Постанова

від 09.12.2022 по справі 904/1954/22

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09.12.2022 року м.Дніпро Справа № 904/1954/22

Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Верхогляд Т.А. (доповідач)

суддів: Білецької Л.М., Паруснікова Ю.Б.,

розглянувши у письмовому провадженні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Дніпро-Агропрайд" на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 13.09.2022 року у справі №904/1954/22 (суддя Ю.В. Фещенко)

за позовом ОСОБА_1 (м. Дніпро)

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Дніпро-Агропрайд" (м. Дніпро)

про стягнення заборгованості за договором про надання поворотної безвідсоткової фінансової допомоги № 290816 від 29.08.2016 у загальному розмірі 138 191 грн. 48 коп.,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до господарського суду Дніпропетровської області з позовною заявою, в якій просив суд стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Дніпро-Агропрайд" (далі - відповідач) заборгованість за договором про надання поворотної безвідсоткової фінансової допомоги № 290816 від 29.08.2016 року у загальному розмірі 138 191 грн. 48 коп., з яких:

- 90 000 грн. 00 коп. - основний борг;

- 40 091 грн. 49 коп. - інфляційні втрати;

- 8 099 грн. 99 коп. - 3% річних.

Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем зобов`язань за договором про надання поворотної безвідсоткової фінансової допомоги № 290816 від 29.08.2016 року в частині повного та своєчасного повернення наданої позивачем фінансової допомоги, внаслідок чого у відповідача утворилась заборгованість у сумі 90 000 грн. 00 коп.

На підставі ст. 625 Цивільного кодексу України позивач нарахував та просив суд стягнути з відповідача інфляційні втрати за період з червня 2019 року по травень 2022 року у сумі 40 091 грн. 49 коп., а також 3% річних за період прострочення виконання зобов`язання з 01.07.2019 року по 01.07.2022 року у сумі 8 099 грн. 99 коп.

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 13.09.2022 року у справі №904/1954/22 позовні вимоги задоволено частково.

Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Дніпро-Агропрайд" (49000, м.Дніпро, вулиця Ольги Княгині, будинок 3, квартира 4, ідентифікаційний код 40446308) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) - 90 000 грн. 00 коп. - основного боргу, 13 107 грн. 21 коп. - інфляційних втрат, 1 620 грн. 00 коп. - 3% річних та 1 880 грн. 20 коп. частину витрат по сплаті судового збору.

В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Ухвалюючи рішення, суд дійшов висновку про те, що позивач не надав доказів підписання відповідачем договору про надання поворотної безвідсоткової фінансової допомоги № 290816 від 29.08.2016 року чи то інших письмових доказів на підтвердження прийняття ним вказаного договору до виконання, доказів, які б свідчили про волевиявлення відповідача укласти договір на певних умовах за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Тому відсутні підстави вважати, що сторонами досягнуто згоду щодо всіх істотних умов щодо предмету, строку дії, строку повернення коштів тощо, отже, такий договір вважається неукладеним (таким, що не відбувся) в силу приписів частини 8 статті 181 Господарського кодексу України.

Суд зазначив, що:

- позивач помилково вважає, що одного факту перерахування позивачем грошових коштів відповідачу достатньо для висновку про укладення сторонами договору поворотної фінансової допомоги (позики) й виникнення між сторонами договірних зобов`язань;

- нормативні положення статті 193 Господарського кодексу України, які регулюють загальні умови виконання господарських зобов`язань та на які посилається позивач, на спірні правовідносини сторін не розповсюджуються;

- відсутні підстави для стягнення заявлених до стягнення сум в межах договірних відносин між сторонами внаслідок неналежного виконання відповідачем зобов`язання на підставі статей 1048, 1050 Цивільного кодексу України.

Посилаючись на правову позицію Великої Палати Верховного Суду, що викладена у постанові від 04.12.2019 року у справі № 917/1739/17, суд першої інстанції дійшов висновку, що обставини справи свідчать про набуття відповідачем майна без достатньої правової підстави.

Суд також зазначив, що:

- в процесі розгляду справи відповідач не заперечував факт отримання грошових коштів в сумі 90 000 грн. 00 коп. за платіжним дорученням № 471 від 30.08.2016 року;

- відповідачем не було повідомлено суду правові підстави отримання ним вказаних грошових коштів (враховуючи позицію відповідача щодо неукладення договору №290816 від 29.08.2016 року, який зазначено у призначенні платежу);

- для виникнення зобов`язання, передбаченого статтею 1212 ЦК України, важливим є сам факт безпідставного набуття або збереження, а не конкретна підстава, за якою це відбулося;

- платіжне доручення № 471 від 30.08.2021 року суд розцінює лише як письмовий доказ передачі позивачем відповідачу грошових коштів в сумі 90 000 грн. 00 коп., а отже даний доказ не є обставиною, достатньою для того, щоб дійти висновку про існування між сторонами договірних відносин в контексті конкретного зазначеного в платіжному дорученні господарського договору;

- враховуючи відсутність укладеного між сторонами договору позики (поворотної безвідсоткової фінансової допомоги), отримані відповідачем від позивача грошові кошти в сумі 90 000 грн. 00 коп., що перераховані відповідно до платіжного доручення № 471 від 30.08.2016 року, підпадають під правову кваліфікацію безпідставно набутого майна в силу приписів статті 1212 Цивільного кодексу України.

При вирішенні питання щодо початку перебігу строку для нарахування інфляційних втрат та 3% річних, суд послався на ту обставину, що позивач надав суду докази направлення відповідачу вимоги про повернення грошових коштів від 17.11.2021 року, в якій позивач вказав строк повернення 90 000 грн. 00 коп.

Правовою підставою задоволення позову суд зазначив положення статті 536, частини 2 статті 625 та статті1212 Цивільного кодексу України.

Не погодившись з рішенням суду, відповідач звернувся до Центрального апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою.

Вважає оскаржуване рішення суду незаконним,

необґрунтованим, ухваленим з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права.

Відповідач зазначає, що:

- за змістом позовної заяви підставою для звернення ОСОБА_1 до суду з позовом про стягнення боргу за надання поворотної безвідсоткової фінансової допомоги стало порушення ТОВ "Дніпро-Агропрайд" умов договору №290816 від 29.08.2016 року;

- у суду були відсутні повноваження на власний розсуд застосовувати певний спосіб захисту інтересів позивача;

- у зв`язку з обранням позивачем неефективного способу захисту порушеного права, який не відповідає змісту порушеного права, характеру його порушення та спричиненим цим діянням наслідкам, господарським судом Дніпропетровської області необгрунтовано змінено підставу позову та задоволено частково позовні вимоги;

- судом безпідставно відмовлено в задоволенні клопотання відповідача про застосування до спірних правовідносин наслідків спливу строку позовної давності;

- суд послався на норми статті 530 Цивільного кодексу, що регламентує строк виконання зобов`язання за договірними правовідносинами, при цьому, задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції посилається на норми статті 1212 Цивільного кодексу України, яка регулює позадоговірні правовідносини, що є суперечливим.

Враховуючи позицію суду першої інстанції щодо застосування до спірних правовідносин статті 1212 Цивільного кодексу України, відповідач також вважає, що позивачем пропущено строк, у межах якого він міг звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Щодо цього апелянт вказує, що позивач міг довідатися про порушення свого права, коли ним було здійснено перерахування грошових коштів на рахунок позичальника; саме від 31 серпня 2016 року почався відлік строку позовної давності, який закінчився 31 серпня 2019 року.

Просить суд скасуватирішення господарського суду Дніпропетровської області від 13.09.2022 року по справі №904/1954/22. Ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю "Дніпро-Агропрайд" про стягнення боргу за надання поворотної безвідсоткової фінансової допомоги. У випадку, якщо суд знайде підстави для залишення рішення господарського суду Дніпропетровської області від 13.09.2022 року без змін, застосувати позовну давність та у зв`язку з цим відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.

У відзиві на апеляційну скаргу позивач погоджується з висновками оскаржуваного судового рішення, спростовує доводи апелянта. Вважає, що суд здійснив вірну правову кваліфікацію правовідносин між сторонами.

Щодо строку позовної давності представник позивача посилається на те, що постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 року №211 з 12.03.2020 року на території України було встановлено карантин і під час дії карантину строки, зокрема строки, визначені статтею 527 Цивільного кодексу України, продовжуються на строк дії такого карантину.

Також позивач зазначає, що договір поворотної безвідсоткової фінансової допомоги було укладено між позивачем та відповідачем в той період, коли позивач був одним із засновників ТОВ "Дніпро-Агропрайд" з відсотком права голосу 50. Були укладені інші договори фінансової допомоги між сторонами. Тому у позивача не було підстав вважати, що відповідач відмовиться виконувати свої зобов`язання. Про правомірність отримання відповідачем суми фінансової допомоги за вказаним договором та користування нею свідчить і той факт, що відповідач не повернув позивачу отриману суму.

Просить залишити рішення суду без змін, апеляційну скаргу без задоволення.

Положенням ч. 1 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі.

Відповідно до ч.5 ст. 12 Господарського процесуального кодексу України для цілей цього Кодексу малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

За приписами ч.10 ст.270 Господарського процесуального кодексу України апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Відповідно до ч. 13 ст. 8 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

25.10.2022 року ухвалою Центрального апеляційного господарського суду було відкрито апеляційне провадження по даній справі в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

Копія вказаної ухвали направлена сторонам.

Обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши докази, перевіривши повноту встановлення господарським судом обставин справи та правильність їх юридичної оцінки, колегія суддів вважає, що місцевий господарський суд дійшов до передчасного висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог враховуючи наступне.

Згідно з частиною 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини (пункт 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України). Аналогічні положення встановлені і в статтях 173-175 Господарського кодексу України.

Відповідно до частини 1 статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до статті 1046 Цивільного кодексу України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми (частина 1 статті 1047 Цивільного кодексу України).

Частина 1 статті 1049 Цивільного кодексу України визначає обов`язок позичальника повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій саме сумі) у строк та в порядку, що встановлені договором. Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред`явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред`явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором.

Позика вважається повернутою в момент зарахування грошової суми, що позичалася, на банківський рахунок позикодавця (частини 3 статті 1049 Цивільного кодексу України).

Відповідно до частини 1 статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з частиною 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Статтею 76 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до статті 91 Господарського процесуального кодексу України письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. Письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не передбачено цим Кодексом. Якщо для вирішення спору має значення лише частина документа, подається засвідчений витяг з нього. Учасники справи мають право подавати письмові докази в електронних копіях, посвідчених електронним цифровим підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до закону. Електронна копія письмового доказу не вважається електронним доказом. Копії документів вважаються засвідченими належним чином, якщо їх засвідчено в порядку, встановленому чинним законодавством. Учасник справи, який подає письмові докази в копіях (електронних копіях), повинен зазначити про наявність у нього або іншої особи оригіналу письмового доказу. Учасник справи підтверджує відповідність копії письмового доказу оригіналу, який заходиться у нього, своїм підписом із зазначенням дати такого засвідчення. Якщо подано копію (електронну копію) письмового доказу, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал письмового доказу. Якщо оригінал письмового доказу не поданий, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (електронної копії) оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги.

Відповідно до положень статті 14 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Встановлено, що причиною виникнення спору у даній справі є, як стверджував позивач Сітало Юрій Олексійович, невиконання ТОВ "Дніпро-Агропрайд" умов договору №290816 від 29.08.2016 року про надання поворотної безвідсоткової фінансової допомоги, згідно якого 30.08.2016 року Фізичною особою - підприємцем Сіталом Юрієм Олексійовичем на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Дніпро-Агропрайд" було перераховано грошові кошти в сумі 90 000 грн. 00 коп. з призначенням платежу "Надання поворотної безвідсоткової фінансової допомоги згідно договору № 290816 від 29.08.2016 без ПДВ", що підтверджується платіжним дорученням №471 від 30.08.2016 (а.с.15).

Предметом спору є об`єкт спірних взаємовідносин, щодо яких виник спір між позивачем та відповідачем, певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, щодо якої позивач просить прийняти судове рішення. У цій справі предметом спору є визначена позивачем вимога про стягнення боргу за надання поворотної безвідсоткової фінансової допомоги за договором №290816 від 29.08.2016 року з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми.

Підставами позову є обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги. Такими обставинами є певні юридичні факти, які тягнуть за собою певні юридичні наслідки. Отже підставу позову складають дві складові: юридична та фактична. Фактична підстава позову - це юридичні факти, на яких ґрунтуються позовні вимоги позивача до відповідача. Правова підстава позову - це посилання в позовній заяві на закони та інші нормативно-правові акти, на яких ґрунтується позовна вимога позивача.

Правильне встановлення підстави позову дозволяє визначити межі доказування, є гарантією прав відповідача на захист проти позову.

В даній справі фактичними підставами позову позивачем визначено неналежне виконання відповідачем своїх зобов`язань за договором №290816 від 29.08.2016року, а правовою складовою підстав позову є посилання позивача на порушення статей 509, 525, 610, 625 Цивільного кодексу України, статей 173,174 Господарського кодексу України.

Відповідно до статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Одним зі способів захисту цивільних прав та інтересів може бути відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди (стаття 16 Цивільного кодексу України).

Цивільні права/інтереси захищаються у спосіб, який передбачений законом або договором, та є ефективним для захисту конкретного порушеного або оспорюваного права/інтересу позивача. Якщо закон або договір не визначають такого ефективного способу захисту, суд відповідно до викладеної в позові вимоги позивача може визначити у рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону. При розгляді справи суд має з`ясувати: чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права/інтересу позивача; чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права/інтересу у спірних правовідносинах. Якщо суд дійде висновку про те, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права/інтересу позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню.

Згідно з послідовною та сталою правовою позицією Верховного Суду відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу захисту способам, визначеним законодавством та/або його неефективність для захисту порушеного права/інтересу позивача є самостійною та достатньою підставою для відмови в позові.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права або інтересу залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.

Колегія суддів зауважує, що за змістом позовної заяви позивач стверджував, що проект договору поворотної фінансової допомоги № 290816 від 29.08.2016 року у двох примірниках після його підписання і посвідчення печаткою був направлений відповідачу. Після одержання двох примірників договору відповідач погодився з його умовами, оформив його відповідно до вимог ч.1 ст.181 ГК України, але один екземпляр договору не повернув позивачу.

Позивач акцентував увагу в позовній заяві, що відповідно до приписів ст.1046 Цивільного кодексу України договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Вважаючи, що правовідносини між сторонами виникли на підставі договору, позивач зазначає на те, що ним була направлена письмова вимога відповідачу про повернення поворотної безвідсоткової фінансової допомоги, на яку відповідач відповіді не надав.

За змістом позовної заяви позивач також зазначав, що оригінал договору у двох примірниках залишився у ТОВ "Дніпро-Агропрайд" за адресою його державної реєстрації, позивач туди доступу не має із-за перешкод, вчинених відповідачем.

Як вбачається з наданого до позову Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, позивач Сітало Юрій Олексійович був одним із співзасновників юридичної особи Товариства з обмеженою відповідальністю "Дніпро-Агропрайд".

Згідно змісту вимоги від 15.11.2021року, в якій позивач просив відповідача протягом 7 календарних днів з моменту її отримання повернути поворотну безвідсоткову фінансову допомогу, зокрема, в сумі 90 000 грн. 00 коп., перераховану за платіжним дорученням № 471 від 30.08.2016 року, між сторонами існували інші правовідносини за іншими договорами про надання поворотної безвідсоткової фінансової допомоги, які вказані в переліку вимоги від 15.11.2021 року.

Наведене свідчить про те, що обставини щодо того, чи дійсно був укладений сторонами договір поворотної фінансової допомоги № 290816 від 29.08.2016 року, позивач, як один із учасників відповідача, мав знати достеменно. Саме про його укладеність він і стверджував в позовній заяві.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Дніпро-Агропрайд" у відзиві на позовну заяву зазначало, що позивач не надав доказів укладення договору, який він вказує як підставу заявлених ним позовних вимог і тому обрав неефективний спосіб захисту, що є підставою для відмови в задоволенні позову.

Зважаючи на викладене, суд першої інстанції не витребував у позивача докази щодо виконання ним вимог ст.181 Господарського кодексу України, про що позивач стверджував суду за змістом позову.

Судова колегія наголошує, що в даному випадку тягар доведення обставин щодо невиконання відповідачем умов договору поворотної фінансової допомоги № 290816 від 29.08.2016 року, на який посилається позивач в обґрунтування наявності підстав для задоволення позовних вимог, покладається безпосередньо на позивача.

Судом першої інстанції встановлено, що відсутні підстави для стягнення заявлених до стягнення сум в межах договірних відносин між сторонами внаслідок неналежного виконання зобов`язання на підставі статей 1048, 1050 Цивільного кодексу України та підлягають застосуванню положення глави 83 Цивільного кодексу України, якою врегульовано набуття, збереження майна без достатньої правової підстави, та зокрема положення статті 1212 Цивільного кодексу України.

Відповідно до статті 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Слід зазначити, що такі способи захисту як примусове виконання обов`язку в натурі (стягнення боргу за договором) та повернення безпідставно набутого майна (кондикційний позов) мають різну правову природу, правове регулювання, а, отже, й предмет доказування, обсяг процесуального доведення, що пов`язане, насамперед, з тим, що заборгованість за договором стягується за правилами щодо виконання договірних зобов`язань, а збитки за кондикційним позовом, що є позадоговірним способом захисту права власності.

У суду першої інстанції були відсутні повноваження на власний розсуд застосовувати певний спосіб захисту інтересів позивача у спірних правовідносинах через неправильне застосування позивачем норм права до спірних правовідносин та невизначення ним правових підстав позовних вимог. Як вказано вище, саме позивач відповідно до статті 14 Господарського процесуального кодексу України наділений повноваженнями розпоряджатися своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

У зв`язку з обранням позивачем неефективного способу захисту порушеного права, який не відповідає змісту порушеного права, характеру його порушення та спричиненим цим діянням наслідкам, господарським судом Дніпропетровської області необгрунтовано змінено підставу позову та задоволено частково позовні вимоги Сітало Ю.О.

За наведених обставин, враховуючи викладену в позові правову позицію позивача, колегія суддів не вбачає об`єктивної можливості встановити обставини, викладені позивачем в позові в частині зобов`язань сторін та інших істотних умов договору № 290816 від 29.08.2016 року, зокрема, щодо розміру та строку повернення фінансової допомоги.

Оскільки предметом спору є стягнення заборгованості за договором поворотної фінансової допомоги, то за відсутності в матеріалах справи належним чином засвідченої копії або оригіналу вказаного договору, укладеного сторонами згідно вимог чинного законодавства, у суду відсутня можливість достеменно встановити всі обставини, на які посилається позивач, а отже, позовні вимоги не можна вважати обґрунтованими та доведеними.

Колегія суддів зазначає, що наведена позиція узгоджується з висновками, викладеними в постанові Верховного Суду у складі колегії Касаційного господарського судувід 29.01.2020 року у справі №905/304/19.

Відповідно до статей 7, 13 Господарського процесуального кодексу України правосуддя в господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх юридичних осіб незалежно від організаційно-правової форми, форми власності, підпорядкування, місцезнаходження, місця створення та реєстрації, законодавства, відповідно до якого створена юридична особа, та інших обставин. Судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.

Відповідно до статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Враховуючи, що апелянтом спростовано висновки оскаржуваного рішення, апеляційна скарга підлягає задоволенню. За вищенаведеного відсутні підстави для задоволення позовних вимог. Оскаржуване рішення слід скасувати з підстав порушення судом норм процесуального права.

Керуючись статтями 269, 275, 277, 281 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу задовольнити.

Рішення господарського суду Дніпропетровської області від 13.09.2022 року у справі №904/1954/22 скасувати.

В задоволенні позову відмовити.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків передбачених ч.3 ст.287 Господарського процесуального кодексу України.

Головуючий суддяТ.А.Верхогляд

СуддяЛ.М. Білецька

СуддяЮ.Б. Парусніков