Постанова

від 06.09.2022 по справі 915/1216/21

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 вересня 2022 року

м. Київ

cправа № 915/1216/21

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Сухового В.Г. (головуючий), Берднік І.С., Зуєва В.А.,

за участю секретаря судового засідання - Денисевича А.Ю.

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області на рішення Господарського суду Миколаївської області від 09.12.2021 (Семенчук Н.О.) та постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 13.06.2022 (Богацька Н.С., Діброва Г.І., Принцевська Н.М.) у справі №915/1216/21

за позовом Фермерського господарства "Селянське (фермерське) господарство "Спутнік" до Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області про визнання права постійного користування на землю та визнання наказу недійсним

Історія справи

Короткий зміст позовних вимог

1. Фермерське господарство "Селянське (фермерське) господарство "Спутнік" (далі - Позивач) звернулося в Господарський суд Миколаївської області з позовом до Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області (далі - Відповідач) про визнання права постійного користування на землю та визнання наказу недійсним.

2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що земельна ділянка на праві постійного землекористування для ведення фермерського господарства надавалась не як громадянину України, а як спеціальному суб`єкту - голові створюваного селянського (фермерського) господарства. Оскільки право постійного користування земельною ділянкою, наданою для ведення фермерського господарства його засновнику, не припиняється зі смертю цієї особи, а зберігається за фермерським господарством, до якого воно перейшло після створення цього господарства, тому спірний наказ є незаконним та порушує права Позивача, як належного землекористувача.

Короткий зміст оскаржуваних судових рішень, ухвалених судом першої та апеляційної інстанцій

3. Рішенням Господарського суду Миколаївської області від 09.12.2021, яке залишено без змін постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 13.06.2022, позов задоволено. Скасовано наказ Відповідача №5155/0/14-20-СГ від 11.03.2020 "Про припинення права постійного користування земельною ділянкою". Визнано за Позивачем право постійного користування на земельну ділянку площею 50,00 га, в межах згідно з планом, розташованої на території Зеленоярської сільської ради, призначеної для ведення селянського (фермерського) господарства, яка була надана на ім`я ОСОБА_1 відповідно до Державного акту на право постійного користування землею серії 1-МК №003890 від 29.07.1997, на підставі розпорядження Доманівської районної державної адміністрації №98 від 14.04.1997.

4. Рішення суду першої інстанції, з яким погодився апеляційний господарський суд, мотивовано тим, що наказ Відповідача не може вважатися таким, що виданий на підставі закону, оскільки діяльність Позивача на момент його видачі не припинилася, а інші підстави припинення права постійного користування земельною ділянкою, визначені статтею 141 ЗК України, відсутні.

Короткий зміст вимог касаційної скарги Відповідача

5. Відповідач подав касаційну скаргу на постанову та рішення судів попередніх інстанцій, в якій просить розглянути питання передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду задля відступу від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в постанові Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі №922/989/18. Крім того, скаржник просить скасувати судові рішення попередніх інстанцій та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.

Аргументи учасників справи

Доводи Відповідача, який подав касаційну скаргу (узагальнено)

6. Суди попередніх інстанцій не врахували, що єдиним титульним землекористувачем земельної ділянки, наданої громадянину для ведення селянського (фермерського) господарства, після створення такого господарства, був та залишається саме громадянин, якому надавалася земельна ділянка.

7. Висновки суду першої інстанції про те, що після реєстрації фермерського господарства обов`язки землекористувача здійснює фермерське господарство, а не громадянин, якому надавалася відповідна земельна ділянка для ведення фермерського господарства, суперечать статтям 19, 22, 23, 53 ЗК України, статті 13 Закону України "Про селянське (фермерське) господарство", статті 12 Закону України "Про фермерське господарство" (в редакції, чинній на момент створення Фермерського господарства "Селянське (фермерське) господарство "Спутнік"), статтям 31, 116, 125, 126 ЗК України (в редакції, чинній на час розгляду судом справи).

Позиція Позивача у відзиві на касаційну скаргу

8. Позивач 26.08.2022 подав відзив на касаційну скаргу, в якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення та постанову судів попередніх інстанцій у цій справі - без змін.

8.1. Водночас, Позивач 26.08.2022 подав заяву про продовження строку подання відзиву.

8.2. Згідно з частиною другою статті 119 ГПК України встановлений судом процесуальний строк може бути продовжений судом за заявою учасника справи, поданою до закінчення цього строку, чи з ініціативи суду.

Зі змісту наведеної норми випливає, що за заявою учасника може бути продовжений тільки строк, який встановлений судом і який не сплив на час звернення учасника справи із заявою. Процесуальний строк може бути продовжений також з ініціативи суду. Разом з тим, на відміну від поновлення процесуального строку, вирішення судом питання про продовження процесуального строку не обумовлене вчиненням учасником процесуальної дії. Навпаки, процесуальний закон виходить з того, що процесуальний строк продовжується для вчинення процесуальної дії, яка ще не вчинена. Дана правова позиція викладена в постанові Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.12.2018 у справі №904/5995/16.

8.3. Частиною другою статті 118 ГПК України передбачено, що заяви, скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

8.4. Ухвалою суду касаційної інстанції від 01.08.2022 відповідно до частини першої статті 295 ГПК України Позивачу надано строк на подання відзиву до 25.08.2022, але не більше 10 днів з дня вручення цієї ухвали. Як вбачається з матеріалів справи, ухвала Суду від 01.08.2022 надійшла на адресу Позивача 12.08.2022 (рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення).

8.5. Оскільки відзив Позивача із заявою про продовження строку для його подання був поданий після закінчення строку встановленого Судом в ухвалі від 01.08.2022, як того вимагає частина перша статті 295 ГПК України, Суд на підставі частини другої статті 118 та частини другої статті 119 ГПК України залишає його без розгляду.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанцій

9. Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідно до Державного акту на право постійного користування землею І-МК №003890 від 29.07.1997 ОСОБА_1 на підставі розпорядження Доманівської районної державної адміністрації Доманівського району Миколаївської області №98 від 14.04.1997 надана у постійне користування земельна ділянка площею 50,00 га в межах згідно з планом, яка розташована на території Зеленоярської сільської ради. Земельну ділянку надано для ведення селянського (фермерського) господарства.

9.1. Фермерське господарство "Селянське (фермерське) господарство "Спутнік" зареєстровано 04.08.1997 і його засновником визначено ОСОБА_1 ; відповідно до свідоцтва про смерть серія НОМЕР_1 від 16.02.2016 ОСОБА_1 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

9.2. Відповідно до статуту Позивача (затвердженого протоколом загальних зборів №2 від 01.10.2014) засновником і головою господарства є ОСОБА_1 , членами господарства - ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 . Фермерське господарство "Селянське (фермерське) господарство "Спутнік" створене з метою ведення сільськогосподарського виробництва в особі самого виробництва. Членами господарства вважаються подружжя, діти, батьки та інші члени сім`ї, які разом ведуть господарство, а також особи в т.ч. рідня, що працюють в ньому по договору. Головною метою діяльності господарства є отримання прибутку шляхом виробництва сільськогосподарської продукції, її переробки та здійснення інших видів діяльності. На ім`я голови господарства відповідно до законодавства України видаються документи, що засвідчують право власності або користування землею. До земель господарства належать земельні ділянки, отримані (придбані) засновником господарства та його членами у власність, постійне користування та надані господарству в оренду.

Засновником і головою господарства на даний час відповідно до статуту (нова редакція, затверджена протоколом загальних зборів №1 від 25.10.2016), є ОСОБА_2 (син ОСОБА_1 ), іншими членами господарства є ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_7 .

9.3. Відповідачем 11.03.2021 прийнято наказ №5155/0/14-20-СГ "Про припинення права постійного користування земельною ділянкою", яким вирішено:

- вважати припиненим право постійного користування земельною ділянкою державної власності сільськогосподарського призначення загальною площею 50,00 га, надане громадянину ОСОБА_1 , посвідчене державним актом на право постійного користування землею серія І-МК №003890, зареєстрованого в книзі записів державних актів на право постійного користування землею №165 від 29.07.1997, розташованої в межах території Зеленоярської сільської ради Доманівського району Миколаївської області;

- віднести земельну ділянку загальною площею 50,00 га до земель запасу сільськогосподарського призначення державної власності в межах території Зеленоярської сільської ради Доманівського району Миколаївської області.

10. Задовольняючи позовні вимоги про визнання за Позивачем права постійного користування на землю та визнання наказу Відповідача недійсним, врахувавши положення законодавства, яке регулює спірні правовідносини, та правову позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену, зокрема, у постанові від 23.06.2020 у справі №922/989/18, попередні судові інстанції дійшли висновку про обґрунтованість позовних вимог Позивача.

11. Так, Велика Палата Верховного Суду у правовій позиції, викладеній у постанові від 23.06.2020 у справі №922/989/18, зазначила, що згідно із частиною першою статті 51 ЗК України (у редакції 1990 року) громадяни, які виявили бажання вести селянське (фермерське) господарство (включаючи й тих, хто переїздить з іншої місцевості), для одержання земельної ділянки у власність або користування подають до сільської, селищної, міської, районної ради народних депутатів за місцем розташування земельної ділянки заяву, яку підписує голова створюваного селянського (фермерського) господарства.

Відповідно до положень статті 7 ЗК України (у відповідній редакції) користування землею може бути постійним або тимчасовим. У постійне користування земля надається радами народних депутатів із земель, що перебувають у державній власності, громадянам України для ведення селянського (фермерського) господарства, особистого підсобного господарства.

За змістом частини першої статті 23 цього Кодексу право власності або право постійного користування землею посвідчується державними актами, які видаються і реєструються сільськими, селищними, міськими, районними радами народних депутатів.

11.1. З наведеного нормативного регулювання вбачається, що на момент надання земельної ділянки, така земельна ділянка на праві постійного землекористування для ведення селянського (фермерського) господарства надавалась не як громадянину України, а як спеціальному суб`єктові - голові створюваного селянського (фермерського) господарства (пункт 41 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі №922/989/18).

12. Відповідно до частин першої та другої статті 9 Закону України "Про селянське (фермерське) господарство" (який втратив чинність 29.07.2003 - з моменту набрання чинності Законом України "Про фермерське господарство") після одержання державного акта на право приватної власності на землю, державного акта на право постійного користування землею або укладення договору на тимчасове користування землею, в тому числі на умовах оренди, селянське (фермерське) господарство підлягає у 30-денний термін державній реєстрації у раді народних депутатів, що передала у власність чи надала у користування земельну ділянку, тобто за місцем розташування земельної ділянки. Після відведення земельної ділянки в натурі (на місцевості) та одержання державного акта на право приватної власності на землю, державного акта на право постійного користування або укладення договору на тимчасове користування землею, в тому числі на умовах оренди, та державної реєстрації селянське (фермерське) господарство набуває статусу юридичної особи.

Законодавством, чинним до 2003 року, було передбачено одержання земельної ділянки як обов`язкової умови для набуття правосуб`єктності селянського (фермерського) господарства як юридичної особи.

12.1. Водночас, одержання громадянином державного акта, яким посвідчувалося право на земельну ділянку для ведення селянського (фермерського) господарства, зобов`язувало таку фізичну особу в подальшому подати необхідні документи до відповідної місцевої ради для державної реєстрації селянського (фермерського) господарства. Тобто, закон не передбачав права громадянина використовувати земельну ділянку, надану йому в користування для ведення селянського (фермерського) господарства, без створення такого селянського (фермерського) господарства (пункт 43 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі №922/989/18).

13. Згідно із Законом України "Про фермерське господарство", який прийнято 19.06.2003, Закон України "Про селянське (фермерське) господарство" визнано таким, що втратив чинність.

14. За змістом статті 1 Закону України "Про фермерське господарство" фермерське господарство є формою підприємницької діяльності громадян, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, здійснювати її переробку та реалізацію з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їм у власність та/або користування, у тому числі в оренду, для ведення фермерського господарства, товарного сільськогосподарського виробництва, особистого селянського господарства, відповідно до закону.

Згідно із частиною першою статті 5, частиною першою статті 7 зазначеного Закону право на створення фермерського господарства має кожний дієздатний громадянин України, який досяг 18-річного віку та виявив бажання створити фермерське господарство. Надання земельних ділянок державної та комунальної власності у власність або користування для ведення фермерського господарства здійснюється в порядку, передбаченому Земельним кодексом України.

Фермерське господарство підлягає державній реєстрації у порядку, встановленому законом для державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, за умови набуття громадянином України або кількома громадянами України, які виявили бажання створити фермерське господарство, права власності або користування земельною ділянкою (стаття 8 Закону України "Про фермерське господарство").

15. У пунктах 48-51 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі №922/989/18 зроблено висновок, що і на сьогодні можливість реалізації громадянином права на створення фермерського господарства безпосередньо пов`язана з наданням (передачею) такій фізичній особі земельних ділянок для ведення фермерського господарства, що є обов`язковою умовою для державної реєстрації фермерського господарства.

Фермерське господарство (у будь-якій його формі) ініціюється для подальшої діяльності з виробництва товарної сільськогосподарської продукції, її переробки та реалізації на внутрішньому і зовнішньому ринках з метою отримання прибутку, що відповідає наведеному у статті 42 ГК України визначенню підприємництва як самостійної, ініціативної, систематичної, на власний ризик господарської діяльності, що здійснюється суб`єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Формування програми діяльності, залучення матеріально-технічних, фінансових та інших видів ресурсів, використання яких не обмежено законом, є складовими здійснення підприємницької діяльності в розумінні статті 44 ГК України. При цьому можливість реалізації громадянином права на здійснення підприємницької діяльності у вигляді фермерського господарства безпосередньо пов`язана з наданням (передачею) громадянину земельних ділянок відповідного цільового призначення.

Враховуючи законодавчі обмеження у використанні земельної ділянки іншим чином, ніж це передбачено її цільовим призначенням, а також правові наслідки від використання чи невикористання земельної ділянки не за її цільовим призначенням, що надана громадянину у встановленому порядку для ведення фермерського господарства, земельна ділянка в силу свого правового режиму є такою, що використовується виключно для здійснення підприємницької діяльності, а не для задоволення особистих потреб. Суб`єктом такого використання може бути особа - суб`єкт господарювання за статтею 55 ГК України.

16. Аналогічні висновки Великої Палати Верховного Суду викладені в постанові від 01.04.2020 у справі №320/5724/17.

17. З аналізу положень статей 1, 5, 7, 8 Закону України "Про фермерське господарство" Велика Палата Верховного Суду зробила висновок, що після отримання земельної ділянки фермерське господарство має бути зареєстроване у встановленому законом порядку і з дати реєстрації набуває статусу юридичної особи. З цього часу обов`язки землекористувача здійснює фермерське господарство, а не громадянин, якому надавалася відповідна земельна ділянка для ведення фермерського господарства (пункт 53 постанови від 23.06.2020 у справі №922/989/18).

18. Практика застосування норм права щодо переходу обов`язків землекористувача земельних ділянок до фермерського господарства з дня його державної реєстрації є сталою та підтримується Великою Палатою Верховного Суду. Аналогічні висновки Великої Палати Верховного Суду викладені у постановах від 13.03.2018 у справі №348/992/16-ц, від 20.06.2018 у справі №317/2520/15-ц, від 22.08.2018 у справі №606/2032/16-ц, від 31.10.2018 у справі №677/1865/16-ц, від 21.11.2018 у справі №272/1652/14-ц, від 12.12.2018 у справі №704/29/17-ц, 16.01.2019 у справі №695/1275/17 та у справі №483/1863/17, від 27.03.2019 у справі №574/381/17-ц, від 03.04.2019 у справі №628/776/18.

19. За змістом частин першої та п`ятої статті 7 ЗК України (у редакції, чинній на час видачі Капіносу І.М. Державного акта на право постійного користування землею) користування землею може бути постійним або тимчасовим. У постійне користування земля надається Радами народних депутатів із земель, що перебувають у державній власності, зокрема, громадянам України для ведення селянського (фермерського) господарства.

У статті 92 ЗК України (у редакції, чинній на час прийняття спірного наказу) наведено перелік суб`єктів, які можуть набувати право постійного користування земельними ділянками земель державної та комунальної власності, зокрема, підприємства, установи та організації, що належать до державної або комунальної власності; громадські організації інвалідів України, їх підприємства (об`єднання), установи та організації.

Пунктом 6 розділу X "Перехідні положення" ЗК України, який діяв з 01.01.2002 до 22.09.2005, встановлено, що громадяни та юридичні особи, які набули земельні ділянки на праві постійного користування до 01.01.2002, але згідно з Кодексом не можуть мати їх на такому праві, повинні до 01.01.2008 переоформити право постійного користування на право власності або право оренди.

Водночас, рішенням Конституційного Суду України №5-рп/2005 від 22.09.2005 визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним) положення пункту 6 розділу X "Перехідні положення" ЗК України щодо зобов`язання переоформити право постійного користування земельною ділянкою на право власності або право оренди без відповідного законодавчого, організаційного та фінансового забезпечення.

20. Отже, громадяни та юридичні особи, які до 01.01.2002 отримали у постійне користування земельні ділянки, правомочні використовувати отримані раніше земельні ділянки на підставі цього правового титулу без обов`язкового переоформлення права постійного користування на право власності на землю чи на право оренди землі (пункт 60 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі №922/989/18).

20.1. Велика Палата Верховного Суду (пункт 61 постанови від 23.06.2020 у справі №922/989/18) дійшла висновку, що з моменту державної реєстрації селянського (фермерського) господарства (фермерського господарства) та набуття ним прав юридичної особи таке господарство на основі норм права набуває як правомочності володіння і користування, так і юридичні обов`язки щодо використання земельної ділянки. Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу, що у відносинах, а також спорах з іншими суб`єктами, голова фермерського господарства, якому була передана у власність, постійне користування чи оренду земельна ділянка, виступає не як самостійна фізична особа, власник, користувач чи орендар земельної ділянки, а як представник (голова, керівник) фермерського господарства. У таких правовідносинах їх суб`єктом є не фізична особа - голова чи керівник фермерського господарства, а фермерське господарство як юридична особа (аналогічний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.03.2019 у справі №615/2197/15-ц).

20.2. Велика Палата Верховного Суду з урахуванням положень статті 141 ЗК України (у редакції 2001 року) та статті 27 ЗК України (1990 року) зазначила, що підставою припинення права постійного користування земельною ділянкою, наданою громадянину для ведення фермерського господарства, є припинення діяльності такої юридичної особи як селянське (фермерське) господарство (фермерське господарство). У земельному законодавстві така підстава припинення права постійного користування фермерським господарством земельною ділянкою свого засновника, як смерть громадянина - засновника СФГ, відсутня. Адже правове становище селянського (фермерського) господарства, як юридичної особи та суб`єкта господарювання, в тому числі його майнова основа, повинні залишатися стабільними незалежно від припинення участі в його діяльності засновника такого господарства, як в силу об`єктивних причин (смерті, хвороби тощо), так і на підставі вільного волевиявлення при виході зі складу фермерського господарства (пункти 66, 67 постанови від 23.06.2020 у справі №922/989/18).

20.3. У пункті 69 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі №922/989/18 зроблено висновок, що у разі смерті громадянина - засновника селянського (фермерського) господарства відповідні правомочності та юридичні обов`язки щодо використання земельної ділянки, яка була надана засновнику саме для ведення фермерського господарства, зберігаються за цією юридичною особою до часу припинення діяльності фермерського господарства у встановленому порядку.

20.4. Право постійного землекористування є безстроковим і може бути припинене лише з підстав, передбачених у статті 141 ЗК України, перелік яких є вичерпним (пункт 7.27 постанови від 05.11.2019 у справі №906/392/18 Велика Палата Верховного Суду).

21. Суди попередніх інстанцій, здійснюючи розгляд справи та задовольняючи позовні вимоги з урахуванням правових висновків, викладених, зокрема, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі №922/989/18, дійшли висновку, що у правовідносинах користування спірною земельною ділянкою Позивач набув права та обов`язки землекористувача і у зв`язку із смертю засновника селянського (фермерського) господарства, якому спірна земельна ділянка була надана на праві постійного користування, таке право не є таким, що припинилося.

22. Водночас, суди встановили, що оспорюваний наказ Відповідача прийнято із посиланням на положення статей 151, 92, 122 ЗК України, які регламентують повноваження центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, визначають право постійного користування земельною ділянкою та повноваження органів виконавчої влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування щодо передачі земельних ділянок у власність або у користування. Тобто, вказані приписи земельного законодавства не містять підстав для припинення права постійного користування земельною ділянкою.

22.1. Таким чином, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що оспорюваний наказ не може вважатися таким, що прийнятий на підставі закону, оскільки діяльність Позивача на час його видачі не припинилася; інші законодавчо встановлені підстави припинення права постійного користування земельною ділянкою, закріплені в статті 141 ЗК України, відсутні, судами попередніх інстанцій не встановлені та Відповідачем не наведені.

22.2. Отже, прийнявши спірний наказ всупереч вимог земельного законодавства, Відповідач втрутився у право Позивача на мирне володіння майном, що свідчить про порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, що є підставою для визнання його недійсним у судовому порядку, про що вірно встановлено судами першої та апеляційної інстанцій.

23. Відповідач у касаційній скарзі, як на підставу касаційного оскарження ухвалених у цій справі судових рішень, посилається на пункт 2 частини другої статті 287 ГПК України та необхідність відступлення від висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 23.06.2020 у справі №922/989/18.

23.1. Принцип правової визначеності вимагає чіткості, зрозумілості й однозначності правових норм, зокрема їх передбачуваності (прогнозованості) і стабільності.

Єдність однакового застосування закону забезпечує правову визначеність та втілюється шляхом однакового застосування судом того самого закону в подібних справах.

У пункті 70 рішення від 18.01.2001 у справі "Чепмен проти Сполученого Королівства" (Chapman v. the United Kingdom) Європейський суд з прав людини наголосив на тому, що в інтересах правової визначеності, передбачуваності та рівності перед законом він не повинен відступати від попередніх рішень за відсутності належної для цього підстави.

Причинами для відступу можуть бути вади попереднього рішення чи групи рішень (їх неефективність, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість, помилковість); зміни суспільного контексту.

23.2. З метою забезпечення єдності та сталості судової практики для відступу від висловлених раніше правових позицій Верховного Суду суд повинен мати ґрунтовні підстави: попередні рішення мають бути помилковими, неефективними чи застосований у цих рішеннях підхід повинен очевидно застаріти внаслідок розвитку в певній сфері суспільних відносин або їх правового регулювання. Аналогічний висновок викладено Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 04.09.2018 у справі №823/2042/16.

23.3. Згідно з частиною четвертою статті 302 ГПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів, палати або об`єднаної палати, передає справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо така колегія (палата, об`єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Великої Палати.

23.4. Оскільки Велика Палата Верховного Суду у постанові від 23.06.2020 у справі №922/989/18 виклала правовий висновок щодо застосування положень статті 141 ЗК України і такий висновок є чітким, зрозумілим та сприяє однозначному застосуванню зазначеної норми матеріального права, суд касаційної інстанції не вбачає підстав для відступу від правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеного у зазначеній постанові у справі №922/989/18. Такої ж позиції дотримується Верховний Суд у справах №922/4259/19, №912/2343/20, №907/569/19.

24. Доводи, наведені скаржником в пунктах 6, 7 постанови, колегією суддів відхиляються з огляду на те, що такі доводи ґрунтуються на помилковому тлумаченні норм матеріального права, неврахуванні актуальної практики Верховного Суду щодо переходу права постійного користування, а також хибній оцінці характеру спірних правовідносин.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

25. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та апеляційної інстанції без змін, а скаргу - без задоволення.

Відповідно до частини першої статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

26. Враховуючи те, що доводи касаційної скарги про порушення і неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права при прийнятті оскаржуваних судових рішень не знайшли свого підтвердження, суд, переглянувши оскаржувані судові рішення в межах доводів касаційної скарги, які стали підставами для відкриття касаційного провадження, вважає, що оскаржувані рішення та постанова судів попередніх інстанцій прийняті з додержанням норм матеріального та процесуального права, а відтак підстав для їх зміни чи скасування не вбачається.

Щодо розподілу судових витрат

27. Оскільки суд відмовляє у задоволенні касаційної скарги та залишає без змін оскаржувані рішення та постанову судів першої та апеляційної інстанцій, судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, покладаються на скаржника.

Керуючись ст.ст. 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 ГПК України, Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Миколаївської області від 09.12.2021 та постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 13.06.2022 у справі №915/1216/21 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя В. Суховий

Суддя І. Берднік

Суддя В. Зуєв