Постанова

від 12.09.2022 по справі 910/256/20

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"13" вересня 2022 р. Справа№ 910/256/20

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Яковлєва М.Л.

суддів: Куксова В.В.

Шаптали Є.Ю.

за участю секретаря судового засідання: Гончаренка О.С.

за участю представників учасників справи згідно протоколу судового засідання від 13.09.2022 у справі №910/256/20(в матеріалах справи).

розглянувши у відкритому судовому засіданні

матеріали апеляційної скарги заступника керівника Київської обласної прокуратури

на рішення Господарського суду міста Києва від 16.03.2021 (повний текст рішення складено 29.03.2021)

у справі №910/256/20 (суддя Картавцева Ю.В.)

за позовом першого заступника керівника Броварської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Служби автомобільних доріг України у Київській області

до 1. Київської обласної державної адміністрації,

2.Товариства з обмеженою відповідальністю «Броварська транспортна компанія»

про визнання незаконним та скасування розпорядження, визнання недійсним договору оренди

ВСТАНОВИВ:

В грудні 2019 року перший заступник керівника Броварської місцевої прокуратури звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом в інтересах держави в особі Служби автомобільних доріг України у Київській області до Київської обласної державної адміністрації та Товариства з обмеженою відповідальністю «Броварська транспортна компанія» у якому просив визнати незаконним та скасувати розпорядження Київської обласної державної адміністрації №221 від 18.03.2010 «Про передачу в оренду земельної ділянки ТОВ «Броварська транспортна компанія» та визнати недійсним укладений між Київською обласною державною адміністрацією в особі Броварської районної державної адміністрації Київської області та Товариством з обмеженою відповідальністю «Броварська транспортна компанія» договір оренди земельної ділянки з кадастровим номером 3221284000:03:001:0002, площею 2,4000 га від 25.03.2015.

У обґрунтування позовних вимог прокурор послався на те, що передача в оренду відповідачу спірної земельної ділянки з кадастровим номером 3221284000:03:001:0002 за оспорюваним розпорядженням відбулась всупереч приписам розпорядження Кабінету Міністрів України № 326-р від 22.02.2008, яким заборонено вчиняти дії, спрямовані на передачу в оренду або відчуження земельних ділянок та об`єктів у зоні відведення земель для будівництва кільцевої дороги; спірна земельна ділянка з кадастровим номером 3221284000:03:001:0002 частково накладається на земельну ділянку з кадастровим номером 3221284000:04:013:0080, яка перебуває у постійному користуванні позивача, яким заяви про припинення постійного користування в межах площі накладення не надавалось, що є підставою для визнання незаконним та скасування розпорядження Київської обласної державної адміністрації № 221 від 18.03.2010 та, відповідно, визнання недійсним укладеного на його підставі договору оренди.

Відповідачі проти задоволення позову заперечили, пославшись на те, що:

- у даній справі відсутні підстави для представництва прокурором інтересів держави;

- станом на момент видання розпорядження № 221 від 18.03.2010 позивач не набув права постійного користування земельною ділянкою на яку частково накладається спірна земельна ділянка;

- набувши права постійного користування, позивач подав клопотання до Київської обласної державної адміністрації № 06с/34/01 від 27.09.2016, у якому надав згоду на зменшення площі постійного користування для усунення перетинів зі спірною земельною ділянкою, а відтак, звернення до суду з даним позовом є безпідставним, оскільки, права позивача не порушені.

Крім того відповідачі зауважили на пропуску позивачем строків позовної давності для звернення до суду з вказаним позовом та просили застосувати до спірних правовідносин наслідки спливу строків позовної давності.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 16.03.2021 у справі №910/256/20 у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Відмовляючи у позові, суд першої інстанції виходив з того, що:

- станом на дату прийняття оспорюваного розпорядження (18.03.2010) вказане розпорядження не порушувало прав позивача, як постійного землекористувача, оскільки, він таких прав ще не набув. Разом з тим, наявні в матеріалах справи листи позивача та погодження щодо вилучення із землекористування позивача земельної ділянки площею 2,59 га для усунення перетинів із земельною ділянкою відповідача 2 та подальшого передання її в користування відповідача 2, свідчать про те, що позивачем вживаються активні дії з метою врегулювання питання щодо спірної земельної ділянки, при чому такі дії спрямовані саме на передачу відповідачу 2 частини належної позивачу на праві користування ділянки, що, в свою чергу, виключає факт порушення відповідачами прав та інтересів позивача унаслідок прийняття спірного розпорядження та укладення відповідного договору;

- прокурором не надано належних доказів порушення спірним розпорядженням приписів нормативно-правових актів, зокрема, розпорядження Кабінету Міністрів України № 326-р від 22.02.2008 «Про заходи щодо прискорення проектування та будівництва великої кільцевої автомобільної дороги навколо м. Києва», так як за змістом п. 2 останнього Київській облдержадміністрації, Державному комітетові із земельних ресурсів, Держкомлісгоспу доручено не вчиняти дії, спрямованих на передачу в оренду або відчуження земельних ділянок та об`єктів у зоні відведення земель для будівництва кільцевої дороги, проте прокурором не надано доказів того, що спірна земельна ділянка знаходиться саме у тій зоні, про яку йде мова у Розпорядженні №326-р, а отже, прокуратурою не доведено, що спірне рішення порушує приписи розпорядження Кабінету Міністрів України № 326-р від 22.02.2008.

Не погоджуючись із вказаним рішенням суду, заступник керівника Київської обласної прокуратури звернувся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 16.03.2021 у справі № 910/256/20 та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

У апеляційній скарзі апелянт зазначив про те, що оспорюване рішення прийняте з порушенням норм процесуального та неправильним застосуванням норм матеріального права, під час розгляду справи не було доведено обставини, які суд першої інстанції вважав встановленими, суд першої інстанції неповно з`ясував обставини справи, з огляду на що висновки суду першої інстанції щодо задоволення позову не відповідають обставинам справи.

У апеляційній скарзі апелянт послався на те, що висновки суду першої інстанції покладені в основу оспорюваного рішення здійснені без надання належної оцінки доказами у їх сукупності, без всебічного та повного з`ясування обставин справи, а рішення винесено з грубими порушеннями вимог ст.ст. 2, 3, 73, 74, 76-79, 86, 236, 237 ГПК України.

У обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт послався на те, що:

- судом першої інстанції не враховано, що позивач раніше за відповідача 2 набув права на спірну земельну ділянку згідно вимог ч. 1 ст. 116 ЗК України у зв`язку з реєстрацією такого права та отримання державного акту 15.09.2010;

- лист позивача від 14.11.2006 згідно з яким позивач не заперечує проти вилучення з свого землекористування земельної ділянки площею 2,59 га та надання її у користування відповідачу 2 не може бути врахований при вирішені спору, так як станом на дату його написання позивач ще не мав статусу постійного землекористувача, а листи від 27.09.2016, у яких позивач не заперечив проти зменшення площі постійного користування з 62,1112 га до 60,3246 га, не можуть ототожнюватись з фактом визнання позивачем відсутності порушення його прав відповідачами;

- судом першої інстанції не надано оцінку наявному у матеріалах справи протоколу огляду місця події зі долученими до нього графічними матеріалами, проведеного 01.03.2019 в ході досудового розслідування кримінального провадження № 42018111130000083 від 16.03.2018 за участі спеціаліста-геодезиста яким зафіксовано факт накладення земельної ділянки з кадастровим номером 3221284000:03:001:0002 на земельну ділянку з кадастровим номером 3221284000:04:013:0080 та розташування спірної земельної ділянки з відміткою про те, що остання знаходиться в межах 250 метрів від автомобільної дороги;

Постановою Північного апеляційного господарського суду від 13.07.2021 рішення Господарського суду міста Києва від 16.03.2021 у справі № 910/256/20 скасовано, прийнято нове рішення, яким у позові прокурору відмовлено.

При розгляді спору сторін по суті суд апляційної інстанції встановив, що вилучення земельної ділянки та передача її відповідачу 2 за оспорюваним розпорядженням відбулися з порушенням вимог земельного законодавства, зокрема, ст.ст. 65, 71, 116, 118, 141, 142, 149 ЗК України, що свідчить обґрунтованість позовних вимог щодо визнання незаконним та скасування оспорюваного розпорядження, та, як наслідок, визнання недійсним договору оренди земельної ділянки, проте, з огляду на те, що прокурор звернувся до суду з позовом поза межами строку позовної давності не обґрунтовуючи поважність причин для відновлення цього строку, у позові слід відмовити.

Постановою Верховного Суду від 30.11.2021 скасовано постанову Північного апеляційного господарського суду від 13.07.2021 у справі № 910/256/20, справу передано на новий розгляд до Північного апеляційного господарського суду.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 15.12.2021 апеляційну скаргу у справі №910/256/20 передано на розгляд колегії суддів у складі: Шапран В.В. (головуючий суддя (суддя-доповідач)), Буравльов С.І., Андрієнко В.В.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 20.12.2021 задоволено заяву суддів Шапрана В.В., Буравльова С.І. та Андрієнка В.В. про самовідвід у справі №910/256/20 за апеляційною скаргою заступника керівника Київської обласної прокуратури, матеріали справи №910/256/20 передано для здійснення визначення складу судової колегії автоматизованою системою, відповідно до положень ст. 32 ГПК України.

За наслідками проведення перерозподілу справи №910/256/20, відповідно до протоколу автоматизованого визначення складу колегії суддів від 23.12.2021 визначено наступний склад колегії суддів: головуючий суддя - Яковлєв М.Л., судді: Куксов В.В., Тищенко А.І.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 28.12.2021 апеляційну скаргу заступника керівника Київської обласної прокуратури на рішення Господарського суду міста Києва від 16.03.2021 у справі №910/256/20 прийнято до свого провадження колегією суддів у складі: головуючий суддя - Яковлєв М.Л., судді: Куксов В.В., Тищенко А.І., розгляд апеляційної скарги призначено на 02.02.2022 о 14:05 год.

20.01.2022 до суду від відповідача 1, а 25.01.2022 - від відповідача 2 надійшли відзиві на апеляційну скаргу в яких відповідачі, з посиланням на ті ж самі обставини, що і у суді першої інстанції, просили залишити рішення суду першої інстанції без змін, а апеляційну скаргу - без задоволенні. Крім того, відповідач 2 зауважив на тому, що положення чинного законодавства не наділяють прокурора повноваженнями ставити питання про поновлення строку позовної давності за відсутності відповідного клопотання позивача, проте позивач у цій справі з таким клопотанням не звертався, а відповідач 1 - просив застосувати строки позовної давності при винесенні рішення.

У зв`язку із перебуванням судді Тищенко А.І. у відпустці, судове засідання 02.02.2022 не відбулося, з огляду на що ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 07.02.2022 розгляд апеляційної скарги призначено на 16.03.2022 о 13:55 год.

У зв`язку із веденням Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 «Про введення воєнного стану в України» з 05 год. 30 хв. 24.02.2022 воєнного стану в України та активними бойовими діями, судове засідання призначене на 16.03.2022 не відбулось.

У зв`язку з перебуванням судді Тищенко А.І. у відпустці, розпорядженням керівника апарату суду №09.1-08/1503/22 від 13.04.2022 призначено повторний автоматизований розподіл справи №910/256/20.

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 13.04.2022 визначено наступний склад колегії суддів: головуючий суддя - Яковлєв М.Л.; судді: Куксов В.В., Шаптала Є.Ю.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 18.04.2022 апеляційну скаргу заступника керівника Київської обласної прокуратури на рішення Господарського суду міста Києва від 16.03.2021 у справі №910/256/20 прийнято до свого провадження колегією суддів у складі: головуючий суддя - Яковлєв М.Л.; судді: Куксов В.В., Шаптала Є.Ю., розгляд апеляційної скарги призначено на 14.06.2022 о 10:30 год.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 14.06.2022 розгляд апеляційної скарги відкладено на 13.09.2022 об 11:00 год.

Станом на 13.09.2022 до Північного апеляційного господарського суду інших відзивів на апеляційну скаргу та клопотань від учасників справи не надходило.

Позивач 1, позивач 2 та відповідач 1 представників в судове засідання не направили, про причини неявки суду не повідомили.

Враховуючи належне повідомлення всіх учасників про час і місце судового розгляду апеляційної скарги, а також те, що явка представників учасників в судове засідання не визнана обов`язковою, колегія суддів дійшла висновку про розгляд апеляційної скарги у відсутність представників позивача 1, позивача 2 та відповідача 1 за наявними матеріалами апеляційного провадження.

Під час розгляду справи представник прокуратури апеляційну скаргу підтримав у повному обсязі та просив її задовольнити, представник відповідача 2 проти задоволення апеляційної скарги заперечили, просили залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Згідно із ст.269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги та відзиву, заслухавши пояснення представників прокуратури та відповідача 2, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного судового рішення, дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а оскаржуване рішення суду першої інстанції скасуванню з прийняттям нового рішення, з наступних підстав.

Розпорядженням Київської обласної державної адміністрації №221 від 18.03.2010 «Про передачу земельної ділянки Товариству з обмеженою відповідальністю «Броварська транспортна компанія»» (далі Розпорядження):

- затверджено проект землеустрою щодо відведення в оренду земельної ділянки для розміщення придорожнього автомобільного комплексу ТОВ «Броварська транспортна компанія» в адмінмежах Княжицької сільської ради Броварського району Київської області за межами населеного пункту, розроблений ТОВ «Інститут інвестиційної стратегії регіонального розвитку» та надано в оренду на 25 років відповідачу 2 вказану земельну ділянку площею 2,4000 га вздовж автомобільної дороги Київ - Чернігів - Нові Яриловичі км 25+820 (праворуч) в адмінмежах Княжицької сільської ради Броварського району Київської області;

- доручено Броварській районній державній адміністрації укласти та підписати від імені Київської обласної державної адміністрації договір оренди земельної ділянки з відповідачем 2.

25.03.2015 відповідач 1 в особі Броварської районної державної адміністрації Київської області, як орендодавець, та відповідач 2, як орендар, уклали договір оренди землі (далі Договір), в п. 1.1 якого погодили, що орендодавець згідно з Розпорядженням надає, а орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку площею 2,4000 га для будівництва автозаправочного комплексу, станції технічного обслуговування, TIR-кемпінгу з готельним комплексом, автомийки, складських приміщень вздовж автомобільної дороги Київ - Чернігів - Нові Яриловичі км 25+820, за адресою: Київська область, Броварський район, на території Княжицької сільської ради. Кадастровий номер земельної ділянки 3221284000:03:001:0002 (далі Земельна ділянка).

За умовами п. 2 Договору в оренду передається Земельна ділянка, угіддя - землі промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення.

У п. 5 Договору вказано, що нормативна грошова оцінка земельної ділянки згідно витягу з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки управління Держземагенства у Броварському районі Київської області становить 823 680,00 грн.

Договір укладено строком на двадцять п`ять років. Після закінчення строку дії цього договору орендар має переважне право поновлення його на новий строк у цьому разі орендар повинен не пізніше ніж за два місяці до закінчення строку його дії письмово повідомити орендодавця про намір продовжити його дію (п. 8 Договору).

В свою чергу розпорядженням Броварської районної державної адміністрації Київської області № 1351 від 09.10.2009 «Про затвердження технічної документації із землеустрою та виготовлення державного акта на право постійного користування землею Службі автомобільних доріг у Київській області в межах Княжицької сільської ради за межами населеного пункту»:

- затверджено технічну документацію із землеустрою щодо передачі у постійне користування земельної ділянки Службі автомобільних доріг у Київській області під розміщення існуючої автомобільної дороги «Північно-східний обхід міста Києва» в адміністративних межах Княжицької сільської ради Броварського району Київської області, розроблену Товариством з обмеженою відповідальністю «Український центр реконструкції та розвитку»;

- вирішено виготовити державний акт на право постійного користування землею, на якій розташована автомобільна дорога «Північно-східний обхід міста Києва» в адміністративних межах Княжицької сільської ради Броварського району Київської області за межами населеного пункту площею 62,1112 га під дорогою. Після реєстрації та видачі державного акта на право постійного користування земельною ділянкою Службі автомобільних доріг у Київській області, Управлінню Держкомзему у Броварському районі Київської області внести зміни до земельно-кадастрової документації.

15.09.2010 позивачу видано державний акт серії ЯЯ №153825 на право постійного користування земельною ділянкою площею 62,1112 га, яка розташована у Київській області, Броварський район, Княжицька сільська рада, за межами населеного пункту з цільовим призначення під розрощення існуючої автомобільної дороги.

Державний акт серії ЯЯ №153825 від 15.09.2010 зареєстровано в книзі записів державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди за №031094000001.

Відповідно до листа Київського державного підприємства геодезії, картографії, кадастрових та геоінформаційних систем «Київгеоінформатика» №01-01/390 від 11.05.2016 координати кутів повороту межі земельної ділянки з кадастровим номером 3221284000:04:013:0080, наданої позивачу, накладені на наявні в архіві КДП «Київгеоінформатика» картографічні матеріали. На земельну ділянку позивача частково накладається, в тому числі, Земельна ділянка на 1,7100 га.

З огляду на вказані обставини перший заступник керівника Броварської місцевої прокуратури звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом в інтересах держави в особі Служби автомобільних доріг України у Київській області та просив визнати незаконним та скасувати Розпорядження, а також визнати недійним Договір.

Суд першої інстанції у задоволенні позовних вимог відмовив, встановивши, що станом на дату прийняття Розпорядження (18.03.2010) воно не порушувало прав позивача, як постійного землекористувача, оскільки, він таких прав ще не набув та що прокурором не надано належних доказів порушення спірним розпорядженням приписів нормативно-правових актів, зокрема, розпорядження Кабінету Міністрів України № 326-р від 22.02.2008 «Про заходи щодо прискорення проектування та будівництва великої кільцевої автомобільної дороги навколо м. Києва», з чим колегія суддів у повній мірі погодитись не може, з огляду на наступне.

Щодо наявності у першого заступника керівника Броварської місцевої прокуратури в інтересах держави законних повноважень звертатися з цим позовом до суду в інтересах держави та визначення позивачем саме Служби автомобільних доріг України у Київській області, колегія суддів зазначає про таке.

Згідно ст. 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює, зокрема, представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Відповідно до приписів ст. 23 Закону України «Про прокуратуру»:

- представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом (ч. 1);

- прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті (ч. 3).

Згідно з ч. 4 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень.

Матеріали справи свідчать, що в обґрунтування підстав для звернення з цим позовом, прокурор посилається на те, що незаконна передача Земельної ділянки що не 1,71 га накладається на надану у постійне користування позивачу земельну ділянку, що унеможливлює належне виконання останнім покладених на нього завдань та являє собою порушення інтересів держави.

Позивач є державною організацією, що належить до сфери управління Державного агентства автомобільних доріг України (далі - Укравтодор), яке відповідно до Указу Президента України від 13.04.2011 № 456/2011 «Про Положення про Державне агентство автомобільних доріг України» (що був чинним на момент виявлення порушення) є правонаступником Державної служби автомобільних доріг України.

Відповідно до Положення, метою діяльності позивача є організація утримання в належному технічному стані та розвиток мережі автомобільних доріг загального користування, мостів та штучних споруд, створення умов для безперервного та безпечного руху транспорту на них, задоволення потреб народного господарства та населення України в удосконаленні і раціональному розвитку дорожньої інфраструктури, що обслуговується.

Відповідно до вказаної мети, на позивача покладаються завдання щодо організація виконання положень Закону України «Про дорожній рух» та правил в частині охорони автодоріг, мостів та інших штучних споруд та взаємодія з органами місцевого самоврядування у вирішенні питань, пов`язаних з функціонуванням та розвитком автомобільних доріг у регіоні.

З урахуванням наведеного, Служби автомобільних доріг України у Київській області є належним органом, уповноваженим державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Колегія суддів зазначає, що висновок про те, що у спірних правовідносинах саме Служба автомобільних доріг України у Київській області є позивачем викладений у постанові Верховного Суду від 26.06.2018 у справі № 910/20517/16 предметом розгляду у якій були вимоги аналогічні за змістом вимогам у цій справі № 910/256/20, проте з позовом до суду керівник Броварської місцевої прокуратури звертався в інтересах держави без визначення органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

За таких обставин колегія суддів вважає, що прокурор правильно визначив позивача у цій справі.

Аналіз ч. 3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» дає підстави стверджувати, що прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках:

- якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження;

- у разі відсутності такого органу.

Перший «виключний випадок» передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а другий - відсутність такого органу. Однак підстави представництва інтересів держави прокуратурою у цих двох випадках істотно відрізняються.

У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб`єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює захист неналежно.

«Нездійснення захисту» виявляється в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб`єкта владних повноважень - він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.

«Здійснення захисту неналежним чином» виявляється в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною.

«Неналежність» захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який, серед іншого, включає досудове з`ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.

Вказана правова позиція викладена в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 17.10.2018 у справі № 910/119/19.

Отже, прокурор може представляти інтереси держави в суді у виключних випадках, які прямо передбачені законом. Розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави у суді не відповідає принципу змагальності, який є однією з засад правосуддя (п. 3 ч. 2 ст.129 Конституції України).

За приписами ст. 53 ГПК України:

- у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами (ч. 3);

- прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу (ч. 4).

Таким чином, прокурор, звертаючись з позовом у справі, повинен навести причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб`єктом і які є підставами для звернення прокурора до суду, довести належними та допустимими доказами обставини здійснення ним повідомлення на адресу відповідного суб`єкта владних повноважень про звернення до суду від його імені, а також надати докази того, що суб`єкт владних повноважень не здійснює або здійснює неналежним чином захист інтересів держави.

За висновками, викладеними у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18, прийнятої у зв`язку з необхідністю вирішення виключної правової проблеми, яка має значення для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики щодо підстав здійснення представництва інтересів держави в суді прокурором:

- прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу;

- бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк;

- звертаючись до відповідного компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення;

- невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню, тощо;

- Верховний Суд України у постанові від 13 червня 2017 року у справі № п/800/490/15 (провадження № 21-1393а17) зазначив, що протиправна бездіяльність суб`єкта владних повноважень - це зовнішня форма поведінки (діяння) цього органу, яка полягає (проявляється) у неприйнятті рішення чи в нездійсненні юридично значимих й обов`язкових дій на користь заінтересованих осіб, які на підставі закону та/або іншого нормативно-правового регулювання віднесені до компетенції суб`єкта владних повноважень, були об`єктивно необхідними і реально можливими для реалізації, але фактично не були здійснені. Для визнання бездіяльності протиправною недостатньо одного лише факту неналежного та/або несвоєчасного виконання обов`язкових дій. Важливими є також конкретні причини, умови та обставини, через які дії, що підлягали обов`язковому виконанню відповідно до закону, фактично не були виконані чи були виконані з порушенням строків. Значення мають юридичний зміст, значимість, тривалість та межі бездіяльності, фактичні підстави її припинення, а також шкідливість бездіяльності для прав та інтересів заінтересованої особи;

- однак суд, вирішуючи питання щодо наявності підстав для представництва, не повинен установлювати саме протиправність бездіяльності компетентного органу чи його посадової особи. Частиною сьомою статті 23 Закону України «Про прокуратуру» передбачено, що в разі встановлення ознак адміністративного чи кримінального правопорушення прокурор зобов`язаний здійснити передбачені законом дії щодо порушення відповідного провадження. Таким чином, питання про те, чи була бездіяльність компетентного органу протиправною та які її причини, суд буде встановлювати за результатами притягнення відповідних осіб до відповідальності. Господарсько-правовий спір між компетентним органом, в особі якого позов подано прокурором в інтересах держави, та відповідачем не є спором між прокурором і відповідним органом, а також не є тим процесом, у якому розглядається обвинувачення прокурором посадових осіб відповідного органу у протиправній бездіяльності;

- таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження його бездіяльності. Якщо прокурору відомо причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові, але якщо з відповіді компетентного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

З матеріалів справи слідує, що позивач був обізнаний про порушення його прав принаймні з грудня 2016 року (обставини щодо часу, з якого позивач був обізнаний про порушення його прав детально будуть досліджені нижче - примітка суду) у зв`язку із залученням в якості третьої особи у судовому процесі (справа №910/20517/16), а з огляду на прийняття 26.06.2018 Верховним Судом постанови у справі № 910/20517/16 якою залишені без змін рішення Господарського суду міста Києва від 07.12.2017 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 03.04.2018 про відмову у задоволенні позовних вимог з підстав того, що прокурор є неналежним позивачем у справі, мав достатньо часу для самостійного звернення до суду з позовом, проте вказаних дій не вчинив.

Листом №2936вих19 від 16.04.2019 Броварська місцева прокуратура повідомила позивача про те, що нею підготовлено позов і інтересах держави в особі Служби автомобільних доріг у Київській області до Київської обласної державної адміністрації, ТОВ «Броварська транспортна компанія» про визнання недійсним рішення, визнання недійсним договору оренди землі у зв`язку з порушенням Київською обласною державною адміністрацією при прийнятті розпорядження № 221 від 18.03.2010 вимог ч. 2 ст. 19 Конституції України, ст. ст. 20, 116, 149 Земельного кодексу України.

За таких обставин, зважаючи на те, що позивач самостійно не звернувся до суду з вказаним позовом та враховуючи те, що прокуратурою було дотримано порядок, передбачений ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», колегія суддів вважає, що у цій справі прокурором належним чином обґрунтовано підстави щодо представництва.

Щодо спору сторін по суті колегія суддів зазначає про таке.

Статтею 14 Конституції України встановлено, що земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За змістом ч. 1 ст. 123 ЗК України надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування. Рішення зазначених органів приймається на підставі проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок у разі: надання земельної ділянки із зміною її цільового призначення; формування нової земельної ділянки (крім поділу та об`єднання). Надання у користування земельної ділянки в інших випадках здійснюється на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості).

Згідно з положеннями ч. 1 ст. 124 ЗК України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями шляхом укладення договору оренди земельної ділянки.

Частиною 3 ст. 152 ЗК України передбачено, що захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки, серед іншого, здійснюється шляхом визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування, визнання угоди недійсною.

Згідно з ч. 1 ст. 21 ЦК України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права та інтереси.

Частиною 2 ст. 249 ГК України передбачено, що у разі прийняття органом державної влади або органом місцевого самоврядування акта, що не відповідає законодавству, і порушує права чи законні інтереси суб`єкта господарювання, останній відповідно до статті 20 цього Кодексу має право звернутися до суду із заявою про визнання такого акта недійсним.

Відповідно до ч. 1, 3 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьої, п`ятою, шостою ст. 203 ЦК України.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.

Відповідно до частин 1-3, 5, 6 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Частиною 1 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» визначено, що:

- судам необхідно враховувати, що згідно із статтями 4, 10 та 203 ЦК зміст правочину не може суперечити ЦК, іншим законам України, які приймаються відповідно до Конституції України та ЦК, міжнародним договорам, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, актам Президента України, постановам Кабінету Міністрів України, актам інших органів державної влади України, органів влади Автономної Республіки Крим у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом, а також моральним засадам суспільства.;

- зміст правочину не повинен суперечити положенням також інших, крім актів цивільного законодавства, нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до Конституції України (статті 1, 8 Конституції України);

- відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.

Як встановлено вище, право постійного користування землею позивачем області посвідчується Державним актом на право постійного користування землею серії ЯЯ № 153825, виданим 15.09.2015, відповідно до розпорядження Броварської районної адміністрації №1351 від 09.10.2009 та відповідно до якого позивачу надано у постійне користування земельну ділянку загальною площею 62,1112 га для розміщення автомобільної дороги регіонального значення Р-28 «Північно-Східний обхід м. Києва» в межах Княжицької сільської ради Броварського району Київської області.

В свою чергу надана відповідачу 2 Земельна ділянка частково накладається на 1,7100 га з вищевказаною земельною ділянкою кадастровий номер 3221284000:04:013:0080 наданою у постійне користування позивачу.

Вказані факти сторонами не заперечуються.

Відповідно до ч. 5 ст. 116 ЗК України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) надання у користування земельної ділянки, що перебуває у власності або у користуванні, провадиться лише після вилучення (викупу) її в порядку, передбаченому цим Кодексом.

Районна, Київська чи Севастопольська міська державна адміністрація або сільська, селищна, міська рада розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних утворень, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку (ч. 7 ст. 118 ЗК України).

Згідно з п.п. «а», «б» ст. 141 ЗК України підставами припинення права користування земельною ділянкою є добровільна відмова від права користування земельною ділянкою або вилучення земельної ділянки у випадках, передбачених цим Кодексом.

Статтею 142 ЗК України визначено, що припинення права постійного користування земельною ділянкою здійснюється за його заявою до власника земельної ділянки.

Відповідно до положень ч.ч. 1, 2 ст. 149 ЗК України емельні ділянки, надані у постійне користування із земель державної та комунальної власності, можуть вилучатися для суспільних та інших потреб за рішенням органів державної влади та органів місцевого самоврядування. Вилучення земельних ділянок провадиться за згодою землекористувачів на підставі рішень Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, сільських, селищних, міських рад відповідно до їх повноважень.

В матеріалах справи відсутні докази на підтвердження надання позивачем у встановленому законодавством порядку заяви про добровільну відмову від права постійного користування земельною ділянкою; жодних рішень з цього приводу не приймалося.

При цьому той факт, що станом на дату прийняття Розпорядження (18.03.2010) позивач не набув прав постійного користувача не спростовує того, що станом на дату прийняття Розпорядження вже існувало розпорядження Броварської районної державної адміністрації Київської області № 1351 від 09.10.2009 «Про затвердження технічної документації із землеустрою та виготовлення державного акта на право постійного користування землею Службі автомобільних доріг у Київській області в межах Княжицької сільської ради за межами населеного пункту», яким вирішено виготовити державний акт на право постійного користування позивачем землею щодо якою було прийнято Розпорядження.

Крім того колегія суддів зазначає про наступне.

Згідно з ч. 1 ст. 11 Закону України «Про транспорт» землями транспорту визнаються землі, надані в користування підприємствам і організаціям транспорту згідно із ЗК України, для виконання покладених на них завдань щодо експлуатації, ремонту, вдосконалення і розвитку об`єктів транспорту.

За приписами ст. 65 ЗК України землями промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення визнаються земельні ділянки, надані в установленому порядку підприємствам, установам та організаціям для здійснення відповідної діяльності. Порядок використання земель промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення встановлюється законом.

До земель транспорту належать землі, надані підприємствам, установам та організаціям залізничного, автомобільного транспорту і дорожнього господарства, морського, річкового, авіаційного, трубопровідного транспорту та міського електротранспорту для виконання покладених на них завдань щодо експлуатації, ремонту і розвитку об`єктів транспорту (ч. 1 ст. 67 ЗК України).

Відповідно ч. 1 до ст. 71 ЗК України до земель автомобільного транспорту належать землі під спорудами та устаткуванням енергетичного, гаражного і паливороздавального господарства, автовокзалами, автостанціями, лінійними виробничими спорудами, службово-технічними будівлями, станціями технічного обслуговування, автозаправними станціями, автотранспортними, транспортно-експедиційними підприємствами, авторемонтними заводами, базами, вантажними дворами, майданчиками контейнерними та для перечеплення, службовими та культурно-побутовими будівлями й іншими об`єктами, що забезпечують роботу автомобільного транспорту.

Частиною 2 ст. 71 ЗК України встановлено, що до земель дорожнього господарства належать землі під проїзною частиною, узбіччям, земляним полотном, декоративним озелененням, резервами, кюветами, мостами, тунелями, транспортними розв`язками, водопропускними спорудами, підпірними стінками і розташованими в межах смуг відведення іншими дорожніми спорудами та обладнанням, а також землі, що знаходяться за межами смуг відведення, якщо на них розміщені споруди, що забезпечують функціонування автомобільних доріг, а саме:

а) паралельні об`їзні дороги, поромні переправи, снігозахисні споруди і насадження, протилавинні та протисельові споруди, вловлюючі з`їзди;

б) майданчики для стоянки транспорту і відпочинку, підприємства та об`єкти служби дорожнього сервісу;

в) будинки (в тому числі жилі) та споруди дорожньої служби з виробничими базами;

г) захисні насадження.

Протоколом погодження генерального напрямку проходження Великої окружної автомобільної дороги навколо м. Києва, затвердженого головою Київської обласної державної адміністрації від 17.07.2007, у результаті роботи районних комісій по розгляду варіантів траси генерального напрямку проходження Великої окружної автомобільної дороги навколо м. Києва підготовлено висновки щодо можливостей проходження її по території Київської області, а також вирішено: головам районних державних адміністрацій спільно з районними радами забезпечити накладення обмежень (сервітутів) на земельні ділянки уздовж напрямку проходження траси згідно генерального напрямку Великої окружної автомобільної дороги навколо м. Києва, з розрахунку 250 метрів від осі траси в обидві сторони (тимчасове обмеження на період проектування) - пункт 2.

Розпорядженням Кабінету Міністрів України № 326-р від 22.02.2008 «Про заходи щодо прискорення проектування та будівництва великої кільцевої автомобільної дороги навколо м. Києва»:

- схвалено погоджений протоколом Київської облдержадміністрації від 17.07.2007 генеральний напрямок проходження великої кільцевої дороги навколо міста Києва (п. 1)

- Київській облдержадміністрації, Державному комітетові із земельних ресурсів, Держкомлісгоспу заборонено вчиняти дії, спрямовані на передачу в оренду або відчуження земельних ділянок та об`єктів у зоні відведення земель для будівництва кільцевої дороги (п. 2);

- Київській обласній та міській держадміністраціям, Мінрегіонбуду, Мінтрансзв`язку, Укравтодору, Держмитслужбі, МВС, Мінекономіки, Мінфіну, Державному комітетові із земельних ресурсів доручено розробити план розвитку придорожньої інфраструктури кільцевої дороги і порушити перед Київською обласною та міською радами питання щодо внесення відповідних змін до генеральних планів розвитку м. Києва та Київської області, передбачивши, зокрема, розташування товарних та вантажно-митних комплексів, торговельних підприємств, центрів сервісного обслуговування, відпочинку водіїв та пасажирів, облаштування стоянок і місць зупинки транспорту. Право на розміщення об`єктів сервісу набувається на аукціонах. Кошти, отримані від суб`єктів господарювання за розміщення об`єктів сервісу, спрямовуються відповідно до законодавства на будівництво автомобільних доріг (п. 11).

Згідно з Генеральним напрямком проходження великої кільцевої автомобільної дороги навколо м. Києва (Додаток №1 до розпорядження), межами проходження ВКАД у Броварському район є околиці м. Броварів, сіл Княжичі, Требухів, Дмитрове, Красилівка, Калинівка, Рожівка, Пухівка, Рожни, Велика Димерка.

Протоколом-оглядом місця події із долученими до нього графічними матеріалами, проведеного 01.03.2019 в ході досудового розслідування кримінального провадження № 42018111130000083 від 16.03.2018 за участі спеціаліста-геодезиста, зафіксовано факт накладення земельної ділянки з кадастровим номером 3221284000:03:001:0002 на земельну ділянку з кадастровим номером 3221284000:04:013:0080 та розташування спірної земельної ділянки з відміткою про те, що остання знаходиться в межах 250 метрів від автомобільної дороги.

В свою чергу з наявних у матеріалах справи документів слідує, що Земельна ділянка фактично знаходиться між автомобільними дорогами.

За таких обставин, враховуючи те, що вилучення Земельної ділянки та передача її відповідачу 2 за Розпорядженням відбулось з порушенням вищевказаних вимог земельного законодавства, колегія суддів дійшла висновку про обґрунтованість позовних вимог щодо визнання незаконним та скасування Розпорядження.

Водночас колегія суддів зазначає про наступне.

З матеріалів справи слідує, що відповідачами в суді першої інстанції було заявлено про сплив позовної давності для звернення прокурором до суду із позовом у даній справі.

Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України)

Сплив позовної давності, про застосування якої було заявлено стороною у справі, є підставою для відмови в позові (ч. 4 ст. 267 ЦК України).

За загальним правилом, закріпленим у ч. 1 ст. 261 ЦК України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

При цьому початок перебігу позовної давності пов`язується з певними обставинами (фактами), які свідчать про порушення прав особи.

Порівняльний аналіз термінів «довідався» та «міг довідатися», що містяться в ст. 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо. Позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила встановленого ст. 74 ГПК України, про обов`язковість доведення стороною спору тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідач, навпаки, мусить довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше.

За змістом ст. 261 ЦК України законодавець виходить не тільки з безпосередньої обізнаності особи про факти порушення її прав, а й об`єктивної можливості цієї особи знати про ці факти. Якщо встановити день, коли особа довідалась про порушення права або про особу, яка його порушила, неможливо, або наявні докази того, що особа не знала про порушення права, хоч за наявних умов повинна була знати про це, перебіг позовної давності починається від дня. коли особа повинна була довідатися про порушення свого права. Під можливістю довідатись про порушення права або про особу, яка його порушила, в цьому випадку слід розуміти передбачувану неминучість інформування особи про такі обставини, або існування в особи певних зобов`язань, як міри належної поведінки, в результаті виконання яких вона мала б змогу дізнатись про відповідні протиправні дії та того, хто їх вчинив.

Отже, при визначенні початку перебігу строку позовної давності, суду необхідно з`ясовувати та враховувати обставини як щодо моменту коли особа довідалась, так і щодо моменту коли особа могла дізнатися (мала можливість дізнатися) про порушення свого права в їх сукупності, як обов`язкових складових визначення початку перебігу позовної давності.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 21.03.2018 у справі № 57/314-6/526-2012, від 06.02.2020 у справі № 916/2828/18.

Слід зазначити і про те, що скасовуючи постанову Північного апеляційного господарського суду від 13.07.2021 у справі № 910/256/20 Верховний Суд у своїй постанові від 30.11.2021 вказав на те, що:

- суд апеляційної інстанції не проаналізував належним чином усіх доводів прокурора щодо дотримання ним положень законодавства щодо позовної давності, у тому числі не з`ясував моменту початку перебігу строку позовної давності, його переривання/зупинення у спірних правовідносинах. Зокрема, суд апеляційної інстанції зазначив, що Службі автодоріг стало відомо про передачу в оренду ТОВ «Броварська транспортна компанія» земельної ділянки, яка накладається на землі транспорту і перебуває у користуванні позивача, у грудні 2016 року у зв`язку з її залученням третьою особою у справі № 910/20517/16. Установивши, що прокурор звернувся до суду з позовом у цій справі 31.12.2019 (згідно з відміткою на поштовому конверті), колегія суддів апеляційного господарського суду дійшла висновку про необхідність відмови в позові у зв`язку зі спливом строку позовної давності. При цьому судом не було встановлено моменту початку перебігу строку позовної давності;

- суд апеляційної інстанції не встановив, коли прокурор, який звернувся до суду із позовом, довідався чи мав об`єктивну можливість довідатися про порушення або загрозу порушення таких інтересів держави чи про особу, яка їх порушила або може порушити, а відтак не встановив дати/моменту початку перебігу строку позовної давності, а також не розглянув по суті клопотання про визнання поважними причин пропуску строку позовної давності.

- доводи скаржника про неврахування судом апеляційної інстанції висновків, викладених у постановах від 15.05.2020 у справі № 922/1467/19, від 29.06.2021 у справі № 904/3405/19, від 30.01.2019 у справі № 706/1272/14-ц, та ненадання правової оцінки усім наявним у матеріалах справи доказам, внаслідок чого не було встановлено фактичних обставин справи, які мають значення для правильного вирішення спору, підтвердилися.

Частиною 1 ст. 316 ГПК України встановлено, що вказівки, що містяться у постанові суду касаційної інстанції, є обов`язковими для суду першої та апеляційної інстанцій під час нового розгляду справи.

Щодо вказаних вказівок суду касаційної інстанції слід зазначити таке.

Відповідно до ч. 5 ст. 53 ГПК України у разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.

Велика Палата Верховного Суду зазначала, що у передбачених законом випадках у разі порушення або загрози порушення інтересів держави з позовом до суду звертається прокурор від імені органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, позовну давність слід обчислювати з дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах (близький за змістом висновок викладений у постановах Верховного Суду України від 12.04.2017 у справі № 6-1852цс16 і Великої Палати Верховного Суду від 22.05.2018 у справі № 369/6892/15-ц та від 22.05.2018 у справі № 469/1203/15-ц, від 04.12.2018 у справі № 910/18560/16).

Позовна давність починає обчислюватися з дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися прокурор, у таких випадках: 1) прокурор, який звертається до суду у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, довідався чи мав об`єктивну можливість довідатися (під час кримінального провадження, прокурорської перевірки тощо) про порушення або загрозу порушення таких інтересів чи про особу, яка їх порушила або може порушити, раніше, ніж орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах; 2) прокурор звертається до суду у разі порушення або загрози порушення інтересів держави за відсутності відповідного органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження щодо захисту таких інтересів (відповідний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 17.10.2018 у справі № 362/44/17).

Отже, враховуючи подані відповідачами заяви про сплив позовної давності, для встановлення наявності відмови у позові з підстав пропущення строків позовної давності слід встановити коли саме позивач довідався чи мав об`єктивну можливість довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила, тобто про прийняття Розпорядження.

Листом № 06с/1604 від 06.05.2019 позивач повідомив Прокуратуру Київської області, що про передачу в оренду відповідачу Земельної ділянки позивачу стало відомо у грудні 2016 року, у зв`язку із залученням в якості третьої особи у судовому процесі (справа №910/20517/16).

Водночас вказане спростовується змістом:

- листа позивача № 06с/3400 від 27.09.2016 (а.с. 199 т.1) у якому позивач просить ТОВ «Земком» виготовити технічну документацію із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) та внести відомості до автоматизованої системи ведення Державного земельного кадастру в частині внесення змін в конфігурацію земельної ділянки, яка перебуває у постійному користування для усунення перетинів із земельною ділянкою відповідача 2 в адміністративних межах Княжицької сільської ради Броварського району під розміщення існуючої автомобільної дороги загальною площею 62,1112 га кадастровий номер 3221284000:04:013:0080.

- листа позивача № 06с/34/01 від 27.09.2016 (а.с. 198 т.1) в якому позивач надає відповідачу 1 згоду на зменшення площ постійного користування земельною ділянкою кадастровий номер 3221284000:04:013:0080 з 62,1112 га до 60,3246 га.

Слід зазначити і про те, що з листом № 170/2235 від 14.11.2006 (а.с. 196 т. 1) позивач попередньо погодив відповідачу 2 вибір спірної земельної ділянки площею 2,4 га, про що направив Княжицькій сільській раді Броварського району лист-погодження.

Вказане свідчить про те, що з 2006 року позивач був обізнаний про намір відповідача 2 щодо отримання Земельної ділянки у користування вчиняючи дії, які сприяли отриманню вказаної земельної ділянки у користування відповідачем 2, а відтак, отримавши 15.09.2010 державний акт серії ЯЯ №153825 на право постійного користування земельною ділянкою площею 62,1112 га, позивач мав можливість дізнатися про те, що частину з наданої йому у постійне користування земельної ділянки Розпорядженням було надано в оренду на 25 років відповідачу 2.

За таких обставин колегія суддів вважає, що початком перебігу строку позовної давності для звернення позивача до суду з позовом про визнання незаконним та скасування Розпорядження слід вважати 15.09.2010, а відтак такий строк сплинув 15.09.2013.

В свою чергу колегія суддів зазначає і про те, що у випадку вчинення позивачем дії щодо своєчасного оскарження Розпорядження, Договір не був би укладений.

За обставин, що склалися, звернення прокурора до суду у 2016 році з позовом (справа №910/20517/16) не може свідчить про переривання строків позовної давності та, відповідно, про їх поновлення, так як станом на дату звернення до суду з вказаним позовом строк позовної давності для позивача щодо вказаних вимог вже сплинув.

Щодо клопотання прокурора про визнання поважними причин пропуску строків позовної давності колегія суддів зазначає про наступне.

Аналіз норм матеріального права дає підстави для висновку, що прокурор здійснює представництво органу, в інтересах якого він звертається до суду, на підставі закону (процесуальне представництво), а тому положення закону про початок перебігу строку позовної давності поширюється й на звернення прокурора до суду із позовом про захист інтересів держави, у справі, що розглядається, в особі, але не наділяє прокурора повноваженнями ставити питання про поновлення строку позовної давності за відсутності відповідного клопотання з боку самої особи, в інтересах якої він звертається до суду. Аналогічний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду України від 27.05.2014 у справі №3-23гс14, від 25.03.2015 у справі №11/163/2011/5003, від 22.03.2017 у справі №5004/2115/11, від 07.06.2017 у справі №910/27025/14 та підтримано Верховним Судом у постанові від 30.05.2018 у справі № 916/575/17

За таких обставин підстави для розгляду заявлених прокурором клопотань про поновлення строків позовної давності відсутні.

В свою чергу за змістом положень ч. 5 ст. 267 ЦК України, якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Таким чином, позивач має право отримати судовий захист у разі визнання судом поважними причин пропуску позовної давності. Тому на позивача покладено обов`язок доказування тієї обставини, що строк було дотримано або пропущено з поважних причин. При цьому суд повинен встановити початок перебігу позовної давності, його переривання чи зупинення, суд за результатами оцінки доказів, наданих на підтвердження обставин дотримання/недотримання строків позовної давності, має зробити висновок про їх об`єктивний характер, і, відповідно, про існування поважних причин пропуску позовної давності при зверненні позивача за захистом порушеного права. При цьому саме об`єктивні причини повинні бути враховані судом, які вказують на об`єктивні перешкоди для особи своєчасно звернутися за захистом порушеного права.

Вирішуючи питання щодо поважності причин пропуску позовної давності у спірних правовідносинах, суд з огляду на положення ст. 13 ЦК України («Межі здійснення цивільних прав») має враховувати добросовісність поведінки як позивача (заявника), так і відповідача протягом всього періоду з моменту виникнення права на захист порушеного права (права на позов) і до моменту звернення з позовом, зважаючи на характер спірних правовідносин між сторонами, особливості їх нормативного регулювання: надані сторонам права та покладені на них обов`язки тощо.

Подібна правова позиції Верховного Суду викладена в постанові від 10.12.2019 у справі № 910/15584/16.

Наявними у матеріалах справи документальними доказами не підтверджується наявність у позивача поважних причин пропущення позовної давності.

При цьому матеріалами справи підтверджується саме те, що позивач до звернення прокурора до суду у 2016 році з позовом (справа №910/20517/16) вчиняв дій щодо зменшення переданої йому у користування земельної ділянки кадастровий номер 3221284000:04:013:0080 з 62,1112 га до 60,3246 га, тобто фактично вчиняв дії щодо передачі частини вказаної земельної ділянки к користування відповідачу 2.

Пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) передбачено, що кожен має право на розгляд його справи судом. Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (рішення від 22.10.1996 у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства»; рішення від 20.09.2011 у справі «ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії»).

З огляду на викладене, враховуючи те, що прокурор звернувся до суду з позовом у даній справі 31.12.2019, тобто поза межами строку позовної давності, колегія суддів дійшла висновку про необхідність відмови в позові в частині позовних вимог про визнання недійсним Розпорядження у зв`язку зі спливом строку позовної давності та наявності відповідного клопотання відповідачів.

Водночас, так як позовні вимоги про визнання недійсним Договору не сформульовані як самостійні, не містять окремого обґрунтування і доказів, а є правовим наслідком визнання незаконним та скасування Розпорядження, то, за відсутності підстав для такого, також не можуть бути задоволені.

Щодо інших аргументів сторін колегія суддів зазначає, що вони були досліджені та не наводяться у судовому рішенні, позаяк не покладаються в його основу, тоді як Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа Серявін проти України, § 58, рішення від 10.02.2010). Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України).

Відповідно до ч. 1 ст. 277 ГПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є:

1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи;

2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими;

3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи;

4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Колегія суддів вважає, що при прийнятті оспореного рішення судом першої інстанції мале місце невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, а також порушення норм матеріального права, тому рішення Господарського суду міста Києва від 16.03.2021 у справі №910/256/20 підлягає скасуванню з прийняттям нового рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовляється повністю.

Враховуючи вимоги, викладені в апеляційній скарзі апеляційна скарга заступника керівника Київської обласної прокуратури підлягає частковому задоволенню.

Відповідно до положень ст. 129 ГПК України судові витрати по сплаті судового збору за подання позовної заяви та подання апеляційної скарги покладаються на прокуратуру.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 129, 252, 263, 267-271, 273, 275, 276, 281-285, 287 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу заступника керівника Київської обласної прокуратури на рішення Господарського суду міста Києва від 16.03.2021 у справі №910/256/20 задовольнити частково.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 16.03.2021 у справі №910/256/20 скасувати та прийняти нове рішення, яким у позові відмовити.

3. Судові витрати зі сплати судового збору за подачу позову та апеляційної скарги покласти на апелянта.

4. Повернути до Господарського суду міста Києва матеріали справи №910/256/20.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання її повного тексту.

Повний текст судового рішення складено 14.09.2022.

Головуючий суддя М.Л. Яковлєв

Судді В.В. Куксов

Є.Ю. Шаптала