Рішення

від 24.08.2022 по справі 753/21056/18

ДАРНИЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ДАРНИЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.КИЄВА

справа № 753/21056/18

провадження № 2/753/2637/22

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"25" серпня 2022 р. Дарницький районний суд міста Києва в складі:

головуючого - судді Коренюк А.М.

при секретарі Сердюковій Г.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в міста Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - Орган опіки та піклування Обухівської районної державної адміністрації Київської області, про визначення місця проживання малолітніх дітей з матір`ю, відібрання малолітніх дітей від батька та передачу дітей матері, стягнення аліментів на утримання дітей, та зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа - Орган опіки та піклування Обухівської районної державної адміністрації Київської області, про визначення місця проживання малолітніх дітей з батьком, суд -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 у жовтні 2018 року звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу та стягнення аліментів. Розмір аліментів на двох дітей просила визначити у твердій грошовій по 50 000 грн. на кожну дитину, всього 100 000 грн. на двох дітей (а.с.1-2 том 1), а у червні 2020 року нею подана заява, якою збільшила позовні вимоги до ОСОБА_2 та просила визначити місце проживання малолітніх дітей з нею, як матір`ю, негайне відібрання малолітніх дітей від батька та передачу дітей матері, стягнення аліментів на утримання дітей. Аліменти просила визначити у розмірі 1/3 частини від його заробітку (доходу) до повноліття дочки ОСОБА_3 , а потім у розмірі ј частни від його заробітку (доходу) до повнолітття сина ОСОБА_4 , та розірвання шлюбу (а.с.213-220 том 4).

Позов мотивований тим, що 12.11.2008 року між нею та ОСОБА_2 був укладений шлюб. Від шлюбу мають двох малолітніх дітей:дочку ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

У липні 2018 року відповідач вигнав її з дітьми з дому, де вони сім`єю проживали за адресовю: АДРЕСА_1 , тому вона з дітьми переїхали жити до її квартири АДРЕСА_2 . Так як стосунки між ними погіршились, вони перестали спілкуватися, відповідач не бачився із дітьми, не цікавився їх життям, станом здоров`я та розвитком, жив своїм життям у їх спільному будинку в с. Малі Дмитровичі. Вона попередила його, що має намір подати позов до суду про розірвання шлюбу, стягнення аліментів та поділ майна.

У листопаді 2018 року відповідач викрав у неї дочку ОСОБА_3 , 2014 р.н., проте шляхом маніпуляцій та перемовин з ним вона на незначний час повернулась до будинку в с. Малі ОСОБА_5 , оскільки її аргументи зводились до того, що діти мали проживати разом. Проте після повернення її додому в будинок, відносини з відповідачем ще більше погіршились, він міг застосовувати до неї та її матері фізичну силу, що призвело до того, що вона потрапила в лікарню з нервовим зривом та серцевим нападом, де перебувала 10 днів. Дітей відповідач привозив до неї в лікарню, а після виписки з лікарні вона не змогла потратипи в будинок, оскільки чоловік почав чинити перешкоди їй у цьому, натомість їм вдалося домовитися, щоб вона бачилась з дітьми через день за графіком. А у серпні 2019 року він вивіз дітей до Одеси. Після повернення дітей з відпочинку в Одесі, стан дітей її занепокоїв: син сильно кашляв, схуд, а донька скарживаль на біль у вухах, після чого вона звернулась за медичною допомогою. Відповідач вживав заходів щодо перешкоджання її намірам лікувати дітей. Дітей відповідач їй не давав для побачень. Й лише 04.10.2020 року в садочку вона побачилась з дітьми, які були хворі, й вона відвезла їх до лікарні, проте відповідач силоміць забрав дітей з лікарні, вказавши, що лікування має проходити вдома, й після чого вона приїхала до будинку до дітей, проте їх не змогла забрати. Тобто з жовтня 2019 року вона позбавлена доступу до дітей. ОСОБА_2 потійно перешкоджає їй у проживанні разом з дітьми та спілкуванні з ними, переховує їх. Охоронці, які найняті відповідачем, спонукають йому у цьому.

Вона з відповідачем перебувають у складних відносинах, проживають за різними адресами, не досягли допомовленостей з ким із них мають проживати малолітні діти, що змусило її звернутися до суду з позовною вимогою про визначення місця проживання малолітніх дітей з нею, як маті`ю.

Вважає, що дітям буде краще з нею, як матір`ю, так як діти малолітні та потребують материнської любові й турботи, вона хороша мати, яка завжди піклувалась та доглядала за дітьми, слідкувала за їх станом здоров`я, вона має всі необхідні умови для проживання дітей, має у власності однокімнатну квартиру в м.Києві, в якій створені всі необхідні умови для проживання дітей, має позитивну характеристику за місцем проживання, стабільний заробіток за місцем роботи для забезпечення дітей всім необхідним для життя та розвитку. Наразі їй не відомо, чи відвідують діти дошкільні заклади, у які вона у свій час їх влаштовувала за місцем їх проживання в Київській обл., проте за місцем її проживання в м.Києві наявні хороші заклади освіти, у які вона має намір дітей влаштувати.

Вона любить дітей, сумує за ними й хоче проживати разом з ними, а тому просить суд постановити рішення про негайне відібрання дітей у відповідача та передачу дітей їй, й визначити їх місце проживання з нею.

Негайне відібранні дітей, вважає, потрібне, оскільки діти знаходяться у небезпеці, ними займаються сторонні люди (няні, охоронці), психологічно діти травмовані, оскільки протиправними діями відповідач позбавляє їх матері, що негативно впливає на дітей, їх розвиток. Діти не можуть залишатись з таким батьком, який зайнятий своїми справми, дітей залишає на сторонніх людей. Небезпечне середовище перебування дітей потребує їх негайного відібрання у такого батька.

Окрім того, з одночасним вирішенням спору в частині визначення місця проживання дітей, просить виришити вимогу про стягнення з відповідача аліментів на утримання дітей, оскільки діти потребують належного рівня забезпечення, на що потрібні кошти на утримання з боку обох батьків. Відповідач має спроможність сплачувати аліменти, так як має офіційне працевлаштування в банку, має стабільний дохід, він спроможний обслуговувати будинок площею 360 кв м, де він проживає, два автомобілі, наймати охорону до будинку, няню для дітей на цілий день тощо. Розмір аліментів просить визначити для двох дітей у розмірі 1/3 частини від його заробітку (доходу) до повнолітня старшої дитини, а потів у розмірі ј частини до повноліття молодшого сина, щомісячно.

ОСОБА_2 у вересні 2019 року звернувся до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1 , третя особа - Орган опіки та піклування в особі Служби у справах дітей Обухівської районної державної адміністрації Київської області, про визначення місця проживання малолітніх дітей з батьком (а.с. 102-104 том 1).

Позов мотивований тим, що оскільки ОСОБА_1 поданий позов до нього про визначення місця проживання дітей з нею за адресою: АДРЕСА_3 , вважає, що наявні всі підстави для визначення місця проживання малолітніх дітей саме з ним, як батьком за адресою: АДРЕСА_1 з таких підстав. Він належним чином піклується про дітей, виконує батьківські обов`язки, має самостійний високий дохід, який у поній мірі забезпечує всі потреби дітей, має належні умови для проживання дітей, піклується про їх фізичне та духовне виховання, спілкується з педагогами, виховує дітей в атмосфері турботи та любові. Діти проживають разом з ним в приватному будинку тривалий час (син ОСОБА_6 з народження), взаємини між батьком та дітьми доброзичливі, ґрунтуються на взаєповазі. Розвиток та харчування дітей повноцінні.Діти люблять батька та хочуть проживати з ним. Згідно акту обстеження умов проживання дітей, проведеного працівниками Служби у справах дітей встановлено, що потреби дітей задоволені у повному обсязі, для них створені гарні умови проживання, будинок, в якому проживають діти, має два поверхи загальною площею 380 кв м. Діти мають окремі кімнати, у будинку чисто та запишно. Вважає, що проживання дітей з батьком буде відповідати інтересам дітей, так як батько виявляє більшу увагу й турботу до них. Діти мають прихильність до батька, й саме батьком створені найкращі умови для проживання, розвитку дітей, а зміна умов проживання негативно вплина на дітей.

Ухвалою Дарницького районного суду м.Києва первісний позов ОСОБА_1 із зустрічним позовом ОСОБА_2 об`єднані в одне провадження.

15 грудня 2017 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» № 2147-VIIІ від 03 жовтня 2017 року, якимзокрема Цивільний процесуальний кодекс викладений в новій редакції.

Відповідно до п. 9 розділу ХІІ Перехідних положень ЦПК України справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

В судовому засіданні позивачка ОСОБА_1 та її представник адвокат Даниленко Т.І., діюча на підставі ордера адвоката про надання правової допомоги від 06.09.2021 року (а.с.227 том 11), позовні вимоги підтримали у редакції від 05.06.2020 року (а.с. 214-220 том 4) та просили їх задовольнити. Звернули увагу, що за час вирішення справи позовна вимога про розірвання шлюбу була виділена в окреме провадження, за наслідком розгляду якої шлюб між сторонами розірвано рішенням Дарницького районного суду м.Києва від 10.02.2021 року. Вимогу зустрічного позову ОСОБА_2 не визнають та просять відмовити у її задоволенні з підстав необґрунтованості.

Позивачка вказала, що будь-які найкращі умови проживання дітей, які створені батьком, його статки, не замінять материнської турботи. Вважає, що діти мають жити з матір`ю, й наявне у дітей право жити з нею відповідач не забезпечує, чим завдає непоправної шкоди дітям, які не мають контакту з нею протягом тривалого часу - з жовтня 2019 року. Звернула увагу, що ухвала Дарницького районного суду м.Києва від 01.07.2020 року, постановленя в межах забезпечення її позову по цій справі, якою зобов`язано ОСОБА_2 забезпечувати явку малолітніх дітей до Служби у справах дітей Обухівської районної державної адміністрації Київської обл. кожного понеділка, середи та п`ятниці з 16 год. 00 хв. до 18 год. 00 хв. для проведення спільних зустрічей (побачень) з нею, як матір`ю, без присутності ОСОБА_2 за участю фахівця або психолога Служби у справах дітей Обухівської районної державної адміністрації Київської обл., без присутності будь-яких інших осіб, не виконується, що вказує на перешкоджання її побачень з дітьми, та характеризуючу ознаку особи батька дітей. За наслідком невиконання рішення суду нею подані численні заяви до правоохоронних органів про вчинення відповідачем злочинів за фактом невиконання рішення суду. Вказує, що вона прибуває на зустрічі з дітьми, проте явку дітей відповідач не забезпечує з різних підстав: то за відсутності фахівця або психолога Служби у справах дітей, пропонує прибувати додому, проте вона відмовляється, оскільки місце виконання рішення визначено судом - за місцем знаходження Служби у справах дітей. Також нею подані скарги на дії працівників Служби у справах дітей, які не забезпечували виконання такої ухвали суду, приймали рішення (висновки) по цій справі за її відсутності, про наявність проведення засідань вона дізнавалась «постфактум» (після проведення таких засідання), якими надано рекомендацію про визначення місця проживання дітей з батьком, без урахування її думки, як матері малолітніх дітей. Звернула увагу на те, що по цій справі ухвалою суду від 24.05.2019 року була призначена судово-психіатрична експертиза, проте відповідач не забезпечив явку дітей на проведення судової експертизи, дослідження проходила лише вона (а.с.83-90 том 4), й судом неодноразово забезпечувалась процедура заслуховування дітей в судовому засіданні щодо їх думки прихильності до батьків, визначення місця проживання, проте відповідач також не забезпечив явку дітей до суду, що вказує на його приховування висвітлення дітьми їх власного ставлення до батьків та їх право бути почутими (вислуханими) судом. Те, що вона рішенням суду притягнута до адміністративної відповідальності за невиконання батьківських обов`язків (за фактом перебування дітей без супроводу дорослих в метро), просить не враховувати, оскільки справи про притягнення її до адміністративної відповідальності розглянуті без її присутності, без врахування її показів та за відсутності належних доказів про вчинення нею правопорушень. Нею хоча й оскаржені такі рішення, проте апеляційні скарги не прийняті до розгляду та повернуті. Вирок суду щодо притягнення її до кримінальної відповідальності за нанесення тілесних ушкоджень особі за ст. 125 КК України, також просить не приймати до уваги, оскільки такий вирок не набув чинності, який нею оскаржується в апеляційному порядку. На її думку діти, проживаючи з батьком, знаходяться у небезпеці, оскільки його дії ніхто не контролює. Вона має належні житлові умови в м.Києві, в квартирі, яка належить їй на праві власності, створені всі необхідні умови для проживання дітей, в квартирі проведений коштовний сучасний ремонт, проживання дітей з нею забезпечить найкращі інтереси дітей. Всупереч поведінки батька дітей, який їй перешкоджає у побаченнях з дітьми, вона цього робити не буде, проте діти мають проживати саме з нею.

Позивачем надано відзив на позовну заяву від 04.03.2019 року (а.с.5-10 том 2), у якому висвітлюються випадки фізичного насилля відповідача до позивачки, його антисоціальну поведінку, її звернення з цього приводу до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, Уповноваженого з прав дитини тощо. Вказує, що протягом останніх двох років батько дітей жодного разу не залишався з дітьми сам, не знає, як з ними поводитися, як доглядати, він ніколи не доглядав за маленьким ОСОБА_4 , не проводив з дітьми вільного часу. Він завдав шкоди її автомобілю. Відповідач не може дати дітям належного виховання та розвитку, забезпечити належні умови проживання, допомогти дітям стати гідними членами суспільства та розвинути в них найкращі риси характеру. Своєю поведінкою та світоглядом він може негативно вплинути на дітей, він зневажає безпеку, психологічний стан дітей, що не може свідчити про батьківську турботу.

Позивачем за зустрічним позовом надано відповідь на відзив від 23.03.2019 року (а.с. 69-72 том 2), в якому не визнає доводи відзиву, зважаючи на їх безпідстваність та необґрунтованість, із наданням відповідних доказів на їх простування, а саме договори, платіжні квитанції, висновки психологів щодо стану дітей тощо, які вказують про те, що ОСОБА_2 здійснюються заходи щодо забезпечення належного рівня життя та виховання дітей в будинку та їх безпеки, щоденні заняття, додаткові заняття, поглиблене вивчення мов, розваги, діти відвідують шкільні/дошкільні навчальні заклади тощо. Звертає увагу на те, що батьком дітей за час відсутності їх матері проводяться зустрічі з психологами, які надають позитивні висновки щодо стану та розвитку дітей, оскільки він, як батько, розуміє відповідальність за малолітніх дітей та слідкує за їх не лише фізичним, а й психічним станом. Вказує, що він виявляє турботу до дітей, а у дітей склалось позитивне ставлення до батька, між ними існують гармонійні стосунки, діти прислухаються до авторитету батька.

В судовому засіданні позивач за зустрічним позовом ОСОБА_2 та його представники ОСОБА_7 , діючий на підставі ордера адвоката про надання правової допомоги від 08.02.2021 року (а.с.230 том 11), ОСОБА_8 , діючий на підставі ордера адвоката про надання правової допомоги від 03.08.2022 року (а.с.63 том 12), позовні вимоги зустрічного позову підтримали з тих же підстав та просили їх задовольнити, вимоги первісного позову не визнали вцілому та просили відмовити у їх задоволенні за необґрунтованістю.

ОСОБА_2 вказав, що є хорошим батьком для дітей, які тривалий та безперервний час проживають у приватному будинку (де вони раніше проживали однією сім`їю) й де для дітей створені всі належні умови, й діти до таких умов звикли, й ризик визначення (зміни) місця проживання дітей з матір`ю, їх переїзд в гірші житлові умови (однокімнату квартиру, яка перебуває у аварійному стані внаслідок самовільної реконструкції після ремонту, де встановлене двоповерхове ліжко для дітей), вплине на їх психоемоційний стан, а тому з метою недопущення негативних наслідків просить визначити (залишити) місце проживання дітей з ним. Звертає увагу, що всі доводи позивачки, яка вказує не те, що діти знаходяться у небезпеці поряд ним, не відповідає дійсності, є надуманими, спрямованими на підсилення доводів її позову. Вказує, діти завжди проживали в будинку, для них та в їх інтересах створені всі умови, до яких вони звикли. Звертає увагу, що позивачка мала психічні вади, перебувала у лікарні у зв`язку із нервоним зривом, мала притягнення відповідно до рішень суду до адміністративної відповідальності за невиконання батьківських обов`язків (малолітні діти перебували в метро без супроводу дорослих), також відносно неї винесений вирок суду за нанесення нею тілесних ушкоджень особі, її притягнуто до кримінальної відповідальності за ст. 125 КК України (побиття охоронця). Вказує, що доводи позивачки про те, що ним не виконується ухвала суду про забезпечення позову, якою його зобов`язано забезпечувати побачення дітей з матір`ю, не відповідає дійсності, він виконує рішення суду, більше того, він спілкувався з позивачкою про те, що рішення суду прописано таким чином, що його виконати важко, оскільки визначена участь психолога чи іншого фахівця служби у спрвах дітей у таких зустрічах, а служба у справах дітей його не організовує, тому він пропонував проводити такі зустрічі вдома у дітей, проте ОСОБА_1 відмовалась й кожного разу створює штучні підстави для подачі численних заяв про вчинення ним злочину за невиконання рішення суду. Наголошує, що він не чинить перешкоди у побаченнях дітей з матір`ю, пропонує в інтересах дітей їх проведення дома, оскільки такі зустрічі для малолітніх дітей будуть мати більш комфорні умови, аніж у службі у справах дітей.

Третя особа в судове засідання повторно не з`явилась, про час та місце розгляду справи повідомлена згідно чинного законодавства належним чином - рекомендованою поштою з повідомленням про вручення, розміщеним оголошенням на офіційному сайті судової влади України (суду).

Відзив на позов третьою особою не наданий.

Матеріали справи містять Висновок Обухівської районної державної адміністрації Київської області від 03.05.2019 року за № 60/07-10/1418, за яким Орган опіки й піклування вважає за доцільне рекомендувати визнатичи місце проживання дітей ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_2 з батьком ОСОБА_2 (а.с. 134-135 том 2) й Висновок Обухівської районної державної адмінстрації Київської області від 09.07.2020 року за № 60/07-15/1758, за яким Орган опіки й піклування вважає за доцільне рекомендувати суду визнатичи місце проживання дітей ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_2 з батьком ОСОБА_2 (а.с. 19-23 том 7).

А також до суду Органом опіки й піклування Обухівської районної державної адмінстарції Київської області надані акти від 21.05.2019 року, 26.06.2019 року, 22.11.2019 року обстеження умов проживання дітей в будинку за місцем проживання дітей, у якому зазначено, що умови проживання дітей задовільні, в будинку чисто, охайно, затишно, для дітей створені всі належні умови (а.с. 29, 30, 31 том 5).

Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, зобов`язані повідомляти суд про причини неявки у судове засідання. У разі неповідомлення суду про причини неявки вважається, що сторони та інші особи, які беруть участь у справі, не з`явилися в судове засідання без поважних причин.

Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо даних про права та взаємовідносини сторін, вид судочинства - загального позовного провадження, вжиті судом заходи щодо направлення сторонам повідомлення про час та місце розгляду справи, копії позовної заяви з додатками до неї до відповідача, третьої особи, із роз`ясненим правом надання відзиву на позов, суд визнав можливим вирішити справу на підставі наявних у ній матеріалів та ухвалити рішення за відсутності третьої особи.

Статтею 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод передбачено, що ніщо не перешкоджає особі добровільно відмовитись від гарантій справедливого судового розгляду у однозначний або у мовчазний спосіб. Проте для того, щоб стати чинною з точки зору Конвенції, відмова від права брати участь у судовому засіданні повинна бути зроблена у однозначний спосіб і має супроводжуватись необхідним мінімальним рівнем гарантій, що відповідають серйозності такої відмови. До того ж, вона не повинна суперечити жодному важливому громадському інтересу рішення ЄСПЛ (Hermi проти Італії, § 73; Sejdovic проти Італії § 86).

Окрім того, відповідно до практики Європейського суду з прав людини- в силу вимог ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи, є порушенням ч.1 ст.6 даної Конвенції (Рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 року у справі «Смірнов проти України»).

Розгляд справи відбувся у порядку загального позовного провадження із проведеним підготовчим судовим засіданням.

Вислухавши пояснення сторін, їх представників, дослідивши матеріали справи у їх сукупності, всебічно та повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають істотне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, з урахуванням Висновку Обухівської районної державної адміністрації Київської області від 03.05.2019 року за № 60/07-10/1418 (а.с. 134-135 том 2) й Висновку Обухівської районної державної адміністрації Київської області від 09.07.2020 року за № 60/07-15/1758, за якими Орган опіки й піклування вважав за доцільне рекомендувати суду визнатичи місце проживання малолітніх дітей ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з їх батьком ОСОБА_2 (а.с. 19-23 том 7), наданих у порядку ч.5 ст. 19 СК України, суд приходить до висновку про те, що позовні вимоги первісного позову підлягають відмові у задоволенні, а вимоги зустрічного позову задоволенню із наступних підстав.

Згідно ст. 5 Протоколу N 7 Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (Конвенцію ратифіковано Законом N 475/97-ВР (475/97-ВР) від 17.07.97 року) кожен з подружжя у відносинах між собою і в їхніх відносинах зі своїми дітьми користується рівними правами та обов`язками цивільного характеру, що виникають зі вступу у шлюб, перебування в шлюбі та у випадку його розірвання.

Ч. 8, 9 ст. 7 СК України передбачено, що регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, непрацездатних членів сім`ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.

Частиною 2 ст. 18 СК України передбачено, що суд застосовує ті способи захисту прав або інтересів учасників сімейних відносин, які встановлені законом або домовленістю (договором) сторін.

Ухвалою Дарницького районного суду м.Києва від 10.02.2021 року роз`єднано позовні вимоги у вказаній цивільній справі, вимогу про розірвання шлюбу виділено в самостійне провадження.

Судом встановлено, що сторони перебували з 12.11.2008 року у зареєстрованому Центральним відділом реєстрації шлюбів м.Києва, актовий запис № 3178 (а.с.6 том 1), шлюбі, який рішенням Дарницького районного суду м.Києва від року 10.02.2021 року, розірвано.

Від шлюбу сторони мають двох малолітніх дітей: дочку ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та сина ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с.7, 8 том 1), які зареєстровані та прожавають з батьком за адресою: АДРЕСА_1 , син ОСОБА_6 зареєстрований в будинку з 14.07.2020 року (а.с.230, 231 том 6, 116-117 том 1), проте як визнається сторонами проживав з народження.

Діти сторін (дочка ОСОБА_3 та син ОСОБА_6 ), оскільки мали місце проживання за адресою: АДРЕСА_1 , були влаштовані батьками до дошкільних/шкільних начальних закладів за місцем проживання на території Обухівського р-ну Київської обл., що визнається сторонами.

Так, дочка ОСОБА_3 відповідно до довідки відділу освіти Обухівської РДА від 13.07.2020 року зарахована до 1-го класу Великодмитровицької ЗОШ Обухівської РР Київської області, наказ № 29-О від 11.06.2020 року, малолітній ОСОБА_11 відповідно до довідки Великодмитровицької с/ради Обухівського району Київської області від 04.11.2020 року за № 233/02-33 зарахованимй та відівідує ДНЗ дитячий садок «Черешенька» в с. В.Дмитровичі з 01.11.2020 року (а.с. 194 том 8).

Сторони визнають, що молодший син ОСОБА_6 з народження проживав за місцем проживання батьків за адресою: АДРЕСА_1 , а з жовтня 2019 року, тобто часу виникнення конфлікту між сторонами, з батьком, старша дочка ОСОБА_3 також тривалий час проживала за місцем проживання батьків за адресою: АДРЕСА_1 , а з жовтня 2019 року, тобто часу виникнення конфлікту між сторонами, з батьком.

Сторони також визнають, що з жовтня 2019 року їх відносини погіршились та вони стали проживати за різними адресами: ОСОБА_2 з дітьми в будинку АДРЕСА_1 , а ОСОБА_1 в кв. АДРЕСА_2 .

Докази про те, що діти сторін тривалий час проживали за адресою місця реєстрації та проживання позивачки за первісним позовом ОСОБА_12 : АДРЕСА_3 , відсутні.

Відповідно до довідки Обухівської РДА від 25.09.2020 року № 73 Великодмитровицької ЗОШ Обухівської РР Київської області, малолітня ОСОБА_13 , 2014 р.н., з 01.09.2020 року навчається у Великодмитровицькій школі Київської області відповідно до заяви батька, поданої разом з необхідними документами, а наказом від 15.09.2020 року № 70 переведена на сімейну форму навчання. Учениця відвідує шкільні гуртки, ОСОБА_3 привозить і забирає батько. Дівчинка завжди у гарному настрої. Відносини з батьком довірливі, відчувається постійна батьківська турбота про дитину. ОСОБА_3 відкрита до спілкування зі школярами й педагогами, що свідчить про високий рівень її соціалізації (а.с.16 том 11).

Відповідно до Акту обстеження умов проживання від 13.12.2018 року, проведеного Службою у справах дітей Обухівської РДА за адресою: АДРЕСА_1 , в будинку чисто та охайно, речі дітей та дорослих знаходяться на своїх місцях, будинок двоповерховий, на другому поверсі знаходяится дві кімнати для дітей, дитячий санвузол. За вказаною адресою проживають і мають постійне місце реєстрації: ОСОБА_13 , 2014 р.н., ОСОБА_11 , 2017 р.н., ОСОБА_2 , ОСОБА_1 (а.с.116-117 том 1).

Також відповідно до Акту № 86 обстеження умов проживання малолітніх дітей від 21.05.2019 року, проведеного Службою у справах дітей Обухівської РДА за адресою: АДРЕСА_1 , встановлено, що умови проживання дітей задовільні, будинок двоповерховий, другий повер має дорослу спальню та дві дитячі спальні. Умови проживання дітей відповідають санітарно-гігієнічним нормам, для дітей є все необхідне для повноцінного виховання та розвитку. Батько приділяє належну увагу малолітнім дітям, й за цією адресою проживають: ОСОБА_14 (батько), ОСОБА_15 , 2014 р.н. (дочка), ОСОБА_11 , 2017 р.н. (син). Комісією встановлено, що ОСОБА_1 (матір дітей) за місцем фактичного провживання малолітніх дітей відсутня. Зі слів ОСОБА_2 матір дітей не проживає разом з дітьми з 14.09.2019 року (а.с.29 том 5).

Аналогічні обставини встановлені також Актами №№ 93, 144 обстеження умов проживання малолітніх дітей від 26.06.2019 року, 22.11.2019 року проведених Службою у справах дітей Обухівської РДА за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 30, 31 том 5).

Даний будинок належить на праві власності відповідно до відомостей Державного реєстру речових прав на нерухоме майно ОСОБА_2 (батьку дітей) (а.с.127-128 том 1).

Судовим наказом Дарницького районного суду м.Києва від 03.10.2019 року за заявою ОСОБА_2 (батька дітей) стягнуто з ОСОБА_1 (матері дітей) аліменти на користь ОСОБА_2 (батька дітей) на утримання доньки ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , сина ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у твердій грошовій сумі у розмірі 50% прожиткового мінімуму для кожної дитини відповідного віку щомісячно, й до їх повноліття (а.с.32 том 2).

Сторони визнають, що судове рішення про стягнення аліментів на утримання дітей виконується належним чином, заборгованості по сплаті аліментів ОСОБА_1 не має.

Оскільки сторони (батьки дітей) проживають за різними адресами й між ними виник спір про визначення місця проживання малолітніх дітей, просять визначити таке місце: матір дітей ОСОБА_1 з нею за місцем її проживання: АДРЕСА_3 , а батько дітей ОСОБА_2 з ним за адресою місця його та дітей проживання: АДРЕСА_1 .

Згідно з частинами другою, восьмою, дев`ятою статті 7 СК України сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, членів сім`ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.

Відповідно до частини четвертої статті 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров`я, в якому вона проживає.

Відповідно до частини першої статті 157 СК України питання виховання дитини вирішується батьками спільно.

Відповідно до статті 160 СК України місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків. Місце проживання дитини, яка досягла десяти років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини. Якщо батьки проживають окремо, місце проживання дитини, яка досягла чотирнадцяти років, визначається нею самою.

За частинами першою, другою статті 161 цього Кодексу якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення.

Тлумачення статті 161 СК України свідчить, що під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини враховується ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особисту прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення. До інших обставин, що мають істотне значення, можна віднести, зокрема: особисті якості батьків; відносини, які існують між кожним з батьків і дитиною (як виконують батьки свої батьківські обов`язки по відношенню до дитини, як враховують її інтереси, чи є взаєморозуміння між кожним з батьків і дитиною); можливість створення дитині умов для виховання і розвитку.

Європейський суд з прав людини зауважує, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків (HUNT v. UKRAINE, № 31111/04, § 54, ЄСПЛ, від 07 грудня 2006 року). При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (MAMCHUR v. UKRAINE, № 10383/09, § 100, ЄСПЛ, від 16 липня 2015 року).

Ухвалюючи рішення в справі «М.С. проти України» від 11 липня 2017 року (заява № 2091/13), Європейський суд з прав людини наголосив, що в таких справах основне значення має вирішення питання про те, що найкраще відповідає інтересам дитини. На сьогодні існує широкий консенсус, у тому числі в міжнародному праві, на підтримку ідеї про те, що у всіх рішеннях, що стосуються дітей, їх найкращі інтереси повинні мати першочергове значення. При цьому ЄСПЛ зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним.

Аналіз наведених норм права, зокрема й практики Європейського суду з прав людини, дає підстави для висновку, що рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й у першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об`єктивних обставин спору, а вже тільки потім права батьків.

Відповідно до пункту 1 статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Відповідно до частин першої та другої статті 171 СК України дитина має право на те, щоб бути вислуханою батьками, іншими членами сім`ї, посадовими особами з питань, що стосуються її особисто, а також питань сім`ї. Дитина, яка може висловити свою думку, має бути вислухана при вирішенні між батьками спору щодо її місця проживання.

Про необхідність заслуховування думки дітей, які досягли певного віку, та її врахування при вирішенні спорів про відібрання дітей зазначено, зокрема, у рішенні ЄСПЛ від 18 грудня 2008 року «Савіни проти України» (заява 39948/06). У параграфі 59 цього рішення вказано, що суд також зауважує, що на жодному етапі провадження у справі судді не заслуховували дітей.

При цьому при вирішенні питань, які стосуються її життя, дитині, здатній сформулювати власні погляди, має бути забезпечено право вільно висловлювати ці погляди з усіх питань, що її стосуються, причому поглядам дитини приділяється належна увага згідно з її віком і зрілістю.

З метою виконання вказаних норм матеріального права, судом вживались неодноразові заходи щодо заслуховування в судовому засіданні думки малолітніх дітей сторін, проте батько дітей, з яким наразі діти проживають, не забезпечив їх явку в судові засідання, пояснюючи тим, що діти малолітні та важко сприймають судовий процес, а обстановка суду вплине на їх психічний стан.

На час розгляду справи дочка сторін ОСОБА_3 досягла повних 8 років, син ОСОБА_6 - 5 років, на думку суду, зважаючи на вік ОСОБА_3 , вона за своїм віком могла б висловити свій погляд, проте за відсутністю правового механізму, який зобов`язував би батьків забезпечити явку дітей до суду з метою їх заслуховування в судовому засіданні (думки), суд розглядає справу на підставі доказів, наявних в матеріалах справи.

Діти мають позитивний стан здоров`я, проживають за місцем проживання батька в приватному будинку по АДРЕСА_1 , дочка ОСОБА_3 понад п`ять років, син ОСОБА_6 - з народження (понад п`ять років), за вказаною територіальністю місця заходження житла діти влаштовані батьками у дошкільні/шкільні навчальні заклади, гуртки, дане житло, в якому діти тривалий час проживають, має якісні характеристики, що свідчить про забезпечення батьком дітей житловими стандартами для життя та розвитку малолітніх дітей, в якому кожна дитана має окрему кімнату, про що Службою у справах дітей складені позитивні висновки про умови проживання таких дітей.

При вирішенні спору між батьками дітей щодо визначення їх місця проживання, суд враховує таку ознаку, як інтерес дитини: збереження її зв`язків із сім`єю, забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, а тому із встановленої обставини того, що діти достатньо тривалий час проживають за місцем проживання батьків, а наразі батька, у приватному будинку загальною площею 464, 7 кв м, житловою площею - 112, 9 кв м, по АДРЕСА_1 , який належить батьку дітей на праві власності з 27.10.2021 року (а.с.170-171 том 11), будинок двоповерховий, обладнаний терасою, лоджією, на території будинку є басейн, гоподарські будівлі, й зміна усталеного способу життя малолітніх дітей, обстановки та місця проживання в приватному будинку площі на міську квартиру, яка складається із однієї кімнати житловою площею 18, 10 кв м, загальною площею 44, 4 кв м (а.с.170 том 4), до якої пропонується мамою дітей визначити місце проживання двох дітей, може негативно вплинути на психічний стан таких дітей. Суд вбачає в цьому різку зміну обстановки місця проживання дітей у бік погіршення їх житлових умов. Як встановлено із Акту обстеження умов проживання ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_3 , умови проживання позитивні, зроблений коштовний сучасний ремот квартири, при цьому зазначено, що квартира однокімнатна, у кімнаті розміщене для дітей двоповерхове ліжко (а.с.167 том 3).

Із інформації Державного реєстру речовимх прав на нерухоме майно від 06.05.2019 року встановлено, що вказана квартира з 26.11.2007 року перебуває у власності ОСОБА_1 , на квартиру накладено обтяження - іпотека на строк виконання зобов`язання за кредином договором до 25.11.2036 року (а.с. 165-166 том 3). А відповідно до Звіту від 08.10.2019 р. проведення технічного обстеження вказаної квартири, в квартирі проведено перепланування шляхом самовільної реконструкції - в конструктивній панелі кімнати виконано проріз з метою збільшення площі без виконання компенсаційних заходів, що може призвести до переходу технічного стану квартири у 4-ту категорію технічних станів «аварійний» (а.с.141-146 том 2), що вказує на небезпеку перебування дітей у належній позивачці квартирі.

З урахуванням встановлених обставини суд вважає, що у якнайкращих інтересах малолітніх дітей є забезпечення їх розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі за місцем проживання батька дітей, в якому діти мають достатньо усталений, влаштований та тривалий спосіб життя, а його зміна негативно вплине на таких дітей, також проживання дітей з батьком відповідатиме й такій ознаці інтересу дитини, як збереження їх зв`язку із сім`єю, оскільки вона проживають та прожватимуть із батьком.

Суд враховує позицію батька дітей, що він не чинить перешкод матері дітей у побаченнях з ними, висвітлене ним бажання в інтересах дітей забезпечувати такі побачення за місцем проживання дітей, а не в приміщенні служби у справах дітей, проте матір дітей відхиляє його пропозицію.

Вирішуючи спір в частині визначення місця проживання малолітніх дітей, суд також враховує й таку важливу обставину, що малолітня дитина не повинна, крім тих випадків, коли є виняткові обставини, бути розлучена зі своєю матір`ю. При визначенні місця проживання дитини першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини з огляду на вимоги ст. 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року. Такі висновки зроблені Верховним Судом України, висловлених у постановах від 14 грудня 2016 року у справі № 6-2445цс16 та від 12 липня 2017 року у справі № 6-564цс17, щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, а саме ст. 161 СК України та принципу 6 Декларації прав дитини про обов`язковість брати до уваги принцип 6 цієї Декларації.

Суд у цій справі встановив, з огляду на встановлену виключну обставину того, що місце проживання малолітніх дітей ОСОБА_3 (8 років) та ОСОБА_4 (5 років) має бути визначено з батьком з огляду на те, що матір дітей двічі притягувалась до адміністративної відповідальності за ч.1 ст. 184 КпАП України та ч.1 ст. 173-2 КпАП України, про що є відповідні рішення суду, які набули чинності, та які суд зобов`язаний враховувати при вирішенні цього спору, адже такі рішення є обов`язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалено вирок, ухвала або постанова суду в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

У справі «Христов проти України» (рішення від 19 лютого 2009 року, заява № 24465/04) Європейський суд з прав людини наголосив, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції, слід тлумачити в контексті преамбули Конвенції, яка, зокрема, проголошує верховенство права як складову частину спільної спадщини Договірних держав. Одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, згідно з яким у разі остаточного вирішення спору судами їхнє рішення, що набрало законної сили, не може ставитися під сумнів (див. справу «Брумареску проти Румунії»). Принцип юридичної визначеності вимагає поваги до принципу res judicata, тобто поваги до остаточного рішення суду.

Так, відповідно до постанови Дарницького районного суду м.Києва від 06.03.2020 року (головуючий суддя Щасна Т.В.), яка набула чинності, ОСОБА_1 (матір дітей) притягнуто до адміністративної відповідальності за ч.1 ст. 184 КпАП України у вигляді попередження (а.с. 155-156, 157-160 том 10), та з фабули правопорушення вбачається, що ОСОБА_1 не належним чином виконувала батьківські обов`язки, передбачені ст. 150 СК України, щодо малолітніх дітей ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_16 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ухилялась від обов`язків щодо забезпечення необхідних умов життя, навчання та виховання дітей, що мало місце 28.03.2019 року о 19.00 год.

Окрім того, відповідно до постанови Дарницького районного суду м.Києва від 06.03.2020 року (головуючий суддя Щасна Т.В.), яка набула чинності, ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за ч.1 ст. 1732 КпАП України у вигляді штрафу (а.с. 161-162, 163-165 том 10), та з фабули такого правопорушення вбачається, що ОСОБА_1 не належним чином виконувала батьківські обов`язки, передбачені ст. 150 СК України, щодо своїх малолітніх дітей ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_16 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , приблизно о 19.00 год. 28.03.2019 року вчинила домашнє насильство фізичного та психологічного характеру відносно них, чим завдала шкоди фізичному та психологічному здоров`ю малолітніх дітей.

Положенням ст. 82 ЦПК України визначені підстави звільнення від доказування.

Відповідно до ч.ч.4-6 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, проте можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені.

Вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

Матеріали справи містять численні витяги із ЄРДР про внесенні відомості про злочини за заявами ОСОБА_1 з приводу невиконання ОСОБА_2 ухвали суду, якою забезпечений її позов тощо (а.с. 250 том 7, 1-18 том 8), інші заяви сторін про злочини (у порядку звинувачення один одного), звернення ОСОБА_1 з приводу дії (бездіяльності) працівників служби у справах дітей, проте суд не надає їм оцінку, оскільки такі докази не впливають на висновки суду у цій справі, зважаючи на предмет позову, тобто є неналежними, а лише вказують на відносини між колишнім подружжям та характеризуючі дані сторін, при цьому доводи ОСОБА_1 про перешкоджання їй з боку батька дітей у побаченням з дітьми, не забезпечені позовною вимогою про усунення перешкод та участі у вихованні дитини того з батьків, хто проживає окремо від неї, згідно ст. 159 СК України.

Відповідно до ч.1 ст. 159 СК України якщо той із батьків, з ким проживає дитина, чинить перешкоди тому з батьків, хто проживає окремо, у спілкуванні з дитиною та у її вихованні, зокрема якщо він ухиляється від виконання рішення органу опіки та піклування, другий із батьків має право звернутися до суду з позовом про усунення цих перешкод.

З-поміж іншого, смс-повідомлення (переписка) сторін щодо матеріального забезпечення батьком дітей, заявлення ОСОБА_1 розміру таких сум (135 000 грн., 90 000 грн. на місяць) (а.с. 156-162 том 8, а.с. 213-250 том 10), пояснення ОСОБА_2 про те, що ОСОБА_1 зловживала правом перебування дітей з нею й вимагала від нього гроші на дітей у великих сумах, суд враховує з огляду на характеризуючі ознаки матері дітей в межах вимоги про визначення місця проживання дітей, оскільки при зверненні до суду її позовна вимога про стягнення аліментів була визначена у твердій грошовій сумі по 50 000 грн. на кожну дитину, всього по 100 000 грн. на місяць. на утримання двох дітей, тобто у великих розмірах.

Вирок суду, за яким ОСОБА_1 притягнуто до кримінальної відповідальності за ст. 125 КК України (нанесення тілесних ушкоджень), який не набув чинності, суд також враховує як характеризуючу ознаку матері дітей в межах вимоги про визначення місця проживання таких дітей.

При розгляді спору щодо місця проживання дітей суд насамперед виходить з інтересів самих малолітніх дітей, їх віку, яким станом на час розгляду цієї справи 8 та 5 років відповідно, враховуючи при цьому їх сталі соціальні/родинні зв`язки, місце дошкільного/шкільного навчання, що охоплюють територію їх місця мешкання, усталений тривалий побут за місцем проживання батьків, а наразі батька (в с. Малі Дмитровичі), їх позитивний психологічний стан, що підтверджується наданими батьком дітей висновками психологів за період з жовтня 2019 року по теперішній час, тобто, час, коли матір дітей не мешкає з дітьми, із яких вбачається, що діти мають прив`язаність до батька, позитивний контакт з ним, й визначення місця проживання з батьком жодним чином не лише не порушить їх права, а забезпечить їх інтереси, адже за місцем його проживання діти мають належний рівень життя, необхідний для їх фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку, а відповідно таке рішення судом приймається в інтересах дітей.

Доводи відповідачки (матері дітей) про те, що батько дітей не приділяє уваги малолітнім дітям, не знає як з ними поводититися, те, що з ними займаються сторонні люди, й він весь час приділяє роботі, в його поведінці вбачаються ознаки вживання наркотичних речових, не знайшли свого підтвердження, й спростовується тим, що ОСОБА_2 працевлаштований з 01.06.2017 року в АТ «РВС Банк», працює на посаді радника голови правління банку, має позитивну характеристику, в якій зазначено, що він є спокійним та врівноваженим (а.с.197 том 2), на час розгляду справи переведений на дистанційну форму роботи, що вказує на його можливості приділяти увагу дітям, довідкою Київської міської наркологічної лікарні «Соціотерапія» № 414826 від 03.05.2019 року про те, що ОСОБА_2 під наглядом лікаря-нарколога не перебуває (а.с.196 том 2), платіжними квитанціями про отримані послуги щодо забезпечення дітей зайняттями спортом, дозвіллям, розвитком, поглибленим навчанням за предметами у школі (мови) (для дочки ОСОБА_3 ), медичного забезпечення, оздоровлення тощо (а.с. 164-168, 169-170, 171-182, 183-186, 187-191, 194-212 том 8).

Також доводи матері дітей про її підозри негативного впливу батька на дітей простовуються тим, що матеріали справи містять висновки психіатричної експертизи, висновки психологів, з яких вбачається, що діти у період з часу, коли мама дітей не проживає з ними, мають позитивний психологічний стан, між дітьми та батьком встановлений тісний контакт, що вкажує на прив`язаність малолітніх до дорослого члена сім`ї, діти розвинуті за віковими показниками, що підтверджує те, що батько приділяє належну увагу їх розвитку за віком, діти мають стійкий фон настрою, що засвідчує, що діти проживають в умовах, що забезпечуються їх стабільний емоційний стан тощо (а.с. 118-122, 123-137, 139-151 том 10).

Як вбачається із численних фотознімків, долучених сторонами до матеріалів справи, батько дітей перебуває у колі дітей та сім`ї, як і матір дітей у період, коли вона проживала з дітьми, діти усміхнені, доглянуті та мають позитивний зовнішній вигляд, батько дітей на відпочинку з дітьми оздоровчого характеру (гірська місцевість), розваги з дітьми тощо (а.с. 118-126 том 1, 241-247 том 7), й знаходження дітей в приватному будинку за їх місцем проживання.

Також фотозмінками засвідчені створені батьком належні житлово-побутові умови для малолітніх дітей в будинку в м.Малі Дмитровичі (а.с.91-96 том 2).

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 27 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року, яка ратифікована Постановою Верховної Ради України № 789ХІІ (78912) від 27 лютого 1991 року та набула чинності для України 27 вересня 1991 року, держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.

В ході розгляду питання в порядку ч. 5 ст. 19 СК Україниорганом опіки й піклування надано Висновок Обухівської районної державної адміністрції Київської області від 03.05.2019 року за № 60/07-10/1418 (а.с. 134-135 том 2) й Висновок від 09.07.2020 року за № 60/07-15/1758, за якими Орган опіки й піклування вважав за доцільне рекомендувати суду визнатичи місце проживання дітей ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_2 з батьком ОСОБА_2 (а.с. 19-23 том 7), суд враховує такі висновки при вирішенні спору, а доводи позивачки про те, що суд не має враховувати такі висновки, не заслуговують на увагу з огляду на сукупність доказів, які переважають за своєю значимістю, при вирішенні спору в частині визначення місця проживання малолітніх дітей.

При цьому суд зазначає, що з огляду на сукупність доказів, оцінку яким суд надав у цьому рішенні, позивачка ОСОБА_1 (матір дітей) може реалізувати закріплене СК України право щодо визначення способу участі у вихованні дітей на час визначеного судом місця проживання дітей з батьком (до 14 років), яке нею не реалізоване.

Доводи ОСОБА_1 про те, що ОСОБА_2 не виконується ухвала Дарницького районного суду м.Києва від 01.07.2020 року, постановлена у порядку забезпечення її позову про визначення місця проживання малолітніх дітей, якою зобов`язано ОСОБА_2 забезпечувати явку малолітніх дітей:до Служби у справах дітей Обухівської районної державної адміністрації Київської області для проведення спільних зустрічей з матір`ю, не впливають на висновки суду, оскільки не є предметом спору, а така ухвала має забезпечувальний характер такого позову.

За таких обставин, суд, встановивши обставини та надавши правову оцінку доказам у справі у їх сукупності, зважаючи на інтереси дітей та їх прихильність до батька (члена сім`ї), особу матері, яка двічі притягувалась до адміністративної відповідальності з приводу неналежного виконання батьківських обов`язві, дійшов висновку про визначення місця проживання дітей з батьком, оскільки виконання рішення з визначення місця проживання дітей з матір`ю призведуть до зміни їх місця проживання, порушення усталеного способу життя, навчання, розвитку, що потягне невиправдане та надмірне негативне психоемоційне навантаження на дітей із важкопрогнозованими негативними наслідками. На даному етапі стосунків між батьками, а також між батьками і дітьми, які реально склалися, тривалого та усталеного місця проживання з батьком, визначення місяця проживання дітей з матір`ю вочевидь суперечитиме їх інтересам.

При цьому суд зазначає, що у разі зміни обставин, батьки дітей вправі за домовленістю між собою та з урахуванням динаміки стосунків із дітьми, з урахуванням високого рівення бажання матері дітей на спілування з ними та бажання приймати участь у їх вихованні, що підтверджується висновком комісійної судово-психіатричної експертизи від 16.04.2020 року (а.с.83-90 том 4), врегулювати питання щодо місця проживання дітей, участі в їх утриманні, вихованні, питання спілкування з дітьми, а з плином часу та можливою зміною обставин не позбавлені права встановленим порядком у будь-який час по-новому врегулювати спірні питання.

При вирішенні спору у цій частині суд враховує постанову від 27.08.2020 року Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного судуправа № 305/2060/18 провадження № 61-18251 св 19, якою визначено, що матеріально-побутове забезпечення батьків має враховуватися, але не є визначальним у вирішенні питання про визначення місця проживання дитини, оскільки судам перш за все слід брати до уваги інші критерії, зокрема ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, у тому числі обов`язків по вихованню дитини, особисту прихильність дитини до кожного з них, вік дитини та повинні виходити із якнайкращого забезпечення інтересів дитини (постанова від 18.03.2020 року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду, справа № 182/2037/17, провадження № 61-423св20.

У даній справі суд встановив, що обидва із батьків (батько, матір) малолітніх дітей мають рівний рівень позитивного ставлення до своїх дітей, їх бажання бути з дітьми, прихильність до дітей, проте із урахуванням рішень суду про притягнення матері дітей до адміністративної відповідальності за неналежне виконання батьківських обов`язків, вказує на її нижчий рівень у порівнянні з батьком таких дітей, до виконання батьківських обов`язків.

Місцем проживання фізичної особи, згідно ч.1 ст.29 ЦК України, є житловий будинок, квартира, інше приміщення, придатне для проживання (гуртожиток, готель тощо), у відповідному населеному пункті, в якому фізична особа проживає постійно, переважно або тимчасово.

Малолітні дочка та син сторін на час розгляду справи мають повних 8 та 5 років, проживають з батьком, окремо від матері, з підстав виниклих конфліктних відносини між батьками таких дітей.

Місце проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, відповідно до ч.4 ст. 29 ЦК України, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров`я, в якому вона проживає.

Після досягнення дитиною чотирнадцяти років, відповідно до ч.3 ст.160 СК України, якщо батьки проживають окремо, місце проживання дитини визначається нею самою, а тому суд при вирішення даного спору враховує дану норму й визначає місце проживання малолітніх дітей сторін до досягнення ними чотирнадцятирічного віку.

Вирішуючи спір ОСОБА_1 щодо негайного відібрання від батька малолітніх дітей, суд встановив, що така вимога не має правового обґрунтування, а заснована лише на вимозі. В усних поясненнях позивачка пояснила, що підставою відібранні дітей є те що, залишення дітей за попереднім місцем проживання створюватиме реальну небезпеку для їх життя та здоров`я, тобто за розумінням суду, за ст. 162 СК України, проте посилання на вказану норму позов не містить, як і на положення ст. 170 СК України, а відтак суд вирішуватиме цю вимогу за положеннями ст.ст. 162, 170 СК України.

Положенням статті 162 СК України визначено, що у разі якщо один з батьків або інша особа самочинно, без згоди другого з батьків чи інших осіб, з якими на підставі закону або рішення суду проживала малолітня дитина, або дитячого закладу (установи), в якому за рішенням органу опіки та піклування або суду проживала дитина, змінить її місце проживання, у тому числі способом її викрадення, суд за позовом заінтересованої особи має право негайно постановити рішення про відібрання дитини і повернення її за попереднім місцем проживання.

Системний аналіз вказаної норми у контексті наявності спору батьків щодо місця проживання дитини дозволяє дійти висновку, що положення цієї статті покликані захистити права того з батьків, з ким на підставі рішення суду визначено проживання дитини, від неправомірних дій другого з батьків щодо зміни її місця проживання.

Аналогічний правовий висновок висловлено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 29 травня 2019 року у справі № 357/17852/15-ц (провадження № 14-199цс19).

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Згідно з ч.ч. 5, 6 ст. 13 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов`язковими для вс.іх суб`єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-прівовнй акт, що містить відповідну норму права.

Разом з тим, на час звернення позивачки до суду із позовом про відібрання дітей сторони перебували у зареєстрованому шлюбі, який було розірвано рішенням Дарницького районного суду м.Києва від 02 лютого 2021 року. Питання визначення місця проживання дітей судом не вирішувалося.

Отже, по суті між сторонами наявний спір про визначення місця проживання дітей, відтак, підстави для застосування статті 162 СК України відсутні.

Відповідно до ч.2 статті 162 СК України дитина не може бути повернута лише тоді, коли залишення її за попереднім місцем проживання створюватиме реальну небезпеку для її життя та здоров`я або обставини змінилися так, що повернення суперечить її інтересам.

Проте доказів про те, що залишення дітей за фактичним місцем проживання з батьком створюватиме реальну небезпеку для її життя, позивачкою ОСОБА_1 не надано, її доводи мають формальних характер й не заслуговують на увагу, оскільки суд встановив, що діти перебувають за місцем їх усталеного місця проживання сім`ї (також колишнього місця проживання ОСОБА_1 ), для них створені всі необхідні умовим для життя та розвитку.

Крім того, порівняння статей 162 і 170 СК України свідчить, що вони містять різні підстави для відібрання дитини, так і різних суб`єктів, які можуть заявляти вимогу про відібрання дитини.

Європейський суд з прав людини зауважує, що національні суди мають вибирати способи такого тлумачення, які зазвичай можуть включати акти законодавства, відповідну практику, наукові дослідження тощо (VOLOVIK v. UKRAINE, № 15123/03, § 45, ЄСПЛ, 06 грудня 2007 року).

Верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність (пункт 4.1. Рішення Конституційного Суду України від 02 листопада 2004 року № 15-рп/2004).

Позовна вимога ОСОБА_1 про стягнення аліментів з ОСОБА_2 на утримання дітей, зважаючи на встановлену підставу для відмови у задоволенні позову в частині визначення місця проживання дітей, за яким суд дійшов висновку про визначення місця проживання з батьком, постановленого судового наказу Дарницького районного суду м.Києва від 03.10.2019 року за заявою ОСОБА_2 , за яким стягнуто з ОСОБА_1 аліменти на користь ОСОБА_2 на утримання доньки ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , сина ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у твердій грошовій сумі у розмірі 50% прожиткового мінімуму для кожної дитини відповідного віку щомісячно, й до їх повноліття (а.с.32 том 2), суд приходить до висновку про відмову у задоволенні й цієї позовної вимоги.

При цьому суд зазначає, що така позовна вимога, зважаючи на постановлений судовий наказ, подана з порушення процедури її оскарження (перегляду), визначеної ЦПК України.

Так, відповідно до статті 160 ЦПК України судовий наказ є особливою формою судового рішення, що видається судом за результатами розгляду вимог, передбачених статтею 161 цього Кодексу. Із заявою про видачу судового наказу може звернутися особа, якій належить право вимоги, а також органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб. Судовий наказ підлягає виконанню за правилами, встановленими для виконання судових рішень у порядку, встановленому законом.

Згідно з пунктами 4, 5 частини першої статті 161 ЦПК України судовий наказ може бути видано, якщо: заявлено вимогу про стягнення аліментів у розмірі на одну дитину - однієї чверті, на двох дітей - однієї третини, на трьох і більше дітей - половини заробітку (доходу) платника аліментів, але не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку на кожну дитину, якщо ця вимога не пов`язана із встановленням чи оспорюванням батьківства (материнства) та необхідністю залучення інших заінтересованих осіб; заявлено вимогу про стягнення аліментів на дитину у твердій грошовій сумі в розмірі 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, якщо ця вимога не пов`язана із встановленням чи оспорюванням батьківства (материнства) та необхідністю залучення інших заінтересованих осіб.

Відповідно до частини першої, сьомої, восьмої статті 170 ЦПК України боржник має право протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення копії судового наказу та доданих до неї документів подати заяву про його скасування до суду, який його видав, крім випадків видачі судового наказу відповідно до пунктів 4, 5 частини першої статті 161 цього Кодексу. Заява про скасування судового наказу може також бути подана органами та особами, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб. У разі видачі судового наказу відповідно до пункту 4 частини першої статті 161 цього Кодексу боржник має право звернутися до суду з позовом про зменшення розміру аліментів. У разі видачі судового наказу відповідно до пунктів 4 і 5 частини першої статті 161 цього Кодексу, судовий наказ може бути переглянуто за нововиявленими обставинами у порядку, встановленому главою 3 розділу V цього Кодексу.

Відповідно до ч.7 ст. 170 ЦПК України у разі видачі судового наказу відповідно до пункту 4 частини першої статті 161 цього Кодексу боржник має право звернутися до суду з позовом про зменшення розміру аліментів.

Відповідно до ч.8 ст. 170 ЦПК України разі видачі судового наказу відповідно до пунктів 4 і 5 частини першої статті 161 цього Кодексу, судовий наказ може бути переглянуто за нововиявленими обставинами у порядку, встановленому главою 3 розділу V цього Кодексу.

Встановолено, що судовий наказ Дарницьким районним судом м.Києва від 03.10.2019 року винесено на підставі п.5 частини першої статті 161 цього Кодексу, а тому може бути переглянутий за нововиявленими обставинами у порядку, встановленому главою 3 розділу V цього Кодексу, проте із такої заявою ОСОБА_1 не зверталась.

Частинами першою, другою статті 423 ЦПК України передбачено, що рішення, постанова або ухвала суду, якими закінчено розгляд справи, що набрали законної сили, можуть бути переглянуті за нововиявленими або виключними обставинами. Підставами для перегляду судового рішення за нововиявленими обставинами є: 1) істотні для справи обставини, що не були встановлені судом та не були і не могли бути відомі особі, яка звертається із заявою, на час розгляду справи; 2) встановлений вироком або ухвалою про закриття кримінального провадження та звільнення особи від кримінальної відповідальності, що набрали законної сили, факт надання завідомо неправильного висновку експерта, завідомо неправдивих показань свідка, завідомо неправильного перекладу, фальшивості письмових, речових чи електронних доказів, що призвели до ухвалення незаконного рішення у даній справі; 3) скасування судового рішення, яке стало підставою для ухвалення судового рішення, що підлягає перегляду.

За змістом наведених норм права необхідними умовами визнання обставин, визначених пунктом 1 частини другої статті 423 ЦПК України, нововиявленими є те, що зазначені обставини є істотними та існували на час розгляду справи; ці обставини не могли бути відомі заявникові на час розгляду справи; вони входять до предмета доказування у справі та можуть вплинути на висновки суду про права та обов`язки учасників справи. Нововиявлені обставини мають підтверджуватися фактичними даними (доказами), що в установленому порядку спростовують факти, покладені в основу судового рішення. Суд має право скасувати судове рішення у зв`язку з нововиявленими обставинами лише за умови, що ці обставини можуть вплинути на юридичну оцінку обставин, здійснену судом у судовому рішенні, що переглядається.

За таких підстав позовні вимоги ОСОБА_1 задоволенню не підлягають.

Подавши свої докази, сторони реалізували своє право на доказування і одночасно виконали обов`язок із доказування, оскільки ст.81 ЦПК закріплює правило, за яким кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обов`язок із доказування покладається також на осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси (ст.ст.43 ЦПК України). Тобто, процесуальними нормами встановлено як право на участь у доказуванні, так і обов`язок із доказування обставини при невизнані них сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Крім того, суд безпосередньо не повинен брати участі у зборі доказового матеріалу.

Інші доводи сторін, які наведені у позовах, відзивах на позови не впливають на висновку суду та не потребують детального обґрунтування, що відповідає практиці Європейського суду з прав людини.

Зокрема, Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи ("Проніна проти України", N 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18.07.2006).

Приймаючи до уваги предмет даного спору, наслідки його розгляду судом, суд вважає за необхідне застосувати положення ч.1, 2 ст. 141 ЦПК України.

Так, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (ч.1 ст. 141 ЦПК України).

Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (ч.2 ст. 141 ЦПК України).

Відповідно, з відповідачки за зустрічним позовом ОСОБА_17 на користь позивача ОСОБА_2 підлягає стягнення 768 грн. 40 коп. судового збору.

Зважаючи на наслідки первісного позову, за яким ОСОБА_17 відмовлено у задоволенні позову, судові витрати, понесені позивачем, покласти на такого позивача.

На підставі викладеного, ст.ст.7, 18, 157, 160, 161, 162, 171 СК України, ст.29 ЦК України, п. 1 ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», з урахуванням Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» № 3 від 15.06.2006 року керуючись п. 9 розділу ХІІ Перехідних положень ЦПК України, ст.ст. 3, 4, 5, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 17, 43, 49, 76, 77, 78, 79, 80, 81, 258, 262, 264, 265, 268, 273, 352 ЦПК України, суд -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - Орган опіки та піклування Обухівської районної державної адміністрації Київської області, про визначення місця проживання малолітніх дітей з матір`ю, відібрання малолітніх дітей від батька та передачу дітей матері, стягнення аліментів на утримання дітей, - відмовити.

Судові витрати, понесені позивачем, покласти на такого позивача.

Зустрічний позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа - Орган опіки та піклування Обухівської районної державної адміністрації Київської області, про визначення місця проживання малолітніх дітей з батьком, - задовольнити.

Визначити місце проживання малолітньої ОСОБА_13 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та малолітнього ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , до досягнення кожним із дітей чотирнадцятирічного віку з батьком - ОСОБА_2 , який проживає за адресою: АДРЕСА_1 .

Стягнути з ОСОБА_1 , ідентифікаційний код платника податків - НОМЕР_1 , на користь ОСОБА_2 , ідентифікаційний код платника податків - НОМЕР_2 , 768 (сімсот шістдесят вісім) грн. 40 (сорок) коп. - судового збору.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду протягом п`ятнадцять днів з дня його (її) проголошення.

Якщо в судомому засіданні було проголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.

Відповідно до ст.355 ЦПК України апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Однак відповідно до пп. 15.5 п. 15 розділу «Перехідні положення» ЦПК України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. У разі порушення порядку подання апеляційної чи касаційної скарги відповідний суд повертає таку скаргу без розгляду.

Єдина судова інформаційно-телекомунікаційна система починає функціонувати через 90 днів з дня опублікування Державною судовою адміністрацією України у газеті «Голос України» та на веб-порталі судової влади оголошення про створення та забезпечення функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи.

Згідно ч.1 ст.354 ЦПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п`ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення.

Отже, строки оскарження судових рішень в апеляційному порядку складають 30 календарних днів - для рішень і 15 календарних днів - для ухвал, однак апеляційна скарга подається за старими правилами - через суд першої інстанції.

СУДДЯ: