Постанова

від 15.03.2023 по справі 910/22036/21

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 березня 2023 року

м. Київ

cправа № 910/22036/21

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Сухового В.Г. - головуючого, Берднік І.С., Зуєва В.А.,

за участю секретаря судового засідання - Денисевича А.Ю.

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Ультра Ойл" на рішення Господарського суду міста Києва від 07.09.2022 (Босий В.П.) та постанову Північного апеляційного господарського суду від 22.11.2022 (Хрипун О.О., Чорногуз М.Г., Коробенко Г.П.) у справі №910/22036/21

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Ультра Ойл" до Запорізької обласної державної адміністрації про визнання припиненим державного акту, визнання права оренди та визнання договору укладеним

Історія справи

Короткий зміст позовних вимог

1. Товариство з обмеженою відповідальністю "Ультра Ойл" (далі - Позивач) звернулося в Господарський суд міста Києва з позовом до Запорізької обласної державної адміністрації (далі - Відповідач) про визнання припиненим державного акту, визнання права оренди та визнання договору укладеним.

2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що у зв`язку з припиненням ПАТ "АЗМОЛ" Державний акт на право постійного користування спірною земельною ділянкою, користувачем якої було ПАТ "АЗМОЛ", фактично втратив свою чинність та підлягає визнанню його припиненим. Позивачем було надіслано Відповідачу проєкт договору оренди, згідно з типовою формою договору оренди, яка затверджена Постановою Кабінету Міністрів України №220 від 03.03.2004 із змінами та доповненнями, проте, Відповідач виставив вимоги щодо встановлення в договорі оренди орендної ставки в розмірі 12% річних від нормативної грошової оцінки земельної ділянки. Позивач вважає такі вимоги Відповідача безпідставними, незаконними та такими, що містять ознаки дискримінаційних дій у відношенні Позивача в порівнянні до інших землекористувачів, які орендують ділянки промислового цільового призначення, розташовані в межах населеного пункту - міста Бердянськ та порушують його права в частині володіння, користування та розпорядженням нерухомим майном, яке знаходиться на території вказаної земельної ділянки; Відповідач ухиляється від укладання договору оренди, який є типовим і підлягає обов`язковому укладанню, оскільки об`єкт нерухомості має спільну юридичну долю із земельною ділянкою, на якій він розташований.

Короткий зміст оскаржуваних судових рішень, ухвалених судом першої та апеляційної інстанцій

3. Рішенням Господарського суду міста Києва від 07.09.2022, яке залишено без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 22.11.2022, в задоволенні позовних вимог відмовлено повністю.

4. Рішення суду першої інстанції, з яким погодився апеляційний господарський суд, мотивовано тим, що матеріали справи не містять доказів того, що Відповідач не визнає або оспорює право Позивача на земельну ділянку під об`єктами нерухомості Позивача, в той час, як між сторонами існує спір щодо істотних умов договору оренди такої земельної ділянки. В свою чергу, доказів досягнення між сторонами згоди щодо істотних умов договору оренди, в тому числі, щодо розміру орендної плати за користування спірною земельною ділянкою та строку оренди, матеріали справи не містять, а Позивачем суду не надано.

Короткий зміст вимог касаційної скарги Позивача

5. Позивач подав касаційну скаргу на рішення та постанову судів першої та апеляційної інстанцій, в якій просить їх скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю.

Аргументи учасників справи

Доводи Позивача, який подав касаційну скаргу (узагальнено)

6. Існує необхідність відступлення від висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 01.12.2020 у справі №921/99/18, від 21.09.2021 у справі №909/108/19 щодо того, що право постійного користування у випадку набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці, припиняється автоматично, а також від висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 04.10.2022 у справі №924/159/14(924/48/19) щодо того, що перехід права на земельну ділянку до нового набувача жилого будинку, будівлі або споруди відбувається в силу прямого припису закону, незалежно від волі органу, який уповноважений розпоряджатися земельною ділянкою. Ці висновки, як зазначає скаржник, є актуальними для попереднього правового регулювання "єдиної правової долі земельної ділянки та розміщеного на ній об`єкта нерухомості", проте не узгоджуються з новою редакцією частини тринадцятої статті 120 Земельного кодексу України.

7. Хоча спірні правовідносини сторін виникли до набрання чинності частини тринадцятої статті 120 Земельного кодексу України в редакції Закону України від №1720-ІХ від 08.09.2021, проте на даний час регулювання спірних правовідносин має здійснюватися за статтею 120 Земельного кодексу України в зазначеній редакції, але висновок Верховного Суду щодо питання застосування частини тринадцятої статті 120 Земельного кодексу України в редакції Закону України від №1720-ІХ від 08.09.2021 наразі відсутній.

8. Судом апеляційної інстанції невірно застосовано пункти 10.1.1, 10.21, 14.1.136, 14.1.147, 284.1 та 288.4 Податкового кодексу України, і висновок Верховного Суду щодо питання застосування цих норм права у подібних правовідносинах відсутній.

Позиція інших учасників справи у відзиві на касаційну скаргу

9. Відповідач подав відзив на касаційну скаргу, в якому просить відмовити у її задоволенні, а рішення та постанову судів попередніх інстанцій залишити без змін.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанцій

10. Як встановили суди попередніх інстанцій, постановою Господарського суду Запорізької області від 15.04.2015 у справі №908/3667/13 ПАТ "Азовські мастила і оливи" (ПАТ "АЗМОЛ") визнано банкрутом та відкрито ліквідаційну процедуру.

У ході ліквідаційної процедури за результатами відкритого аукціону Позивач придбав цілісний майновий комплекс ПАТ "АЗМОЛ", до складу якого увійшли об`єкти нерухомого майна, розташовані на земельних ділянках, що перебували на праві постійного користування ПАТ "АЗМОЛ" на підставі Державних актів на право постійного користування земельними ділянками, однією із яких була земельна ділянка кадастровий номер 2310400000:10:007:0018 площею 0,2086 га (Державний акт на право постійного користування земельною ділянкою серії ЯЯ №122907 від 15.10.2009).

До Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань 28.03.2019 внесено запис про припинення юридичної особи ПАТ "АЗМОЛ".

10.1. Як посилається Позивач у позовній заяві, та, як встановили попередні судові інстанції, протягом кількох років (2018-2021 роки) Позивач звертався до Відповідача із заявами (листами), в яких, посилаючись на те, що він набув право власності на комплекс будівель та споруд, що розташований на земельній ділянці з кадастровим номером 2310400000:10:007:0018, просив припинити право постійного користування зазначеної земельної ділянки за ПАТ "АЗМОЛ", надати в оренду вказану земельну ділянку, укласти договір оренди цієї земельної ділянки, встановити орендну плату за земельну ділянку в розмірі 4% річних від нормативної грошової оцінки.

Відповідач, посилаючись на пункти 288.4, 288.5 статті 288 Податкового кодексу України, пропонував розглянути питання щодо визначення річної суми платежу орендної плати у розмірі 12% нормативної грошової оцінки.

11. Звертаючись до суду, Позивач зазначив, що Відповідач безпідставно ухиляється від укладення з Позивачем договору оренди земельної ділянки, чим порушує земельне законодавство, зокрема, Закон України "Про оренду землі", статтю 377 ЦК України, статтю 120 ЗК України.

12. Приймаючи рішення у справі, суди першої та апеляційної інстанцій зазначили, що, зважаючи на норми статей 141, 143 ЗК України, позовна вимога про припинення правовстановлюючого документа (Державний акт на право постійного користування ПАТ "АЗМОЛ" спірною земельною ділянкою) задоволенню не підлягає, оскільки оспорюваний акт посвідчує право постійного користування земельною ділянкою, яке автоматично припинилося, у зв`язку з набуттям іншою юридичною особою права власності на майновий комплекс, розташований на цій земельній ділянці, тому з моменту набуття права власності на майновий комплекс Позивачем, такий акт втратив юридичну силу для попереднього землекористувача.

Згідно з положеннями статті 120 ЗК України у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об`єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення. Якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об`єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.

Такі ж положення містяться у статті 377 ЦК України, відповідно до якої до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача).

В даному випадку припинення права користування спірною земельною ділянкою у попереднього землекористувача відбувається автоматично у зв`язку з переходом цього права (в тому ж обсязі і на тих же умовах) до нового власника об`єкта нерухомості в силу прямої норми закону і не потребує прийняття судового рішення (аналогічної правової позиції дотримується Верховний Суд у постанові від 20.10.2020 у справі №927/57/19).

12.1. Щодо позовної вимоги про визнання за Позивачем права оренди на спірну земельну ділянку, суди дійшли висновку, що, зважаючи на положення статті 377 ЦК України та статті 120 ЗК України, перехід права на земельну ділянку до нового набувача жилого будинку, будівлі або споруди відбувається в силу прямого припису закону, незалежно від волі органу, який уповноважений розпоряджатися земельною ділянкою.

Колегія суддів зазначає, що Земельний кодекс України розрізняє право постійного користування і право орендного користування земельної ділянки, а тому, у разі невизнання або оспорення переходу відповідного права до нового власника будівлі, останній не позбавлений можливості захисту саме такого права в судовому порядку.

Водночас, право оренди на земельну ділянку відповідно до статті 6 Закону України "Про оренду землі" виникає з договору, а тому передумовами та матеріальними підставами для захисту права оренди на земельну ділянку у судовому порядку є наявність підтвердженого належними доказами такого права у позивача (у даному випадку - договір оренди земельної ділянки) щодо земельної ділянки, а також підтвердженого належними доказами факту порушення (невизнання або оспорювання) цього права на земельну ділянку.

Оскільки в матеріалах справи відсутній договір оренди спірної земельної ділянки, Суд погоджується з висновком судів першої та апеляційної інстанції щодо безпідставності вимоги про визнання за Позивачем права оренди на спірну земельну ділянку.

12.2. Здійснюючи розгляд позовної вимоги про визнання договору оренди земельної ділянки укладеним в редакції Позивача, суди зазначили, що між сторонами існує спір щодо істотних умов договору оренди такої земельної ділянки. Водночас, виходячи з вимог статті 16 Закону України "Про оренду землі", в матеріалах справи відсутнє будь-яке рішення Відповідача, за яким би останній, як особа уповноважена надавати в оренду земельні ділянки державної власності, передав спірну земельну ділянку в оренду Позивачу.

13. Позивач у касаційній скарзі, як на підставу касаційного оскарження ухвалених у цій справі судових рішень, посилається на пункт 2 частини другої статті 287 ГПК України та необхідність відступлення від висновку Верховного Суду, викладеного у постановах від 01.12.2020 у справі №921/99/18, від 21.09.2021 у справі №909/108/19 щодо того, що право постійного користування у випадку набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці, припиняється автоматично, а також від висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 04.10.2022 у справі №924/159/14(924/48/19) щодо того, що перехід права на земельну ділянку до нового набувача жилого будинку, будівлі або споруди відбувається в силу прямого припису закону, незалежно від волі органу, який уповноважений розпоряджатися земельною ділянкою. Ці висновки, як зазначає скаржник, є актуальними для попереднього правового регулювання "єдиної правової долі земельної ділянки та розміщеного на ній об`єкта нерухомості", проте не узгоджуються з новою редакцією частини тринадцятої статті 120 Земельного кодексу України (пункт 6 постанови).

14. Також, у касаційній скарзі скаржник обґрунтував наявність підстави для касаційного оскарження, передбаченої у пункті 3 частини другої статті 287 ГПК України, і таке обґрунтування полягає у відсутності висновку Верховного Суду щодо питання застосування частини тринадцятої статті 120 ЗК України в редакції Закону України від №1720-ІХ від 08.09.2021. Скаржник вважає, що, хоча спірні правовідносини сторін виникли до набрання чинності частини тринадцятої статті 120 ЗК України в редакції Закону України від №1720-ІХ від 08.09.2021, проте на даний час регулювання спірних правовідносин має здійснюватися саме за статтею 120 ЗК України в зазначеній редакції (пункт 7 постанови).

15. Верховний Суд вважає за доцільне зауважити, що принцип правової визначеності вимагає чіткості, зрозумілості й однозначності правових норм, зокрема їх передбачуваності (прогнозованості) і стабільності.

Єдність однакового застосування закону забезпечує правову визначеність та втілюється шляхом однакового застосування судом того самого закону в подібних справах.

У пункті 70 рішення від 18.01.2001 у справі "Чепмен проти Сполученого Королівства" (Chapman v. the United Kingdom) Європейський суд з прав людини наголосив на тому, що в інтересах правової визначеності, передбачуваності та рівності перед законом він не повинен відступати від попередніх рішень за відсутності належної для цього підстави.

Причинами для відступу можуть бути вади попереднього рішення чи групи рішень (їх неефективність, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість, помилковість), зміни суспільного контексту.

15.1. З метою забезпечення єдності та сталості судової практики для відступу від висловлених раніше правових позицій Верховного Суду, суд повинен мати ґрунтовні підстави: попередні рішення мають бути помилковими, неефективними чи застосований у цих рішеннях підхід повинен очевидно застаріти внаслідок розвитку в певній сфері суспільних відносин або їх правового регулювання. Аналогічний висновок викладено Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 04.09.2018 у справі №823/2042/16.

16. Як вже зазначалося вище, Позивач протягом 2018-2021 років звертався до Відповідача з листами, в яких, посилаючись на набуття ним права власності на комплекс будівель та споруд, які розташовані на земельній ділянці, що перебувала у постійному користуванні іншої особи, просив надати в орендне користування цю земельну ділянку. При цьому, в зверненнях Позивач обґрунтовував свою позицію статтею 120 ЗК України.

17. Колегія суддів звертає увагу на те, що в частині, яка стосується переходу права на земельну ділянку у разі набуття права власності на об`єкт нерухомого майна, розташований на ній, положення статті 377 ЦК України та статті 120 ЗК України слід застосовувати в редакції, чинній на час набуття особою (в даному випадку Позивачем) права власності на відповідне нерухоме майно. Даної правової позиції дотримується Верховний Суд у постановах від 02.11.2022 у справі №915/766/21, від 03.11.2022 у справі №908/671/18(908/2269/21).

18. Водночас, під час розгляду справи, судами попередніх інстанцій не було встановлено конкретний час (дату) набуття Позивачем права власності на об`єкт нерухомого майна, позаяк встановлено, що ним придбано майно за результатами відкритого аукціону у ході ліквідаційної процедури ПАТ "АЗМОЛ" (за рішенням Господарського суду Запорізької області від 15.04.2015 у справі №908/3667/13 ПАТ "АЗМОЛ" визнано банкрутом та відкрито ліквідаційну процедуру) і вже при зверненні до Відповідача в 2018 році (про що зазначає і сам Позивач в позовній заяві) Позивач послався на факт набуття ним права власності на це майно. Отже, спірні правовідносини між сторонами виникли до звернення Позивача з листом у 2018 році, а тому статтю 120 ЗК України слід застосовувати у відповідній редакції, тобто, в редакції, чинній на час набуття особою (в даному випадку Позивачем) права власності на відповідне нерухоме майно.

19. Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо переходу прав на земельну ділянку у зв`язку з переходом прав на об`єкт нерухомого майна, який на ній розміщено" №1720-IX від 08.09.2021 статтю 120 ЗК України викладено в новій редакції, зокрема, частину тринадцяту цієї статті. Скаржник в касаційній скарзі зазначає, що, хоча спірні правовідносини сторін виникли до набрання чинності частини тринадцятої статті 120 ЗК України в редакції Закону України від №1720-ІХ від 08.09.2021, проте на даний час регулювання спірних правовідносин має здійснюватися саме за статтею 120 ЗК України в зазначеній редакції.

20. Суд касаційної інстанції зазначає, що відповідно до статті 5 ЦК України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом`якшує або скасовує цивільну відповідальність особи. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов`язків, що виникли з моменту набрання ним чинності. Статтею 58 Конституції України закріплено принцип незворотності нормативно-правових актів у часі. Дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце. Аналогічне тлумачення принципу дії законів та інших нормативно-правових актів у часі міститься у пункті 2 рішення Конституційного Суду України №1-рп/99 від 09.02.1999 та у пункті 4 рішення Конституційного Суду України №3-рп/2001 від 05.04.2001.

21. З огляду на те, що Позивачем не доведено час (дату) набуття ним права власності на об`єкт нерухомого майна, тобто, не доведено, що спірні правовідносини між сторонами виникли після набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо переходу прав на земельну ділянку у зв`язку з переходом прав на об`єкт нерухомого майна, який на ній розміщено" №1720-IX від 08.09.2021, тому колегія суддів вважає, що скаржник не довів наявність підстав для необхідності відступлення від висновку Верховного Суду, викладеного у постановах від 01.12.2020 у справі №921/99/18, від 21.09.2021 у справі №909/108/19, від 04.10.2022 у справі №924/159/14(924/48/19), а тому відповідні доводи скаржника є необґрунтованими.

22. З огляду на наведене в пунктах 16-21 цієї постанови, колегія суддів вважає, що, враховуючи встановлені судами першої та апеляційної інстанції фактичні обставини справи, підстав для формування Верховним Судом правового висновку щодо застосування вказаної скаржником в пункті 7 цієї постанови норми права у контексті спірних правовідносин немає. Доводи скаржника в цій частині свідчать про незгоду останнього зі встановленими у справі фактичними обставинами, а також з висновками судів попередніх інстанцій щодо відмови у задоволенні позову в частині визнання договору оренди земельної ділянки укладеним в редакції Позивача.

23. Щодо посилань скаржника на те, що судом апеляційної інстанції невірно застосовано пункти 10.1.1, 10.21, 14.1.136, 14.1.147, 284.1 та 288.4 Податкового кодексу України, і висновок Верховного Суду щодо питання застосування цих норм права у подібних правовідносинах відсутній (пункт 8 постанови), колегія суддів зазначає, що, оскільки судами встановлено, що Орендодавцем (Відповідачем) не приймалося рішення про надання спірної земельної ділянки Позивачу в оренду, як цього вимагають положення статті 16 Закону України "Про оренду землі", що є достатньою підставою для відмови в задоволенні позовної вимоги про визнання договору оренди земельної ділянки укладеним, тому відсутні підстави для формування висновку щодо визначених скаржником в пункті 8 постанови норм права у контексті спірних правовідносин. Доводи скаржника в цій частині зводяться до незгоди з висновками судів і зробленою ними оцінкою доказів.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

24. За змістом пункту 1 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Згідно з частиною першою статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

25. Враховуючи те, що доводи касаційної скарги про порушення і неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваних судових рішень не знайшли свого підтвердження, суд, переглянувши оскаржувані судові рішення в межах доводів касаційної скарги, які стали підставами для відкриття касаційного провадження, вважає, що оскаржувані рішення та постанова судів першої та апеляційної інстанцій прийняті з додержанням норм матеріального та процесуального права, а відтак підстав для їх зміни чи скасування не вбачається.

Щодо розподілу судових витрат

26. Оскільки суд відмовляє у задоволенні касаційної скарги та залишає без змін оскаржувані судові рішення, судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, покладаються на скаржника.

Керуючись ст.ст. 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 ГПК України, Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Ультра Ойл" залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 07.09.2022 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 22.11.2022 у справі №910/22036/21 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. Суховий

Судді І. Берднік

В. Зуєв