Ухвала

від 08.09.2022 по справі 365/130/15-к

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа №365/150/15-кГоловуючий у І інстанції: ОСОБА_1 Провадження №11-кп/824/319/2022УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 вересня 2022 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду в складі:

головуючого судді ОСОБА_2

суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

з участю секретаря ОСОБА_5 ,

прокурора ОСОБА_6 ,

обвинуваченого ОСОБА_7 ,

захисника ОСОБА_8 ,

потерпілих ОСОБА_9 , ОСОБА_10 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Київського апеляційного суду з використанням цифрового засобу зв`язку програмного забезпечення «Viber» матеріали кримінального провадження №420141100000000293 по обвинуваченню:

ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживає за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимого,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.286 КК України, за апеляційними скаргами обвинуваченого ОСОБА_7 , прокурора у кримінальному провадженні ОСОБА_11 та потерпілої ОСОБА_9 на вирок Згурівського районного суду Київської області від 18 лютого 2020 року,-

В С Т А Н О В И Л А:

Вироком Згурівського районного суду Київської області від 18 лютого 2020 року ОСОБА_7 визнано винуватим у вчинені злочину, передбаченого ч.2 ст.286 КК України, та призначено покарання у виді позбавлення волі строком на 6 років з позбавленням права керувати транспортними засобами на 3 роки.

На підставі ч.5 ст.72 КК України ОСОБА_7 зараховано в строк відбування покарання строк попереднього ув`язнення з 17.08.2014 по 09.12.2014, з розрахунку один день попереднього ув`язнення за два дні позбавлення волі.

Цивільні позови задоволено частково.

Ухвалено рішення стягнути з обвинуваченого ОСОБА_7 :

-на користь потерпілої ОСОБА_9 в рахунок відшкодування шкоди, завданої злочином 518 541 грн. 78 коп., у тому числі в рахунок відшкодування матеріальної шкоди 18 541 грн. 78 коп. та 500 000 грн. в рахунок відшкодування моральної шкоди;

- на користь потерпілого ОСОБА_10 в рахунок відшкодування шкоди, завданої злочином 817 663 грн., у тому числі в рахунок відшкодування матеріальної шкоди 287 663 грн. та моральної шкоди в розмірі 500 000 грн., заподіяної внаслідок смерті малолітнього сина, а також 30 000 грн. в рахунок відшкодування моральної шкоди, заподіяної внаслідок отримання тілесних ушкоджень.

- на користь цивільного позивача ОСОБА_12 , власниці автомобіля «Honda Accord» д.н.з. НОМЕР_1 , стягнуто 226 016 грн. 40 коп. в рахунок відшкодування матеріальної шкоди, завданої злочином.

По справі вирішено питання про речові докази і судові витрати.

За вироком суду ОСОБА_7 визнаний винуватим у порушенні Правил дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило смерть потерпілого та тілесні ушкодження середньої тяжкості іншому потерпілому, тобто у вчинені злочину, передбаченого ч.2 ст.286 КК України.

За встановлених судом обставин ОСОБА_7 16.08.2014 о 21 годині, перебуваючи в стані алкогольного сп`яніння, керуючи автомобілем «Mercedes-Benz-Sprinter» д.н.з. НОМЕР_2 та рухаючись по вулиці Першотравневій в селі Аркадіївка Згурівського району Київської області, допустив порушення вимог п.16.11 та знаку пріоритету 2.1 Правил дорожнього руху України, не надав дорогу автомобілю «Honda Accord» д.н.з. НОМЕР_1 під керуванням водія ОСОБА_10 , який рухався по вулиці Лесі Українки в с.Аркадіївка Згурівського району Київської області, яка є головною дорогою, в напрямку смт.Згурівка Київської області, та допустив зіткнення транспортних засобів.

Внаслідок зіткнення водій автомобіля «Honda Accord» ОСОБА_10 отримав тілесні ушкодження середньої тяжкості, а пасажир зазначеного автомобіля малолітній ОСОБА_13 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , отримав тілесні ушкодження, від яких загинув на місці.

В поданій апеляційній скарзі зі змінами обвинувачений ОСОБА_7 просить змінити вирок суду та пом`якшити призначене йому покарання, зменшити суму коштів, стягнутих судом на відшкодування потерпілим завданої моральної шкоди.

В обґрунтування апеляційних вимог обвинувачений посилається на те, що суд першої інстанції при розгляді даного кримінального провадження проявив явну упередженість в своїх висновках, оскільки неправильно оцінив правову позицію обвинуваченого щодо визнання ним винуватості у вчиненому кримінальному правопорушенні.

Зазначає, що він свою вину у вчиненому він визнає частково, а саме не оспорює факт перебування в стані алкогольного сп`яніння та вчинення дорожньо-транспортної пригоди з його вини, внаслідок чого потерпілий ОСОБА_10 отримав тілесні ушкодження середнього ступеню тяжкості.

В той же час, на переконання апелянта, саме порушення потерпілим ОСОБА_10 пунктів 2.3, 21.11 Правил дорожнього руху України перебуває у причинно-наслідковому зв`язку із настанням смерті ОСОБА_13 , оскільки автомобіль потерпілого не був обладнаний дитячим кріслом.

Також обвинувачений зазначає, що намагався домовитись з потерпілими і відшкодувати завдані збитки, однак потерпілий ОСОБА_13 відмовився отримувати грошові кошти, у тому числі поштовим переказом.

Ці обставини обвинувачений вважає такими, що пом`якшують його покарання і не були враховані судом першої інстанції при призначенні покарання.

Крім цього обвинувачений зазначає, що він страждає на ряд хронічних захворювань. Також просить врахувати, що 03.04.2020 він внаслідок пожежі отримав опіки площею 55% 2Б-3 стадії та продовжує проходити курс лікування, в зв`язку з чим йому встановлена І група інвалідності. За таких обставин поміщення його до місць позбавлення волі дасть результат не перевиховання, а приречення його на смерть у зв`язку із відсутністю належної медичної допомоги в установах відбування покарання.

З огляду на наведені ним додаткові обставини, що пом`якшують його покарання, та з урахуванням даних про його особу, а саме стан здоров`я, вважає, що його виправлення можливе без ізоляції від суспільства.

Також вважає, що суд першої інстанції неправильно вирішив цивільні позови, оскільки сума стягнутих коштів в рахунок відшкодування моральної шкоди на користь потерпілих є надмірно великою і не відповідає вимогам розумності, виваженості та справедливості.

За результатами апеляційного розгляду обвинувачений просить вирок суду змінити в частині призначеного покарання. Призначити йому за ч.2 ст.286 КК України покарання у виді позбавлення волі строком на 4 роки. На підставі ст.75 КК України звільнити його від призначеного покарання з випробуванням з іспитовим строком 2 роки. В частині цивільних позовів просить зменшити розмір моральної шкоди, яка підлягає відшкодуванню, як потерпілому ОСОБА_10 , так і потерпілій ОСОБА_9 , визначивши її у розмірі по 150000 грн. на кожного потерпілого.

В поданій апеляційній скарзі прокурор у кримінальному провадженні, не оспорюючи доведеність винуватості обвинуваченого та кваліфікацію його дій за ч.2 ст.286 КК України, вважає вирок суду в частині призначеного покарання незаконним у зв`язку із невідповідністю призначеного покарання ступеню тяжкості вчиненого злочину та особі обвинуваченого, внаслідок м`якості.

В обґрунтування апеляційних вимог посилається на те, що при призначенні обвинуваченому покарання судом першої інстанції не враховано, що обвинувачений як у ході досудового розслідування, так і під час судового розгляду своєї вини не визнав, у вчиненому не розкаявся та не сприяв органу досудового розслідування і суду у встановленні об`єктивної істини у кримінальному провадженні.

Крім цього, судом не враховано, що наслідки даного злочину, а саме смерть малолітнього потерпілого ОСОБА_13 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , є тяжкими та незворотними. Згідно з позицією, викладеною у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 у справі № 439/397/17, позбавлення життя людини є наслідком, що має незворотній характер. У випадку вчинення кримінального правопорушення зі смертельними наслідками, потерпілого в кримінально-правовому розумінні на момент вирішення питання про відшкодування шкоди фізично вже не існує. Втрата життя людини, яке відповідно до статті 3 Конституції України визнається і Україні найвищою соціальною цінністю та є особливим об`єктом кримінально-правової охорони, не підлягає відшкодуванню. Життя людини не може бути відновлене через незворотність смерті.

Вважає, що наведені обставини та небажання ставати на шлях виправлення свідчать про підвищену суспільну небезпечність ОСОБА_7 , а тому призначене судом покарання є недостатнім для виправлення обвинуваченого та попередження вчинення ним нових злочинів.

За результатами апеляційного розгляду прокурор просить скасувати вирок в частині призначеного покарання та ухвалити новий вирок, яким призначити ОСОБА_7 за ч.2 ст.286 КК України покарання у виді позбавлення волі строком на 8 років з позбавленням права керування транспортними засобами на 3 роки.

В поданій апеляційній скарзі потерпіла ОСОБА_9 також просить скасувати вирок в частині призначеного покарання у зв`язку з неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність та невідповідністю призначеного покарання ступеню тяжкості вчиненого злочину і особі обвинуваченого, внаслідок м`якості.

В обґрунтування апеляційних вимог зазначає, що судом першої інстанції в достатній мірі не було враховано ступінь тяжкості і суспільну небезпечність вчиненого злочину, не надано об`єктивної оцінки особі обвинуваченого, його ставленню до дорожньо-транспортної пригоди та її наслідків.

Зокрема, просить врахувати, що обвинувачений під час досудового розслідування та судового розгляду заперечував свою причетність до вчинення дорожньо-транспортної пригоди та її наслідків, намагався затягувати судовий розгляд з метою уникнення кримінальної відповідальності та покарання за вчинений злочин. Крім цього, під час досудового розслідування після заміни запобіжного заходу на домашній арешт ОСОБА_7 певний час переховувався від органу досудового розслідування, у зв`язку з чим був оголошений у розшук; під час судового розгляду стороною захисту заявлялося ряд клопотань про недопустимість доказів щодо перебування обвинуваченого на момент ДТП в стані алкогольного сп`яніння та інших доказів, які не на користь обвинуваченого, у тому числі щодо обставин проведення слідчих експериментів, під час яких ОСОБА_7 відмовлявся приймати активну участь у встановленні обставин ДТП, які були важливими для прийняття правильного рішення у цій справі.

Зазначає, що не зважаючи на тривалий час, який пройшов з дня ДТП, яка сталася 16.08.2014 року, обвинувачений не відшкодував потерпілим завдану матеріальну та моральну шкоду, не висловив потерпілим людського співчуття та байдуже ставився до потерпілої, як до матері, яка втратила свою дитину.

Вважає, що позитивна характеристика обвинуваченого та відсутність у нього судимості не є достатніми правовими підставами для призначення судом надмірно м`якого покарання.

За результатами апеляційного розгляду просить скасувати вирок в частині призначеного покарання та ухвалити новий вирок, яким призначити ОСОБА_7 за ч.2 ст.286 КК України покарання у виді позбавлення волі строком на 8 років з позбавленням права керування транспортними засобами на 3 роки. В решті вирок суду залишити без змін.

Заслухавши суддю - доповідача, пояснення обвинуваченого ОСОБА_14 та його захисника ОСОБА_8 , якіпідтримали апеляційну скаргу обвинуваченого зі змінами та заперечували проти поданих апеляційних скарг прокурора і потерпілої; прокурора, який підтримав апеляційні скарги прокурора у кримінальному провадженні та потерпілої і просив їх задовольнити; потерпілої ОСОБА_9 на підтримку своєї апеляційної скарги та скарги прокурора; потерпілого ОСОБА_10 , який заперечував проти апеляційної скарги обвинуваченого, щодо апеляційних скарг прокурора і потерпілої покладався на розсуд суду, перевіривши матеріали кримінального провадження, проаналізувавши апеляційні доводи, провівши судові дебати та заслухавши останнє слово обвинуваченого, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги учасників провадження не підлягають задоволенню, з наступних підстав.

Відповідно до положень ч.1 ст.404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Відповідно до вимог ст.370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим та вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом.

Як вбачається із матеріалів кримінального провадження, висновки суду першої інстанції про доведеність винуватості ОСОБА_7 у порушенні Правил дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило смерть потерпілого та тілесні ушкодження середньої тяжкості іншому потерпілому, є обґрунтованими, відповідають фактичним обставинам справи і підтверджуються наявними у справі доказами у їх сукупності, які перевірялися судом в ході судового слідства і обгрунтовано покладені в основу вироку.

Зокрема судом встановлено, що дії обвинуваченого ОСОБА_7 , як водія автомобіля «Mercedes», який мав надати перевагу в русі автомобілю «Honda» під керуванням ОСОБА_10 , не відповідали вимогам п. 16.11 та знаку пріоритету 2.1 ПДР України.

В даній дорожній обстановці водій ОСОБА_7 , рухаючись по другорядній дорозі та наближаючись до перехрестя нерівнозначних доріг, повинен був керувати автомобілем таким чином, щоб не змусити водія ОСОБА_10 , що рухався по головній дорозі, змінити режим руху. Всупереч п.16.11 та знаку пріоритету 2.1 ПДР України, обвинувачений ОСОБА_7 не надав перевагу в русі автомобілю, що рухався по головній дорозі, виїхав на перехрестя, в межах проїзної частини головної дороги, та допустив зіткнення з автомобілем, що рухався по головній дорозі під керуванням потерпілого ОСОБА_10 .

Невиконання обвинуваченим ОСОБА_7 вимог п.16.11 та знаку пріоритету 2.1 ПДР України знаходиться у прямому причинному зв`язку із настанням наслідків у вигляді смерті малолітнього ОСОБА_13 та заподіянням середньої тяжкості тілесних ушкоджень потерпілому ОСОБА_10 .

З такими висновками погоджується і колегія суддів.

Серед інших доказів, суд в обґрунтування винуватості ОСОБА_7 у вчиненні інкримінованого злочину послався на висновк судово-медичної експертизи трупа ОСОБА_13 за №120 від 09.09.2014, яким встановлено, що смерть ОСОБА_13 настала від відкритої черепно-мозкової травми з крововиливами під оболонки та в речовину головного мозку, переломом кісток склепіння та основи черепа. Виявлені тілесні ушкодження прижиттєві, утворились незадовго до настання смерті від дії тупого предмету (предметів) або при ударі об такий (такі), якими могли бути виступаючі частини салону автомобіля за умови до дорожньо-транспортної пригоди; стосовно до живих осіб відносяться до категорії тяжких тілесних ушкоджень за ознакою небезпеки для життя та знаходяться в прямому причинному зв`язку з настанням смерті (а.с.24-28 т.2).

Судом також проаналізовано дії водія ОСОБА_10 та встановлено, що за даних дорожніх умов водій ОСОБА_10 повинен був діяти у відповідності до пунктів 12.2, 12.3, 12.4 ПДР України. При цьому судом встановлено, що в даній дорожній обстановці, з урахуванням швидкості, з якими рухались автомобілі учасники ДТП, розташування автомобіля «Honda» на головній дорозі в своїй чи зустрічній смузі руху, невиконання водієм автомобіля «Honda» вимог пунктів. 12.2, 12.3, 12.4 ПДР України, не мають значення для оцінки дій обвинуваченого ОСОБА_7 та не створюють умов, за яких він не мав би можливості виконати вимоги дорожнього знаку 2.1. та пункту 16.11 ПДР України.

Цим самим спростовуються наведені в апеляційній скарзі доводи обвинуваченого про те, що саме порушення потерпілим ОСОБА_10 пунктів 2.3, 21.11 Правил дорожнього руху України перебуває у причинно-наслідковому зв`язку із настанням смерті ОСОБА_13 , оскільки автомобіль потерпілого не був обладнаний дитячим кріслом.

Колегія суддів також погоджується з призначеним ОСОБА_7 покаранням, з огляду на наступне.

За приписами ст.50 КК Українипокарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні злочину, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого. Покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого, та запобігання вчиненню нових злочинів як засудженим, так і іншими особами.

Відповідно до положень ст.65 КК України суд призначає покарання у межах, установлених у санкції статті (частини статті) Особливої частини цього Кодексу, що передбачає відповідальність за вчинений злочин; відповідно до положень Загальної частини цього Кодексу; враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне та достатнє для її виправлення та попередження вчинення ним нових злочинів. Виходячи з указаної мети і принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного, які підлягають обов`язковому врахуванню. Під час вибору покарання мають значення обставини, які його пом`якшують і обтяжують, відповідно до положень статей66,67 КК України. Дотримання загальних засад призначення покарання є гарантією обрання винній особі необхідного й доцільного заходу примусу, яке би ґрунтувалося на засадах законності, гуманізму, індивідуалізації та сприяло досягненню справедливого балансу між правами і свободами людини та захистом інтересів держави й суспільства.

Загальні засади призначення покарання наділяють суд правом вибору однієї із форм реалізації кримінальної відповідальності - призначити покарання або звільнити від покарання чи від його відбування, завданням якої є виправлення та попередження нових злочинів. Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного, обставин, що впливають на покарання.

Призначаючи обвинуваченому ОСОБА_7 покарання за ч.2ст.286 КК України, суд першої інстанції врахував характер та ступінь тяжкості вчиненого ним кримінального правопорушення, який згідно ст.12 КК України відноситься до категорії тяжких злочинів, дані про особу винного, який раніше не судимий, на обліку лікарів нарколога та психіатра не перебуває, вживав заходів для відшкодування шкоди (а.с.1-6 т.5), має позитивні характеристики, надані стороною захисту (а.с.73 т.3; а.с.3, 5, 6, 7, 8, 9-11, 18, 19 т.6), а також негативні характеристики, надані потерпілими (а.с.78-80 т.3).

Обставиною, яка обтяжує покарання обвинуваченого, суд визнав вчинення злочину в стані алкогольного сп`яніння. Обставин, що пом`якшують покарання, судом не встановлено.

Судом першої інстанції також враховано позицію потерпілих ОСОБА_9 та ОСОБА_10 , які наполягали на призначення обвинуваченому реального покарання у виді позбавлення волі.

В суді апеляційної інстанції обвинуваченим ОСОБА_7 надано додаткові дані про його стан здоров`я та наявність позитивних характеристик від Згурівської селищної ради Броварського району Київської області та начальника ІНФОРМАЦІЯ_3 (а.с.236-237, 238-239, 240-241 т.15; а.с.1 т.16). Згідно виписки з медичної картки амбулаторного хворого ОСОБА_7 , він є інвалідом І групи, страждає на ряд хронічних захворювань. Також 03.04.2020 ОСОБА_7 отримав опіки площею 50% 2Б-3 стадії та продовжує проходити курс лікування (а.с.2-12 з фотокартками т.16).

З урахуванням всіх обставин справи, даних про особу обвинуваченого, колегія суддів вважає, що судом обґрунтовано та на законних підставах призначено ОСОБА_7 покарання у виді 6 років позбавлення волі, з позбавленням права керувати транспортними засобами на 3 роки, тобто в межах санкції частини 2 статті 286 КК України, з його реальним відбуванням, яке в даному випадку є необхідним та достатнім для його виправлення та попередження вчинення ним нових кримінальних правопорушень.

Не спростовується такий висновок суду й обставинами, на які посилається обвинувачений у своїй апеляційній скарзі зі змінами, в обґрунтування підстав для звільнення його від відбування призначеного основного покарання з випробуванням.

Згідно положень статті 75 КК України якщо суд, крім випадків засудження за корупційне кримінальне правопорушення, кримінальне правопорушення, пов`язане з корупцією, порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керували транспортними засобами у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебували під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п`яти років, враховуючи тяжкість кримінального правопорушення, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.

З огляду на те, що ОСОБА_7 засуджений за порушення Правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керували транспортними засобами у стані алкогольного сп`яніння, законних підстав для застосування до ОСОБА_7 положень ст.75 КК України та звільнення від відбування покарання з випробуванням колегія суддів не вбачає.

При цьому, колегія суддів вважає, що саме по собі часткове визнання обвинуваченим своєї провини на час апеляційного провадження не вказує на те, що його зізнання стало результатом усвідомлення вчиненого та щирого каяття і свідчить про рішучість стати на шлях виправлення, самоосуд свого вчинку.

Щире каяття є відвертою негативною оцінкою винуватою особою своєї злочинної поведінки, визнанням тих обставин, які їй ставляться в провину, має характеризувати її поведінку після вчинення злочину, але з позицій психологічної переорієнтації суб`єкта, який дійсно засуджує свій вчинок, визнає його антигромадський характер і готовий нести відповідальність (висновок, викладений у постанові колегії суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду від 25.09.2019 по справі № 509/4910/17).

Часткове визнання ОСОБА_7 своєї вини під час апеляційного розгляду, відсутність вибачення перед потерпілими, у тому числі під час апеляційного розгляду, через більш ніж вісім років після вчинення ДТП, свідчить про відсутність у нього щирого жалю з приводу скоєного та осуду своїх протиправних дій, тобто про відсутність ознак щирого каяття.

Колегія суддів також враховує, що хоча кримінальне правопорушення ОСОБА_7 вчинив з необережності, однак, відповідно до ст. 12 КК України воно належить до тяжких, і внаслідок таких протиправних дій настала смерть малолітнього потерпілого ОСОБА_13 , а потерпілий ОСОБА_10 отримав тілесні ушкодження середньої тяжкості. Тяжкі наслідки у виді смерті людини є непоправними і не можуть бути компенсовані відшкодуванням шкоди у матеріальному виразі. При цьому, стан здоров`я та позитивні характеристики ОСОБА_7 не зменшують суспільної небезпечності як його самого, так і вчиненого ним кримінального правопорушення.

Разом з цим, судом першої інстанції взято до уваги намагання ОСОБА_7 частково відшкодувати потерпілим завдану шкоду, шляхом направлення поштових грошових переказів, які в свою чергу потерпілі не отримували, на цю обставину посилається і обвинувачений в своїй апеляційній скарзі зі змінами. Проте, колегія суддів вважає такі посилання безпідставними, оскільки у обвинуваченого було достатньо часу протягом восьми років з моменту початку досудового розслідування, під час судового та апеляційного розглядів для відшкодування завданої шкоди потерпілим, зокрема в тій частині вимог цивільних позовів, яка ним не заперечувалась в суді апеляційної інстанції.

Разом з цим колегія суддів не вбачає законних підстав для призначення ОСОБА_7 більш суворого покарання, а саме у максимальні межі, визначеній санкцією частини 2 статті 286 КК України, як про це просять у апеляційних скаргах прокурор та потерпіла ОСОБА_9 .

Що стосується апеляційних доводів обвинуваченого про зменшення суми моральної шкоди, яка підлягає стягненню з нього на користь потерпілих, то колегія суддів вважає їх не обґрунтованими у зв`язку із наступним.

Відповідно до ст. 128 КПК, особа, якій кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням завдано майнової та/або моральної шкоди, має право під час кримінального провадження до початку судового розгляду пред`явити цивільний позов до підозрюваного, обвинуваченого або до фізичної чи юридичної особи, яка за законом несе цивільну відповідальність за шкоду, завдану діяннями підозрюваного, обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння.

Із законодавчого визначення слідує, що під моральною шкодою необхідно розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Задовольняючи цивільні позови частково, суд першої інстанції ухвалив рішення про стягнення з обвинуваченого ОСОБА_7 моральної шкоди на користь потерпілої ОСОБА_9 в розмірі 500 000 грн.; на користь потерпілого ОСОБА_10 в розмірі 500 000 грн., заподіяної внаслідок смерті малолітнього сина, та 30 000 грн. моральної шкоди, заподіяної внаслідок отримання тілесних ушкоджень.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що такий розмір моральної шкоди відповідає характеру, обсягу та тривалості моральних страждань, яких зазнали потерпілі внаслідок смерті їх малолітньої дитини, а також потерпілий ОСОБА_10 внаслідок отриманих ним тілесних ушкоджень середньої тяжкості.

Відповідно до роз`яснень, що містяться в постанові Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» (зі змінами, внесеними постановами від 25.05.2001 та 27.02.2009), розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого - спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому, суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2019 року у справі №461/8496/15-ц суд зазначив, що розглядаючи позови про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, слід враховувати вимоги статей 1166, 1187 ЦК України, відповідно до яких шкода, завдана особі чи майну фізичної або юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її завдала. Обов`язок відшкодувати завдану шкоду виникає у її завдавача за умови, що дії останнього були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв`язок та є вина зазначеної особи, а коли це було наслідком дії джерела підвищеної небезпеки, - незалежно від наявності вини.

З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що розмір визначених судом сум моральної шкоди, яка підлягають стягненню з ОСОБА_7 на користь потерпілих ОСОБА_9 та ОСОБА_10 , відповідає вимогам розумності та справедливості.

З огляду на те, що оскаржуваний вирок суду є законним, обґрунтованим та вмотивованим, колегія суддів залишає його без змін, а апеляційні скарги учасників провадження без задоволення.

Керуючись ст.ст.376, 404, 405, 407, 418, 419 КПК України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Вирок Згурівського районного суду Київської області від 18 лютого 2020 року, ухвалений щодо ОСОБА_7 , залишити без змін, а апеляційні скарги обвинуваченого ОСОБА_7 , прокурора у кримінальному провадженні ОСОБА_11 та потерпілої ОСОБА_9 без задоволення.

Ухвала суду може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного суду протягом трьох місяців з дня її проголошення судом апеляційної інстанції.

Судді:

ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4