Постанова

від 08.09.2022 по справі 195/299/20

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

09 вересня 2022 року

м. Київ

справа № 195/299/20

провадження № 61-3799св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Червинської М. Є. (суддя-доповідач), Бурлакова С. Ю., Коротуна В. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: ОСОБА_2 , Томаківська селищна рада,

треті особи: Реєстраційна служба Томаківського районного управління юстиції, Селянське (фермерське) господарство «Весела Долина»,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Дніпровського апеляційного суду в складі колегії суддів: Лаченквої О. В., Городничої В. С., Петешенкової М. Ю. від 09 лютого 2022 року,

ВСТАНОВИВ:

1.Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , Томаківської селищної ради, треті особи: Реєстраційна служба Томаківського районного управління юстиції, Селянське (фермерське) господарство «Весела Долина» про визнання договору дарування недійсним та витребування майна, набутого без достатньої правової підстави.

Позовні вимоги мотивовано тим, що він є спадкоємцем свого батька - ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . Відповідно до свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 28 вересня 2005 року до складу спадкового майна не було включено земельну ділянку (пай) площею 6. 48 га, яка згідно договору дарування права на земельну частку (пай) від 26 вересня 2000 року перейшла у власність відповідача ОСОБА_2 . Указаний правочин є недійсним, оскільки ОСОБА_2 не укладав договору дарування. Факт відсутності волевиявлення у відповідача ОСОБА_2 на укладення оспорюваного договору дарування землі підтверджується висновком судової почеркознавчої експертизи Дніпропетровського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС України від 07 травня 2014 року. Крім того, позивач просив суд застосувати насліди недійсності правочину шляхом скасування рішення Томаківської селищної ради № 43 від 02 серпня 2001 року, визнати недійсним державний акт на право приватної власності на землю серії Р 1 № 122884 від 28 серпня 2001 року на імя ОСОБА_2 , зареєстрованого в книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за № 2451 та скасувати відповідний запис. Визнати недійсним договір оренди землі №б/н, виданий 02 листопада 2010 року та додаткову угод № 346 від 01 червня 2017 року, укладену між Селянським (фермерським) господарством «Весела долина» та ОСОБА_2 .

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Марганецького міського суду Дніпропетровської області від 01 лютого 2021 року позовні вимоги задоволено частково. Поновлено ОСОБА_1 пропущений строк на звернення до суду. Визнано недійсним договір дарування права на земельну частку (пай), посвідченого сертифікатом від 26 вересня 2000 року, серії АВН № 006492, зареєстрованого в реєстрі за № 1842, що укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 . Застосовано наслідки недійсності правочину шляхом скасування рішення Томаківської селищної ради № 43 від 02 серпня 2001 року. Визнано недійсним державний акт на право приватної власності на землю серії Р. 1 № 122884 від 28 серпня 2001 року на ім`я ОСОБА_2 , зареєстрованого в книзі записів державних акті на право приватної власності на землю за № 2451 та скасовано відповідний запис. У задоволенні решти вимог відмовлено. Вирішено питання про судовий збір.

Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції дійшов висновку, що причина пропуску строку позовної давності є поважною та виходив з того, що оспорюваний договір дарування не відповідає вимогам письмової форми правочину (стаття 207 ЦК України), а тому правочин є недійсним (стаття 215 ЦК України), та слід застосувати правові наслідки недійсності правочину (стаття 217 ЦК України).

Короткий зміст постанови апеляційного суду

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 09 лютого 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено. Рішення Марганецького міського суду Дніпропетровської області від 01 лютого 2021 року скасовано та ухвалено нове рішення про відмову в позові. Вирішено питання про судовий збір.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що позивачем пропущена позовна давність, про застосування якої заявлено відповідачем у справі.

Узагальнені доводи вимог касаційної скарги

У квітні 2022 року ОСОБА_1 засобами поштового зв`язку звернувся із касаційною скаргою на постанову Дніпровського апеляційного суду від 09 лютого 2022 року, у якій просить скасувати зазначену постанову апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Підставою касаційного оскарження заявник зазначає неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме суд застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 20 серпня 2019 року в справі № 652/219/17 та від 02 вересня 2020 року в справі № 452/435/17 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Ухвалою Верховного Суду від 12 травня 2022 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі та витребувано цивільну справу

№ 195/299/20 з Марганецького міського суду Дніпропетровської області.

Зазначена справа надійшла до Верховного Суду.

Фактичні обставини справи, встановлені судом

Суд установив, що 26 вересня 2000 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 укладено договір дарування на земельну частку (пай) АВН №006492 за № 1842, відповідно до якого ОСОБА_4 прийняв в дар право на земельну частку (посвідченого сертифікатом на право на земельну частку ДП № 006400, виданий і зареєстрований Томаківською районною держадміністрацією 24 січня 1997 року в Книзі реєстрації сертифікатів за № 692 площею 6,48 га, розташовану на землях Томаківської селищної ради і яка перебуває в колективній властивості КСП «Дружба» Томаківського району Дніпропетровської області для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

16 жовтня 2000 року ОСОБА_2 на підставі договору дарування права на земельну частку (пай) від 26 вересня 2000 року № 1842 АВН №006492 видано сертифікат на право на земельну частку (пай) серії ДП №0381040.

28 серпня 2001 року ОСОБА_2 видано державний акт на право приватної власності на землю (пай №346) серії РІ № 122884 на підставі рішення Томаківської селищної ради народних депутатів № 43 від 02 серпня 2001 року, згідно якого йому передається у приватну власність земельна ділянка площею 6,320 га, розташована на території Томаківської селищної ради для ведення товарного сільськогосподарського виробництва. Державний акт зареєстровано в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за № 2451.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 помер відповідно до свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 , яке видане 04 лютого 2005 року виконкомом Томаківської селищної ради Томаківського району Дніпропетровської області.

28 вересня 2005 року державним нотаріусом Томаківської державної нотаріальної контори Корнієнко Я. С. видано ОСОБА_1 свідоцтво про право на спадщину за заповітом відповідно до якого спадкове майно, на яке видано це свідоцтво складається із земельної ділянки розміром 2,110 га в межах згідно планом, наданої для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що перебуває на території Томаківської селищної ради Томаківського району Дніпропетровської області, що належала спадкодавцю ОСОБА_3 на підставі Державного акту на право приватної власності на землю серії РІ № 122715, виданого Томаківською селищною радою Томакіівського району Дніпропетровської області 11 червня 2001 року і зареєстрованого в книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за № 2220.

Відповідно до висновку експерта № 70/04-253 від 07 травня 2014 року Дніпропетровського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС України підпис від імені ОСОБА_5 у графі «Обдарований» договору дарування права на земельну ділянку (пай) АВН № 006492 від 26 вересня 2000 року видано не ОСОБА_2 , а іншою особою.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ».

Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Відповідно до пункту 6 «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України від 16 січня 2003 року № 435-IV правила цього Кодексу про позовну давність застосовуються до позові, строк пред`явлення яких, встановлений законодавством, що діяло раніше, не сплив до набрання чинності зазначеним Кодексом.

Відповідно до статей 71, 75 ЦК УРСР 1963 року, який діяв на час виникнення спірних правовідносин, загальний строк для захисту права за позовом особи, право якої порушено, встановлюється позовна давність в три роки і застосовується незалежно від заяви сторін.

Згідно з вимогами статті 6 ЦК УРСР перебіг строку позовної давності починається з дня виникнення права на позов. Право на позов виникає з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права. Винятки з цього правила, а також підстави зупинення і перериву перебігу строків позовної давності встановлюються і статтями 78 і 79 цього Кодексу.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (пункт 1 статті 32 Конвенції), неодноразово наголошував, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (пункт 51 рішення ЄСПЛ від 22 жовтня 1996 року у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства»; пункт 570 рішення ЄСПЛ від 20 вересня 2011 року в справі «ВАТ «Нафтова компанія «Юкос проти Росії»).

Порівняльний аналіз термінів «довідався» та «міг довідатися» дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо.

Відповідно до статті 80 ЦК УРСР закінчення строку позовної давності до пред`явлення позову є підставою для відмови в позові. Якщо суд, арбітраж або третейський суд визнає поважною причину пропуску строку позовної давності, порушене право підлягає захистові.

Застосовуючи до спірних правовідносин позовну давність, апеляційний суд дійшов висновку, що з часу оспорюваного договору дарування (26 вересня 2000 року) до звернення позивача до суду з цим позовом (03 березня 2020 року) минуло 19 років, і позивач не надав належних та допустимих доказів на підтвердження поважних причин, що перешкоджали йому подати позов протягом тривалого часу.

Тому суд апеляційної інстанції, встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, дійшов обгрунтованого висновку про відмову в задоволенні позову з підстав пропуску позовної давності на звернення до суду із цим позовом.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Висновки суду апеляційної інстанції не суперечать правовим позиціям Верховного Суду, викладених у постановах, що зазначена заявником у касаційній скарзі.

Наведені у касаційній скарзі доводи були предметом дослідження апеляційним судом із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, які ґрунтуються на вимогах чинного законодавства, і з якими погоджується суд касаційної інстанції.

Частиною третьою статті 401 ЦПК України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.

Оскільки оскаржуване рішення апеляційного суду залишено без змін, а скаргу без задоволення, то судовий збір за подання касаційної скарги покладається на особу, яка подала касаційну скаргу.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Дніпровського апеляційного суду від 09 лютого 2022 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: М. Є. Червинська

С. Ю. Бурлаков

В. М. Коротун