. № 62 «Про відсторонення від роботи ОСОБА_1 » та не заперечується учасниками справи.

Згідно довідки про доходи від 15.11.2021 р. № 281, за вересень-жовтень 2021 року доходи позивача склали 15171, 37 грн, що не заперечується учасниками справи.

Згідно довідки КНП «Сновська ЦРЛ» від 15.11.2021 р. ОСОБА_1 з 08.11.2021 р. по 12.11.2021 р. знаходилася на амбулаторному лікуванні в Сновській поліклініці (а. с. 23).

З копії протоколу № 41 позачергового засідання Державної комісії з питань техногенно-екологічної безпеки та надзвичайних ситуацій від 27.10.2021 р. вбачається, що на Чернігівську облдержадміністрацію покладено обов`язок щодо вжиття заходів щодо забезпечення дотримання відповідних обмежувальних протиепідемічних заходів, передбачених для відповідного рівня епідемічної небезпеки, поширення гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 (а. с. 72).

Пунктом 3 розпорядження керівника робіт з ліквідації наслідків надзвичайної ситуації Чернігівської обласної державної адміністрації від 27.10.2021 р. № 6 зобов`язано районні державні адміністрації, сільські, селищні міські ради, керівників підприємств, установ, організацій забезпечити виконання заходів визначених пунктом 416 постанови КМ України від 09.12.2020 р. № 1236 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобіганню поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, а саме забезпечити контроль за проведенням обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 працівниками та державними службовцями, обов`язковість профілактичних щеплень яких передбачена переліком професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням, затвердженим наказом Міністерства охорони здоров`я від 04.10.2021 р. № 2153; відсторонення від роботи (виконання робіт) працівників та державних службовців, які відмовляються або ухиляються від проведення обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19, відповідно до переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням, затвердженим наказом Міністерства охорони здоров`я від 04.10.2021 р. № 2153, з 08 листопада 2021 року (а. с. 73-75).

Аналогічні обов`язки розпорядженням керівника робіт з ліквідації наслідків надзвичайної ситуації Корюківської районної державної адміністрації Чернігівської області від 28.10.2021 р. № 2 покладено на Корюківську, Менську, Сновську міські ради, Сосницьку, Холминську селищні ради, керівників підприємств, установ та організацій (а. с. 76-77).

Як вбачається з протоколу № 8 комісії з питань техногенно-екологічної безпеки та надзвичайних ситуацій Сновської міської ради Корюківського району Чернігівської області від 05.11.2021 р., комісія вирішила: управлінню освіти, сім`ї, молоді та спорту Сновської міської ради негайно вжити всіх невідкладних заходів реагування щодо дотримання вимог протиепідемічних заходів у закладах освіти у встановлений термін до 08.11.2021 р.; робочій групі продовжити здійснювати контроль за дотриманням протиепідемічних заходів в закладах освіти Сновської ТГ (а. с. 78-80).

Також відповідачем надано копію листа Міністерства економіки України від 03.11.2021 р. № 4706-06/52950-03, яким роз`яснено, що роботодавець має проінформувати працівників про необхідність отримання обов`язкового профілактичного щеплення проти COVID-19, відсторонити працівника від роботи, який ухиляється або відмовляється від щеплення, у разі наявності задокументованих таких випадків (а. с. 81, зворот-52).

З наданої відповідачем копії листа управління освіти, сім`ї, молоді та спорту Сновської міської ради Корюківського району Чернігівської області від 01.11.2021 р. № 02-08/845, адресованого керівникам закладів освіти, вбачається, що вказаним листом було висловлено прохання до керівників закладів освіти повідомити всіх невакцинованих працівників закладу про відсторонення від роботи з 08.11.2021 р. (а. с. 89).

З 01.03.2022 р. позивача було поновлено на роботі, що вбачається із копії наказу від 01.03.2022 р. № 14-к «Про допуск до роботи працівника, відстороненого від роботи», довідки Сновського ліцею № 2 Сновської міської ради Корюківського району Чернігівської області № 65 від 10.08.2022 р. та не заперечується учасниками справи.

Рішенням Сновської міської ради Корюківського району Чернігівської області від 28 червня 2022 року № 7-17/VIІI «Про перейменування закладів освіти Сновської міської ради Корюківського району Чернігівської області» перейменовано Сновську загальноосвітню школу І-ІІІ ступенів № 2 Сновської міської ради Сновського району Чернігівської області (код ЄДРПОУ 21402033), що зареєстрована за адресою: Чернігівська область, Сновський район, м. Сновськ, вул. Незалежності, 21, у Сновський ліцей № 2 Сновської міської ради Корюківського району Чернігівської області (а. с. 149-151).

Згідно листа фінансового відділу Сновської міської ради Корюківського району Чернігівської області від 16.06.2022 р. № 02-19/73 відповідно до рішення Сновської міської ради від 23.12.2021 р. № 15-13/VIII «Про бюджет Сновської міської територіальної громади на 2022 рік» визначено чотири головних розпорядників бюджетних коштів, одним з яких є управління освіти, сім`ї, молоді та спорту Сновської міської ради Корюківського району Чернігівської області. Розподіл бюджетних призначень та фінансування здійснюється по головним розпорядникам бюджетних коштів (а. с. 190).

Відповідно до Мережі розпорядників та одержувачів коштів місцевого бюджету на 2022 рік, затвердженої начальником третьої особи, погодженої заступником начальника фінансового відділу Сновської міської ради, розпорядником бюджетних коштів зазначено третю особу (а. с. 189).

Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд зважає на таке.

Згідно ст. 3 Конституції України людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.

За положеннями п. 1, п. 6 ч. 1 ст. 92 Конституції України виключно законами України визначаються: основні обов`язкигромадянина; засади регулювання праці; основи охорони здоров`я.

Згідно п.«б» ст.10Основ законодавстваУкраїни проохорону здоров`явід 19.11.1992р.№ 2801-XII(далі Основи)громадяни Українизобов`язані у передбачених законодавством випадках проходити профілактичні медичні огляди і робити щеплення.

У відповідності до ст. 30 Основ держава забезпечує планомірне науково обгрунтоване попередження, лікування, локалізацію та ліквідацію масових інфекційних захворювань.

Особи, які є носіями збудників інфекційних захворювань, небезпечних для населення, усуваються від роботи та іншої діяльності, яка може сприяти поширенню інфекційних хвороб, і підлягають медичному нагляду і лікуванню за рахунок держави з виплатою в разі потреби допомоги по соціальному страхуванню. Щодо окремих особливо небезпечних інфекційних захворювань можуть здійснюватися обов`язкові медичні огляди, профілактичні щеплення, лікувальні та карантинні заходи в порядку, встановленому законами України.

У разі загрози виникнення або поширення епідемічних захворювань Кабінетом Міністрів України у порядку, встановленому законом можуть запроваджуватися особливі умови і режими праці, навчання, пересування і перевезення на всій території України або в окремих її місцевостях, спрямовані на запобігання поширенню та ліквідацію цих захворювань.

Місцеві державні адміністрації та органи місцевого самоврядування зобов`язані активно сприяти здійсненню протиепідемічних заходів.

Перелік особливо небезпечних і небезпечних інфекційних захворювань та умови визнання особи інфекційно хворою або носієм збудника інфекційного захворювання визначаються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я і публікуються в офіційних джерелах.

Згідно ч. ч. 1-4 ст. 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» від 06.04.2000 № 1645-III (далі Закон № 1645) профілактичні щеплення проти дифтерії, кашлюка, кору, поліомієліту, правця, туберкульозу є обов`язковими і включаються до календаря щеплень.

Працівники окремих професій, виробництв та організацій, діяльність яких може призвести до зараження цих працівників та (або) поширення ними інфекційних хвороб, підлягають обов`язковим профілактичним щепленням також проти інших відповідних інфекційних хвороб. У разі відмови або ухилення від обов`язкових профілактичних щеплень у порядку, встановленому законом, ці працівники відсторонюються від виконання зазначених видів робіт. Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням проти інших відповідних інфекційних хвороб, встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я.

У разі загрози виникнення особливо небезпечної інфекційної хвороби або масового поширення небезпечної інфекційної хвороби на відповідних територіях та об`єктах можуть проводитися обов`язкові профілактичні щеплення проти цієї інфекційної хвороби за епідемічними показаннями.

Рішення про проведення обов`язкових профілактичних щеплень за епідемічними показаннями на відповідних територіях та об`єктах приймають головний державний санітарний лікар України, головний державний санітарний лікар Автономної Республіки Крим, головні державні санітарні лікарі областей, міст Києва та Севастополя, головні державні санітарні лікарі центральних органів виконавчої влади, що реалізують державну політику у сферах оборони і військового будівництва, охорони громадського порядку, виконання кримінальних покарань, захисту державного кордону, Служби безпеки України.

Згідно преамбули Закону України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення» від 24.02.1994 р. № 4004-XII (далі Закон № 4004) цей Закон регулює суспільні відносини, які виникають у сфері забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя, визначає відповідні права і обов`язки державних органів, підприємств, установ, організацій та громадян, встановлює порядок організації державної санітарно-епідеміологічної служби і здійснення державного санітарно-епідеміологічного нагляду в Україні.

Відповідно доабз.6ч.1ст.7Закону №4004підприємства,установи іорганізації зобов`язані усувати за поданням відповідних посадових осіб державної санітарно-епідеміологічної служби від роботи, навчання, відвідування дошкільних закладів осіб, які є носіями збудників інфекційних захворювань, хворих на небезпечні для оточуючих інфекційні хвороби, або осіб, які були в контакті з такими хворими, з виплатою у встановленому порядку допомоги з соціального страхування, а також осіб, які ухиляються від обов`язкового медичного огляду або щеплення проти інфекцій, перелік яких встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я.

За положеннями ст. 27 Закону № 4004 профілактичні щеплення з метою запобігання захворюванням на туберкульоз, поліомієліт, дифтерію, кашлюк, правець та кір в Україні є обов`язковими.

Обов`язковим профілактичним щепленням для запобігання поширенню інших інфекційних захворювань підлягають окремі категорії працівників у зв`язку з особливостями виробництва або виконуваної ними роботи. У разі необгрунтованої відмови від щеплення за поданням відповідних посадових осіб державної санітарно-епідеміологічної служби вони до роботи не допускаються.

Групи населення та категорії працівників, які підлягають профілактичним щепленням, у тому числі обов`язковим, а також порядок і терміни їх проведення визначаються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я.

Контроль за відповідністю імунобіологічних препаратів, що застосовуються в медичній практиці, вимогам нормативно-правових актів і міжнародних стандартів та забезпечення ними закладів охорони здоров`я здійснює центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері контролю якості та безпеки лікарських засобів, у порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я.

Відповідно до пункту 416 постанови КМ України від 09.12.2020 р. № 1236 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (далі Постанова № 1236, в редакції, що була чинною на момент виникнення спірних правовідносин) керівникам державних органів (державної служби), керівникам підприємств, установ та організацій забезпечити: контроль за проведенням обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 працівниками та державними службовцями, обов`язковість профілактичних щеплень яких передбачена переліком професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням, затвердженим наказом Міністерства охорони здоров`я від 4 жовтня 2021 р. № 2153 (далі - перелік); відсторонення від роботи (виконання робіт) працівників та державних службовців, обов`язковість профілактичних щеплень проти COVID-19 яких визначена переліком та які відмовляються або ухиляються від проведення таких обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 відповідно до статті 46 Кодексу законів про працю України, частини другої статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» та частини третьої статті 5 Закону України «Про державну службу», крім тих, які мають абсолютні протипоказання до проведення таких профілактичних щеплень проти COVID-19 та надали медичний висновок про наявність протипоказань до вакцинації проти COVID-19, виданий закладом охорони здоров`я; взяття до відома, що: на час такого відсторонення оплата праці працівників та державних службовців здійснюється з урахуванням частини першої статті 94 Кодексу законів про працю України, частини першої статті 1 Закону України «Про оплату праці» та частини третьої статті 5 Закону України «Про державну службу»; відсторонення працівників та державних службовців здійснюється шляхом видання наказу або розпорядження керівника державного органу (державної служби) або підприємства, установи, організації з обов`язковим доведенням його до відома особам, які відсторонюються; строк відсторонення встановлюється до усунення причин, що його зумовили.

За змістом пункту 3 наказу Міністерства охорони здоров`я України від 04.10.2021 р. № 2153 «Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням» (далі Перелік, в редакції, що був чинним на момент виникнення спірних правовідносин) обов`язковим профілактичним щепленням проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, на період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, підлягають працівники: закладів вищої, післядипломної, фахової передвищої, професійної (професійно-технічної), загальної середньої, у тому числі спеціальних, дошкільної, позашкільної освіти, закладів спеціалізованої освіти та наукових установ незалежно від типу та форми власності.

За змістом примітки до вказаного Переліку такі працівники підлягають обов`язковим профілактичним щепленням в разі відсутності абсолютних протипоказань до проведення профілактичних щеплень, відповідно до Переліку медичних протипоказань та застережень до проведення профілактичних щеплень, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров`я України від 16 вересня 2011 року № 595, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 10 жовтня 2011 року за № 1161/19899 (у редакції наказу Міністерства охорони здоров`я України від 11 жовтня 2019 року № 2070).

Дію наказу № 2153 було зупинено з 01.03.2022 р. на підставі наказу МОЗ України «Про зупинення дії наказу Міністерства охорони здоров`я України від 04 жовтня 2021 року № 2153» від 25.02.2022 р. № 380.

Щодо доводів позивача про відсутність нормативно-правових актів у вигляді законів, якими б передбачалися перелік виробництв і професій та порядок відсторонення.

З вищепроцитованих правових норм вбачається, що обов`язок щеплень в Україні встановлений Основами, що відповідає положенням ст. 92 Конституції України.

Основами на Кабінет Міністрів України покладено повноваження з запровадження особливих умов і режимів праці в епідеміологічній ситуації, а на Міністерство охорони здоров`я України (як відповідного ЦОВВ) визначення переліку особливо небезпечних і небезпечних інфекційних захворювань.

З положень Основ випливає, що усуненню від роботи, яка може сприяти поширенню інфекційних хвороб, в силу закону підлягають лише ті особи, які є носіями збудників інфекційних хвороб.

Інших випадків усунення від роботи Основи не передбачають.

За положеннями ст. 2 Основ законодавство України про охорону здоров`я базується наКонституції Україниі складається з цих Основ та інших прийнятих відповідно до них актів законодавства, що регулюють суспільні відносини у сфері охорони здоров`я.

Таким чином, суд звертає окрему увагу на ту обставину, що положення Закону № 1645 в частині відсторонення від певних видів робіт працівників, що відмовляються чи ухиляються від щеплення, не мають під собою базового підґрунтя, що має складатися з правових норм Основ, всупереч тому, що Основами визначений обов`язок прийняття нормативно-правових актів саме відповідно до цих Основ.

Однак, зважаючи на змішану природу інституту відсторонення від роботи через відсутність профілактичного щеплення, доцільно звернути увагу на положення трудового законодавства, а саме на КЗпП України, стаття 46 якого визначає, що відсторонення працівників від роботи роботодавцем допускається, в тому числі, в інших випадках, передбачених законодавством.

У Кодексі законів про працю України термін «законодавство» в цілому вживається у широкому значенні, хоча його обсяг чітко не визначено (Рішення Конституційного Суду України від 09.07.1998 р. № 12-рп/09).

Відтак суд допускає, що положення ст. 46 КЗпП України дозволяють відсторонення працівників від роботи роботодавцем в інших випадках, передбачених, в тому числі, постановами Кабінету Міністрів України та іншими нормативно-правовими актами.

Фактично, вказана норма встановлює для суб`єктів нормотворення необмежені можливості у питанні встановлення підстав для відсторонення працівників від роботи.

В той же час, на думку суду, обставина неякісного закону в аспекті необмежених повноважень суб`єкта нормотворення не відігравала для позивача вирішального значення у взаємовідносинах з роботодавцем, оскільки словосполучення «в інших випадках, передбачених законодавством» не гарантувало позивачу вичерпність зазначеного у ст. 46 КЗпП України переліку.

Суд також звернув увагу на те, що Законом України «Про охорону праці» від 14.10.1992 р. № 2694-XII не передбачено обов`язку роботодавця відсторонити працівника від роботи у випадку ухилення від щеплення, на відміну від встановлення такого обов`язку відносно медичних оглядів.

Натомість, можливість такого відсторонення регламентована положеннями ст. 12 Закону № 1645 та ст. 7 Закону № 4004.

З положень ст. 12 Закону № 1645 випливає, що законодавець ще з 05.12.2012 р. надав повноваження МОЗ України встановлювати перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням.

На переконання суду, надання таких повноважень очевидно не свідчить про невідповідність положенням цієї ж статті чи положенням Основ, всупереч доводам позивача.

При цьому, оцінюючи доводи позивача щодо відсутності на рівні закону України порядку відсторонення від роботи суд встановив, що певні елементи упорядкування цієї процедури присутні у положеннях законів України.

Зокрема, законами України встановлено, що відсторонення (усунення) здійснюється роботодавцем (КЗпП України, Закон № 4004), умовою такого відсторонення (усунення) є відмова або ухилення від обов`язкових профілактичних щеплень (Закон № 1645).

Згідно ст. 2 Закону № 1645, яка має назву «Законодавство про захист населення від інфекційних хвороб», відносини у сфері захисту населення від інфекційних хвороб регулюються Основами законодавства України про охорону здоров`я, законами України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення», «Про запобігання захворюванню на синдром набутого імунодефіциту (СНІД) та соціальний захист населення», цим Законом, іншими нормативно-правовими актами.

Положення Закону № 1645 містять термінологію: «закон», «законодавство», «закони України». Неточність такої термінології не дозволяє однозначно стверджувати, що словосполучення «у порядку, встановленому законом» означає лише один вид нормативно-правових актів закон.

При цьому, наприклад, за положеннями ч. 3 ст. 89 Закону України «Про Конституційний Суд України» від 13.07.2017 р. № 2136-VIII якщо Суд, розглядаючи справу за конституційною скаргою, визнав закон України (його положення) таким, що відповідаєКонституції України, але одночасно виявив, що суд застосував закон України (його положення), витлумачивши його у спосіб, що не відповідає Конституції України, то Конституційний Суд вказує на це у резолютивній частині рішення.

З положень вказаної норми вбачається, що термін «закон України» вживається у вузькому розумінні та положення вказаного Закону не містять застереження, що такий термін не є загальновживаним та у такому розумінні вживається для цілей лише цього Закону. Вказане також вбачається зі ст. 92 Конституції України.

Крім того, суд зазначає, що має повноваження з тлумачення законів України саме як виду нормативно-правового акту (для місцевого загального суду - казуальне тлумачення), та таке тлумачення має відповідати положенням Конституції України.

За таких обставин, зважаючи на неточність термінології, що вживається у Законі № 1645, суд вважає за необхідне звернутися до п. 6 ч. 1 ст. 92 Конституції України та зауважити, що оскільки виключно законами України визначаються засади регулювання праці (суб`єкт відсторонення та підстава для відсторонення визначені законами України), то суд не вбачає конституційних застережень для визначення порядку відсторонення від роботи підзаконними нормативно-правовими актами.

Таким нормативно-правовим актом є Постанова № 1236, з п. 416 якої вбачається, що відсторонення здійснюється шляхом видання наказу або розпорядження керівника, в тому числі, установи з обов`язковим доведенням його до відома особам, які відсторонюються; строк відсторонення встановлюється до усунення причин, що його зумовили.

Крім того, незважаючи на те, що предметом регулювання Інструкції про порядок внесення подання про відсторонення осіб від роботи або іншої діяльності, затвердженої наказом МОЗ України № 66 від 14.04.1995 р. (далі Інструкція) згідно п. 1.1 цієї Інструкції є порядок внесення посадовими особами державної санітарно-епідеміологічної служби України подання про відсторонення осіб від роботи або іншої діяльності, суд також вбачає у положеннях цієї Інструкції нормативну регламентацію порядку відсторонення від роботи працівників, а тому дана Інструкція підлягає застосуванню до спірних правовідносин.

Щодо доводів позивача про відсутність зазначення у ст. 12 Закону № 1645 про COVID-19.

Попри буквальну відсутність у текстовій частині зазначеної норми відповідного тексту, вказане твердження позивача в якості підстави для задоволення позовних вимог спростовується як положеннями ч. 2 вказаної норми, якою передбачено обов`язковість профілактичних щеплень також проти інших відповідних інфекційних хвороб, так і покладенням частиною 5 ст. 30 Основ на центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я, повноважень з визначення переліку особливо небезпечних і небезпечних інфекційних захворювань.

COVID-19 входить до Переліку особливо небезпечних, небезпечних інфекційних та паразитарних хвороб людини і носійства збудників цих хвороб, затвердженого наказом МОЗ України № 133 від 19.07.1995 р. із змінами, внесеними згідно з наказом МОЗ України № 521 від 25.02.2020 р.

Положення Основ не встановлюють застереження щодо регламентації переліку хвороб виключно законами України.

Відтак доводи позивача в цій частині є неспроможними.

Щодо доводів позивача щодо відсутності в Україні режиму надзвичайного стану.

Доводи позивача про те, що запровадження карантину здійснюється КМ України за поданням головного державного санітарного лікаря України чи його заступника виключно після запровадження режиму надзвичайного стану суд розглядає в аспекті обмеження конституційних прав і свобод, гарантованих Конституцією України, як того вимагають межі предмету спору.

Згідно ст. 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Обґрунтовуючи обмеження своїх прав і свобод, позивач, між тим, не звернула уваги на ту обставину, що вакцинація в Україні є добровільною. Також позивач жодним чином не була позбавлена конституційного права на працю в аспекті вільного вибору праці та заборони примусової праці.

В той же час, певні умови для перебування на посаді (такі як проходження медичного огляду, наявність відповідної кваліфікації тощо) тривалий час існують в Україні та не позиціонуються позивачем як обмеження її прав і свобод. Крім того, законодавчо встановлені положення щодо таких умов у загальному обсязі не визнавались неконституційними.

У п. 3.1 Рішення Конституційного Суду України від 16.10.2007 р. № 8-рп/2007 зазначено, що Конституційний Суд України у Рішенні від 7 липня 2004 року № 14-рп/2004 (справа про граничний вік кандидата на посаду керівника вищого навчального закладу) сформулював правову позицію стосовно того, що за своєю природою право на працю є невідчужуваним і по суті означає забезпечення саме рівних можливостей кожному для його реалізації. Реалізація права громадянина на працю здійснюється шляхом укладання трудового договору і виконання кола обов`язків за своєю спеціальністю, кваліфікацією або посадою (абзаци другий, третій підпункту 4.1 пункту 4 мотивувальної частини). Виходячи із зазначеної позиції можна стверджувати, що право на працю означає не гарантування державою працевлаштування кожній особі, а забезпечення саме рівних можливостей для реалізації цього права.

На переконання суду, позивач помилково протиставить поняття «добровільна вакцинація» та «обов`язкова вакцинація», в той час як «добровільній вакцинації» протиставляється «недобровільна (примусова) вакцинація», а «обов`язковій» «необов`язкова (диспозитивна)».

Фактично, держава Україна визначила таку умову реалізації права на працю (що, втім, не є тотожним умовам праці) щодо певних її видів як обов`язок вакцинуватися.

Натомість, прийняття чи неприйняття на себе такого обов`язку є виключним актом доброї волі особи, а не актом примусу держави.

При цьому, позивачем не доведено, що для групи осіб за ознакою відсутності вакцинації встановлені інші, ніж для позивача, умови перебування на тотожній посаді. З огляду на це, у суду відсутні підстави стверджувати, що держава не забезпечила рівних можливостей для реалізації права на працю при введенні обов`язкової вакцинації для кожного з групи осіб, до якої належить позивач.

З огляду на це, запровадження на території України надзвичайного стану чи відсутність такого запровадження, дотримання чи недотримання Урядом та головним державним санітарним лікарем України процедури введення карантину не входить ні до предмету спору, ні до предмету доказування у даній справі, а відтак ці обставини судом не досліджуються в силу положень ч. 2 ст. 77 ЦПК України.

Щодо доводів позивача про невідповідність обов`язку вакцинації Дорожній карті з впровадження вакцини від гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, і проведення масової вакцинації у відповідь на пандемію COVID-19 в Україні у 2021 - 2022 роках, затвердженої наказом МОЗ України 24 грудня 2020 року № 3018 (далі Дорожня карта).

Відповідно до Дорожньої карти (у передостанній на момент виникнення спірних правовідносин редакції) вакцинація від коронавірусної хвороби COVID-19 в Україні буде добровільною для усіх груп населення та професійних груп.

За своєю суттю застосований МОЗ України метод дорожнього картування є інструментом візуалізації заходів з впровадження вакцини. Вказана Дорожня карта не зареєстрована у Міністерстві юстиції України, що за положеннями Указу Президента України «Про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади» від 03.10.1992 р. № 493/92 та Положення про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств, інших органів виконавчої влади, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28.12.1992 р. № 731, означає, що цей документ не містить жодної норми, яка зачіпає права, свободи, законні інтереси і стосується обов`язків громадян та юридичних осіб, встановлює новий або змінює, доповнює чи скасовує організаційно-правовий механізм їх реалізації, або має міжвідомчий характер, тобто є обов`язковою для інших органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, а також юридичних осіб, що не належать до сфери управління суб`єкта нормотворення.

За таких обставин, суд не має підстав для перевірки оскаржуваного у даній справі наказу на предмет відповідності положенням Дорожньої карти, як такої, що не встановлює для учасників спірних правовідносин жодних прав та обов`язків.

Щодо доводів позивача про лікарську таємницю та особистих персональних медичних даних.

Згідно ст. 391 Основпацієнт маєправо натаємницю простан свогоздоров`я,факт зверненняза медичноюдопомогою,діагноз,а такожпро відомості,одержані прийого медичномуобстеженні. Забороняється вимагати та надавати за місцем роботи або навчання інформацію про діагноз та методи лікування пацієнта.

Відповідно до ст. 40 Основ медичні працівники та інші особи, яким у зв`язку з виконанням професійних або службових обов`язків стало відомо про хворобу, медичне обстеження, огляд та їх результати, інтимну і сімейну сторони життя громадянина, не мають права розголошувати ці відомості, крім передбачених законодавчими актами випадків.

Не заперечуючи права позивача на таємницю про стан її здоров`я, суд, між тим, вважає, що вимога про надання інформації про те, чи вакцинована особа та чи має протипоказання до вакцинації у загальному вигляді (без відомостей про діагноз та методи лікування), не становить втручання у це право.

Відповідно до ч. 1 ст. 7 Закон України «Про захист персональних даних» від 01.06.2010 р. № 2297-VI (далі Закон № 2297) забороняється обробка персональних даних про расове або етнічне походження, політичні, релігійні або світоглядні переконання, членство в політичних партіях та професійних спілках, засудження до кримінального покарання, а також даних, що стосуються здоров`я, статевого життя, біометричних або генетичних даних.

За змістом п. 2 ч. 2 ст. 7 Закону № 2297 положення частини першої цієї статті не застосовується, якщо обробка персональних даних необхідна для здійснення прав та виконання обов`язків володільця у сфері трудових правовідносин відповідно до закону із забезпеченням відповідного захисту.

Таким чином, суд дійшов висновку, що інформація про наявність або відсутність щеплення у позивача не становить лікарської таємниці.

Щодо доводів позивача про необхідність подання інспектора санітарно-епідеміологічної служби.

За змістом ст. 7 Закону № 4004 підприємства, установи і організації зобов`язані усувати за поданням відповідних посадових осіб державної санітарно-епідеміологічної служби від роботи, навчання, відвідування дошкільних закладів осіб, які є носіями збудників інфекційних захворювань, хворих на небезпечні для оточуючих інфекційні хвороби, або осіб, які були в контакті з такими хворими, з виплатою у встановленому порядку допомоги з соціального страхування, а також осіб, які ухиляються від обов`язкового медичного огляду або щеплення проти інфекцій, перелік яких встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я.

За положеннями ч. 2 ст. 27 Закону № 4004 обов`язковим профілактичним щепленням для запобігання поширенню інших інфекційних захворювань підлягають окремі категорії працівників у зв`язку з особливостями виробництва або виконуваної ними роботи. У разі необгрунтованої відмови від щеплення за поданням відповідних посадових осіб державної санітарно-епідеміологічної служби вони до роботи не допускаються.

Згідно ст. 39 Закону № 4004 державний санітарно-епідеміологічний нагляд - це діяльність органів державної санітарно-епідеміологічної служби по контролю за дотриманням юридичними та фізичними особами санітарного законодавства з метою попередження, виявлення, зменшення або усунення шкідливого впливу небезпечних факторів на здоров`я людей та по застосуванню заходів правового характеру щодо порушників.

Статтею 42 вказаного Закону передбачені заходи щодо припинення порушення санітарного законодавства, одним з яких є внесення подання про відсторонення.

Інструкцією визначено порядок здійснення відсторонення та форму відповідного подання, з якого вбачається, що в такому поданні обов`язково зазначається про виявлене порушення пунктів санітарних норм, правил і гігієнічних нормативів, статті Закону України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення» або інших законодавчих актів.

Згідно п.п.2.3,2.4Інструкції поданняпро відстороненнявід роботиабо іншоїдіяльності (надалі-подання)-це письмовийорганізаційно-розпорядчийдокумент державноїсанітарно-епідеміологічноїслужби України,який зобов`язуєроботодавців увстановлений термінусунути відроботи абоіншої діяльностізазначених уподанні осіб. Підставою для внесення подання можуть бути дані з акта перевірки об`єкта, довідка медичних закладів тощо.

Не вдаючись до оцінки наслідків реформування органів Державної санітарно-епідеміологічної служби України та встановлення наявності/відсутності органу (органів), що виконує станом на момент виникнення спірних правовідносин тотожні повноваження, суд, між тим, зауважує, що внесення подання є результатом контрольно-наглядової функції відповідного органу по відношенню як до працівника, так і до роботодавця (заходом впливу, спонуканням до виконання обов`язку, реакцією на встановлення певних обставин). В свою чергу, обов`язок роботодавця по відстороненню від роботи регламентований положеннями законодавства без застереження про можливість його виникнення лише в середовищі нагляду і контролю. Якщо працівником будуть порушені певні вимоги законодавства, то ініціатива відсторонення від роботи залежатиме від того (за умови добросовісності роботодавця), кому першому (роботодавцю чи контрольно-наглядовому органу) стане відомо про таке порушення.

Таким чином, визначення позивачем подання в якості обов`язкової підстави для початку процедури відсторонення, на думку суду, є хибним.

Щодо доводів позивача про відсутність у Наказі № 2153 переліку професій, працівники яких підлягають відстороненню.

За змістом ч. 2 ст. 12 Закону № 1645 перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням проти інших відповідних інфекційних хвороб, встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я.

Станом на дату прийняття цієї норми у 2000 році був чинним Цивільний кодекс Української РСР, який у своїх положеннях використовував термін «організація» як універсальний, в тому числі щодо поняття юридичної особи (ст. 23 ЦК Української РСР).

З положень п. 3 Переліку вбачається, що обов`язковим профілактичним щепленням підлягають працівники перелічених закладів освіти, що, на переконання суду, підпадає під термін «організація».

Відтак суд приймає до уваги доводи позивача про те, що Перелік не містить у собі професій, однак зауважує, що його сформовано за критерієм організацій, що не суперечить положенням ст. 12 Закону № 1645.

Щодо доводів позивача про відсутність у Календарі щеплень періоду, коли працівник повинен щепитися.

Пунктом 1.2.5 Інструкції передбачено, що особами, які відмовляються або ухиляються від профілактичних щеплень, визнаються громадяни та неповнолітні діти, а також окремі категорії працівників у зв`язку з особливостями виробництва або виконуваної ними роботи, які необґрунтовано відмовились від профілактичного щеплення, передбаченого Календарем профілактичних щеплень в Україні, затвердженим наказом Міністерства охорони здоров`я України від 16 вересня 2011 року № 595, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 10 жовтня 2011 року за № 1159/19897.

У преамбулі наказу МОЗ України «Про порядок проведення профілактичних щеплень в Україні та контроль якості й обігу медичних імунобіологічних препаратів» від 16.09.2011 р. № 595 визначено, що його прийнято відповідно до статті 27 Закону України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення», статей 1, 12 та 13 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» та Закону України «Про затвердження Загальнодержавної програми імунопрофілактики та захисту населення від інфекційних хвороб на 2009-2015 роки», з метою забезпечення епідемічного благополуччя населення України та попередження інфекцій, керованих засобами специфічної профілактики.

З процитованого тексту не випливає, що цей наказ застосовується із застереженнями щодо деяких положень ст. 12 Закону № 1645 чи ст. 27 Закону № 4004, а відтак у суду відсутні підстави стверджувати, що Наказ не може бути застосований до спірних правовідносин.

Пунктом 2 Розділу І Календаря профілактичних щеплень в Україні, затвердженого вищезазначеним наказом (далі Календар, у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), передбачено, що обов`язковим профілактичним щепленням для запобігання поширенню інших інфекційних захворювань підлягають окремі категорії працівників у зв`язку з особливостями виробництва або виконуваної ними роботи.

При цьому, суд критично ставиться до відсутності у Календарі серед груп населення певних професійних груп, позаяк в Україні до недавнього часу не існувало переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягали обов`язковим профілактичним щепленням проти інших відповідних інфекційних хвороб. Тому відсутність у Календарі тривалий час відомостей про такі групи видається цілком логічною. З огляду на це, наведене для суду свідчить не про те, що обов`язкове щеплення для позивача не повинно бути відображене у Календарі, а про те, що нормотворець (у даному випадку МОЗ України) не встиг виконати на момент виникнення спірних правовідносин місії з внесення відповідних змін до Календаря.

Згідно п. 266 Рішення ЄСПЛ у справі «Вавржичка та інші (Vavшiиka and Others) проти Чеської Республіки» від 08.04.2021 р. (заява № 47621/13 і 5 інших) Європейський Суд знову повторює, що оскаржуване втручання має бути певним чином засноване на законах держави відповідача, причому ці закони повинні бути розумно доступні, сформульовані з достатньою чіткістю, що дозволяє тим, кого вони стосуються, регулювати свої дії, а також за необхідності за допомогою консультації фахівців передбачати в розумній для цих обставин мірі наслідки, які їхні дії можуть спричинити.

Так за загальним правилом, вакцинація відбувається двічі, після чого існує можливість для введення бустерної дози вакцини. Також існують рекомендації щодо термінів вакцинації у випадку, якщо людина перехворіла на гостру респіраторну хворобу COVID-19.

На думку суду, відсутність нормативно встановлених строків для вакцинації, які б мали бути передбачені Календарем, призвела до правової невизначеності, оскільки позивач не знала, коли саме вона повинна виконати свій обов`язок з вакцинування.

Крім того, передбачувано для позивача нормативно закріплений припис пункту 1.2.5 Інструкції вказував, що відсторонення можливе виключно після порушення термінів, зазначених у Календарі щеплень.

Суд зазначає, що у справі, яка розглядається, йдеться про втручання у право на працю позивача у вигляді відсторонення. Тому таке втручання у жодному своєму елементі не має дозволяти будь-якому органу, в тому числі судової влади, встановлювати правило поведінки (зокрема щодо термінів вакцинування), яке не закріплене нормотворцем, перебираючи тим самим на себе повноваження суб`єкта нормотворення.

За таких обставин, суд позбавлений можливості свавільно стверджувати про порушення позивачем обов`язку з вакцинування станом на 08.11.2021 р., так як чинним законодавством України (в широкому розумінні) не визначено такого строку для виконання позивачем свого обов`язку.

Відтак середовище правової невизначеності, у якому перебував позивач, щодо термінів вакцинації, відсутніх у Календарі щеплень, приймається судом на користь позивача.

Щодо добросовісності поведінки позивача при відстороненні.

Судом попередньо встановлено, що на рівні законів України запровадження можливості застосування до певних груп населення інших обов`язкових профілактичних щеплень відповідає Конституції України, не становить втручання у право на працю позивача, є необхідним задля формування колективного імунітету.

Натомість, саме відсторонення, безперечно, є втручанням у право на працю, з огляду на що суд зобов`язаний дослідити чи сприяли недобросовісні дії (бездіяльність) позивача такому відстороненню, або ж її поведінка була належною та правосвідомою.

Так Перелік набрав чинності 08.11.2021 р.

Суд звертає увагу, що п. 416 Постанови № 1236 набрав чинності одночасно з Переліком (згідно п. 2 постанови КМ України від 20 жовтня 2021 р. № 1096).

Тобто 08.11.2021 р. позивач одночасно набула статусу особи, яка підлягає обов`язковому щепленню; була поставлена в умови вибору: вакцинуватися чи бути відстороненою; була повідомлена про заборону виходу на роботу.

Конституційний Суд України у Рішенні від 22.05.2018 р. № 5-р/2018 наголосив, що принцип верховенства права передбачає внесення законодавчих змін із визначенням певного перехідного періоду (розумного часового проміжку між офіційним оприлюдненням закону і набранням ним чинності), який дасть особам час для адаптації до нових обставин. Тривалість перехідного періоду при зміні правового регулювання суспільних відносин має визначати законодавець у кожній конкретній ситуації з урахуванням таких критеріїв: мети закону в межах правової системи і характеру суспільних відносин, що ним регулюються; кола осіб, до яких застосовуватиметься закон, і їх здатності підготуватися до набрання ним (його новими положеннями) чинності; інших важливих обставин, зокрема тих, що визначають час, необхідний для набрання чинності таким законом.

Хоча Перелік був опублікований 08.10.2021 р., однак п. 416 Постанови № 1236, який, власне, і стосувався питання відсторонення, був опублікований 26.10.2021 р. та набрав чинності 08.11.2021 р., тобто через 13 днів після опублікування.

Суд, зважаючи на специфіку спірних відносин та виникнення вперше для працівників закладів освіти відповідного обов`язку з негативними наслідками, переконаний, що перехідний період між оприлюдненням п. 416 Постанови № 1236 та набранням ним чинності був недостатнім для того, щоб позивач мала змогу адаптуватися до законодавчих новел та скоригувати свої дії відповідно до абсолютно нової сфери регулювання суспільних відносин, учасником якої вона стала.

Крім того, з огляду на юридичну конструкцію п. 416 Постанови № 1236, позивач, фактично, була поставлена в умови правової невизначеності ще й через те, що норма, яка, не набрала законної сили, ставила умовою свого застосування норму іншого нормативно-правового акта, який також не мав законної сили.

На переконання суду, така юридична конструкція положень п. 416 Постанови № 1236 не дозволяє стверджувати, що до 08.11.2021 р. для позивача у правовому полі існував період, коли вона достеменно усвідомлювала, що зобов`язана пройти профілактичне щеплення. Усвідомлення цього обов`язку (абсолютно нового для позивача), очевидно, виникло у неї не раніше 08.11.2021 р.

З огляду на зазначене, суд приймає в якості добросовісних доводи позивача про те, що до 08.11.2021 р. вона не передбачала для себе жодних негативних правових наслідків через невакцинацію, а в той день, коли такі наслідки набули реальної ваги, вона вже була позбавлена можливості зробити свідомий вибір на користь вакцинації, що, до того ж, викликало додатковий супротив до вчинення таких дій та хибну підозру про примусовість вакцинації в Україні.

Суд зауважує, що не можна вважати, що позивач був завчасно повідомлена про обов`язковість щеплення та мала достатньо часу для прийняття для себе відповідного рішення, оскільки відповідач повідомленням від 02.11.2021 р., яке до того ж було обґрунтоване нормативно-правовими актами, які не набрали законної сили, встановив позивачу строк для надання підтверджуючих документів про наявність щеплення або протипоказань проти щеплення до 05.11.2021 р.

Відтак суд не може визнати обґрунтованими доводи відповідача щодо того, що позивач була обізнанана про прогнози введення щодо нього обов`язкових щеплень та негативні наслідки у вигляді відсторонення від роботи, оскільки повідомлення про такі наслідки на момент його здійснення носило формальний характер, а встановлений строк для вакцинації був явно недостатнім та не обґрунтованим положеннями законодавства.

З огляду на це, ненадання відповідачем достатнього часу для позивача аби зважити для себе усі наслідки вакцинації чи відмови від неї суд тлумачить на користь позиції позивача.

Щодо відсутності в оскаржуваному наказі підстав відсторонення, перебування позивача на амбулаторному лікуванні.

Як вже було встановлено судом, відсторонення невакцинованих осіб від перебування у певному середовищі є законним та переслідує легітимну мету.

При цьому, є очевидним, що життя та здоров`я окремої людини превалює над правом на працю, а здоров`я усього суспільства превалює над небажанням окремої людини зазнавати медичного втручання.

В той же час, частиною першою статті 92 ЗаконуУкраїни «Пролікарські засоби»від 04.04.1996р.№ 123/96-ВР (в редакції, що була чинною на момент виникнення спірних правовідносин, далі Закон № 123) передбачена можливість екстреного медичного застосування окремих вакцин на час дії надзвичайної ситуації та/або карантину у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, шляхом прискореної державної реєстрації з урахуванням певних зобов`язань у разі, якщо заявник може довести, що у нього відсутні можливості для надання повних даних про ефективність та безпеку вакцини за нормальних умов застосування з об`єктивних причин.

В силу положень частини 2 вказаної норми за наявності обставин, наведених у частині першій цієї статті, лікарські засоби, вакцини або інші медичні імунобіологічні препарати для лікування та профілактики коронавірусної хвороби (COVID-19) можуть бути зареєстровані для екстреного медичного застосування на строк, що дасть змогу виконати такі, в тому числі, зобов`язання : заявник має надати інформацію щодо завершених клінічних досліджень, у тому числі їх результати, протягом періоду, погодженого із центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері охорони здоров`я, що мають бути підставою для експертної оцінки співвідношення «користь/ризик».

За частиною 3 статті 92 Закону № 123 рішення про надання реєстраційного посвідчення вакцин або інших медичних імунобіологічних препаратів, що пройшли процедуру державної реєстрації під зобов`язання для екстреного медичного застосування, має визначати граничні строки для виконання таких зобов`язань. Реєстраційне посвідчення видається строком на один рік з можливістю подовження на один рік.

З наведених положень вбачається, що реєстрація вакцин для екстреного медичного застосування означає, що у заявника відсутні можливості для надання повних даних про ефективність та безпеку вакцини за нормальних умов застосування.

Крім того, у рішенні про надання реєстраційного посвідчення повинно бути зазначено граничні строки для остаточного виконання заявником своїх зобов`язань.

Так вакцина КОВІШЕЛД (COVISHIELD), виробництва Серум Інстітьют оф Індіа Лтд, дозволена для екстреного використання в Україні наказом МОЗ України від 22.02.2021 р. № 308 (реєстраційне посвідчення № НОМЕР_2 ).

Вакцина CoronaVac виробництва Синовак Лайф Саєнсіз Ко., Лтд., Китай, дозволена для екстреного використання в Україні наказом МОЗ України від 09.03.2021 р. № 419 (реєстраційне посвідчення № НОМЕР_3 ).

Вакцина АстраЗенека проти COVID-19 / COVID-19 Vaccine AstraZeneca, виробництва СК біосайнс Ко., Лтд (No.97), Республіка Корея, дозволена для екстреного використання в Україні наказом МОЗ України від 20.04.2021 р. № 788 (реєстраційне посвідчення № НОМЕР_4 ).

Вакцина КОМІРНАТІ / COMIRNATY™, виробництва Пфайзер Менюфекчуринг Бельгія НВ, Бельгія, БайоНТек Менюфекчуринг ГмбХ, Німеччина, дозволена для екстреного використання в Україні наказом МОЗ України від 22.02.2021 р. № 308 (реєстраційне посвідчення № НОМЕР_5 ).

ОСОБА_2 ( ОСОБА_3 ) від Moderna станом на 08.11.2021 р. використовувалась без реєстрації за програмою COVAX.

Таким чином, станом на момент виникнення спірних правовідносин, більшість вакцин застосовувались після прискореної державної реєстрації.

За цих умов, суд звертає особливу увагу на п. 158 рішення ЄСПЛ у справі «Вавржичка та інші (Vavшiиka and Others) проти Чеської Республіки», у якому ЄСПЛ висловив суттєве застереження, що ця справа стосується стандартної та регулярної акцинації дітей від захворювань, які добре відомі медичній науці.

Суд зауважує, що 11.03.2020 р. Всесвітня організація охорони здоров`я оголосила у світі пандемію через коронавірус Covid-19. В Україні карантин розпочався з 12.03.2020 р.

Таким чином, станом на дату виникнення спірних правовідносин не можна було стверджувати, що гостра респіраторна хвороба COVID-19 була добре відомою медичній науці, а вакцинація проти цього захворювання стандартною.

У пункті 1 оскаржуваного наказу вказано: ОСОБА_1 , прибиральницю службових приміщень, відсторонити від роботи з 08 листопада 2021 року на час відсутності щеплення проти COVID-19 без збереження заробітної плати.

В той же час, як вбачається із тексту оспорюваного наказу, підставою відсторонення зазначено повідомлення про обов`язкове профілактичне щеплення проти COVID-19 ОСОБА_1 від 02.11.2021 р.

Таким чином, підставою відсторонення позивача стало ненадання у строк до 05.11.2021 р. документів про наявність у неї щеплення проти COVID-19 або довідки про наявність протипоказань для такого щеплення, тобто до набрання чинності Переліком 08.11.2021 р.

При цьому, законодавство визначило конкретні причини для такого відсторонення: відмова або ухилення.

Однак, з оскаржуваного наказу не вбачається відмовилася позивач від щеплення чи ухилилися від нього та у який спосіб здійснила ухилення.

Якщо ж особа відмовилася від щеплення, то роботодавець мав би надати зафіксований доказ акту пропозиції (запрошення) до щеплення такої особи з подальшою демонстрацією суду доказів того, що підстави відмови особи від вакцинації були з`ясовані роботодавцем перед прийняттям оскаржуваного наказу (з відображенням цього у оскаржуваному наказі) та прийняті ним до уваги за критерієм урахування всіх обставин, що мають значення для прийняття рішення.

Суд зауважує, що вище була висловлена позиція про відсутність термінів щеплення у Календарі та інших положеннях законодавства, так само як і відсутність термінів для відсторонення, з огляду на що відповідач не був обмежений у часі для прийняття оскаржуваного наказу та міг прийняти його після того, як ним будуть встановлені всі обставини, необхідні для його прийняття.

Суд також враховує, що з 01.03.2022 р. позивач повернулася до виконання своїх обов`язків, тобто, принаймні, кілька місяців працювала у звичному режимі. Натомість, відповідачем не обґрунтовано потребу миттєвого прийняття оскаржуваного наказу обставинами, що сталися у цей період і могли б підтвердити ефективність та необхідність такого швидкого відсторонення позивача від роботи у 2021 році.

Жодним чином не заперечуючи важливість швидкого реагування на розповсюдження захворювання та обов`язковість щеплень, суд, між тим, вважає, що прийняття оскаржуваного наказу в умовах екстреної реєстрації вакцин проти невідомої до цього часу хвороби, без обґрунтування такого терміну Календарем щеплень та іншими нормативно-правовими актами, а також без встановлення конкретних підстав для відсторонення (відмова чи ухилення) та без завчасного повідомлення позивача про необхідність вакцинування не було необхідним у демократичному суспільстві.

Зважаючи на викладене, суд вважає, що оскаржуваний наказ є протиправним та підлягає скасуванню як передчасний.

Щодо позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Відсторонення від роботи позивача у вказаний період не припинило, між тим, трудові відносини з відповідачем. Оскаржуваний наказ в момент його прийняття заборонив позивачу виконувати трудові обов`язки. Після скасування цього наказу у позивача зникла заборона у виконанні трудових обов`язків з моменту її встановлення. В той же час, у період з 08.11.2021 р. до 12.11.2021 р. позивач перебувала на амбулаторному лікуванні, та оплата періоду тимчасової непрацездатності виходить за межі предмету спору у даній справі, а тому судом не досліджується. Внаслідок зазначених обставин у позивача утворився вимушений прогул за період з 13.11.2021 р. до 28.02.2022 р.

Відповідно до ч. 2 ст. 235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

З огляду на це з відповідача на користь позивача підлягає стягненню середній заробіток за час вимушеного прогулу.

Відповідно до пункту 5 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою КМ України від 08.02.1995 р. № 100 (далі Порядок № 100), нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.

Згідно п. 8 Порядку № 100, нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Відповідно до ч. 1 ст. 19 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» від 23.09.1999 р. № 1105-XIV (далі Закон № 1105) право на матеріальне забезпечення та соціальні послуги за страхуванням у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності мають застраховані особи - громадяни України, іноземці, особи без громадянства та члени їх сімей, які проживають в Україні, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України.

Згідно п. 1 ч. 1 ст. 20 Закону № 1105 за страхуванням у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності надаються такі види матеріального забезпечення та соціальних послуг: допомога по тимчасовій непрацездатності (включаючи догляд за хворою дитиною).

У відповідності абз. 2 ч. 2 ст. 22 Закону № 1105 оплата перших п`яти днів тимчасової непрацездатності внаслідок захворювання або травми, не пов`язаної з нещасним випадком на виробництві, здійснюється за рахунок коштів роботодавця у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до ч. 2 ст. 264 ЦПК України при ухваленні рішення суд не може виходити за межі позовних вимог.

Відтак питання оплати тимчасової непрацездатності позивача у період з 08.11.2021 р. до 12.11.2021 р., як вже було зазначено вище, не входить до предмету спору у даній справі, оскільки позовні вимоги пред`явлено виключно про скасування наказу відповідача про відсторонення від роботи та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Таким чином, судом встановлено, що час вимушеного прогулу позивача тривав з 13.11.2021 року до 28.02.2022 р.

Цьому періоду відповідає наступна кількість робочих днів:

-листопад 2021 року 12;

-грудень 2021 року 22;

-січень 2022 року 19;

-лютий 2022 року 20;

Таким чином, кількість робочих днів за період вимушеного прогулу позивача сумарно склала 73 робочих дні.

Як вбачається з довідки про доходи позивача від 15.11.2021 р. № 281 її дохід у вересні 2021 р. склав 7962, 91 грн, у жовтні 2021 р. 7208, 46 грн, що сумарно становить 15171, 37 грн.

Кількість робочих днів у вересні 2021 р. становила 22, у жовтні 2021 р. 20, а разом 42.

Таким чином, середньоденна заробітна плата позивача склала: 15171, 37 грн/42=361, 22 грн.

З огляду на наведене, суд вважає прийнятним розрахунок середньоденної заробітної плати позивача, заперечень щодо чого з боку відповідача матеріали справи не містять.

Таким чином, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 26369, 06 грн (361, 22 х 73) з урахуванням податків, зборів та інших обов`язкових платежів. Відповідні відрахування є обов`язком відповідача при здійсненні нарахування середнього заробітку позивачу. Оскільки в уточнених позовних вимог позивач зазначила суму стягнення у розмірі 28175, 16 грн, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Щодо розподілу судових витрат.

Оскільки позивачем було сплачено судовий збір за позовну вимогу, яка підлягає задоволенню, в той час як позовна вимога про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу є похідною вимогою від задоволеної в межах даної справи в силу вимог ст. 235 КЗпП України (оскільки є обов`язком суду незалежно від заявлення такої вимоги позивачем при умові належності відповідача за бюджетними зобов`язаннями), керуючись ст. 141 ЦПК України, суд приходить до висновку, що з Сновського ліцею № 2 Сновської міської ради Корюківського району Чернігівської області на користь позивача підлягає стягненню судовий збір у розмірі 908, 00 грн.

Судові витрати на правову допомогу відповідно до вимог ст. 141 ЦПК України підлягають стягненню пропорційно зі Сновського ліцею № 2 Сновської міської ради Корюківського району Чернігівської області та управління освіти, сім`ї, молоді та спорту Сновської міської ради Корюківського району Чернігівської області.

В той же час, оскільки позовна вимога до управління освіти, сім`ї, молоді та спорту Сновської міської ради Корюківського району Чернігівської області задоволена частково, витрати на правову допомогу з вказаного відповідача підлягають пропорційно до частки задоволених позовних вимог у розмірі 233, 98 грн, оскільки позовні вимоги до останнього задоволено на 26369, 06 / 28175, 16 = 93, 59 %.

Керуючись ст. ст. 12, 13, 77, 81, 82, 141, 258, 259, 265, 273, 354, 430 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В :

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Сновського ліцею № 2 Сновської міської ради Корюківського району Чернігівської області, управління освіти, сім`ї, молоді та спорту Сновської міської ради Корюківського району Чернігівської області задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати наказ Сновської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів № 2 Сновської міської ради Корюківського району Чернігівської області «Про відсторонення від роботи ОСОБА_1 » № 62 від 08 листопада 2021 року.

Стягнути з управління освіти, сім`ї, молоді та спорту Сновської міської ради Корюківського району Чернігівської області (ЄДРПОУ 41091094, місцезнаходження: 15200, Чернігівська область, Корюківський район, місто Сновськ, вулиця Миру, 53) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_6 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 26369, 06 гривень (двадцять шість тисяч триста шістдесят дев`ять гривень 06 копійок) з урахуванням податків, зборів та інших обов`язкових платежів.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути з Сновського ліцею № 2 Сновської міської ради Корюківського району Чернігівської області (ЄДРПОУ 21402033, місцезнаходження: 15200, Чернігівська область, Корюківський район, місто Сновськ, вулиця Незалежності, 21) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_6 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ) судовий збір у розмірі 908, 00 гривень (дев`ятсот вісім гривень 00 копійок).

Стягнути з Сновського ліцею № 2 Сновської міської ради Корюківського району Чернігівської області (ЄДРПОУ 21402033, місцезнаходження: 15200, Чернігівська область, Корюківський район, місто Сновськ, вулиця Незалежності, 21) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_6 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ) витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 250, 00 гривень (двісті п`ятдесят гривень 00 копійок).

Стягнути з управління освіти, сім`ї, молоді та спорту Сновської міської ради Корюківського району Чернігівської області (ЄДРПОУ 41091094, місцезнаходження: 15200, Чернігівська область, Корюківський район, місто Сновськ, вулиця Миру, 53) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_6 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ) витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 233, 98 гривень (двісті тридцять три гривні 98 копійок).

Рішення в частині стягнення заробітної плати за один місяць підлягає негайному виконанню.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційну скаргу на рішення може бути подано протягом тридцяти днів до Чернігівського апеляційного суду з дня складання повного судового рішення.

Суддя М. В. Кравчук