Ухвала

від 06.09.2022 по справі 910/8534/21

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

07 вересня 2022 року

м. Київ

cправа № 910/8534/21

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Уркевича В. Ю.- головуючого, Краснова Є. В., Мачульського Г. М.,

за участю секретаря судового засідання Брінцової А. М.,

розглянув касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Вєста Україна»

на постанову Північного апеляційного господарського суду від 06.06.2022 (головуючий суддя Коротун О. М., судді Майданевич А. Г., Сулім В. В.) та рішення Господарського суду міста Києва від 27.10.2021 (суддя Лиськов М. О.) у справі

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Вєста Україна»

до: 1) Товариства з обмеженою відповідальністю «Транзит 2017», 2) Товариства з обмеженою відповідальністю «Компасавто», 3) Товариства з обмеженою відповідальністю «Віп-Експерт»

про скасування договору купівлі-продажу та відновлення реєстрації транспортного засобу,

за участю представників:

позивача - не з`явився,

відповідача-1 - не з`явився,

відповідача-2 - не з`явився,

відповідача-3 - не з`явився.

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст і підстави позовних вимог

1. У травні 2021 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Вєста Україна» (далі - ТОВ «Вєста Україна», позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Транзит 2017» (далі - ТОВ «Транзит 2017», відповідач-1), Товариства з обмеженою відповідальністю «Компасавто» (далі - ТОВ «Компасавто», відповідач-2), Товариства з обмеженою відповідальністю «Віп-Експерт» (далі - ТОВ «Віп-Експерт», відповідач-3), в якому, з урахуванням заяви про зміну позовних вимог просило:

- визнати недійсним договір купівлі-продажу вантажного автомобіля марки Mercedes-Benz ATEGO 818, д.н.з. НОМЕР_1 (далі - вантажний автомобіль) від 14.01.2020, укладений між ТОВ «Віп-Експерт» (код ЄДРПОУ 34264998) як комісіонером, що діяв за дорученням комітента - ТОВ «Транзит 2017» (код ЄДРПОУ 41628222) та ТОВ «Компасавто» (код ЄДРПОУ 43032753) (далі - договір купівлі-продажу від 14.01.2020);

- скасувати державну реєстрацію (перереєстрацію) вантажного автомобіля, проведену на підставі договору купівлі-продажу від 14.01.2020;

- поновити державну реєстрацію вантажного автомобіля за власником ТОВ «Транзит 2017» (код ЄДРПОУ 41628222).

2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що отримавши претензію позивача про втрату вантажу та відшкодування його вартості, відповідач-1 вчинив дії, спрямовані на ухилення від відповідальності за незбереження вантажу, а саме: 14.01.2020 продав ТОВ «Компасавто» вантажний автомобіль, який виконував перевезення за договором від 12.12.2018 № 1212 про надання транспортно-експедиторських послуг по здійсненню перевезень вантажів автомобільним транспортом у міжнародному, міжміському та місцевому сполученні (далі - договір від 12.12.2018), укладеним між ТОВ «Вєста Україна» та ТОВ «Транзит 2017».

3. Позивач вважає, що договір купівлі-продажу від 14.01.2020 є фраудаторним правочином, укладеним на шкоду майновим інтересам ТОВ «Вєста Україна» як кредитору відповідача-1, тому може бути оскаржений позивачем як заінтересованою особою.

Короткий зміст судових рішень судів попередніх інстанцій

4. Господарський суд міста Києва рішенням від 27.10.2021 у задоволенні позовних вимог відмовив у повному обсязі.

5. Північний апеляційний господарський суд постановою від 06.06.2022 рішення Господарського суду міста Києва від 27.10.2021 залишив без змін.

6. Судові рішення мотивовані тим, що у даному випадку не встановлено будь-яких обставин, які б у сукупності давали підстави для висновку про фраудаторність спірного договору, тобто, позивачем не доведено належними та допустимими доказами стверджувану ним у заявленому позові обставину.

7. Суди попередніх інстанцій також виходили з того, що оспорюваний позивачем правочин жодним чином не впливає на обсяг прав та обов`язків ТОВ «Вєста Україна». Зокрема, позивачем не доведено, яким чином укладання договору купівлі-продажу від 14.01.2020 між відповідачами порушує його права, та які саме права порушено.

8. Отже, доводи позивача про те, що укладення договору купівлі-продажу від 14.01.2020 спрямоване на ускладнення виконання наказу Господарського суду Харківської області у справі № 922/715/20 та завдання шкоди ТОВ «Вєста Україна», є необґрунтованими.

Короткий зміст касаційної скарги та заперечень на неї

9. У липні 2022 року до Верховного Суду надійшла касаційна ТОВ «Вєста Україна» (скаржник), в якій скаржник просить скасувати постанову Північного апеляційного господарського суду від 06.06.2022 та рішення Господарського суду міста Києва від 27.10.2021, ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.

10. Підставою касаційного оскарження є пункт 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

11. На обґрунтування підстави касаційного оскарження скаржник посилається на те, що суди попередніх інстанцій не врахували правові висновки, викладені в постанові Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 07.12.2018 у справі № 910/7547/17, постановах Верховного Суду від 28.02.2019 у справі № 646/3972/16-ц, від 24.07.2019 у справі № 405/1820/17, від 28.11.2019 у справі № 910/8357/18, від 20.05.2020 у справі № 922/1903/18, від 19.05.2019 у справі № 910/2407/18, від 11.06.2019 у справі № 907/603/17, від 21.02.2020 у справі № 907/746/17 у подібних правовідносинах.

12. Крім того, на думку ТОВ «Вєста Україна», суди попередніх інстанцій помилково відхилили посилання позивача на правові висновки Верховного Суду, викладені, зокрема, в постановах від 22.04.2021 у справі № 908/764/19 (905/1646/17), від 05.09.2019 у справі № 638/2304/17.

13. До початку судового засідання від позивача 05.09.2022 надійшла заява про розгляд справи без участі його представника.

14. Відповідачі правом на подання письмового відзиву на касаційну скаргу, передбаченого статтею 295 Господарського процесуального кодексу України, не скористалися.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

15. Відповідно до частини першої статті 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

16. Підставою касаційного оскарження є пункт 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, згідно з яким підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

17. При цьому під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де схожі предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин. Такий правовий висновок викладено у пункті 60 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі № 696/1693/15-ц (провадження № 14-737цс19).

18. Разом з тим на предмет подібності слід оцінити саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін у справі та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їх змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність необхідно також визначати за суб`єктним і об`єктним критерієм відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими (пункт 39 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 (провадження № 14-166цс20).

19. Верховний Суд заслухав суддю-доповідача, дослідив наведені у касаційній скарзі доводи та зазначає, що обставини, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, у цьому випадку не підтвердилися з огляду на таке.

20. У цій справі, судові рішення в якій переглядаються у касаційному порядку, судами вирішено спір щодо визнання недійсним договору купівлі-продажу від 14.01.2020, скасування державної реєстрації (перереєстрацію) вантажного автомобіля, проведеної на підставі договору купівлі-продажу від 14.01.2020 та її поновлення за власником - ТОВ «Транзит 2017».

21. Суди попередніх інстанцій установили, що між ТОВ «Вєста Україна» (експедитор) та ТОВ «Транзит 2017» (перевізник) було укладено договір від 12.12.2018, відповідно до пункту 1.1 якого перевізник зобов`язався виконати перевезення вантажів автомобільним транспортом за замовленням експедитора у міжнародному та/або міжміському та/або місцевому сполученні і надати додаткові послуги, необхідні для доставки вантажу.

22. Кожне замовлення на послуги за даним договором експедитор надаватиме перевізнику у письмовій формі (пункт 1.3 договору від 12.12.2018).

23. На виконання умов договору від 12.12.2018 позивачем було складено та направлено відповідачу-1 заявку № 259 на перевезення вантажу з м. Києва та з с. Чайки Києво-Святошинського району до м. Харкова.

24. Загальна вартість переданого вантажу складає 3 134 063,04 грн. Факт одержання вантажу до перевезення за товарно-транспортною накладною від 13.03.2019 не заперечується ТОВ «Транзит 2017».

25. Після прибуття водія з вантажем до м. Харкова 14.03.2019 позивачем було виявлено факт ушкодження тенту вантажного фургона та часткову втрату вантажу.

26. Загальна вартість втраченого товару, прийнятого до перевезення за товарно-транспортною накладною від 13.03.2019, з урахуванням виплаченого позивачу страхового відшкодування складає 237 527,27 грн.

27. Наведені обставини встановлені у рішенні Господарського суду Харківської області від 30.09.2020 у справі № 922/715/20.

28. 14.01.2020 між ТОВ «Віп-Експерт» (комісіонер) та ТОВ «Транзит 2017» (комітент) укладено договір комісії № 5722/20/003172, згідно з пунктом 1.1 якого комісіонер зобов`язується за дорученням комітента за комісійну плату вчинити за рахунок комітента від свого імені один або декілька правочинів щодо продажу вантажного автомобіля, зареєстрованого за власником (комітентом за договором комісії) 18.10.2018, за ціною, узгодженою сторонами - 256 000,00 грн.

29. ТОВ «Віп-Експерт» та ТОВ «Компасавто» (покупець) уклали договір купівлі-продажу від 14.01.2020, відповідно до пункту 1.1 якого на умовах укладеного договору продавець зобов`язується передати у власність покупцеві вантажний автомобіль, зареєстрований за власником (комітентом за договором комісії) 18.10.2018. При цьому сторони домовилися, що ціна транспортного засобу складає 256 000,00 грн.

30. 03.04.2020 ТОВ «Вєста Україна» на адресу ТОВ «Транзит 2017» була направлена вимога про сплату вартості втраченого вантажу за договором від 12.12.2018. Така вимога виконана не була, що стало підставою для звернення ТОВ «Вєста Україна» до Господарського суду Харківської області з позовом до ТОВ «Транзит 2017» про стягнення відповідних збитків.

31. Рішенням Господарського суду Харківської області від 30.09.2020 у справі № 922/715/20 позов задоволено повністю та стягнуто з ТОВ «Транзит 2017» на користь ТОВ «Вєста Україна» збитки у сумі 237 527,27 грн, 3% річних 6170,54 грн, інфляційні витрати 6396,49 грн та витрати по сплаті судового збору 3751,42 грн.

32. За заявою ТОВ «Вєста Україна» приватним виконавцем Жаботинським І. В. 13.11.2020 відкрито виконавче провадження № 63613822 з виконання наказу, виданого на виконання рішення Господарського суду Харківської області від 30.09.2020 у справі № 922/715/20.

33. За твердженням позивача, станом на 21.05.2021 рішення суду відповідач-1 не виконав.

34. Позивач вказує, що після викрадення вантажу, отримавши претензію ТОВ «Вєста Україна» про втрату вантажу та відшкодування його вартості, відповідач-1 вчинив дії, спрямовані на ухилення від відповідальності за незбереження вантажу, а саме 14.01.2020 продав вантажний автомобіль, який виконував перевезення вантажу за договором від 12.12.2018, ТОВ «Компасавто».

35. Договір купівлі-продажу від 14.01.2020 був укладений відповідачем-3 у даній справі як комісіонером за договором комісії, укладеним з відповідачем-1 як з власником відчужуваного транспортного засобу, з покупцем - відповідачем-2.

36. За твердженням позивача, про наміри ухилитися від відповідальності за втрату вантажу свідчить також те, що на час видання судового наказу у справі № 922/715/20 відповідач-1 вже перереєструвався з м. Харкова на адресу реєстрації у м. Києві (м. Київ, б-р Дружби Народів, буд. 18/7), за якою, крім ТОВ «Транзит 2017», зареєстровані: Спільне Українсько-Іспанське підприємство - Товариство з обмеженою відповідальністю «Санза Топ», Товариство з обмеженою відповідальністю «Міні Софт». При цьому керівником та засновником ТОВ «Транзит 2017» було зареєстровано ОСОБА_1 , яка за даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, є керівником 86 підприємств, що знаходяться в різних містах України.

37. Приватним виконавцем майно та грошові кошти відповідача-1 в процесі виконання наказу у справі № 922/715/20 не виявлено.

38. ТОВ «Вєста Україна» вказує, що зобов`язання з відшкодування вартості втраченої частини вантажу, від виконання якого, на думку позивача ухиляється ТОВ «Транзит 2017» шляхом продажу вантажного автомобіля, виникло безпосередньо на підставі пункту 5.4 договору від 12.12.2018, укладеного з відповідачем-1, тобто, на дату втрати вантажу 14.03.2019.

39. Про відчуження вантажного автомобіля позивач дізнався випадково вже після звернення за примусовим виконанням судового наказу в ході виконавчого провадження.

40. Відмовляючи у задоволенні позову, суди попередніх інстанцій встановили, що станом на момент укладення оспорюваного договору вантажний автомобіль перебував у власності ТОВ «Транзит 2017», права або претензії третіх осіб (у тому числі товар не є предметом застави і/або податкової застави, не перебуває під арештом, обтяженням і/або забороною, не є спільною власністю, право власності на товар не оскаржується третіми особами, щодо товару не ведуться судові розгляди, треті особи не мають права першочергового купівлі товару, з третіми особами не укладені договори відчуження товару, щодо товару не видавались аграрні розписки) на цей товар або його частину були відсутні.

41. Суд апеляційної інстанції за результатами дослідження договору купівлі-продажу від 14.01.2020 на предмет відповідності його нормам цивільного законодавства, що регулюють правовідносини, пов`язані з таким видом договорів, погодився з висновком місцевого господарського суду, що договір вчинений з дотриманням відповідних норм законодавства щодо укладення договору купівлі-продажу і матеріали справи не містять фактичних даних стосовно невідповідності його чинному законодавству.

42. Крім того, суди зазначили, що укладення спірного договору між відповідачами відбулось до звернення позивача до суду з позовом до відповідача-1 про відшкодування збитків, до ухвалення рішення Господарського суду Харківської області від 30.09.2020 у справі № 922/715/20 та до відкриття виконавчого провадження № 63613822.

43. За таких обставин суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що твердження позивача про те, що укладення спірного договору відбулося саме з метою уникнення звернення стягнення, є лише його припущенням, оскільки стороною не надано відповідних належних і достатніх доказів того, що такі обставини дійсно існували під час укладення спірного договору.

44. Суд апеляційної інстанції також відхилив посилання ТОВ «Вєста Україна» про визнання відповідачем-1 боргу у відповіді на претензію у березні 2019 року, як на підставу для задоволення позову, з огляду на те, що у вказаній відповіді ТОВ «Транзит 2017» просило не стягувати збитки до розгляду кримінальної справи за фактом часткової втрати вантажу та встановлення винної сторони. Тобто, на момент надання відповіді ТОВ «Транзит 2017» не визнало такої вини. До того ж, ця обставина не була підставою позову і не є підставою, з якою закон пов`язує визнання недійсним правочину в цій справі.

45. Доказів заниження вартості продажу вантажного автомобіля, таких як оцінка експерта, вартість подібних транспортних засобів на момент укладення правочину, тощо, скаржником також не надано.

46. При цьому, суд апеляційної інстанції зазначив, що відповідачем-2 було долучено до матеріалів справи звіт з оцінки колісного транспортного засобу - вантажного автомобіля, згідно з яким вартість такого транспортного засобу складає 251 400, 00 грн. Тобто, ціна продажу вантажного автомобіля за оспорюваним правочином була навіть більшою, ніж вартість, визначена експертом. До того ж, сума коштів, виручена від продажу вантажного автомобіля, повністю покривала суму збитків, стягнутих за рішенням Господарського суду Харківської області від 30.09.2020 у справі № 922/715/20.

47. Суд апеляційної інстанції погодився з висновком суду першої інстанції про те, що у даному випадку не встановлено будь-яких обставин, які б у сукупності давали підстави для висновку про фраудаторність спірного договору, тобто, позивачем у межах даного провадження не доведено належними та допустимими доказами укладення відповідачами договору купівлі-продажу від 14.01.2020 на шкоду майновим інтересам ТОВ «Вєста Україна».

48. До того ж, оспорюваний скаржником правочин жодним чином не впливає на права та обов`язки ТОВ «Вєста Україна». Позивачем не доведено, яким чином укладання спірного договору між відповідачами, порушує його права та яке саме право порушено.

49. Колегія суддів суду касаційної інстанції зазначає, що посилання скаржника у касаційній скарзі на правові висновки Верховного Суду, викладені у постанові Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 07.12.2018 у справі № 910/7547/17, постановах Верховного Суду від 28.02.2019 у справі № 646/3972/16-ц, від 24.07.2019 у справі № 405/1820/17, від 28.11.2019 у справі № 910/8357/18, від 20.05.2020 у справі № 922/1903/18, не може бути виключною правовою підставою для касаційного оскарження судових рішень, оскільки постанови у вказаних справах ухвалені за інших обставин справи, ніж у справі, яка розглядається, що свідчить про неподібність правовідносин у них з огляду на таке.

50. Так, у справі № 910/7547/17 предметом позову є визнання недійсним договору купівлі-продажу нежитлових приміщень. Позовні вимоги мотивовані тим, що спірний договір в силу статті 234 Цивільного кодексу України є фіктивним, тобто вчинений без наміру створення правових наслідків, які ним обумовлювались, на що вказує зокрема, те, що відповідач ухилився від здійснення оплати за договором, а позивач не вимагав від відповідача цієї оплати та не вчинив інших дій з метою стягнення вартості проданого майна за договором, а мав намір уникнути звернення стягнення на майно та грошові кошти, як оплату за це майно, в рахунок погашення заборгованості за кредитом, і обидві сторони діяли з умислом, що згідно зі статтями 203, 215 Цивільного кодексу України є підставою для визнання договору недійсним.

51. Верховний Суд у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду постановою від 07.12.2018 у справі № 910/7547/17 залишив без змін рішення суду першої інстанції про відмову в задоволенні позову. При цьому суд касаційної інстанції зазначив, що позов про визнання недійсним договору, поданий позивачем, який є стороною цього правочину, та за його ж твердженням було вчинено з метою уникнення звернення стягнення на майно, не підлягає задоволенню як такий, що спрямований на одержання судового захисту права, яким особа зловжила.

52. У справі № 646/3972/16-ц фізична особа (позивач за первісним позовом) звернулася до суду з позовом про визнання недійсним договору дарування, посилаючись на те, що рішеннями районного суду за позивачем було визнано право власності в порядку спадкування на 5/6 частин квартири, припинено право власності відповідача на 1/6 частину квартири та визнано за позивачем це право. Позивач вказував, що звернувся до державного реєстратора з метою оформлення на своє ім`я 1/6 частини спірної квартири, однак отримав відмову, мотивовану тим, що на підставі договору дарування право власності на вказане майно було зареєстроване за відповідачем. Оскільки відповідачам було відомо про наявність рішення суду, яким припинено право власності відповідача на предмет договору дарування, тому вказані дії свідчать про недобросовісну поведінку, спрямовану на позбавлення позивача його законних майнових прав.

53. У зустрічному позові фізична особа (відповідач за первісним позовом) просила усунути перешкоди у користуванні частиною житла, посилаючись на те, що є власником 1/6 частини спірної квартири, яка належить їй на праві приватної власності на підставі договору дарування.

54. Задовольняючи первісний позов, суд апеляційної інстанції, з яким погодився й Верховний Суд у постанові від 28.02.2019 у справі № 646/3972/16-ц, виходив з того, що висновок місцевого суду стосовно відповідності договору дарування вимогам закону є неправильним, оскільки на час укладення вказаного правочину відповідачі були обізнані про існування рішення районного суду, яким було припинено право власності відповідача на 1/6 частину спірної квартири. Тобто договір дарування не направлений на реальне настання правових наслідків, а спрямований на встановлення позивачу перешкод у розпорядженні майном.

55. У справі № 405/1820/17 за позовом банку до фізичних осіб позовні вимоги обґрунтовані тим, що через місяць після відкриття провадження у цивільній справі № 405/6223/15-ц про стягнення з відповідача-1 (як поручителя) кредитної заборгованості, між відповідачами укладено договір дарування квартири. На переконання банку, укладений правочин є фіктивним та таким, що порушує його законні права, оскільки дії сторін під час його укладення направлені не на реальне настання правових наслідків, обумовлених договором дарування, а на фіктивний перехід права власності на квартиру, з метою приховання цього майна від наступного звернення стягнення у рахунок виконання рішення суду про стягнення з поручителя грошових коштів, що є підставою для визнання договору дарування недійсним відповідно до статті 234 Цивільного кодексу України.

56. Верховний Суд постановою від 24.07.2019 у справі № 405/1820/17 скасував судові рішення судів попередніх інстанцій про відмову у задоволенні позову та ухвалив нове рішення, яким позов задовольнив. При цьому суд касаційної інстанції зазначив, що сукупність встановлених обставин доводить той факт, що відповідач-1 діяв недобросовісно, зловживаючи своїми цивільними правами на шкоду правам інших осіб, оскільки відчуження належного йому майна відбулося з метою уникнення звернення стягнення кредитором на його майно як боржника.

57. Водночас, за висновками Верховного Суду, поручитель, який став солідарним боржником у зв`язку з невиконанням позичальником свого обов`язку у кредитному зобов`язанні, що виникло первинно з його волі та згідно з його бажанням, не є абсолютно вільним у обранні варіантів власної поведінки, його дії не повинні призводити до такого стану, у якому він ставатиме неплатоспроможним перед своїми кредиторами.

58. Суд касаційної інстанції врахував, що на момент здійснення безоплатного відчуження спірного майна кредитне зобов`язання вважалося простроченим, його належне виконання не відбулося, а отже виникло право вимоги до поручителя основного боржника у зв`язку з його неплатоспроможністю.

59. Предметом позову у справі № 910/8357/18 є визнання недійсним договору поруки.

60. Позовні вимоги обґрунтовано приписами статті 234 Цивільного кодексу України з посиланням на вчинення відповідачами правочину без наміру створення правових наслідків, які ним обумовлювались, оскільки внаслідок укладення спірного договору поруки цілеспрямовано створено штучну кредиторську заборгованість в обсязі, достатньому для реалізації процедури фіктивного банкрутства, з метою подальшого ухилення від виконання зобов`язань перед позивачем зі сплати кредитних коштів.

61. Скасовуючи судові рішення судів попередніх інстанцій про відмову у задоволенні позову та направляючи справу на новий розгляд до місцевого господарського суду, Верховний Суд у постанові від 28.11.2019 у справі № 910/8357/18 зазначив, що судами не враховано, що вчиненню оспорюваного договору передувало попередньо укладення ряду правочинів (договорів відступлення права вимоги, договору поруки тощо), не надано правової оцінки правовій природі відповідних договорів, відповідності їх вимогам законодавства, наслідку їх сукупного укладення на права та інтереси позивача як кредитора, а також залишено поза увагою ухвали, постановлені в межах кримінальних проваджень стосовно фіктивності господарських операцій за договором купівлі-продажу товарів.

62. Більше того, оцінку обставинам справи, в тому числі оскаржуваному договору, судами попередніх інстанцій у порушення статті 90 Господарського процесуального кодексу України здійснено лише виходячи із копій долучених відповідачем до матеріалів справи договорів, тоді як позивач протягом розгляду справи неодноразово заявляв, в тому числі й у позовній заяві, про витребування оригіналів договорів та виявляв сумніви у достовірності наданих копій.

63. Верховний Суд у постанові від 20.05.2020 у справі № 922/1903/18 залишив без змін рішення судів попередніх інстанцій про задоволення заяви товариства про визнання недійсними договорів (у межах справи про банкрутство).

64. При цьому під час розгляду справи судами встановлено, що договір про заміну боржника у зобов`язанні не містить відомостей про суму заборгованості (розмір зобов`язань первісного боржника перед кредитором за основним договором), яка передається новому боржнику, при цьому передача документів, в тому числі про розмір зобов`язань первісного боржника не є тотожною досягненню сторонами договору згоди щодо розміру боргу, який переводиться з первісного на нового боржника; умовами договору не передбачено надання новому боржнику будь-якої компенсації за прийняття на себе боргу перед кредитором або ціни, за якою новий боржник прийняв борг на себе. Тобто фактично новий боржник безоплатно прийняв на себе зобов`язання третьої особи, без відповідних майнових дій іншої сторони; розпорядником майна до матеріалів справи надано звіт за результатами аналізу фінансово-господарської діяльності відповідача станом на час укладення договору про заміну боржника у зобов`язанні, згідно з відомостями якого і форми № 1 «Баланс» діяльність боржника в 2014 році була збитковою.

65. Зважаючи на встановлені обставини про те, що на час укладення договору про заміну боржника у зобов`язанні відповідач знаходився в стані надкритичної неплатоспроможності, Верховний Суд зазначив, що суди дійшли правильних висновків про те, що безоплатний характер вказаного договору свідчить про те, що внаслідок його укладення збільшилась поточна неплатоспроможність боржника у співвідношенні із загальною сумою грошових зобов`язань боржника, та збільшилась частка, в якій виконання його грошових зобов`язань перед іншими кредиторами стало неможливим.

66. Таким чином, правовідносини у справах № 910/7547/17, № 646/3972/16-ц, № 405/1820/17, № 910/8357/18, № 922/1903/18 та у цій справі № 910/8534/21 не є подібними, позаяк існує ряд істотних відмінностей саме у фактичних обставинах таких спорів, пов`язаних із правами й обов`язками їх сторін, що в свою чергу зумовлює і різний зміст спірних правовідносин, та унеможливлює застосування правових висновків Верховного Суду, викладених у наведених скаржником в касаційній скарзі постановах, до спірних правовідносин у цій справі.

67. Про неподібність правовідносин у справі № 910/7547/17 та у справі, що розглядається правильно вказали й суди попередніх інстанцій.

68. Колегія суддів суду касаційної інстанції зазначає, що з постанов Верховного Суду від 19.05.2019 у справі № 910/2407/18, від 11.06.2019 у справі № 907/603/17, від 21.02.2020 у справі № 907/746/17, на правові висновки, викладені в яких також посилається скаржник у касаційній скарзі, вбачається, що у цих справах розглядався спір про стягнення суми збитків у зв`язку з пошкодженням (втратою) вантажу під час його перевезення за договорами перевезення та транспортного експедирування, тобто з підстав неналежного виконання умов відповідних договорів.

69. Разом з тим у справі, що розглядається, предметом позову є визнання недійсним договору купівлі-продажу від 14.01.2020, скасування державної реєстрації (перереєстрації) вантажного автомобіля, проведеної на підставі цього договору, та поновлення такої державної реєстрації вантажного автомобіля за ТОВ «Транзит 2017».

70. Таким чином, правовідносини у справах № 910/2407/18, № 907/603/17, № 907/746/17 та у цій справі № 910/8534/21 не є подібними за предметом та підставами позову, встановленими фактичними обставинами справи та матеріально-правовим регулюванням.

71. Верховний Суд також погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що наведені скаржником у позовній заяві правові висновки Верховного Суду, викладені в інших справах, не є релевантними до спірних правовідносин через неподібність правовідносин.

72. Так, як правильно зазначив суд апеляційної інстанції, у межах розгляду справи № 908/764/19 (905/1646/17) про банкрутство було встановлено, що спірний договір було укладено протягом строку, в межах якого позивачу мало бути виділено частку майна у зв`язку з його виходом зі складу учасників товариства. Тобто відповідач-1 вчинив дії, спрямовані на відчуження майна, будучи достеменно обізнаним про необхідність виконання свого зобов`язання про виділення частки майна позивачу та до настання граничного строку, зі спливом якого позивач отримав би право звернутися до суду за вжиттям примусових заходів для захисту його прав; товариство відчужило нерухоме майно за ціною, яка є набагато нижчою за ринкову ціну аналогічного майна. А саме, майно було відчужено за ціною 3 000 000,00 грн при ринковій вартості цієї нерухомості в 28 369 535,00 грн (станом на момент продажу); незважаючи на те, що з моменту виникнення у позивача права на отримання частки майна та на час ухвалення рішення суду минув значний період часу (близько шести років), відповідачем 1 не було вжито заходів, спрямованих на належне виконання своїх зобов`язань перед позивачем.

73. Отже, обставини справи № 908/764/19 (905/1646/17) є відмінними від обставин справи, що розглядається.

74. Крім того, предметом касаційного оскарження у справі № 638/2304/17 (постанова Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05.09.2019) була ухвала про відмову у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою особи, яка не брала участь у справі, тобто вирішувалося питання процесуального характеру, а не питання правильності застосування норм матеріального права.

75. Звідси доводи скаржника, що суди попередніх інстанцій помилково відхили посилання позивача на правові висновки, викладені у вказаних постановах Верховного Суду, є необґрунтованими.

76. Інших виключних підстав касаційного оскарження, передбачених частиною другою статті 287 Господарського процесуального кодексу України, ТОВ «Вєста Україна» у касаційній скарзі не зазначило.

77. Відповідно до пункту 5 частини першої статті 296 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

78. При цьому колегія суддів суду касаційної інстанції зазначає, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права, одним з елементів якого є принцип правової визначеності.

79. Основним елементом принципу правової визначеності є однозначність та передбачуваність правозастосування, а отже, системність і послідовність у діяльності відповідних органів, насамперед судів. Суб`єкти (учасники спору) завжди повинні мати можливість орієнтувати свою поведінку таким чином, щоб вона відповідала вимогам норми права на момент вчинення дії.

80. Відповідно до пункту 8 частини першої статті 129 Конституції України основними засадами судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

81. Згідно зі статтею 14 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» учасники справи, яка є предметом судового розгляду, та інші особи мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

82. Аналогічно й частина перша статті 17 Господарського процесуального кодексу України регламентує, що учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки, мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

83. Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

84. У рішенні ЄСПЛ у справі «Ґарсія Манібардо проти Іспанії» («Garcia Manibardo v. Spain» від 15.02.2000, № 38695/97) зазначалося, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них (див. також рішення у справі «Monnel and Morris v. the United Kingdom» від 02.03.1987, № 9562/81, серія A, № 115, с. 22, п. 56, а також рішення у справі «Helmers v. Sweden» від 29.10.1996, серія A, № 212-A, с. 15, п. 31).

85. Отже, із встановленням законодавцем процесуальних фільтрів доступу до касаційного суду право на касаційне оскарження в Україні не є безумовним, що є передбачуваним для учасників судового процесу, виходячи із наведених вище норм Господарського процесуального кодексу України.

86. За вказаних обставин суд касаційної інстанції дійшов висновку про закриття касаційного провадження, відкритого за касаційною скаргою ТОВ «Вєста Україна», згідно з пунктом 5 частини першої статті 296 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись статтями 234, 235, 296 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

УХВАЛИВ:

Касаційне провадження за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Вєста Україна» на постанову Північного апеляційного господарського суду від 06.06.2022 та рішення Господарського суду міста Києва від 27.10.2021 у справі № 910/8534/21 закрити.

Ухвала набирає законної сили з моменту її оголошення та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя В. Ю. Уркевич

Судді: Є. В. Краснов

Г. М. Мачульський