Постанова

від 05.09.2022 по справі 903/598/21

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 вересня 2022 року

м. Київ

cправа № 903/598/21

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Могил С.К. - головуючий (доповідач), Волковицька Н.О., Случ О.В.,

за участю секретаря судового засідання Кравчук О.І.

та представників:

прокурор: Семенчук М.А.

позивача-1: не з`явився

позивача-2: Жельчик О.М. (присутній в режимі відеоконференції)

відповідача-1: не з`явився

відповідача-2: не з`явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції касаційну скаргу Горохівської міської ради

на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 18.05.2022

та рішення Господарського суду Волинської області від 11.01.2022

у справі № 903/598/21

за позовом виконувача обов`язків заступника керівника Луцької окружної прокуратури в інтересах держави в особі:

1) Міністерства освіти і науки України;

2) Львівського національного аграрного університету (нова назва - Львівський національний університет природокористування)

до: 1) Головного управління Держгеокадастру у Волинській області; 2) Горохівської міської ради

про визнання незаконними та скасування наказів, скасування реєстрації земельних ділянок, реєстрації права власності на земельні ділянки та припинення відповідних речових прав

В С Т А Н О В И В:

Виконувач обов`язків заступника керівника Луцької окружної прокуратури (далі - прокурор) в інтересах держави в особі Міністерства освіти і науки України (далі - Міністерство, позивач-1) та Львівського національного аграрного університету (нова назва - Львівський національний університет природокористування) (далі - Університет, позивач-2) звернувся до суду з позовом до Головного управління Держгеокадастру у Волинській області (далі - Держгеокадастр, відповідач-1) та Горохівської міської ради (далі - Рада, відповідач-2) про:

- визнання незаконним та скасування наказів Держгеокадастру: (1) від 02.12.2020 №230-ІЗ "Про затвердження матеріалів інвентаризації земель", яким затверджено технічну документацію з інвентаризації земель сільськогосподарського призначення державної власності за межами населених пунктів Скобелківської сільської ради Горохівського району Волинської області щодо земельної ділянки загальною площею 193,6731 га з кадастровим номером 0720887400:00:001:0276; (2) від 22.12.2020 №339-ІЗ "Про затвердження матеріалів інвентаризації земель" в частині затвердження технічної документації з інвентаризації земель сільськогосподарського призначення державної власності за межами населених пунктів Скобелківської сільської ради Горохівського району Волинської області щодо земельних ділянок площею 53,2301 га з кадастровим номером 0720887400:00:001:0274, площею 16,0821 га з кадастровим номером 0720887400:00:001:0275;

- визнання незаконним та скасування наказу Держгеокадастру від 11.12.2020 №49-ОТГ "Про передачу земельних ділянок державної власності у комунальну власність" в частині передачі Раді в комунальну власність земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності площею 193,6731 га з кадастровим номером 0720887400:00:001:0276, площею 53,2301 га з кадастровим номером 0720887400:00:001:0274, площею 16,0821 га з кадастровим номером 0720887400:00:001:0275 (далі - Земельні ділянки);

- скасування державної реєстрації права комунальної власності на Земельні ділянки з одночасним припиненням права власності на вказані Земельні ділянки за Радою;

- скасування державної реєстрації Земельних ділянок в Державному земельному кадастрі та у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

Позов мотивований тим, що Держгеокадастр незаконно розпорядився Земельними ділянками, які належать позивачу-2 на праві постійного користування, а тому не можуть передаватись у комунальну власність. Отже, шляхом прийняття Держгеокадастром спірних наказів, подальшого внесення відомостей до Державного земельного кадастру про реєстрацію Земельних ділянок як земель запасу та реєстрацію права комунальної власності на них за Радою, Земельні ділянки було вилучено із постійного користування Університету без жодних правових підстав.

Обґрунтовуючи наявність повноважень для представництва інтересів держави, прокурор вказував, що оспорюваними наказами Держгеокадастру порушуються права Університету, як законного землекористувача та Міністерства, як органу, уповноваженого здійснювати управління державним майном закладів освіти (у т.ч. земельними ділянками). При цьому мала місце тривала бездіяльність обох позивачів, зокрема позивач-2 у відповідь на звернення прокурора вказав про невжиття заходів реагування на порушення відповідачами чинного законодавства, а позивач-1 взагалі не відреагував на звернення прокурора.

Рішенням Господарського суду Волинської області від 11.01.2022 (суддя Войціховський В.А.), залишеним без змін постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 18.05.2022 (колегія суддів: Василишин А.Р. - головуючий, Розізнана І.В., Філіпова Т.Л.) позов задоволений. Визнано незаконними та скасовано три спірних накази Держгеокадастру; скасовано державну реєстрацію права комунальної власності на Земельні ділянки з одночасним припиненням права власності на Земельні ділянки за Радою; скасовано державну реєстрацію Земельних ділянок в Державному земельному кадастрі та в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

Судами встановлено, що на підставі державного акта на право постійного користування на землю від 31.12.2003 серії ІІ-ВЛ № 001195 (далі - Державний акт) Горохівському державному сільськогосподарському технікуму передано в постійне користування земельні ділянки загальною площею 395,96 га (в т.ч. сільськогосподарських угідь 365,76 га, з них рілля - 354,36 га, багаторічних насаджень 10,20 га, сіножать 1,20 га, під господарськими будівлями та дворами 8,30 га, під шляхами 6,80 га, лісів 2,80 га, забудованих земель 11,20 га, відкритих заболочених земель 1,10 га), які розташовані трьома окремими масивами: ділянка №1 площею 254,10 га, ділянка №2 площею 89,80 га, ділянка №3 площею 52,06 га, які знаходяться на території Скобелківської сільської ради за межами населених пунктів.

Наказом Держгеокадастру від 23.01.2020 №3-825/15-20сг проведено державну інвентаризацію земель на території Волинської області загальною площею 30 000 га несформованих земельних ділянок державної власності та земельних ділянок державної власності, відомості про які відсутні у Державному земельному кадастрі, шляхом формування земельних ділянок, в тому числі і ділянок, які перебували у постійному користуванні Горохівського державного сільськогосподарського технікуму згідно з Державним актом.

Серед вказаних земельних ділянок на території Скобелківської сільської ради проведено інвентаризацію та розроблено технічну документацію із землеустрою щодо земельних ділянок: площею 193,6731 га з кадастровим номером 0720887400:00:001:0276; площею 53,2301 га з кадастровим номером 0720887400:00:001:0274; площею 16,0821 га з кадастровим номером 0720887400:00:001:0275.

Технічною документацією щодо інвентаризації земель Скобелківської сільської ради, розробленою ТзОВ "Азимут плюс", визначено цільове призначення спірних земельних ділянок як земель запасу. У той же час згідно з довідкою з державної статистичної звітності (форми 6-зем) станом на 1 січня 2016 року вказані землі є землями сільськогосподарського призначення, що перебувають у користуванні Горохівського державного сільськогосподарського технікуму, правонаступником якого є Горохівський коледж Університету.

У подальшому наказами Держгеокадастру від 02.12.2020 №230-ІЗ та від 22.12.2020 №339-ІЗ затверджено технічну документацію з інвентаризації земель сільськогосподарського призначення державної власності за межами населених пунктів Скобелківської сільської ради загальною площею 193,6731 га з кадастровим номером 0720887400:00:001:0276, площею 53,2301 га з кадастровим номером 0720887400:00:001:0274 та площею 16,0821 га з кадастровим номером 0720887400:00:001:0275. Земельні ділянки зареєстровані у Державному земельному кадастрі.

На підставі наказу Держгеокадастру від 11.12.2020 №49-ОТГ передано Горохівській територіальній громаді в особі Ради у комунальну власність земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності загальною площею 4067,0330 га, в тому числі і Земельні ділянки. На підставі цього наказу Держгеокадастру державним реєстратором проведено державну реєстрацію права комунальної власності Ради на Земельні ділянки.

Суди попередніх інстанції встановили, що Земельні ділянки накладаються на земельні ділянки, які перебувають у постійному користуванні позивача-2 на підставі Державного акта. Отже, такі Земельні ділянки не підлягають передачі з державної в комунальну власність без їх вилучення з постійного користування позивача-2, тому спірні накази Держгеокадастру, на підставі яких було проведено державну реєстрацію права комунальної власності Ради на спірні ділянки, порушують права Університету, якого позбавлено права користування земельними ділянками поза його волею та без згоди органу управління державним майном закладів освіти - Міністерства.

Апеляційний господарський суд, досліджуючи підстави дотримання прокурором вимог статті 23 Закону України "Про прокуратуру" встановив, що прокурор майже за місяць до звернення з позовом повідомив Міністерство та Університет про виявлені порушення вимог земельного законодавства, що вчинені відповідачами щодо Земельних ділянок. У відповідь на повідомлення прокурора Міністерство, як засновник та орган управління Університету, ні Університет, як землекористувач, не вчинили жодних дій з метою захисту інтересів держави. При цьому позивач-2 повідомив про невжиття відповідних заходів у зв`язку з відсутністю коштів для сплати судового збору, тоді як Міністерство взагалі не відреагувало на звернення прокурора.

Також судами відхилено доводи Ради про відсутність правонаступництва Університету від Горохівського державного сільськогосподарського технікуму щодо права постійного користування землею на підставі Державного акта.

У цій частині судами встановлено, що на підставі наказу засновника - Міністерства аграрної політики України від 21.09.2005 №491 Горохівський державний сільськогосподарський технікум реорганізовано у Горохівський сільськогосподарський технікум Львівського державного аграрного університету з окремими правами юридичної особи шляхом приєднання до вказаного Університету. Пунктом 2 вказаного наказу передбачено, що Університет з новоутвореними структурними підрозділами є правонаступником реорганізованого Горохівського державного сільськогосподарського технікуму.

Відповідно до акта прийняття-передачі Горохівського державного сільськогосподарського технікуму до складу Університету станом на 2005 рік передано серед іншого земельні ділянки загальною площею 395,96 га. В акті передачі-прийняття зазначено про те, що наявність земельних ресурсів за Горохівським державним сільськогосподарським технікумом підтверджується Державним актом.

Відповідно до наказу Міністерства аграрної політики України "Про створення Горохівського сільськогосподарського технікуму Львівського державного аграрного університету" від 10.10.2005 №120 утворено відокремлений структурний підрозділ Горохівський сільськогосподарський технікум Університету, затверджено Положення про даний підрозділ.

У відповідності до пункту 1.1 Положення Горохівський сільськогосподарський технікум Університету засновано на державній формі власності, останній є структурним підрозділом позивача-2 і підпорядкований Міністерству аграрної політики України.

За підпунктом 10.3 та 10.4 Положення майно, що закріплене за технікумом, а також доходи від використання цього майна, належать останньому на праві оперативного управління. Майно, що перебуває у державній власності та передане в оперативне управління технікуму, не підлягає вилученню або передачі будь-яким підприємствам, установам, організаціям, крім випадків, передбачених законодавством. Аналогічні положення викладені у пунктах 7.1-7.6 Статуту Горохівського державного сільськогосподарського технікуму, затвердженого розпорядженням Міністерства аграрної політики України від 15.04.2005.

Наказом Міністерства аграрної політики України від 08.06.2007 №403 Горохівський сільськогосподарський технікум Львівського державного аграрного університету було перейменовано у Горохівський коледж Львівського державного аграрного університету, а наказом Міністерства аграрної політики України від 18.04.2008 №46, правонаступником Львівського державного аграрного університету визначено Львівський національний аграрний університет; змінено назву коледжів університету і надалі визначено як Горохівський коледж Львівського національного аграрного університету.

Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 04.02.2015 №87-р майнові комплекси навчальних закладів, в тому числі Горохівського коледжу Університету було передано із сфери управління Міністерства аграрної політики та продовольства до сфери управління Міністерства.

При цьому державну реєстрацію припинення юридичної особи - Горохівського державного сільськогосподарського технікуму (який було реорганізовано у Горохівський коледж Університету) було здійснено 21.12.2015.

За висновком судів статтями 104 та 107 Цивільного кодексу України не визначається момент переходу прав та обов`язків від юридичної особи, яка припиняється шляхом приєднання, який також не може пов`язуватися із внесенням запису до державного реєстру про припинення юридичної особи, яка приєднується. У зв`язку з чим датою виникнення правонаступництва Горохівського сільськогосподарського технікуму Університету щодо Горохівського державного сільськогосподарського технікуму (який припинено шляхом приєднання) є дата видання наказу Міністерства аграрної політики України від 21.09.2005 №491 щодо такого правонаступництва, а не дата державної реєстрації припинення Горохівського державного сільськогосподарського технікуму (21.12.2015).

Не погоджуючись із рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач-2 звернувся до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати, прийняти нове рішення про відмову в позові.

Скаржник мотивує подання касаційної скарги на підставі п.п. 1, 3, 4 ч. 2 ст. 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).

Доводи касаційної скарги обґрунтовані наступним:

- унаслідок неврахування висновку Верховного Суду України у постанові від 21.02.2011 у справі №21-3а11, Верховного Суду у постановах від 10.10.2018 у справі №907/916/17, від 06.07.2021 у справі №903/704/20 про те, що припинення юридичної особи без правонаступництва є підставою припинення права постійного користування земельною ділянкою, суді дійшли помилкового висновку про набуття позивачем-2 права постійного користування земельними ділянками, оскільки припинення Горохівського державного сільськогосподарського технікуму відбулося на підставі судового рішення без правонаступництва;

- відсутній висновок Верховного Суду з питань застосування частини 1 статті 104, частини 1 статті 110 Цивільного кодексу України у взаємозв`язку з частиною 1 статті 141 Земельного кодексу України у подібних правовідносинах щодо того, чи передбачає постановлення судового рішення про припинення юридичної особи можливість правонаступництва і чи виникають у такому випадку підстави для припинення права постійного користування земельною ділянкою ліквідованої юридичної особи;

- суди неправильно застосували статтю 23 Закону України «Про прокуратуру», без урахування висновків Великої Палати Верховного Суду у постанові від 06.07.2021 у справі № 911/2169/20, Верховного Суду у постановах від 11.08.2021 у справі №904/38/21, від 11.08.2021 у справі № 911/3293/16, від 08.11.2021 у справі №917/561/21, від 02.12.2021 у справі №917/566/21, від 01.02.2022 у справі №917/565/21, від 07.12.2021 у справі №903/865/20, від 04.11.2021 у справі №925/312/19 щодо застосування цієї норми права у подібних правовідносинах щодо заборони представництва прокурором інтересів юридичних осіб, які не мають статусу суб`єкта владних повноважень. Також суди не врахували висновки Верховного Суду про застосування норм права у постановах від 07.12.2018 у справі №924/1256/17, від 23.10.2018 у справі №926/03/18, від 23.09.2018 у справі №924/1237/17, від 25.04.2018 у справі №806/1000/17, від 24.10.2018 у справі №304/1196/16-ц, від 19.03.2019 у справі №910/2491/18 щодо можливості звернення прокурора в інтересах держави в особі Міністерства, яке не наділено повноваженнями представляти інтереси вищих навчальних закладів. При цьому судами не встановлено обставин невиконання або неналежного виконання Міністерством своїх функцій щодо захисту інтересів держави.

- - суд першої інстанції безпідставно відхилив клопотання відповідача-2 про залишення позову прокурора без розгляду, що є підставою для скасування судового рішення з підстави, передбаченої пунктом 3 частини 3 статті 310 ГПК України.

Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.08.2022 відкрито провадження за касаційною скаргою з підстав, передбачених п.п 1, 3, 4 ч. 2 ст. 287 ГПК України та, зокрема надано строк на подання відзивів на касаційну скаргу до 22.08.2022.

22.08.2022 до Верховного Суду від Держгеокадасту надійшли пояснення на касаційну скаргу, які за змістом є відзивом на касаційну скаргу, в якому він підтримує доводи касаційної скарги відповідача-2, просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій та залишити позов прокурора без розгляду.

22.08.2022 до Верховного Суду від позивача-2 надійшов відзив на касаційну скаргу, в якій він просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій без змін, вказуючи на обґрунтованість висновків судів про те, що право постійного користування Земельними ділянками перейшло до позивача-2 в порядку правонаступництва.

Також 22.08.2022 до Верховного Суду від прокурора надійшов відзив на касаційну скаргу, в якій він просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій без змін погоджуючись з висновками судів про те, що позивач-2 є правонаступником Горохівського державного сільськогосподарського технікуму у тому числі щодо права постійного користування земельними ділянками; зазначає про доведення прокурором підстав для представництва інтересів держави.

Заслухавши доповідь головуючого судді та пояснення представників сторін, переглянувши в касаційному порядку оскаржувану постанову апеляційного суду, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду дійшла висновку про наявність підстав для часткового задоволення касаційної скарги, з огляду на таке.

Частиною 1 ст. 300 ГПК України передбачено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Верховний Суд зазначає, що доводи касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, зводяться до двох аргументів скаржника, а саме: (1) припинення Горохівського державного сільськогосподарського технікуму відбулося без правонаступництва, а отже право постійного користування земельними ділянками такої юридичної особи на підставі Державного акта також припинилось та не перейшло до позивача-2 в порядку правонаступництва (охоплюється підставами касаційного оскарження, передбаченими п.п. 1, 3 ч. 2 ст. 287 ГПК України); (2) суди не встановили наявності підстав для представництва інтересів держави в особі Міністерства, а щодо Університету законодавство встановлює заборону щодо представництва такої особи, яка не є суб`єктом владних повноважень (охоплюється підставами касаційного оскарження, передбаченими п.п. 1, 4 ч. 2 ст. 287 ГПК України).

Верховний Суд відхиляє усі доводи касаційної скарги окрім тих, які стосуються представництва прокурором інтересів держави в особі Університету, в обґрунтування чого зазначає про таке.

Щодо правонаступництва.

Відповідно до правових висновків Верховного Суду України у постанові від 21.02.2011 у справі №21-3а11, який підтриманий Верховним Судом у постанові від 10.10.2018 у справі №907/916/17 (на які посилається скаржник), припинення права користування земельною ділянкою з підстав припинення підприємства, установи, організації відповідно до приписів підпункту "в" ч. 1 ст. 141 Земельного кодексу України допускається лише у випадку, коли припинення останніх виключає правонаступництво.

Вказаний правовий висновок конкретизований у постанові Верховного Суду у складі судової палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду від 15.11.2021 у справі № 906/620/19, відповідно до якої наведені положення Земельного кодексу України потрібно застосовувати таким чином, що коли відбувається припинення особи без правонаступництва, то у такому випадку виникають підстави для припинення права користування земельною ділянкою. У разі ж реорганізації особи, зміни її організаційно-правової форми чи назви, підстави для припинення права користування земельною ділянкою не виникають.

Відповідно до частини 1 статті 104 ЦК України юридична особа припиняється в результаті реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації. У разі реорганізації юридичних осіб майно, права та обов`язки переходять до правонаступників.

За приписами частини 1 статті 106 ЦК України злиття, приєднання, поділ та перетворення юридичної особи здійснюються за рішенням його учасників або органу юридичної особи, уповноваженого на це установчими документами, а у випадках, передбачених законом, - за рішенням суду або відповідних органів державної влади.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що Горохівському державному сільськогосподарському технікуму належало право постійного користування земельними ділянками державної власності загальною площею 395,96 га на території Скобелківської сільської ради відповідно до Державного акта.

За рішенням власника - Міністерства аграрної політики України у формі наказу від 21.09.2005 №491 Горохівський державний сільськогосподарський технікум було реорганізовано у Горохівський сільськогосподарський технікум Львівського державного аграрного університету шляхом приєднання до вказаного Університету та одночасно передбачено, що Львівський державний аграрний університет з новоутвореними структурними підрозділами є правонаступником реорганізованого Горохівського державного сільськогосподарського технікуму.

Належні Горохівському державному сільськогосподарському технікуму на праві постійного користування відповідно до Державного акта земельні ділянки загальною площею 395,96 га передані Університету за відповідним актом прийняття-передачі станом на 01.10.2005.

У подальшому структурний підрозділ Горохівський сільськогосподарський технікум Львівського державного аграрного університету було перейменовано у Горохівський коледж Львівського національного аграрного університету.

Отже, у даному випадку за рішенням власника відбулася реорганізація Горохівського державного сільськогосподарського технікуму шляхом приєднання до Університету, який відповідно до частини 1 статті 104 ЦК України став єдиним правонаступником всіх праві та обов`язків Горохівського державного сільськогосподарського технікуму (що безпосередньо випливає зі змісту наказу від 21.09.2005 №491), у тому числі набув в порядку правонаступництва речове право користування земельними ділянками згідно з Державним актом.

Верховний Суд зазначає, що за встановлених у даній справі обставин, які підтверджують факт правонаступництва Університетом прав та обов`язків Горохівського державного сільськогосподарського технікуму за наказом власника ще у 2005 році, сама по собі обставина проведення 21.12.2015 державної реєстрації припинення юридичної особи на підставі судового рішення за позовом органу доходів і зборів у зв`язку з неподанням фінансової звітності не обумовлює настання правових наслідків, передбачених підпунктом "в" ч. 1 ст. 141 Земельного кодексу України.

За таких обставин Верховний Суд вважає необґрунтованим твердження скаржника про те, що суди ухвалили оскаржувані рішення без урахування наведених вище висновків Верховного Суду, оскільки зміст судових рішень не суперечить висновкам, на які посилається скаржник. Навпаки суди попередніх інстанцій врахували та здійснили посилання на відповідні висновки Верховного Суду у тексті оскаржуваних судових рішень.

Разом з тим, Верховний Суд відхиляє посилання скаржника на постанову Верховного Суду від 06.07.2021 у справі №903/704/20, яка взагалі не містить правового висновку про застосування наведених скаржником у цій частині касаційної скарги норм матеріального права.

З огляду на правильне застосування судами у спірних правовідносинах приписів підпункту "в" ч. 1 ст. 141 Земельного кодексу України, статей 104, 106 ЦК України та встановлення обставин набуття позивачем-2 права постійного користування земельними ділянками в порядку правонаступництва відсутні підстави для формування Верховним Судом окремого правового висновку у спірних правовідносинах про застосування статей 104 та 110 ЦК України.

Отже, наведені скаржником підстави касаційного оскарження, передбачені пунктами 1, 3 частини 2 статті 287 ГПК України, у цій частині доводів касаційної скарги не отримали підтвердження під час касаційного провадження.

Щодо підстав представництва прокурора.

Верховний Суд вважає обґрунтованими доводи касаційної скарги щодо відсутності у прокурора повноважень на представництво інтересів держави в особі Університету, звертається у цій частині до висновків Великої Палати Верховного Суду у постанові від 06.07.2021 у справі №911/2169/20 (на яку посилається скаржник) та зазначає про таке.

Стаття 53 ГПК України встановлює, що у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.

Відповідно до частини четвертої статті 53 ГПК України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує: 1) в чому полягає порушення інтересів держави, 2) необхідність їх захисту, 3) визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає 4) орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що у випадку, коли держава вступає в цивільні правовідносини, вона має цивільну правоздатність нарівні з іншими їх учасниками. Держава набуває і здійснює цивільні права й обов`язки через відповідні органи, які діють у межах їхньої компетенції. Отже, поведінка органів, через які діє держава, розглядається як поведінка держави у відповідних, зокрема, цивільних правовідносинах. Тому у відносинах, в які вступає держава, органи, через які вона діє, не мають власних прав і обов`язків, а наділені повноваженнями (компетенцією) представляти державу у відповідних правовідносинах (висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені в пунктах 6.21, 6.22 постанови від 20.11.2018 у справі № 5023/10655/11, в пунктах 4.19, 4.20 постанови від 26.02.2019 у справі № 915/478/18, пункт 26 постанови від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц).

Велика Палата Верховного Суду також звертала увагу на те, що в судовому процесі держава бере участь у справі як сторона через її відповідний орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах (пункт 35 постанови від 27.02.2019 у справі № 761/3884/18). Тобто під час розгляду справи в суді фактичною стороною у спорі є держава, навіть якщо позивач визначив стороною у справі певний орган (пункт 27 постанови від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц).

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (частина 2 статті 19 Конституції України).

Пунктом 3 частини 1 статті 131-1 Конституції України передбачено, що прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Питання представництва інтересів держави прокурором у суді врегульовано у статті 23 Закону України "Про прокуратуру" (далі - Закон), згідно з абзацами першим та другим частини третьої якої прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті, крім випадку, визначеного абзацом четвертим цієї частини.

Абзац 3 частини 3 цієї статті передбачає заборону здійснення прокурором представництва в суді інтересів держави в особі державних компаній, а також у правовідносинах, пов`язаних із виборчим процесом, проведенням референдумів, діяльністю Верховної Ради України, Президента України, створенням та діяльністю засобів масової інформації, а також політичних партій, релігійних організацій, організацій, що здійснюють професійне самоврядування, та інших громадських об`єднань.

Беручи до уваги викладене, Велика Палата Верховного Суду у справі №911/2169/20 дійшла висновку, що заборона на здійснення прокурором представництва в суді інтересів держави в особі державних компаній, передбачена абзацом третім частини третьої статті 23 Закону, має застосовуватись з урахуванням положень абзацу 1 частини 3 цієї статті, який передбачає, що суб`єкт, в особі якого прокурор може звертатись із позовом в інтересах держави, має бути суб`єктом владних повноважень, незалежно від наявності статусу юридичної особи.

Велика Палата Верховного Суду також звернула увагу на положення частини другої статті 19 Конституції України, відповідно до якого органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. У контексті цього засадничого положення відсутність у Законі інших окремо визначених заборон на здійснення представництва прокурором, окрім спеціальної заборони на представництво державних компаній, не слід розуміти як таку, що розширює встановлені в абзаці першому частини третьої статті 23 Закону межі для здійснення представництва прокурором законних інтересів держави.

Позов у справі прокурор подав в інтересах держави в особі Міністерства та Університету з посиланням на їх бездіяльність щодо захисту інтересів держави, які полягають в забезпеченні реалізації речових прав законного користувача земельних ділянок державної власності.

Беручи до уваги наведене, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав для представництва прокурором інтересів держави в особі Університету та вважає такими, що не відповідають вищенаведеним правовим висновкам Великої Палати Верховного Суду висновки судів попередніх інстанції про необхідність розгляду по суті позову прокурора в інтересах вказаної особи. У зв`язку з чим позов прокурора в інтересах держави в особі Університету підлягає залишенню без розгляду відповідно до положень пункту 2 частини 1 статті 226 ГПК України.

Отже, наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, отримала часткове підтвердження під час касаційного провадження, що є підставою для скасування оскаржуваних судових рішень з цієї підстави в частині розгляду позову прокурора в інтересах держави в особі Університету.

Разом з тим Верховний Суд відхиляє інші доводи касаційної скарги, які стосуються підстав касаційного оскарження, передбачених п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України, в частині представництва прокурором інтересів держави в особі Міністерства. У цій частині касаційної скарги відповідач-2 наводить лише загальні фрази та власні міркування щодо статусу Міністерства та загалом, без жодних конкретних обгрунтувань, як у розрізі порушення судами норм матеріального та процесуального права, так і конкретних обставин справи, стверджує про не встановлення судами обставин невиконання або неналежного виконання Міністерством своїх функцій щодо звернення до суду з позовом.

Суд касаційної інстанції відмічає, що посилання скаржника на постанови Верховного Суду від 07.12.2018 у справі №924/1256/17, від 23.10.2018 у справі №926/03/18, від 20.09.2018 у справі №924/1237/17, від 25.04.2018 у справі №806/1000/17, від 24.10.2018 у справі №304/1196/16-ц, від 19.03.2019 у справі №910/2491/18 колегією суддів бути прийняті не можуть, оскільки касаційна скарга взагалі не містить аргументів, які саме викладені у цих постановах висновки Верховного Суду та про застосування яких норм права не враховані судами у даній справі. При цьому положення ГПК України покладають обов`язок з визначення та доведення того, якого висновку Верховного Суду не було враховано при прийнятті оскаржуваного рішення, саме на скаржника, що, з урахуванням положень статті 290 ГПК України, зобов`язує останнього, а не суд, у скарзі повно викласти та детально описати невідповідність оскаржуваного судового рішення практиці Верховного Суду із застосування конкретної норми. Верховний Суд не наділений повноваженнями за скаржника доповнювати касаційну скаргу міркуваннями та обґрунтуванням підстав касаційного оскарження, яких не виклав сам скаржник. В іншому випадку вказане би призводило до порушення таких принципів господарського процесу, як змагальність та диспозитивність.

У цій частині суд касаційної інстанції вважає доцільним додати, що відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини умови прийнятності касаційної скарги за змістом норм законодавства можуть бути більш суворими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: "Levages Prestations Services v. France" від 23.10.1996; "Brualla Gomes de la Torre v. Spain" від 19.12.1997).

Ураховуючи наведене, такі доводи скаржника Верховний Суд відхиляє як неналежні.

Безпідставним також є і посилання скаржника на існування підстави для скасування судових рішень, передбаченої пунктом 3 частини 3 статті 310 ГПК України. Суть такого порушення, на думку скаржника, полягає у необґрунтованій відмові судом в задоволенні клопотання відповідача-2 про залишення позову прокурора без розгляду. Однак вказане клопотання за своєю суттю та змістом не належить до переліку клопотань, наведених в пункті 3 частини 3 статті 310 ГПК України. Доводи скаржника у цій частині зводяться до заперечень правових висновків судів про наявність у прокурора повноважень на представництво інтересів держави в особі визначених ним позивачів, тобто стосується питань правозастосування, що не відповідає змісту процесуального порушення, передбаченого наведеною вище нормою статті 310 ГПК України.

Звідси зазначена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 4 частини 2 статті 287 ГПК України, також не отримала підтвердження під час касаційного провадження.

Відповідно до пункту 5 частини 1 статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення суду першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і закрити провадження у справі чи залишити позов без розгляду у відповідній частині.

Згідно з частиною 1 статті 313 ГПК України судове рішення, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в касаційному порядку повністю або частково з залишенням позову без розгляду або закриттям провадження у справі у відповідній частині з підстав, передбачених статтями 226 та 231 цього Кодексу.

Враховуючи викладене, межі розгляду справи судом касаційної інстанції, передбачені ст. 300 ГПК України, касаційну скаргу потрібно задовольнити частково, судові рішення підлягають скасуванню частково, а позов прокурора в інтересах держави в особі Університету підлягає залишенню без розгляду на підставі п. 2 ч. 1 ст. 226 ГПК України. В іншій частині оскаржувані судові рішення підлягають залишенню без змін як такі, що прийняті з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

Оскільки суд касаційної інстанції залишає без змін судові рішення в частині розгляду позову прокурора в інтересах Міністерства судові витрати відповідно до ст. 129 ГПК України покладаються на заявника касаційної скарги.

Керуючись ст.ст. 300, 301, 308, 313, 314, 315, 317 ГПК України, Верховний Суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Горохівської міської ради задовольнити частково.

Постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 18.05.2022 та рішення Господарського суду Волинської області від 11.01.2022 у справі № 903/598/21 в частині задоволення позову виконувача обов`язків заступника керівника Луцької окружної прокуратури в інтересах держави в особі Львівського національного аграрного університету (нова назва - Львівський національний університет природокористування) до Головного управління Держгеокадастру у Волинській області та Горохівської міської ради скасувати. Позов у зазначеній частині залишити без розгляду.

В іншій частині Постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 18.05.2022 та рішення Господарського суду Волинської області від 11.01.2022 у справі № 903/598/21 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя Могил С.К.

Судді: Волковицька Н.О.

Случ О.В.