Рішення

від 30.08.2022 по справі 397/424/22

ОЛЕКСАНДРІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД КІРОВОГРАДСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 397/424/22

н/п : 2/397/239/22

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

31.08.2022 смт. Олександрівка

Олександрівський районний суд Кіровоградської області у складі:

головуючого судді Максимович І.В.,

секретаря судового засідання Рум`янцевої О.І.,

за участю позивача ОСОБА_1 ,

представника відповідача Шевченко Г.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Редакційно-видавниче об`єднання «Олександрівщина» про стягнення заборгованої заробітної плати та середнього заробітку за час затримки розрахунку,

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернулася до суду з позовом, в якому просить стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Редакційно-видавниче об`єднання «Олександрівщина» на її користь заборгованість із невиплаченої заробітної плати у сумі 18752 грн. та середній заробіток за час затримки виплати заробітної плати у сумі 73897,10 грн., а також сплачений нею судовий збір у розмірі 992,40 грн.; допустити негайне виконання рішення суду відповідно до вимог п.2 ч.1 ст.430 ЦПК України.

В обгрунтування позову вказала, що 19.11.2015 року її було прийнято на посаду головного бухгалтера ТВО РВО «Олександрівщина» за наказом №27. 01.03.2022 року звільнено з вказаної посади за наказом №2 за згодою сторін на підставі п.1 ст.36 КЗпП України. На момент звільнення відповідач не виплатив їй заборговану заробітну плату. На її неодноразові усні вимоги щодо виплати заборгованості, директор ОСОБА_2 обіцяла сплатити після надходження коштів. Однак, протягом тривалого часу цього виконано не було, тому вона змушена звернутися з позовом до суду. На її звернення щодо видачі довідки про заборговану заробітну плату та середньомісячний заробіток, відповідач письмово відмовив. Відповідач порушив вимоги законодавства щодо своєчасної виплати заробітної плати. На час звернення з позовом заборгованість по заробітній платі не виплачена.

Згідно власної інформації, як головного бухгалтера підприємства, заборгованість становить 18752,00 грн.; заробітна плата за останні два місяці роботи становить: за січень 2022 року 11000,00 грн., за лютий 2022 року 11000,00 грн.

Розмір середнього заробітку за період з 02.03.2022 року по 31.08.2022 року становить 73897,10 грн. (131 робочий день х 564,10 грн. середньоденний заробіток = 73897,10 грн).

Ухвалою судді Олександрівського районного суду Кіровоградської області від 02.08.2022 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі у порядку загального позовного провадження, призначено підготовче засідання; задоволено клопотання позивача та витребувано у Товариства з обмеженою відповідальністю «Редакційно-видавниче об`єднання «Олександрівщина» довідки про заборговану ОСОБА_1 заробітну плату та середньомісячний заробіток, розмір заробітної плати за останні 2 місяці роботи (а.с. 29-31).

Ухвалою цього ж суду від 11.08.2022 року задоволено клопотання представника відповідача та долучено до матеріалів справи надані письмові докази; закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті (а.с.52-53).

Позивач у судовому засіданні позовні вимоги підтримала в повному обсязі, з обгрунтувань зазначених у позові, просила задовольнити. Пояснила, що вона відбула відпустку по листопад 2021 року. Розрахунок суми 23295 грн. нею проведено не вірно, оскільки знаходитилася в стані хвилювання. Щодо врахування при винесенні рішення поданих представником відповідача документів про отримання нею ссуду заперечила, оскільки вони не були подані під час підготовчого судового засідання.

Представник відповідача у судовому засіданні позовні вимоги не визнала, заперечила щодо їх задоволення. Пояснила, що довіряла позивачу та не піревіряла її роботу. Позивач займалася бухгалтерією. Позивач останній раз брала відпустку за період з кінця 2020 року по листопад 2021 року. З грудня 2021 року по безерезь 22 року виходить 103 дні, за які вони повинні їй нарахувати розрахункові. Але позивач в 2020 році нарахувала собі відпускні 135 днів, чого не мала права роботи. Згідно Закону України «Про відпустки» бухгалтеру надається 24 дні відпустки та 4 дні згідно Колективного договору, тобто 28 днів. Згідно наказу керівника можливо додати відпустку, але для цього Закон вимогає, щоб працівник працював понаднормово. Бухгалтер понаднормово не працювала. Позивач зверталася до неї з проханням надати їй відпустку на перед тривалістю 7 днів, на що вона, користуючись своєю добротою, погодилася. Розраховані позивачем компенсаційні виплати є завищеними. Крім того, з вказаних компенсаційних виплат не були утримана та врахована ссуда в розмірі 10000 грн., отримана позивачем згідно колективного договору. Вони повинні виплати позивачу компенсацію за 1 день. Таким чином, позивачка, враховуючи ссуду в розмірі 10000 грн., зобов`язана повернути їм кошти в розмірі більше 9000 грн., які вони просять стягнути з неї. Позивач при звільненні повинна була добровільно повернути ссуду при звільненні. Також вона має намір організувати аудиторську перевірку за останні три роки для перевірки бухгалтерської документації.

Заслухавши пояснення учасників процесу та дослідивши матеріали справи, виходячи з принципу розумностіта справедливості, оцінивши докази в їх сукупності, суд вважає, що позов підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Відповідно дост. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка є частиною національного законодавства, кожна людина при визначенні її громадянських прав і обов`язків має право на справедливий судовий розгляд.

Згідно з ч. 1 ст.4, ч. 1 ст.5 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленим цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів, а суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

У відповідності дост. 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно з ч. 1ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цьогоКодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідност. 81 ЦПК України,кожнасторона повиннадовести тіобставини,на яківона посилаєтьсяяк напідставу своїхвимог абозаперечень,крім випадків,встановлених цимКодексом.Докази подаютьсясторонами таіншими учасникамисправи. Доказуванняне можеґрунтуватися наприпущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Відповідно дост. 89 ЦПК України,суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Пленум Верховного Суд України у п. 11 Постанови «Про судове рішення у цивільній справі» від 18.12.2009 № 14 роз`яснив, що у мотивувальній частині рішення слід наводити дані про встановлені судом обставини, що мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини, а також оцінку всіх доказів, розрахунки, з яких суд виходив при задоволенні грошових та інших майнових вимог. Встановлюючи наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовувалися вимоги чи заперечення, визнаючи одні та відхиляючи інші докази, суд має свої дії мотивувати та враховувати, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що пункт першийстатті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свободзобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення ЄСПЛ у справі «Проніна проти України» від 18.07.2006, № 63566/00Л).

Судом встановлено, що на підставі наказу №27 від 19.XI.2015 року ОСОБА_1 з 19.11.2015 року зараховано на посаду бухгалтера РВО «Олександрівщина», що підтверджується записом в трудовій книжці. Згідно запису в єдиному державному реєстрі юридичних осіб №14361450000000617 від 15.12.2017 року на підставі закону «Про реформування державних і комунальних засобів масової інформації» РВО «Олександрівщина» реорганізоване шляхом перетворення в Товариство з обмеженою відповідальністю РВО «Олександрівщина». На підставі наказу №2 від 01.03.2022 року ОСОБА_1 звільнено за згодою сторін п.1 ст.36 КЗпП України з 01.03.2022 року (а.с.14-19).

25.07.2022 року ОСОБА_1 звернулася до директора ТОВ РВО «Олександрівщина» Г.В. Шевченко з заявою, в якій вказала, що 01.03.2022 року вона була звільнена з посади головного бухгалтера ТОВ РВО «Олександрівщина» за згодою сторін та станом на 25.07.2022 року з нею не проведено повного розрахунку. На її усне звернення щодо видачі довідки про заборгованість по її заробітній платі їй було відмовлено, тому вона має намір звернутися з заявою до суду. Просила надати їй довідку про заборгованість по з/платі та середньомісячний розмір її зарплати для подачі документів до суду протягом 3-х робочих днів з дня отримання заяви (а.с.20).

Також, 25.07.2022 року ОСОБА_1 звернулася до директора ТОВ РВО «Олександрівщина» Г.В. Шевченко з заявою, в якій просила видати їй довідку про заборгованість по її з/платі де вказати дату звільнення та середньомісячну з/плату, для подачі заяви до суду (а.с.26).

28.07.2022 року за вих. №13 ОСОБА_1 директором (головним редактором) ТОВ РВО «Олександрівщина» надано лист-відповідь, в якій повідомила, що згідно зі ст.31 Закону України «Про оплату праці» від 24.03.1995 року №108/95-ВР відомості про оплату праці працівника надаються будь-яким органам чи особам лише у випадках, передбачених законодавством, або за згодою чи на вимогу працівника. Відповідно до ст.49 Кодексу законів про працю України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний видати працівникові на його вимогу довідку про його роботу на цьому підприємстві із зазначенням спеціальності, кваліфікації, посади, часу роботи та розміру заробітної плати. І цей перелік є вичерпним. Тобто наведена стаття не передбачає видачі відповідних довідок стосовно інших відомостей (а.с.25).

Відповідно до довідки про заборгованість №6 від 10.08.2022 року, виданої директором ТОВ «РВО «Олександрівщина», заборгованість перед позивачем, згідно бухгалтерських регістрів становить 18752,54 грн. (а.с.39).

Конституція України гарантує кожному громадянину право на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом. Основними законодавчими актами, які регулюють питання оплати праці є Закон України«Про оплату праці»та Кодекс законів про працю України.

Так, згідно ст.43 Конституції України кожен має право, зокрема, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.

Конституційний Суд України в Рішенні від 29 січня 2008 року № 2-рп/2008 зазначив,що право заробляти собі на життя є невід`ємним від права на саме життя, оскільки останнє є реальним лише тоді, коли матеріально забезпечене.

Визначення терміну «заробітна плата» надано в Конвенції Міжнародної організації праці «Про захист заробітної плати» № 95 (ратифікована Україною 30.06.1961), статті 94 КЗпП України, статті 1 Закону України «Про оплату праці». Під заробітною платою, зокрема, розуміється будь-яка винагорода або заробіток, які обчислюються, як правило, у грошовому виразі, та які роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу.

При цьому, поняття «заробітна плата» і «оплата праці», які використовуються у трудовому законодавстві, є рівнозначними в аспекті прав і обов`язків щодо оплати праці, умов їх реалізації та наслідків, що мають настати у разі невиконання цих обов`язків.

Статтею 23 Загальної декларації прав людини, прийнятою Генеральною Асамблеєю ООН 10 грудня 1948 року, передбачено, що кожна людина має право на працю, на вільний вибір роботи, на справедливі і сприятливі умови праці та на захист від безробіття. Кожна людина, без будь-якої дискримінації, має право на рівну оплату за рівну працю. Кожний працюючий має право на справедливу і задовільну винагороду, яка забезпечує гідне людини існування, її самої та її сім`ї, і яка в разі необхідності доповнюється іншими засобами соціального забезпечення.

В силу вимог ч.1 ст.47КЗпП України роботодавець зобов`язаний у день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, письмове повідомлення про нараховані та виплачені йому суми при звільненні (стаття 116) та провести з ним розрахунок у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника.

Відповідно до ст. 116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, проводиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини (справа «Суханов та Ільченко проти України» заяви № 68385/10 та 71378/10, справа «Принц Ліхтенштейну Ганс-Адам II проти Німеччини», заява N9 42527/98 тощо) «майно» може являти собою «існуюче майно» або засоби, включаючи «право вимоги» відповідно до якого заявник може стверджувати, що він має принаймні «законне сподівання»/«правомірне очікування» (legitimate expectation) стосовно ефективного здійснення права власності.

Судом встановлено, що звільнення позивача мало місце 01.03.2022. Проте роботодавцем в день звільнення не проведено розрахунок з позивачем та наявна заборгованість з заробітної плати в розмірі 18752,54 грн., що підтверджується вищевказаною довідкою про заборгованість та свідчить про порушення відповідачем строків виплати заробітної плати позивачу, встановлених статтею 116 КЗпП України.

Дана довідка не спростована відповідачем і є належним та допустимим доказом, що підтверджує дійсний розмір заборгованості відповідача по заробітній платі позивача.

А тому, суд вважає, що права та інтереси позивача були порушенні відповідачем, у зв`язку із чим вони підлягають захисту судом шляхом стягнення з відповідача на користь позивача невиплаченої заробітної плати в сумі 18752,54 грн.

Крім того, не заслуговують на увагу вимоги представника відповідача щодо повернення позивачем отриманої згідно колективного договору ссуди у розмірі 10000 грн.

Суд звертає увагу на те, що в розумінні ст.127КЗпП Українивідрахування іззаробітної платипрацівників дляпокриття їхзаборгованості підприємству,установі іорганізації,де вонипрацюють,можуть провадитисьза наказом(розпорядженням)роботодавця: 1)для поверненняавансу,виданого врахунок заробітноїплати;для поверненнясум,зайво виплаченихвнаслідок лічильнихпомилок;для погашенняневитраченого ісвоєчасно неповерненого авансу,виданого наслужбове відрядженняабо переведеннядо іншоїмісцевості;на господарськіпотреби,якщо працівникне оспорюєпідстав ірозміру відрахування.У цихвипадках роботодавецьвправі видатинаказ (розпорядження)про відрахуванняне пізнішеодного місяцяз днязакінчення строку,встановленого дляповернення авансу,погашення заборгованостіабо здня виплатинеправильно обчисленоїсуми; 2) при звільненні працівника до закінчення того робочого року, в рахунок якого він вже одержав відпустку, за невідроблені дні відпустки. Відрахування за ці дні не провадиться, якщо працівник звільняється з роботи з підстав, зазначених в пунктах 3, 5, 6статті 36 і пунктах 1, 2 і 5статті 40 цьогоКодексу,а такожпри направленніна навчаннята взв`язкуз переходомна пенсію; 3) при відшкодуванні шкоди, завданої з вини працівника підприємству, установі, організації (стаття 136).

Відповідно дост.129ЦПК України не допускаються відрахування з вихідної допомоги, компенсаційних та інших виплат, на які згідно з законодавством не звертається стягнення.

Разом з тим у статті 1215ЦК України передбачено загальне правило, коли набуте особою без достатньої правової підстави майно за рахунок іншої особи не підлягає поверненню.

Згідно з ч.1 зазначеної статті не підлягає поверненню заробітна плата і платежі, що прирівнюються до неї, пенсії, допомоги, стипендії, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю, аліменти та інші грошові суми, надані фізичній особі як засіб до існування, якщо їх виплата проведена фізичною або юридичною особою добровільно, за відсутності рахункової помилки з її боку і недобросовісності з боку набувача ; інше майно, якщо це встановлено законом.

При цьому правильність здійснених розрахунків, за якими була проведена виплата, а також добросовісність набувача презюмуються, і відповідно тягар доказування наявності рахункової помилки та недобросовісності набувача покладається на платника відповідних грошових сум.

Вказаний висновок міститься у постанові Верховного Суду України від 02 липня 2014 року у справі № 6-91цс14 та у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 753/15556/15-ц (провадження № 14-445цс18).

Відповідно до частини четвертої статті 263ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У відповідності до п. 24 постанови ПленумуВерховного СудуУкраїни «Пропрактику застосуваннясудами законодавствапро оплатупраці» від24грудня 1999р.№ 13 при вирішенні спорів, пов`язаних із застосуванням ст. 127 КЗпП України, суди мають враховувати, що вимоги про повернення працівником авансу, виданого в рахунок заробітної плати, і сум, зайво виплачених внаслідок лічильних помилок, а також погашення невитраченого і своєчасно не поверненого авансу, виданого на службове відрядження, переведення до іншої місцевості чи на господарські потреби, розглядаються судами в тому разі, коли роботодавець не має можливості провести відрахування із заробітної плати у зв`язку з тим, що працівник оспорює підстави і розмір останнього, або минув місячний строк для видання відповідного наказу (розпорядження), або з інших причин. До лічильних помилок належать неправильності в обчисленнях, дворазове нарахування заробітної плати за один і той самий період тощо. Не можуть вважатися ними не пов`язані з обчисленнями помилки в застосуванні закону та інших нормативно-правових актів, у тому числі колективного договору.

У своїй постанові від 20.06.2018 р. Верховний Суд України у справі №501/2500/15-ц зазначив, що до лічильних (рахункових) помилок належать неправильності в обчисленнях, дворазове нарахування заробітної плати за один і той самий період тощо. Не можуть вважатися ними не пов`язані з обчисленнями помилки в застосуванні закону та інших нормативно-правових актів, що має місце у цій справі. Це може бути, наприклад, отримання неправильного підсумку при складанні, невірне написання суми, помилки при введенні початкових даних у комп`ютерну програму, які не вимагають правової оцінки. Таким чином, рахункова помилка - це результат неправильного застосування правил арифметики, - не більше того. Різновидом лічильної помилки може бути, наприклад, отримання неправильного результату при додаванні.

Суд зазначає, що позивач звернулася до суду з позовом про стягнення заборгованості по заробітній платі та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. Відповідачем копія ухвали суду від 02.08.2022 року про відкриття провадження та витребування в останнього довідки про заборговану позивачу заробітну плату, копія позову з додатками отримано 08.08.2022 року. Крім того, в зазначеній ухвалі суду відповідачу роз`яснено право у відповідності до ч.1 ст.193 ЦПК України у строк для подання відзиву пред`явити зустрічний позов. Відповідачем відзиву на позов не подано, надано довідку про розмір заборгованості перед позивачем у сумі 18752,54 грн. Контрозрахунку заборгованості відповідачем не надано.

Відповідачем не надано доказів того, що був встановлений факт неправильного нарахування заборгованості по заробітній платі позивачу, чи пов`язаний він саме з рахунковою помилкою та з вини кого (підприємства або працівника, відповідального за нарахування заробітної плати). Крім того, відрахування із заробітної плати працівників для покриття їх заборгованості підприємству, установі і організації, де вони працюють, можуть провадитись за наказом (розпорядженням) роботодавця про відрахування не пізніше одного місяця з дня закінчення строку, встановленого для повернення авансу, погашення заборгованості або з дня виплати неправильно обчисленої суми. Про те наказ (розпорядження) суду не наданий.

До того ж, відповідачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження того, на яких умовах була надана ссуда, чи підлягає вона поверненню чи є безповоротною.

Вказана вимога відповідача може бути самостійною підставою для звернення до суду з даними позовними вимогами та не надає йому право на власний розсуд здійснювати відрахування коштів по заробітній платі.

Проте, відповідачем у встановленому законодавством порядку та строки не було заявлено вимоги про стягнення вказаних грошових виплат з позивача.

Щодо позовної вимоги про стягнення середнього заробітку за час затримки виплати заробітної плати при звільненні суд зазначає наступне.

Відповідно до ст.117 КЗпП України у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені ст.116 цьогоКодексу,при відсутностіспору проїх розмірпідприємство,установа,організація повиннівиплатити працівниковійого середнійзаробіток завесь часзатримки подень фактичногорозрахунку,але небільш якза шістьмісяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.

Таким чином, непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої ст.117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої ст.117 КЗпП України, а саме виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто за весь період невиплати власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум.

Відповідно до пункту 20 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 13 від 24.12.1999 року «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, суд на підставі ст.117 КЗпП стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при не проведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.

У правовійпозиції Верховногосуду Україниу справі№ 6-788цс16від 14.12.2016року,яка враховується судомвідповідно доч.4ст.263ЦПК України,зазначено,щоз урахуванням висновків, що викладені вРішенні Конституційного Суду України від 22 лютого 2012 року №4-рп/2012, є підстави вважати, що невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку.

Таким чином, невиконання рішення суду про стягнення на користь звільненого працівника недоплаченої заробітної плати є підставою для покладення на власника або уповноважений ним орган відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, за весь період невиплати цієї заробітної плати, оскільки вимоги звільненого працівника щодо її виплати є трудовим спором і регулюються нормами трудового права.

Середній заробіток для виплати працівникові компенсації за час затримки розрахунку при звільненні визначається відповідно до ст.27 Закону України "Про оплату праці" за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 (далі - Порядок).

Відповідно до пункту 2 Порядку №100 середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата.

Згідно з пунктом 5 Порядку №100 нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.

За змістом пункту 8 цього Порядку середньоденна заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством - календарних днів за цей період.

Відповідно до висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 06.11.2019 року у справі № 643/14838/16-ц (провадження № 61-25535св18) при обчисленні розміру середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку підлягає застосуванню формула, за якою обрахуванню підлягає період затримки за робочі дні виходячи із середньоденного заробітку, обчисленого відповідно до положень порядку.

Враховуючи, що звільнення позивача відбулось 01.03.2022, середня заробітна плата позивача повинна обчислюватися з виплат, отриманих нею за попередні два місяці роботи, а саме за січень та лютий 2022.

Відповідно додовідки продоходи від10.08.2022№5,виданої директоромТОВ «РВО«Олександрівщина» заробітнаплата позивачаза січень2022становить -11000грн.,кількість відпрацьованихднів 19;за лютий2022 11000грн.,кількість відпрацьованихднів 20.Середньомісячна заробітнаплата становить 11000грн.;середньоденна заробітнаплата 564,10грн.

Середній заробіток позивача за час затримки розрахунку при звільненні за період з 02.03.2022 року (наступного дня після звільнення) по 31.08.2022 року (граничний шестимісячний строк стягнення даного виду виплати та день постановлення рішення) становить 73897,10 грн. (131 робочий день х 564,10 грн.).

При цьому, суд враховує, що відповідно до ч.6 ст.6 Закону України № 2136-IX від 15.03.2022 « Про організаціютрудових відносинв умовахвоєнного стану» у період дії воєнного стану не застосовуються норми ст.73 КЗпП України (щодо встановлення святкових і неробочих днів).

Таким чином, кількість робочих днів у березні 2022 року становить 23 дні, у квітні 2022 року 21 день, у травні 2022 року 22 дні, у червні 2022 року 22 дні, у липні 2022 року 21 день, у серпні 2022 року 23 дні.

Тобто, загальна кількість робочих днів за період з березня по серпень 2022 року становить 131 день.

Відповідно до абз. 5 п. 6постанови Пленуму Верховного СудуУкраїни № 13 від 24.12.1999 «Про практику застосування законодавства про оплату праці»судам роз`яснено, що, задовольняючи вимоги про оплату праці, суд має навести в рішенні розрахунки, з яких він виходив при визначенні сум, що підлягають стягненню. Оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов`язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов`язкових платежів, про що зазначає в резолютивній частині рішення.

Згідно з п.171.1ст.171 Податкового кодексу України, особою, відповідальною за нарахування, утримання та сплату (перерахування) до бюджету податку з доходів у вигляді заробітної плати, є роботодавець, який виплачує такі доходи на користь платника податку.

З огляду на викладене, оскільки відповідачем зазначений розрахунок не спростовано, та судом встановлено порушення трудового законодавства та законних прав позивача, суд вважає за необхідне задовольнити позовні вимоги позивача про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та стягнути з відповідача на користь позивача вказаний заробіток у сумі 73897,10 грн. з послідуючим утриманням з цієї суми податків та обов`язкових платежів.

З огляду на положення п. 2 ч. 1ст. 430 ЦПК України, суд приходить до висновку про необхідність допустити до негайного виконання стягнення з відповідача на користь позивача заробітної плати за один місяць.

Відповідно до ч.1 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Згідно з п.1 ч.1 ст.5 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі у справах про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі.

Згідно ч. 6 ст. 141 ЦПК України якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Згідно п.п.1 п.1 ч.2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» за подання до суду позовної заяви майнового характеру, яка подана фізичною особою судовий збір справляється в розмірі 1 відсотку ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Позивачем заявлена вимога про стягнення з відповідача заборгованості з виплати заробітної плати в розмірі 18752,00 грн., при цьому судовий збір не сплачувався.

Враховуючи, що судом вимога позивача про стягненння заборгованості по заробітній платі задоволена, з відповідача на користь держави підлягає стягненню судовий збір в розмірі 992,40 грн. (1% ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб).

Окрім того позивачем заявлено вимогу про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 73897,10 грн., та за дану вимогу сплачено судовий збір в розмірі 992,40 грн. (1% ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб). Позовна вимога в цій частині задоволена в повному обсязі. Отже, витрати по сплаті судового збору підлягають стягненню з відповідача на користь позивача.

Зважаючи на викладене, на підставі ст.141 ЦПК України з відповідача на користь держави підлягає стягненню судовий збір у розмірі 992,40 грн. за вимогу про стягнення заробітної плати, та на користь позивача за вимогу про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 992,40 грн.

Керуючись ст.ст. 12, 13, 76-81, 89, 206, 259, 263, 264, 265 ЦПК України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Позов ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Редакційно-видавниче об`єднання «Олександрівщина» про стягнення заборгованої заробітної плати та середнього заробітку за час затримки розрахунку задовольнити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Редакційно-видавниче об`єднання «Олександрівщина» на користь ОСОБА_1 заборгованість із невиплаченої заробітної плати у сумі 18752 (вісімнадцять тисяч сімсот п`ятдесят дві) гривні.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Редакційно-видавниче об`єднання «Олександрівщина» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки виплати заробітної плати за період з 02.03.2022 року по 31.08.2022 року у сумі 73897 (сімдесят три тисячі вісімсот дев`яносто сім) гривень 10 (десять) копійок з утриманням з цієї суми податків та інших обов`язкових платежів.

Стягнути зТовариства зобмеженою відповідальністю«Редакційно-видавничеоб`єднання «Олександрівщина»на користь ОСОБА_1 понесені нею судові витрати на оплату судового збору у розмірі 992 гривні 40 копійок.

Стягнути зТовариства зобмеженою відповідальністю«Редакційно-видавничеоб`єднання «Олександрівщина»на користь держави судовий збір в сумі 992гривні 40 копійок.

Рішення суду у частині стягнення заробітної плати за один місяць допустити до негайного виконання.

Нарішеннясуду протягом30днівз дняйогопроголошення можебути подана апеляційна скаргадо Кропивницького апеляційногосуду.

Повний текст рішення складено 07.09.2022 року.

Позивач: ОСОБА_1 , адреса проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП - НОМЕР_1 .

Відповідач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Редакційно-видавниче об`єднання «Олександрівщина», адреса місця знаходження: 27300, Кіровоградська область, Кропивницький район, смт. Олександрівка, вул. Вишнева,1Д, код ЄДРПОУ 33064375.

Суддя: І.В. Максимович