Рішення

від 05.06.2022 по справі 640/26079/21

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

06 червня 2022 року м. Київ № 640/26079/21

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Васильченко І.П., за участю секретаря судових засідань Баженовій А.С., розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ІТМ-УКРАЇНА»

до Головного управління ДПС у м. Києві

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень

за участі представників сторін:

від позивача: Поліщук П.П.,

від відповідача: Макаренко Ю.С.

На підставі ч. 1 ст. 250 Кодексу адміністративного судочинства України в судовому засіданні 06 червня 2022 року проголошено скорочене (вступна та резолютивна частини) судове рішення. Виготовлення рішення у повному обсязі відкладено, про що повідомлено осіб, які брали участь у розгляді справи, з урахуванням вимог ч. 3 ст. 243 названого Кодексу. Під час проголошення скороченого (вступної та резолютивної частин) судового рішення сторонам роз`яснено зміст судового рішення, порядок і строк його оскарження, а також порядок отримання повного тексту рішення.

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «ІТМ-УКРАЇНА» (далі-позивач/ТОВ «ІТМ-УКРАЇНА» ) звернулося до Окружного адміністративного суду м. Києва із позовною заявою до Головного управління Державної податкової служби у м. Києві(далі - відповідач/ГУ ДПС у м. Києві), в якій просить суд: визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення №00619760702 від 17.08.2021 року та №00619750702 від 17.08.2021 року, що винесені на підставі акту №55399/26-15-07-02-04-17/40909120 від 15.07.2021 року.

Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 22 вересня 2021 року справа прийнята до провадження, встановлено здійснювати розгляд справи в порядку загального позовного провадження, призначено підготовче засідання.

Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 10 лютого 2022 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що податкове повідомлення-рішення прийнято за відсутності у діях позивача порушень приписів податкового законодавства, на підставі висновків акта перевірки, які не відповідають дійним обставинам справи. Так, на думку позивача, висновки контролюючого органу щодо нереального характеру господарських операцій позивача із контрагентами ТОВ «ТД ПК-ГРУП» (попередня назва ТОВ «Нью Тест») спростовуються належним чином оформленими первинними документами. Ці документи були об`єктом дослідження та аналізу контролюючого органу і стосовно них жодних зауважень не надходило. Отже, на думку позивача, висновки акта перевірки здійснено на підставі припущень та міркувань, що не передбачено чинним законодавством. Всі контрагенти позивача на час здійснення господарських операцій мали необхідний обсяг цивільної та податкової правоздатності, оскільки перебували на обліку в органах податкової служби та мали свідоцтво платника податку на додану вартість. При цьому, податкове законодавство не ставить в залежність податковий облік (стан) певного платника податку від інших осіб, від фактичної сплати контрагентом податку до бюджету, від господарських та виробничих можливостей.

Відповідач позовні вимоги не визнав, просив у задоволенні позову відмовити повністю, оскільки податкове повідомлення-рішення прийнято правомірно та у відповідності із вимогами законодавства в результаті виявлених під час перевірки порушень. При цьому відповідач стверджує, що на основі поданої звітності проведено аналіз щодо наявності фізичних можливостей проводити господарську діяльність та за результатами такого аналізу встановлено, що господарська діяльність ТОВ «ТД ПК-ГРУП» (попередня назва ТОВ «Нью Тест») має ознаки нереальності здійснення операцій, а саме: відсутній рух активів, зобов`язань чи власного капіталу у процесі здійснення господарської операції; відсутні фізичні, технічні та технологічні можливості для вчинення задекларованих господарських операцій; відсутній кваліфікований персонал; кількість працюючих - не можливо встановити, так як підприємствами не подано податковий розрахунок сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податків, і сум утриманого з них податку за формою №1ДФ за перевіряємий період; відсутні основні фонди; відсутність реального ланцюга постачання товарно-матеріальних цінностей та надання послуг. Також на думку контролюючого органу, відсутня будь-яка інформація, що підтверджує наявність у контрагентів достатньої кількості трудових ресурсів, обладнання, основних засобів для здійснення операцій з продажу товарів (робіт, послуг) за їх кількісними та якісними характеристиками, зазначених ним в зареєстрованих податкових накладних. Таким чином, відповідач дійшов висновку, що реальність здійснення господарських операцій підприємствами постачальниками належним чином документально не доведено, а також зазначив, що наслідком для податкового обліку є фактичний рух активів.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва встановив наступне.

Як встановлено судом, на підставі наказу ГУ ДПС у м. Києві від 31.05.2021 №4490-п проведено документальну планову виїзну перевірку ТОВ «ІТМ-УКРАЇНА».

Актом перевірки №55399/26-15-07-02-04-17/40909120 від 15.07.2021 року зафіксовано висновки контролюючого органу про порушення ТОВ «ІТМ-УКРАЇНА» вимог податкового законодавства, а саме:

- пп. 134.1.1. п. 134 ст. 134 Податкового Кодексу України від 02 грудня 2010 року №2755-VI, зі змінами та доповненнями ст. 9 Закону України №996-XIV, П (С) БО 16 «Витрати» в результаті чого стало заниження податку на прибуток в періоді, що перевірявся на загальну суму 1661142 грн., в тому числі за 2017 рік на суму 215116 грн., за 2018 рік на суму 1225001 грн. за 2019 рік на суму 221025 гривень;

- п. 198.1, п.198.2, п.198.3, п.198.6 ст.198, п.201.10 ст.201 Податкового Кодексу України від 02 грудня 2010 року №2755-VI, зі змінами та доповненнями, в результаті чого занижено податок на додану вартість на загальну суму 1845713 грн., а саме: серпень 2017 року у сумі 98366 грн., вересень 2017 року у сумі 94055 грн., листопад 2017 року у сумі 11858 грн., січень 2018 року у сумі 188442 грн., лютий 2018 року у сумі 98297 грн., березень 2018 року у сумі 381136 грн., квітень 2018 року у сумі 35993 грн., травень 2018 року у сумі 26682 грн., червень 2018 року у сумі 54336 грн., липень 2018 року у сумі 2450 грн., серпень 2018 року у сумі 24266 грн., вересень 2018 року у сумі 207447 грн., жовтень 2018 року у сумі 22694 грн., листопад 2018 року у сумі 354008 грн., грудень 2018 року у сумі 31920 грн., червень 2019 року у сумі 74480 грн., серпень 2019 року у сумі 33972 грн., вересень 2019 року у сумі 6795 грн., жовтень 2019 року у сумі 63416 грн., грудень 2019 року у сумі 35000 грн;

- п. 46.1 ст. 46 пп.47.1.1 п. 47.1 ст. 47, ст. 51, п.70.16 ст. 70, пп.176.2 «б», п. 176.2 ст. 176 Податкового Кодексу України від 02 грудня 2010 року №2755-VI, зі змінами та доповненнями, п. 1.2., п.3.3 Наказу Міністерства фінансів України від 13.01.2015 за №4 «Про затвердження форми Податкового розрахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку і сум утриманого з них податку (форма №1ДФ) та Порядку заповнення та подання податковими агентами Податкового розрахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, і сум утриманого з них податку», щодо подання недостовірних даних про отримувача доходів у звіті за 4 кв 2018 року, що призвело до зміни платника податку;

- п. 8 статті 9 Закону України від 08 липня 2010 року №2464-VI «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування», зі змінами та доповненнями, пп.4.3.6 п. 4.3 розділу IV Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 20 квітня 2015 р. №449, щодо не своєчасної сплати єдиного соціального внеску в бюджет в грудні 2017 року у сумі 10242,82 гривні.

Не погодившись з висновками акту перевірки, ТОВ «ІТМ-УКРАЇНА» подало заперечення на акт перевірки вих. № 11/0/7-21 від 29.07.2021 року, за результатами розгляду яких ГУ ДПС у м. Києві висновки акту залишено без змін, а заперечення без задоволення.

На підставі висновків Акту перевірки №55399/26-15-07-02-04-17/40909120 від 15.07.2021 року відповідачем винесено податкові повідомлення-рішення від 17.08.2021 року:

- №00619760702, яким збільшено суму грошового зобовязання з податку на прибуток підприємств який сплачують інші підприємства на суму 2 213 071,00 грн.;

- №00619750702, яким збільшено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) на суму 2 307 141,00 грн.

Позивач, вважаючи вищевказані податкові повідомлення-рішення протиправними, звернувся до суду із позовом за захистом своїх порушених прав та законних інтересів.

Досліджуючи надані сторонами докази, аналізуючи наведені міркування та заперечення, оцінюючи їх в сукупності, суд бере до уваги наступне.

Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Положенням пункту 14.1.36 статті 14 Податкового кодексу України (далі - ПК України, у редакції, яка діяла на час спірних правовідносин) передбачено, що господарська діяльність - діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Об`єктом оподаткування можуть бути майно, товари, дохід (прибуток) або його частина, обороти з реалізації товарів (робіт, послуг), операції з постачання товарів (робіт, послуг) та інші об`єкти, визначені податковим законодавством, з наявністю яких податкове законодавство пов`язує виникнення у платника податкового обов`язку (пункт 22.1 статті 22 ПК України).

Згідно з підпунктом 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 ПК України об`єктом оподаткування є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього Кодексу.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 ПК України до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів (у тому числі у зв`язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу; ґ) ввезення товарів та/або необоротних активів на митну територію України.

Згідно з пунктом 198.3 статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів та наданням послуг; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи); ввезенням товарів та/або необоротних активів на митну територію України.

Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах провадження господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 198.6 статті 198 ПК України визначено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями (тимчасовими, додатковими та іншими видами митних декларацій, за якими сплачуються суми податку до бюджету при ввезенні товарів на митну територію України), іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними у абзаці першому цього пункту документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Податкові накладні, отримані з Єдиного реєстру податкових накладних, є для отримувача товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Відповідно до пункту 201.1 статті 201 ПК України на дату виникнення податкових зобов`язань платник податку зобов`язаний скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, кваліфікованого електронного підпису уповноваженої платником особи та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановлений цим Кодексом термін.

У податковій накладній зазначаються в окремих рядках такі обов`язкові реквізити: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата складання податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім`я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця). У разі постачання/придбання філією (структурним підрозділом) товарів/послуг, яка фактично є від імені головного підприємства - платника податку стороною договору, у податковій накладній, крім податкового номера платника податку додатково зазначається числовий номер такої філії (структурного підрозділу); д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім`я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; і) код товару згідно з УКТ ЗЕД, для послуг - код послуги згідно з Державним класифікатором продукції та послуг; платники податків, крім випадків постачання підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України, мають право зазначати код товару згідно з УКТ ЗЕД або код послуги згідно з Державним класифікатором продукції та послуг неповністю, але не менше ніж чотири перших цифри відповідного коду; й) індивідуальний податковий номер.

Згідно з пунктом 201.4 статті 201 ПК України платники податку в разі здійснення постачання товарів/послуг, постачання яких має безперервний або ритмічний характер: покупцям - платникам податку - можуть складати не пізніше останнього дня місяця, в якому здійснено такі постачання, зведені податкові накладні на кожного платника податку, з яким постачання мають такий характер протягом періоду, за який складається така податкова накладна, з урахуванням усього обсягу постачання товарів/послуг відповідному платнику протягом такого місяця; покупцям - особам, не зареєстрованим платниками податку, - можуть складати не пізніше останнього дня місяця, в якому здійснено такі постачання, зведену податкову накладну з урахуванням всього обсягу постачання товарів/послуг таким покупцям, з якими постачання мають такий характер, протягом такого місяця.

Перевіряючи правомірність висновків податкового органу щодо відсутності реального характеру господарських операцій між позивачем та контрагентами, які були покладені в основу оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, суд дійшов висновку про наступне.

Відповідно до пункту 44.1 статті 44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.1999 №996-XIV (далі - Закон України №996-XIV) господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства; первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію; фінансова звітність - звітність, що містить інформацію про фінансовий стан та результати діяльності підприємства.

Згідно з частинами першою та другою статті 3 Закону України №996-XIV метою ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності є надання користувачам для прийняття рішень повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансовий стан та результати діяльності підприємства. Бухгалтерський облік є обов`язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Частиною першою статті 9 Закону України №996-XIV визначено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Відповідно до частини другої статті 9 Закону України №996-XIV первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов`язкові реквізити, якщо інше не передбачено окремими законодавчими актами України: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Первинні документи, складені в електронній формі, застосовуються у бухгалтерському обліку за умови дотримання вимог законодавства про електронні документи та електронний документообіг.

Неістотні недоліки в документах, що містять відомості про господарську операцію, не є підставою для невизнання господарської операції, за умови, що такі недоліки не перешкоджають можливості ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, та містять відомості про дату складання документа, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції тощо.

Отже, документальному підтвердженню підлягає одна із вищезазначених подій, і якщо ця подія оформлена первинним документом, що містить усі обов`язкові реквізити, визначені частиною другою статті 9 Закону України №996-XIV, зазначена обставина є належним доказом реальності господарської операції.

Відповідно до вимог пунктів 2.1, 2.4, 2.15 статті 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 №88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 05.06.1995 №168/704, первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, які містять відомості про господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення; господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов`язань і фінансових результатів.

Первинні документи повинні мати такі обов`язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Первинні документи підлягають обов`язковій перевірці (в межах компетенції) працівниками, які ведуть бухгалтерський облік, за формою і змістом, тобто перевіряється наявність у документі обов`язкових реквізитів та відповідність господарської операції чинному законодавству у сфері бухгалтерського обліку, логічна ув`язка окремих показників.

Аналіз зазначених норм свідчить про те, що будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичне здійснення господарської операції відсутнє, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені законодавством.

Наведене відповідає правовому висновку Верховного Суду, наведеному у постанові від 16.03.2021 у справі № 580/2490/19.

З урахуванням викладеного для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Крім того, господарські операції для визначення податкового кредиту мають фактично відбутись, вони повинні підтверджуватись належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, які відображають реальність таких операцій, а також такі операції мають спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Судом встановлено, що у період перевірки позивач декларував господарські взаємовідносини з ТОВ «ТД ПК-ГРУП» (попередня назва ТОВ «Нью Тест»).

Між ТОВ «НЬЮТЕСТ» (виконавець) та ТОВ «ІТМ-УКРАЇНА»(замовник) укладено договір №08/4 2017 від 26.03.2017 року про надання комплексних робіт з сертифікації продукції. Відповідно до умов договору замовник доручає, а виконавець зобов`язується виконати комплексні роботи з організації технічного нагляду за сертифікованою продукцією обладнання інтелектуальної мережі платформи MEDIO SCP Mobile 1.4.1 SP6. Власником прав інтелектуальної власності зразків продукції є АО «Ситроникс Телеком Солюшнс». Роботи за договором виконуються згідно переліку робіт, який визначається «Календарним планом виконання робіт», що є невід`ємною частиною Договору. Замовник на підставі довіреності від власника зобов`язаний в порядку передоручення видати виконавцю завірену довіреність без подальшого передоручення. Замовник зобов`язаний забезпечити надання виконавцю зразків для випробувань та діючу на них документацію відповідно до «Переліку та порядку передачі документації, інформаційних матеріалів, зразків продукції та тестового обладнання» (додаток №2), що є невід`ємною частиною договору, в строки, вказані у Додатку №1. Про передачу зразків для випробувань та діючої документації на них сторони складають відповідний Акт прийому-передачі, який є невід`ємною частиною цього Договору. Зразки продукції підлягають поверненню Замовнику після виконання робіт визначених Договором та їх оплати Замовником. Виконавець проводить випробування зразків продукції у акредитованій лабораторії відповідно до нормативних документів щодо сертифікації та нормативних документів на заявлений зразок продукції. За необхідності Замовник забезпечує створення необхідних тестових конфігурацій та здійснює управління режимами функціонування зразків продукції та тестового обладнання.

Додатком №1 до договору визначено календарний план виконання робіт.

Додатком №2 до договору визначено перелік та порядок передачі виконавцю документації, інформаційних матеріалів, зразків продукції та тестового обладнання.

Додатком №3 затверджено форму акту приймання робіт (етапу робіт).

Аналогічні договори були також укладені 20.09.2017 року №09/4 2017, від 30.10.2017 року №171001, від 05.09.2018 року №180905-НА, від 06.09.2018 року №180901, від 18.12.2018 року №181218-ТН, від 28.08.2019 року №190828-НА, від 28.08.2019 року №190828, від 14.11.2019 року №191114.

На підтвердження виконання вказаних договорів позивачем надано акт виконання робіт (послуг), податкові накладні, платіжні доручення, рахунки-фактури.

При цьому, контролюючим органом, здійснено аналіз господарської діяльності контрагента, що виконував зазначені роботи та встановлено наступне.

«Згідно бази даних ІС «Податковий блок» встановлено, що ТОВ "ТД ПК-ГРУП" (попередня назва ТОВ "Ньютест")(код 37962687) зареєстровано 02.11.2011 № 10721020000027002. Підприємство знаходиться на обліку в ГУ ДПС У М.КИЄВІ (ШЕВЧЕНКІВСЬКИЙ Р-Н М.КИЄВА)

Основний вид діяльності - 46.51-ОПТОВА ТОРГІВЛЯ КОМП`ЮТЕРАМИ, ПЕРИФЕРІЙНИМ УСТАТКОВАННЯМ І ПРОГРАМНИМ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯМ.

Згідно поданої до ДПС звітності, середня чисельність працюючих в періоді взаємовідносин складала: 2017 рік - 4 особи (в тому числі директор), 2018 рік - 9 осіб (в тому числі ОСОБА_1 , в перевіряємому періоді є засновником/керівником 2 СГ, ОСОБА_2 , зареєстрований як ФОП та здійснює діяльність 47.91-РОЗДРІБНА ТОРГІВЛЯ, ЩО ЗДІЙСНЮЄТЬСЯ ФІРМАМИ ПОШТОВОГО ЗАМОВЛЕННЯ АБО ЧЕРЕЗ МЕРЕЖУ ІНТЕРНЕТ, ОСОБА_3 - в перевіряємому періоді є засновником 5 СГ та керівником З СГ), 2019 рік - 4 (в тому числі директор). З червня 2020 підприємство до ДПС не звітує. Інформація, щодо об`єктів оподаткування - відсутня. Наявна податкова інформація, що керівник, головний бухгалтер та засновник (з 18.06.2020) ДЖИКІЯ ІРАКЛІ (код 2813722637) повідомив що немає відношення до реєстрації та ведення фінансово-господарської діяльності.».

Під час проведення перевірки контролюючим органом здійснено висновок щодо штучного формування податкового кредиту з причин відсутності у ТОВ «НЬЮТЕСТ»: ланцюгу походження та руху товарів, необхідних умов для здійснення господарських операцій (приміщень для зберігання, засобів для перевезення (навантаження, розвантаження) та виробництва вищезазначених товарів), відсутності чисельності для ведення діяльності у задекларованих обсягах.

Інших доказів на підтвердження реальності здійснених господарських операцій з вищевказаним контрагентом позивачем не надано, проте позивач вважає, що зазначених вище первинних документів достатньо для підтвердження реальності здійснених господарських операцій.

Дослідивши надані позивачем документи на придбання ним товару у зазначених вище контрагентів, суд зауважує, що позивачем надано виключно документи, які фіксують факт укладання правочинів (договори) та їх результати (податкові накладні, видаткові накладні, платіжні доручення). Однак, матеріали справи не містять підтвердження фактичного виконання сторонами договірних зобов`язань, тобто доказів вчинення певних дій у ході постачання та реалізації товарів, що є предметом договорів, в т.ч. про фактичний рух активів.

При цьому, всі договори є повністю ідентичними і не містять жодних розбіжностей або індивідуальних особливостей, контрагент та його контрагенти віднесені до категорії ризикових платників.

Крім того, надані позивачем акти виконаних робіт містять загальну інформацію про виконані роботи, не містять конкретної детальної інформації, які саме роботи було надано замовнику.

Також, суд критично оцінює доводи позивача про те, що доказом виконання контрагентом робіт за договорами є сертифікати відповідності, протоколи випробувань, тощо оскільки вказані документи жодним чином не підтверджують виконання робіт ТОВ «НЬЮТЕСТ», а лише засвідчують відповідність обладнання.

Таким чином, досліджені судом документи не підтверджують факту проведення господарських операцій та містять недоліки при їх складанні.

Згідно з вимогами статті 44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Отже, наведеними нормами передбачено, по-перше, обов`язок платника податків вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, крім того, надавати посадовим особам контролюючого органу документи, необхідні для проведення контролюючим органом перевірки, крім випадків їх виїмки або іншого вилучення правоохоронними органами.

Згідно зі статтею 1 Закону України від 16 липня 1999 року N 996-XIV Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні (далі Закон № 996-XIV) первинним документом є документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до частини першої статті 9 Закону № 996-XIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства. Водночас за відсутності факту придбання / реалізації товарів (робіт, послуг) відповідні суми не можуть включатися до складу доходів / витрат для цілей оподаткування податком на прибуток або податкових зобов`язань та податкового кредиту для цілей оподаткування податком на додану вартість навіть за наявності формально складених документів або сплати грошових коштів.

У податковому обліку операції з постачання товарів (послуг) та суми ПДВ в ціні товару (послуг), які були предметом постачання, повинні бути підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, які містять відомості про господарську операцію, підтверджують її фактичне здійснення та понесені у зв`язку з цією операцією фінансові витрати. Податковий кредит, крім іншого, має бути обов`язково підтверджений податковою накладною.

Встановлюючи обов`язкове підтвердження платником податків задекларованих показників податкового обліку належними документами, законодавець презюмує, що ці документи мають відображати реальний стан речей щодо задекларованих об`єктів оподаткування.

Превалювання сутності над формою (операції обліковуються відповідно до їх сутності, а не лише виходячи з юридичної форми), як один із принципів бухгалтерського обліку, закріплений в статті 4 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", та відповідає сутності податкового обліку, який відповідно до частини другої статті 3 цього Закону ґрунтується на даних бухгалтерського обліку.

Надання контролюючому органу належним чином оформлених документів, передбачених правовими нормами, з метою одержання податкова вигоди є підставною для її одержання, якщо контролюючий орган не встановив і не довів, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні, суперечливі або ґрунтуються на інших документах, недійсність даних в яких установлена судом.

Про необґрунтованість податкової вигоди можуть свідчити підтверджені доказами доводи контролюючого органу, зокрема про наявність таких обставини, як: неможливість реального здійснення операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться виробником товару, підприємницької діяльності; відсутність необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, господарської діяльності у зв`язку з відсутності управлінського або технічного персоналу, основних фондів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів; облік для цілей оподаткування тільки тих господарських операцій, які безпосередньо пов`язані з виникненням податкової вигоди, якщо для цього виду діяльності також потрібне здійснення й облік інших господарських операцій; здійснення операцій з товаром, що не вироблявся або не міг бути вироблений в обсязі, зазначеному платником податків у документах обліку; відсутність документів обліку.

Такий висновок щодо оцінки документів, наданих платником податків на підтвердження даних податкового обліку, зробив Верховний Суд України в постанові від 27.03.2012 у адміністративній справі за позовом ПП Ангара до ДПІ у Печерському районі м. Києва, Головного управління Державного казначейства України в м. Києві, за участю прокурора м. Києва про скасування податкового повідомлення-рішення та відшкодування податку на додану вартість.

Відступу від такої правової позиції Велика Палата Верховного Суду не зробила.

Відповідно до сталої судової практики (зокрема, постанова Верховного Суду України від 20 січня 2016 року у справі № 826/11531/14, постанови Верховного Суду від 24 січня 2018 року у справі № 2а-19379/11/2670, від 19 листопада 2019 року у справі № 826/487/16, від 10 вересня 2020 року у справі № 0840/3457/18), від 26 лютого 2021 року № 280/4795/18, надання податковому органу належним чином оформлених документів, передбачених законодавством про податки та збори, з метою одержання податкової вигоди є підставою для її одержання, якщо податковий орган не встановив та не довів, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі, є наслідком укладення нікчемних правочинів або коли відомості ґрунтуються на інших документах, недійсність даних в яких установлена судом. Про необґрунтованість податкової вигоди можуть свідчити підтверджені доказами доводи податкового органу, зокрема, про неможливість реального здійснення платником податків зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться виробником товару, підприємницької діяльності; відсутність необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності у зв`язку з відсутністю управлінського або технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів; відсутність первинних документів обліку.

Отже, при оцінці обґрунтованості заявленої податкової вигоди адміністративний суд має оцінити обставини вчинення відповідних господарських операцій в їх сукупності та дослідити фактичні правовідносини учасників поставок, перевірити дійсний рух активів у процесі виконання операцій та встановити зв`язок складених первинних документів з реальними фактами господарської діяльності.

Суд звертає увагу на те, що довести правомірність своїх дій чи бездіяльності відповідно до принципу офіційності в адміністративному судочинстві зобов`язаний суб`єкт владних повноважень.

Відповідно до принципу змагальності суб`єкт господарювання зобов`язаний заперечувати проти доводів суб`єкта владних повноважень та надати докази на спростування таких доводів, тобто довести належними доказами, що оспорювані податковим органом господарські відносини з певними контрагентами мали реальний характер.

Разом з тим, відповідно до частини першої статті 626 Цивільного Кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Отже, договір свідчить лише про намір виконання дій (операцій) в майбутньому, а не про їх фактичне виконання.

Відповідно до наведеного вище визначення терміну господарська операція пов`язане не з фактом підписання договору, а з фактом руху активів платника податків та руху його капіталу. З огляду на вказане суд зазначає, що договір не є первинним обліковим документом для цілей бухгалтерського обліку, а тому не є підтвердженням фактичного здійснення господарської операції.

За змістом статті 201 Податкового кодексу України податкова накладна це документ, яким користуються платники ПДВ для обліку податкового зобов`язання та податкового кредиту. Отже, податкова накладна також не є первинним документом, який підтверджує фактичне здійснення господарської операції.

Жодних пояснень чи доказів на спростування цих суперечностей та невідповідностей позивач не надав.

З огляду на вказане суд вважає, що позивачем на підтвердження виконання господарських договорів, реальність яких не визнається відповідачем, не надано документів, які підтверджують фактичний рух його активів та реальні зміни в майновому стані, а одних лише видаткових накладних недостатньо для здійснення висновку про реальність виконання цих договорів. Фактично, крім документів у паперовому вигляді, які підтверджують факт укладення договорів, складення видаткових і податкових накладних, а також проведення оплати, інших доказів на підтвердження реальності господарських відносин позивачем суду не надано. Проте договори, податкові та видаткові накладні не є тими первинними документами, які підтверджують фактичний рух активів і реальне постачання товару від постачальників позивачу.

Сам факт наявності у позивача податкових чи-то видаткових накладних, виписаних від імені постачальника, або інших документів, складених з посиланням на поставку товарів (послуг) не є безумовним доказом реальності господарських операцій з ним, якщо інші обставини свідчать про недостовірність інформації в цих документах.

Крім того, за відомостями Державних реєстрів жодний з контрагентів позивача не має речових прав на нерухоме майно в України.

Наявні ж у позивача договори, видаткові та податкові накладні по суті фіксують лише сам факт укладення правочинів, відображають лише паперову суть договору і не є тими документами, які підтверджують реальне здійснення господарських операцій.

Предметом доказування у справах, спір в яких стосується зазначеного права платника податків, становлять, зокрема обставини щодо факту здійснення операції з постачання товару (послуги) в разі, якщо контролюючий орган виключив з податкового обліку суми податкового кредиту та (або) витрат з підстав нереальності (безтоварності) операції.

У такому випадку документи підлягають оцінці з врахуванням всіх обставин, в тому числі й обставин щодо характеру діяльності постачальника. Лише сукупність обставин може свідчити на користь висновку про реальність або неможливість фактичного проведення господарських операцій.

Така правова позиція неодноразово висловлювалася Верховним Судом, зокрема у постановах від 20.02.2018 у справі № 809/117/13-а, від 29.07.2020 у справі №200/5834/19-а, від 11.09.2019 у справі №814/1932/17, від 28.10.2019 у справі №280/5058/18, від 28.10.2020 у справі 640/3516/19.

У разі надання контролюючим органом доказів, які в сукупності з іншими доказами у справі свідчать, що документи, на підставі яких платник податків задекларував суми податкового кредиту, містять інформацію, що не відповідає дійсності, платник податків має спростовувати ці доводи. Наведене випливає зі змісту частини першої статті 77 КАС, згідно з якою кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відсутність відповідних доказів може бути підставою для відмови в задоволенні позову про скасування податкового повідомлення-рішення, прийнятого контролюючим органом з підстав формування платником податків даних податкового обліку за наслідками фіктивних господарських операцій.

Статтею 90 КАС встановлено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили.

Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Отже, приймаючи оскаржуване податкове повідомлення-рішення, відповідач діяв відповідно до вимог чинного законодавства.

Згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

За таких обставин, аналізуючи наведені норми чинного законодавства та наявні в матеріалах справи докази, суд вважає, що твердження відповідача про порушення позивачем норм податкового законодавства, є такими, що відповідають фактичним обставинам справи, а відтак, податкове повідомлення-рішення податкового органу є законним і підстави для його скасування відсутні.

В силу норми ч. 2 ст. 19 Конституції України посадові особи контролюючих органів зобов`язані дотримуватися Конституції України та діяти виключно у відповідності з цим Кодексом та іншими законами України, іншими нормативними актами.

Згідно з ч. 1 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У зв`язку з відмовою в задоволенні позову відповідно до приписів статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати позивачу відшкодуванню не підлягають.

Керуючись ст. ст. 2, 6, 8, 9, 77, 139, 243-245, 263, Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «ІТМ-УКРАЇНА» відмовити.

Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293, 295, 296 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя І.П. Васильченко

Повний текст рішення складено та підписано 25.08.2022 року.