Постанова

від 21.11.2024 по справі 640/18265/21

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 листопада 2024 року

м. Київ

справа № 640/18265/21

касаційне провадження № К/990/4495/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Гончарової І.А.,

суддів - Олендера І.Я., Ханової Р.Ф.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Головного управління ДПС у Київській області

на рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 06 грудня 2021 року (головуючий суддя - Погрібніченко І.М.)

та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 06 вересня 2022 року (колегія суддів у складі: головуючий суддя - Вівдиченко Т.Р.; судді - Аліменко В.О., Кузьмишина О.М.)

у справі № 640/18265/21

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «БУДЕКО-2016»

до Головного управління ДПС у Київській області

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

В С Т А Н О В И В:

У червні 2021 року Товариство з обмеженою відповідальністю «БУДЕКО-2016» (далі - ТОВ «БУДЕКО-2016»; позивач; платник) звернулося до суду з адміністративним позовом до Головного управління ДПС у Київській області (далі - ГУ ДПС у Київській області; відповідач; контролюючий орган) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 16 січня 2021 року № 00005360718, від 16 січня 2021 року № 0005380718, від 26 квітня 2021 року № 00077210717.

Окружний адміністративний суд м. Києва рішенням від 06 грудня 2021 року адміністративний позов задовольнив повністю.

Шостий апеляційний адміністративний суд постановою від 06 вересня 2022 року рішення суду першої інстанції залишив без змін.

ГУ ДПС у Київській області звернулося до суду касаційної інстанції з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 06 грудня 2021 року, постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 06 вересня 2022 року та прийняти нове рішення, яким у задоволенні адміністративного позову відмовити в повному обсязі.

В обґрунтування своїх вимог відповідач посилається на порушення судами норм матеріального та процесуального права. При цьому наголошує на реалізації позивачем майнових прав на квартири за цінами, нижчими від ринкових, в результаті чого занижено ціну реалізації майнових прав на квартири на загальну суму податку на додану вартість 442701,00 грн. Також зазначає, що ТОВ «БУДЕКО-2016» в порушення підпункту «г» пункту 198.5 статті 198 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - ПК України) не нараховано податкові зобов`язання з податку на додану вартість на вартість товарів, придбаних на митній території України та ввезених на митну територію України, які використано не в межах господарської діяльності, що призвело до заниження податкових зобов`язань з податку на додану вартість на 4128505,30 грн за вересень 2020 року.

Верховний Суд ухвалою від 27 березня 2023 року відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою ГУ ДПС у Київській області.

Відзиву на касаційну скаргу від позивача не надійшло, що в силу частини четвертої статті 338 Кодексу адміністративного судочинства України не перешкоджає перегляду рішень судів попередніх інстанцій.

Переглядаючи оскаржувані судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіряючи дотримання судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права при встановленні фактичних обставин у справі та правильність застосування ними норм матеріального права, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

Судами з`ясовано, що відповідачем проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ «БУДЕКО-2016» щодо дотримання податкового законодавства при декларуванні за вересень 2020 року від`ємного значення з податку на додану вартість, за результатами якої складено акт від 08 грудня 2020 року № 3807/10-36-07-18/40658979.

Перевіркою встановлено порушення позивачем вимог підпунктів 14.1.71, 14.1.219 пункту 14.1 статті 14, пункту 185.1 статті 185, пункту 187.1 статті 187, пункту 188.1 статті 188, підпункту «г» пункту 198.5 статті 198, пунктів 200.1, 200.4 статті 200 ПК України у зв`язку з: реалізацією майнових прав на квартири за цінами, нижчими від ринкових, в результаті чого занижено ціну реалізації майнових прав на квартири на загальну суму податку на додану вартість 442701,00 грн; ненарахуванням податкових зобов`язань з податку на додану вартість на вартість товарів, придбаних на митній території України та ввезених на митну територію України, які використано не в межах господарської діяльності, що призвело до заниження податкових зобов`язань з податку на додану вартість на 4128505,30 грн.

На підставі зазначеного акта перевірки та за наслідками адміністративного оскарження відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення: від 16 січня 2021 року № 00005360718, згідно з яким зменшено розмір від`ємного значення суми податку на додану вартість за вересень 2020 року на 3123164,00 грн; від 16 січня 2021 року № 0005380718, згідно з яким застосовано штрафні (фінансові) санкції (штрафи) в розмірі 1020,00 грн; від 26 квітня 2021 року № 00077210717, згідно з яким збільшено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість у розмірі 1448042,00 грн за основним платежем та 144804,00 грн за штрафними (фінансовими) санкціями.

Надаючи оцінку правомірності прийняття контролюючим органом названих актів індивідуальної дії, Верховний Суд виходить із такого.

Відповідно до підпункту «а» пункту 185.1 статті 185 ПК України об`єктом оподаткування є операції платників податку з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з безоплатної передачі та з передачі права власності на об`єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об`єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю.

За правилами пункту 188.1 статті 188 ПК України база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної вартості з урахуванням загальнодержавних податків та зборів (крім акцизного податку на реалізацію суб`єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів, збору на обов`язкове державне пенсійне страхування, що справляється з вартості послуг стільникового рухомого зв`язку, податку на додану вартість та акцизного податку на спирт етиловий, що використовується виробниками-суб`єктами господарювання для виробництва лікарських засобів, у тому числі компонентів крові і вироблених з них препаратів (крім лікарських засобів у вигляді бальзамів та еліксирів).

При цьому база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг не може бути нижче ціни придбання таких товарів/послуг, база оподаткування операцій з постачання самостійно виготовлених товарів/послуг не може бути нижче звичайних цін, а база оподаткування операцій з постачання необоротних активів не може бути нижче балансової (залишкової) вартості за даними бухгалтерського обліку, що склалася станом на початок звітного (податкового) періоду, протягом якого здійснюються такі операції (у разі відсутності обліку необоротних активів - виходячи із звичайної ціни), за винятком: товарів (послуг), ціни на які підлягають державному регулюванню; газу, який постачається для потреб населення; електричної енергії, ціна на яку склалася на ринку електричної енергії.

За визначенням, наведеним у підпункті 14.1.219 пункту 14.1 статті 14 ПК України, ринкова ціна - це ціна, за якою товари (роботи, послуги) передаються іншому власнику за умови, що продавець бажає передати такі товари (роботи, послуги), а покупець бажає їх отримати на добровільній основі, обидві сторони є взаємно незалежними юридично та фактично, володіють достатньою інформацією про такі товари (роботи, послуги), а також ціни, які склалися на ринку ідентичних (а за їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг) у порівняних економічних (комерційних) умовах.

Згідно з підпунктом 14.1.71 пункту 14.1 статті 14 ПК України звичайною ціною є ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору, якщо інше не встановлено цим Кодексом. Якщо не доведено зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню ринкових цін. Це визначення не поширюється на операції, що визнаються контрольованими відповідно до статті 39 цього Кодексу.

Аналіз наведених законодавчих норм дає підстави для висновку про те, що звичайною ціною для здійснення розрахунку бази оподаткування податком на додану вартість операцій з постачання самостійно виготовлених товарів є ціна, визначена зацікавленими сторонами у цивільно-правовому договорі, яка водночас повинна відповідати ринковій ціні. При визначенні цін у господарських зобов`язаннях сторони мають враховувати економічні чинники та рівень ринкових цін, виходячи з яких і визначається звичайна ціна для цілей оподаткування. Вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню ринкових цін, якщо не доведено зворотного.

Судами з`ясовано, що вартість квадратного метра реалізованої площі відповідно до договорів купівлі-продажу майнових прав на квартиру та машино-місце, укладених на виконання Форвардних контрактів на поставку майнових прав на об`єкти нерухомого майна в багатоквартирному житловому будинку в смт Чабани, Києво-Святошинського р-ну Київської обл., складала 8000,00 грн, у тому числі податок на додану вартість 1333,33 грн.

Згідно з пунктом 83.1 статті 83 ПК України для посадових осіб контролюючих органів під час проведення перевірок підставами для висновків є: документи, визначені цим Кодексом; податкова інформація; експертні висновки, надані відповідно до статті 84 цього Кодексу та інших законів України; судові рішення; податкові консультації, інші матеріали, отримані в порядку та у спосіб, передбачені цим Кодексом або іншими законами, контроль за дотриманням яких покладений на контролюючі органи.

Відповідно до статті 13 Указу Президента України від 23 липня 1998 року № 817/98 «Про деякі заходи з дерегулювання підприємницької діяльності» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - Указ № 817/98) індикативні або звичайні ціни на товари (роботи, послуги) для застосування їх у податкових або митних цілях установлюються на підставі статистичної оцінки рівня цін реалізації таких товарів (робіт, послуг) на внутрішньому ринку України, яка проводиться уповноваженим державним органом у визначеному ним порядку. Індикативні або звичайні ціни не можуть встановлюватися органами виконавчої влади, які використовують їх для нарахування та стягнення податків і зборів (обов`язкових платежів) та неподаткових платежів, крім випадків відсутності статистичних даних про рівень цін на окремі види товарів (робіт, послуг).

Таким чином, будь-які дані, надані приватними структурами чи неуповноваженими на це державними органами, не є статистичними документами стосовно звичайних цін на товари (роботи, послуги) та не можуть бути підставою для визначення звичайної ціни.

Наведене правозастосування відповідає висновку Верхового Суду, викладеному в постановах від 05 січня 2021 року у справі № 160/6018/19, від 29 липня 2021 року у справі № 460/87/20, від 16 серпня 2023 року у справі № 240/2634/21.

Натомість контролюючий орган, зазначаючи про невідповідність визначеної позивачем ціни ринковим цінам, посилався на відомості з інтернет-ресурсів.

Отже, відповідач у недотримання норм Указу № 817/98 використав інформацію стороннього джерела, що не є уповноваженим державним органом, та у невизначений законодавством спосіб, що обумовлює цілком об`єктивний висновок судів першої та апеляційної інстанцій про недоведеність контролюючим органом факту вчинення платником розглядуваного порушення.

Крім того, відповідно до рекомендації Державної фіскальної служби України «щодо звичайних цін», викладеної в листі від 13 жовтня 2016 року № 22286/6/99-99-15-03-02-15, для отримання переліку офіційних джерел, які містять інформацію про ринкові ціни (ціни, що склалися на ринку товарів/послуг), контролюючому органу необхідно звертатися до Міністерства економічного розвитку і торгівлі України, як до головного органу у системі центральних органів виконавчої влади, що забезпечує, зокрема, формування та реалізацію державної цінової політики і формування державної політики з контролю за цінами, та державних органів статистики.

Однак, доказів звернення до вказаних органів ГУ ДПС у Київській області також не представлено.

В свою чергу, відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

З огляду на викладене, є цілком об`єктивним висновок судів попередніх інстанцій про недоведеність контролюючим органом факту здійснення ТОВ «БУДЕКО-2016» реалізації майнових прав на квартири за цінами, нижчими від ринкових.

Щодо доводів відповідача про те, що позивачем у порушення підпункту «г» пункту 198.5 статті 198 ПК України не нараховано податкові зобов`язання з податку на додану вартість на вартість товарів, використаних не в межах господарської діяльності, що призвело до заниження податкових зобов`язань з податку на додану вартість на 4128505,30 грн за вересень 2020 року, то судами з`ясовано, що з метою отримання пояснень та документального підтвердження щодо відображення в бухгалтерському обліку придбання товарно-матеріальних цінностей, їх використання при здійсненні будівництва багатоквартирного житлового будинку директору ТОВ «БУДЕКО-2016» ОСОБА_1 під підпис вручено запит про подання інформації, необхідної для виконання покладених на контролюючі органи функцій, завдань, та її документального підтвердження під час проведення документальної позапланової виїзної перевірки від 26 листопада 2020 року № 3.

Згодом, керуючись підпунктом 20.1.9 пункту 20.1 статті 20 ПК України та пунктом 7 Положення про інвентаризацію активів та зобов`язань, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 02 вересня 2014 року № 879, (далі - Положення № 879) директору платника під підпис вручено вимогу від 30 листопада 2020 року № 33052/10-10-36-07-18 щодо проведення інвентаризації фактично наявних основних засобів, товарно-матеріальних цінностей, коштів, зняття залишків товарно-матеріальних цінностей, готівки за всіма адресами їх розташування (у власних та орендованих приміщеннях, місцях відповідального зберігання тощо) в присутності представників ГУ ДПС у Київській області, що здійснюють перевірку.

У зв`язку з ненаданням пояснень та документального підтвердження щодо відображення в бухгалтерському обліку залишків товарно-матеріальних цінностей на загальну суму 20642526,49 грн, відповідач дійшов висновку про порушенням позивачем підпункту «г» пункту 198.5 статті 198 ПК України.

Вважаючи такі доводи безпідставними, суди попередніх інстанцій виходили з того, що позивачем самостійно проведено інвентаризацію запасів та актом інвентаризаційної комісії від 30 листопада 2020 року встановлено, що станом на 30 листопада 2020 року нестача товарно-матеріальних цінностей відсутня. При цьому під час перевірки відповідачу надано проектну документацію будівництва багатоквартирного житлового будинку, розміщеного за адресою: смт Чабани, Києво-Святошинського р-ну, на земельній ділянці з кадастровим номером 3222457400:01:002:5114, в якій зазначено всі матеріали, необхідні для будівництва будинку, та пояснення, що для реалізації проекту укладено договір з генеральним підрядником, підрядниками, а постачання товарів відбувається безпосередньо на будівельний майданчик. Однак, акт перевірки від 08 грудня 2020 року № 3807/10-36-07-18/ 40658979 не містить посилань на такі обставини.

Наведені висновки, на переконання Верховного Суду, є передчасними з огляду на таке.

Відповідно підпункту «г» пункту 198.5 статті 198 ПК України платник податку зобов`язаний нарахувати податкові зобов`язання виходячи з бази оподаткування, визначеної відповідно до пункту 189.1 статті 189 цього Кодексу, та скласти не пізніше останнього дня звітного (податкового) періоду і зареєструвати в Єдиному реєстрі податкових накладних в терміни, встановлені цим Кодексом для такої реєстрації, зведену податкову накладну за товарами/послугами, необоротними активами, придбаними/виготовленими з податком на додану вартість (для товарів/послуг, необоротних активів, придбаних або виготовлених до 01 липня 2015 року, - у разі якщо під час такого придбання або виготовлення суми податку були включені до складу податкового кредиту), у разі якщо такі товари/послуги, необоротні активи призначаються для їх використання або починають використовуватися в операціях, що не є господарською діяльністю платника податку (крім випадків, передбачених пунктом 189.9 статті 189 цього Кодексу).

У разі якщо на момент перевірки платника податку контролюючим органом в акті вибіркової (часткової) інвентаризації, проведеної платником податку на вимогу такого органу, виявлено нестачу придбаних таким платником товарів (крім випадку, якщо така нестача обумовлена знищенням внаслідок дії обставин непереборної сили, що підтверджується відповідно до законодавства), для цілей розділу V цього Кодексу такі товари вважаються використаними платником податку в операціях, що не є господарською діяльністю платника податку.

Підпунктом 20.1.9 пункту 20.1 статті 20 ПК України передбачено право контролюючих органів вимагати під час проведення перевірок від платників податків, що перевіряються, проведення інвентаризації основних засобів, товарно-матеріальних цінностей, коштів, зняття залишків товарно-матеріальних цінностей, готівки.

Отже, вимога щодо проведення інвентаризації поширюється на усіх платників. При цьому проведення інвентаризації має здійснюватися саме платником, а контролюючий орган може лише вимагати її проведення. Водночас, нестача придбаних товарів має бути виявлена в результаті інвентаризації, яка здійснена під час проведення перевірки, в межах якої вона призначена (ініційована).

Натомість, платник зобов`язаний самостійно нарахувати податкові зобов`язання, виходячи з бази оподаткування, визначеної відповідно до пункту 189.1 статті 189 ПК України, за товарами, під час придбання яких суми податку були включені до складу податкового кредиту, у разі якщо такі товари починають використовуватися в операціях, що не є господарською діяльністю платника податку.

При цьому під положення зазначеної статті підпадають і ті товари, нестачу яких виявлено за результатами проведеної вибіркової (часткової) інвентаризації, здійсненої платником на вимогу контролюючого органу.

Отже, проведення платником на вимогу контролюючого органу під час проведення податкової перевірки інвентаризації товарів є єдиним встановленим законом засобом доказування нестачі чи наявності товарів у платника і, відповідно, використання чи невикористання ним таких товарів в операціях, що не є господарською діяльністю платника.

Крім того, положення підпункту 20.1.19 пункту 20.1 статті 20, пункту 198.5 статті 198 ПК України вказують на те, що контролюючий орган наділений правом вимагати проведення інвентаризації під час здійснення ним відповідної перевірки саме з метою використання отриманих відомостей в межах цієї ж перевірки.

Правила проведення інвентаризації для юридичних осіб, у тому числі обов`язкові випадки її проведення та оформлення результатів інвентаризації, визначено Положенням № 879, пунктом 5 розділу І якого передбачено, що інвентаризація проводиться з метою забезпечення достовірності даних бухгалтерського обліку та фінансової звітності підприємства. Під час інвентаризації активів і зобов`язань перевіряються і документально підтверджуються їх наявність, стан, відповідність критеріям визнання і оцінка.

Пунктом 7 розділу І Положення № 879 встановлено випадки обов`язкового проведення інвентаризації, зокрема, на підставі належним чином оформленого документа органу, який відповідно до закону має право вимагати проведення такої інвентаризації. У цих випадках інвентаризація має розпочатися у термін та в обсязі, зазначених у належним чином оформленому документі цих органів, але не раніше дня отримання підприємством відповідного документа.

За приписами пункту 1 розділу II Положення № 879 для проведення інвентаризації на підприємстві розпорядчим документом керівника підприємства створюється інвентаризаційна комісія з представників апарату управління підприємства, бухгалтерської служби (представників аудиторської фірми, централізованої бухгалтерії, суб`єкта підприємницької діяльності-фізичної особи, яка здійснює ведення бухгалтерського обліку на підприємстві на договірних засадах) та досвідчених працівників підприємства, які знають об`єкт інвентаризації, ціни та первинний облік (інженери, технологи, механіки, виконавці робіт, товарознавці, економісти, бухгалтери). Інвентаризаційну комісію очолює керівник підприємства (його заступник) або керівник структурного підрозділу підприємства, уповноважений керівником підприємства.

У разі проведення інвентаризації за судовим рішенням або на підставі належним чином оформленого документа органу, який відповідно до закону має право вимагати проведення такої інвентаризації, посадові особи відповідного органу (за їх згодою) можуть бути присутні при проведенні інвентаризації.

Наведене правозастосування відповідає позиції Верховного Суду, викладеній, зокрема, в постановах від 06 лютого 2020 року у справі № 807/1556/17 та від 09 серпня 2022 року у справі № 640/23763/20.

Вимоги частини четвертої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України зобов`язують суд до активної ролі в судовому процесі, в тому числі до офіційного з`ясування всіх обставин справи і у відповідних випадках до витребування тих доказів, яких, на думку суду, не вистачає для належного встановлення обставин у справі, що розглядається.

Утім, вирішуючи спір, суди попередніх інстанцій наведені вище обставини не перевірили.

Крім того, згідно з пунктом 44.1 статті 44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Відповідно до пункту 44.3 статті 44 ПК України платники податків зобов`язані забезпечити зберігання документів, визначених пунктом 44.1 цієї статті, а також документів, пов`язаних із виконанням вимог законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, протягом визначених законодавством термінів, але не менш як 1095 днів (2555 днів - для документів та інформації, необхідної для здійснення податкового контролю за трансфертним ціноутворенням відповідно до статей 39 та 39-2 цього Кодексу) з дня подання податкової звітності, для складення якої використовуються зазначені документи, а в разі її неподання - з передбаченого цим Кодексом граничного терміну подання такої звітності, та документів, пов`язаних з виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, - не менш як 1095 днів з дня здійснення відповідної господарської операції (для відповідних дозвільних документів - не менш як 1095 днів з дня завершення терміну їх дії).

Отже, надання платником фінансово-господарських документів під час проведення перевірки є необхідною умовою підтвердження правомірності задекларованих ним показників податкового обліку. Обов`язок платника зберігати документи й надавати їх під час перевірки контролюючому органу кореспондує з компетенцією контролюючого органу здійснювати перевірку на підставі документів. Ненадання платником документів на підтвердження задекларованих показників податкового обліку прирівнюється нормами пункту 44.6 статті 44 ПК України до їх відсутності. Винятком є випадки виїмки документів або іншого їх вилучення правоохоронними органами та іншими компетентними органами. Якщо платник після закінчення перевірки та до прийняття рішення контролюючим органом за результатами такої перевірки надає документи, що підтверджують показники, відображені ним у податковій звітності, але не надані під час перевірки (у випадках, передбачених абзацами другим і четвертим пункту 44.7 цієї статті), такі документи повинні бути враховані контролюючим органом під час розгляду ним питання про прийняття рішення.

Проте, судові інстанції не перевірили обставини щодо ненадання позивачем під час здійснення перевірки первинних документів, які свідчать про використання ним товарно-матеріальних цінностей, щодо яких виник спір, у власній господарській діяльності.

Відповідно до пункту 1 частини другої статті 353 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 328 цього Кодексу.

Таким чином, постановлені у справі судові рішення в частині задоволення позовних вимог про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 16 січня 2021 року № 00005360718 у частині зменшення розміру від`ємного значення суми податку на додану вартість за вересень 2020 року на 2680463,00 грн, від 16 січня 2021 року № 0005380718, від 26 квітня 2021 року № 00077210717 підлягають скасуванню, а справа в цій частині - направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи суд на підставі встановлених ним обставин та досліджених доказів, з урахуванням принципу офіційного з`ясування всіх обставин у справі, повинен дійти висновку про обґрунтованість/безпідставність розглядуваної частини позовних вимог із відповідним застосуванням необхідних матеріально-правових норм.

При цьому Суд зауважує, що відповідно до статей 1, 2 Закону України від 13 грудня 2022 року № 2825-IX «Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду» (далі - Закон № 2825-IX) ліквідовано Окружний адміністративний суд міста Києва та утворено Київський міський окружний адміністративний суд із місцезнаходженням у місті Києві.

Згідно з абзацом третім пункту 2 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону № 2825-IX до початку роботи Київського міського окружного адміністративного суду справи, підсудні окружному адміністративному суду, територіальна юрисдикція якого поширюється на місто Київ, розглядаються та вирішуються Київським окружним адміністративним судом.

Враховуючи приписи Закону № 2825-IX, розглядувана справа підлягає направленню на новий розгляд у частині до Київського окружного адміністративного суду.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 353, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Головного управління ДПС у Київській області задовольнити частково.

Рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 06 грудня 2021 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 06 вересня 2022 року скасувати в частині задоволення позовних вимог про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 16 січня 2021 року № 00005360718 у частині зменшення розміру від`ємного значення суми податку на додану вартість за вересень 2020 року на 2680463,00 грн, від 16 січня 2021 року № 0005380718, від 26 квітня 2021 року № 00077210717.

Справу в цій частині направити на новий розгляд до Київського окружного адміністративного суду.

В іншій частині рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 06 грудня 2021 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 06 вересня 2022 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач І. А. Гончарова

Судді І. Я. Олендер

Р. Ф. Ханова