Ухвала

від 13.09.2022 по справі 537/3934/20

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Ухвала

14 вересня 2022 року

м. Київ

справа № 537/3934/20

провадження № 61-8383ск22

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Сердюка В. В. (суддя-доповідач), Мартєва С. Ю., Фаловської І. М.,

розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Крюківського районного суду м. Кременчука Полтавської області

від 23 березня 2022 року та постанову Полтавського апеляційного суду

від 11 липня 2022 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Державного вищого навчального закладу «Кременчуцький коледж транспортної інфраструктури» про стягнення невиплаченого заробітку,

ВСТАНОВИВ:

У листопаді 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Державного вищого навчального закладу «Кременчуцький коледж транспортної інфраструктури» (далі - ДВНЗ «Кременчуцький коледж транспортної інфраструктури») про стягнення невиплаченого заробітку у зв`язку з виходом на пенсію.

Позов мотивовано тим, що з 26 вересня 1994 року по 27 серпня 2020 року ОСОБА_1 перебувала у трудових правовідносинах з ДВНЗ «Кременчуцький коледж транспортної інфраструктури», працюючи на посаді викладача. Загальний стаж її роботи становить 26 років. Відповідно до наказу 31/ОС від 25 серпня 2020 року була звільнена з роботи на підставі статті 38 КЗпП України за власним бажанням у зв`язку з виходом на пенсію. Проте, попри вимоги статті 116 КЗпП України їй не було виплачено суми компенсацій, передбачені чинним законодавством.

Позивач зазначала, що з 01 липня 2020 року по 26 серпня 2020 року вона перебувала у відпустці, для розрахунку середньої заробітної плати використовуються величини її заробітної плати за травень та червень

2020 року, а тому її середньоденна заробітна плата становить 368,78 грн. Виходячи з цього, середня заробітна плата за період затримки розрахунку при звільненні з 28 серпня 2020 року по 08 вересня 2021 року становить

95 514,02 грн (259 робочих днів * 368,78 грн).

На момент звільнення їй не виплачені заробітна плата в сумі 10 064,70 грн, середій заробіткок за час затримки розрахунку в розмірі 95 514,02 грн та невиплачена одноразова допомога при звільненні у розмірі 6 489,89 грн,

а всього 118 068,61 грн.

На підставі вищевказаного позивач просила позов задовольнити та стягнути з відповідача на свою користь 118 068,61 грн.

Рішенням Крюківського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 23 березня 2022 року в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Постановою Полтавського апеляційного суду від 11 липня 2022 року скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, рішення Крюківського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 23 березня

2022 року залишено без змін.

Відмовляючи у задоволені позову, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, виходили з недоведеності позовних вимог.

25 серпня 2022 року ОСОБА_1 , засобами поштового зв`язку, звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Крюківського районного суду м. Кременчука Полтавської області

від 23 березня 2022 року та постанову Полтавського апеляційного суду

від 11 липня 2022 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення та передати справу на новий розгляд до апеляційного суду.

Вивчивши касаційну скаргу та додані до неї матеріали, Верховний Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження, оскільки скарга подана на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

Згідно з пунктом 2 частини третьої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) не підлягають касаційному оскарженню: судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.

Відповідно до пунктів 1, 2 частини шостої статті 19 ЦПК України для цілей цього Кодексу малозначними справами є: справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує двісті п`ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Згідно з частиною дев`ятою статті 19 ЦПК України для цілей цього Кодексу розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення.

Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» передбачено, що у 2022 році прожитковий мінімум на одну працездатну особу в розрахунку на місяць установлено в розмірі з 01 січня 2022 року (на час подання касаційної скарги) - 2 481 грн.

Предметом позову в цій справі є стягнення невиплаченого заробітку в розмірі 118 068,61 грн, що не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (2 481 грн х 100 = 248 100).

Згідно з частиною четвертою статті 274 ЦПК України ця справа не відноситься до тієї категорії справ, що не можуть бути розглянуті в порядку спрощеного позовного провадження.

Зазначена справа є незначної складності та не належить до виключень з цієї категорії, передбачених пунктом 2 частини шостої статті 19 ЦПК України.

Малозначна справа є такою в силу своїх властивостей, тому незалежно від того, визнав її такою суд першої чи апеляційної інстанції, враховуючи, що частина шоста статті 19 ЦПК України розміщена у Загальних положеннях цього Кодексу, які поширюються й на касаційне провадження, Верховний Суд вважає за можливе визнати цю справу малозначною.

Разом з тим, касаційна скарга містить посилання на підпункти «а» та «в» пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, якими визначено, що не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу.

Суд зазначає, що учасники судового процесу мають розуміти, що визначені підпунктами «а» та «в» пункту 2 частини 3 статті 389 ЦПК України випадки є виключенням із загального правила і необхідність відкриття касаційного провадження у справі на підставі будь-якого з них потребує належних, фундаментальних обґрунтувань як від заінтересованих осіб, так і від Суду, оскільки в іншому випадку принцип «правової визначеності» буде порушено.

Посилаючись на існування зазначених вище обставин, заявником не наведено жодних аргументів і не додано до касаційної скарги будь-яких доказів, які б підтверджували те, що касаційна скарга підлягає перегляду Верховним Судом на підставі підпунктів «а» та «в» пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України. Сама по собі вказівка про це в касаційній скарзі, без належного обґрунтування таких обставин, не свідчить про те, що є підстави для розгляду справи в суду касаційної інстанції.

Підстав, які б спростували віднесення цієї справи до категорії малозначних, касаційна скарга не містить і суд касаційної інстанції їх не встановив.

Учасники судового процесу повинні розуміти, що визначені пунктом

2 частини третьої статті 389 ЦПК України випадки є винятком із загального правила, і необхідність відкриття касаційного провадження у справі на підставі будь-якого з них потребує належних, фундаментальних обґрунтувань як від заінтересованих осіб, так і від суду, оскільки в іншому випадку принцип «правової визначеності» буде порушено.

Виходячи із статусу Верховного Суду, в деяких випадках вирішення питання про можливість касаційного оскарження має відноситися до його дискреційних повноважень, так як розгляд скарг касаційним судом покликаний забезпечувати сталість судової практики, а не можливість проведення «розгляду заради розгляду».

В постанові від 27 жовтня 2020 року у справі № 127/18513/18 (провадження № 14-145цс20) Велика Палата Верховного Суду вказала, що касаційний перегляд вважається екстраординарним з огляду на специфіку повноважень суду касаційної інстанції з точки зору обмеження виключно питаннями права та більшим ступенем формальності процедур. У ЦПК України визначено баланс між такими гарантіями права на справедливий судовий розгляд, як право на розгляд справи судом, встановленим законом (пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод), та принципом остаточності судових рішень res judicata, фактично закріплено перехід до моделі обмеженої касації, що реалізується за допомогою введення процесуальних фільтрів з метою підвищення ефективності касаційного провадження.

Переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд виконує функцію «суду права», що розглядає спори, які мають найважливіше (принципове) значення для суспільства та держави, та не є «судом фактів».

Правила, запроваджені законодавцем щодо обмеження права на касаційне оскарження, відповідають Конституції України, за статтею 129 якої основними засадами судочинства є, серед інших, забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Верховним Судом досліджено та взято до уваги: предмет позову, ціну позову складність справи, а також значення справи для сторін і суспільства й не встановлено випадків, передбачених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України.

Згідно з пунктом 1 частини другої статті 394 ЦПК України суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

Зазначене відповідає Рекомендаціям № R (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від 07 лютого 1995 року, який рекомендував державам-членам вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини «с» статті 7 цих Рекомендацій скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися відносно тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу. Від особи, яка подає скаргу, слід вимагати обґрунтування причин, з яких її справа сприятиме досягненню таких цілей.

Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: «Levages Prestations Services

v. France» (Леваж Престасьон Сервіс проти Франції) від 23 жовтня

1996 року; «Brualla Gomez de la Torre v. Spain» (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії) від 19 грудня 1997 року).

Європейський суд з прав людини вказує, що було б важко погодитися з тим, що Верховний Суд у ситуації, коли відповідне національне законодавство дозволило йому відфільтрувати справи, що надходять до нього, має бути пов`язаним з помилками нижчих судів при визначенні питання щодо надання комусь доступу до нього. В іншому випадку це може серйозно заважати роботі Верховного Суду і зробить неможливим виконання Верховним Судом своєї специфічної ролі. У прецедентній практиці Суду вже було підтверджено, що повноваження вищого суду щодо визначення своєї юрисдикції не можуть бути обмежені таким чином (рішення у справі ZUBAC v. CROATIA (Зубац проти Хорватії) від 05 квітня 2018 року).

Оскільки оскаржувані заявником судові рішення ухвалені у малозначній справі і вони не підлягають касаційному оскарженню, то у відкритті касаційного провадження у справі необхідно відмовити.

За таких обставин не потребує окремого розгляду питання дотримання особою, яка подала касаційну скаргу, вимог статей 390 та 392 ЦПК України.

Керуючись статтею 129 Конституції України, пунктами 1, 2 частини шостої статті 19, пунктом 2 частини третьої статті 389, пунктом 1 частини другої статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду.

УХВАЛИВ:

У відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Крюківського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 23 березня 2022 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 11 липня 2022 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Державного вищого навчального закладу «Кременчуцький коледж транспортної інфраструктури» про стягнення невиплаченого заробітку, відмовити.

Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити особі, яка подала касаційну скаргу.

Ухвала суду касаційної інстанції оскарженню не підлягає.

Судді: В. В. Сердюк

С. Ю. Мартєв

І. М. Фаловська