Постанова

від 06.09.2022 по справі 909/902/20

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 вересня 2022 року

м. Київ

cправа № 909/902/20

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

головуючий - Стратієнко Л.В.,

судді: Кролевець О.А., Студенець В.І.,

обов`язки секретаря судового засідання за дорученням головуючого судді у судовій колегії здійснює помічник судді Гаврилюк П.Д.;

за участю представників:

позивача - Станька Т.Р.,

відповідача - Парфана Т.Д.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1 ,

на рішення Господарського суду Івано-Франківської області

(суддя - Стефанів Т.В.)

від 19.05.2021,

та постанову Західного апеляційного господарського суду

(головуючий - Бонк Т.Б., судді - Бойко С.М., Якімець Г.Г.)

від 07.12.2021,

за позовом ОСОБА_1

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Іріс-Тепло»

про визнання недійсними рішень загальних зборів та статуту товариства

В С Т А Н О В И В:

у жовтні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до Господарського суду Івано-Франківської області з позовом про визнання недійсними рішень загальних зборів учасників ТОВ «Іріс-Тепло», оформлених протоколом № 2 від 20.10.2014. Також просила визнати недійсним статут ТОВ «Іріс-Тепло», державну реєстрацію якого проведено 22.10.2014, запис про державну реєстрацію № 11041050001000843, затвердженого рішенням загальних зборів учасників ТОВ «Іріс-Тепло», оформлених протоколом № 2 від 20.10.2014.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що 04.09.2014 за рішенням загальних зборів учасників ( ОСОБА_2 , якій належало 50% статутного капіталу товариства та ОСОБА_1 - 50 %) створено ТОВ «Іріс -Тепло» з розміром статутного капіталу у сумі 1 000,00 грн. В подальшому, 03.10.2018 ОСОБА_1 подала заяву про вихід зі складу учасників товариства та просила провести з нею розрахунок відповідно до вимог ст. 24 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю». Під час розгляду Господарським судом Львівської області справи № 914/1670/19, в якій ОСОБА_1 було залучено третьою особою, дізналась, що 20.10.2014 начебто за її участі були проведені загальні збори учасників товариства, на яких прийняті рішення, оформлені протоколом № 2, про збільшення статутного капіталу товариства до 380 000,00 грн; про затвердження вкладу ОСОБА_1 до статутного капіталу товариства (котел ARS -300L); про перерозподіл часток, внаслідок чого частка ОСОБА_1 зменшилась до 49,9%. На думку позивачки, спірні рішення загальних зборів учасників є незаконними, адже про проведення загальних зборів товариства вона не повідомлялась, протокол № 2 від 20.10.2014 та оспорюваний статут не підписувала (підписи на цих документах від імені позивачки виконано іншою особою); загальні збори учасників товариства 20.10.2014 були неповноважними у зв`язку з відсутністю на них кворуму. З урахуванням того, що оспорюваними рішеннями було затверджено нову редакцію статуту товариства, позивачка вказує про наявність підстав для визнання недійсним і вказаного статуту.

Рішенням Господарського суду Івано-Франківської області від 19.05.2021, залишеним без змін постановою Західного апеляційного господарського суду від 07.12.2021, у задоволенні позову відмовлено.

29.12.2021 ОСОБА_1 подала касаційну скаргу на рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 19.05.2021 та постанову Західного апеляційного господарського суду від 07.12.2021, в якій просить вказані судові рішення скасувати та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити.

Підставами для скасування судових рішень зазначає п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України та стверджує, що суд застосував норми права у подібних правовідносинах без врахування висновків щодо їх застосування, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2018 у справі № 917/1345/17, від 10.12.2019 у справі № 925/698/16, від 04.02.2020 у справі № 915/540/16, у постановах Верховного Суду від 05.03.2020 у справі № 918/703/18, від 23.04.2019 у справі № 30/5005/6894/2011, від 04.08.2021 у справі № 918/36/19, від 27.02.2018 у справі № 918/92/17. Зазначає про безпідставність посилання судів попередніх інстанції на судові рішення у справі № 914/1670/19, адже питання правомірності рішення загальних зборів учасників товариства є предметом дослідження саме у справі № 909/902/20. Зазначає, що вихід 15.03.2019 ОСОБА_1 зі складу учасників ТОВ не перешкоджає захисту її корпоративних прав, порушених у період, коли вона була учасником товариства, на що помилково посилається господарський суд. Вказує, що почеркознавчою експертизою № СЕ-19/109-21/1917-ПЧ від 24.03.2021 встановлено підроблення підписів ОСОБА_1 на протоколі зборів № 2 від 20.10.2014 та на новій редакції Статуту ТОВ «Іріс-Тепло», що додатково свідчить про відсутність позивачки на спірних зборах. Стверджує, що вказані збори були проведені за відсутності кворуму, що є безумовною підставою для визнання прийнятих на них рішень недійсними. Посилається на те що, оцінюючи поведінку позивачки в контексті принципу добросовісності, господарський суд залишив поза увагою поведінку інших учасників цих правовідносин - відповідача, директора ТОВ «Іріс-Тепло», іншого учасника цього товариства ОСОБА_2 . Зазначає що судами попередніх інстанцій допущено втручання у право позивачки на мирне володіння майном - часткою у статутному капіталі товариства.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши наявність зазначеної у касаційній скарзі підстави касаційного оскарження судових рішень (п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України), дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи, Верховний Суд вважає, що касаційну скаргу необхідно задовольнити частково з огляду на таке.

Як вбачається із матеріалів справи і встановлено судами попередніх інстанцій, 02.09.2014 відбулись загальні збори учасників ТОВ «Іріс-Тепло», на яких були присутні ОСОБА_2 , ОСОБА_1 (а.с. 10, т. 2).

На зборах були прийняті рішення, оформлені протоколом № 1 від 02.09.2014, про обрання головою зборів ОСОБА_2 , а ОСОБА_1 - секретарем; створення ТОВ «Іріс-Тепло», місцезнаходження Товариства визначити за адресою: АДРЕСА_1 ; для забезпечення діяльності Товариства за рахунок вкладів учасників сформування статутного капіталу у розмірі 1 000,00 грн.

Джерелом формування статутного капіталу є власні грошові кошти учасників, а саме: ОСОБА_2 - 500,00 грн, що становить 50 % статутного капіталу Товариства; ОСОБА_1 - 500,00 грн, що становить 50 % статутного капіталу Товариства. Вирішено затвердити статут товариства; призначити директором товариства ОСОБА_3

20.10.2014 відбулись загальні збори учасників ТОВ «Іріс-Тепло», на яких були присутні ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , з таким порядком денним: процедурні питання проведення зборів, обрання голови та секретаря зборів; збільшення статутного капіталу ТОВ «Іріс Тепло» до 380 000,00 грн; перерозподіл статутного капіталу товариства; затвердження статуту товариства в новій редакції; призначення уповноваженої особи для проведення всіх необхідних дій щодо державної реєстрації змін до установчих документів товариства.

За результатами розгляду вказаних питань вирішено: обрати головою зборів ОСОБА_2 , а секретарем зборів - ОСОБА_1 ; збільшити статутний капітал Товариства на 379 000,00 грн та встановити його в розмірі 380 000,00 грн; затвердити розмір вкладів учасників, а саме товарно-матеріальними цінностями: ОСОБА_2 вносить до статутного капіталу Товариства майно: котел твердопаливний марки ARS-300L (вартість 152 000,00 грн), розподілювач хот-мелтгерметика Megaseal Ф-000000081 (вартість 37 900,00 грн), яке оцінюється на загальну суму 189 900,00 грн та грошові кошти на суму 500,00 грн, що становить 50,1 % статутного капіталу Товариства; ОСОБА_1 вносить до статутного капіталу Товариства майно: котел твердопаливний марки ARS-300L (вартість 152 000,00 грн), стіл для збирання склопакетів Sealtable Ф-000000072 (вартість 7 100,00 грн), стенд Stenoma PSQ-240 (вартість 18 750,00 грн) ноутбук Toshiba A105-S4254 (вартість 4 000,00 грн), телевізор LE27S7 (вартість 5 250, 00 грн), сканер-ксерокс Canon MP 160 (вартість 1 500,00 грн), принтер Phaser 3117 (вартість 500,00 грн), яке оцінюється на загальну суму 189 100,00 грн та грошові кошти на суму 500,00 грн, що становить 49, 9 % статутного капіталу Товариства.

Вирішено, що статутний капітал розподіляється між учасниками у відповідних частках та у таких розмірах: ОСОБА_2 належить 190 400,00 грн, що становить 50, 1 % статутного капіталу Товариства, ОСОБА_1 - 189 600 грн, що становить 49, 9 % статутного капіталу Товариства; затвердити статут ТОВ «Іріс-Тепло» в новій редакції; уповноважити ОСОБА_3 провести всі необхідні дії щодо державної реєстрації змін до установчих документів ТОВ «Іріс-Тепло».

22.10.2014 проведено реєстрацію змін до статуту ТОВ «Іріс-Тепло» в редакції протоколу № 2 від 20.10.2014, номер запису № 11041050001000843 (а.с. 21, т. 1).

Згідно з п. 3.2 статуту в новій редакцій ОСОБА_2 вносить до статутного капіталу Товариства майно: котел твердопаливний марки ARS-300L (вартість 152 000,00 грн), розподілювач хот-мелтгерметика Megaseal Ф-000000081 (вартість 37 900,00 грн), яке оцінюється на загальну суму 189 900,00 грн та грошові кошти на суму 500,00 грн, що становить 50,1 % статутного капіталу Товариства; ОСОБА_1 вносить до статутного капіталу Товариства майно: котел твердопаливний марки ARS-300L (вартість 152 000,00 грн), стіл для збирання склопакетів Sealtable Ф-000000072 (вартість 7100,00 грн), стенд Stenoma PSQ-240 (вартість 18750,00 грн), ноутбук Toshiba A105-S4254 (вартість 4000,00 грн), телевізор LE27S7 (вартість 5250,00 грн), сканер-ксерокс Canon MP 160 (вартість 1500,00 грн), принтер Phaser 3117 (вартість 500,00 грн), яке оцінюється на загальну суму 189 100,00 грн та грошові кошти на суму 500,00 грн, що становить 49, 9 % статутного капіталу Товариства (а.с. 28, т. 1).

03.10.2018 ОСОБА_1 подала до відповідного органу Товариства заяву ННР 045161, якою повідомила про свій вихід зі складу учасників ТОВ «Іріс-Тепло» та просила провести з нею розрахунки відповідно до ст. 24 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» (а.с. 62, т. 2).

14.03.2019 ОСОБА_1 звернулася до державного реєстратора з заявою про державну реєстрацію змін до відомостей про юридичну особу, що містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань про внесення змін до розміру статутного (складеного) капіталу (пайового фонду) юридичної особи та зміни складу засновників (учасників) або зміна відомостей про засновників (учасників) юридичної особи (виключення з числа засновників (а.с. 56-60, т. 2)

15.03.2019 державним реєстратором внесено зміни щодо складу засновників та зміни розміру статутного капіталу Товариства, про що свідчать відомості в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (а.с. 64, т. 1).

Судами встановлено, що у серпні 2019 року ТОВ «Іріс-тепло» звернулось до Господарського суду Львівської області з позовом про витребування із незаконного володіння ТОВ «Біоальтернатива» твердопаливного котла АRS 300 L. Ухвалою суду першої інстанції ОСОБА_1 було залучено до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача.

Рішенням Господарського суду Львівської області від 21.01.2020 у справі № 914/1670/19, залишеним без змін постановою Західного апеляційного господарського суду від 15.10.2020, позов задоволено, витребувано у ТОВ «Біоальтернатива» на користь ТОВ «Іріс-тепло» котел твердопаливний ARS 300 L.

При прийнятті вказаних рішень суди встановили, що ОСОБА_1 внесла до статутного капіталу спірний котел як збільшення статутного капіталу товариства, що було вирішено 20.10.2014 на загальних зборах Товариства.

У зв`язку з тим, що ОСОБА_1 стверджувала, що вона не підписувала протоколу загальних зборів товариства від 20.10.2014 та статут, суд першої інстанції ухвалою від 22.01.2021 у справі № 909/902/20 призначив почеркознавчу судову експертизу.

Згідно з висновком експерта Івано-Франківського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру № СЕ-19/109-21/1917-ПЧ від 24.03.2021 підпис від імені ОСОБА_1 у протоколі № 2 від 20.10.2014 загальних зборів учасників ТОВ «Іріс-Тепло» виконаний не ОСОБА_1 , а іншою особою; підпис від імені ОСОБА_1 на 19-ій сторінці статуту ТОВ «Іріс-Тепло», затвердженому рішенням загальних зборів учасників ТОВ «Іріс-Тепло», оформлених протоколом № 2 від 20.10.2014 (державна реєстрація № 11041050001000843 від 22.10.2014), виконаний не ОСОБА_1 , а іншою особою (а.с. 98-103, т. 2).

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з яким погодився і апеляційний господарський суд, виходив з такого: на загальних зборах 20.10.2014 були прийняті рішення, оформлені протоколом № 2. Зокрема, про збільшення статутного капіталу товариства шляхом внесення обома його учасниками відповідного майна (котлів) та про перерозподіл часток учасників: ОСОБА_2 - 190 400, 00 грн, що становить 50, 1 % статутного капіталу Товариства, ОСОБА_1 - 189 600,00 грн, що становить 49, 9 % статутного капіталу Товариства; рішенням Господарського суду Львівської області від 21.01.2020 у справі № 914/1670/19, яке набрало законної сили, встановлено, що у 2014 році ОСОБА_1 передала до статутного капіталу відповідача котел як внесок; 15.03.2019 позивачка вийшла зі складу учасників товариства як учасник який володіє менше ніж 50 % частки у статутному капіталі товариства без згоди інших учасників, що свідчить про те, що вона була обізнана про наявність в неї частки у такому розмірі у статутному капіталі товариства (ст. 24 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю»); дії позивачки щодо невизнання факту проведення загальних зборів з посиланнями на фальсифікованість її підпису на протоколі загальних зборів та статуті товариства та звернення її до реєстратора з відповідною заявою (її зміст є ідентичний змісту оспорюваного рішення загальних зборів) є суперечливими і ставлять під сумнів чесність намірів та добросовісність поведінки позивачки. На підставі вказаних обставин, суди дійшли висновку про визнання позивачкою оспорюваних рішень загальних зборів ТОВ «Іріс-Тепло», учасником яких вона була на момент їх прийняття, та про відсутність підстав для визнання рішень загальних зборів недійсними, зокрема з огляду на відсутність доказів належного повідомлення ОСОБА_1 про їх проведення. З огляду на відмову у задоволенні позову, суд не застосував позовну давність, яка застосовується лише за наявності доведення порушеного права.

Проте погодитись з цим висновком судів попередніх інстанцій не можна з огляду на таке.

Відповідно до ч. 1 ст. 15, ст. 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Способи захисту цивільних прав та інтересів визначені ч. 2 ст. 16 ЦК України.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

Таким чином, у розумінні закону, суб`єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право (такий висновок міститься у постанові Верховного Суду від 04.08.2021 у справі № 918/36/19).

Частиною 2 ст. 4 ГПК України визначено осіб, які мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. До таких осіб зазначена норма відносить юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, фізичних осіб, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування.

У ст. 20 ГПК України визначений перелік справ, що відносяться до юрисдикції господарських судів, до яких законодавець відніс також і справи у спорах, що виникають з корпоративних відносин.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 20 ГПК України до юрисдикції господарських судів віднесено розгляд справ у спорах, що виникають з корпоративних відносин, в тому числі у спорах між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи або між юридичною особою та її учасником (засновником, акціонером, членом), у тому числі учасником, який вибув, пов`язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи, крім трудових спорів.

Аналіз ч. 2 ст. 4 та п. 3 ч. 1 ст. 20 ГПК України у їх сукупності свідчить про те, що чинне процесуальне законодавство передбачає можливість для учасника юридичної особи, який вибув, бути учасником корпоративного спору. При цьому положення п. 3 ч. 1 ст. 20 ГПК України не конкретизують статусу, в якому такий учасник може виступати у справі: позивачем, відповідачем, третьою особою. Наведене свідчить про те, що учасник юридичної особи, який вибув, може бути, зокрема і позивачем у корпоративному спорі.

Учасник, який вибув зі складу юридичної особи, може бути стороною корпоративного спору про визнання недійсними рішень юридичної особи, у разі, якщо ці рішення прийняті у період до виходу (виключення) учасника, а відповідні вимоги обґрунтовуються порушенням його корпоративних прав на момент прийняття такого рішення. Застосування цього підходу у судовій практиці є сталим та підтверджується відповідною практикою Верховного Суду, зокрема, постановою Великої Палати Верховного Суду від 30.01.2019 у справі № 456/2-6/11, постановою Касаційного цивільного суду від 21.02.2018 у справі № 667/3881/15ц, постановами Касаційного господарського суду від 27.08.2019 у справі № 904/24/19, від 15.01.2020 у справі № 913/285/19, від 28.03.2018 у справі № 908/2027/16 (аналогічний висновок міститься у постанові Верховного Суду від 07.07.2022 у справі № 909/50/18).

Як вбачається із матеріалів справи, позивачка оскаржує рішення загальних зборів учасників ТОВ «Іріс-Тепло», оформлені протоколом № 2 від 20.10.2014, на момент прийняття яких була учасником вказаного Товариства і обґрунтовує позов порушенням цими рішеннями загальних зборів своїх корпоративних прав.

Статтею 167 ГК України встановлено, що корпоративні права - це права особи, частка якої визначається у статутному капіталі (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами.

За змістом ст. 116 ЦК України, яка кореспондується із ст. 10 Закону України «Про господарські товариства» (в редакції, чинній на момент прийняття оскаржуваних рішень загальних зборів) учасники господарського товариства мають право, брати участь в управлінні товариством у порядку, визначеному в установчому документі, крім випадків, встановлених законом; брати участь у розподілі прибутку товариства і одержувати його частину (дивіденди); вийти у встановленому порядку з товариства; здійснити відчуження часток у статутному (складеному) капіталі товариства, цінних паперів, що засвідчують участь у товаристві, у порядку, встановленому законом; одержувати інформацію про діяльність товариства у порядку, встановленому установчим документом.

Реалізація права участі в управлінні справами товариства відбувається, зокрема, через участь учасника господарського Товариства у вищому органі товариства, яким є загальні збори його учасників.

Частиною 1 ст. 58 Закону України «Про господарські товариства» (в редакції, чинній на момент прийняття оскаржуваних рішень загальних зборів) встановлено, що вищим органом товариства з обмеженою відповідальністю є загальні збори учасників. Вони складаються з учасників товариства або призначених ними представників.

Загальні збори учасників товариства мають право приймати рішення з усіх питань діяльності товариства, у тому числі і з тих, що належать до компетенції інших органів товариства. Рішення загальних зборів приймаються простою більшістю від числа присутніх учасників, якщо інше не встановлено установчими документами або законом. Порядок скликання загальних зборів визначається в установчих документах товариства (ст. 98 ЦК України (чинна на момент прийняття оскаржуваних рішень загальних зборів).

Порядок прийняття рішень загальними зборами учасників товариства з обмеженою відповідальністю врегулювано ст. 60 Закону України «Про господарські товариства» (в редакції, чинній на момент прийняття оскаржуваних рішень загальних зборів).

За ч. ч. 1, 2 ст. 60 Закону України «Про господарські товариства» (в редакції, чинній на момент прийняття оскаржуваних рішень загальних зборів) загальні збори учасників вважаються повноважними, якщо на них присутні учасники (представники учасників), що володіють у сукупності більш як 60 відсотками голосів. Учасники зборів, які беруть участь у зборах, реєструються з зазначенням кількості голосів, яку має кожний учасник. Цей перелік підписується головою та секретарем зборів.

Аналогічні умови містяться і в п. 6.10 статуту Товариства (чинного на момент прийняття спірних рішень загальних зборів (загальні збори учасників є повноваженими, якщо на них присутні учасники (представники учасників), що володіють 60 % голосів.

Частиною 5 ст. 98 ЦК України встановлено, що рішення загальних зборів може бути оскаржене учасником товариства до суду.

Порушення під час проведення загальних зборів можна поділити на безумовні, тобто ті, які мають наслідком безумовне визнання прийнятих на цих зборах рішень недійсними і ті, які хоч і допускаються, однак не завжди призводять до недійсності рішень загальних зборів.

Отже, не всі порушення законодавства, допущені під час скликання та проведення загальних зборів юридичної особи, є підставами для визнання недійсними прийнятих ними рішень.

Підставами для визнання недійсними рішень загальних зборів акціонерів (учасників) господарського товариства можуть бути: порушення вимог закону та/або установчих документів під час скликання та проведення загальних зборів товариства; позбавлення акціонера (учасника) товариства можливості взяти участь у загальних зборах; порушення прав чи законних інтересів акціонера (учасника) товариства рішенням загальних зборів.

У п. 54 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04.02.2020 у справі № 915/540/16, на яку посилається скаржниця в обґрунтування п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України, міститься висновок, що рішення загальних зборів господарського товариства можуть бути визнаними недійсними в судовому порядку у випадку недотримання процедури їх скликання, встановленої ст. ст. 43, 61 Закону України «Про господарські товариства». Права учасника (акціонера) товариства можуть бути визнані порушеними внаслідок недотримання вимог закону про скликання і проведення загальних зборів, якщо він не зміг взяти участь у загальних зборах, належним чином підготуватися до розгляду питань порядку денного, зареєструватися для участі у загальних зборах тощо.

Водночас, безумовною підставою для визнання недійсними рішень загальних зборів у зв`язку з порушенням прямих вказівок закону є, зокрема, прийняття загальними зборами рішення за відсутності кворуму для проведення загальних зборів чи прийняття рішення або у разі неможливості встановлення наявності кворуму (аналогічний висновок міститься у постанові Верховного Суду від 23.04.2019 у справі № 30/5005/6894/2011, на яку скаржниця посилається в обґрунтування п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України).

Кворум - це найменша кількість учасників зборів, необхідної для визнання таких зборів правомочними приймати рішення з питань порядку денного.

У постанові Верховного Суду від 23.04.2019 у справі № 30/5005/6894/2011, на яку посилається скаржниця у касаційній скарзі, міститься висновок, що встановленням господарськими судами наявності безумовної підстави для визнання недійсним оскаржуваного рішення загальних зборів (прийняття рішення за відсутністю кворуму), у судів не має підстав досліджувати обставини щодо існування інших порушень під час скликання та проведення оскаржуваних зборів, оскільки така оцінка не вплине на результат прийнятого судом рішення, та відповідно не матиме значення для захисту порушених прав позивачів.

Відмовляючи у задоволені позову, суди попередніх інстанцій не звернули уваги на те, що підставою визнання недійсними рішень загальних зборів учасників ТОВ позивачка зазначала, серед іншого, відсутність кворуму на цих зборах та не встановили на підставі наявних у матеріалах справи доказів згідно з вимог ст. 86 ГПК України (в тому числі, надаючи оцінку висновку експерта № СЕ-19/109-21/1917-ПЧ від 24.03.2021, згідно з яким підпис від імені ОСОБА_1 у протоколі № 2 від 20.10.2014 загальних зборів учасників ТОВ «Іріс-Тепло» виконаний не ОСОБА_1 , а іншою особою) чи відбулись спірні збори 20.10.2014 за наявності кворуму, встановленого ст. 60 Закону України «Про господарські товариства» (в редакції, чинній на момент прийняття оскаржуваних рішень загальних зборів, тобто станом на 20.10.2014), п. 6.10 статуту Товариства (в редакції, чинній станом на 20.10.2014), тобто чи були загальні збори правомочними приймати рішення з питань порядку денного.

Не надаючи оцінки чи відбулись спірні збори за наявності чи відсутності кворуму, в рішенні суди посилались на ст. 60 Закону України «Про господарські товариства», зазначивши про застосування її в редакції станом на момент прийняття оспорюваних рішень загальних зборів. Проте, суди фактично послались не на редакцію цієї статті, яка була чинна станом на момент прийняття загальними зборами спірних рішень, а на редакцію яка набула чинності з 13.12.2015 на підставі Закону України «Про внесення змін до ст. 60 Закону України «Про господарські товариства» щодо зменшення кворуму загальних зборів учасників товариства з обмеженою відповідальністю» № 816-VIII від 24.11.2015, згідно з якою загальні збори учасників вважаються повноважними, якщо на них присутні учасники (представники учасників), що володіють у сукупності більш як 50 відсотками голосів.

Отже, суди попередніх інстанцій не звернули увагу на те, що на момент прийняття загальними зборами спірних рішень - 20.10.2014, ст. 60 Закону України «Про господарські товариства» встановлювала, що загальні збори учасників вважаються повноважними, якщо на них присутні учасники (представники учасників), що володіють у сукупності більш як 60, а не 50 відсотками голосів.

Верховний Суд у постанові від 22.04.2019 у справі № 820/601/17 зазначив, що з аналізу ч. 1 ст. 58 Конституції України, рішень Конституційного Суду України що містять офіційні тлумачення положень Основного Закону стосовно дії нормативно-правового акта у часі, можна зробити висновок, що суд під час розгляду справи має застосовуватися той нормативно-правовий акт, який набув чинності та залишається чинним на момент виникнення та припинення відповідних спірних правовідносин.

Отже, з огляду на те, що оскаржувані спірні рішення загальних зборів було прийнято 20.10.2014, до спірних правовідносин мала застосовуватись редакція норми ст. 60 Закону України «Про господарські товариства» чинна саме станом на 20.10.2014, а не станом на 13.12.2015, що помилково було здійснено судами попередніх інстанцій.

Рішення суду першої інстанції і постанова суду апеляційної інстанції прийняті без належного дослідження чи відбулись спірні збори за наявності чи відсутності кворуму, відсутність чого є безумовною підставою для визнання прийнятих на зборах рішень недійсними, з неправильним застосуванням норм Закону України «Про господарські товариства», з недотриманням висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 23.04.2019 у справі № 30/5005/6894/2011, на яку посилається скаржниця в обґрунтування п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України, з огляду на, що судові рішення підлягають скасуванню, а справа - направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.

При новому розгляді справи необхідно врахувати викладене, вжити всіх передбачених законом засобів для всебічного, повного і об`єктивного встановлення обставин справи, перевірити надані учасниками справи докази та доводи, на яких ґрунтуються вимоги та заперечення сторін, дати їм належну юридичну оцінку, встановити чи відбулись спірні збори за наявності чи відсутність кворуму, правильно застосувавши редакцію ст. 60 Закону України «Про господарські товариства» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), на підставі чого встановити наявність чи відсутність підстав для задоволення чи відмову у задоволенні позову. У випадку встановлення наявності підстав для задоволення позову вирішити питання застосування позовної давності до спірних правовідносин. Ухвалити судове рішення відповідно до вимог ст. ст. 236-238 ГПК України.

Оскільки справа передається на новий розгляд, відповідно до вимог ст. 129 ГПК України розподіл судових витрат не здійснюється.

Керуючись ст. ст. 300, 301, 308, 310, 314, 315, 316, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 19 травня 2021 року та постанову Західного апеляційного господарського суду від 07 грудня 2021 року у справі № 909/902/20 скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції в іншому складі суду.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Л. Стратієнко

Судді О. Кролевець

В. Студенець