Рішення

від 07.09.2022 по справі 474/235/21

ВРАДІЇВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 474/235/21

Провадження №2/474/21/22

РІШЕННЯ

Іменем України

08.09.22року

Врадіївський районний суд Миколаївської області у складі:

головуючого судді Фасій В.В.

за участю секретаря судового засідання Багрін Н.А., Лисейко Т. А.

з участі:

позивача ОСОБА_1

представника відповідача ПП ВКП «Каро» - Сотської С. О. (в т.ч. і в режимі відеоконференції з Первомайським міськрайонним судом)

розглянувшиу відкритому судовому засіданні в залі суду смт.Врадіївка цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Приватного підприємства Виробничо-комерційне підприємство Каро про відшкодування збитків у сумі 28794,71 грн., коштів за прострочення виконання грошового зобов`язання в сумі 2851,86 грн. та стягнення моральної шкоди в сумі 250000 грн., -

ВСТАНОВИВ:

У квітні2021 року позивач ОСОБА_1 звернулася до суду з вищевказаним позовом, в якому просила стягнути з приватного підприємства Виробничо-комерційне підприємство Каро (далі по тексту ПП ВКП «Каро») збитки у сумі 28794,71 грн., кошти за прострочення виконання грошового зобов`язання в сумі 2851,86 грн. та моральну шкоду в сумі 250000 грн.

Позов обґрунтований тим, що їй на праві приватної власності належать земельні ділянки площею 1,83 га (кадастровий номер 4822380800:03:000:0446) та площею 4,47 га (кадастровий номер 4822380800:03:000:0417), для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташовані на території Гуляницької сільської ради Врадіївського району Миколаївської області.

Зазначені земельні ділянки перебуваи у користуванні ПП ВКП «Каро» на підставі договорів оренди землі дія яких закінчилася у 2014р., та додаткових угод до них які були укладені у 2010 році, державної реєстрації не пройшли .

З 2016 року відповідач безпідставно та безоплатно користувався належними їй земельними ділянками.

17.11.2020 року її позов про усунення перешкод в користуванні земельними ділянками цим підприємством, шляхом їх повернення та заборони вчинення будь-яких дій по їх використанню останнім, рішенням суду було повністю задоволено. .

Та, лише 26.03.2021р. відповідач передав земельні ділянки їй, під час примусового його виконання державним виконавцем.

То ж, посилаючись на ст. ст. 16, 368 (власник майна має право на відшкодування матеріальної та моральної шкоди), ст.1212 ЦК України (повернення безпідставно набутого майна) позивач зазначала, що має право на отримання збитків, орендної плати за період 2016-2020рр., розмір яких визначений нею виходячи з мінімального розміру орендної плати за Указом Президента України від 19.08.2008 року №725/2008 «Про невідкладні заходи щодо захисту власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), як «3%», та грошової оцінки земельних ділянок як «34630,42 грн.» та «157334,30 грн.», відповідно, коефіцієнта індексації нормативної грошової оцінки землі у вказаний період, як «-1».

Також, посилаючись на ст. 625 ЦК України, просила стягнути 3% річних процентів за прострочення виконання грошового зобов`язання за період з 2016-2020 роки в сумі 2851,86 грн.

Вона ж у позові просила стягнути з відповідача моральну шкоду в сумі 250000 грн., мотивуючи тим, що зазнала моральних страждань через неможливість продовження активного життя, порушення стосунків з оточуючими людьми внаслідок неправомірного довготривалого порушення її права власності, порушення нормальних життєвих зв`язків. Посилалася на перебування на її утриманні дитини-інваліда, яка потребує постійного догляду, однак змушена була відволікатися на вирішення питань захисту права власності у позасудовий порядок, шляхом звернення до поліції, оскарження незаконних постанов органу досудового розслідування, що потягло вимушені зміни у її житті. Неодноразово зверталася і до відповідача з заявами про повернення земельної ділянки, які ігнорувалися ним. Це триває з 2016 року по теперішній час.

В судовому засіданні, 14.07.2022 року, ОСОБА_1 позов підтримала, наполягала на його задоволенні. Будучи допитаноюв якостісвідка,за їїж клопотанням,показала,що договір з ПП ВКП «Каро» щодо спірних земельних ділянок був укладений у 2007 році та діяв до 2014 року. У 2016 році, з того часу як дізналася, що підписи в додаткових угодах підроблені, що було підтверджено в поліції, та через ті обставини, що взамін отримання орендної плати підприємство вимагало укладення договору на новий строк, вона перестала отримувати орендну плату в ПП ВКП «Каро». В період з 2016 по 2020 рік ПП ВКП «Каро» двічі, у 2018 році, присилало їй орендну плату поштовим переказом, - 2000 грн., однак вона відмовлялася від отримання цих коштів, та відправляла перекази назад підприємству з зазначених підстав. Кошти ці не отримувала, також і тому, що за анагологічні їй земельні ділянки, її односельці отримували 8000-10000 грн, а не 2000 грн., та вона самостійно хотіла обробляти свою земельну ділянку. До суду не зверталася у 2014-2019рр. через відсутність коштів, і така можливість у неї з`явилася, коли вона вийшла на роботу в 2016 році, та з зарплати в 4000 грн. відкладаючи потрохи, назбирала на адвоката. Звернення в цей же період до правоохоронних органів, ПП ВКП «Каро» не дало результатів. У 2020 році звернулася в суд, та її позов про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою було задоволено, заборонено підприємству будь яке їх використання. Зазначила, що в договорі оренди укладеному між нею та підприємством у 2007 році була визначена орендна плата в розмірі 3% від нормативної грошової оцінки землі. До підприємства не зверталася з заявами про перегляд орендної плати, її збільшення. Щодо моральної шкоди послалася на вищевикладені обставини, та те, що через неотримання коштів за використання її земельної ділянки, не могла вчасно пройти реабілітацію з дитиною, яка хворіє та є інвалідом дитинства, через що страждала і її дитина, оскільки реабілітація необхідна бо полегшує стан дитини. Це все викликало у неї стресовий, істеричний, безпорадній стан, а також потягло моральні страждання і в самої дитини, та в родині. Тривало з 2016 по 2020рр.

Представник відповідача ОСОБА_2 позов визнала частково, - в частині вимог позивача про стягнення коштів за користування земельною ділянкою за 2019 та 2020 роки. Вимоги про стягнення грошових коштів за користування земельною ділянкою у 2016-2018р., 3% річних за прострочення виконання грошового зобов`язання, та моральної шкоди не визнала. Як на підставу своїх заперечень проти позову послалася на те, що у 2007 році між сторонами було укладено договір оренди землі на строк 7 років, який діяв до 2017 року, оскільки пройшов державну реєстрацію у 2010 році. Щодо додадкових угод укладених до цього договору у 2009 році, якими строк дії договору продовжувався до 2020 року, то сторона відповідача визнає обставини встановленні рішенням суду від 17.11.2020 р,, - що вони не пройшли державної реєстрації, та є неукладеними. Зазначила, що відповідно до діючої на той час редакції ст. 33 ЗУ «Про оренду землі» - була передбачена автоматична пролонгація договору оренди, а тому підприємство правомірно розраховувало, що за відсутності заяв позивача про припинення, розірвання договору, його дія подовжувалася. Також представник відповідача зазначив, що в 2018 році позивачу поштовими переказами направлялася орендна плата за оренду земельних ділянок за 2016, 2017рр., в розмірі визначеному умовами договору, однак позивач відмовилася від її отримання. У 2019-2020 року позивачу також направлялися листи від імені підприємства про бажаний вид орендної плати (грошова, натуральна) та необхідність явки для її отримання, на які позивач не реагувала, дій не вчиняла. Тому вважає, що неотримання позивачем грошових коштів за користування земельною ділянкою стало наслідком її протиправної поведінки, яка проявилася ухиленням. Заперечувала і проти вимог щодо стягнення моральної шкоди, як необґрунтованих, з цих же підстав. Вказувала на пропуск позивачем строку позовної давності по стягнення грошових коштів за користування земельною ділянкою у 2016, 2017, 2018 роках, оскільки до суду з вказаним позов вона звернулася лише у квітні 2021 році.

Дослідивши матеріали справи, судом встановлені факти та відповідні їм правовідносини.

-позивач ОСОБА_1 є власником земельної ділянки площею 1,83 га (кадастровий номер 4822380800:03:000:0446) та земельної ділянки площею 4,47 га (кадастровий номер 4822380800:03:000:0417), для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташованих на території Гуляницької сільської ради Врадіївського району Миколаївської області (рішення Врадіївського районного суду у справі №474/184/20 від 17.11.2020р.);

-01.09.2007р. між позивачкою та відповідачем укладено типові договори оренди землі, об`єктами яких є вказані земельні ділянки площею 1,83 та 4,47 га, та строк оренди в якому визначено терміном на 7 років до закінчення сільськогосподарського 2014 року, з визначенням початку набрання ним чинності після підписання сторонами та державної реєстрації, та визначенням розміру орендної плати 3% річних від нормативної грошової оцінки земельної ділянки. Договори зареєстровані Врадіївським реєстраційним відділом МРФ ДП Центр ДЗК, про що в реєстрі земель вчинено записи від 10.03.2010р. за № 041048900001 та № 041048900004 (рішення Врадіївського районного суду у справі №474/184/20 від 17.11.2020р., яке набрало законної сили 18.12.2020 року, копія типових договорів оренди землі від 01.09.2007р., показання позивача як свідка);

-20.03.2017 року позивачем направлено на адресу ПП ВКП «Каро» лист в якому вона повідомляє останнього, що договір оренди з підприємством не укладала, намагається обробляти її самостійно, результати експертизи підтвердили підробку її підпису та що підприємство здійснює самозахват землі. В ньому ж просить не обробляти її земельні ділянки, та повідомляє, що не отримує від підприємства орендну плату, і не збирається її отримувати (лист від 20.03.2017р., показання позивача як свідка);

-27.03.2017р. ПП ВКП «Каро» направило на адресу позивача лист, в якому повідомило, що у разі порушення її прав, вона має звернутися до суду, та що задовольнити її прохання підприємство не може і не буде (лист вих..№127 від 27.03.2017р.);

-24.10.2017року ППВКП «Каро»направило наадресу позивача лист, в якому повідомило про необхідність отримати оренднуплату за2017рік згідно договору від 01.09.2007р.,зареєстрованого 10.03.2010р.та діючогодо 01.12.2020р. Вньому жроз`яснено,що увипадку неотриманняорендної платина протязі10днів,вона буденаправлена наадресу позивачапоштовим переказом (лист вих..№544 від 24.10.2017 року, рекомендоване поштове відправлення штрих код №5630101034501 з відміткою про отримання 28.10.2017р.);

-20.03.2018 року позивачем направлено на адресу ПП ВКП «Каро» лист в якому вона повідомляє останнього, що нею укладено договір оренди землі з іншим орендарем, який пройшов державну реєстрацію 09.11.2017р. З огляду на недійсність додаткових угод, просить звільнити її земельну ділянку і не перешкоджати її використанню (лист від 20.03.2018р., показання позивача як свідка);

-16.04.2018 року ПП ВКП «Каро» направило на адресу позивача лист, в якому повідомило, що договір оренди землі між сторонами пройшов державну реєстрацію разом з додатковою угодою яка є його невід`ємною частиною. (лист вих..№71 від 16.04.2018р.);

-10.08.2018року ППВКП «Каро»на адресупозивача направленіпоштові перекази:на суму3041,29грн. оренднаплата за2016рік згіднодоговору орендиземлі від01.09.2007р.;на суму3237,23грн. оренднаплата за2017рік згідно договору оренди землі від 01.09.2007р. ; Вказані перекази позивачем не отримувалися, були повернуті назад підприємству (бланк «Поштовий переказ» до електронного повідомлення по АТ «Укрпошта» на суму 3237,23 грн.; бланк «Поштовий переказ» до електронного повідомлення по АТ «Укрпошта» на суму 3041,29 грн.; фіскальні чеки АТ «Укрпошта» до цих бланків, показання позивача в якості свідка);

-09.12.2019 року ПП ВКП «Каро» направило на адресу позивача лист, в якому повідомило що відповідно до умов укладеного між сторонами 01.09.2007р. договору орендна плата вноситься в грошовій чи натуральній формі, та з огляду на ненадходження від позивача заяви про бажану форму виплати, в листі було викладено прохання повідомити підприємству про форму орендної плати, реквізити для отримання орендної плати (лист вих..№206 від 09.12.2019 року, рекомендоване поштове відправлення штрих код №5630100239371 з відміткою про отримання 17.12.2019р.);

-17.11.2020 року рішенням Врадіївського районного суду у справі №474/184/20 встановлено, що додаткові угоди до договорів оренди землі від 01.09.2007р., згідно яких внесено зміни до пункту 6 договору Орендна плата та продовжено договори оренди землі від 01.09.2007р. до 01.12.2020р., які були підписані 10.09.2009р. між позивачкою та відповідачем, не пройшли державну реєстрацію, є неукладеними. Та цим же рішенням суду позов ОСОБА_1 до ПП ВКП "Каро", поданий нею до суду у березні 2020 року, про усунення перешкод в користуванні земельними ділянками з №4822380800:03:000:0446 та з №4822380800:03:000:0417, шляхом їх повернення та заборони вчинення будь-яких дій по їх використанню останнім, задоволено (рішення Врадіївського районного суду у справі №474/184/20 від 17.11.2020р., яке набрало законної сили 18.12.2020р.);

-29.12.2020 року ПП ВКП «Каро» направило на адресу позивача лист, в якому повідомило що відповідно до умов укладеного між сторонами 01.09.2007р. договору орендна плата вноситься в грошовій чи натуральній формі, та з огляду на ненадходження від позивача заяви про бажану форму виплати за 2019-2020року, в листі було викладено прохання повідомити підприємству про форму орендної плати, реквізити банківської карти для отримання орендної плати. Також було роз`язнено що у разі неотримання відповіді на лист орендну плату буде відправлено на поштову адресу вказану у договорі (лист вих..№311 від 29.12.2020 року, рекомендоване поштове відправлення штрих код №5630100358567 з описом вкладення, на якому наявна відмітка про отримання, фіскальний чек АТ «Укрпошта»);

-на виконання виконавчого листа №474/184/20 від 28.12.2020 року державним виконавцем 26.03.2021 року складено акт щодо проведення виконавчої дії по усуненню перешкод у користуванні земельною ділянкою зі сторони ПП ВКП «Каро» (акт державного виконавця, показання позивача як свідка);

-нормативна грошова оцінка земельної ділянки площею 1,8270 га (кадастровий номер 4822380800:03:000:0446) станом на 01.06.2020р. становила 34630,42 грн., коефіцієнт індексації нормативної грошової оцінки 1, та земельної ділянки площею 4,47 га (кадастровий номер 4822380800:03:000:0417), станом на 01.06.2020р. становила 157334,30 грн., коефіцієнт індексації нормативної грошової оцінки 1 (витяги із технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки від 01.06.2020р. за №№1444/171-20 та 1413/171-20);

Суд вважає, що між сторонами склалися правовідносини щодо стягнення невиплаченої орендної плати та безпідставно збережених коштів орендної плати за фактичне користування земельними ділянками без належних на те правових підстав.

При прийнятті рішення суд керується:

Правовими висновками Великої Палати Верховного Суду у постанові від 04 грудня 2019 року у справі № 917/1739/17 зазначено, що саме на суд покладено обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. Самостійне застосування судом для прийняття рішення тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу захисту.

Статтею ст. 640 ЦК України, що договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції.

Якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії.

Договір, який підлягає нотаріальному посвідченню або державній реєстрації, є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення або державної реєстрації, а в разі необхідності і нотаріального посвідчення, і державної реєстрації - з моменту державної реєстрації.

Частиною 1 ст. 6 Закону України Про оренду землі № 161-XIV, в редакції, яка була чинною на момент виникнення спірних правовідносин (далі - Закон України Про оренду землі), орендарі набувають права оренди земельної ділянки на підставах і в порядку, передбачених Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим та іншими законами України і договором оренди землі.

Відповідно до ст. 20 Закону України Про оренду землі укладений договір оренди землі підлягає державній реєстрації.

Отже, момент укладення договору, а відтак і початок перебігу строку, за відсутності інших домовленостей сторін про початок його дії, пов`язаний з моментом його державної реєстрації, яка відбулася 10.03.2010 року.

Відповідно дост. 13 Закону України "Про оренду землі",договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

За змістомстатті 15 Закону України "Про оренду землі"(в редакції, яка діяла на час укладення договору оренди в 2007 році) орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату є однією з істотних умов договору оренди землі.

Відповідно до ст. 21 Закону України "Про оренду землі"(в редакції, яка діяла на час укладення договору оренди 28.12.2009 року), орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою.

Частина 1ст.526 ЦК Українипередбачає, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цьогоКодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимогвідповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частиною 1ст.530 ЦК Українивстановлено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Відповідно до ч.ч. 1 та 6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Частиною 4ст. 82 ЦПК України, що обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

За такого, враховуючи, що договори оренди землі між сторонами пройшли державну реєстрацію у березні 2010 року, були укладені строком на сім років, орендна плата у визначеному сторонами розмірі як 3% від вартості земельної ділянки відповідачем позивачу у 2016 та 2017 року виплачена (отримана) не була, доказів про що стороною відповідача не надано, суд вважає, що вимоги ОСОБА_1 про стягнення з відповідача невиплаченої орендної плати у сумі 11517,89 розрахованої за формулою (34630,42грн.+157334,30грн.)*3%*2 роки), підлягають задоволенню. Крім того, незважаючи на кваліфікацію відносин визначену позивачем у позові, суд виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, вважає доцільним застосувати до правовідноси в частині стягнення грошових коштів (невиплаченої орендної плати) за вказані роки вищевказані положення законодавства. Крім того, таке самостійне застосування судом для прийняття рішення цих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмета позову, оскільки в позовній заяві позивачем ставилися вимоги про стягнення з відповідача грошових коштів (орендної плати) саме у розмірі 3% річних від нормативної грошової оцінки землі, розрахованої за формулою, аналогічною формулі зроблених нею розрахунків про стягнення грошових коштів за ст. ст. 368, 1212 ЦК України.

Також при прийнятті рішення суд керується вимогамистатті 1212ЦКУкраїни -особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Ці положення застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Фактичний користувач земельної ділянки, який без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї земельної ділянки зберіг у себе кошти, які мав заплатити за користування нею, зобов`язаний повернути ці кошти власнику земельної ділянки на підставі частини 1статті 1212 ЦК України.

Відтак, недоотримання власником земельної ділянки доходів у вигляді орендної плати є за своїм змістом кондикційними відносинами, які склалися між ним та фактичним користувачем за фактом неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої.

Така позиція викладена Великою Палатою Верховного Суду 23 травня 2018 року у справі № 629/4628/16-ц.

За такого, враховуючи, що рішенням Врадіївського районного суду Миколаївської області у справі №474/184/20 від 17.11.2020р., яке набрало законної сили 18.12.2020р. було встановлено, що додаткові угоди до договорів оренди землі від 01.09.2007р., згідно яких було продовжено договори оренди до 01.12.2020р., що були підписані 10.09.2009 між позивачкою та відповідачем, не пройшли державну реєстрацію, є неукладеними, а самі ж договори оренди землі, згідно їх умов, були укладені строком на 7 років з моменту їх підписання та державної реєстрації, яка відбулася у березні 2010 року, суд приходить до висновку, що відповідач без достатньої правової підстави, протягом 2018-2020 років, користувався належними позивачці земельними ділянками, позивач не отримувала від останнього кошти за їх використання, а тому правовідносини, які склалися між сторонами щодо стягнення коштів за фактичне користування земельною ділянкою у вказаний період є кондикційними, і повинні регулюватися положеннямистатті 1212 ЦК України.

Відповідно доУказу Президента України від 02.02.2002року №92 "Про додаткові заходи щодо соціального захисту селян-власників земельних ділянок та земельних часток/паїв/"одним із пріоритетних завдань пореформеного розвитку аграрного сектора економіки, забезпечення підвищення рівня соціального захисту сільського населення, зокрема шляхом запровадження плати за оренду земельних ділянок сільськогосподарського призначення у розмірі не менше 3 відсотків визначеної відповідно до законодавства вартості земельної ділянки, земельної частки/паю/ та поступового збільшення цієї плати, залежно від результатів господарської діяльності та фінансово-економічного стану орендаря.

Згідно витягів із технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки від 01.06.2020р. за №№1444/171-20 та 1413/171-20 - нормативна грошова оцінка земельної ділянки площею 1,8270 га (кадастровий номер 4822380800:03:000:0446) станом на 01.06.2020р. становила 34630,42 грн., коефіцієнт індексації нормативної грошової оцінки 1, та земельної ділянки площею 4,47 га (кадастровий номер 4822380800:03:000:0417), станом на 01.06.2020р. становила 157334,30 грн., коефіцієнт індексації нормативної грошової оцінки 1.

Виходячи іззазначеного,у зв`язкуіз відсутністюіншої домовленостісторін,неотриманий позивачкоюдохід закористування відповідачемїї земельнимиділянками з 2018 року по 2020рік складає 17276,82 грн. ((34630,42грн.+157334,30грн.)*3%*3років).

Що також узгоджується в вимогами позивача у позовній заяві про стягнення з відповідача грошових коштів (орендної плати) саме у розмірі 3% річних від нормативної грошової оцінки землі, розрахованих нею за аналогічною формулою.

А тому суд вважає, що з відповідача на користь позивача слід стягнути безпідставно збережені кошти орендної плати за фактичне користування земельними ділянками без належних на те правових підстав, у період з 2018 по 2020 рік , - у зазначеній сумі.

При цьому суд вважає, що позивачем не пропущено строк позовної давності за вимогами про стягнення з відповідача грошових коштів за користування її земельними ділянками у період з 2016 по 2018 рік, виходячи з наступного.

Відповідно дост. 256 ЦК Українипозовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно з ч. 4ст. 267 ЦК Українисплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України).

Перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок (ст. 253 ЦК України).

За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1ст. 261 ЦК України).

За приписами ст. 264 цього кодексу перебіг позовної давності переривається вчиненнямособою дії, що свідчитьпро визнаннянею свого боргу або іншого обов`язку. Після переривання перебіг позовної давності починається заново.

Як встановлено під час розгляду справи, відповідачем ПП ВКП «Каро» поштовими переказами у серпні 2018 році на адресу позивача були направлені грошові перекази у вигляді орендної плати за 2016 та 2017 роки за користування належною її земельною ділянкою. В подальшому 2019-2020 роках ним же направлялися на адресу останньої листи про необхідність отримання орендної плати від підприємства.

А тому, суд вважає, що внаслідок вчинення відповідачем таких дій, строк позовної давності перервався у серпні 2018 року, та почався заново, і станом на день звернення позивача з вказаним позовом до суду у квітні 2021р., по вимогам за 2016-2018 роки - не витік.

Щодо вимог позивача про стягнення коштів у сумі 2851,86 грн. за період з 2016 по 2020 рік, - 3% річних за прострочення виконання грошового зобов`язання в порядку ст. 625 ЦК України, то суд вважає що вони задоволенню не підлягають, виходячи з наступного:

Стаття 625 ЦК Українивизначає загальні правила відповідальності за порушення грошового зобов`язання, її дія поширюється на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено спеціальними нормами, що регулюють суспільні відносини з приводу виникнення, зміни чи припинення окремих видів зобов`язань.

Цією статтею регулюються зобов`язальні правовідносини, тобто її дія поширюється на порушення грошового зобов`язання, яке існувало між сторонами до ухвалення рішення суду. При цьому частина п`ятастатті 11 ЦК України, в якій ідеться про те, що у випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов`язки можуть виникати з рішення суду, не дає підстав для застосування положеньстатті 625 ЦК Україниу разі наявності між сторонами деліктних, а не зобов`язальних правовідносин. З рішення суду зобов`язальні правовідносини не виникають, оскільки вони виникають з актів цивільного законодавства, про що й зазначено встатті 11 ЦК України, адже рішення суду лише підтверджує наявність чи відсутність правовідносин і вносить у них ясність та визначеність.

Якщо без достатньої правової підстави набуваються або зберігаються гроші (як готівкові, так і безготівкові), на них нараховуються відсотки згідно зістаттею 536 ЦК Україниз того часу, коли набувач дізнався або повинен був дізнатися про безпідставність набуття або збереження грошових коштів.

У разі стягнення безпідставно набутих чи одержаних грошей нараховуються відсотки відповідно достатті 536 ЦК Україний унеможливлюється стягнення 3% річних від простроченої суми відповідно до частини другоїстатті 625 цього Кодексута інфляційних витрат.

Такі ж висновки містяться у постанові ВСУ у справі №6-2491цс15 від 02.03.2016р.

Вимоги позивача до відповідача про стягнення моральної шкоди в сумі 250000 грн задоволенню також не підлягають, з огляду на наступне.

Згідно ч.1ст. 23 Цивільного кодексу України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Пунктом 5постанови ПленумуВерховного СудуУкраїни від31.03.95року №4«Просудову практикув справахпро відшкодуванняморальної (немайнової)шкоди» обовязковому з`ясуванню при вирішенні справ про відшкодування моральної шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою та протиправними діяннями її заподіювача, та вина останнього в її заподіянні. Зокрема суд повинен зясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або витрат немайнового характеру, за яких, та яких обставин, та якими діями (бездіяльністю) вонизаподіяні, в якій грошовій сумі позивач оцінює заподіяну шкоду та з чого він виходив при цьому.

Вимоги по моральній шкоді позивач обґрунтувала тим, що на її утриманні перебуває дитина-інвалід, яка потребує постійного догляду, однак вона замість того щоб приділяти час дитині змушена була відволікатися на вирішення питань захисту права власності у позасудовий та судовий порядок, що потягло вимушені зміни у її житті. Зазначала, що через неотримання коштів за використання її земельної ділянки, не могла вчасно пройти реабілітацію з дитиною, яка хворіє та є інвалідом дитинства. Це викликало у неї стресовий, істеричний, безпорадній стан, а також потягло моральні страждання і в самої дитини, її родині. Та все це тривало з 2016 по 2020рр.

На підтвердження обставин спричинення моральної шкоди в сумі 250000 грн. неправомірними діями відповідача надала посвідчення про призначення допомоги на дитину-інваліда, довідку про те, що вона здійснює догляд за сином, та рішення суду про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою ПП ВКП «Каро» №474/184/20, листи про звернення до останнього з вимогою повернути земельну ділянку.

Щодо неотримання коштів від ПП ВКП «Каро» за користування земельною ділянкою які направлялися на її адресу поштовими переказами у 2018 році за попередні роки, та не з`явлення до останнього для отримання коштів за землю у 2019-2020 роках, про що підприємством їй також надсилалися листи, позивач послалася, що бажала сама обробляти земельну ділянку, та кошти які пропонувалися підприємством становили 2000 грн., тоді коли її ж односельці за аналогічні земельні ділянки отримували 8000-10000 грн.

З огляду на вищевикладене, суд вважає що позивачем, із посиланням на засоби доказування, не доведені факти завдання їй самої шкоди зі сторони відповідача за визначених нею обставин у межах предмету даного позову, причинного зв`язку між протиправною поведінкою особи, яка завдала моральної шкоди та її результатом, її ж вини.

З огляду на часткове задоволення позову, суд, на підставіст. 141 ЦПК України, вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача витрати по сплаті судового збору пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, - в сумі 278,39 грн.

Керуючись ст.258,259,263-265 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 до Приватного підприємства Виробничо-комерційне підприємство Каро про відшкодування збитків у сумі 28794,71 грн., коштів за прострочення виконання грошового зобов`язання в сумі 2851,86 грн. та стягнення моральної шкоди в сумі 250000 грн., - задовольнити частково.

Стягнути з приватного підприємства «Виробничо - комерційне підприємство Каро (ідентифікаційний код 20892727) на користь ОСОБА_1 (паспорт НОМЕР_1 ) грошові кошти за користування земельними ділянками (кадастрові номери 4822380800:03:000:0446, 4822380800:03:000:0417) в сумі28794(двадцятьвісім тисячсімсот дев`яносточотири)грн.71коп.

Стягнути з приватного підприємства «Виробничо - комерційне підприємство Каро (ідентифікаційний код за ЄДРПОУ 20892727) на користь ОСОБА_1 (паспорт НОМЕР_1 ) судові витрати, - судовий збір в сумі 278,39 грн.

В іншій частині позовних вимог - відмовити.

Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку (безпосередньо до Миколаївського апеляційного суду) рішення суду першої інстанції повністю або частково протягом тридцяти днів з дня його проголошення, або через Врадіївський районний суд Миколаївської області.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення в повному обязі виготовлено 16.09.2022 року

Суддя В.В. Фасій