Рішення

від 06.09.2022 по справі 910/22036/21

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

07.09.2022Справа № 910/22036/21

За позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Ультра Ойл»доЗапорізької обласної державної адміністраціїпровизнання припиненим державного акту, визнання права оренди та визнання договору укладенимСуддя Босий В.П.

секретар судового засідання Єрмак Т.Ю.

Представники сторін:

від позивача:Пеньков О.Ю.від відповідача:Левіт А.Р.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Ультра Ойл» (надалі - «Товариство») звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Запорізької обласної державної адміністрації (надалі - Запорізька ОДА) про визнання припиненим державного акту, визнання права оренди та визнання договору укладеним в редакції позивача.

Позовні вимоги обґрунтовані наявністю підстав для визнання припиненим державного акту на право постійного користування земельною ділянкою серії ЯЯ №ЯЯ122907, виданого Відкритому акціонерному товариству «Азовські мастила і оливи», на користування земельною ділянкою площею 0,2086 га, розташованою за адресою: АДРЕСА_1 від 15.10.2009 (землекористування земельною ділянкою площею 0,2086 га, розташованої за адресою: Запорізька обл., м. Бердянськ, вул. Ярослава Мудрого, 2-л), а також для визнання права користування на умовах оренди вказаною земельною ділянкою за Товариством, у зв`язку з чим позивач просить суд визнати договір оренди земельної ділянки укладеним у запропонованій редакції.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 07.02.2022 відкрито провадження у справі, вирішено розгляд справи здійснювати за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче засідання.

Відповідач у відзиві на позовну заяву проти задоволення позовних вимог заперечує з огляду на те, що між сторонами не було досягнуто згоди щодо всіх істотних умов договору оренди, в тому числі з розміру орендної плати, що виключає можливість визнання такого договору укладеним в судовому порядку.

У відповіді на відзив на позовну заяву позивач вказує, що запропонований відповідачем розмір орендної плати є необґрунтованим, а бездіяльність відповідача у питанні укладення договору оренди з позивачем призводить до збитків місцевого бюджету.

Протокольною ухвалою суду від 17.08.2022 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 07.09.2022.

Представники сторін взяли участь в судовому засіданні 07.09.2022 в режимі відеоконференції та надали свої пояснення по суті спору.

В судовому засіданні 07.09.2022 судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

Постановою Господарського суду Запорізької області від 15.04.2015 у справі №908/3667/13 Публічне акціонерне товариство «Азовські мастила і оливи», скорочена назва - ПАТ «АЗМОЛ» (код ЄДРПОУ 00152365) визнано банкрутом та відкрито ліквідаційну процедуру.

У ході ліквідаційної процедури за результатами відкритого аукціону Товариством було придбано цілісний майновий комплекс ПАТ «АЗМОЛ», до складу якого увійшли об`єкти нерухомого майна, розташовані на земельних ділянках, що перебували на праві постійного користування у ПАТ «АЗМОЛ» на підставі актів на право постійного користування земельними ділянками, одним із об`єктів було:

- земельна ділянка, кадастровий номер 2310400000:10:007:0018, площею 0,2086 га розташована за адресою: АДРЕСА_1 (акт на право постійного користування земельною ділянкою серії ЯЯ №122907 від 15.10.2009).

28.03.2019 до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань внесено запис про припинення юридичної особи ПАТ «АЗМОЛ», що підтверджується витягом №454343883679.

08.04.2021 позивач звернувся до Запорізької ОДА із заявою №88-07 щодо укладення договору оренди земельної ділянки із кадастровим номером 2310400000:10:007:0018 у зв`язку з набуттям права власності на комплекс будівель і споруд, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , в якій позивач просив припинити право постійного користування попереднього власника, анулювати державний акт ЯЯ №122907 від 15.10.2009, надати Товариству в оренду земельну ділянку та укласти договір оренди в запропонованій редакції.

За результатами розгляду вказаного звернення відповідач листом №03763/08-40 від 11.05.2021 запропонував розглянути питання щодо визначення річної суми платежу орендної плати у розмірі 12% нормативної грошової оцінки.

Вподальшому позивач звертався до відповідача із листами №122/07 від 11.05.2021, №269/07 від 03.11.2021 та №281/07 від 07.12.2021, в яких просив встановити орендну плату за користування спірною земельної ділянкою у розмірі 4% від нормативної грошової оцінки.

Спір у справі виник у зв`язку з порушенням, на думку позивача, його права користування земельною ділянкою, на якій знаходиться нерухоме майно.

Зокрема, позивач просить суд:

- визнати припиненим державний акт на право постійного користування земельною ділянкою серії ЯЯ №122907, виданий ВАТ «АЗМОЛ»;

- визнати за Товариством право користування на умовах оренди земельною ділянкою площею 0,2086 га, розташованою за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 2310400000:10:007:0018;

- визнати договір оренди вказаної земельної ділянки укладеним в редакції позивача.

Відповідно до частини 1 статті 92 Земельного кодексу України право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку.

Права постійного користування земельною ділянкою із земель державної та комунальної власності набувають підприємства, установи та організації, що належать до державної та комунальної власності (частина 2 статті 92 Земельного кодексу України).

Судом встановлено, що спірна земельна ділянка відповідно до вимог Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів щодо розмежування земель державної та комунальної власності», кадастровий номер 2310400000:10:007:0018, площею 0,2086 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , віднесена до земель державної форми власності, у зв`язку з тим, що на цій земельній ділянці були розташовані об`єкти нерухомості державного підприємства - ПАТ «АЗМОЛ», власником якого виступав Фонд державного майна України.

Позивач вказує, що ПАТ «АЗМОЛ» ліквідовано як юридична особа та не є власником об`єктів нерухомості, відповідно не користується земельними ділянками, а Товариство протягом кількох років здійснює спроби укласти договір оренди з власником земель - Запорізькою ОДА.

Станом на дату подачі позовної заяви Державний акт серії ЯЯ№122907 від 15.10.2009, виданий ВАТ «Азовські мастила і оливи» на земельну ділянку площею 0,2086 га кадастровий номер 2310400000:10:007:0018, не припинений, незважаючи на ліквідацію підприємства в 2019 році, що, на думку позивача, свідчить про бездіяльність з боку Запорізької ОДА.

На переконанням позивача, у зв`язку з припиненням державного підприємства ПАТ «АЗМОЛ», припинення всіх прав та обов`язків цього суб`єкта господарювання, державний акт на право постійного користування земельною ділянкою фактично втратив свою чинність та підлягає визнанню його припиненим.

Тобто, фактично позивачем заявлено вимогу про визнання припиненим права постійного користування, яке ПАТ «АЗМОЛ» набуло на підставі державного акту серії ЯЯ№122907 від 15.10.2009.

Судом встановлено, що позивач не є державним підприємством, отже до позивача не може перейти право постійного землекористування на аналогічних підставах, якими користувалося ПАТ «АЗМОЛ» відповідно до державного акта серії ЯЯ№122907.

Земельні ділянки, які перебувають у власності чи користуванні громадян або юридичних осіб, передаються у власність чи користування за рішенням органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування лише після припинення права власності чи користування ними в порядку, визначеному законом (частина 5 статті 116 Земельного кодексу України).

Статтею 141 Земельного кодексу України передбачено підстави припинення права користування земельною ділянкою:

а) добровільна відмова від права користування земельною ділянкою;

б) вилучення земельної ділянки у випадках, передбачених цим Кодексом;

в) припинення діяльності релігійних організацій, державних чи комунальних підприємств, установ та організацій;

г) використання земельної ділянки способами, які суперечать екологічним вимогам;

ґ) використання земельної ділянки не за цільовим призначенням;

д) систематична несплата земельного податку або орендної плати;

е) набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці;

є) використання земельної ділянки у спосіб, що суперечить вимогам охорони культурної спадщини.

За змістом статті 143 Земельного кодексу України примусове припинення прав на земельну ділянку здійснюється у судовому порядку у разі:

а) використання земельної ділянки не за цільовим призначенням;

б) неусунення допущених порушень законодавства (забруднення земель радіоактивними і хімічними речовинами, відходами, стічними водами, забруднення земель бактеріально-паразитичними і карантинно-шкідливими організмами, засмічення земель забороненими рослинами, пошкодження і знищення родючого шару ґрунту, об`єктів інженерної інфраструктури меліоративних систем, порушення встановленого режиму використання земель, що особливо охороняються, а також використання земель способами, які завдають шкоди здоров`ю населення) в строки, встановлені вказівками (приписами) центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері здійснення державного нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі;

в) конфіскації земельної ділянки;

г) примусового відчуження земельної ділянки з мотивів суспільної необхідності;

ґ) примусового звернення стягнень на земельну ділянку по зобов`язаннях власника цієї земельної ділянки;

д) невідчуження земельної ділянки іноземними особами та особами без громадянства у встановлений строк у випадках, визначених цим Кодексом.

Отже, правові підстави примусового припинення прав на земельну ділянку саме у судовому порядку є виключними та розширеному тлумаченню не підлягають.

Водночас частиною 1 статті 377 Цивільного кодексу України передбачено, що до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача).

Згідно з частинами 1, 2, 5 статті 120 Земельного кодексу України у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об`єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення. Якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об`єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача. У разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду фізичними або юридичними особами, які не можуть мати у власності земельних ділянок, до них переходить право користування земельною ділянкою, на якій розташований жилий будинок, будівля або споруда, на умовах оренди.

Чинне земельне та цивільне законодавство імперативно передбачає перехід права на земельну ділянку в разі набуття права власності на об`єкт нерухомості, що відображає принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди, який хоча безпосередньо і не закріплений у загальному вигляді в законі, тим не менш знаходить свій вияв у правилах статті 120 Земельного кодексу України, статті 377 Цивільного кодексу України, інших положеннях законодавства.

Враховуючи, що перехід права на будівлю і споруду є однією із законних підстав виникнення прав на землю в набувача об`єкта нерухомості, то можливість реалізації ним таких прав не може залежати від того, чи додержав попередній землекористувач процедур й порядку припинення землекористування, подавши заяву про відмову від права постійного користування, позаяк юридичними підставами для такого переходу виступають закон, договір, рішення суду, інші обставини, що мають юридичне значення.

Аналогічні правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.12.2018 у справі № 910/18560/16.

При цьому, особа, яка набула право власності на об`єкт нерухомості, розташований у межах земельної ділянки, якою користувався попередній власник нерухомого майна, набуває право вимагати оформлення на своє ім`я права користування земельною ділянкою в обсязі, які були встановлені для попереднього землекористувача - власника об`єкта нерухомості, або частиною земельної ділянки, яка необхідна для обслуговування об`єкта нерухомості розташованого на ній.

За змістом частини 1 статті 167 та статті 170 Цивільного кодексу України держава діє у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин та набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом.

Невиконання органами державної влади повноважень у межах їхньої компетенції, встановленої законом, може бути підставою для звернення до суду з відповідним позовом.

З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що позовна вимога в частині припинення права постійного землекористування на підставі державного акту серії ЯЯ№122907 не підлягає задоволенню, оскільки у ПАТ «АЗМОЛ» право постійного користування земельною ділянкою припинилося автоматично в силу закону.

Аналогічні висновки містяться в постанові Верховного Суду від 01.12.2020 у справі №921/99/18.

Що стосується необхідності визнання припиненим правовстановлюючого документа на право постійного користування земельною ділянкою з метою припинення цього права в державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, суд відзначає, що оспорюваний акт посвідчує право постійного користування земельною ділянкою, яке автоматично припинилося, у зв`язку з набуттям іншою юридичної особою права власності на майновий комплекс, розташований на ній (земельній ділянці), тому з моменту набуття права власності на майновий комплекс позивачем, такий акт втратив юридичну силу.

Щодо позовної вимоги про визнання за Товариством права на користування спірною земельною ділянкою на умовах оренди суд зазначає наступне.

Згідно зі статтею 152 Земельного кодексу України держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється, зокрема, шляхом визнання прав.

У відповідності до статті 125 Земельного Кодексу України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Таким чином, земельне законодавство вимагає оформлення прав на земельні ділянки за певною процедурою, яку не можна підміняти судовим рішенням.

Як свідчать встановлені судом обставини, позивач має право на одержання земельної ділянки у користування, однак розглянути це питання та прийняти відповідне рішення в строки, встановлені законом, зобов`язаний відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування.

Враховуючи зазначені обставини, а також з огляду на те, що для оформлення у встановленому порядку свого права користування на ту частину земельної ділянки, на якій безпосередньо розташоване нерухоме майно, та частини земельної ділянки, яка необхідна для його обслуговування, позивач має звернутись до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування.

Водночас, передумовами та матеріальними підставами для захисту права власності або права користування земельною ділянкою у судовому порядку є наявність підтвердженого належними доказами права особи (власності або користування) щодо земельної ділянки, а також підтвердженого належними доказами факту порушення (невизнання або оспорювання) цього права на земельну ділянку.

Між тим матеріали справи не містять доказів того, що відповідач не визнає або оспорює право позивача на земельну ділянку під об`єктами нерухомості позивача, в той час як між сторонами існує спір щодо істотних умов договору оренди такої земельної ділянки.

Із зазначених підстав суд відмовляє в задоволенні позовних вимог Товариства про визнання за ним права користування на умовах оренди земельною ділянкою площею 0,2086 га, розташованою за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 2310400000:10:007:0018.

Щодо позовної вимоги про визнання договору оренди укладеним в запропонованій позивачем редакції суд відзначає наступне.

Загальний порядок укладання господарських договорів врегульований статтею 181 Господарського кодексу України, згідно з яким господарський договір викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками; проект договору може бути запропонований будь-якою з сторін і у випадку, якщо проект договору викладено як єдиний документ, він надається другій стороні у двох примірниках; сторона, яка одержала проект договору, у разі згоди з його умовами оформляє договір відповідно до вимог частини першої цієї статті і повертає один примірник договору другій стороні або надсилає відповідь на лист, факсограму тощо у двадцятиденний строк після одержання договору; за наявності заперечень щодо окремих умов договору сторона, яка одержала проект договору, складає протокол розбіжностей, про що робиться застереження у договорі, та у двадцятиденний строк надсилає другій стороні два примірники протоколу розбіжностей разом з підписаним договором; сторона, яка одержала протокол розбіжностей, зобов`язана протягом 20 днів розглянути його та в цей же строк вжити заходів для врегулювання розбіжностей з другою стороною та включити до договору всі прийняті пропозиції (частини 1-5).

У paзі досягнення сторонами згоди щодо всіх або окремих умов, зазначених у протоколі розбіжностей така згода згідно пункту 6 статті 181 Господарського кодексу України повинна бути підтверджена у письмовій формі (протоколом узгодження розбіжностей, листами, телеграмами, телефонограмами тощо).

Положеннями ч.ч. 3, 6 ст. 179 Господарського кодексу України встановлено, що укладення господарського договору є обов`язковим для сторін, якщо він ґрунтований на державному замовленні, виконання якого є обов`язком для суб`єкта господарювання у випадках, передбачених законом, або існує пряма вказівка закону щодо обов`язковості укладення договору для певних категорій суб`єктів господарювання, органів державної влади чи органів місцевого самоврядування.

Свобода договору, закріплена у ст. ст. 6, 627 Цивільного кодексу України, яка полягає у праві сторін вільно вирішувати питання при укладенні договору, при виборі контрагентів та при погодженні умов договору, не є безмежною. У тих випадках, коли актом цивільного законодавства передбачена обов`язковість положень цього акту для сторін договору, сторони не вправі відступити від їх положень (ч. З ст. 6 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про оренду землі» оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

Відносини, пов`язані з орендою землі, регулюються Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим Законом, законами України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цих Законів, а також договором оренди землі (ст. 2 Закону України «Про оренду землі»).

Договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства (ст. 13 Закону України «Про оренду землі»).

Відповідно до статті 16 Закону України «Про оренду землі» укладання договору оренди земельної ділянки із земель державної або комунальної власності здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування - орендодавця, прийнятого у порядку, передбаченому Земельним кодексом України.

Разом з цим, в матеріалах справи відсутнє будь-яке рішення відповідача, за яким би Запорізька ОДА як особа, уповноважена надавати в оренду земельні ділянки державної власності, передала би спірну земельну ділянку в оренду позивачеві.

Більш того, як визначено ч. 1 ст. 15 Закону України «Про оренду землі» однією з істотних умов договору оренди землі є орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 632 Цивільного кодексу України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. У випадках, визначених законом, застосовуються ціни (тарифи, ставки тощо), які встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування. Зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом.

Податковий кодекс України у п.п. 288.4 та 288.5 ст. 288 встановлює, що розмір та умови внесення орендної плати встановлюються у договорі оренди між орендодавцем (власником) і орендарем.

Розмір орендної плати встановлюється у договорі оренди, але розмір платежу є регульованим відповідно до вищенаведених положень Податкового кодексу України - ставками, встановленими відповідними місцевими радами, на території яких розташовані дані земельні ділянки, і які в свою чергу є отримувачами орендної плати.

При зверненні на адресу Запорізької ОДА, та направленні проекту договору оренди, Товариством долучалась копія рішення вісімдесят третьої (позачергової) сесії Бердянської міської ради №4 від 14.07.2020 про встановлення ставок плати за землю на 2021 рік, яке розміщено на сайті Бердянської міської ради, і становить для даного виду цільового призначення земельних ділянок (промисловості) 1,5% річних у відповідності до положень ст. 284 Податкового кодексу України.

В той же час суд відзначає, що в даному випадку вказане рішення Бердянської міської ради не може бути застосоване для врегулювання питання розміру орендної плати за користування спірною земельною ділянкою, оскільки така земельна ділянка перебуває у державній власності.

В свою чергу, доказів досягнення між сторонами згоди щодо істотних умов договору оренди, в тому числі, щодо розміру орендної плати за користування спірною земельною ділянкою та строку оренди, матеріали справи не містять, а позивачем суду не надано.

Згідно зі статтями 73, 74 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Змагальність сторін є одним із основних принципів господарського судочинства, зміст якого полягає у тому, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, тоді як суд, зберігаючи об`єктивність та неупередженість, зобов`язаний вирішити спір, керуючись принципом верховенства права, з належним обґрунтуванням мотивів та підстав такого вирішення у судовому рішенні, ухваленому за результатами судового розгляду.

За висновком суду, доводи позивача про порушення його прав відповідачем у даній справі насправді не свідчать про існування господарського спору щодо порушених у позові питань, а дійсною метою порушення даного судового процесу є намагання позивача оформити наявне в нього право користування землею в обхід встановленого законодавством порядку.

Враховуючи наведене, суд приходить до висновку про відсутність підстав для визнання договору оренди укладеним в редакції, запропонованій позивачем, а відтак позовні вимоги Товариства в цій частині також не підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються на позивача.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 129, 233, 237-240 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. В задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Ультра Ойл» відмовити повністю.

2. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

3. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено 19.09.2022.

Суддя В.П. Босий