Постанова

від 13.02.2023 по справі 753/21056/18

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

справа № 753/21056/18 головуючий у суді І інстанції Коренюк А.М.

провадження № 22-ц/824/398/2023 суддя-доповідач у суді ІІ інстанції Березовенко Р.В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 лютого 2023 року м. Київ

Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:

головуючого судді -Березовенко Р.В., суддів:Лапчевської О.Ф., Мостової Г.І.,

з участю секретаря Жванко О.Є., розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Дарницького районного суду м. Києва від 25 серпня 2022 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - Орган опіки та піклування Обухівської районної державної адміністрації Київської області, про визначення місця проживання малолітніх дітей з матір`ю, відібрання малолітніх дітей від батька та передачу дітей матері, стягнення аліментів на утримання дітей, та зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа - Орган опіки та піклування Обухівської районної державної адміністрації Київської області, про визначення місця проживання малолітніх дітей з батьком,-

В С Т А Н О В И В:

У жовтні 2018 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу та стягнення аліментів. Розмір аліментів на двох дітей просила визначити у твердій грошовій по 50 000 грн. на кожну дитину, всього 100 000 грн. на двох дітей (а.с.1-2 том 1), а у червні 2020 року нею подана заява, якою збільшила позовні вимоги до ОСОБА_2 та просила визначити місце проживання малолітніх дітей з нею, як матір`ю, негайне відібрання малолітніх дітей від батька та передачу дітей матері, стягнення аліментів на утримання дітей. Аліменти просила визначити у розмірі 1/3 частини від його заробітку (доходу) до повноліття дочки ОСОБА_3 , а потім у розмірі частини від його заробітку (доходу) до повноліття сина ОСОБА_4 , та розірвання шлюбу (а.с.213-220 том 4).

Позов мотивований тим, що 12.11.2008 року між нею та ОСОБА_2 був укладений шлюб. Від шлюбу мають двох малолітніх дітей:дочку ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

У липні 2018 року відповідач вигнав її з дітьми з дому, де вони сім`єю проживали за адресою: АДРЕСА_1 , тому вона з дітьми переїхали жити до її квартири АДРЕСА_2 . Так як стосунки між ними погіршились, вони перестали спілкуватися, відповідач не бачився із дітьми, не цікавився їх життям, станом здоров`я та розвитком, жив своїм життям у їх спільному будинку в с. Малі Дмитровичі. Вона попередила його, що має намір подати позов до суду про розірвання шлюбу, стягнення аліментів та поділ майна.

У листопаді 2018 року відповідач викрав у неї дочку ОСОБА_3 , 2014 р.н., проте шляхом маніпуляцій та перемовин з ним вона на незначний час повернулась до будинку в с. Малі Дмитровичі , оскільки її аргументи зводились до того, що діти мали проживати разом. Проте після повернення її додому в будинок, відносини з відповідачем ще більше погіршились, він міг застосовувати до неї та її матері фізичну силу, що призвело до того, що вона потрапила в лікарню з нервовим зривом та серцевим нападом, де перебувала 10 днів. Дітей відповідач привозив до неї в лікарню, а після виписки з лікарні вона не змогла потрапити в будинок, оскільки чоловік почав чинити перешкоди їй у цьому, натомість їм вдалося домовитися, щоб вона бачилась з дітьми через день за графіком. А у серпні 2019 року він вивіз дітей до Одеси. Після повернення дітей з відпочинку в Одесі, стан дітей її занепокоїв: син сильно кашляв, схуд, а донька скаржилась на біль у вухах, після чого вона звернулась за медичною допомогою. Відповідач вживав заходів щодо перешкоджання її намірам лікувати дітей. Дітей відповідач їй не давав для побачень. Лише 04.10.2020 року в садочку вона побачилась з дітьми, які були хворі, й вона відвезла їх до лікарні, проте відповідач силоміць забрав дітей з лікарні, вказавши, що лікування має проходити вдома, після чого вона приїхала до будинку до дітей, проте їх не змогла забрати. Тобто з жовтня 2019 року вона позбавлена доступу до дітей. ОСОБА_2 постійно перешкоджає їй у проживанні разом з дітьми та спілкуванні з ними, переховує їх. Охоронці, які найняті відповідачем, спонукають йому у цьому.

Позивач з відповідачем перебувають у складних відносинах, проживають за різними адресами, не досягли домовленостей з ким із них мають проживати малолітні діти, що змусило її звернутися до суду з позовною вимогою про визначення місця проживання малолітніх дітей з нею, як матір`ю.

Вважає, що дітям буде краще з нею, як матір`ю, так як діти малолітні та потребують материнської любові й турботи, вона хороша мати, яка завжди піклувалась та доглядала за дітьми, слідкувала за їх станом здоров`я, вона має всі необхідні умови для проживання дітей, має у власності однокімнатну квартиру в м.Києві, в якій створені всі необхідні умови для проживання дітей, має позитивну характеристику за місцем проживання, стабільний заробіток за місцем роботи для забезпечення дітей всім необхідним для життя та розвитку. Наразі їй не відомо, чи відвідують діти дошкільні заклади, у які вона у свій час їх влаштовувала за місцем їх проживання в Київській обл., проте за місцем її проживання в м.Києві наявні хороші заклади освіти, у які вона має намір дітей влаштувати.

Вона любить дітей, сумує за ними й хоче проживати разом з ними, а тому просить суд постановити рішення про негайне відібрання дітей у відповідача та передачу дітей їй, й визначити їх місце проживання з нею.

Вважає, що негайне відібранні дітей потрібне, оскільки діти знаходяться у небезпеці, ними займаються сторонні люди (няні, охоронці), психологічно діти травмовані, оскільки протиправними діями відповідач позбавляє їх матері, що негативно впливає на дітей, їх розвиток. Діти не можуть залишатись з таким батьком, який зайнятий своїми справами, дітей залишає на сторонніх людей. Небезпечне середовище перебування дітей потребує їх негайного відібрання у такого батька.

Окрім того, з одночасним вирішенням спору в частині визначення місця проживання дітей, просить вирішити вимогу про стягнення з відповідача аліментів на утримання дітей, оскільки діти потребують належного рівня забезпечення, на що потрібні кошти на утримання з боку обох батьків. Відповідач має спроможність сплачувати аліменти, так як має офіційне працевлаштування в банку, має стабільний дохід, він спроможний обслуговувати будинок площею 360 кв м, де він проживає, два автомобілі, наймати охорону до будинку, няню для дітей на цілий день тощо. Розмір аліментів просить визначити для двох дітей у розмірі 1/3 частини від його заробітку (доходу) до повнолітня старшої дитини, а потів у розмірі частини до повноліття молодшого сина, щомісячно.

ОСОБА_2 у вересні 2019 року звернувся до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1 , третя особа - Орган опіки та піклування в особі Служби у справах дітей Обухівської районної державної адміністрації Київської області, про визначення місця проживання малолітніх дітей з батьком (а.с. 102-104 том 1).

Позов мотивований тим, що оскільки ОСОБА_1 поданий позов до нього про визначення місця проживання дітей з нею за адресою: АДРЕСА_3 , вважає, що наявні всі підстави для визначення місця проживання малолітніх дітей саме з ним, як батьком за адресою: АДРЕСА_1 з таких підстав. Він належним чином піклується про дітей, виконує батьківські обов`язки, має самостійний високий дохід, який у повній мірі забезпечує всі потреби дітей, має належні умови для проживання дітей, піклується про їх фізичне та духовне виховання, спілкується з педагогами, виховує дітей в атмосфері турботи та любові. Діти проживають разом з ним в приватному будинку тривалий час (син ОСОБА_6 з народження), взаємини між батьком та дітьми доброзичливі, ґрунтуються на взаємоповазі. Розвиток та харчування дітей повноцінні. Діти люблять батька та хочуть проживати з ним. Згідно акту обстеження умов проживання дітей, проведеного працівниками Служби у справах дітей, встановлено, що потреби дітей задоволені у повному обсязі, для них створені гарні умови проживання, будинок, в якому проживають діти, має два поверхи загальною площею 380 кв м. Діти мають окремі кімнати, у будинку чисто та затишно. Вважає, що проживання дітей з батьком буде відповідати інтересам дітей, так як батько виявляє більшу увагу й турботу до них. Діти мають прихильність до батька, й саме батьком створені найкращі умови для проживання, розвитку дітей, а зміна умов проживання негативно вплине на дітей.

Ухвалою Дарницького районного суду м.Києва первісний позов ОСОБА_1 із зустрічним позовом ОСОБА_2 об`єднані в одне провадження.

Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 25 серпня 2022 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - Орган опіки та піклування Обухівської районної державної адміністрації Київської області, про визначення місця проживання малолітніх дітей з матір`ю, відібрання малолітніх дітей від батька та передачу дітей матері, стягнення аліментів на утримання дітей відмовлено. Судові витрати, понесені позивачем, покладено на позивача.

Зустрічний позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа - Орган опіки та піклування Обухівської районної державної адміністрації Київської області, про визначення місця проживання малолітніх дітей з батьком задоволено. Визначено місце проживання малолітньої ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та малолітнього ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , до досягнення кожним із дітей чотирнадцятирічного віку з батьком - ОСОБА_2 , який проживає за адресою: АДРЕСА_1 .

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 768 (сімсот шістдесят вісім) грн. 40 (сорок) коп. - судового збору.

Не погодившись із вказаним судовим рішенням, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу.

У апеляційній скарзі апелянт, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими, просила рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове, яким позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити в повному обсязі, а в задоволенні вимог зустрічного позову відмовити.

У обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що рівність прав батьків щодо дитини є похідною від інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й у першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об`єктивних обставин спору, а вже тільки потім права батьків. Окрім того апелянтка вказувала, що при вирішенні питань, які стосуються життя дитини, дитині, здатній сформулювати власні погляди, має бути забезпечено право вільно висловлювати ці погляди з усіх питань, що її стосуються, причому поглядам дитини приділяється належна увага згідно з її віком і зрілістю.

Окрім того, апелянтка не погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність доказів проживання дітей протягом тривалого часу за місцем реєстрації та проживання позивача в м. Києві. Обґрунтовує це тим, що в матеріалах справи містяться докази того, що з 2007 року сторони проживали за адресою: АДРЕСА_3 .

На думку апелянта, менша житлова площа для суду першої інстанції має більше та важливіше значення, ніж те, що малолітні діти не бачили свою матір з жовтня 2019 року. Наголошує, що відповідач чинить перешкоди їй у спілкуванні та побаченнях з дітьми, про що свідчать численні докази, що містяться в матеріалах справи.

Зазначає, що у матеріалах справи містяться фото та відео докази, на яких зафіксовано неодноразові приїзди позивачки до будинку в с. Малі Дмитровичі для побачення з дітьми, де остання не змогла потрапити за паркан на територію подвір`я.

Щодо притягнення позивачки до адміністративної відповідальності зазначає про таке. Вказані адміністративні матеріали були складені у зв`язку з закриттям кримінального провадження щодо ОСОБА_1 за заявою ОСОБА_2 з надуманих, на її думку, фактів та підстав. Звертає увагу апеляційного суду на те, що в жодному рішенні суду не було чітко встановлено, які саме її дії чи бездіяльність мали ознаки ухиляння від виконання нею батьківських обов`язків чи чиненню домашнього насилля щодо дітей, не встановлено конкретні дати та місця, де це відбувалося. Уважає, що суд першої інстанції повинен був під час розгляду даної цивільної справи опитати дітей безпосередньо в суді, що є обов`язковим, враховуючи останні правові позиції Верховного Суду. Зазначає, що відповідач переховував дітей від суду та ігнорував покладений на нього судом обов`язок привести дітей до зали суду.

Також апелянтка вказує, що в матеріалах справи міститься професійний висновок кандидата психологічних наук ОСОБА_9 щодо перебігу психологічної роботи з дитиною ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на базі «зеленої кімнати» Солом`янського УП ГУНП у м. Києві від 11 квітня 2019 року. Вважає, що суд першої інстанції не надав вказаному значення.

У апеляційній скарзі також наголошено на тому, що батько не забезпечив явку дітей для проведення судової психологічної експертизи. А відтак, апелянт вважає, що надані ОСОБА_2 висновки психологів щодо стану та прихильностей дітей є однобокими, оскільки позивач, як матір, не була запрошена на вказані зустрічі з спеціалістами, щоб побачити відносини між батьками й дітьми, ставлення дітей до матері, що зазначено в рецензіях спеціаліста на висновки психологів. Наголошує, що всі висновки за приватними зверненнями відповідача до експертів та спеціалістів є необ`єктивними, так як складені без участі матері.

Апелянт вважає, що відсутні підстави для відмови у визначенні місця проживання малолітніх дітей з матір`ю, оскільки позивачка є здоровою та адекватною людиною, не має ніяких залежностей та не перебуває на обліку ні у психолога, ні у нарколога, що підтверджується відповідними довідками та сертифікатами, має власне житло з необхідними умовами для проживання, навчання та відпочинку дітей. Вказує, що позивачка працює, має стабільний заробіток, сплачує призначені за рішенням суду аліменти на утримання дітей та хоче, щоб діти жили з нею, а також вільно спілкувалися з батьком.

Також апелянтка звертає увагу апеляційного суду на те, що ОСОБА_2 в судових дебатах надав неправдиву інформацію щодо звільнення позивачки з останнього місця роботи у зв`язку з перебуванням її на робочому місці в стані алкогольного сп`яніння, що не відповідає дійсності та підтверджується копією трудової книжки. Вказує, що вона була звільнена за власним бажанням.

Окрім вищевикладеного, апелянт посилалася на правову позицію Верховного Суду, викладену в постанові від 02 січня 2022 року в справі № 663/724/19 (провадження № 61-15273св21).

Ухвалою Київського апеляційного суду від 01 грудня 2022 року відкрито апеляційне в справі та встановлено учасникам справи строк для подачі відзиву на апеляційну скаргу.

12 грудня 2022 року на адресу суду надійшов відзив ОСОБА_2 на апеляційну скаргу, поданий представником - адвокатом Незвіським Дмитром Ярославовичем. У вказаному відзиві представник відповідача за первісним позовом просив апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дарницького районного суду м. Києва від 25 серпня 2022 року залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

При цьому щодо доводів апелянтки про перешкоди у побаченні з дітьми та участі у вихованні представник відповідача за первісним позовом вказував про те, що вказані обставини не відповідають дійсності. Пояснював це тим, що між батьками немає порозуміння щодо порядку участі того з батьків, хто проживає окремо від дітей, в їх вихованні та побачення з ними. Наголошує, що станом на сьогодні відсутнє жодне рішення суду, яке б встановлювало порядок участі скаржниці (матері) у вихованні дітей та побаченні з дітьми. Вказує, що виключно в разі невиконання чи ухиленні від виконання саме рішення суду про участь одного з батьків у вихованні з дитиною (дітьми), суд може передати дитину на проживання іншому з батьків. Звертає увагу апеляційного суду на те, що станом на дату подання відзиву на апеляційну скаргу апелянтка не зверталася до суду з позовом про усунення їй перешкод у вихованні дітей та побачення з дітьми. Вважає, що питання перешкод чи не перешкод участі одного з батьків у вихованні дітей та побаченнях з дітьми не відноситься до предмету доказування у справах про визначення місця проживання дитини (дітей).

На спростування доводу апеляційної скарги щодо питань адміністративної відповідальності позивачки, представник відповідача зазначав про те, що обставини неналежного виконання своїх батьківських обов`язків та факту домашнього насильства знайшли свої підтвердження при розгляді цієї цивільної справи. При цьому посилається на ч. 4 ст. 82 ЦПК України.

Щодо висновку органу опіки та піклування вважає, що сторона позивача не довела в суді першої інстанції та не доводить в апеляційній скарзі, що зазначені висновки органу опіки та піклування є недостатньо обґрунтованими та/або суперечать інтересам малолітніх дітей сторін, і що судам першої та апеляційної інстанції слід з такими висновками не погодитися. Окрім того, зазначає, що стверджувати про те, що висновок експерта не може бути взятий до уваги судом з причин його складання без участі певного учасника справи не є правильним. Наголошує, що якщо предметом експертизи є певні психологічні аспекти життєдіяльності дитини, а об`єкти самої експертизи є сама дитина, є цілком логічним те, що присутність чи відсутність одного із батьків або інших осіб під час проведення експертизи чи складання висновку експерта не є підставою визнавати такий висновок експерта недопустимим доказом або помилковим, неповним чи недійсним.

Також представник відповідача вважає, що посилання скаржниці на практику розгляду цивільної справи № 663/724/19 не є релевантною та актуальною для цієї цивільної справи та цього сімейно-правового спору.

Поряд з цим у відзиві на апеляційну скаргу представник відповідача зазначав про те, що прихильність дитини (дітей) до кожного з батьків (матері чи батька) є однією з визначальних обставин справи, які підлягають доказуванню на всіх стадіях розгляду справи та напряму стосуються правильності вирішення спорів щодо місця проживання малолітньої дитини (дітей). А відтак, разом з відзивом на апеляційну скаргу подає висновок експерта від 10 жовтня 2022 року № СЕ-19-22/24207-ПС, складений головним судовим експертом сектору психологічних досліджень Державного науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС України Воропаєвою Н.В. Обґрунтовуючи долучення такого нового доказу, зазначав про те, що проведення цієї судово-психологічної експертизи було зумовлено стороною відповідача ( ОСОБА_2 ) в ході розгляду справи в суді першої інстанції. Сторона відповідача мала намір подати цей актуальний висновок експерта ще до суду першої інстанції. Однак, з причин війни та інших супутніх об`єктивних причин, зробити це не вдалося. Відповідний висновок було складено лише 10 жовтня 2022 року, тобто після ухвалення рішення суду першої інстанції. Водночас звертає увагу суду на те, що зазначений висновок експерта має вагоме доказове значення для цієї справи в цілому та для вирішення питання забезпечення найкращих інтересів дітей у цьому сімейно-правовому спорі.

15 грудня 2022 року на адресу суду надійшов відзив ОСОБА_2 на апеляційну скаргу, направлений представником - адвокатом Паничем Олексієм Володимировичем засобами поштового зв`язку 09 грудня 2022 року. У вказаному відзиві представник відповідач за первісним позовом просив апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дарницького районного суду м. Києва від 25 серпня 2022 року залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Також зазначав про те, що ОСОБА_2 забезпечив найкращі та безпечні умови для проживання своїх дітей. Натомість ОСОБА_1 не може забезпечити дітям навіть задовільних умов для проживання, так як остання проживає у однокімнатній квартирі по АДРЕСА_1 поруч з сміттєспалювальним заводом «Енергія» та поруч Бортницької станції аерації, які згідно рейтингу глобального альянсу з питань здоров`я та забруднення входять до топ 7 найшкідливіших підприємств у м. Києві. Окрім того, наголошує, що площа квартири не є такою, яка б забезпечувала створення нормальних умов для проживання дітей. Зазначає, що дана квартира знаходиться в іпотеці і на неї судом накладено арешт в якості забезпечення позову у справі № 753/5604/20. Також зазначає і про те, що наявний в матеріалах справи звіт про проведення технічного обстеження та оцінки технічного стану і експлуатаційної придатності основних будівельних конструкцій та інженерних мереж квартири АДРЕСА_2 , з оцінкою можливості подальшої та безпечної експлуатації, складеного ТОВ «Армовірбуд» 08 жовтня 2019 року (т.5, а.с.141-145) свідчить про те, що квартира ОСОБА_1 знаходиться у аварійному, непридатному для нормальної експлуатації стані, так як внаслідок самовільного демонтажу зовнішньої несучої панелі між балконом і кухнею, наявний високий ризик обвалу, руйнування квартири та випадання балконної плити з висоти шостого поверху.

Представник відповідача також вказував, що ОСОБА_2 виявляє увагу до дітей та турботу про них, самостійно та у повній мірі забезпечуючи всі їх потреби. Натомість ОСОБА_1 взагалі не виявляє увагу до дітей. Безпідставними та необґрунтованими вважає доводи апелянта про те, що ОСОБА_2 якимось чином перешкоджає ОСОБА_1 у спілкуванні з дітьми та не виконує ухвалу Дарницького районного суду м. Києва від 01 липня 2022 року про забезпечення позову, оскільки лист Обухівської РДА від 23 грудня 2020 року засвідчує, що ОСОБА_2 привозив дітей на зустріч з матір`ю відповідно до встановленого графіку. Крім того, ОСОБА_2 жодним чином не забороняє ОСОБА_1 відвідувати його будинок для того, щоб побачитися та поспілкуватися з дітьми. Також наголошував, що позивачкою не наведено передбачених чинних законодавством підстав для відібрання дітей у відповідача.

У судовому засіданні апелянтка та її представник просили апеляційну скаргу задовольнити на підставі наведених в ній доводів.

Відповідач та його представники просили апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду без змін.

Третя особа - орган опіки та піклування, належним чином повідомлена про час та місце розгляду справи шляхом направлення повідомлення на електронну пошту, зазначену стороною в матеріалах справи, як засоби для зв`язку та повідомлення, до суду не з`явилася, однак її неявка згідно вимог ч. 2 ст. 372 ЦПК України не перешкоджає розгляду справи.

Заслухавши учасників справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, виходячи з такого.

Відповідно до ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду, обставинам справи, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судом першої інстанції встановлено, що сторони перебували з 12.11.2008 року у зареєстрованому Центральним відділом реєстрації шлюбів м.Києва, актовий запис № 3178 (а.с.6 том 1), шлюбі, який рішенням Дарницького районного суду м.Києва від року 10.02.2021 року, розірвано.

Від шлюбу сторони мають двох малолітніх дітей: дочку ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та сина ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с.7, 8 том 1), які зареєстровані та проживають з батьком за адресою: АДРЕСА_1 , син ОСОБА_6 зареєстрований в будинку з 14.07.2020 року (а.с.230, 231 том 6, 116-117 том 1), проте як визнається сторонами проживав з народження.

Діти сторін (дочка ОСОБА_3 та син ОСОБА_6 ), оскільки мали місце проживання за адресою: АДРЕСА_1 , були влаштовані до дошкільних/шкільних начальних закладів за місцем проживання на території Обухівського р-ну Київської обл., що визнається сторонами.

Так, дочка ОСОБА_3 відповідно до довідки відділу освіти Обухівської РДА від 13.07.2020 року зарахована до 1-го класу Великодмитровицької ЗОШ Обухівської РР Київської області, наказ № 29-О від 11.06.2020 року, малолітній ОСОБА_10 відповідно до довідки Великодмитровицької с/ради Обухівського району Київської області від 04.11.2020 року за № 233/02-33 зарахований та відівідує ДНЗ дитячий садок «Черешенька» в с. В.Дмитровичі з 01.11.2020 року (а.с. 194 том 8).

Сторони визнають, що молодший син ОСОБА_6 з народження проживав за місцем проживання батьків за адресою: АДРЕСА_1 , а з жовтня 2019 року, тобто часу виникнення конфлікту між сторонами, з батьком, старша дочка ОСОБА_3 також тривалий час проживала за місцем проживання батьків за адресою: АДРЕСА_1 , а з жовтня 2019 року, тобто часу виникнення конфлікту між сторонами, з батьком.

Сторони також визнають, що з жовтня 2019 року їх відносини погіршились та вони стали проживати за різними адресами: ОСОБА_2 з дітьми в будинку АДРЕСА_1 , а ОСОБА_1 в кв. АДРЕСА_2 .

Докази про те, що діти сторін тривалий час проживали за адресою місця реєстрації та проживання позивачки за первісним позовом ОСОБА_11 : АДРЕСА_3 , відсутні.

Відповідно до довідки Обухівської РДА від 25.09.2020 року № 73 Великодмитровицької ЗОШ Обухівської РР Київської області, малолітня ОСОБА_7 , 2014 р.н., з 01.09.2020 року навчається у Великодмитровицькій школі Київської області відповідно до заяви батька, поданої разом з необхідними документами, а наказом від 15.09.2020 року № 70 переведена на сімейну форму навчання. Учениця відвідує шкільні гуртки, ОСОБА_3 привозить і забирає батько. Дівчинка завжди у гарному настрої. Відносини з батьком довірливі, відчувається постійна батьківська турбота про дитину. ОСОБА_3 відкрита до спілкування зі школярами й педагогами, що свідчить про високий рівень її соціалізації (а.с.16 том 11).

Відповідно до Акту обстеження умов проживання від 13.12.2018 року, проведеного Службою у справах дітей Обухівської РДА за адресою: АДРЕСА_1 , в будинку чисто та охайно, речі дітей та дорослих знаходяться на своїх місцях, будинок двоповерховий, на другому поверсі знаходяться дві кімнати для дітей, дитячий санвузол. За вказаною адресою проживають і мають постійне місце реєстрації: ОСОБА_7 , 2014 р.н., ОСОБА_10 , 2017 р.н., ОСОБА_2 , ОСОБА_1 (а.с.116-117 том 1).

Також відповідно до Акту № 86 обстеження умов проживання малолітніх дітей від 21.05.2019 року, проведеного Службою у справах дітей Обухівської РДА за адресою: АДРЕСА_1 , встановлено, що умови проживання дітей задовільні, будинок двоповерховий, другий поверх має дорослу спальню та дві дитячі спальні. Умови проживання дітей відповідають санітарно-гігієнічним нормам, для дітей є все необхідне для повноцінного виховання та розвитку. Батько приділяє належну увагу малолітнім дітям, й за цією адресою проживають: ОСОБА_12 (батько), ОСОБА_13 , 2014 р.н. (дочка), ОСОБА_10 , 2017 р.н. (син). Комісією встановлено, що ОСОБА_1 (матір дітей) за місцем фактичного проживання малолітніх дітей відсутня. Зі слів ОСОБА_2 матір дітей не проживає разом з дітьми з 14.09.2019 року (а.с.29 том 5).

Аналогічні обставини встановлені також Актами №№ 93, 144 обстеження умов проживання малолітніх дітей від 26.06.2019 року, 22.11.2019 року проведених Службою у справах дітей Обухівської РДА за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 30, 31 том 5).

Даний будинок належить на праві власності відповідно до відомостей Державного реєстру речових прав на нерухоме майно ОСОБА_2 (батьку дітей) (а.с.127-128 том 1).

Судовим наказом Дарницького районного суду м.Києва від 03.10.2019 року за заявою ОСОБА_2 (батька дітей) стягнуто з ОСОБА_1 (матері дітей) аліменти на користь ОСОБА_2 (батька дітей) на утримання доньки ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , сина ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у твердій грошовій сумі у розмірі 50% прожиткового мінімуму для кожної дитини відповідного віку щомісячно, й до їх повноліття (а.с.32 том 2).

Сторони визнають, що судове рішення про стягнення аліментів на утримання дітей виконується належним чином, заборгованості по сплаті аліментів ОСОБА_1 не має.

Оскільки сторони (батьки дітей) проживають за різними адресами й між ними виник спір про визначення місця проживання малолітніх дітей, просять визначити таке місце: матір дітей ОСОБА_1 з нею за місцем її проживання: АДРЕСА_3 , а батько дітей ОСОБА_2 з ним за адресою місця його та дітей проживання: АДРЕСА_1 .

З метою виконання норм матеріального права, судом першої інстанції вживались неодноразові заходи щодо заслуховування в судовому засіданні думки малолітніх дітей сторін, проте батько дітей, з яким наразі діти проживають, не забезпечив їх явку в судові засідання, пояснюючи тим, що діти малолітні та важко сприймають судовий процес, а обстановка суду вплине на їх психічний стан.

Діти мають позитивний стан здоров`я, проживають за місцем проживання батька в приватному будинку по АДРЕСА_1 , дочка ОСОБА_3 понад п`ять років, син ОСОБА_6 - з народження (понад п`ять років), за вказаною територіальністю місця заходження житла діти влаштовані батьками у дошкільні/шкільні навчальні заклади, гуртки, дане житло, в якому діти тривалий час проживають, має якісні характеристики, що свідчить про забезпечення батьком дітей житловими стандартами для життя та розвитку малолітніх дітей, в якому кожна дитина має окрему кімнату, про що Службою у справах дітей складені позитивні висновки про умови проживання таких дітей.

Із Акту обстеження умов проживання ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_3 , судом першої інстанції встановлено, що умови проживання позитивні, зроблений коштовний сучасний ремонт квартири, при цьому зазначено, що квартира однокімнатна, у кімнаті розміщене для дітей двоповерхове ліжко (а.с.167 том 3).

Із інформації Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 06.05.2019 року встановлено, що вказана квартира з 26.11.2007 року перебуває у власності ОСОБА_1 , на квартиру накладено обтяження - іпотека на строк виконання зобов`язання за кредитом договором до 25.11.2036 року (а.с. 165-166 том 3). А відповідно до Звіту від 08.10.2019 р. проведення технічного обстеження вказаної квартири, в квартирі проведено перепланування шляхом самовільної реконструкції - в конструктивній панелі кімнати виконано проріз з метою збільшення площі без виконання компенсаційних заходів, що може призвести до переходу технічного стану квартири у 4-ту категорію технічних станів «аварійний» (а.с.141-146 том 2), що вказує на небезпеку перебування дітей у належній позивачці квартирі.

Відповідно до постанови Дарницького районного суду м.Києва від 06.03.2020 року (головуючий суддя Щасна Т.В.), яка набула чинності, ОСОБА_1 (матір дітей) притягнуто до адміністративної відповідальності за ч.1 ст. 184 КпАП України у вигляді попередження (а.с. 155-156, 157-160 том 10), та з фабули правопорушення вбачається, що ОСОБА_1 не належним чином виконувала батьківські обов`язки, передбачені ст. 150 СК України, щодо малолітніх дітей ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_14 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ухилялась від обов`язків щодо забезпечення необхідних умов життя, навчання та виховання дітей, що мало місце 28.03.2019 року о 19.00 год.

Окрім того, відповідно до постанови Дарницького районного суду м.Києва від 06.03.2020 року (головуючий суддя Щасна Т.В.), яка набула чинності, ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за ч.1 ст. 173-2 КпАП України у вигляді штрафу (а.с. 161-162, 163-165 том 10), та з фабули правопорушення вбачається, що ОСОБА_1 не належним чином виконувала батьківські обов`язки, передбачені ст. 150 СК України, щодо своїх малолітніх дітей ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_14 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , приблизно о 19.00 год. 28.03.2019 року вчинила домашнє насильство фізичного та психологічного характеру відносно них, чим завдала шкоди фізичному та психологічному здоров`ю малолітніх дітей.

Матеріали справи містять численні витяги із ЄРДР про внесенні відомості про злочини за заявами ОСОБА_1 з приводу невиконання ОСОБА_2 ухвали суду, якою забезпечений її позов тощо (а.с. 250 том 7, 1-18 том 8), інші заяви сторін про злочини (у порядку звинувачення один одного), звернення ОСОБА_1 з приводу дії (бездіяльності) працівників служби у справах дітей, проте суд не надає їм оцінку, оскільки такі докази не впливають на висновки суду у цій справі, зважаючи на предмет позову, тобто є неналежними, а лише вказують на відносини між колишнім подружжям та характеризуючі дані сторін, при цьому доводи ОСОБА_1 про перешкоджання їй з боку батька дітей у побаченням з дітьми, не забезпечені позовною вимогою про усунення перешкод та участі у вихованні дитини того з батьків, хто проживає окремо від неї, згідно ст. 159 СК України.

Відмовляючи в задоволенні первісного позову та задовольняючи зустрічний позов, суд першої інстанції враховував, що діти достатньо тривалий час проживають за місцем проживання батьків, а наразі батька, у приватному будинку загальною площею 464, 7 кв м, житловою площею - 112, 9 кв м, по АДРЕСА_1 , який належить батьку дітей на праві власності з 27.10.2021 року (а.с.170-171 том 11), будинок двоповерховий, обладнаний терасою, лоджією, на території будинку є басейн, господарські будівлі, й зміна усталеного способу життя малолітніх дітей, обстановки та місця проживання в приватному будинку площі на міську квартиру, яка складається із однієї кімнати житловою площею 18, 10 кв м, загальною площею 44, 4 кв м (а.с.170 том 4), до якої пропонується мамою дітей визначити місце проживання двох дітей, може негативно вплинути на психічний стан таких дітей. Суд першої інстанції вбачав в цьому різку зміну обстановки місця проживання дітей у бік погіршення їх житлових умов. Також суд першої інстанції вважає, що у якнайкращих інтересах малолітніх дітей є забезпечення їх розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі за місцем проживання батька дітей, в якому діти мають достатньо усталений, влаштований та тривалий спосіб життя. Суд враховував позицію батька дітей, що він не чинить перешкод матері дітей у побаченнях з ними, висвітлене ним бажання в інтересах дітей забезпечувати такі побачення за місцем проживання дітей, а не в приміщенні служби у справах дітей, проте матір дітей відхиляє його пропозицію. Окрім того, судом першої інстанції зроблено висновок про те, що місце проживання малолітніх дітей ОСОБА_3 (8 років) та ОСОБА_4 (5 років) має бути визначено з батьком з огляду на те, що матір дітей двічі притягувалась до адміністративної відповідальності за ч.1 ст. 184 КпАП України та ч.1 ст. 173-2 КпАП України, про що є відповідні рішення суду, які набули чинності, та які суд зобов`язаний враховувати при вирішенні цього спору, адже такі рішення є обов`язковими для суду. Судом першої інстанції взято до уваги смс-повідомлення (переписку) сторін щодо матеріального забезпечення батьком дітей, заявлення ОСОБА_1 розміру таких сум (135 000 грн., 90 000 грн. на місяць) (а.с. 156-162 том 8, а.с. 213-250 том 10), пояснення ОСОБА_2 про те, що ОСОБА_1 зловживала правом перебування дітей з нею й вимагала від нього гроші на дітей у великих сумах, з огляду на характеризуючі ознаки матері дітей в межах вимоги про визначення місця проживання дітей, оскільки при зверненні до суду її позовна вимога про стягнення аліментів була визначена у твердій грошовій сумі по 50 000 грн. на кожну дитину, всього по 100 000 грн. на місяць. на утримання двох дітей, тобто у великих розмірах. Вирок суду, за яким ОСОБА_1 притягнуто до кримінальної відповідальності за ст. 125 КК України (нанесення тілесних ушкоджень), який не набув чинності, суд першої інстанції також враховував як характеризуючу ознаку матері дітей в межах вимоги про визначення місця проживання таких дітей.

При цьому вирішуючи спір ОСОБА_1 щодо негайного відібрання від батька малолітніх дітей, суд першої інстанції встановив, що така вимога не має правового обґрунтування, а заснована лише на припущеннях, по суті між сторонами наявний спір про визначення місця проживання дітей, відтак, підстави для застосування статті 162 СК України відсутні.

Відмовляючи в позовній вимозі ОСОБА_1 про стягнення аліментів з ОСОБА_2 на утримання дітей, суд першої інстанції взяв до уваги відсутність підстав для задоволення первісного позову в частині визначення місця проживання дітей, та постановлений судовий наказ Дарницького районного суду м.Києва від 03.10.2019 року за заявою ОСОБА_2 , за яким стягнуто з ОСОБА_1 аліменти на користь ОСОБА_2 на утримання доньки ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , сина ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у твердій грошовій сумі у розмірі 50% прожиткового мінімуму для кожної дитини відповідного віку щомісячно, й до їх повноліття (а.с.32 том 2). При цьому суд першої інстанції зазначав, що така позовна вимога, зважаючи на постановлений судовий наказ, подана з порушення процедури її оскарження (перегляду), визначеної ЦПК України.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції з таких підстав.

Щодо позовних вимог ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про визначення місця проживання дітей.

Відповідно до ст. 3 Конвенції про права дитини, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Законодавство України не містить норм, які б наділяли будь-кого з батьків пріоритетним правом на проживання з дитиною.

Відповідно до частин першої, другої статті 24 Конституції України громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Згідно зі статтею 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

У статті 141 СК України встановлено, що мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою статті 157 цього Кодексу.

За частинами першою, другою статті 161 СК України, якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення.

Тлумачення частини першої статті 161 СК України свідчить, що під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини враховується ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення. До інших обставин, що мають істотне значення, можна віднести, зокрема: особисті якості батьків; відносини, які існують між кожним з батьків і дитиною (як виконують батьки свої батьківські обов`язки по відношенню до дитини, як враховують її інтереси, чи є взаєморозуміння між кожним з батьків і дитиною); можливість створення дитині умов для виховання і розвитку.

Орган опіки та піклування або суд не можуть передати дитину для проживання з тим із батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дитини.

У частині першій статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року закріплено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

При цьому положення вказаної Конвенції, яка ратифікована Верховною Радою України 27 лютого 1991 року, узгоджуються з нормами Конституції України та законів України, тому її норми зобов`язані враховувати усі суди України, розглядаючи справи, які стосуються прав дітей.

Відповідно до частини першої статті 18 Конвенції про права дитини держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.

У частині першій статті 9 Конвенції про права дитини передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення, з огляду на те, що дитина є найбільш вразливою стороною в ході будь-яких сімейних конфліктів, судовий розгляд сімейних спорів, в яких зачіпаються інтереси дитини, є особливо складним.

Дитина є суб`єктом права і незважаючи на незначний вік, неповну цивільну дієздатність, має певний обсяг прав. Одними з основних її прав є право висловлювати свою думку та право на врахування думки щодо питань, які стосуються її життя.

Відповідно до частин першої та другої статті 171 СК України дитина має право на те, щоб бути вислуханою батьками, іншими членами сім`ї, посадовими особами з питань, що стосуються її особисто, а також питань сім`ї. Дитина, яка може висловити свою думку, має бути вислухана при вирішенні між батьками спору щодо її місця проживання.

Аналогічні положення закріплені у статті 12 Конвенції про права дитини, згідно з якою держави-учасниці забезпечують дитині, здатній сформулювати власні погляди, право вільно висловлювати ці погляди з усіх питань, що торкаються дитини, причому поглядам дитини приділяється належна увага згідно з її віком і зрілістю.

Під час визначення місця проживання малолітньої дитини, зважаючи на вікову категорію дитини, бесіду з останньою має проводити психолог, а головним завданням бесіди є встановлення дійсного психоемоційного стану дитини, визначення інтересів дитини та з`ясування думки щодо бажання дитини проживати з одним із батьків.

Ухвалюючи рішення у справі «М. С. проти України» від 11 липня 2017 року (заява № 2091/13), Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) указав на те, що при визначенні найкращих інтересів дитини в конкретній справі необхідно брати до уваги два міркування: по-перше, у найкращих інтересах дитини зберегти її зв`язки із сім`єю, крім випадків, коли доведено, що сім`я непридатна або неблагополучна; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним (пункт 100 рішення від 16 липня 2015 року у справі «Мамчур проти України», заява № 10383/09).

У зазначених справах ЄСПЛ не визначав обов`язкового врахування судами принципу 6 Декларації прав дитини.

Зазначених висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 17 жовтня 2018 року у справі № 402/428/16-ц (провадження № 14-327цс18), в якій вона відступила від висновків Верховного Суду України, висловлених у постановах від 14 грудня 2016 року у справі № 6-2445цс16 та від 12 липня 2017 року у справі № 6-564цс17, щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, а саме статті 161 СК України та принципу 6 Декларації прав дитини, про обов`язковість брати до уваги принцип 6 Декларації прав дитини стосовно того, що малолітня дитина не повинна, крім тих випадків, коли є виняткові обставини, бути розлучена зі своєю матір`ю.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Згідно з ч.ч. 5, 6 ст. 13 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов`язковими для всіх суб`єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-прівовнй акт, що містить відповідну норму права.

Аналіз наведених норм права і практики ЄСПЛ дає підстави для висновку про те, що рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й у першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об`єктивних обставин спору, а вже тільки потім права батьків. Отже, при розгляді справ щодо місця проживання дитини суди насамперед мають виходити з інтересів самої дитини (враховуючи при цьому сталі соціальні зв`язки, місце навчання, психологічний стан тощо) та балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини й обов`язком батьків діяти в її інтересах.

Будь-які спори між батьками, у які залучена дитина і які вирішуються органом опіки та піклування або судом, завдають шкоди її фізичному та розумовому розвитку і суперечать принципу забезпечення найкращих інтересів дитини.

Частинами четвертою та п`ятою статті 19 СК України визначено, що при розгляді судом спорів щодо визначення місця проживання дитини обов`язковою є участь органу опіки та піклування, представленого належною юридичною особою.

При цьому орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.

Водночас у частині шостій вказаної статті зазначено, що суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.

Статтею 15 ЗУ «Про охорону дитинства» визначено, що дитина, яка проживає окремо від батьків або одного з них, має право на підтримання з ними регулярних особистих стосунків і прямих контактів. Батьки, які проживають окремо від дитини зобов`язані брати участь у її вихованні і мають право спілкуватися з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини.

З матеріалів справи вбачається, що на час ухвалення оскаржуваного рішення судом не встановлено обставин, які б давали підстави для висновку, що визначення місця проживання дітей з матір`ю буде мати більш позитивний вплив на дітей, ніж залишення їх проживати разом з батьком, у звичному для них середовищі.

ОСОБА_1 не надала суду переконливих доказів на підтвердження того, що проживання дітей з батьком суперечить якнайкращому забезпеченню інтересів дітей.

Апелянтка вважала, що її менша житлова площа для суду першої інстанції має більше та важливіше значення під час визначення місця проживання дітей. Утім колегія суддів не може погодитися з такою позицією позивачки, зважаючи на те, що матеріальнопобутове забезпечення батьків судами враховується, але не є визначальним. У відповідності до цього при визначенні місця проживання дітей судом першої інстанції було вірно взято до уваги також інші критерії, зокрема ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, у тому числі обов`язків щодо виховання дітей, вік дітей, тривалість проживання дітей з одним з батьків, факти притягнення позивачки до адміністративної відповідальності та виходив із якнайкращого забезпечення саме інтересів дітей.

Водночас апеляційний суд зауважує, що визначення місця проживання малолітніх дітей разом з батьком не позбавляє матір дітей піклуватися про них, бачитись з ними, спілкуватись, брати участь в їхньому житті, проявляти материнську любов.

Подібний висновок було зроблено Верховним Судом в постанові від 14 лютого 2020 року у справі № 574/886/18 (провадження № 61-15091св19).

Щодо доводу апелянтки про відсутність підстав для відмови у визначенні місця проживання малолітніх дітей з матір`ю, оскільки позивачка є здоровою та адекватною людиною, не має ніяких залежностей та не перебуває на обліку ні у психолога, ні у нарколога, що підтверджується відповідними довідками та сертифікатами, має власне житло з необхідними умовами для проживання, навчання та відпочинку дітей апеляційний суд зазначає про таке.

По-перше, коли батьки перебувають у рівних умовах, мають однакове ставлення до своїх батьківських обов`язків та в разі однакової прихильності дитини до обох батьків, місце проживання дитини має бути визначено з тим із батьків, яким створено більш сприятливі умови для проживання дитини (постанова Верховного Суду від 06 червня 2019 року у справі № 495/2106/17 (провадження № 61-592св19). Аналогічна правова позиція викладена також у постанові КЦС ВС від 30 жовтня 2019 року у справі № 352/2324/17 та постанові КЦС ВС від 01 вересня 2021 року у справі № 527/1107/20.

Так, у даній справі суд встановив, що обидва із батьків (батько, матір) малолітніх дітей мають рівний рівень позитивного ставлення до своїх дітей, їх бажання бути з дітьми, прихильність до дітей. Поряд з цим, судом першої інстанції було мотивовано взято до уваги факти притягнення матері дітей до адміністративної відповідальності за неналежне виконання батьківських обов`язків та вчинення насильства по відношенню до дітей, а отже, з урахуванням встановлених обставин визначено більш сприятливими умови проживання дітей з батьком.

Вказані факти підтверджують судовими рішеннями, які набрали законної сили та не були скасовані судами вищих інстанцій (постанова Дарницького районного суду м.Києва від 06.03.2020 року в справі № 760/11195/19 та постанова Дарницького районного суду м.Києва від 06.03.2020 року в справі № 760/11197/19). Викладені в апеляційній скарзі посилання про те, що в указаних постановах не було чітко встановлено, які саме її дії чи бездіяльність мали ознаки ухиляння від виконання нею батьківських обов`язків чи чиненню домашнього насилля щодо дітей, не встановлено конкретні дати та місця, де це відбувалося апеляційний суд до уваги не бере, оскільки такі доводи є предметом апеляційного оскарження таких судових рішень у передбаченому законом порядку, натомість обставини, встановлені в таких судових рішеннях, що набрали законної сили, є такими, що в силу положень статті 82 ЦПК України не підлягають доказуванню.

Отже, апеляційний суд критично оцінює доводи апелянта стосовно неналежності як доказів постанов суду про притягнення її до адміністративної відповідальності, оскільки вони були постановлені з порушенням норм КУпАП, оскільки, як на час розгляду справи судом першої інстанції, так і на час перегляду даної справи апеляційним судом такі постанови є чинними, а отже, відповідно до вимог ч. 6 ст. 82 ЦПК України вони є обов`язковими для суду у даній справі.

Окрім того, апеляційний суд зауважує, що сам по собі малолітній вік дітей не свідчить про наявність підстав для визначення їх місця проживання саме з матір`ю, якщо діти вже тривалий час проживають з батьком, який сумлінно ставиться до виконання своїх батьківських обов`язків.

Аналогічний висновок було зроблено Верховним Судом в постанові від 17 квітня 2019 року у справі № 608/190/18 (провадження № 61-1612св19).

Також, апеляційний суд критично розцінює доводи апелянтки про те, що батько дітей не приділяє уваги малолітнім дітям, не знає як з ними поводититися, те, що з ними займаються сторонні люди, й він весь час приділяє роботі, в його поведінці вбачаються ознаки вживання наркотичних речових, оскільки останні не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи.

Таким чином, позивачка (матір дітей) не надала суду переконливих доказів на підтвердження того, що проживання дітей з батьком суперечить найкращому забезпеченню інтересів дітей, а суд не встановив обставин, які б давали підстави для висновку, що визначення місця проживання дітей з матір`ю матиме більш позитивний вплив на них, ніж залишення їх проживати разом із батьком у звичному середовищі, що є підставою для визначення місця проживання дитини з батьком (постанова Верховного Суду від 22 грудня 2021 року в справі № 204/8432/19 (провадження № 61-14486 св 21)).

Оцінюючи довід апелянтки про необхідність заслуховування думки дітей судом першої інстанції, колегія суддів вказує про таке.

Так, відповідно до частин першої та другої статті 171 СК України дитина має право на те, щоб бути вислуханою батьками, іншими членами сім`ї, посадовими особами з питань, що стосуються її особисто, а також питань сім`ї. Дитина, яка може висловити свою думку, має бути вислухана при вирішенні між батьками спору, зокрема, щодо її місця проживання.

Таким чином, з досягненням віку десяти років у дитини з`являється право не тільки бути вислуханою і почутою, але й право брати активну участь у вирішенні своєї долі, зокрема, у визначенні місця проживання.

Аналогічні положення закріплені у статті 12 Конвенції про права дитини, згідно з якою держави-учасниці забезпечують дитині, здатній сформулювати власні погляди, право вільно висловлювати ці погляди з усіх питань, що торкаються дитини, причому поглядам дитини приділяється належна увага згідно з її віком і зрілістю.

Відповідно до статті 6 Європейської конвенції про здійснення прав дітей (дата підписання - 25 січня 1996 року, дата набрання чинності для України - 01 квітня 2007 року) під час розгляду справи, що стосується дитини, перед прийняттям рішення судовий орган надає можливість дитині висловлювати її думки і приділяє їм належну увагу.

З цією метою дитині, зокрема, надається можливість бути заслуханою в ході будь-якого судового чи адміністративного розгляду, що торкається дитини, безпосередньо або через представника чи відповідний орган у порядку, передбаченому процесуальними нормами національного законодавства. Закріплення цього права підкреслює, що дитина є особистістю, з думкою якої потрібно рахуватись, особливо при вирішенні питань, які безпосередньо її стосуються.

Поряд з цим, як вбачається зі змісту оскаржуваного рішення суду, на час розгляду справи дочка сторін ОСОБА_3 досягла повних 8 років, син ОСОБА_6 - 5 років, на думку суду, зважаючи на вік ОСОБА_3 , вона за своїм віком могла б висловити свій погляд, проте за відсутністю правового механізму, який зобов`язував би батьків забезпечити явку дітей до суду з метою їх заслуховування в судовому засіданні (думки), суд розглядав справу на підставі доказів, наявних в матеріалах справи.

До суду апеляційної інстанції клопотання про заслуховування думки дітей сторонами заявлено не було.

Окрім того, на думку апеляційного суду, в матеріалах справи відсутні будь-які докази (висновок психолога тощо) про здатність дитини, яка досягла повних 8 років, сформулювати свої погляди та мати достатній рівень розуміння ситуації.

Довід апелянтки щодо того, що ОСОБА_2 в судових дебатах було надано неправдиву інформацію щодо звільнення позивачки з останнього місця роботи у зв`язку з перебуванням її на робочому місці в стані алкогольного сп`яніння апеляційний судом не оцінюється, оскільки, як вбачається з оскаржуваного рішення суду першої інстанції, судом не було взято до уваги вказану обставину під час ухвалення судового рішення.

Щодо посилань ОСОБА_1 на необхідність врахування правового висновку Верховного Суду, викладеного в постанові від 02 січня 2022 року в справі № 663/724/19 (провадження № 61-15273св21), апеляційний суд погоджується з позицією сторони відповідача про нерелевантність такого висновку до спірних правовідносин.

Так, як вбачається зі змісту постанови Верховного Суду, касаційним судом було зроблено висновок про те, що встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для визначення місця проживання малолітнього сина сторін з матір`ю з огляду на те, що батько, хоча й належним чином займається вихованням та утриманням дитини, однак, перешкоджаючи позивачці у спілкуванні із сином, позбавляє його як належної опіки і виховання з боку матері, так і порушує їх право на прямі контакти, що суперечить найкращим інтересам дитини. Окрім того, було встановлено, що проживання сина сторін в новій сім`ї батька, в якій є півторарічна дитина, не сприятиме забезпеченню найкращих інтересів малолітньої дитини, його гармонійному розвитку та зв`язку з матір`ю, оскільки батько не надає можливості зустрічатися та спілкуватися із сином, що суперечить сімейним цінностям, які полягають у повазі один до одного та якнайкращому вихованні дитини.

Натомість, фактичні обставини в даній справі, яка наразі переглядається апеляційним судом, свідчать про відсутність достатніх та переконливих доказів перешкоджання позивачці у спілкуванні з дітьми. Також судом встановлено факт належного виконання батьком своїх обов`язків щодо дітей, надання належної опіки і виховання, які відповідають найкращим інтересам дітей. При цьому, також взято до уваги факти притягнення позивачки до адміністративної відповідальності з приводу неналежного виконання батьківських обов`язків.

Посилання апелянтки на фото та відео докази, на яких зафіксовано неодноразові приїзди позивачки до будинку в с. Малі Дмитровичі для побачення з дітьми, де остання не змогла потрапити за паркан на територію подвір`я колегія суддів відхиляє, зважаючи на те, що з вказаних фото та відео неможливо встановити дату, час, місце такої події, а також зі змісту указаних доказів жодним чином неможливо встановити факт перешкоджання позивачці у спілкуванні з дітьми.

Отже, суд першої інстанції, з висновком якого погоджується суд апеляційної інстанції, врахувавши наведені положення міжнародного права та національного законодавства України, на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами, врахувавши інтереси малолітніх дітей, їх психологічний стан та особливості фізичного розвитку, права та інтереси на гармонійний розвиток та належне виховання, а також дотримуючись балансу між їх інтересами, правами батьків на виховання дитини і обов`язком батьків діяти в інтересах дитини, взявши до уваги Висновок Обухівської районної державної адміністрації Київської області від 03.05.2019 року за № 60/07-10/1418 й Висновок Обухівської районної державної адміністрації Київської області від 09.07.2020 року за № 60/07-15/1758, житлово-побутові умови проживання кожного з батьків, відсутність виняткових обставин, які б вказували на неможливість подальшого проживання малолітніх ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_2 разом батьком, обґрунтовано відмовив у задоволенні первісного позову ОСОБА_1 та задовольнив зустрічний позов ОСОБА_2 , що відповідає якнайкращим інтересам малолітніх дітей.

Щодо позовної вимоги ОСОБА_1 про відібрання малолітніх дітей від батька та передачу дітей матері.

Відповідно до частин першої, другої статті 161 СК України, якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом.

Згідно з частиною першою статті 162 СК України якщо один з батьків або інша особа самочинно, без згоди другого з батьків чи інших осіб, з якими на підставі закону або рішення суду проживала малолітня дитина, або дитячого закладу (установи), в якому за рішенням органу опіки та піклування або суду проживала дитина, змінить її місце проживання, у тому числі способом її викрадення, суд за позовом заінтересованої особи має право негайно постановити рішення про відібрання дитини і повернення її за попереднім місцем проживання. Дитина не може бути повернута лише тоді, коли залишення її за попереднім місцем проживання створюватиме реальну небезпеку для її життя та здоров`я або обставини змінилися так, що повернення суперечить її інтересам.

Указана норма права встановлює правові наслідки протиправної зміни місця проживання малолітньої дитини одним із батьків (з яким вона не проживає) або третьою особою.

При цьому положення цієї статті покликані захистити права того з батьків, з ким в силу закону чи на підставі рішення суду визначено проживання дитини, від неправомірних дій другого з батьків щодо зміни її місця проживання.

Відібрання дитини у контексті статті 162 СК України - це насамперед спосіб захисту прав та інтересів дитини, в зв`язку з чим у кожному випадку треба виявити і оцінити позитивний результат у долі дитини, який має настати, однак з урахуванням права кожного з батьків та добросовісної поведінки батьків задля дотримання прав дитини та кожного з них.

Отже, положення частини першої статті 162 СК України, якою передбачено відібрання дитини, покликані захистити права того з батьків, з ким на підставі рішення суду визначено проживання дитини.

З встановлених обставин справи вбачається, що на час звернення позивачки до суду із позовом про відібрання дітей сторони перебували у зареєстрованому шлюбі, який було розірвано рішенням Дарницького районного суду м.Києва від 02 лютого 2021 року, питання визначення місця проживання дітей судом не вирішувалося, судове рішення, яке набрало чинності, яким визначено місце проживання дітей з матір`ю, про наявність якого батько дітей обізнаний, відсутнє. Також апеляційним судом не встановлено, що залишення дітей за місцем їх проживання з батьком створюватиме реальну небезпеку для їх життя та здоров`я.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інсаніцї щодо відсутності правових підстав для задоволення позовної вимоги ОСОБА_1 про відібрання малолітніх дітей від батька та передачу дітей матері, зважаючи на безпідставність та необґрунтованість.

Щодо позовної вимоги ОСОБА_1 про стягнення аліментів з ОСОБА_2 на утримання дітей.

Колегія суддів апеляційного суду повною мірою погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення даної позовної вимоги, оскільки стягнення аліментів за фактичних обставин справи є похідною вимогою від визначення місця проживання дітей. А відтак, враховуючи, що первісний позов в частині визначення місця проживання дітей з матір`ю задоволенню не підлягає, похідні позовні вимоги теж не можуть бути задоволені. При цьому судом першої інстанції також було вірно взято до уваги постановлений судовий наказ Дарницького районного суду м.Києва від 03.10.2019 року та вказано, що така позовна вимога, зважаючи на постановлений судовий наказ, подана з порушенням процедури її оскарження (перегляду), визначеної ЦПК України.

Також апеляційним судом критично оцінюються доводи апелянта стосовно безпідставності висновків суду першої інстанції про відсутність доказів проживання дітей протягом тривалого часу за місцем реєстрації та проживання позивача в м. Києві, які обґрунтовані тим, що в матеріалах справи містяться докази того, що з 2007 року сторони проживали за адресою: АДРЕСА_3 , оскільки такі обґрунтування стосуються саме проживання сторін у справі за вказаною адресою, а не дітей. Що ж стосується дітей, то враховуючи вік дітей 2014 р.н. та 2017 р.н. та те, що сторони визнали той факт, що молодший син ОСОБА_6 з народження проживає за адресою: АДРЕСА_1 , а старша дочка ОСОБА_3 також тривалий час проживає за адресою: АДРЕСА_1 , вказані доводи на думку колегії суддів є неспроможними.

Що стосується доводів апелянтки щодо не надання судом значення висновку кандидата психологічних наук ОСОБА_9 щодо перебігу психологічної роботи з дитиною ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на базі «зеленої кімнати» Солом`янського УП ГУНП у м. Києві від 11 квітня 2019 року, то апеляційний суд також не бере їх до уваги, оскільки сторонами було визнано той факт, що конфліктна ситуація між сторонами почалася з жовтня 2019 року, їх відносини погіршились та вони стали проживати за різними адресами: ОСОБА_2 з дітьми в будинку АДРЕСА_1 , а ОСОБА_1 в кв. АДРЕСА_2 . Тобто, вказаний висновок стосувався періоду коли сторони ще проживали за однією адресою.

Вирішуючи питання про прийняття нового доказу, поданого стороною відповідача, а саме: Висновку експерта від 10 жовтня 2022 року № СЕ-19-22/24207-ПС, складеного головним судовим експертом сектору психологічних досліджень Державного науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС України Воропаєвою Н.В. апеляційний суд вказує про таке.

Так, відповідно до частин першої-третьої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Тлумачення пункту 6 частини другої статті 356, частин першої-третьої статті 367 ЦПК України свідчить, що апеляційний суд може встановлювати нові обставини, якщо їх наявність підтверджується новими доказами, що мають значення для справи (з урахуванням положень про належність і допустимість доказів), які особа не мала можливості подати до суду першої інстанції з поважних причин, доведених нею, наприклад, якщо новий доказ з`явився після розгляду справи судом першої інстанції або раніше був недоступний заявнику. У разі надання для дослідження нових доказів, які з поважних причин не були подані до суду першої інстанції, інші особи, які беруть участь у справі, мають право висловити свою думку щодо цих доказів як у запереченні на апеляційну скаргу, так і в засіданні суду апеляційної інстанції.

Вирішуючи питання щодо дослідження доказів, які без поважних причин не подавалися до суду першої інстанції, апеляційний суд повинен врахувати як вимоги частини першої статті 44 ЦПК України щодо зобов`язання особи, яка бере участь у справі, добросовісно здійснювати свої права та виконувати процесуальні обов`язки, так і виключне значення цих доказів для правильного вирішення справи. Про прийняття та дослідження нових доказів, як і про відмову в їх прийнятті, апеляційний суд зобов`язаний мотивувати свій висновок в ухвалі при обговоренні заявленого клопотання або в ухваленому судовому рішенні по суті спору.

Обґрунтовуючи необхідність прийняття такого нового доказу, представник відповідача зазначав про те, що проведення цієї судово-психологічної експертизи було зумовлено стороною відповідача ( ОСОБА_2 ) в ході розгляду справи в суді першої інстанції. Сторона відповідача мала намір подати цей актуальний висновок експерта ще до суду першої інстанції. Однак, з причин війни та інших супутніх об`єктивних причин, зробити це не вдалося. Відповідний висновок було складено лише 10 жовтня 2022 року, тобто після ухвалення рішення суду першої інстанції.

Однак, апеляційний суд бере до уваги, що стороною відповідача протягом розгляду справи судом першої інстанції не було заявлено про намір подати цей актуальний висновок експерта до суду першої інстанції. Отже, матеріали справи не містять жодного клопотання сторони відповідача про неможливість отримання такого доказу в межах розгляду справи судом першої інстанції.

Ураховуючи вищевикладене, апеляційний суд не вбачає виняткових підстав чи поважних причин неможливості подання відповідачем Висновку експерта від 10 жовтня 2022 року № СЕ-19-22/24207-ПС до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. А відтак, апеляційний суд не бере до уваги вказаний висновок експерта.

Ухвалюючи рішення, колегія суддів, крім іншого, приймає до уваги вимоги ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини зазначені в рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 2958, про те, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Таким чином, інші доводи, які наведені сторонами у апеляційній скарзі, відзивах на апеляційну скаргу не впливають на висновки суду та не потребують детального обґрунтування, що відповідає практиці Європейського суду з прав людини.

Отже, переглядаючи справу, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції, дослідивши всебічно, повно, безпосередньо та об`єктивно наявні у справі докази, оцінив їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв`язок у сукупності, з`ясував усі обставини справи, на які сторони посилалися, як на підставу своїх вимог і заперечень, і з урахуванням того, що відповідно до ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичної особи, ухвалив законне та обґрунтоване рішення про відмову в задоволенні первісного позову та задоволення зустрічного позову з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

Доводи апеляційної скарги про незаконність та необґрунтованість судового рішення, порушення судом норм матеріального права при його ухваленні, на переконання апеляційного суду, не знайшли свого підтвердження під час перегляду справи.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції відповідає фактичним обставинам справи, ґрунтується на наявних у справі доказах, ухвалене з дотриманням норм матеріального та процесуального права і не може бути скасоване з підстав, викладених в апеляційній скарзі.

Керуючись ст.ст. 374, 375, 382, 383, 384 ЦПК України, Київський апеляційний суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Рішення Дарницького районного суду м. Києва від 25 серпня 2022 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів у випадках, передбачених статтею 389 Цивільного процесуального кодексу України.

Головуючий: Р.В. Березовенко

Судді: О.Ф. Лапчевська

Г.І. Мостова