Ухвала

від 20.02.2023 по справі 904/1954/22

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

20 лютого 2023 року

м. Київ

cправа № 904/1954/22

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Вронська Г.О. - головуюча, Губенко Н.М., Кондратова І.Д.

розглянувши матеріали касаційної скарги ОСОБА_1

на постанову Центрального апеляційного господарського суду

у складі колегії суддів: Верхогляд Т.А., Білецька Л.М., Парусніков Ю.Б.,

від 09.12.2022

у справі за позовом ОСОБА_1

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Дніпро-Агропрайд"

про стягнення заборгованості за договором про надання поворотної безвідсоткової фінансової допомоги № 290816 від 29.08.2016 у загальному розмірі 138 191, 48 грн

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі - Позивач) звернувся до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Дніпро-Агропрайд" (далі - Відповідач) стягнення заборгованості за договором про надання поворотної безвідсоткової фінансової допомоги № 290816 від 29.08.2016 у загальному розмірі 138 191, 48 грн.

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 13.09.2022 позов задоволено частково. Стягнути з Відповідача на користь Позивача 90 000, 00 грн - основного боргу, 13 107, 21 грн - інфляційних втрат, 1 620, 00 грн - 3% річних та 1 880, 20 грн частину витрат по сплаті судового збору.

Суд першої інстанції зазначив, що Позивач не надав доказів підписання Відповідачем договору про надання поворотної безвідсоткової фінансової допомоги № 290816 від 29.08.2016 чи то інших письмових доказів на підтвердження прийняття ним вказаного договору до виконання, доказів, які б свідчили про волевиявлення відповідача укласти договір на певних умовах за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Тому відсутні підстави вважати, що сторонами досягнуто згоду щодо всіх істотних умов щодо предмету, строку дії, строку повернення коштів тощо, отже, такий договір вважається неукладеним (таким, що не відбувся) в силу приписів частини вісім статті 181 Господарського кодексу України.

Постановою Центрального апеляційного господарського суду від 09.12.2022 апеляційну скаргу задоволено та відмовлено в задоволенні позову.

Суд апеляційної інстанції зазначив, що у суду першої інстанції були відсутні повноваження на власний розсуд застосовувати певний спосіб захисту інтересів позивача у спірних правовідносинах через неправильне застосування Позивачем норм права до спірних правовідносин та невизначення ним правових підстав позовних вимог. У зв`язку з обранням Позивачем неефективного способу захисту порушеного права, який не відповідає змісту порушеного права, характеру його порушення та спричиненим цим діянням наслідкам, господарським судом Дніпропетровської області необгрунтовано змінено підставу позову та задоволено частково позовні вимоги Позивача.

30 січня 2023 року Позивач звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 09.12.2022, в якій просить постанову суду апеляційної інстанції скасувати та залишити рішення суду першої інстанції в силі.

Верховний Суд вивчив касаційну скаргу та дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження з таких мотивів.

Стаття 129 Конституції України серед основних засад судочинства визначає забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Відповідно до пункту 9 частини третьої статті 2 Господарський процесуальний кодекс України (далі - ГПК України), одним з основних засад (принципів) господарського судочинства є забезпечення права на касаційне оскарження у визначених законом випадках.

Частина сьома статті 12 ГПК України визначає, що для цілей цього Кодексу розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення.

Статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" установлено прожитковий мінімум для працездатних осіб з 1 січня - 2 481,00 грн.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 163 ГПК України у позовах про стягнення грошових коштів ціна позову визначається сумою, яка стягується, або сумою, оспорюваною за виконавчим чи іншим документом, за якими стягнення провадиться у безспірному (безакцептному) порядку.

Предметом позову у цій справі є стягнення 138 191, 48 грн грн, що менше ніж сто розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (2 481,00 грн х 100 = 248 100, 00 грн), тому у розумінні статті 12 ГПК України справа є малозначною.

Так, відповідно до пункту 2 частини третьої статті 287 цього Кодексу, не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує п`ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.

Позивач вважає, що справа має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, проте жодних обґрунтувань на підтвердження зазначеного не наводить.

Також Позивач зазначає, що справа має виняткове значення для нього, оскільки останній має інші аналогічні справи та вирішення даного спору матиме значення при вирішення подібних справ.

Вивчивши доводи скаржника щодо наявності підстав для оскарження судових рішень у справі за підпунктами "а" та "в" пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України, Верховний Суд вважає їх необґрунтованими з огляду на таке.

Фундаментальне значення для формування правозастосовчої практики означає, що скаржник у своїй касаційній скарзі ставить на вирішення суду касаційної інстанції проблему, яка, у випадку відкриття касаційного провадження, буде впливати на значну кількість спорів, створюючи тривалий у часі, відмінний від минулого підхід до вирішення актуальної правової проблеми.

Використання оціночних чинників, як-то: "винятковість значення справи для скаржника", "суспільний інтерес", "значення для формування єдиної правозастосовчої практики" тощо не повинні викликати думку про наявність певних ризиків, адже, виходячи із статусу Верховного Суду, у деяких випадках вирішення питання про можливість касаційного оскарження має відноситися до його дискреційних повноважень, оскільки розгляд скарг касаційним судом покликаний забезпечувати сталість судової практики, а не можливість проведення "розгляду заради розгляду".

Позивач у касаційній скарзі не зазначив підстав для висновку про те, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики.

За оцінкою Суду касаційна скарга також не містить переконливих аргументів, які б свідчили про виняткове значення для Позивача, оскільки незгода з ухваленим судовим рішенням суду апеляційної інстанції не свідчить про її незаконність, як і не може вказувати на таку обставину. Крім того Позивач зазначив, що має подібні справи з значними для нього сумами позову, проте не посилається на конкретні справи.

Подана касаційна скарга фактично зводиться до спроби переконати суд у необхідності переглянути зміст рішення, ухваленого судом попередньої інстанції, однак Верховний Суд не може ставити під сумнів законність рішення суду тільки через те, що таке рішення Позивач вважає незаконним.

Учасники судового процесу мають розуміти, що визначені підпунктами "а", "б", "в", "г" пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України випадки є виключенням із загального правила і необхідність відкриття касаційного провадження у справі на підставі будь-якого з них потребує належних, аргументованих обґрунтувань, як від заінтересованих осіб, так і від суду, оскільки в іншому випадку принцип "правової визначеності" буде порушено.

Отже, Верховний Суд вважає, що Позивач не дотримав умову допуску справи до касаційного оскарження, у якій предметом позову є стягнення у розмірі 138 191, 48 грн, що не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 293 ГПК України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

Зважаючи на конкретні обставини цієї справи та відсутність обґрунтованих підстав, що підпадають під дію виключень з пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України, суд касаційної інстанції дійшов висновку щодо відмови у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Позивача згідно з пунктом 1 частини першої статті 293 ГПК України, оскільки касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

Керуючись нормами статті 234, пункту 2 частини третьої статті 287, пункту 1 частини першої статті 293 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

У Х В А Л И В:

1. Відмовити у відкритті касаційного провадження у справі № 904/1954/22 за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 09.12.2022.

2. Касаційну скаргу разом з доданими до неї матеріалами направити скаржнику.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та не підлягає оскарженню.

Головуюча Г. Вронська

Судді Н. Губенко

І. Кондратова