Рішення

від 12.09.2022 по справі 904/1954/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49027

E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13.09.2022м. ДніпроСправа № 904/1954/22

Господарський суд Дніпропетровської області у складі судді Фещенко Ю.В.,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження, без повідомлення (виклику) представників сторін, справу

за позовом ОСОБА_1 (м. Дніпро)

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Дніпро-Агропрайд" (м. Дніпро)

про стягнення заборгованості за договором про надання поворотної безвідсоткової фінансової допомоги № 290816 від 29.08.2016 у загальному розмірі 138 191 грн. 48 коп.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Господарського суду Дніпропетровської області з позовною заявою, в якій просить суд стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Дніпро-Агропрайд" (далі - відповідач) заборгованість за договором про надання поворотної безвідсоткової фінансової допомоги № 290816 від 29.08.2016 у загальному розмірі 138 191 грн. 48 коп.

Ціна позову складається з наступних сум:

- 90 000 грн. 00 коп. - основний борг;

- 40 091 грн. 49 коп. - інфляційні втрати;

- 8 099 грн. 99 коп. - 3% річних.

Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем зобов`язань за договором про надання поворотної безвідсоткової фінансової допомоги № 290816 від 29.08.2016 в частині повного та своєчасного повернення наданої позивачем фінансової допомоги, внаслідок чого у відповідача утворилась заборгованість у сумі 90 000 грн. 00 коп. На підставі статті 625 Цивільного кодексу України позивач нарахував та просить суд стягнути з відповідача інфляційні втрати за період з червня 2019 року по травень 2022 року у сумі 40 091 грн. 49 коп., а також 3% річних за період прострочення з 01.07.2019 по 01.07.2022 у сумі 8 099 грн. 99 коп.

Також позивач просить суд стягнути з відповідача на свою користь витрати по сплаті судового збору та витрати на правничу професійну допомогу.

Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 18.07.2022 позовну заяву було прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі, її розгляд призначено за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін за наявними у справі матеріалами.

Від відповідача надійшов відзив на позовну заяву (вх. суду № 24840/22 від 02.08.2022), в якому він просить суд відмовити в задоволенні позовних вимог, а у випадку наявності підстав для задоволення позовних вимог - застосувати до позову позовну давність, та у зв`язку з цим, відмовити у задоволенні позову в повному обсязі, посилаючись на таке:

- позивачем не надано жодних доказів, які б підтверджували той факт, що: договір №290816 від 29.08.2016 у двох примірниках після його підписання і посвідчення печаткою позивачем було направлено відповідачу; відповідач оформив його відповідно до вимог частини 1 статті 181 Господарського кодексу України, але до теперішнього часу один екземпляр договору так і не повернув другій стороні - позивачу; оригінал договору у двох примірниках залишився у ТОВ "Дніпро-Агропрайд" за адресою його державної реєстрації;

- оскільки договір № 290816 від 29.08.2016 не підписаний відповідачем, що виключає наміри, волю та фіксацію волевиявлення ТОВ "Дніпро-Агропрайд" на укладання зазначеного договору та підтверджує той факт, що сторони не досягли згоди з усіх істотних умов договору, то даний договір є неукладеним, а відтак позовні вимоги про стягнення боргу за надання поворотної безвідсоткової фінансової допомоги є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню;

- оскільки спірний договір є неукладеним, тому у задоволенні позову слід відмовити саме з підстав обрання позивачем неефективного способу захисту, що є самостійною підставою для відмови у позові;

- унормований статтею 257 Цивільного кодексу України строк на звернення до суду із позовом про стягнення суми боргу за договором про надання поворотної безвідсоткової фінансової допомоги № 290816 від 29.08.2016, почався з кінцевої дати повернення суми фінансової допомоги 29.08.2017 та закінчився 29.08.2020;

- у випадку, якщо суд знайде підстави для задоволення позовних вимог, застосувати до позову ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю "Дніпро-Агропрайд" про стягнення боргу за надання поворотної безвідсоткової фінансової допомоги позовну давність, та у зв`язку з цим відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.

Від позивача надійшла відповідь на відзив на позовну заяву (вх. суду № 27202/22 від 18.08.2022), в якій він просить суд задовольнити позовні вимоги у заявленому розмірі, посилаючись на таке:

- зарахування грошових коштів поворотної безвідсоткової фінансової допомоги на поточний рахунок позичальника беззастережно свідчить про факт укладення договору позики між ФОП Сітало Ю.О. - позикодавцем та ТОВ "Дніпро-Агропрайд" - позичальником, оскільки у відповідності до приписів статті 1046 Цивільного кодексу України, договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками;

- 29.08.2017 закінчився річний строк наданої позикодавцем поворотної безвідсоткової фінансової допомоги, але в порушення пункту 1.5. договору, позичальник її не повернув;

- на час подання позовної заяви про стягнення боргу за надання поворотної безвідсоткової фінансової допомоги, відповідач не повернув позивачу зазначений борг, а у відповідності до пункту 4.1. договору, договір є дійсним до моменту його остаточного виконання, що свідчить про його дійсність та відсутність підстав щодо застосування до позову ФОП Сітало Ю.О строків позовної давності.

Від відповідача надійшли заперечення на відповідь на відзив на позовну заяву (вх. суду № 28707/22 від 01.09.2022), в яких він просить суд відмовити в задоволенні позовних вимог, а у випадку наявності підстав для задоволення позовних вимог - застосувати до позову позовну давність, та у зв`язку з цим відмовити у задоволенні позову в повному обсязі, посилаючись також на таке:

- будь-яких домовленостей між сторонами стосовно істотних умов договору, а також самих договорів у формі єдиного письмового документу сторонами не укладалося, відсутні й окремі листи-домовленості щодо наявності зобов`язань, які б носили цивільно-правовий характер. Таким чином, відсутність укладеного між сторонами договору про надання поворотної фінансової допомоги виключає можливість стягнення боргу за надання поворотної безвідсоткової фінансової допомоги саме на договірних засадах, а відтак позивачем обрано неналежний спосіб захисту порушеного права, що є самостійною підставою для відмови у позові (постанови ВП ВС у справі № 910/10011/19 від 06.04.2021, ВП ВС у справі №522/1528Л5-ц від 26.01.2021, ВС КЦС у справі № 910/11614/18 від 13.08.2019);

- унормований статтею 257 Цивільного кодексу України строк на звернення до суду із позовом про стягнення суми боргу за договором про надання поворотної безвідсоткової фінансової допомоги № 290816 від 29.08.2016 почався з кінцевої дати повернення суми фінансової допомоги - 29.08.2017, та закінчився - 29.08.2020.

Судом відзначено, що всіма учасниками судового процесу висловлена своя правова позиція у даному спорі та надані всі заяви по суті справи, передбачені статтею 161 Господарського процесуального кодексу України.

Враховуючи предмет та підстави позову у даній справи, суд приходить до висновку, що матеріали справи містять достатньо документів, необхідних для вирішення спору по суті та прийняття обґрунтованого рішення.

Враховуючи достатність часу, наданого учасникам справи для подання доказів, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивної господарського процесу, закріплені у статті 129 Конституції України та статтях 13, 14, 74 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених Господарським процесуальним кодексом України, висловлення своєї правової позиції у спорі та надання відповідних доказів.

Відповідно до статті 248 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Відповідно до частини 2 статті 252 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться.

При розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення (частина 8 статті 252 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Під час розгляду справи судом досліджені письмові докази, що містяться в матеріалах справи.

Суд, розглянувши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, а також доводи, викладені у відзиві на позовну заяву, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті,

ВСТАНОВИВ:

Предметом доказування у даній справі є обставини, пов`язані з наявністю/відсутністю договірних відносин між сторонами та правових підстав для повернення відповідачем отриманих за платіжним дорученням № 471 від 30.08.2016 грошових коштів у сумі 90 000 грн. 00 коп., а також стягнення інфляційних втрат та 3% річних у заявлених позивачем сумах.

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є договори та інші правочини.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Так, у даній справі позивач посилається на те, що проект договору про надання поворотної безвідсоткової фінансової допомоги № 290816 від 29.08.2016 у двох примірниках після його підписання і посвідчення печаткою позивачем було направлено відповідачу, який, після одержання вказаних примірників, погодився з його умовами, оформив договір відповідно до вимог частини 1 статті 181 Господарського кодексу України, але до теперішнього часу один екземпляр договору так і не повернув другій стороні - позивачу.

При цьому, суд відзначає, що жодного доказу, що підтверджують вказані обставини, матеріали справи не містять та позивачем, відповідно, не надано.

В свою чергу відповідач під час розгляду справи судом факт укладення договору №290816 від 29.08.2016 (підписання та погодження всіх істотних умов договору про надання поворотної безвідсоткової фінансової допомоги) заперечував; вказував на те, що договір №290816 від 29.08.2016 є неукладеним.

З приводу вказаних обставин суд зазначає наступне.

Відповідно до положень частини 1 статті 627 Цивільного кодексу України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Статтею 628 Цивільного кодексу України встановлено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно з частиною 1 статті 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

За частинами 2, 3 статті 180 Господарського кодексу України господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода. При укладенні господарського договору сторони зобов`язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

Згідно з вимогами частин 1, 8 статті 181 Господарського кодексу України господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів. У разі якщо сторони не досягли згоди з усіх істотних умов господарського договору, такий договір вважається неукладеним (таким, що не відбувся). Якщо одна із сторін здійснила фактичні дії щодо його виконання, правові наслідки таких дій визначаються нормами Цивільного кодексу України. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Згідно з частиною 1 статті 205 Цивільного кодексу України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Статтею 207 Цивільного кодексу України передбачено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства.

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 208 Цивільного кодексу України правочини між юридичними особами належить вчиняти у письмовій формі.

Згідно з частинами 1, 2 статті 640 Цивільного кодексу України договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції. Якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії.

Відповідно до частин 1 та 2 статті 642 Цивільного кодексу України відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти договір, про її прийняття (акцепт) повинна бути повною і безумовною. Якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом.

У статті 643 Цивільного кодексу України визначено, що якщо у пропозиції укласти договір вказаний строк для відповіді, договір є укладеним, коли особа, яка зробила пропозицію, одержала відповідь про прийняття пропозиції протягом цього строку.

Якщо пропозицію укласти договір, в якій не вказаний строк для відповіді, зроблено у письмовій формі, договір є укладеним, коли особа, яка зробила пропозицію, одержала відповідь протягом строку, встановленого актом цивільного законодавства, а якщо цей строк не встановлений, - протягом нормально необхідного для цього часу (частина 2 статті 644 Цивільного кодексу України).

У постанові від 02.02.2020 у справі № 381/4019/18 (провадження № 14-729цс19) Велика Палата Верховного Суду зазначила, що поворотна фінансова допомога надається на підставі договорів, що передбачають передачу підприємству у користування на певний строк суми грошових коштів без нарахування процентів або надання інших видів компенсацій як плату за користування такими грошовими коштами.

Операції з позики грошових коштів оформлюються згідно з вимогами статті 1046 "Договір позики" глави 71 Цивільного кодексу України. За договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність іншій стороні (позичальнику) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцю таку ж суму коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду і такої ж якості. З моменту передачі грошей або інших речей, визначених родовими ознаками, договір позики вважається укладеним.

За приписами статті 1047 Цивільного кодексу України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

За положеннями частини 1 статті 1051 Цивільного кодексу України позичальник має право оспорити договір позики на тій підставі, що грошові кошти або речі насправді не були одержані ним від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором.

Отже, юридичний аналіз зазначених нормативних приписів у сукупності дозволяє дійти висновку про те, що договір про надання поворотної безвідсоткової фінансової допомоги №290816 від 29.08.2016 між сторонами можна вважати укладеним лише після його підписання обома сторонами або отримання позивачем письмової відповіді відповідача про повне й безумовне прийняття пропозиції щодо укладення спірного договору на визначених ним умовах та фактичного отримання відповідачем за цим договором грошових коштів.

Як вбачається з матеріалів справи договір про надання поворотної безвідсоткової фінансової допомоги № 290816 від 29.08.2016 підписаний лише позикодавцем - Фізичною особою - підприємцем Сіталом Юрієм Олексійовичем; зі сторони позичальника - Товариства з обмеженою відповідальністю Дніпро-Агропрайд" договір не підписаний.

Отже, позивач не надав доказів підписання відповідачем договору про надання поворотної безвідсоткової фінансової допомоги № 290816 від 29.08.2016 чи то інших письмових доказів на підтвердження прийняття ним вказаного договору до виконання. Докази на підтвердження узгодження сторонами умов договору про надання поворотної безвідсоткової фінансової допомоги № 290816 від 29.08.2016 саме у тій редакції, що надана позивачем до матеріалів справи, а також автентичності його редакції на момент перерахування позивачем грошових коштів за платіжним дорученням № 471 від 30.08.2016 у сумі 90 000 грн. 00 коп. з редакцією односторонньо підписаного позивачем, що поданий останнім до суду, відсутні. Також в матеріалах справи відсутні докази, які б свідчили про волевиявлення відповідача укласти договір на певних умовах за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.

З огляду на викладене, відсутні підстави вважати, що сторонами досягнуто згоду щодо всіх істотних умов щодо предмету, строку дії, строку повернення коштів тощо.

Отже, такий договір вважається неукладеним (таким, що не відбувся) в силу приписів частини 8 статті 181 Господарського кодексу України.

Відтак, як помилково вважає позивач, одного факту перерахування позивачем грошових коштів відповідачу недостатньо для висновку про укладення сторонами договору поворотної фінансової допомоги (позики) й виникнення між сторонами договірних зобов`язань. Нормативні положення статті 193 Господарського кодексу України, які регулюють загальні умови виконання господарських зобов`язань та на які посилається позивач, на спірні правовідносини сторін не розповсюджуються.

Таким чином, відсутні підстави для стягнення заявлених до стягнення сум в межах договірних відносин між сторонами внаслідок неналежного виконання зобов`язання на підставі статей 1048, 1050 Цивільного кодексу України.

Разом з тим суд враховує, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04.12.2019 у справі № 917/1739/17 наголосила, що саме на суд покладено обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін, виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яку правову норму необхідно застосувати для вирішення спору, що узгоджується з принципом "jura novit curia" або "суд знає закони". Самостійне застосування судом для прийняття рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу захисту.

Аналогічну правову позицію викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 12.06.2019 у справі № 487/10128/14-ц (провадження № 14-473цс18) та від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц (провадження № 14-104цс19)).

Суд, з`ясувавши під час розгляду справи, що сторона або інший учасник судового процесу на обґрунтування своїх вимог або заперечень послався не на ті норми права, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну їх правову кваліфікацію та застосовує для прийняття рішення ті норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини.

Аналогічну правову позицію викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.06.2019 у справі № 924/1473/15 (провадження № 12-15гс19).

Зазначення позивачем конкретної правової норми на обґрунтування позову не є визначальним під час вирішення судом питання про те, яким законом потрібно керуватися для вирішення спору.

Аналогічну правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 23.10.2019 у справі № 761/6144/15-ц (провадження № 61-18064св18).

Суд відзначає, що обставини справи свідчать про набуття відповідачем майна без достатньої правової підстави.

Так, з матеріалів справи вбачається, що 30.08.2016 Фізичною особою - підприємцем Сіталом Юрієм Олексійовичем на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Дніпро-Агропрайд" було перераховано грошові кошти в сумі 90 000 грн. 00 коп. з призначенням платежу "Надання поворотної безвідсоткової фінансової допомоги згідно договору № 290816 від 29.08.2016 без ПДВ", що підтверджується платіжним дорученням №471 від 30.08.2016 (а.с.15).

Судом враховано, що станом на момент звернення із позовом до суду діяльність фізичної особи-підприємця Сітала Юрія Олексійовича була припинені, з приводу чого суд зазначає наступне.

Предметна та суб`єкта юрисдикція господарських судів, тобто сукупність повноважень господарських судів щодо розгляду справ, віднесених до їх компетенції, визначена статтею 20 Господарського процесуального кодексу України. Так, за частиною першою цієї статті господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку зі здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці.

За статтею 45 Господарського процесуального кодексу України сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути особи, зазначені в статті 4 цього Кодексу, тобто, і фізичні особи, які не є підприємцями, а винятки, коли спори, стороною яких є фізична особа, що не є підприємцем, не підлягають розгляду у господарських судах, чітко визначені положеннями статті 20 цього Кодексу (зокрема, пункти 5, 10, 14 цієї статті).

Наведене свідчить про те, що з дати набрання чинності Господарського процесуального кодексу України в редакції Закону України від 03.10.2017 № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" одним із критеріїв віднесення справ до господарської юрисдикції визначено наявність між сторонами саме господарських правовідносин, а також впроваджено підхід щодо розмежування юрисдикції залежно від предмета правовідносин, а не лише від суб`єктного складу сторін.

Отже, ознаками спору, на який поширюється юрисдикція господарського суду, є наявність між сторонами господарських відносин, врегульованих Цивільним кодексом України, Господарським кодексом України, іншими актами господарського і цивільного законодавства, і спору про право, що виникає з відповідних відносин, наявність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом, відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції.

Відповідно до статті 3 Господарського кодексу України під господарською діяльністю розуміється діяльність суб`єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Господарська діяльність, що здійснюється з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб`єкти підприємництва - підприємцями.

Згідно із частиною 1 статті 128 Господарського кодексу України громадянин визнається суб`єктом господарювання у разі здійснення ним підприємницької діяльності за умови державної реєстрації його як підприємця без статусу юридичної особи відповідно до статті 58 цього Кодексу.

За частиною 1 статті 173 Господарського кодексу України зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або відмовитися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку, є господарським зобов`язанням.

За положеннями статті 51 Цивільного кодексу України до підприємницької діяльності фізичних осіб застосовуються нормативно-правові акти, що регулюють підприємницьку діяльність юридичних осіб, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин.

Відповідно до статті 52 Цивільного кодексу України фізична особа - підприємець відповідає за зобов`язаннями, пов`язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном, крім майна, на яке згідно із законом не може бути звернено стягнення.

За змістом статей 51, 52, 598-609 Цивільного кодексу України, статей 202-208 Господарського кодексу України, частини 8 статті 4 Закону України від 15.05.2003 № 755-IV "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" у випадку припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця (із внесенням до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань запису про державну реєстрацію такого припинення) її зобов`язання (господарські зобов`язання) за укладеними договорами не припиняються, а продовжують існувати, оскільки вона як фізична особа не перестає існувати та відповідає за своїми зобов`язаннями, пов`язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном.

Зазначена правова позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 13.02.2019 по справі № 910/8729/18 (провадження № 12-294гс18) та від 25.06.2019 по справі № 904/1083/18 (провадження № 12-249гс18).

Враховуючи, що позивач просить суд стягнути заборгованість, яка виникла у 2016 році між двома суб`єктами господарювання - юридичною особою (відповідач) та Фізичною особою підприємцем (позивач), а підприємницька діяльність відповідача була припинена тільки 12.09.2017 (через 1 рік після виникнення спірних правовідносин), належним відповідачем у даній справі є Сітало Юрій Олексійович; справа підлягає розгляду за правилами господарського судочинства.

Суд також відзначає, що в процесі розгляду справи відповідач не заперечував факт отримання грошових коштів в сумі 90 000 грн. 00 коп. за платіжним дорученням № 471 від 30.08.2016. Також відповідачем не було повідомлено суду правові підстави отримання ним вказаних грошових коштів, враховуючи позицію відповідача щодо неукладення договору №290816 від 29.08.2016, який зазначено у призначенні платежу.

Разом з тим, визначаючи розмір заборгованості відповідача, суд зобов`язаний належним чином дослідити подані стороною докази, перевірити їх, оцінити в сукупності та взаємозв`язку з іншими наявними у справі доказами, а в разі незгоди з ними повністю або частково - зазначити правові аргументи на їх спростування та навести в рішенні свій розрахунок - це процесуальний обов`язок суду.

Враховуючи вказані обставини, суд вважає, що застосуванню підлягають положення глави 83 Цивільного кодексу України, якою врегульовано набуття, збереження майна без достатньої правової підстави, та зокрема положення статті 1212 Цивільного кодексу України.

Положення глави 83 Цивільного кодексу України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Виходячи зі змісту зазначеної норми можна виокремити особливості змісту та елементів кондикційного зобов`язання.

Характерною особливістю кондикційних зобов`язань є те, що підстави їх виникнення мають широкий спектр: зобов`язання можуть виникати як із дій, так і з подій, причому з дій як сторін зобов`язання, так і третіх осіб, із дій як запланованих, так і випадкових, як правомірних, так і неправомірних. Крім того, у кондикційному зобов`язанні не має правового значення чи вибуло майно, з володіння власника за його волею чи всупереч його волі, чи є набувач добросовісним чи недобросовісним.

Кондикційне зобов`язання виникає за наявності таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала (відсутність положень закону, адміністративного акта, правочинну або інших підстав, передбачених статтею 11 Цивільного кодексу України).

Відповідно до статті 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Положення цієї глави застосовуються також до вимог про:

1) повернення виконаного за недійсним правочином;

2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння;

3) повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні;

4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Тобто, для виникнення зобов`язання, передбаченого статтею 1212 ЦК України, важливим є сам факт безпідставного набуття або збереження, а не конкретна підстава, за якою це відбулося.

Предметом регулювання інституту безпідставного отримання чи збереження майна є відносини, які виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна i які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

Зокрема, зобов`язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна, б) набуття або збереження за рахунок iншої особи, в) вiдсутнiсть правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адмiнiстративного акта, правочину або інших підстав, передбачених статтею 11 Цивільного кодексу України). Тобто, зобов`язання з безпідставного набуття та збереження майна можуть бути наслідком таких юридичних фактів: набуття особою майна або його збереження за рахунок іншої особи; відсутність для цього правових підстав або якщо такі відпали. При цьому за змістом статті 1212 Цивільного кодексу України зазначена норма закону застосовується лише в тих випадках, коли безпідставне збагачення однієї особи за рахунок іншої не може бути усунуто за допомогою інших, спеціальних способів захисту. У разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер правовідносин виключає можливість застосування до них судом положень статті 1212 ЦК України.

Аналогічної правової позиції дотримується Верховний Суд, зокрема, у постановах від 25.04.2019 у справі № 904/2342/18 та від 12.02.2019 у справі № 910/20926/16.

В свою чергу платіжне доручення № 471 від 30.08.2021 суд розцінює лише як письмовий доказ передачі позивачем відповідачеві грошових коштів в сумі 90 000 грн. 00 коп., а отже даний доказ не є обставиною, достатньою для того, щоб дійти висновку про існування між сторонами договірних відносин в контексті конкретного зазначеного в платіжному дорученні господарського договору.

В даному випадку майном є грошові кошти в сумі 90 000 грн. 00 коп., які були отримані відповідачем у зв`язку з їх перерахуванням позивачем на поточний рахунок останнього без укладення договору поворотної безвідсоткової фінансової допомоги № 290816 від 29.08.2016, тобто отримані Товариством з обмеженою відповідальністю "Дніпро-Агропрайд" без достатніх правових підстав.

Конструкція статті 1212 Цивільного кодексу України, як і загалом норм глави 83 Цивільного кодексу України, свідчить про необхідність установлення так званої "абсолютної" безпідставності набуття (збереження) майна не лише в момент його набуття (збереження), а й станом на час розгляду спору.

Аналогічна правова позиція викладені в постанові Верховного Суду від 06.08.2019 у справі № 910/5027/18.

Наразі, відповідачем, у відповідності до приписів чинного процесуального закону не спростовано жодними доказами факт відсутності правових підстав для перерахування 30.08.2016 спірних грошових коштів в сумі 90 000 грн. 00 коп.

Будь - яких документальних доказів на підтвердження існування між сторонами договірних відносин відповідачем також не надано.

З огляду на наведені приписи матеріального права, враховуючи відсутність укладеного між сторонами договору позики (поворотної безвідсоткової фінансової допомоги), отримані відповідачем від позивача грошові кошти в сумі 90 000 грн. 00 коп., що перераховані відповідно до платіжного доручення № 471 від 30.08.2016, підпадають під правову кваліфікацію безпідставно набутого майна в силу приписів статті 1212 Цивільного кодексу України.

Приписами статті 1213 Цивільного кодексу України встановлено, що набувач зобов`язаний повернути потерпілому безпідставно набуте майно в натурі. У разі неможливості повернути в натурі потерпілому безпідставно набуте майно відшкодовується його вартість, яка визначається на момент розгляду судом справи про повернення майна.

Відповідно до частини 2 статті 530 Цивільного кодексу України якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач звертався до відповідача із Вимогою від 15.11.2021, в якій просив протягом 7 календарних днів з моменту її отримання повернути поворотну безвідсоткову фінансову допомогу, зокрема, в сумі 90 000 грн. 00 коп., перераховану за платіжним дорученням № 471 від 30.08.2016 (а.с.16). Докази отримання вказаної вимоги відповідачем 17.11.2021 наявні в матеріалах справи (а.с.17-18).

Як зазначає позивач, Вимога від 15.11.2021 про повернення грошових коштів у сумі 90 000 грн. 00 коп. залишена відповідачем без відповіді та задоволення.

Визначаючись із граничним строком виконання відповідачем грошового зобов`язання перед позивачем, а також періодом прострочення, суд враховує приписи частини 2 статті 530 Цивільного кодексу України, відповідно до якої якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Враховуючи встановлену судом дату отримання відповідачем Вимоги про повернення грошових коштів - 17.11.2021, а також встановлений у ній позивачем строк, граничним строком повернення відповідачем грошових коштів у сумі 90 000 грн. 00 коп. - є 24.11.2021.

Слід також зазначити, що відповідно до частини 1 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.

Пункт 3 частини 2 статті 129 Конституції України визначає одним із принципів судочинства змагальність сторін та свободу в наданні ними своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Згідно з частинами 1, 3 статті 74, частиною 1 статті 77 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Отже, обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Доказів на підтвердження повернення відповідачем грошових коштів у сумі 90 000 грн. 00 коп. позивачу відповідач не надав, доводи позивача щодо наявності боргу, шляхом надання належних доказів, не спростував.

Враховуючи зазначені норми чинного законодавства України та обставини справи, господарський суд вважає, що вимоги позивача в цій частині є обґрунтованими та доведеними належними доказами, у зв`язку з чим підлягають задоволенню, оскільки матеріали справи містять докази перерахування позивачем грошових коштів у сумі 90 000 грн. 00 коп. та не містять доказів виконання відповідачем вимоги позивача щодо повернення вказаних коштів у визначені позивачем строки.

Враховуючи вищевикладене, є правомірними та такими, що підлягають задоволенню позовні вимоги щодо стягнення з відповідача на користь позивача основного боргу в сумі 90 000 грн. 00 коп.

На підставі статті 625 Цивільного кодексу України позивач нарахував та просить суд стягнути з відповідача інфляційні втрати за період з червня 2019 року по травень 2022 року у сумі 40 091 грн. 49 коп., а також 3% річних за період прострочення з 01.07.2019 по 01.07.2022 у сумі 8 099 грн. 99 коп.

Стосовно позовних вимог про стягнення інфляційних втрат та 3% річних суд зазначає таке.

Відповідно до частини 2 статті 1214 Цивільного кодексу України у разі безпідставного одержання чи збереження грошей нараховуються проценти за користування ними (стаття 536 цього Кодексу).

Відсилання у положеннях статті 1212 Цивільного кодексу України до статті 536 Цивільного кодексу України підтверджує, що нарахування процентів за зобов`язаннями з повернення неправомірно отриманих коштів підпорядковується загальним вимогам Цивільного кодексу України щодо плати за користування коштами, у тому числі передбачає дію відсилання у статті 536 Цивільного кодексу України до спеціального закону - у даному разі - частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України.

Згідно зі статтею 536 Цивільного кодексу України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов`язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

За змістом частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Інфляційне нарахування на суму боргу та трьох процентів річних є наслідком прострочення боржником грошового зобов`язання і способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (виплати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

За відсутності інших підстав припинення зобов`язання, передбачених договором або законом, зобов`язання, в тому числі й грошове, припиняється його виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 Цивільного кодексу України). Саме лише прийняття господарським судом рішення про задоволення вимог кредитора, якщо таке рішення не виконано в установленому законом порядку, не припиняє зобов`язальних відносин сторін і не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України.

Відповідно до правової позиції, викладеної в постанові Верховного Суду від 12.02.2020 у справі № 917/1421/18, оскільки внаслідок невиконання боржником грошового зобов`язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених статтею 625 Цивільного кодексу України, за ввесь час прострочення, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням, право на позов про стягнення інфляційних втрат і процентів річних виникає за кожен місяць із моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення.

За змістом статей 509, 524, 533-535 і 625 Цивільного кодексу України грошовим є зобов`язання, виражене у грошових одиницях, що передбачає обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов`язку.

Тобто, грошовим є будь-яке зобов`язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов`язок боржника з такої сплати. Ці висновки узгоджуються з правовими висновками Великої Палати Верховного Суду, висловленими у постановах від 11.04.2018 у справі № 758/1303/15-ц (провадження № 14-68цс18) та від 16.05.2018 у справі № 686/21962/15-ц (провадження № 14-16цс18).

Отже, дія статті 625 Цивільного кодексу України поширюється на всі види грошових зобов`язань незалежно від підстав їх виникнення (договір чи делікт), у тому числі й на позадоговірне грошове зобов`язання, що виникло на підставі статті 1212 Цивільного кодексу України. Тому в разі прострочення виконання зобов`язання, зокрема щодо повернення безпідставно одержаних чи збережених грошей, нараховуються 3% річних та інфляційні нарахування від простроченої суми відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України, оскільки боржником порушено позадоговірне (деліктне) грошове зобов`язання, що виникло на підставі статті 1212 Цивільного кодексу України.

Наведена правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 10.04.2018 у справі № 910/10156/17 (провадження № 12-14гс18), якою Велика Палата Верховного Суду підтвердила аналогічний висновок Верховного Суду України, викладений у постанові від 15.04.2015 у справі № 910/2899/14 та у постанові від 01.06.2016 у справі №910/22034/15, а також у постанові Верховного Суду від 15.07.2021 у справі № 910/6053/19.

У постанові від 23.05.2018 у справі № 910/1238/17 Велика Палата Верховного Суду роз`яснила, що термін "користування чужими грошовими коштами" може використовуватися у двох значеннях. Перше - це одержання боржником (як правило, за плату) можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу. Друге значення - прострочення виконання грошового зобов`язання, коли боржник повинен сплатити гроші, але неправомірно не сплачує їх (пункт 6.20).

Таким чином, у справі № 910/1238/17 Великою Палатою Верховного Суду чітко розмежовано поняття "проценти за правомірне користування чужими грошовими коштами" та "проценти за неправомірне користування боржником грошовими коштами", причому останні проценти кваліфіковано саме в якості плати боржника за прострочення виконання грошового зобов`язання, врегульованої частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України.

Відтак у даному випадку, розмір процентів за неправомірне користування чужими грошовими коштами встановлено законом, а саме частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України.

Відповідно до висновку Великої Палати Верховного Суду у постанові від 07.04.2020 у справі № 910/4590/19 зобов`язання зі сплати інфляційних та річних процентів є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного зобов`язання і поділяє його долю. Відповідно й вимога про сплату інфляційних та річних процентів є додатковою до основної вимоги (пункт 43 мотивувальної частини постанови).

Аналізуючи поняття грошового зобов`язання, на яке можливе нарахування інфляційних втрат та 3% річних, суд враховує також постанову Великої Палати Верховного Суду від 16.05.2018 у справі № 686/21962/15-ц (провадження № 14-16цс18), яка містить посилання на те, що за змістом статей 524, 533 - 535 і 625 Цивільного кодексу України грошовим є зобов`язання, виражене у грошових одиницях (національній валюті України чи у грошовому еквіваленті зобов`язання, вираженого в іноземній валюті), що передбачає обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов`язку. Тобто, грошовим є будь-яке зобов`язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов`язок боржника з такої сплати. Ці висновки узгоджуються з позицією Великої Палати Верховного Суду, висловленою у постанові від 11.04.2018 у справі №758/1303/15-ц (пункт 23 постанови).

Зазначений висновок щодо правової природи грошового зобов`язання викладений також і в постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі № 918/631/19 (провадження №12-42гс20) (пункт 73).

За таких обставин можна стверджувати, що у статті 625 Цивільного кодексу України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення. Тобто, приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань.

Як було вказано вище, на підставі статті 625 Цивільного кодексу України позивач нарахував та просить суд стягнути з відповідача інфляційні втрати за період з червня 2019 року по травень 2022 року у сумі 40 091 грн. 49 коп.

В той же час, судом встановлено, що граничним строком повернення відповідачем грошових коштів у сумі 90 000 грн. 00 коп. є 24.11.2021, отже у даному випадку інфляційні втрати підлягають нарахуванню у період з грудня 2021 року по травень 2022 року, а не з червня 2019 року, як позивач зазначив у розрахунку та, відповідно, розрахував та заявив до стягнення.

Отже, розрахунок інфляційних втрат, наведений у позовній заяві (а.с. 5-6), визнається судом необґрунтованим та таким, що не відповідає вимогам законодавства та фактичним обставинам справи.

У постанові Верховного Суду від 27.05.2019 по справі № 910/20107/17 викладений наступний правовий висновок:

"З огляду на вимоги статей 79, 86 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з`ясовувати обставини, пов`язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв`язку з порушенням грошового зобов`язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов`язання, та зазначеного позивачем максимального розміру заборгованості. Якщо з поданого позивачем розрахунку неможливо з`ясувати, як саме обчислено заявлену до стягнення суму, суд може зобов`язати позивача подати більш повний та детальний розрахунок. При цьому суд в будь-якому випадку не позбавлений права зобов`язати відповідача здійснити і подати суду контррозрахунок (зокрема, якщо відповідач посилається на неправильність розрахунку, здійсненого позивачем).".

Аналогічні правові висновки викладені також в постановах Верховного Суду від 21.05.2019 по справі № 916/2889/13, від 16.04.2019 по справам № 922/744/18 та №905/1315/18, від 05.03.2019 по справі № 910/1389/18, від 14.02.2019 по справі № 922/1019/18, від 22.01.2019 по справі № 905/305/18, від 21.05.2018 по справі № 904/10198/15, від 02.03.2018 по справі № 927/467/17.

Враховуючи визначений судом період прострочення виконання відповідачем грошового зобов`язання, застосувавши межі періоду, що визначений позивачем у розрахунку, здійснивши власний розрахунок інфляційних втрат, господарським судом встановлено, що інфляційні втрати підлягають нарахуванню у період з грудня 2021 року по травень 2022 року на суму 90 000 грн. 00 коп. та в цей період складають 13 107 грн. 21 коп.

Враховуючи викладене, вимоги позивача в частині стягнення інфляційних втрат підлягають частковому задоволенню в сумі 13 107 грн. 21 коп.

Крім того, на підставі статті 625 Цивільного кодексу України позивач нарахував та просить суд стягнути з відповідача 3% річних за період прострочення з 01.07.2019 по 01.07.2022 у сумі 8 099 грн. 99 коп.

Дослідивши наведений у позовній заяві розрахунок 3% річних (а.с. 5), судом встановлено, що позивачем невірно визначено період нарахування 3% річних, оскільки не враховано, що граничним строком повернення відповідачем грошових коштів у сумі 90 000 грн. 00 коп. є 24.11.2021, отже у даному випадку 3% річних підлягають нарахуванню з 25.11.2021, а не з 01.07.2019, як позивач зазначив у розрахунку та, відповідно, розрахував та заявив до стягнення.

Отже, наведений у позовній заяві розрахунок 3% річних (а.с. 5) визнається судом необґрунтованим та таким, що не відповідає вимогам законодавства та фактичним обставинам справи.

Враховуючи визначений судом період прострочення виконання відповідачем грошового зобов`язання, застосувавши межі періоду, що визначений позивачем у розрахунку, здійснивши власний розрахунок 3% річних, господарським судом встановлено, що 3% річних підлягають нарахуванню у період з 25.11.2021 по 01.07.2022 на суму 90 000 грн. 00 коп. та в цей період складають 1 620 грн. 00 коп.

Враховуючи викладене, вимоги позивача в частині стягнення 3% річних підлягають частковому задоволенню в сумі 1 620 грн. 00 коп.

Суд також відзначає, що клопотання відповідача про застосування до спірних правовідносин наслідків спливу строку позовної давності задоволенню не підлягає, оскільки, як встановлено судом, строк виконання зобов`язання з повернення грошових коштів у сумі 90 000 гр. 00 коп. настав лише 24.11.2021, а не 29.08.2017, як помилково вважає відповідач, отже строк позовної давності у даному випадку не є пропущеним.

Враховуючи все вищевикладене, позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до вимог статті 129 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати по справі покладаються на сторін пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Стягненню з відповідача на користь позивача підлягає частина витрат по сплаті судового збору в сумі 1 880 грн. 20 коп.

Керуючись статтями 2, 3, 20, 73 - 79, 86, 91, 129, 233, 236 - 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю "Дніпро-Агропрайд" про стягнення заборгованості за договором про надання поворотної безвідсоткової фінансової допомоги № 290816 від 29.08.2016 у загальному розмірі 138 191 грн. 48 коп. - задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Дніпро-Агропрайд" (49000, м.Дніпро, вулиця Ольги Княгині, будинок 3, квартира 4, ідентифікаційний код 40446308) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) - 90 000 грн. 00 коп. - основного боргу, 13 107 грн. 21 коп. - інфляційних втрат, 1 620 грн. 00 коп. - 3% річних та 1 880 грн. 20 коп. частину витрат по сплаті судового збору.

В задоволення решти позовних вимог - відмовити.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення суду може бути оскаржене протягом двадцяти днів з дня підписання рішення, шляхом подання апеляційної скарги до Центрального апеляційного господарського суду.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складений та підписаний 13.09.2022.

Суддя Ю.В. Фещенко