Рішення

від 29.08.2022 по справі 910/18406/21

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

30.08.2022Справа № 910/18406/21За позовом ОСОБА_1

до 1) Релігійної організації «Релігійна громада Успіння Пресвятої Богородиці Кропивницької єпархії Православної Церкви України с. Успенка»,

2) Кіровоградська обласна державна адміністрація,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача Управління Олександрійської Єпархії Української Православної Церкви

про визнання незаконним і скасування розпорядження та визнання недійсним статуту,

Суддя Карабань Я.А.

Секретар судових засідань Федорова С.М.

Представники учасників справи:

від позивача: не з`явився;

від відповідача-1: Кокош Р.Г.;

від відповідача-2: не з`явився;

від третьої особи: не з`явився;

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

ОСОБА_1 (надалі - позивач) звернувся до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до 1) Релігійної організації «Релігійна громада Успіння Пресвятої Богородиці Кропивницької єпархії Православної Церкви України с. Успенка» (надалі - відповідач-1), 2) Кіровоградської обласної державної адміністрації (надалі - відповідач-2) в якому просить суд:

- визнати незаконним та скасувати розпорядження першого заступника голови Кіровоградської обласної державної адміністрації Кузьміна Ігора Валерійовича за №475-р від 23.07.2020 про реєстрацію статуту відповідача-1 у новій редакції;

- визнати недійсним статут відповідача-1 у новій редакції, прийнятий рішенням загальних зборів жителів села Успенка Онуфріївського району Кіровоградської області, оформленим протоколом №1 від 22.12.2019.

Позовні вимоги, з посиланням на ст.19, 35 Конституції України, ст.3, 7, 8, 13, 14 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації», ст.6, 28, Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань», мотивовані тим, що:

- рішення загальних зборів від 22.12.2019 щодо зміни підлеглості релігійної громади прийнято сторонніми особами, що не є членами релігійної організації;

- відповідачем-1 не було подано для реєстрації статуту повний пакет документів, що передбачений ст.14 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації»;

- протокол підписано представниками територіальної, а не релігійної громади с.Успенка, які не мають відношення до парафії, оскільки не визнають статут релігійної громади «Українська Православна Церква с. Успенки Онуфріївського району», не відвідують богослужіння, не перебувають у канонічному послухові настоятелю та не були прийняті Парафіяльними зборами організації до членів релігійної організації;

- зміни та доповнення до діючого статуту внесено без дозволу єпархіального архієрея;

- Шкіль О.П. не мав повноважень на вчинення реєстраційних дій пов`язаних з внесенням змін до установчих документів юридичної особи без нотаріально посвідченої довіреності від імені релігійної організації, а державним реєстратором не перевірено його повноваження.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.11.2021 дану позовну заяву залишено без руху, встановлено позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви протягом п`яти днів з дня вручення даної ухвали.

24.11.2021 на електронну адресу суду від представника позивача надійшло клопотання про усунення недоліків (26.11.2021 до канцелярії суду надійшов оригінал клопотання).

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 29.11.2021 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження в справі № 910/18406/21, розгляд справи постановлено здійснювати за правилами загального позовного провадження та підготовче засідання призначено на 28.12.2021. Залучено до участі в справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача Управління Олександрійської Єпархії Української Православної Церкви (надалі - третя особа).

10.12.2021 від представника позивача надійшло клопотання про проведення підготовчого засідання призначеного на 28.12.2021 о 11:00 в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду, з використанням власних технічних засобів.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 13.12.2021 у задоволенні клопотання представника позивача про участь у підготовчому засіданні, призначеному на 28.12.2021 о 11:00, в режимі відеоконференції відмовлено.

28.12.2021 від представника відповідача-1 надійшов відзив на позов, у якому останній заперечує проти позову в повному обсязі. Також до відзиву додано клопотання про залучення ОСОБА_2 в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача.

28.12.2021 від представника відповідача-2 надійшов відзив на позов, у якому останній заперечує проти позову в повному обсязі.

28.12.2021 від представника позивача надійшли клопотання про відкладення розгляду справи та клопотання про проведення підготовчого засідання в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.

Засідання призначене на 28.12.2021 не відбулося, в зв`язку з перебуванням судді Карабань Я.А. у відпустці. Ухвалою Господарського суду міста Києва від 10.01.2022 у задоволенні клопотання представника позивача про участь у підготовчому засіданні, в режимі відеоконференції відмовлено, продовжено строк підготовчого провадження на 30 днів та підготовче засідання призначено на 02.02.2022.

02.02.2021 від представника позивача надійшли клопотання про відкладення підготовчого засідання та клопотання про проведення підготовчого засідання в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.

Засідання призначене на 02.02.2022 не відбулося, в зв`язку з перебуванням судді Карабань Я.А. на лікарняному. Ухвалою Господарського суду міста Києва від 14.02.2022 у задоволенні клопотання представника позивача про участь в підготовчому засіданні, в режимі відеоконференції відмовлено та підготовче засідання призначено на 15.03.2022.

Підготовче засідання призначене на 15.03.2022 не відбулося.

07.04.2022 від представника позивача надійшло клопотання про проведення підготовчого засідання в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 12.04.2022 клопотання представника позивача про проведення підготовчого засідання в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів задоволено та підготовче засідання призначено на 07.06.2022.

26.05.2022 від представника відповідача-1 надійшло клопотання про приєднання доказів до матеріалів справи.

У підготовче засідання 07.06.2022 з`явились представники позивача та відповідача-1, інші учасники справи в засідання не з`явились, про дату, час і місце засідання повідомлені належним чином. Судом із урахуванням думки сторін протокольною ухвалою відмовлено в задоволені клопотання представника відповідача-1 про залучення Шкіля Олександра Миколайовича в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача, оскільки прийняття рішення в даній справі не буде впливати на його права чи обов`язки. Також судом протокольною ухвалою задоволено клопотання представника відповідача-1 про приєднання доказів до матеріалів справи та долучено документи до матеріалів справи.

18.07.2022 від представника відповідача-2 на виконання вимог ухвали суду надійшла копія реєстраційної справи відповідача-1 для долучення до матеріалів справи.

У підготовче засідання 26.07.2022 з`явився представник відповідача-1, інші учасники справи в засідання не з`явились, про дату, час і місце засідання повідомлялись належним чином. Враховуючи відсутність клопотань та повідомлень учасників судового процесу про намір вчинити дії, строк вчинення яких обмежений підготовчим провадженням, суд протокольною ухвалою закрив підготовче провадження та призначив справу до судового розгляду по суті на 30.08.2022.

30.08.2022 від представника відповідача надійшли письмові пояснення.

У судове засідання 30.08.2022 з`явився представник відповідача, інші учасники справи в засідання не з`явились, про дату, час і місце засідання повідомлялись належним чином, про причини неявки суд не повідомили. Судом протокольною ухвалою залишено без розгляду письмові пояснення відповідача від 30.08.2022, які за своїм змістом є відзивом на позов, та подані з пропуском встановленого судом строку.

Представник відповідача в судовому засіданні заперечував проти задоволення позову в повному обсязі, а також у зв`язку з неявкою позивача просив залишити позов без розгляду.

Так, згідно п.4 ч.1 ст. 226 Господарського процесуального кодексу України суд залишає позов без розгляду, якщо позивач без поважних причин не подав витребувані судом докази, необхідні для вирішення спору, або позивач (його представник) не з`явився у судове засідання або не повідомив про причини неявки, крім випадку, якщо від нього надійшла заява про розгляд справи за його відсутності і його нез`явлення не перешкоджає вирішенню спору.

Відповідно до частини першої ст. 202 Господарського процесуального кодексу України неявка в судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Суд зазначає, що нез`явлення позивача в судове засідання не перешкоджає розгляду даної справи по суті.

Враховуючи, що явка позивача, третьої особи та їх представників у судове засідання обов`язковою не визнавалась, сторони повідомлені про хід розгляду справи у встановленому Господарським процесуальним кодексом України порядку, судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених Господарським процесуальним кодексом України, висловлення своєї правової позиції у спорі та надання відповідних доказів, суд не вбачає підстав для залишення позову без розгляду та вважає за можливе розглянути справу в цьому судовому засіданні без участі вказаних учасників справи за наявними матеріалами.

У судовому засіданні 30.08.2022 відповідно до ст. 240 Господарського процесуального кодексу України проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши надані документи та матеріали, заслухавши пояснення представника відповідача, з`ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

05.11.1997 зареєстрована Українська православна церква с. Успенка Онуфріївського району Кіровоградської області (код ЄДР 37187335).

Згідно із розпорядженням голови Кіровоградської обласної державної адміністрації №352-р «Про реєстрацію статутів релігійних громад» від 05.11.1997 було зареєстровано статут Української православної церкви с. Успенка Онуфріївського району Кіровоградської області (т.2., а.с.86-90).

22.12.2019 проведено Парафіяльні збори Української Православної Церкви с. Успенка Онуфріївського району, на яких було прийнято ряд відповідних рішень, що оформлені протоколом №1 (далі - протокол), зокрема:

- пункт 5 протоколу збори ухвали: висловити недовіру священику Івану Онисько, колишньому голові парафіяльної ради та настоятелю (за посадою) церкви с. Успенка та припинити повноваження вчиняти дії від імені громади. Зобов`язати Онисько І.І. передати новому голові парафіяльної ради Статут релігійної громади УПЦ с. Успенка від 25.08.1997 та свідоцтво про його державну реєстрацію. Крім того, зобов`язати ОСОБА_1 передати голові Парафіяльної ради документи на будівлю Церкви;

- пункт 6 протоколу збори ухвалили: висловити недовіру та припинити повноваження Парафіяльної ради до обрання нової;

- пункт 7 протоколу збори ухвалили: змінити підлеглість у канонічних та організаційних питаннях Української Православної церкви с. Успенка Онуфріївського району та увійти до складу Православної Церкви України, змінивши при цьому назву на: Релігійна організація "Релігійна громада Успіння Пресвятої Богородиці Кропивницької єпархії Православної Церкви України с. Успенка";

- пункт 8 протоколу збори ухвалили: внести зміни до статуту шляхом прийняття його в новій редакції зі зміною назви релігійної громади на таку: Релігійна організація "Релігійна громада Успіння Пресвятої Богородиці Кропивницької єпархії Православної Церкви України с. Успенка".

Так, відповідно до вказаного протоколу та списку членів Парафіяльних зборів релігійної громади Українська православна церква с.Успенки Онуфріївського району від 22.12.2019 (т.1, а.с.32-39) на зборах були присутні 68 осіб та запрошений: настоятель Церкви Святого Миколая Чудотворця, ПЦУ Київської єпархії отець Михайло. Усі присутні, з усіх питань порядку денного голосували «за».

Згідно із розпорядженням голови Кіровоградської обласної державної адміністрації №475-р «Про реєстрацію статуту релігійної громади (Онуфріївський район)» від 23.07.2020 було зареєстровано статут Релігійної організації "Релігійна громада Успіння Пресвятої Богородиці Кропивницької єпархії Православної Церкви України с. Успенка" в новій редакції.

Предметом позову в даній господарській справі є:

- визнання незаконним та скасування розпорядження першого заступника голови Кіровоградської обласної державної адміністрації Кузьміна Ігора Валерійовича за №475-р від 23.07.2020 про реєстрацію статуту відповідача-1 у новій редакції;

- визнання недійсним статуту відповідача-1 у новій редакції, прийнятий рішенням загальних зборів жителів села Успенка Онуфріївського району Кіровоградської області, оформленим протоколом №1 від 22.12.2019.

Обґрунтовуючи свої позовні вимоги позивач зазначає, що:

- рішення загальних зборів від 22.12.2019 щодо зміни підлеглості релігійної громади прийнято сторонніми особами, що не є членами релігійної організації;

- відповідачем-1 не було подано для реєстрації статуту повний пакет документів, що передбачений ст.14 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації»;

- протокол підписано представниками територіальної, а не релігійної громади с.Успенка, які не мають відношення до парафії, оскільки не визнають статут релігійної громади «Українська Православна Церква с. Успенки Онуфріївського району», не відвідують богослужіння, не перебувають у канонічному послухові настоятелю та не були прийняті Парафіяльними зборами організації до членів релігійної організації;

- зміни та доповнення до діючого статуту внесено без дозволу єпархіального архієрея;

- Шкіль О.П. не мав повноважень на вчинення реєстраційних дій пов`язаних з внесенням змін до установчих документів юридичної особи без нотаріально посвідченої довіреності від імені релігійної організації, а державним реєстратором не перевірено його повноваження.

Статтею 35 Конституції України передбачено, що церква і релігійні організації в Україні відокремлені від держави.

Однією із особливостей ставлення держави до церкви (релігійних організацій) та законодавчі положення, які характеризують правовий зміст відокремлення церкви від держави в Україні, є те, що держава не втручається у здійснювану в межах закону діяльність релігійних організацій, тобто держава не втручається і не забороняє діяльності конфесійних організацій, якщо останні не порушують чинного законодавства, не посягають на життя, здоров`я, гідність особи, права інших громадян та організацій тощо.

Права і свободи людини і громадянина захищаються судом.

Європейським судом по справі Свято-Михайлівська Парафія проти України досліджувалися питання щодо наявності втручання у право на свободу віросповідання скаржника, відповідності цього втручання закону, а також те, чи переслідувало втручання легітимну мету та чи було необхідним у демократичному суспільстві.

У зазначеному рішенні встановлено, що за результатами розгляду спору в межах національної судової процедури було порушено статтю 9 Конвенції витлумачену у світлі пункту 1 статті 6 та статті 11 Конвенції.

Водночас право на свободу віросповідання не було виправданим і брак гарантій проти свавільних рішень органів реєстрації не був виправлений національними судами, оскільки відсутність узгодженості та передбачуваності законодавства не дозволяла їм дійти інших висновків у справі.

Надаючи тлумачення статей 9 та 11 Конвенції в контексті обмеження передбачених ними прав, Європейський суд визнав, що в демократичному суспільстві дійсно може виникнути необхідність обмежити свободу віросповідання задля узгодження інтересів різних релігійних груп.

Зі змісту пункту 2 статті 9 Конвенції випливає, що свобода сповідувати свою релігію або переконання підлягає лише обмеженням, встановленим законом, і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах громадської безпеки, для охорони публічного порядку, здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

У своєму рішенні по справі "Коккінакіс проти Греції" Європейський суд зазначив, що як визначено у статті 9 Конвенції, свобода думки, совісті та релігії виступає однією з підвалин демократичного суспільства у значенні, що вживається у пункті 31 Конвенції.

Основоположний характер прав, гарантованих його пунктом 1 статті 9 Конвенції, знаходить своє відображення, зокрема, у формулюванні параграфа, що передбачає обмеження на них.

На відміну від других параграфів статей 8, 10 і 11 Конвенції, які охоплюють права, що перераховуються в перших параграфах цих статей, у другому параграфі статті 9 Конвенції згадується лише про свободу сповідувати релігію чи переконання (пункт 33).

Перелік таких обмежень, за вказівкою Європейського суду у справі "Свято-Михайлівська Парафія проти України", є вичерпним, вони мають чітко тлумачитись в межах обмеженої самостійної оцінки, наданої державі, і лише переконливі та нездоланні причини можуть виправдовувати запровадження таких обмежень. При цьому держава має незначні межі для власної самостійної оцінки в цих питаннях.

Отже, здійснюючи правову оцінку обставин справи, суди повинні були спиратися на положення статті 9 Конвенції, а також на прецедентне право Європейського суду з прав людини, що є джерелом тлумачення вказаної статті, надаючи її приписам більш конкретного характеру.

До регулювання спірних правовідносин застосовуються як загальні норми, котрі визначають основи корпоративних правовідносин, так і спеціальні, які детермінують правові засади реалізації свободи совісті і діяльності релігійних організацій.

Так, згідно з ч. 1 ст. 57 Господарського кодексу установчими документами суб`єкта господарювання є рішення про його утворення або засновницький договір, а у випадках, передбачених законом, статут (положення) суб`єкта господарювання. За змістом ч. 2 ст. 20 Господарського кодексу України статут юридичної особи є актом, який визначає правовий статус юридичної особи, оскільки він містить норми, обов`язкові для учасників товариства, його посадових осіб та інших працівників, а також визначає порядок затвердження та внесення змін до статуту.

Суспільні відносини у сфері утворення, реєстрації, діяльності та припинення релігійної організації врегульовано Законом України "Про свободу совісті та релігійні організації".

Відповідно до ч.1 ст.7 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" релігійні організації в Україні утворюються з метою задоволення релігійних потреб громадян сповідувати і поширювати віру і діють відповідно до своєї ієрархічної та інституційної структури, обирають, призначають і замінюють персонал згідно із своїми статутами (положеннями).

Частинами 1 та 2 ст. 12 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" визначено, що статут (положення) релігійної організації, який відповідно до цивільного законодавства визначає її правоздатність, підлягає реєстрації у порядку, встановленому статтею 14 цього Закону. Статут (положення) релігійної організації приймається на загальних зборах віруючих громадян або на релігійних з`їздах, конференціях.

Відповідно до ч. 5 ст. 12 Закону передбачено, що статут (положення) релігійної організації не повинен суперечити чинному законодавству.

Отже, статут - це основний документ, на підставі якого діє релігійна організація, тоді як підставами для визнання акту, в тому числі статуту, недійсним є його невідповідність вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав (затвердив) цей акт, а також порушення у зв`язку з його прийняттям прав та охоронюваних законом інтересів позивача.

Так, судом встановлено, що статут релігійної громади за результатами загальних зборів 22.12.2019, оформлених протоколом № 1, приведено у відповідність із Законом України "Про свободу совісті та релігійні організації", як того вимагає п.2 Прикінцевих положень Закону України "Про внесення змін до деяких законів України щодо підлеглості релігійних організацій та процедури державної реєстрації релігійних організацій зі статусом юридичної особи" від 17 січня 2019 року.

Разом з тим, позивачем в порядку ст. 74, 76-79 Господарського процесуального кодексу України не доведено, що положення статуту в новій редакції порушують чи не відповідають нормам чинного законодавства.

Що стосується доводів позивача щодо компетенції та повноважності органу, який приймав статут, участі членів у релігійній організації, а також порядку вирішення питання щодо зміни підлеглості, суд зазначає таке.

Позивач не оспорює рішення загальних зборів, яке оформлене протоколом № 1 від 22.12.2019 шляхом пред`явлення такої позовної вимоги. При цьому не погоджується із рішенням загальних зборів членів релігійної організації про зміну канонічної підлеглості та доводить, що таке рішення прийняте з порушенням вимог чинного законодавства особами, які не мали права його приймати, всупереч раніше прийнятому на загальних парафіяльних зборах релігійної громади рішенню.

Поряд з цим, дійсність або недійсність рішень парафіяльних зборів членів релігійної громади Української православної церкви с. Успенки Онуфріївського району, які оформлені протоколом № 1 від 22.12.2019, може бути предметом самостійного судового розглядую і подібної правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 27.01.2020 р. у справі № 598/157/15-ц. Такі судові рішення відсутні.

Відповідно до частини першої статті 3 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" кожному громадянину в Україні гарантується право на свободу совісті. Це право включає свободу мати, приймати і змінювати релігію або переконання за своїм вибором і свободу одноособово чи разом з іншими сповідувати будь-яку релігію або не сповідувати ніякої, відправляти релігійні культи, відкрито виражати і вільно поширювати свої релігійні або атеїстичні переконання.

Статтею 7 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" передбачено, що релігійні організації в України утворюються з метою задоволення релігійних потреб громадян сповідувати і поширювати віру і діють відповідно до своєї ієрархічної та інституційної структури, обирають, призначають і замінюють персонал згідно із своїми статутами. Релігійними організаціями в Україні є релігійні громади, управління і центри, монастирі, релігійні братства, місіонерські товариства (місії), духовні навчальні заклади, а також об`єднання, що складаються з вищезазначених релігійних організацій. Релігійні об`єднання представляються своїми центрами (управліннями).

Згідно зі ст. 8 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" релігійна громада є місцевою релігійною організацією віруючих громадян одного й того самого культу, віросповідання, напряму, течії або толку, які добровільно об`єдналися з метою спільного задоволення релігійних потреб. Членство в релігійній громаді ґрунтується на принципах вільного волевиявлення, а також на вимогах статуту (положення) релігійної громади. Релігійна громада на власний розсуд приймає нових та виключає існуючих членів громади у порядку, встановленому її статутом (положенням). Держава визнає право релігійної громади на її підлеглість у канонічних та організаційних питаннях будь-яким діючим в Україні та за її межами релігійним центрам (управлінням) і вільну зміну цієї підлеглості шляхом внесення відповідних змін до статуту (положення) релігійної громади. Рішення про зміну підлеглості та внесення відповідних змін або доповнень до статуту ухвалюється загальними зборами релігійної громади. Такі загальні збори релігійної громади можуть скликатися її членами. Рішення про зміну підлеглості та внесення відповідних змін або доповнень до статуту ухвалюється не менш як двома третинами від кількості членів релігійної громади, необхідної для визнання повноважними загальних зборів релігійної громади відповідно до статуту (положення) релігійної громади. Рішення про зміну підлеглості та внесення відповідних змін або доповнень до статуту засвідчується підписами членів відповідної релігійної громади, які підтримали таке рішення. Рішення про зміну підлеглості та внесення відповідних змін або доповнень до статуту підлягає реєстрації в порядку, встановленому статтею 14 цього Закону. Зміна підлеглості релігійної громади не впливає на зміст права власності та інших речових прав такої релігійної громади, крім випадку, встановленого статтею 18 цього Закону. Частина громади, не згідна з рішенням про зміну підлеглості, має право утворити нову релігійну громаду і укласти договір про порядок користування культовою будівлею і майном з їхнім власником (користувачем). Повідомлення державних органів про утворення релігійної громади не є обов`язковим.

Право відповідача-1 - Релігійної організації «Релігійна громада Успіння Пресвятої Богородиці Кропивницької єпархії Православної Церкви України с. Успенка», на зміну канонічної підлеглості, яке мало місце 22.12.2019 шляхом внесення відповідних змін до статуту релігійної громади на підставі рішення про зміну підлеглості та внесення відповідних змін або доповнень до статуту, які ухвалені загальними зборами релігійної громади, скликаними її членами, передбачене нормами ст. 8 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації". При цьому членство в релігійній громаді ґрунтується на принципах вільного волевиявлення, коли громадяни спільно задовольняють релігійні потреби, що й було визначено на загальних зборах релігійної громади.

Отже, рішення про зміну підлеглості релігійної громади та внесення відповідних змін або доповнень до статуту ухвалене на загальних зборах громади в порядку, передбаченому частиною четвертою статті 8 вказаного Закону.

Більше того це питання належить до виключної компетенції загальних зборів громади.

Загальні збори мають право приймати рішення з усіх питань діяльності відповідної релігійної організації, у тому числі і тих, що належать до компетенції інших органів управління (відповідно до вимог статті 98 Цивільного кодексу України).

Жоден суб`єкт (включно із священнослужителем чи органами управління громади) не може позбавити загальні збори права прийняти рішення щодо зміни підлеглості релігійної громади.

Також суд звертає увагу на положення Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації", згідно із якими загальні збори релігійної громади можуть бути скликані членами цієї громади, які бажають змінити її канонічне підпорядкування (щонайменше дві особи) (ч. 2 та 3 статті 8 Закону). Тобто, Закон не передбачає й не надає особливих повноважень у справі скликання таких зборів священнослужителям.

Що стосується членства в релігійній громаді Української Православної Церкви с. Успенка Онуфріївського району, то воно в релігійній громаді ґрунтується на принципах вільного волевиявлення, а також на вимогах статуту (положення) релігійної громади (частина друга статті 8 Закону).

Особи, які так чи інакше беруть участь у житті релігійної громади, вважають себе належними до неї, не підпадають під обмеження, встановлені статутами (положеннями) релігійних громад, можуть бути членами релігійної громади.

Релігійна громада на власний розсуд приймає нових та виключає існуючих членів громади у порядку, встановленому її статутом (положенням). Рішення про зміну підлеглості та внесення відповідних змін або доповнень до статуту ухвалюється не менш як двома третинами від кількості членів релігійної громади, необхідної для визнання повноважними загальних зборів релігійної громади відповідно до статуту (положення) релігійної громади.

Це рішення засвідчується підписами членів відповідної релігійної громади, які були присутні на зборах й підтримали вказані рішення.

Прийняте рішення про зміну підлеглості та внесення відповідних змін або доповнень до статуту підлягає реєстрації в порядку, встановленому статтею 14 Закону.

Зі змісту статуту відповідача в редакції від 25.08.1997 судом не встановлено будь-якого врегульованого порядку та чітких критеріїв щодо прийняття членів у релігійну громаду, а також порядку їх обліку та ведення реєстру, які б дали можливість чітко ідентифікувати реальну кількість членів релігійної громади.

Так, відповідно до пунктів 1-3 статуту в редакції від 25.08.1997 релігійна громада (парафія) є релігійне об`єднання (релігійна спілка), первинний структурний підрозділ Української Православної Церкви, який безпосередньо входить до складу Кіровоградської єпархії. Парафія створюється за бажання віруючих з благословення Єпархіального архієрея. Парафія об`єднує громадян православного віросповідання, для сумісного здійснення права на свободу сповідання та поширення православної віри, а також піклування про релігійно-моральне виховання.

Положеннями пунктів 8-9 цього статуту визначено, що органами парафіяльного управління є: Парафіяльні збори, очолювані настоятелем та парафіяльна рада, підзвітна настоятелю. Парафіяльні збори складаються з православних віруючих, кліриків та мирян, які досягли 18-річного віку, визнають обов`язковість статуту УПЦ, регулярно відвідують богослужіння та сповідь, перебувають у канонічному послухові настоятелю і не перебувають під забороною чи церковним судом, що забороняє участь у богослужбовому житті.

Відповідно до ч.1 ст.3 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» кожному громадянину в Україні гарантується право на свободу совісті. Це право включає свободу мати, приймати і змінювати релігію або переконання за своїм вибором і свободу одноособово чи разом з іншими сповідувати будь-яку релігію або не сповідувати ніякої, відправляти релігійні культи, відкрито виражати і вільно поширювати свої релігійні або атеїстичні переконання.

Отже, наведені норми Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» та положення статуту дозволяють вважати членом Релігійної громади Української православної церкви с. Успенки Онуфріївського району будь-яку православну особу, яка є віруючою, проживає в с. Успенки, відвідує церковні богослужіння і не перебуває під забороною чи церковним судом, що забороняє участь у богослужбовому житті.

При цьому, як зазначено судом вище, статутом релігійної громади Української православної церкви с. Успенки Онуфріївського району у попередній редакції не встановлено порядку обліку членів релігійної громади чи ведення їх реєстру як усталеного складу парафіян релігійної громади.

За таких обставин, суд вважає необґрунтованими доводи позивача, в якості підстави позовної вимоги про визнання недійсним статуту відповідача-1 у новій редакції, що прийнятий рішенням загальних зборів жителів села Успенка Онуфріївського району Кіровоградської області та оформлений протоколом №1 від 22.12.2019 про наявність станом на 22.12.2019 списку членів організації в кількості 30 осіб, тоді як нова редакція статуту ухвалена зборами, на яких були присутні 68 осіб.

Разом з тим, вивчивши наданий позивачем список від 24.03.2019 (т.1., а.с.20-22), список (реєстр) осіб від 24.02.2019 (т.1, а.с.26-27), судом встановлено, що вони не містить відомостей про підсумкову кількість парафіян), не містить таких відомостей і протокол від 26.02.2019 (т.1, а.с.23-26).

Отже, в суду відсутні правові підстави вважати, що збори Релігійної громади Української православної церкви села Успенки Онуфріївського району, оформлені протоколом №1, що відбулися 22.12.2019, на яких, зокрема, прийнято рішення змінити підлеглість у канонічних та організаційних питаннях релігійної громади та прийнято статут релігійної громади в новій редакції, відбулися в порушення вимог чинного законодавства чи положень чинного на момент їх проведення статуту. Адже вони могли скликатися будь-ким із членів громади, що так і відбулося, рішення приймалося загальними зборами, як це передбачено ст. 8 Закону. При цьому рішення було прийнято більше ніж 2/3 від усіх присутніх (68 голосів із 68). Тобто, судом не встановлено, а позивачем не наведено жодних порушень чинного законодавства чи статуту, які б знайшли своє підтвердження під час судового розгляду справи.

Наведені обставини спростовують твердження позивача про неналежний склад зборів парафіян, які прийняли статут у новій редакції, а також підписали протокол загальних зборів.

Також судом не приймаються до уваги доводи позивача, що вказані дії щодо зміни підлеглості суперечать статуту в попередній редакції, що стосується членства у релігійній громаді, оскільки, як зазначалося судом, у силу п. 3 Прикінцевих положень Закону України "Про внесення змін до деяких законів України щодо підлеглості релігійних організацій та процедури державної реєстрації релігійних організацій зі статусом юридичної особи" від 17 січня 2019 року статути (положення) релігійних організацій мають бути приведені у відповідність із цим Законом упродовж одного року з дня набрання ним чинності. До приведення статутів (положень) у відповідність із цим Законом релігійні організації керуються положеннями діючих статутів (положень) у частині, що не суперечить цьому Закону.

Посилання позивача відносно того, що зміни та доповнення до діючого статуту внесено без дозволу єпархіального архієрея також є необґрунтованими, оскільки, чинним законодавством не встановлено такої вимоги та як зазначено судом вище внесення змін і доповнень до статуту відносно зміни підлеглості релігійної громади відноситься до виключної компетенції загальних зборів громади.

Підсумовуючи наведене вище, судом не встановлено підстав для визнання недійсним статуту Релігійної громади Української православної церкви с. Успенки Онуфріївського району в новій редакції, з огляду на зміст та обґрунтування позовної вимоги і відсутність будь-яких інших доказів, які б спростовували волевиявлення членів релігійної громади змінити канонічну підлеглість.

Дослідження наявності/відсутності кворуму, інших порушень при скликанні та проведенні загальних зборів релігійної громади Української православної церкви с. Успенки Онуфріївського району від 22.12.2019, які оформлені протоколом № 1 буде виходом за межі позовних вимог та не входить до кола обставин, що належать до предмету доказування у даній справі, тоді як дослідження питання дотримання порядку скликання, правомочності зборів може бути предметом розгляду вимоги про визнання недійним рішення загальних зборів.

Щодо позовної вимоги про визнання незаконним та скасування розпорядження першого заступника голови Кіровоградської обласної державної адміністрації Кузьміна Ігора Валерійовича за №475-р від 23.07.2020 про реєстрацію статуту відповідача-1 у новій редакції, суд зазначає таке.

Відповідно до частини 1, 2, 5 ст. 12 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" статут (положення) релігійної організації, який відповідно до цивільного законодавства визначає її правоздатність, підлягає реєстрації у порядку, встановленому статтею 14 цього Закону. Статут (положення) релігійної організації приймається на загальних зборах віруючих громадян або на релігійних з`їздах, конференціях. Статут (положення) релігійної організації не повинен суперечити чинному законодавству.

Згідно з ст. 14 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" для реєстрації статуту (положення) релігійної громади у новій редакції до органу реєстрації статуту подаються:

1) заява за підписом керівника або уповноваженого представника релігійної громади;

2) статут (положення) релігійної громади у новій редакції.

До статуту (положення) релігійної громади у новій редакції додатково подаються:

1) належним чином засвідчена копія протоколу (або витяг з протоколу) загальних зборів релігійної громади про внесення змін і доповнень до статуту (положення) релігійної громади, ухвалених відповідно до порядку, визначеного у чинному на момент внесення змін статуті (положенні) релігійної громади, із зазначенням списку учасників цих загальних зборів;

2) оригінал чи належним чином засвідчена копія чинної на дату подання документів редакції статуту (положення) релігійної громади, до якого мають бути внесені зміни і доповнення, з відміткою про державну реєстрацію (з усіма змінами, що до нього вносились), та оригінал свідоцтва, виданого органом реєстрації (якщо таке видавалося).

У разі подання до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері релігії, а також обласної, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій, а в Автономній Республіці Крим - до Ради міністрів Автономної Республіки Крим неповного переліку документів, визначеного у цій статті, та/або оформлення їх без дотримання встановлених вимог, відсутності у статуті (положенні) релігійної організації відомостей, встановлених частиною третьою статті 12 цього Закону, релігійній організації пропонується у межах строків, встановлених цим Законом, усунути виявлені недоліки.

Згідно зі ст. 6 Закону України "Про місцеві державні адміністрації" на виконання Конституції України, законів України, актів Президента України, актів Кабінету Міністрів України, міністерств та інших центральних органів виконавчої влади, які відповідно до закону забезпечують нормативно-правове регулювання власних і делегованих повноважень, голова місцевої державної адміністрації в межах своїх повноважень видає розпорядження, а керівники структурних підрозділів - накази.

Відповідно до ч. 1 ст. 15 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" зазначено, що у реєстрації статуту (положення) релігійної організації може бути відмовлено, якщо її статут (положення) або діяльність суперечать чинному законодавству.

Як убачається із матеріалів справи, відповідачем-2 в ході розгляду заяви та доданих до неї документів було встановлено, що подані документи відповідають встановленим вимогам, тож не було виявлено підстав для відмови в реєстрації нової редакції статуту Релігійної громади Української православної церкви с. Успенки Онуфріївського району.

Враховано при цьому, що для реєстрації статуту в новій редакції не було подано свідоцтво про реєстрацію статуту в попередній редакції. Втім з моменту набрання чинності Закону України № 3384-УІ від 19.05.2011 р. "Про внесення змін до Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців" (який набув чинності через шість місяців з дня його опублікування) пункт 2 розділу VIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" діє в новій редакції, відповідно до якої при надходженні від юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців реєстраційної картки державний реєстратор зобов`язаний, відповідно до вимог статті 19 цього Закону, провести включення відомостей про діючі юридичні особи та фізичних осіб-підприємців і видати їм виписку з Єдиного державного реєстру, а отже видача свідоцтва органу державної реєстрації вже не передбачена.

Отже, на час звернення релігійної громади до державного реєстратора - 28.07.2020 подача свідоцтва про реєстрацію статуту в попередній редакції не було обов`язковою.

Судом враховується, що наявними в матеріалах справи доказами спростовуються твердження позивача щодо подання документів неповноважною особою та з приводу неналежного оформлення копій документів. Так, за змістом протоколу № 1 від 22.12.2019 ОСОБА_2 уповноважено звернутися та подати необхідні документи до Управління у справах національностей та релігій Кіровоградської обласної державної адміністрації (відповідача-1) щодо внесення відповідних змін до установчих документів відповідача-1. Факт такого звернення підтверджується заявою про державну реєстрацію змін до відомостей про юридичну особу, що містяться в реєстраційній справі (т.2., а.с.93-100). Враховуючи зазначене ОСОБА_2 мав право діяти від імені релігійної громади без довіреності, а відтак доводи позивача в цій частині є необґрунтованими.

Також враховуючи належним чином оформлене рішення членів релігійної організації про зміну конфесійної належності та подання усіх необхідних документів для реєстрації нової редакції статуту, у відповідача-2 були відсутні підстави для відмови зареєструвати статут чи зміни до нього, і відмова в такому випадку могла бути розцінена саме як протиправне втручання держави в справи релігійної організації.

Крім того, суд наголошує, що застосування конкретного способу захисту цивільного права або інтересу залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.

Подібні висновки сформульовані, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17, від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16, від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц, від 01 жовтня 2019 року у справі № 910/3907/18.

Відтак, застосування судом того чи іншого способу захисту має приводити до відновлення порушеного права позивача без необхідності повторного звернення до суду (принцип процесуальної економії).

Водночас відповідно до пункту 2 частини першої статті 25 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» державна реєстрація та інші реєстраційні дії проводяться на підставі судових рішень, що набрали законної сили та тягнуть за собою зміну відомостей в Єдиному державному реєстрі, а також що надійшли в електронній формі від суду або державної виконавчої служби відповідно до Закону України «Про виконавче провадження» щодо: визнання повністю або частково недійсними рішень засновників (учасників) юридичної особи або уповноваженого ними органу; визнання повністю або частково недійсними змін до установчих документів юридичної особи; заборони (скасування заборони) вчинення реєстраційних дій; накладення/зняття арешту корпоративних прав; зобов`язання вчинення реєстраційних дій; скасування реєстраційної дії/запису в Єдиному державному реєстрі; виділу юридичної особи; провадження у справах про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом, прийнятих відповідно до Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом»; припинення юридичної особи, що не пов`язано з банкрутством юридичної особи; відміни державної реєстрації припинення юридичної особи; припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця, що не пов`язано з банкрутством юридичної особи; відміни державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця; відміни в порядку апеляційного/касаційного оскарження судового рішення, на підставі якого вчинено реєстраційну дію.

Отже, судове рішення про визнання недійсним розпорядження про реєстрацію статуту Релігійної організації в новій редакції не є підставою для вчинення реєстраційних дій, а відповідна позовна вимога не відповідає ефективному способу захисту прав та інтересів у цих правовідносинах.

Відповідно до частини 3 статті 8 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації», держава визнає право релігійної громади на її підлеглість у канонічних та організаційних питаннях будь-яким діючим в Україні та за її межами релігійним центрам (управлінням) і вільну зміну цієї підлеглості шляхом внесення відповідних змін до статуту (положення) релігійної громади. Рішення про зміну підлеглості та внесення відповідних змін або доповнень до статуту вичерпує свою дію з моменту внесення таких змін або доповнень до статуту (прийняття статуту в новій редакції).

Зважаючи на характер спірних відносин, належному способу захисту інтересу Релігійної організації та/або її членів відповідає позовна вимога про визнання недійсним статуту Релігійної організації в новій редакції. Судове рішення про задоволення такої позовної вимоги є підставою для приведення суб`єктом державної реєстрації відомостей про Релігійну організацію, які містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, у відповідність до відомостей статуту Релігійної організації в попередній редакції.

Вказана правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 06.04.2021 у справі № 910/10011/19.

Обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови в позові (пункт 52 постанови Великої Палати Верховного Суду від 02.02.2021 у справі № 925/642/19).

Враховуючи викладене, оскільки позивачем не доведено підстав, з якими закон пов`язує визнання недійсним статуту Релігійної організації в новій редакції, а визнання незаконним та скасування розпорядження про реєстрацію статуту відповідача-1 у новій редакції є неналежним способом захисту, суд приходить до висновку про відмову в задоволенні позовних вимог.

Надаючи оцінку іншим доводам учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до п.5 ч.4 ст.238 Господарського процесуального кодексу України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.

Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994 Європейського суду з прав людини у справі "Руїс Торіха проти Іспанії"). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах від 13.03.2018, від 24.04.2019, від 05.03.2020 Верховного Суду по справах №910/13407/17, №915/370/16 та №916/3545/15.

Відповідно до положень ст. 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. При цьому, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, згідно положень ст. 74 Господарського процесуального кодексу України. Згідно зі ст. 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно із ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

З огляду на викладене вище, всі інші заяви, клопотання, доводи та міркування учасників судового процесу залишені судом без задоволення та не прийняті до уваги як необґрунтовані, безпідставні та такі, що не спростовують висновків суду.

Підсумовуючи наведене, суд у повному обсязі відмовляє в задоволенні позову ОСОБА_1 .

Судовий збір за розгляд справи відповідно до ст.129 Господарського процесуального кодексу України покладається на позивача.

Керуючись ст. 73, 74, 76-79, 86, 129, 232, 233, 237, 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. У задоволенні позову відмовити повністю.

2. Рішення набирає законної сили відповідно до ст. 241 ГПК України та може бути оскаржено у порядку і строк, встановлені ст. 254, 256, 257 ГПК України.

Повний текст складено та підписано 12.09.2022.

Суддя Я.А.Карабань