Постанова

від 01.09.2022 по справі 910/4729/20

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 вересня 2022 року

м. Київ

cправа № 910/4729/20

Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду:

Булгакової І.В. (головуючий), Баранця О.М., Васьковського О.В., Дроботової Т.Б., Кібенко О.Р., Львова Б.Ю., Селіваненка В.П., Ткаченко Н.Г.,

за участю секретаря судового засідання -Пасічнюк С.В.,

учасники справи:

позивач - товариство з обмеженою відповідальністю "Металургтранс",

представник позивача - Гальченко В.Я., адвокат (довіреність від 30.03.2021 б/н),

відповідач - товариство з обмеженою відповідальністю "Компанія "Ютал-Транс",

представник відповідача - Фелді О.В., адвокат (ордер від 07.07.2022 № 1251404),

розглянув касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Металургтранс"

на рішення господарського суду міста Києва від 22.06.2021 (головуючий суддя Марченко О.В.)

та постанову Північного апеляційного господарського суду від 03.11.2021 (головуючий Кропивна Л.В., судді: Пономаренко Є.Ю. і Руденко М.А.)

у справі № 910/4729/20

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Металургтранс" (далі - Товариство)

до товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "Ютал-Транс" (далі - Компанія)

про стягнення 10 925 315,47 грн.

За результатами розгляду касаційної скарги Верховний Суд

ВСТАНОВИВ:

Товариство звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Компанії про стягнення 10 925 315,47 грн безпідставно набутих коштів, які підлягають поверненню позивачу на підставі статті 1212 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що:

- відповідно до розпоряджень акціонерного товариства "Укрзалізниця" (далі - Залізниця) від 15.03.2017 № Ц-1/2-2/156, від 15.03.2017 № Ц-1/2-2/157 з 16.03.2017 встановлена заборона переміщення вантажів через лінію зіткнення у межах Донецької і Луганської областей щодо здійснення будь-яких відправлень на станції та з станцій, які визначені у зазначених конвенційних заборонах. На час введення вказаних конвенційних заборон за лінією зіткнення у межах Донецької та Луганської областей знаходились 68 орендованих Товариством вагонів;

- Товариство звернулось до Компанії з вимогою від 02.03.2020 № 4461, в якій вказав про те, що орендна плата за 68 орендованих вагонів не повинна нараховуватися і не повинна сплачуватися за період з 16.03.2017 по 31.12.2017 у зв`язку із перебуванням вказаних вагонів на непідконтрольній території, тоді як орендодавцем на порушення умов Договору оренди від 24.12.2014 № 24/12-14 (далі - Договір) орендна плата у зазначений період була нарахована, а орендарем ця плата була помилково сплачена, а також ним підписано відповідні акти;

- орендна плата за Договором мала нараховуватись і сплачуватись за всі вагони, які знаходились у користуванні Товариства, за виключенням 68 вагонів, які підпадають під конвенційні заборони;

- оскільки сплата коштів за Договором не належить до групи майна, встановленої у статті 1215 ЦК України, то отримані Компанією 10 925 315,47 грн за оренду 68 вагонів, які з 16.03.2017 знаходяться під дією конвенційних заборон, введених у дію розпорядженням Залізниці від 15.03.2017 № Ц-1/2-2/156 та від 15.03.2017 № Ц-1/2-2/157, є такими, що отримані безпідставно, а тому підлягають поверненню позивачу згідно зі статтею 1212 ЦК України.

Рішенням господарського суду міста Києва від 22.06.2021, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 03.11.2021, відмовлено у задоволенні позовних вимог.

Рішення судів попередніх інстанцій мотивовані тим, що:

- Товариством було порушено строк повідомлення Компанії про настання форс-мажорних обставин, що відповідно до умов пункту 12.2 Договору позбавляє Товариство права посилатися на форс-мажорні обставини;

- оскільки Договір укладено сторонами вже після початку Антитерористичної операції на території України (далі - АТО), то орендар несе повну відповідальність та не звільняється від зобов`язань із сплати орендних платежів та повернення орендованого майна у разі, якщо орендоване майно знаходиться або ж потрапило на непідконтрольні державним органам України території;

- Товариством не доведено відсутності у нього можливості використовувати орендовані вагони у зоні проведення АТО та факту помилкового підписання актів приймання-передачі за березень - грудень 2017 року, з урахуванням того, що кожен з таких актів містить повний перелік орендованих Товариством вагонів із зазначенням номерів вагонів і вартості оренди кожного з них;

- відповідно до положень частини шостої статті 762 ЦК України наймач звільняється від плати за весь час, протягом якого майно не могло бути використане через обставини, за які він не відповідає. Наведена норма визначає в якості підстави звільнення від зобов`язання сплатити орендну плату об`єктивну безпосередню неможливість використовувати передане у найм майно через обставини, за які орендар не відповідає. Відсутність у вказаній нормі вичерпного переліку обставин, які унеможливлюють використання орендарем майна, підстав виникнення таких обставин, засобів їх підтвердження свідчить про те, що підставою для застосування цієї норми є встановлення неможливості використання орендарем майна з незалежних від нього причин на загальних підставах, визначених процесуальним законодавством. Відтак, саме на орендаря покладається обов`язок доведення того, що з незалежних від нього причин використання об`єкту оренди стало неможливим і що він значною мірою позбавлений того, на що розраховував, укладаючи Договір;

- з урахуванням приписів статті 800 ЦК України, відповідно до якої наймач самостійно здійснює використання транспортного засобу у своїй діяльності і має право без згоди наймодавця укладати від свого імені договори перевезення, а також інші договори відповідно до призначення транспортного засобу, орендар самостійно та на власний ризик у процесі здійснення своєї господарської діяльності використовував орендовані вагони в зоні АТО та мав усвідомлювати, що така діяльність може мати своїм результатом простій вагонів на зазначених територіях, неможливість їх повернення тощо;

- перебування вагонів на непідконтрольних територіях та введення конвенційних заборон на перевезення вантажів та порожніх вагонів саме по собі не свідчить про те, що вагони вибули з користування орендаря, а посилання Товариства на наявність у нього сертифікату Торгово-промислової палати України не має правового значення для цієї справи, адже боржник, який виконав зобов`язання, одночасно з виконанням не може посилатись на дію обставин непереборної сили, через які зобов`язання не могло бути виконаним;

- орендна плата сплачувалась Товариством за користування вагонами, тому її перерахування на рахунок Компанії не становить безпідставного збагачення орендодавця, а відтак, оскільки орендна плата внесена орендарем за користування чужим майном не є безпідставним збагаченням орендодавця за рахунок орендаря, то вона не підлягає поверненню на підставі статті 1212 ЦК України.

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, Товариство звернулось до суду касаційної інстанції з касаційною скаргою, в якій (з урахуванням додаткових пояснень), посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права і порушення норм процесуального права та на те, що судами при ухвалені рішень в оскаржуваній частині не враховано висновки, викладені у постановах Верховного Суду, які прийняті в інших справах у подібних правовідносинах, просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що:

- ухвалюючи рішення, суди не врахували висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 23.01.2019 у справі № 355/385/17, від 18.03.2020 у справі № 456/2946/17, від 08.05.2018 у справі № 910/7495/16, від 10.03.2020 у справі № 904/1806/19 щодо застосування статей 629, 762 ЦК України, постанові Верховного Суду України від 18.05.2016 у справі № 922/51/15 та постанові Верховного Суду від 30.05.2019 у справі № 904/4544/18 щодо застосування статей 73, 86, 236, 269, 282 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) у подібних правовідносинах;

- суди попередніх інстанцій не дослідили зібрані у справі докази.

Компанія подала відзив на касаційну скаргу, в якому, посилаючись на законність і обґрунтованість оскаржуваних судових рішень, просить залишити їх без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

Відповідно до частини другої статті 302 ГПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів або палати, передає справу на розгляд об`єднаної палати, якщо ця колегія або палата вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів з іншої палати або у складі іншої палати чи об`єднаної палати.

Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 26.05.2022 справу № 910/4729/20 передано на розгляд об`єднаної палати Касаційного господарського суду Верховного Суду з підстав необхідності відступлення від висновку щодо застосування статті 1212 ЦК України у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі судової палати для розгляду справ щодо корпоративних спорів, корпоративних прав та цінних паперів у справі № 904/1806/19.

Ухвалою об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 17.06.2022 прийнято касаційну скаргу Товариства до розгляду об`єднаною палатою Касаційного господарського суду Верховного Суду та призначено її розгляд у судовому засіданні.

Перевіривши правильність застосування попередніми судовими інстанціями норм матеріального і процесуального права, відповідно до встановлених ними обставин справи, враховуючи підстави відкриття касаційного провадження, заслухавши доповідь судді-доповідача та пояснення представників сторін, Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги з огляду на таке.

Приймаючи оскаржувані рішення, суди попередніх інстанцій встановили, що 24.12.2014 Компанією (орендодавець) та Товариством (орендар) укладено Договір, за умовами якого орендодавець передає, а орендар приймає на строк дії Договору у тимчасове користування (оренду) 300 (триста) власних вагонів моделей 12-9745, 12-9790, 12-119, 12-532, 12-141, 12-753, 19-758, що перебувають у власності орендодавця та у фінансовому лізингу від товариства з обмеженою відповідальністю "Райффайзен Лізинг Аваль".

Відповідно до пункту 1.1 Договору кількість вагонів може бути збільшена або зменшена за погодженням сторін; перелік вагонів із зазначенням для кожного вагона номера, моделі, вантажопід`ємності, тари, року випуску, балансової вартості, дати проведення останніх планових видів ремонтів наводиться в додатку до Договору і становить невід`ємну частину Договору.

Згідно з пунктом 2.1 Договору передача вагонів орендодавцем орендарю відбувається на станціях передачі, узгоджених сторонами (розміщених на території України), з подальшим оформленням акта приймання-передачі вагонів; акти приймання-передачі підписуються в двох примірниках (по одному для кожної зі сторін) і є невід`ємною частиною Договору; вагони в кількості 300 (триста) одиниць, що знаходяться у орендаря за договорами оренди від 22.01.2013 № 05А, від 29.11.2013 № 142/1А і від 29.11.2013 № 142/2А, передаються в оренду за Договором згідно з актами приймання-передачі вагонів в оренду з 01.01.2015 по 28.02.2015.

Пунктом 2.4 Договору передбачено, що після закінчення строку дії оренди вагонів, у випадках дострокового припинення Договору або часткового виводу із оренди вагонів за ініціативою однієї із сторін, орендар зобов`язаний повернути вагони орендодавцю на станціях передачі, погоджених сторонами, згідно з актом прийому-передачі (повернення) протягом 40 календарних днів з дати отримання листа орендодавця із вимогою про повернення вагонів із зазначенням станції прийому-передачі, вантажоотримувача, на митній території України.

Відповідно до пункту 4.3 Договору розмір орендної плати може бути змінений шляхом підписання сторонами додаткової угоди до Договору. У випадку, якщо сторона, яка отримала проект додаткової угоди про зміну розміру орендної плати, не здійснила підписання і не повернула його протягом 20 календарних днів з дати отримання такого проекту стороні, ініціюючій зміни, Договір вважається розірваним, а вагони мають бути повернуті орендодавцю у встановленому Договором порядку протягом 40 календарних днів після спливу 20 календарних днів для погодження нового розміру орендної плати. Датою розірвання Договору в такому випадку є дата повернення останнього вагона орендодавцю. При цьому сторони погодились, що розірвання Договору з причини непогодження нового розміру орендної плати в будь-якому випадку не вважається односторонньою відмовою від Договору, а є погодженим сторонами способом розірвання Договору за взаємною згодою сторін.

Згідно з пунктом 4.4 Договору (з урахуванням змін, внесених додатковою угодою від 20.04.2015 № 2) орендна плата нараховується за весь час знаходження вагонів в оренді у орендаря з дати підписання сторонами акта приймання-передачі вагонів в оренду до дати підписання сторонами акта приймання-передачі вагонів з оренди, за винятком часу перебування вагонів в ремонтах, дії конвенційних заборон (обмежень) на перевезення на залізних дорогах, а також періоду знаходження вагонів моделі 19-758 у тимчасовому відстої.

Пунктом 12.1 Договору передбачено, що сторона Договору звільняється від відповідальності за невиконання або неналежне виконання зобов`язання за Договором, якщо це невиконання стало наслідком дії обставин непереборної сили.

За умовами пункту 12.2 Договору сторона, яка посилається на форс-мажорні обставини, повинна негайно в письмовій формі повідомити іншу сторону про їх початок і закінчення з подальшим наданням, не пізніше 5 календарних днів з моменту настання зазначених подій, довідки Торгово-промислової палати України, яка підтверджує наявність та тривалість форс-мажорних обставин; сторони погоджуються, що компетентним органом для надання відповідної довідки може бути довідка Торгово-промислової палати України; порушення вказаних умов позбавляє сторону права посилатися на форс-мажорні обставини; якщо дія вказаних обставин триває більше 2 місяців, кожна зі сторін Договору має право відмовитися від виконання своїх зобов`язань за Договором з обов`язковим повідомленням про це іншої сторони в письмовій формі не пізніше, ніж за 10 календарних днів до моменту такої відмови; при цьому розрахунки за виконану частину Договору здійснюються до повного їх виконання.

Відповідно до пункту 14.1 Договору (у редакції додаткової угоди від 01.11.2017 № 26) останній набирає чинності з 01.01.2015 та діє до 31.12.2018 (включно), а в частині взаєморозрахунків - до повного їх виконання.

Згідно з пунктом 6.9 Договору орендар не має права використовувати вагони в зоні АТО (антитерористичної операції), як вона визначена чи буде визначена в законодавстві України, протягом дії Договору, за виключенням тих вагонів, які на дату підписання Договору знаходяться в такій зоні.

Додатковою угодою від 16.11.2015 № 10 до Договору сторони виключили з тексту Договору пункт 6.9 щодо заборони використання вагонів у зоні АТО.

На виконання умов Договору Компанія передала Товариству в оренду 325 залізничних вагонів (включаючи і спірні 68 вагонів).

Рада національної безпеки і оборони України (далі - РНБО) 15.03.2017 прийняла рішення "Про невідкладні додаткові заходи із протидії гібридним загрозам національній безпеці України", за яким тимчасово, до реалізації пунктів 1 і 2 Мінського "Комплексу заходів" від 12.02.2015, а також до повернення захоплених підприємств до функціонування згідно із законодавством України, вирішено припинити переміщення вантажів через лінію зіткнення у межах Донецької та Луганської областей. Доручено Кабінету Міністрів України невідкладно вжити заходів щодо припинення переміщення вантажів через лінію зіткнення у межах Донецької та Луганської областей, крім вантажів, що мають гуманітарний характер і надаються українськими та міжнародними гуманітарними організаціями. Доручено Міністерству внутрішніх справ України, Національній поліції України, Національній гвардії України, Державній фіскальній службі України за участю Служби безпеки України невідкладно: забезпечити виконання цього рішення, припинивши переміщення вантажів через лінію зіткнення у межах Донецької та Луганської областей шляхами залізничного і автомобільного сполучення; створити умови для залучення громадськості до контролю за реалізацією заходів, передбачених цим рішенням; вжити додаткових заходів щодо зміцнення публічної безпеки, протидії диверсійним і терористичним проявам, спробам порушення громадського порядку.

Указом Президента України від 15.03.2017 № 62/2017 зазначене рішення РНБО введено в дію.

Залізниці у розділі "Тимчасові обмеження щодо перевезень" міститься інформація про те, що відповідно до розпоряджень Залізниці від 15.03.2017 № Ц-1/2-2/156 і № Ц-1/2-2/157, починаючи з 16.03.2017 й до відміни, було введено конвенційну заборону на перевезення вантажів та порожніх вагонів з/на території, де органи державної влади України тимчасово не здійснюють своїх повноважень.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що Товариство звернулось до секретаря РНБО з листом від 21.03.2017 № 7976, в якому просило надати офіційне роз`яснення щодо того, чи не протирічить інтересам держави переміщення вагонів оператора (Товариства) у порожньому стані з непідконтрольних територій на територію України. Також Товариство просило надати дозвіл на переміщення у порожньому стані залізничних вагонів оператора на територію України з наданням відповідних розпоряджень Залізниці та іншим установам і організаціям.

Крім того, листом від 21.03.2017 № 7964 Товариство звернулось до Залізниці з проханням звернутися до РНБО, Служби Безпеки України та інших органів влади для отримання дозволу на переміщення у порожньому стані вагонів оператора на територію України; забезпечити переміщення у порожньому стані залізничних вагонів оператора (Товариства) на територію України.

Листом від 24.03.2017 № 8368 Товариство повідомило Компанію про те, що з огляду на тимчасову заборону до скасування на перевезення всіх вантажів в усіх вагонах, у тому числі порожніх, на/з тимчасово непідконтрольній території України, Товариство повідомляє про настання з 16.03.2017 обставин непереборної сили, які роблять неможливим реалізацію його прав та обов`язків за Договором, до моменту припинення вказаних обставин, у зв`язку з чим нарахування та оплата орендних платежів згідно з підпунктом 4.4 Договору на вагони (спірні 68 вагонів), починаючи з 16.03.2017 (до скасування) не здійснюється.

Листом від 21.04.2017 № ЦЦО-13/256 Залізниця повідомила Товариство про те, що залізничні перевезення вагонів зі станцій, які знаходяться на територіях окремих районів Донецької і Луганської областей України, на територію, яка контролюється державною владою, можливе тільки за умови прийняття відповідного рішення РНБО.

Керівником Координаційного центру з питань режиму та економічної діяльності при Штабі АТО 24.11.2017 затверджено протокольне рішення від 24.11.2017 № 12 про надання дозволу Товариству на повернення 486 транспортних засобів з території окремих районів Донецької та Луганської областей згідно з додатком № 1, який містить, зокрема, номери спірних 68 вагонів.

Крім того, листом від 04.07.2019 № 72/2263 філія "Головний інформаційно-обчислювальний центр" Залізниці надала Товариству інформацію про поточну дислокацію вагонів у кількості 68 одиниць станом на 12.02.2017 та станом на 16.03.2017.

Разом з тим, у період з березня по грудень 2017 року сторонами було підписано та скріплено печатками акти приймання-передачі робіт (надання послуг) на загальну суму 53 588 862,94 грн, а саме від 31.03.2017 № ОУ-0000011 на суму 5 208 730,00 грн, від 30.04.2017 № ОУ-0000016 на суму 5 055 479,22 грн, від 31.05.20177 № ОУ-0000021 на суму 5 203 343,64 грн, від 30.06.2017 № ОУ-0000025 на суму 4 984 461,90 грн, від 31.07.2017 № ОУ-0000030 на суму 5 158 295,34 грн, від 31.08.2017 № ОУ-0000035 на суму 5 194 863,96 грн, від 30.09.2017 № ОУ-0000040 на суму 5 064 488,88 грн, від 31.10.2017 № ОУ-0000045 на суму 5 940 600,00 грн, від 30.11.2017 № ОУ-0000050 на суму 5 781 000,00 грн і від 31.12.2017 № ОУ-0000055 на суму 5 997 600,00 грн.

Зазначені акти були підписані Товариством без будь-яких зауважень.

Факт оплати Товариством орендної плати за період з березня по грудень 2017 року у сумі 51 150 000,00 грн підтверджується наявними у справі платіжними дорученнями.

Також судами встановлено, що 31.05.2018 сторонами підписано додаткову угоду № 31 до Договору, відповідно до якої з 01.06.2018 орендна плата не нараховується за вагони, які знаходяться на окупованій території, а також внесено зміни до розділу 4 Договору щодо розміру орендної плати за окремими моделями вагонів.

Товариство у касаційній скарзі посилається на те, що, ухвалюючи рішення, суди не врахували висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 23.01.2019 у справі № 355/385/17, від 18.03.2020 у справі № 456/2946/17, від 08.05.2018 у справі № 910/7495/16, від 10.03.2021 у справі № 904/1806/19 щодо застосування статей 629, 762 ЦК України, постанові Верховного Суду України від 18.05.2016 у справі № 922/51/15 та постанові Верховного Суду від 30.05.2019 у справі № 904/4544/18 щодо застосування статей 73, 86, 236, 269, 282 ГПК України у подібних правовідносинах, та на те, що суди попередніх інстанцій не дослідили зібрані у справі докази.

Об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду зазначає, що у справах:

- № 355/385/17 предметом позову була вимога про зобов`язання вчинити певні дії, стягнення страхового відшкодування та компенсації моральної шкоди. Верховний Суд, скасовуючи рішення суду апеляційної інстанції та залишаючи в силі рішення суд першої інстанції, яким позовні вимоги були задоволені частково, а саме визнано подію звільнення позивача з роботи, на підставі пункту 1 частини першої статті 40 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП), у зв`язку із скороченням штату працівників, страховим випадком відповідно до пункту 3.1 частини другої договору добровільного страхування фінансових ризиків (захист від безробіття) від 21.01.2016 № 0212101201610/5636, укладеним позивачем та ПАТ ?СК «Арсенал Страхування?; визнано за позивачем право на страхове відшкодування за договором добровільного страхування фінансових ризиків (захист від безробіття) від 21.01.2016 № 0212101201610/5636; стягнуто з ПАТ ?СК ?Арсенал Страхування? на користь позивача страхове відшкодування у розмірі 20 000,00 грн; у задоволенні інших позовних вимог відмовлено, - погодився з висновками суду першої інстанції про те, що позивач здійснила страховий платіж на користь відповідача, який достовірно знав про місце її роботи під час укладення договору, а звільнення її з роботи з Баришівського відділенні ПАТ КБ ?Правекс-Банк? у Київській області на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП, у зв`язку із скороченням штату працівників, є страховим випадком, оскільки позивач втратила постійне місце роботи, тому її права підлягають захисту шляхом стягнення з відповідача суми невиплаченого страхового відшкодування у розмірі 20 000,00 грн. Компенсація моральної шкоди не передбачена ЦК України, Законом України ?Про страхування?, а також умовами договору страхування, укладеного між сторонами;

- № 456/2946/17 предметом первісного позову була вимога про виконання зобов`язань за договором, а зустрічного позову - встановлення нікчемності правочину. Верховний Суд, скасовуючи рішення суду апеляційної інстанції та залишаючи в силі рішення суду першої інстанції, яким первісний позов ПП ?Дуоком Плюс? задоволено, стягнуто з відповідача за первісним позовом на користь ПП ?Дуоком Плюс? суму боргу в розмірі 44 200,00 грн та відмовлено у задоволенні зустрічного позову, погодився з висновками суду першої інстанції про те, що ПП ?Дуоком Плюс? виконало свої зобов`язання перед відповідачем за первісним позовом відповідно до договору від 11.07.2017 № 1107/1а щодо інформаційного забезпечення та сприяння у підписанні третьою особою та відповідачем за первісним позовом договору купівлі-продажу квартири, а відповідачем за первісним позовом не виконано зобов`язання, передбачені вказаним договором, не сплачено виконавцеві за послугу надану за договором. Відповідач за первісним позовом при укладенні договору від 11.07.2017 № 1107/1а була ознайомлена з його умовами, погодилася з умовами договору та добровільно підписала договір, тому вимоги за зустрічним позовом є безпідставними;

- № 910/7495/16 предметом позову було стягнення 267 753,16 грн та зобов`язання вчинити дії, а саме: виселити відповідача з нежитлового приміщення, що розташоване на 1-му поверсі у житловому будинку літ. А-5 за адресою: м. Донецьк, вул. Постишева, 97, загальною площею 145 кв.м; зобов`язати відповідача передати позивачам ключі від зазначеного нежитлового приміщення. Велика Палата Верховного Суду, скасовуючи постанови Вищого господарського суду України та Київського апеляційного господарського суду, якими рішення місцевого господарського суду скасовано в частині задоволення позовних вимог і прийнято нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, та направляючи справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції виходила з того, що суди не врахували, що запровадження надзвичайного режиму роботи банківської системи та призупинення здійснення усіх видів фінансових операцій у населених пунктах, які не контролюються українською владою, неможливість використання майна згідно з умовами договору, не можуть однозначно засвідчувати, починаючи з 06.08.2014, неможливість використання такого майна ані відповідно до мети договору, яка не обмежується лише здійсненням фінансових операцій, ані взагалі, зокрема і з метою, що не суперечить положенням договору та/або закону, а отже наведена судами обставина не є абсолютною самостійною підставою для застосування норми частини шостої статті 762 ЦК України. Поряд з цим, належної оцінки іншим доводам сторін про наявність/відсутність підстав для застосування до правовідносин сторін положень частини шостої статті 762 ЦК України з огляду на проведення антитерористичної операції на території міста Донецьк та посилання позивачів на обставини фактичного знаходження майна відповідача у приміщенні у спірний період, а також наданим на їх обґрунтування доказам, апеляційним господарським судом не надано. Загальними вимогами процесуального права, що були закріплені у статтях 32-34, 43, 82, 84 ГПК України (в редакції, чинній на момент апеляційного перегляду), визначено обов`язковість встановлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, з яких суд виходив при вирішенні позову. Однак, постанова апеляційного господарського суду зазначеним вище вимогам не відповідає, що безпідставно не було враховано Вищим господарським судом України при прийнятті постанови. При цьому направлення справи на новий розгляд не означає остаточного вирішення справи, отже, й остаточного формування правового висновку у ній. Вказаного висновку Верховний Суд дійшов з огляду на те, що за результатами нового розгляду справи фактично - доказова база в ній може істотно змінитися, адже й сам новий розгляд став наслідком порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин справи, а така зміна, у свою чергу, вплине або може вплинути на правові висновки у справі;

- № 922/51/15 Верховний Суд України, скасовуючи рішення судів попередніх інстанцій та направляючи справу на новий розгляд до суду першої інстанції виходив з того, що, вирішуючи цей спір, необхідно брати до уваги загальні положення статті 22, глави 82 ЦК України. Згідно із статтею 22 ЦК України збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Статтею 1166 ЦК передбачено, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини. Отже, відповідальність за завдану шкоду може наставати лише за наявності підстав, до яких законодавець відносить наявність шкоди, протиправну поведінку заподіювача шкоди, причинний зв`язок між шкодою та протиправною поведінкою заподіювача і вину. За відсутності хоча б одного із цих елементів цивільно-правова відповідальність не настає. Для застосування такого заходу відповідальності як відшкодування шкоди слід встановити як наявність у діях винної особи усіх чотирьох елементів складу цивільного правопорушення (протиправної поведінки), так і ступінь вини у розумінні статті 1193 ЦК України. Вищий господарський суд України на зазначені вимоги закону уваги не звернув, не врахував правової позиції Верховного Суду України, висловленої у постанові від 28.01.2015 у справі № 3-210гс14. Крім того, у постанові Вищого господарського суду України від 16.12.2015 не наведено мотивів вирішення доводів та аргументів представника Харківської міської ради щодо суті заявлених позовних вимог і доводів, викладених у касаційній скарзі позивача, щодо невиконання відповідачем встановленого рішенням 23 сесії 5 скликання Харківської міської ради від 20 червня 2008 року № 164/08 обов`язку протягом чотиримісячного строку звернутися до управління земельних відносин для оформлення договору оренди землі (яке відповідно до статті 73 Закону України "Про місцеве самоврядування" є обов`язковим для виконання), що суперечить положенням статті 11111 ГПК України, статті 6 (право на судовий розгляд) Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (ратифікована Законом України від 17.07.1997 № 475/97-ВР) та статті 1 (захист власності) першого протоколу до зазначеної Конвенції, яка є частиною національного законодавства України. При цьому направлення справи на новий розгляд не означає остаточного вирішення справи, отже, й остаточного формування правового висновку у ній. Вказаного висновку Верховний Суд дійшов з огляду на те, що за результатами нового розгляду справи фактично - доказова база в ній може істотно змінитися, адже й сам новий розгляд став наслідком порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин справи, а така зміна, у свою чергу, вплине або може вплинути на правові висновки у справі;

- № 904/4544/18 Верховний Суд, скасовуючи рішення судів попередніх інстанцій та направляючи справу на новий розгляд до суду першої інстанції виходив з того, що на порушення вимог статей 86, 236, 269, 282 ГПК України судами першої та апеляційної інстанцій не надано належної правової оцінки умовам пунктів 2.1.5, 2.3.3, 2.3.6 договору №70ТЕО/16 в їх сукупності, за змістом яких оформлення залізничних перевізних документів на слідування вагонів є обов`язком клієнта (позивача), а не Експедитора, який лише уповноважений надавати інструкції щодо напрямків руху вагонів. При цьому судами не відхилено належним чином доводи відповідача про те, що вказані обставини підтверджуються також договором від 28.12.2015 №ДФ/10027, укладеним між ТОВ "ДТЕК "Східенерго" та ПАТ "Українська залізниця", а причиною необхідності видачі клієнту Товариством змінених інструкцій і, як наслідок, причиною затримки та простою вагонів на станції Городній стала неможливість оформлення позивачем електронного перевізного документа СМГС в програмі АС Клієнт на відправку 18 порожніх вагонів відповідно до інструкції №6352 від 03.03.2017. Згідно з частиною першою статті 530 та частиною першою статті 612 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Однак, судами не досліджено того, що умовами договору №70ТЕО/16 не визначено строку, упродовж якого Експедитор має видати клієнту повторну (змінену) інструкцію у випадку, якщо клієнт не зміг оформити електронний провізний документ СМГС в програмі АС Клієнт за попередньою інструкцією. Крім того, судами не надано належної правової оцінки наведеним відповідачем доводам про те, що лише у зв`язку з прийняттям Радою національної безпеки і оборони України рішення від 15.03.2017 "Про невідкладні додаткові заходи із протидії гібридним загрозам національній безпеці України", введеного в дію Указом Президента України від 15.03.2017 №62/2017, яким припинено переміщення вантажів через лінію зіткнення у межах Донецької та Луганської областей, та згідно з розпорядженням ПАТ "Українська залізниця" від 15.03.2017 №Ц-1/2-2/156 починаючи з 16.03.2017 було запроваджено заборону перевезення вантажів та порожніх вагонів на територію, тимчасово непідконтрольну Україні, тобто до 16.03.2017 відповідної заборони на перевезення вантажів не існувало, в зв`язку з чим позивачем не доведено належними і допустимими доказами неможливості відправки ним саме 03.03.2017 зі станції Городня 18-ти вагонів згідно з наданою Товариством інструкцією №6352 від 03.03.2017. Наведене не виключає наявність підстав вважати, що позивачем не доведено як того, що своєчасне оформлення ним електронних перевізних документів (накладних СМГС) не відбулося саме через нормативну заборону на перетин вагонами лінії зіткнення, так і того, що інструкції Експедитора, які надавалися клієнту в період до 15.03.2017, не могли бути виконані позивачем. Судами першої та апеляційної інстанцій також не спростовано твердження скаржника про те, що підтвердженням недоведеності протиправної поведінки відповідача у простої спірних вагонів на станції Городній є те, що діям Експедитора з самостійної відправки 12 вагонів 14.04.2017 на адресу ПАТ "Веско", станція Дружковка Донецької залізниці, транзитом через залізничні станції Російської Федерації передували дії Товариства з надання клієнту 23.03.2017 інструкції № 8182 на відправку 24 вагонів на адресу ПАТ "Веско", тобто за одним і тим же напрямком на адресу одного і того ж одержувача спірні вагони Експедитор зміг відправити, попередньо оформивши електронну накладну СМГС на ці вагони, а позивач не зміг самостійно вчинити відповідні дії. Наведене не виключає відсутність вини Експедитора у несвоєчасному оформленні позивачем перевізних документів та подальшому простої вагонів. Відтак судами попередніх інстанцій достеменно не з`ясовано, чим була викликана зміна Експедитором інструкцій і чому саме позивач не зміг виконати надані йому інструкції та самостійно оформити залізничні накладні в програмі АС Клієнт. При цьому направлення справи на новий розгляд не означає остаточного вирішення справи, отже, й остаточного формування правового висновку у ній. Вказаного висновку Верховний Суд дійшов з огляду на те, що за результатами нового розгляду справи фактично - доказова база в ній може істотно змінитися, адже й сам новий розгляд став наслідком порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин справи, а така зміна, у свою чергу, вплине або може вплинути на правові висновки у справі.

Враховуючи, що у зазначених справах судами досліджувались різні за змістом докази, які подавались сторонами, та порівнюючи зміст правовідносин (права й обов`язки сторін спору) згідно з відповідним правовим регулюванням, Суд дійшов висновку, що правовідносини у таких справах не є подібними.

Що ж до визначення подібності правовідносин у справах, то Верховний Суд враховує правову позицію, викладену в мотивувальній частині постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 задля юридичної визначеності у застосуванні приписів процесуального закону, які зобов`язують визначати подібність правовідносин, конкретизувала висновки Верховного Суду щодо тлумачення поняття "подібні правовідносини", що полягає у тому, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

Також об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду зазначає, що касаційне провадження у справах залежить виключно від доводів та вимог касаційної скарги, які наведені скаржником і стали підставою для відкриття касаційного провадження.

Водночас самим скаржником у касаційній скарзі з огляду на принцип диспозитивності визначається підстава, вимоги та межі касаційного оскарження, а тому тягар доказування наявності підстав для касаційного оскарження, передбачених, зокрема, пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України (що визначено), покладається на скаржника.

Наведені у касаційній скарзі Товариством доводи фактично стосуються необхідності переоцінки доказів з урахуванням правових висновків у справах, які не є подібними з правовідносинами до цієї справи, яка розглядається, тобто зводяться до заперечення обставин, встановлених судами під час розгляду справи, та перегляду вже здійсненої оцінки доказів у ній.

Саме лише прагнення скаржника здійснити нову перевірку обставин справи та переоцінку доказів у ній не є підставою для скасування оскаржуваних судових рішень попередніх інстанцій, оскільки згідно з імперативними приписами статті 300 ГПК України суд касаційної інстанції не має права вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, додатково перевіряти докази.

До того ж встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 у справі № 373/2054/16-ц).

Що ж до доводів скаржника про те, що суди не дослідили зібрані у справі докази, то об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду зазначає, що обов`язковою умовою для застосування пункту 1 частини третьої статті 310 ГПК України є висновок про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу. При цьому у даній справі заявлені скаржником підстави для касаційного оскарження судового рішення згідно з пунктом 1 частини другої статті 287 цього Кодексу є необґрунтованими.

Таким чином, Верховний Суд вважає безпідставними доводи скаржника про те, що суди не дослідили зібрані у справі докази, оскільки зазначені скаржником підстави касаційного оскарження, передбачені пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, не знайшли свого підтвердження.

Водночас підставою передачі даної справи № 910/4729/20 на розгляд об`єднаної палати Касаційного господарського суду Верховного Суду було визначено необхідність відступлення від висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 01.02.2022 у справі № 904/1806/19 щодо застосування статті 1212 ЦК України у подібних правовідносинах.

Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду не вбачає підстав для відступлення від висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 01.02.2022 у справі № 904/1806/19, оскільки у вказаній справі та у справі яка розглядається № 910/4729/20 досліджувались різні за змістом докази, які подавались сторонами, та порівнюючи зміст правовідносин (права й обов`язки сторін спору) згідно з відповідним правовим регулюванням, Суд дійшов висновку, що правовідносини у таких справах не є подібними, а саме у справі № 904/1806/19 предметом позову було визнання недійсними односторонніх правочинів про припинення зобов`язань зарахуванням зустрічних однорідних вимог, вчинених Товариством у формі заяв про зарахування зустрічних однорідних вимог від 04.12.2018 № 23677, № 23678, № 23679, № 23680; стягнення з Компанії 43 309 678,20 грн, з яких 14 136 617,40 грн заборгованості за орендними платежами за період серпень-листопад 2018 року та 29 173 060,80 грн неустойки у розмірі подвійної плати за користування орендованими вагонами у кількості 68 штук за період з 11.10.2018 по 23.04.2019 відповідно до статті 785 ЦК України (право наймодавця вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення у разі невиконання наймачем обов`язку щодо повернення речі), а у даній справі № 910/4729/20 предметом позову є стягнення з Компанія на користь Товариства 10 925 315,47 грн безпідставно набутих коштів, які підлягають поверненню позивачу на підставі статті 1212 ЦК України.

Враховуючи: те, що суди у даній справі № 910/4729/20 встановили надання дозволу Товариству на повернення 486 транспортних засобів з території окремих районів Донецької та Луганської областей згідно з додатком № 1, який містить, зокрема, номери спірних 68 вагонів; надання Товариству інформації про поточну дислокацію вагонів у кількості 68 одиниць станом на 12.02.2017 та станом на 16.03.2017; підписання сторонами та скріплення печатками у період з березня по грудень 2017 року актів приймання-передачі робіт (надання послуг) на загальну суму 53 588 862,94 грн, а саме від 31.03.2017 № ОУ-0000011 на суму 5 208 730,00 грн, від 30.04.2017 № ОУ-0000016 на суму 5 055 479,22 грн, від 31.05.20177 № ОУ-0000021 на суму 5 203 343,64 грн, від 30.06.2017 № ОУ-0000025 на суму 4 984 461,90 грн, від 31.07.2017 № ОУ-0000030 на суму 5 158 295,34 грн, від 31.08.2017 № ОУ-0000035 на суму 5 194 863,96 грн, від 30.09.2017 № ОУ-0000040 на суму 5 064 488,88 грн, від 31.10.2017 № ОУ-0000045 на суму 5 940 600,00 грн, від 30.11.2017 № ОУ-0000050 на суму 5 781 000,00 грн і від 31.12.2017 № ОУ-0000055 на суму 5 997 600,00 грн, при цьому наведені акти були підписані Товариством без будь-яких зауважень; факт оплати Товариством орендної плати за період з березня по грудень 2017 року у сумі 51 150 000,00 грн; підписання 31.05.2018 сторонами додаткової угоди № 31 до Договору, відповідно до якої з 01.06.2018 орендна плата не нараховується за вагони, які знаходяться на окупованій території, а також внесено зміни у розділ 4 Договору щодо розміру орендної плати за окремими моделями вагонів, - Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду не вбачає підстав для скасування оскаржуваних судових рішень.

Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та практику Суду як джерело права.

Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Відповідно до статті 300 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Статтею 309 ГПК України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

З огляду на викладене Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, оскільки судами було ухвалено рішення з дотриманням норм матеріального та процесуального права, що дає підстави залишити їх без змін.

У зв`язку з тим, що суд відмовляє у задоволенні касаційної скарги та залишає без змін раніше ухвалені рішення та постанову, а також враховуючи, що учасники справи не подавали заяв про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді касаційної інстанції, суд покладає на скаржника витрати зі сплати судового збору за подання касаційної скарги.

Керуючись статтями 129, 308, 309, 315 ГПК України, Верховний Суд

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Металургтранс" залишити без задоволення, а рішення господарського суду міста Києва від 22.06.2021 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 03.11.2021 у справі № 910/4729/20 - без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя І. Булгакова

Судді О. Баранець

О. Васьковський

Т. Дроботова

О. Кібенко

Б. Львов

В. Селіваненко

Н. Ткаченко