Рішення

від 21.09.2021 по справі 753/11525/19

ДАРНИЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ДАРНИЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.КИЄВА

справа № 753/11525/19

провадження № 2/753/874/21

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"22" вересня 2021 р. Дарницький районний суд м. Києва у складі головуючого судді Трусової Т. О. з секретарями судового засідання Кирик К. С., Кримчук Я. Р. за участі: представника позивача ОСОБА_1 , відповідача ОСОБА_2 , представника відповідача ОСОБА_3 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_2 , ОСОБА_2 , товариства з обмеженою відповідальністю «Гравіс Сервіс Груп», треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Легкобит Станіслав Олександрович, Департамент з питань реєстрації виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), про визнання майна об`єктом спільної сумісної власності подружжя, визнання недійсним та скасування рішення загальних зборів та акту приймання-передачі майна, скасування рішень та записів про право власності, витребування майна у спільну власність сторін, поділ майна,

В С Т А Н О В И В:

І. Вимоги позову та стислий виклад позицій учасників справи.

У червні 2019 р. ОСОБА_4 (далі також - ОСОБА_4 , позивачка) звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 (колишнього чоловіка, далі також - ОСОБА_2 , відповідач 1) та ОСОБА_2 (батька колишнього чоловіка, далі також - ОСОБА_2 , відповідач 2) та товариства з обмеженою відповідальністю «Гравіс Сервіс Груп» (далі - ТОВ «Гравіс Сервіс Груп», товариство, відповідач 3) про визнання об`єктом спільної сумісної власності подружжя квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 (далі також - спірна квартира, спірне майно), визнання недійсним та скасування рішення загальних зборів ТОВ «Гравіс Сервіс Груп» в частині формування статутного капіталу за рахунок майнового внеску - вищевказаної квартири, та акту приймання-передачі майна, скасування рішень та записів про право власності ТОВ «Гравіс Сервіс Груп» та відповідача 2 на вищевказану квартиру, витребування квартири у спільну власність позивача та відповідача 1, поділ квартири в рівних частках.

На обґрунтування позову вказала, що спірна квартира була набута нею та відповідачем 1 під час їх шлюбу за рахунок спільних коштів подружжя і незаконно, без її згоди, передана відповідачем 1 як внесок до статутного капіталу ТОВ «Гравіс Сервіс Груп», а в подальшому відчужена на користь відповідача 2, який є батьком відповідача 1.

Вимоги позову мотивовані тим, що позивачка як законний володілець спірної квартири, яка вибула з її володіння у незаконний спосіб та не з її волі, має право на захист свого права шляхом витребування майна з чужого незаконного володіння.

Відповідач 1 в особі представника ОСОБА_3 позов не визнав та мотивував свої заперечення тим, що зміст позовної заяви не відповідає вимогам статті 175 ЦПК України, позивачкою обрано невірний спосіб захисту порушених прав, а вимоги позову надумані, не підтверджені доказами та суперечать дійсним обставинам і юридичним фактам.

Вказав, що у позовній заяві не викладені обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги про витребування майна у спільну власність, не зазначені правові підстави поновлення прав позивача у заявлений спосіб, не визначено характер позову та не окреслено його предмет, не зазначені докази, що підтверджують наведені обставини, а перехід та оформлення права власності на спірну квартиру за ТОВ «Гравіс Сервіс Груп» та відповідачем 2 було здійснено у повній відповідності до Законів України «Про нотаріат» та «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Відповідач 2, будучи належним чином повідомленим про місце, час та дату розгляду справи, в судове засідання не з`явився, правом на подання відзиву не скористався.

Відповідач ТОВ «Гравіс Сервіс Груп» про день, час та місце розгляду справи повідомлялось у встановленому законом порядку за адресою його місцезнаходження згідно з Єдиним державним реєстром юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, проте проте усі поштові відправлення повернулися без вручення з відмітками «адресат відсутній за вказаною адресою», «не розшуканий», «не знаходиться».

Від приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Легкобита Станіслава Олександровича (далі також - приватний нотаріус Легкобит С. О.) надійшли пояснення щодо позову, однак ураховуючи, що відсутні підтвердження надіслання цих пояснень іншим учасникам справи, суд не бере їх до уваги (т. 1 а.с.176-177).

Департамент з питань реєстрації виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) надав письмові пояснення щодо позову та просив розглянути справу за відсутності його представника (т. 1 а.с. 129-132).

ІІ. Рух справи, заяви (клопотання) учасників справи та процесуальні дії суду.

Ухвалою від 29.08.2019 суд відкрив провадження у справі, призначив справу до розгляду в порядку загального позовного провадження в підготовче засідання, встановив відповідачам строк на подання відзиву та за клопотанням позивачки витребував докази (т. 1 а.с. 40-43).

04.11.2019 від представника відповідача 1 надійшла апеляційна скарга на ухвалу про відкриття провадження у справі (т. 1 а.с. 49-53).

22.11.2019 від Департаменту з питань реєстрації виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) надійшли витребувані судом копії документів реєстраційної справи № 681707580000 (т. 1 а.с. 118-128).

25.11.2019 від Департаменту з питань реєстрації виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) надійшли пояснення щодо позову (т. 1 а.с. 129-135).

28.11.2019 справу було передано до Київського апеляційного суду для розгляду апеляційної скарги представника відповідача 1 на ухвалу про відкриття провадження у справі (т. 1 а.с. 58-59).

Постановою Київського апеляційного суду від 22.01.2020 апеляційну скаргу представника відповідача 1 залишено без задоволення, а ухвалу Дарницького районного суду м. Києва від 29.08.2019 - без змін (т. 1 а.с. 102-103).

04.02.2020 справа повернулась з Київського апеляційного суду, підготовче засідання у справі було призначене на 30.04.2020 (т. 1 а.с. 142, 143).

27.04.2020 від представника позивачки надійшла заява про забезпечення позову шляхом накладення арешту на спірну квартиру (т. 1 а.с. 153-158).

Ухвалою суду від 28.04.2020 вжито заходи забезпечення позову - накладено арешт на квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 (т. 1 а.с. 159-161).

Постановою Київського апеляційного суду від 08.07.2020 апеляційну скаргу відповідача 2, до якої приєднався відповідач 1, на ухвалу про забезпечення позову залишено без задоволення, а ухвалу Дарницького районного суду м. Києва від 28.04.2020 - без змін (виділені матеріали, а.с. 118-125).

30.04.2020 від представника відповідача 1 надійшло клопотання про відкладення розгляду справи, яке суд задовольнив та відклав підготовче засідання на 21.08.2020 (т. 1 а.с. 163, 164).

22.06.2020 від приватного нотаріуса Легкобита С. О. надійшли пояснення щодо позову та витребувані судом докази (т. 1 а.с. 176-209).

21.08.2020 від представника відповідача 1 надійшов відзив на позовну заяву (т. 1 а.с. 218-221).

В підготовчому засіданні 21.08.2020 суд прийняв до розгляду відзив на позовну заяву та пояснення щодо позову Департаменту з питань реєстрації виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), відмовив у прийнятті до розгляду пояснень приватного нотаріуса Легкобита С. О., закрив підготовче провадження та призначив справу до розгляду по суті в судовому засіданні 26.11.2020 (т. 1 а.с. 227).

09.11.2020 від представника відповідача 1 надійшла заява про відвід судді Трусової Т. О. (т. 1 а.с. 234-238).

Ухвалою судді від 11.11.2020 відвід визнано необґрунтованим та матеріали справи передано для вирішення питання про відвід іншим суддею (т. 1 а.с. 240-241).

Ухвалою судді Заставенко М. О. від 17.11.2020 відмовлено у задоволенні заяви представника відповідача про відвід судді (т. 1 а.с. 244-245).

23.11.2020 від представника відповідача 1 надійшла заява про відвід судді Трусової Т. О. з підстав конфлікту інтересів разом з копією позовної заяви з вимогами до Трусової Т. О. про зобов`язання при розгляді справи керуватися завданням цивільного судочинства (т. 3 а.с. 1-4, 5-9).

26.11.2020 від відповідача 2 надійшло клопотання про відкладення розгляду справи (т. 3 а.с. 11).

26.11.2020 від представника відповідача 1 надійшли клопотання про залишення позову без руху та про повернення позовної заяви в частині вимог про витребування квартири у спільну власність колишнього подружжя та визнання за кожним з них права власності на Ѕ її частину (т. 3 а.с. 12-14, 15-16).

В судовому засіданні 26.11.2020 суд постановив ухвалу про визнання дій представника відповідача 1 по поданню заяви про відвід судді зловживанням процесуальними правами, залишення заяви про відвід без розгляду, відмову у задоволенні клопотань про залишення позову без руху та про повернення позовної заяви та відклав розгляд справи на 24.03.2021 (т. 3 а.с. 17, 18-21).

24.03.2021 від представника відповідача 1 надійшли клопотання про закриття провадження у справі та про відкладення розгляду справи, останнє з яких суд задовольнив та відклав розгляд справи на 30.03.2021 (т. 3 а.с. 29-30, 31-33, 34).

29.03.2021 від представника позивачки надійшли пояснення щодо клопотання представника відповідача 1 про закриття провадження у справі (т. 3 а.с. 41-42).

В судовому засіданні 30.03.2021 відмовлено у задоволенні клопотань представника відповідача 1 про закриття провадження у справі та про відкладення розгляду справи, заслухано вступну промову представника позивачки, оголошено короткий зміст відзиву на позовну заяву і пояснень третьої особи, досліджено письмові докази та оголошено перерву в судовому засіданні до 06.04.2021 (т. 3 а.с. 45).

05.04.2021 від відповідача 2 надійшла заява про відвід судді Трусової Т. О. (т. 3 а.с. 55-58).

Ухвалою судді від 05.04.2021 відвід визнано необґрунтованим та матеріали справи передано для вирішення питання про відвід іншим суддею (т. 3 а.с. 59-60).

Ухвалою судді Котвицького В. Л. від 22.04.2021 відмовлено у задоволенні заяви відповідача 2 про відвід судді (т. 3 а.с. 72-73).

07.07.2021 від представника позивачки надійшли пояснення з приводу законодавчих змін, які відбулися після відкриття провадження у справі (т. 3 а.с. 76-80).

13.09.2021 від представника відповідача 1 надійшли письмові пояснення щодо позову (т. 3 а.с. 87-90).

15.09.2021 від представника позивачки надійшли письмові пояснення на спростування доводів представника відповідача 1 до позову (т. 3 а.с. 101-104).

В судовому засіданні 15.09.2021 заслухано вступну промову представника відповідача 1 та його клопотанням оголошено перерву до 22.09.2021 (т. 3 а.с. 105).

В судовому засіданні 22.09.2021 заслухано пояснення відповідача 1, виступи учасників справи у судових дебатах та оголошено вступну та резолютивну частини рішення (т. 3 а.с. 115-116).

ІІІ. Фактичні обставини, встановлені судом.

З 05.05.2012 ОСОБА_2 (відповідач 1) та ОСОБА_4 перебували у зареєстрованому шлюбі, який було розірвано рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 07.03.2018 (т. 1 а.с. 18, 20).

В період шлюбу сторони набули у власність трикімнатну квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 95 кв.м., жилою площею 52,9 кв.м., зареєстровану за відповідачем 1 на підставі свідоцтва про право власності, серія та номер: НОМЕР_1 , виданого 16.07.2015, видавник: Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції у м. Києві, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 681707580000 (т. 1 а.с. 15-16).

22.02.2017 відбулися загальні збори учасників ТОВ «Гравіс Сервіс Груп», на яких були прийняті рішення про створення цього товариства та визначення його місцезнаходження, визначення його єдиним учасником (засновником) ОСОБА_2 (відповідача 1), формування статутного капіталу в розмірі 862 500 грн за рахунок майнового внеску - квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , затвердження статуту та призначення ОСОБА_6 на посаду директора (т. 1 а.с. 184).

22.06.2017 приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Легкобит С. О., виконуючи функції державного реєстратора, зареєстрував право власності на спірну квартиру за ТОВ «Гравіс Сервіс Груп», індексний номер рішення: 35884258 (т. 1 а.с. 199).

Згідно з внесеними до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відомостями підставою для проведення цієї реєстраційної дії послугували: акт приймання-передачі майна в статутний капітал ТОВ «Гравіс Сервіс Груп» від 28.02.2017, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Ситницькою Т. О. за реєстровими номерами 138, 139 (т. 1 а.с. 205); протокол загальних зборів ТОВ «Гравіс Сервіс Груп» № 1 від 22.06.2017; статут ТОВ «Гравіс Сервіс Груп» (т. 1 а.с. 178-183); витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, серія та номер: 40742779, виданий 16.07.2015, видавник: Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції у м. Києві (т. 1 а.с. 192).

Рішенням загальних зборів ТОВ «Гравіс Сервіс Груп» від 17.07.2017 директору товариства ОСОБА_6 надано дозвіл на відчуження спірної квартири за суму, не менше 862 500 грн, шляхом укладення відповідного договору купівлі-продажу нерухомого майна (т. 1 а.с. 185).

20.07.2017 між ТОВ «Гравіс Сервіс Груп» як продавцем та ОСОБА_2 (відповідачем 2) як покупцем укладено договір купівлі-продажу спірної квартири,відповідно до умов якого її продаж здійснено за 862 500 грн (т. 1 а.с. 207-208).

У Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно право власності ОСОБА_2 (відповідача 2) на спірне майно зареєстроване за рішенням державного реєстратора -приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Легкобита С. О. від 20.07.2017, індексний номер рішення: 36237382 (т. 1 а.с. 15).

IV. Норми права і мотиви їх застосування.

У статтях 15, 16 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України)закріплене право кожного на захист свого цивільного (особистого немайнового або майнового) права та інтересу у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до положень частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

За приписами частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Стаття 5 ЦПК України визначає, що здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Частина друга статті 16 ЦК України визначає основні способи захисту цивільних прав та інтересів судом, до яких, зокрема, належать визнання права, підставою для застосування якого є невизнання чи оспорення належного особі права іншою особою або відсутність у особи документів, що засвідчують приналежність їй права, визнання правочину недійсним, який застосовується у тих випадках, коли необхідно відновити становище, що існувало до його укладення, та відновлення становища, яке існувало до порушення права.

Одним з основних конституційних прав людини є право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю (стаття 41 Конституції України).

Згідно з частиною першою статті 317 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом (стаття 321 ЦК України).

Згідно зі статтею 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом.

Відповідно до положень статті 355 ЦК України майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно).

Майно може належати особам на праві спільної часткової або на праві спільної сумісної власності.

Право спільної власності виникає з підстав, не заборонених законом.

Частина третя статті 11 ЦК України визначає, що цивільні права і обов`язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства.

Набуття майна за час шлюбу створює презумпцію права спільної сумісної власності подружжя, яка знайшла своє вираження у статті 60 Сімейного кодексу України (далі - СК України), відповідно до положень якої майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

За приписами статті 61 СК України об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту.

Об`єктом права спільної сумісної власності є заробітна плата, пенсія, стипендія, інші доходи, одержані одним з подружжя.

Якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім`ї, то гроші, інше майно…, які були одержані за цим договором, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Частина третя статті 368 ЦК України також передбачає презумпцію дії режиму спільної сумісної власності щодо майна, набутого подружжям за час шлюбу, якщо інше не встановлено договором або законом.

Разом із тим, презумпція спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу, як і будь-яка інша презумпція, може бути спростована, а тому один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі у судовому порядку.

За принципом змагальності цивільного судочинства кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (статті 12, 81 ЦПК України), а відтак тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції спільності майна, покладається на сторону, яка її оспорює.

Випадки, коли набуте за час шлюбу майно є особистою приватною власністю дружини чи чоловіка, встановлені статтею 57 СК України, якою передбачено, що особистою приватною власністю дружини, чоловіка є, зокрема, майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто.

В судовому засіданні відповідач 1 пояснив, що він вважає спірну квартиру своєю особистою приватною власністю на тій підставі, що її було придбано за зароблені ним кошти та за кошти його батьків, проте ці доводи не заслуговують на увагу з огляду на наведені вище законодавчі положення, а інших фактів, які б свідчили про придбання квартири за його особисті кошти, він не навів і доказів на їх підтвердження не надав.

Отже, виходячи з встановленого судом факту набуття спірної квартири у період зареєстрованого шлюбу сторін (позивачки та відповідача 1) та відсутність доказів, які б спростовували поширення на неї правового режиму спільного сумісного майна, ця квартира є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

За приписами статті 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Право дружини і чоловіка на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, передбачене нормою статті 69 СК України, а частиною першою статті 70 цього Кодексу установлено, що при поділі майна частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним контрактом.

Сторони не посилались на наявність між ними домовленості або шлюбного договору, які б визначали нерівність їх часток у спільному сумісному майні подружжя, а тому слід виходити з того, що частки подружжя у праві спільної сумісної власності на спірну квартиру є рівними.

Способи та порядок поділу майна подружжя визначені статтею 71 СК України, згідно приписів якої майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі, а неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними.

Присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, зокрема на житловий будинок, квартиру, земельну ділянку, допускається лише за його згодою крім випадків, передбачених Цивільним кодексом України.

На отримання грошової компенсації замість частки у праві спільної сумісної власності на спірне майно позивачка не погоджується та просить здійснити поділ квартири шляхом визначення ідеальних часток кожного з подружжя у праві власності на неї, що не суперечить вимогам частин другої та четвертої статті 71 СК України.

Водночас за обставинами цієї справи установлено, що в період зареєстрованого шлюбу сторін (позивачки та відповідача 1) відповідач 1 створив ТОВ «Гравіс Сервіс Груп» та сформував статутний капітал цього товариства за рахунок спільного майна, при цьому згоди на відчуження квартири позивачка не надавала, що ніким не оспорюється.

З наведених підстав позивачка ставить питання про визнання недійсними та скасування рішення загальних зборів учасників ТОВ «Гравіс Сервіс Груп» від 22.02.2017 в частині формування статутного капіталу та акту приймання-передачі майна в статутний капітал.

За нормою частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до положень частини першої статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Статтею 65 СК України визначено, що дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою.

При укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Дружина, чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового.

Для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово.

Згода на укладення договору, який потребує нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, має бути нотаріально засвідчена.

Передача об`єкта права спільної сумісної власності подружжя у власність ТОВ «Гравіс Сервіс Груп» відбулася не за договором, а за актом приймання-передачі майна, у зв`язку з чим є необхідність у з`ясуванні правової природи та змісту відносинформування статутного капіталу господарського товариства.

Відповідно до положень статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).

Одностороннім правочином є дія однієї сторони, яка може бути представлена однією або кількома особами.

Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Наведене означає, що правочином є вольові, правомірні дії, безпосередньо спрямовані на досягнення правового результату, а саме на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

За змістом нормативних законодавчих приписів, які визначають правовий статус статутного капіталу, особливості його формування та регулюють питання власності господарського товариства (статті 115, 144 ЦК України, стаття 85 Господарського кодексу України, стаття 12 Закону України «Про господарські товариства») вкладення майна (основних засобів та нематеріальних активів) до статутного капіталу товариства є дією по відчуженню такого майна, адже внаслідок його внесення до статутного капіталу юридичної особи відбувається перехід права власності на таке нерухоме майно до цієї юридичної особи.

Отже ураховуючи, що погоджені дії товариства та його учасника з прийняття-передачі майна до статутного капіталу товариства, які оформлюються відповідним актом, спрямовані на припинення у учасника товариства прав і обов`язків власника такого майна і одночасне набуття таких прав і обов`язків у господарського товариства, наявні підстави вважати, що передача майна до статутного капіталу господарського товариства є правочином, який може бути визнаний недійсним за правилами визнання недійсними правочинів, зокрема, на підставі норм цивільного законодавства (статей 203, 215 ЦК України) про недійсність правочину як такого, що не відповідає вимогам закону.

Наведене узгоджується з правовими висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 12.06.2019 у справі № 927/352/18 та від 10.09.2019 у справі № 918/370/18.

В результаті дій відповідача 1 по передачі спірного майна як вкладу до статутного капіталу ТОВ «Гравіс Сервіс Груп» без нотаріально посвідченої згоди позивачки, Ѕ частина цієї квартири неправомірно вибула з власності позивачки, яка набула право на це майно в силу презумпції спільності майна подружжя, а відтак є очевидним факт порушення її суб`єктивного матеріального права, на захист якого подано цей позов.

Вчиняючи правочин щодо прийняття спірного майна до статутного капіталу господарське товариство в особі його єдиного учасника ОСОБА_2 (відповідача 1) діяло явно недобросовісно, оскільки останньому було достовірно відомо про правовий статус квартири як об`єкта права спільної сумісної власності подружжя та відсутність згоди позивачки на її відчуження.

За встановлених обставин визнання недійсним правочину між ОСОБА_2 (відповідачем 1) та ТОВ «Гравіс Сервіс Груп» щодо передачі товариству у якості вкладу до статутного капіталу спірної квартири, який був оформлений актом приймання-передачі майна, суд визнає правомірним і адекватним способом захисту майнового права позивачки, що відповідає його змісту, характеру порушення та спричиненим цивільним правопорушенням наслідкам.

Правовою підставою вимог позивачки до ОСОБА_2 (відповідача 2) є положення статті 387 ЦК України, яка надає власнику право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Згідно з усталеною судовою практикою (сформованою ще Верховним Судом України та підтриманою новоствореним Верховним Судом) у відносинах власника з особою, за якою майно зареєстроване на праві власності (новим набувачем) при відсутності між ними договірних (зобов`язальних) відносин можуть використовуватися лише речово-правові способи захисту.

Одним з таких способів захисту і є витребування майна з чужого незаконного володіння, при цьому власник за наявності законних підстав може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача.

Умови, за яких власник має право витребувати свою річ у добросовісного набувача, встановлює стаття 388 ЦК України.

За приписами частини першої цієї норми власник має право витребувати майно, придбане добросовісним набувачем за відплатним договором у особи, яка не мала права його відчужувати, лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, які він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

За обставинами справи установлено недійсність правочину, на підставі якого спірне майно вибуло з власності позивачки та відповідача 1, а відтак вказаний правочин не створив юридичних наслідків у виді переходу прав володіння, користування і розпорядження цим майном до ТОВ «Гравіс Сервіс Груп».

У подальшому ТОВ «Гравіс Сервіс Груп» за відплатним договором купівлі-продажу відчужило спірне майно батьку відповідача 1 - відповідачу 2, однак таке відчуження також не є законним, адже товариство не володіло необхідним обсягом повноважень щодо такого майна і не мало права на його відчуження.

Установлена судом послідовність подій по переходу права власності на спірне майно спочатку до господарського товариства, єдиним учасником є відповідач 1, а в подальшому до його батька - відповідача 2, свідчить про недобросовісність дій усіх відповідачів і їх спільний намір приховати майно від поділу.

Наведене означає, що відповідач 2 володіє спірною квартирою незаконно, без відповідної правової підстави, однак ураховуючи, що відповідач 1 вимоги про витребування майна не заявив, суд вбачає підстави для витребування з чужого незаконного володіння лише тієї частини майна, яке виділяється позивачці в порядку поділу спільного сумісного майна подружжя.

Умови та порядок здійснення державної реєстрації прав на нерухоме майно встановлені нормами Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на майно та їх обтяжень» № 1952-VI від 01.07.2004 (далі - Закон № 1952-IV).

Згідно з частиною 1 статті 2 Закону № 1952-IV державна реєстрація речових прав на нерухоме майно - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Відповідно до частини 3 статті 26 Закону № 1952-IV відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, не підлягають скасуванню та/або вилученню.

У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, державний реєстратор чи посадова особа Міністерства юстиції України (у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону) проводить державну реєстрацію набуття, зміни чи припинення речових прав відповідно до цього Закону.

Ухвалення судом рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, а також скасування державної реєстрації прав допускається виключно з одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).

Отже з огляду на недійсність правочину, на підставі якого Ѕ частина спірної квартири вибула з власності позивачки, та її витребування з незаконного володіння відповідача 2, право власності останнього підлягає припиненню зі скасуванням державної реєстрації цього права.

При цьому суд не знайшов правових підстав для скасування запису про реєстрацію права власності на спірне майно за ТОВ «Гравіс Сервіс Груп», оскільки цей запис, як і відповідне рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, вичерпали свою дію при переході права власності до відповідача 2, а відтак їх скасування жодним чином не захистить і не відновить порушене право позивачки.

V. Розподіл судових витрат між сторонами.

За положеннями статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених вимог, а інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, у разі задоволення позову - на відповідача.

Отже з урахуванням результату розгляду справи суд покладає на відповідачів 1 та 2 в рівних частках судовий збір, сплачений позивачкою за дві вимоги майнового характеру (9605 грн) та за дві вимоги немайнового характеру (768,40х2), що в загальному розмірі становить 11 562,20 грн.

На підставі викладеного, керуючись статтями 5, 7, 12, 13, 76, 77, 80, 81, 89, 259, 263-265, 268, 273, 354 ЦПК України, суд

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_4 задовольнити частково.

Визнати недійсним правочин між ОСОБА_2 (рнокпп НОМЕР_2 ) та товариством з обмеженою відповідальністю «Гравіс Сервіс Груп» (код юридичної особи: 41170799), оформлений актом приймання-передачі майна в статутний капітал ТОВ «Гравіс Сервіс Груп» від 28 лютого 2017 року, щодо передачі товариству з обмеженою відповідальністю «Гравіс Сервіс Груп» у якості вкладу до статутного капіталу квартири АДРЕСА_2 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 681707580000).

В порядку поділу спільного сумісного майна подружжя визнати за ОСОБА_4 (зареєстрована за адресою: АДРЕСА_3 , рнокпп НОМЕР_3 ) право власності на Ѕ частину квартири АДРЕСА_2 загальною площею 95 кв.м., житловою площею 52,9 кв.м. (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 681707580000).

Витребувати Ѕ частину квартири АДРЕСА_2 , у ОСОБА_2 (зареєстрований за адресою: АДРЕСА_4 , рнокпп НОМЕР_4 ) на користь власника - ОСОБА_4 (зареєстрована за адресою: АДРЕСА_3 , рнокпп НОМЕР_3 ).

Скасувати державну реєстрацію права власності ОСОБА_2 (зареєстрований за адресою: АДРЕСА_4 , рнокпп НОМЕР_4 ) на Ѕ частину квартири АДРЕСА_2 , здійснену державним реєстратором - приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Легкобитом Станіславом Олександровичем 20 липня 2017 року (рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень індексний номер: 36237382; номер запису про право власності: 21486356).

Стягнути з ОСОБА_2 (зареєстрований за адресою: АДРЕСА_5 , рнокпп НОМЕР_2 ) та ОСОБА_2 (зареєстрований за адресою: АДРЕСА_4 , рнокпп НОМЕР_4 ) на користь ОСОБА_4 (зареєстрована за адресою: АДРЕСА_3 , рнокпп НОМЕР_3 ) судовий збір в сумі 5 781 гривня з кожного.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закритті апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного розгляду.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя:

Повне рішення складене 19.09.2022.