Постанова

від 05.09.2022 по справі 640/18265/21

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 640/18265/21 Головуючий у 1 інстанції: Погрібніченко І.М.

Суддя-доповідач: Вівдиченко Т.Р.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 вересня 2022 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Судді-доповідача Вівдиченко Т.Р.

Суддів Аліменка В.О.

Кузьмишиної О.М.

За участю секретаря Заміхановської Д.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління ДПС у Київській області, як відокремленого підрозділу ДПС на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 06 грудня 2021 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "БУДЕКО-2016" до Головного управління ДПС у Київській області, як відокремленого підрозділу ДПС про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИЛА:

Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю "БУДЕКО-2016" (далі - "БУДЕКО-2016") звернувся до суду з позовом до Головного управління ДПС у Київській області, як відокремленого підрозділу ДПС (далі - ГУ ДПС у Київській області), в якому просив визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області від 16.01.2021 року № 00005360718, № 0005380718 та від 26.04.2021 року № 00077210717.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 06 грудня 2021 року адміністративний позов задоволено повністю. Визнано протиправним та скасовано податкові повідомлення-рішення Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області від 16.01.2021 року № 00005360718, № 0005380718 та від 26.04.2021 року № 00077210717.

Не погодившись з рішенням суду, відповідач - Головне управління ДПС у Київській області, як відокремлений підрозділ ДПС звернулося з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмови в повному обсязі, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права. Зокрема, апелянт вказує, що в ході проведення перевірки встановлено реалізацію позивачем майнових прав на квартири за цінами, нижчими від ринкових, в результаті чого, ТОВ «БУДЕКО-2016» занижено ціну реалізації майнових прав на квартири на загальну суму ПДВ 442 701 грн. Також, апелянт зазначає, що ТОВ «БУДЕКО-2016» в порушення пп. «г» п. 198.5 ст. 198 Податкового кодексу України, не нараховані податкові зобов`язання з ПДВ на вартість товарів, придбаних на митній території України та ввезених на митну територію України, використаних не в межах господарської діяльності, що призвело до заниження податкових зобов`язань з ПДВ на суму 4 128 505,30 грн. за вересень 2020 року.

Згідно ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Заслухавши у відкритому судовому засіданні суддю-доповідача, пояснення учасників процесу, які з`явилися в судове засідання, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, з наступних підстав.

Відповідно до частини 1 статті 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, ТОВ "БУДЕКО-2016" зареєстровано в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань 07.04.2016 року (номер запису 13391020000013313).

ТОВ "БУДЕКО-2016" станом на час проведення перевірки перебувало на обліку в Головному управлінні ДПС у Київській області

08 грудня 2020 року на підставі направлень від 23.11.2020 року № 604/10-36-07-18, № 606/10-36-07-18 та наказу від 18.11.2020 року № 1760 ГУ ДПС у Київській області проведено документальну позапланову перевірку ТОВ "БУДЕКО-2016" (40658979) щодо дотримання податкового законодавства при декларуванні за вересень 2020 року від`ємного значення з податку на додану вартість.

За результатами перевірки, ГУ ДПС у Київській області складено Акт № 3807/10-36-07-18/40658979.

Висновками даного Акту перевірки встановлено порушення ТОВ «БУДЕКО-2016» вимог пп. 14.1.71, пп. 14.1.219 п. 14.1 ст. 14, п. 185.1 ст. 185, п. 187.1 ст. 187, п. 188.1 ст. 188, пп. «г» п.198.5 статті 198, п.200.1, п. 200.4, ст. 200 Податкового кодексу України (далі - ПК України) в частині завищення від`ємного значення за вересень 2020 року на 3123164 грн ПДВ (рядок 19 Декларації) та заниження податку на додану вартість за вересень 2020 року на 1 448 042 грн.

14 січня 2021 року ГУ ДПС у Київській області, за результатами розгляду заперечень позивача на Акт 3807/10-36-07-18/40658979 від 08.12.2020 року, висновки вказаного Акту залишено без змін.

16 січня 2021 року ГУ ДПС у Київській області прийнято наступні податкові повідомлення-рішення:

- № 00005360718, яким, згідно з п. 54.3 ст. 54, п. 58.1 ст. 58 ПК України та пп. 75.1.2 п. 75.1 ст. 75, пп. 78.1.8 п. 78.1 ст. 78, п. 82.2 ст. 82 ПК України, встановлено ТОВ «БУДЕКО-2016» завищення від`ємного значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду на суму у розмірі 3 123 164,00 грн.;

- № 00005380718, яким, згідно з п. 121.1 ст. 121 ПК України, до ТОВ «БУДЕКО-2016» застосовано штрафні (фінансові) санкції (штрафи) у розмірі 1020, 00 грн.

- № 00005350718, яким, згідно з п. 54.3 ст. 54, п. 58.1 ст. 58 ПК України, ТОВ «БУДЕКО-2016» збільшено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість на загальну суму 1 810 053, 00 грн, в тому числі 1 448 042,00 грн. за податковими зобов`язаннями та 362 011, 00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами).

Рішенням ДПС України від 21.04.2021 року № 8995/6/99-00-06-01-0506 податкове повідомлення-рішення від 16.01.2021 року №00005350718 скасовано та податкові повідомлення-рішення від 16.01.2021 року № 00005360718, № 0005380718 залишено без змін.

В подальшому, 26 квітня 2021 року ГУ ДПС у Київській області прийнято податкове повідомлення-рішення № 00077210717, яким, згідно з п. 54.3 ст. 54, п. 58.1 ст. 58 ПК України, ТОВ «БУДЕКО-2016» збільшено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість на загальну суму 1 192 846,00 грн, в тому числі 1 448 042,00 грн. за податковими зобов`язаннями та 144 804,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами).

Не погоджуючись із податковими повідомленнями-рішеннями, позивач звернувся до суду з вищевказаним позовом.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулює Податковий кодекс України від 02 грудня 2010 року № 2755-VI (далі - ПК України).

Нормами п. 44.1 ст. 44 ПК України передбачено, що для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

За приписами пункту 185.1 статті 185 ПК України, об`єктом оподаткування є операції платників податку з: а) постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об`єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об`єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю; б) постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу; в) ввезення товарів на митну територію України; г) вивезення товарів за межі митної території України; е) постачання послуг з міжнародних перевезень пасажирів і багажу та вантажів залізничним, автомобільним, морським і річковим та авіаційним транспортом.

У відповідності до п.187.1 ст.187 ПК України, датою виникнення податкових зобов`язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку; б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

Нормами пункту 188.1 статті 188 ПК України передбачено, що база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної вартості з урахуванням загальнодержавних податків та зборів (крім акцизного податку на реалізацію суб`єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів, збору на обов`язкове державне пенсійне страхування, що справляється з вартості послуг стільникового рухомого зв`язку, податку на додану вартість та акцизного податку на спирт етиловий, що використовується виробниками - суб`єктами господарювання для виробництва лікарських засобів, у тому числі компонентів крові і вироблених з них препаратів (крім лікарських засобів у вигляді бальзамів та еліксирів).

При цьому, база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг не може бути нижче ціни придбання таких товарів/послуг, база оподаткування операцій з постачання самостійно виготовлених товарів/послуг не може бути нижче звичайних цін, а база оподаткування операцій з постачання необоротних активів не може бути нижче балансової (залишкової) вартості за даними бухгалтерського обліку, що склалася станом на початок звітного (податкового) періоду, протягом якого здійснюються такі операції (у разі відсутності обліку необоротних активів - виходячи із звичайної ціни).

Як вбачається з матеріалів справи, Головним управлінням ДПС у Київській області проведено документальну позапланову перевірку ТОВ "БУДЕКО-2016" щодо дотримання податкового законодавства при декларуванні за вересень 2020 року від`ємного значення з податку на додану вартість, за результатами якої складено Акт від 08 грудня 2020 року № 3807/10-36-07-18/40658979 (далі - Акт перевірки) (Т. а.с. 32-41).

Згідно висновків вищевказаного Акту, перевіркою встановлено порушення ТОВ «БУДЕКО-2016» вимог пп. 14.1.71, пп. 14.1.219 п. 14.1 ст. 14, п. 185.1 ст. 185, п. 187.1 ст. 187, п. 188.1 ст. 188, пп. «г» п.198.5 статті 198, п.200.1, п. 200.4, ст. 200 Податкового кодексу України в частині завищення від`ємного значення за вересень 2020 року на 3123164 грн ПДВ (рядок 19 Декларації) та заниження податку на додану вартість за вересень 2020 року на 1 448 042 грн.

Як вказано в Акті перевірки, ТОВ «БУДККО-2016» задекларовано у вересні 2020 року реалізацію майнових прав (вартість квадратного метра реалізованої площі у сумі 8 000 грн., у тому числі податок на додану вартість і 333,33 грн.) на загальну суму і 647 258 грн., в тому числі ПДВ - 274 543 грн.

Тоді як фактична вартість реалізованих майнових прав повинна складати 4 303 466,75 грн., в тому числі податок на додану вартість - 717 244,46 грн.

З огляду на зазначене, апелянт стверджує, що позивачем здійснено реалізацію майнових прав на квартири за цінами, нижчими від ринкових, в результаті чого, ТОВ «БУДЕКО-2016» занижено ціну реалізації майнових прав на квартири на загальну суму ПДВ 442 701 грн.

З даного приводу, слід зазначити наступне.

Підпунктом 14.1.71 пункту 14.1 статті 14 ПК України визначено, що звичайна ціна - це ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору, якщо інше не встановлено цим Кодексом. Якщо не доведено зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню ринкових цін. Це визначення не поширюється на операції, що визнаються контрольованими відповідно до статті 39 цього Кодексу.

Відповідно до підпункту 14.1.219 пункту 14.1 статті 14 ПК України, ринкова ціна це ціна, за якою товари (роботи, послуги) передаються іншому власнику за умови, що продавець бажає передати такі товари (роботи, послуги), а покупець бажає їх отримати на добровільній основі, обидві сторони є взаємно незалежними юридично та фактично, володіють достатньою інформацією про такі товари (роботи, послуги), а також ціни, які склалися на ринку ідентичних (а за їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг) у порівняних економічних (комерційних) умовах.

До ідентичних товарів (робіт, послуг) підпунктом 14.1.80 пункту 14.1 статті 14 ПК України віднесено товари (роботи, послуги), що мають однакові характерні для них основні ознаки. При цьому під ідентичними розуміються товари, що мають однакові ознаки з оцінюваними товарами, у тому числі такі, як: фізичні характеристики; якість та репутація на ринку; країна виробництва (походження); виробник.

Підпунктом 14.1.131 пункту 14.1 статті 14 ПК України закріплено, що до однорідних (подібних) товарів (робіт, послуг) належать товари (роботи, послуги), що не є ідентичними, але мають схожі характеристики і складаються із схожих компонентів, у результаті чого виконують однакові функції порівняно з товарами, що оцінюються, та вважаються комерційно взаємозамінними. Для визначення товарів однорідними (подібними) враховуються такі ознаки: якість та ділова репутація на ринку; наявність торговельної марки; країна виробництва (походження); виробник; рік виробництва; новий чи вживаний; термін придатності.

Як вірно зазначено судом першої інстанції, детального алгоритму чи методики «звичайного» ціноутворення наразі немає. Діюче податкове законодавство встановлює лише загальні норми, які наведені у підпунктах 14.1.71 та 14.1.219 ст. 14 ПК України, якими встановлено, що звичайною ціною вважається ціна товарів, робіт чи послуг, визначена сторонами договору, якщо інше не встановлено ПК України. Якщо не доведено зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню ринкових цін. Ринкова ціна - ціна, за якою товари (роботи, послуги) передаються іншому власнику за умови, що продавець бажає передати такі товари (роботи, послуги), а покупець бажає їх отримати на добровільній основі. Обидві сторони є взаємно незалежними юридично та фактично, володіють достатньою інформацією про такі товари (роботи, послуги), а також ціни, які склалися на ринку ідентичних (а за їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг) у порівняних економічних (комерційних) умовах.

Таким чином, в розумінні норм ПК України звичайною ціною для здійснення розрахунку бази оподаткування ПДВ операцій з постачання самостійно виготовлених товарів/послуг є ціна, визначена зацікавленими сторонами у цивільно-правовому договорі, яка водночас повинна відповідати ринковій ціні (ціні, що склалася на ринку товарів/послуг). Втім, положення ПК України не містять норм, які врегульовують процедуру доведення факту, що договірні ціни не відповідають ринковим цінам.

Відповідно до ст. 3 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» оцінка майна, майнових прав (далі - оцінка майна) - це процес визначення їх вартості на дату оцінки за процедурою, встановленою нормативно-правовими актами, зазначеними в статті 9 цього Закону (далі - нормативно-правові акти з оцінки майна), і є результатом практичної діяльності суб`єкта оціночної діяльності.

Майновими правами, які можуть оцінюватися, визнаються будь-які права, пов`язані з майном, відмінні від права власності, у тому числі права, які є складовими частинами права власності (права володіння, розпорядження, користування), а також інші специфічні права (права на провадження діяльності, використання природних ресурсів тощо) та права вимоги.

Відповідно до ст. 5 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні», суб`єктами оціночної діяльності є:

- суб`єкти господарювання - зареєстровані в установленому законодавством порядку фізичні особи - суб`єкти підприємницької діяльності, а також юридичні особи незалежно від їх організаційно-правової форми та форми власності, які здійснюють господарську діяльність, у складі яких працює хоча б один оцінювач, та які отримали сертифікат суб`єкта оціночної діяльності відповідно до цього Закону;

- органи державної влади та органи місцевого самоврядування, які отримали повноваження на здійснення оціночної діяльності в процесі виконання функцій з управління та розпорядження державним майном та (або) майном, що є у комунальній власності, та у складі яких працюють оцінювачі.

Разом з тим, відповідно до пп. 20.1.36 п. 20.1 ст. 20 ПК України, контролюючі органи мають право, зокрема, звертатися до суду щодо нарахування та сплати податкових зобов`язань, коригування від`ємного значення об`єкта оподаткування або інших показників податкової звітності у результаті застосування звичайних цін.

Статтею 10 Закону України «Про ціни і ціноутворення» визначено, що суб`єкти господарювання під час провадження господарської діяльності використовують: вільні ціни; державні регульовані ціни. Ціни на товари, які призначені для реалізації на внутрішньому ринку України, установлюються виключно у валюті України, якщо інше не передбачено міжнародними угодами, ратифікованими Україною, та постановами Кабінету Міністрів України.

Відповідно до статті 11 вказаного Закону, вільні ціни встановлюються суб`єктами господарювання самостійно за згодою сторін на всі товари, крім тих, щодо яких здійснюється державне регулювання цін.

Системний аналіз наведених норм права дає підстави для висновку, що суб`єкти господарювання реалізують продукцію за цінами, самостійно визначеними сторонами договору. Така ціна, якщо не доведено зворотне, вважається такою, що відповідає рівню ринкових цін.

Згідно пункту 13 Указу Президента України «Про деякі заходи з дерегулювання підприємницької діяльності» від 23.07.1998 № 817/98, індикативні або звичайні ціни на товари (роботи, послуги) для застосування їх у податкових або митних цілях установлюються на підставі статистичної оцінки рівня цін реалізації таких товарів (робіт, послуг) на внутрішньому ринку України, яка проводиться уповноваженим державним органом у визначеному ним порядку.

Отже, з`ясування рівня звичайних цін має відбуватись відповідно до визначеної процедури, а необхідна інформація - надаватись уповноваженим державним органом.

Даний висновок узгоджується з висновком Верховного Суду у складі Касаційного адміністративного суду, викладеним у постанові від 29 липня 2021 року у справі № 460/87/20.

За приписами п. 172.3 ст. 172 ПК України, дохід від продажу об`єкта нерухомості визначається виходячи з ціни, зазначеної в договорі купівлі-продажу, але не нижче оціночної вартості такого об`єкта, розрахованої органом, уповноваженим здійснювати таку оцінку відповідно до закону.

Відповідно до ст. 3 Закон України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні», незалежною оцінкою майна вважається оцінка майна, що проведена суб`єктом оціночної діяльності - суб`єктом господарювання.

Процедури оцінки майна встановлюються нормативно-правовими актами з оцінки майна. У випадках проведення незалежної оцінки майна складається звіт про оцінку майна. У випадках самостійного проведення оцінки майна органом державної влади або органом місцевого самоврядування складається акт оцінки майна. Вимоги до звітів про оцінку майна та актів оцінки майна встановлюються відповідно до статті 12 цього Закону.

Датою оцінки є дата, за станом на яку здійснюються процедури оцінки майна та визначається вартість майна. Нормативно-правовими актами з оцінки майна можуть бути передбачені строки дії звіту про оцінку майна (акта оцінки майна) від дати оцінки або дати її затвердження (погодження) замовником.

Водночас, відповідно до ст. 7 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні», проведення оцінки майна є обов`язковим у випадках, зокрема, оподаткування майна згідно з законом, крім випадків визначення розміру податку при спадкуванні власності, вартість якої оподатковується за нульовою ставкою.

Отже, колегія суддів вважає, що визначенню звичайної ринкової ціни, вартості для цілей оподаткування під час здійснення операцій з нерухомістю передує процедура з проведення, визначення оцінки вартості об`єкта оподаткування суб`єктами оціночної діяльності в передбаченому порядку відповідно до Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні».

Матеріали справи свідчать, що вартість квадратного метра реалізованої площі, відповідно до договорів купівлі-продажу майнових прав на квартиру та машино-місце, укладених на виконання Форвардних контрактів на поставку майнових прав на об`єкти нерухомого майна в багатоквартирному житловому будинку в смт. Чабани, Києво-Святошинського району Київської області складала 8 000,00 грн., у тому числі ПДВ 1 333,33 грн.

Так, апелянт зазначає про невідповідність наведеної ціни ринковим цінам, при цьому, посилається на відомості з інтернет-ресурсів, згідно яких, зазначена у вказаних договором ціна продажу квадратного метра реалізованої площі занижена позивачем.

Разом з тим, як вірно зазначив суд першої інстанції, відповідачем не наведено джерела походження інформації про ринкові ціни, і яким чином такі ціни розраховано, які застосувались методичні відходи, методи оцінки, адреси інтернет-сайтів та розміщених на них оголошень, їх опису, інформації з яких використовувались для розрахунку, назви операторів на ринку нерухомості інформацією яких користувались.

Крім того, відповідно до рекомендації ДФС України «щодо звичайних цін», викладених у листі №22286/6/99-99-15-03-02-15 від 13.10.2016, для отримання переліку офіційних джерел, які містять інформацію про ринкові ціни (ціни, що склалися на ринку товарів/послуг), контролюючому органу необхідно звертатися до Міністерства економічного розвитку і торгівлі України, як до головного органу у системі центральних органів виконавчої влади, що забезпечує зокрема, формування та реалізацію державної цінової політики та формування державної політики з контролю за цінами та державних органів статистики.

Однак, доказів звернення відповідача до вказаних органів матеріали справи не містять.

Також, із Акту перевірки вбачається, що податковим органом при визначенні звичайної ціни на продаж спірного об`єкта не використовувалась інформація на момент придбання майнових прав, будь-яких запитів до уповноважених із цих питань органів не скеровувалось, аналіз ринку відповідних послуг не проводився, натомість здійснено аналіз виключно інтернет-ресурсів станом на 26.11. 2020 року.

Водночас, як правильно вказано судом першої інстанції, відповідачем в Акті перевірки не зазначено, а також не надано під час судового розгляду справи, доказів на підтвердження того, що застосована ним ціна купівлі-продажу нерухомого майна на рівні 16 388,00 грн. за 1 кв. м. є звичайною ринковою ціною на відповідні послуги в межах перевіряємого періоду.

З огляду на зазначене, доводи апелянта про те, що позивачем здійснено реалізацію майнових прав на квартири за цінами, нижчими від ринкових, в результаті чого, ТОВ «БУДЕКО-2016» занижено ціну реалізації майнових прав на квартири на загальну суму ПДВ 442 701 грн., є безпідставними.

Щодо доводів апелянта про те, що ТОВ «БУДЕКО-2016», в порушення пп. «г» п. 198.5 ст. 198 ПК України, не нараховані податкові зобов`язання з ПДВ на вартість товарів, придбаних на митній території України та ввезених на митну територію України, використаних не в межах господарської діяльності, що призвело до заниження податкових зобов`язань з ПДВ на суму 4 128 505,30 грн. за вересень 2020 року, слід зазначити наступне.

Матеріали справи свідчать, що з метою отримання пояснень та документального підтвердження щодо відображення в бухгалтерському облік придбання товарно-матеріальних цінностей, їх використання, в тому числі, оприбуткування, навантаження/розвантаження, передача, транспортування, зберігання, списання при здійсненні будівництва багатоквартирного житлового будинку директору ТОВ «БУДЕКО-2016» ОСОБА_1 під підпис вручено запит контролюючого органу про подання інформації, необхідної для виконання покладених на контролюючі органи функцій, завдань, та її документальною підтвердження під час проведення документальної позапланової виїзної перевірки від 26.11.2020 року № 3.

Згодом, керуючись пп. 20.1.9 п. 20.1 ст. 20 Податкового кодексу України та п. 7 Положення про інвентаризацію активів та зобов`язань, затвердженого Наказом Міністерства фінансів України від 02.09.2014 № 879, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 30 10 2014 за № 1365/26142 (із змінами та доповненнями) 30.11.2020 за № 33052/10-10-36-07-18, директору ТОВ «БУДЕКО-2016» ОСОБА_1 під підпис вручена вимога щодо проведення інвентаризації фактично наявних основних засобів, товарно-матеріальних цінностей, коштів, зняття залишків ТМУ, готівки підприємства за всіма адресами їх розташування (у власних та орендованих приміщеннях, місця відповідального зберігання, тощо) в присутності представників ГУ ДПС у Київській області, що здійснюють перевірку.

У зв`язку з ненаданням пояснень та документального підтвердження щодо відображення в бухгалтерському обліку залишків ТМЦ на загальну суму 20 642 526, 49 грн., податковим органом зроблено висновок про порушенням позивачем пп. «г» п. 198.5 ст. 198 Податкового кодексу України, що мало прояв у ненарахуванні податкових зобов`язань з ПДВ на вартість товарів, придбаних на митній території України та ввезених на митну територію України, використаних не в межах господарської діяльності.

Згідно п. 198.1 ст. 198 ПК України, до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв`язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

За приписами п. 198.2 ст. 198 ПК України, датою віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг.

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 ПК України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті.

Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно вимог пункту 198.5 статті 198 ПК України, платник податку зобов`язаний нарахувати податкові зобов`язання виходячи з бази оподаткування, визначеної відповідно до пункту 189.1 статті 189 цього Кодексу, та скласти не пізніше останнього дня звітного (податкового) періоду і зареєструвати в Єдиному реєстрі податкових накладних в терміни, встановлені цим Кодексом для такої реєстрації, зведену податкову накладну за товарами/послугами, необоротними активами, придбаними/виготовленими з податком на додану вартість (для товарів/послуг, необоротних активів, придбаних або виготовлених до 1 липня 2015 року, - у разі якщо під час такого придбання або виготовлення суми податку були включені до складу податкового кредиту), у разі якщо такі товари/послуги, необоротні активи призначаються для їх використання або починають використовуватися:

а) в операціях, що не є об`єктом оподаткування відповідно до статті 196 цього Кодексу (крім випадків проведення операцій, передбачених підпунктом 196.1.7 пункту 196.1 статті 196 цього Кодексу) або місце постачання яких розташоване за межами митної території України;

б) в операціях, звільнених від оподаткування відповідно до статті 197, підрозділу 2 розділу XX цього Кодексу, міжнародних договорів (угод) (крім випадків проведення операцій, передбачених підпунктом 197.1.28 пункту 197.1 статті 197 цього Кодексу та операцій, передбачених пунктом 197.11 статті 197 цього Кодексу);

в) в операціях, що здійснюються платником податку в межах балансу платника податку, у тому числі передача для невиробничого використання, переведення виробничих необоротних активів до складу невиробничих необоротних активів;

г) в операціях, що не є господарською діяльністю платника податку (крім випадків, передбачених пунктом 189.9 статті 189 цього Кодексу).

Відповідно до статті 1 Закону України «Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні» від 16 липня 1999 року № 996-XIV (далі Закон № 996-XIV) (у редакції на час виникнення правовідносин), що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

За приписами частини 1, 5, 7, 8 статі 9 цього Закону, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Господарські операції повинні бути відображені в облікових регістрах у тому звітному періоді, в якому вони були здійснені.

Підприємство вживає всіх необхідних заходів для запобігання несанкціонованому та непомітному виправленню записів у первинних документах і регістрах бухгалтерського обліку та забезпечує їх належне зберігання протягом встановленого строку.

Відповідальність за несвоєчасне складання первинних документів і регістрів бухгалтерського обліку та недостовірність відображених у них даних несуть особи, які склали та підписали ці документи.

Таким чином, підставою для відображення господарських операцій у податковому обліку є фактичне здійснення таких операцій у межах господарської діяльності та наявність первинних документів (зокрема, податкових накладних), оформлених у відповідності з вимогами чинного законодавства, які розкривають суть та зміст операцій та відображають їх реальне вчинення. Наслідки для податкового обліку створює лише фактичний рух активів, що є обов`язковою умовою для формування об`єкту оподаткування податкового кредиту.

В силу положень пункту 20.1.9 пункту 20.1 статті 20 ПК України, контролюючі органи мають право вимагати під час проведення перевірок від платників податків, що перевіряються, проведення інвентаризації основних засобів, товарно-матеріальних цінностей, коштів, зняття залишків товарно-матеріальних цінностей, готівки.

Правила проведення інвентаризації для юридичних осіб, у тому числі обов`язкові випадки її проведення та оформлення результатів інвентаризації визначено Положенням про інвентаризацію активів та зобов`язань, затвердженим наказом Міністерства фінансів України від 2 вересня 2014 року №879 (далі - Положення №879), пунктом 5 розділу І якого встановлено, що інвентаризація проводиться з метою забезпечення достовірності даних бухгалтерського обліку та фінансової звітності підприємства. Під час інвентаризації активів і зобов`язань перевіряються і документально підтверджуються їх наявність, стан, відповідність критеріям визнання і оцінка.

Пунктом 7 розділу І Положення №879 встановлено випадки обов`язкового проведення інвентаризації, зокрема, на підставі належним чином оформленого документа органу, який відповідно до закону має право вимагати проведення такої інвентаризації. У цих випадках інвентаризація має розпочатися у термін та в обсязі, зазначених у належним чином оформленому документі цих органів, але не раніше дня отримання підприємством відповідного документа.

Згідно пункту 1 розділу II вказаного Положення, для проведення інвентаризації на підприємстві розпорядчим документом керівника підприємства створюється інвентаризаційна комісія з представників апарату управління підприємства, бухгалтерської служби (представників аудиторської фірми, централізованої бухгалтерії, суб`єкта підприємницької діяльності - фізичної особи, яка здійснює ведення бухгалтерського обліку на підприємстві на договірних засадах) та досвідчених працівників підприємства, які знають об`єкт інвентаризації, ціни та первинний облік (інженери, технологи, механіки, виконавці робіт, товарознавці, економісти, бухгалтери). Інвентаризаційну комісію очолює керівник підприємства (його заступник) або керівник структурного підрозділу підприємства, уповноважений керівником підприємства.

У разі проведення інвентаризації за судовим рішенням або на підставі належним чином оформленого документа органу, який відповідно до закону має право вимагати проведення такої інвентаризації, посадові особи відповідного органу (за їх згодою) можуть бути присутні при проведенні інвентаризації.

Аналіз зазначених правових норм дає підстави для висновку про те, що податковий орган має право направити належним чином оформлений документ, який містить вимогу на проведення інвентаризації і посадові особи цього органу можуть бути присутні при проведенні інвентаризації, а юридичні особи, що отримали таку вимогу, зобов`язані провести таку інвентаризацію.

Із матеріалів справи вбачається, що ТОВ «БУДЕКО-2016» проведено інвентаризацію запасів за період з 30.11.2020 року по 30.11.2020 року та актом інвентаризаційної комісії від 30.11.2020 року встановлено, що за даними бухгалтерського обліку залишок ТМЦ на загальну суму 2 862 698,01 грн.

Як стверджує позивач та не заперечувалося відповідачем, під час перевірки податковому органу була надана проектна документація будівництва багатоквартирного житлового будинку розміщеного за адресою в смт. Чабани, Києво-Святошинського району, на земельній ділянці з кадастровим номером 3222457400:01:002:5114, в якому зазначені всі матеріали, які необхідні для будівництва будинку, та пояснення, що для реалізації проекту було укладено договір з генеральним підрядником, підрядниками, а постачання товарів відбувається безпосередньо на будівельний майданчик.

Однак, контролюючим органом під час перевірки не враховано документальні докази використання ТМЦ під час будівництва багатоквартирного житлового будинку розміщеного за адресою в смт. Чабани, Києво-Святошинського району, на земельній ділянці з кадастровим номером 3222457400:01:002:5114.

Акт перевірки не містить посилань на такі обставини.

Як вірно зазначено судом першої інстанції, контролюючим органом не було враховано те, що частина ТМЦ, які були не використаними на кінець вересня на момент перевірки були використані для будівництва багатоквартирного житлового будинку, а саме, всі матеріали які зазначені в акті перевірки придбані для будівництва: арматура, проволока в`язальна, швелери, дошки, цегла керамічна, щити, стійки опалубки, полоси оцинкованої, катанки оцинкованої, біополімеру, розчинники, фасадні термопанелі, пінопласт, геотекстиль, штукатурні суміші, електроди, цвяхи, цемент, гіпсокартон, фарби, клею, бетонних сумішей та інше.

Отже, ТМЦ фактично використовувались також для будівництва багатоквартирного житлового будинку розміщеного за адресою в смт. Чабани, Києво-Святошинського району, на земельній ділянці з кадастровим номером 3222457400:01:002:5114, що підтверджено даними бухгалтерського обліку та податкової звітності, а обсяги реалізації вищевказаної продукції включено до податкової звітності за відповідний перевірений період.

На підтвердження вищевказаного, ТОВ «БУДЕКО-2016» надано Договір генпідряду на капітальне будівництво № 1 від 05.12.2018 року; Додатковими угоди до зазначеного Договору; Договір постави від 16.01.2019 року № 04/ПБ-19; Договір поставки від 15.04.2019 року № 5; Договір виконання будівельно-монтажних робіт від 19.10.2020 року № 56 та додатковими угодами до нього; Договір оренди баштанового крана від 01.06.2020 року № 01/06-2020; видаткові накладні та акти надання послуг.

Також, слід зазначити, що, згідно вимог п. 3 розділ IV Положення про інвентаризацію активів та зобов`язань, затвердженого наказом Міністерства фінансів України за № 879 від 02.09.2014, матеріали інвентаризації та рішення про врегулювання розбіжностей відображають в фінансовій звітності того звітного періоду, у якому закінчено інвентаризацію.

Таким чином, в разі встановлення залишку/нестачі у вересні 2020 року за наслідками проведеної інвентаризації, вона відображається у листопаді 2020 року, а не в вересні 2020 року, як це вказано в Акті перевірки.

Водночас, відповідно до результатів проведеної інвентаризації товарно-матеріальних цінностей та основних засобів, станом на 30.11.2020 рік нестач ТМЦ не встановлено.

Вищевказане свідчить про те, що перевіркою не враховано, що за вересень 2020 рік з урахуванням викладеного, позивачем використано в господарській діяльності ТМЦ на загальну суму 20 642 526,49 грн.

Слід наголосити на тому, що відповідач не заперечує та не спростовує реальність наведених господарських операцій та відображення їх в бухгалтерському обліку та звітності.

Беручи до уваги наведене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що висновки Акту перевірки не відповідають в повній мірі даним бухгалтерського обліку та даним відповідних первинних бухгалтерських документів щодо формування собівартості тирси та обрізків та їх подальшого використання в господарській діяльності з метою отримання доходу.

При цьому, як правильно зазначено судом першої інстанції, при проведенні даної перевірки, з врахування специфіки господарської діяльності позивача, відповідних виробничих та технологічних процесів, посадові особи не були позбавлені права щодо залучення відповідних фахівців для отримання відповідних експертних висновків.

З огляду на зазначене, судом першої інстанції правомірно визнано протиправним та скасовано податкові повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Київській області від 16.01.2021 року № 00005360718 та від 26 квітня 2021 року № 00077210717.

Будь-яких доводів щодо визнання протиправним та скасування судом першої інстанції податкового повідомлення-рішення від 16.01.2021 року № 0005380718 апеляційна скарга Головного управління ДПС у Київській області, як відокремленого підрозділу ДПС не містить.

Решта доводів та заперечень апелянта висновків суду першої інстанції не спростовують.

Згідно п.41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).

Аналізуючи обставини справи та норми чинного законодавства, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про обґрунтованість позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "БУДЕКО-2016" та наявність правових підстав для їх задоволення.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (ч. 2 ст. 77 КАС України).

При цьому, доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду попередньої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.

Відповідно до ч. 3 ст. 242 КАС України, обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

З підстав вищенаведеного, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, надав їм належну оцінку та прийняв рішення, з дотриманням норм матеріального і процесуального права, а тому підстав для його скасування не вбачається.

Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 243, 250, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, колегія суддів,-

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Київській області, як відокремленого підрозділу ДПС залишити без задоволення.

Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 06 грудня 2021 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду в порядку і строки, визначені статтями 328-329 КАС України.

Суддя-доповідач Вівдиченко Т.Р.

Судді Аліменко В.О.

Кузьмишина О.М.

Повний текст постанови виготовлено 12.09.2022 р.