Рішення

від 05.09.2022 по справі 354/724/17

ЯРЕМЧАНСЬКИЙ МІСЬКИЙ СУД ІВАНО-ФРАНКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ 

Справа № 354/724/17

Провадження по справі № 2/354/76/22

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 вересня 2022 року м. Яремче

Яремчанський міський суд Івано-Франківської області

в складі:

головуючої судді Ваврійчук Т.Л.

за участю секретаря судового засідання Старунчак Н.М.

позивачів ОСОБА_1 , ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Яремче цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 про визнання недійсними договору позики та договору купівлі-продажу земельної ділянки,-

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 , ОСОБА_2 у грудні 2017 року звернулися до суду з позовом до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 про визнання недійсним договору позики, укладеного між ОСОБА_5 та ОСОБА_1 30.03.2012 року шляхом написання письмової розписки та визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки від 14.10.2013 року, укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 , посвідченого приватним нотаріусом Яремчанського міського нотаріального округу Могилевич Л.В., за реєстром №2476. В обґрунтування даного позову зазначили, що у власності позивачів перебувала земельна ділянка площею 2,81 га. 13.02.2008 року відповідач ОСОБА_5 шахрайським способом отримав довіреність на представництво інтересів ОСОБА_1 на право розпорядження належною йому земельною ділянкою площею 2,0 га та заяву від імені ОСОБА_2 про згоду на продаж землі. В подальшому, використовуючи вказані документи, продав частину належної позивачам земельної ділянки площею 1,75 га, а отримані від продажу грошові кошти у сумі 120000 грн. привласнив. У 2010 році від голови сільської ради позивачі довідались про відчуження належної їм земельної ділянки на користь третіх осіб та звернулись у поліцію. Вироком Яремчанського міського суду від 30.03.2012 року ОСОБА_5 визнано винним у вчиненні кримінальних правопорушень передбачених ч.3 ст.190, ч.2 ст.358, ч.3 ст.358 КК України. Представництво інтересів потерпілого ОСОБА_1 у даному кримінальному провадженні здійснював адвокат ОСОБА_3, який відкликав поданий цивільний позов та запропонував позивачу отримати відшкодування завданої шкоди шляхом написання ОСОБА_5 боргової розписки. У день винесення вироку 30.03.2012 року ОСОБА_5 написав розписку в якій вказав, що позичив у ОСОБА_6 грошові кошти у сумі 400000 грн, які зобов`язується повернути протягом 24 місяців, тобто в строк до 30.03.2014 року. Таким чином адвокат ОСОБА_3 ввівши в оману ОСОБА_6 сприяв укладенню фіктивного договору позики, який між сторонами ніколи не укладався. Ознаками фіктивності даного договору є той факт, що у позивачі ніколи не володіли грошовими коштами у вказаному розмірі і ОСОБА_5 не отримував їх в борг у ОСОБА_6 , а також відповідачу ОСОБА_3 було відомо про відсутність у ОСОБА_5 необхідних коштів для виконання боргових зобов`язань та відсутність у нього майна, на яке може бути звернуто стягнення. Враховуючи те, що ОСОБА_3 представляв інтереси позивача як потерпілого та повинен був діяти виключно в його інтересах, останній погодився на отримання такої розписки, до кінця не розуміючи її змісту. Наявність даної розписки стала підставою для пом`якшення вироку ОСОБА_5 , оскільки свідчила про факт погашення ним завданих збитків. Оскільки у визначений строк ОСОБА_5 грошові кошти не повернув у 2016 році позивач звернувся до суду із позовом про стягнення боргу за договором позики, який був задоволений у повному обсязі, однак рішення суду не може бути виконане через відсутність у ОСОБА_5 будь-якого майна та реального наміру повертати кошти. Із урахуванням наведеного розписка від 30.03.2012 року є недійсним правочином, вчиненим під впливом помилки та обману, за умови зловмисної домовленості відповідачів, а тому виникла необхідність у визнанні недійсним договору позики, що стане в подальшому підставою для перегляду вироку та відшкодування шкоди. В подальшому, після завершення розгляду кримінального провадження та повернення у власність позивачів земельної ділянки між ОСОБА_1 та дружиною ОСОБА_3 - ОСОБА_4 був укладений договір купівлі-продажу земельної ділянки площею 0,25 га, який також є фіктивним. Зазначений договір укладався з метою розрахунку з ОСОБА_3 за надані юридичні послуги, однак такі надавались неналежним чином, в інтересах інших осіб та фактично не були надані у повному обсязі. Вказана у договорі вартість земельної ділянки є значно заниженою, жодних грошових коштів за відчуження земельної ділянки позивачі не отримували, а після укладення договору адвокати ОСОБА_3 припинив будь-яке юридичне обслуговування, хоча у власність позивача та його доньки не було повернуто ще 0,8081 га земель, викрадених ОСОБА_5 та пов`язаними особами. Таким чином, вказаний договір купівлі-продажу земельної ділянки є недійсним, при його укладенні сторону продавця було введено в оману щодо наслідків правочину та не повідомлено про те, що будь-які юридичні послуги надалі надаватись не будуть. Із урахуванням наведеного просять позовні вимоги задовольнити у повному обсязі та стягнути понесені судові витрати по сплаті судового збору.

Ухвалою Яремчанського міського суду Івано-Франківської області від 12.12.2017 року відкрито провадження у даній справі та призначено її до попереднього судового розгляду.

12.01.2018 року відповідачем ОСОБА_3 подано заяву про застосування строків позовної давності, в обґрунтування якої зазначено, що оскаржуваний договір купівлі-продажу земельної ділянки був укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_1 14.10.2013 року, а позивачі звернулись до суду лише 07.12.2017 року, тобто за межами трирічного строку позовної давності, який до зазначеної вимоги сплив 14.10.2016 року.

Відповідно до розпорядження керівника апарату Яремчанського міського суду Івано-Франківської області №340 від 06.03.2018 року та протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями у зв"язку із продовженням терміну відрядження судді дану справу повторно передано у провадження судді Іванова А.П.

Ухвалою від 20.03.2018 року дану справу прийнято до провадження суддею Івановим А.П. та призначено у ній підготовче судове засідання.

15.05.2018 року позивачами подано заперечення на заяву про застосування строку позовної давності, у якій зазначено, що строк позовної давності підлягає обчисленню не з моменту укладення оскаржуваного договору, а з моменту, коли ОСОБА_1 довідався про порушення свого права на отримання правової допомоги та якісних юридичних послуг з метою повного та всебічного захисту його інтересів. Тому дана заява про застосування строків позовної давності є необґрунтованою та такою, що не підлягає до задоволення.

Ухвалою суду від 16.07.2018 року підготовче провадження у даній справі закрито та призначено її до судового розгляду по суті.

Відповідно до розпорядження керівника апарату Яремчанського міського суду Івано-Франківської області №296 від 03.04.2019 року та протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями у зв"язку із закінченням повноважень попереднього складу суду(закінчення терміну відрядження судді Іванова А.П.) дану справу передано у провадження судді Польської М.В.

Ухвалою від 07.05.2019 року дану справу прийнято до провадження суддею Польською М.В. та призначено у ній підготовче судове засідання.

Ухвалою від 03.07.2019 року задоволено клопотання позивача про витребування доказів у приватного нотаріуса Могилевич Л.В.

Ухвалою суду від 02.12.2019 року підготовче провадження у даній справі закрито та призначено її до судового розгляду по суті.

Відповідно до розпорядження керівника апарату Яремчанського міського суду Івано-Франківської області №118 від 03.08.2020 року та протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями у зв`язку із закінченням повноважень попереднього складу суду (закінчення терміну відрядження судді Польської М.В.) дану справу передано у провадження судді Остап`юк М.В.

Ухвалою від 05.03.2021 року задоволено самовідвід судді Остап`юк М.В. від розгляду даної справи.

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 15.03.2021 року дану справу передано у провадження судді Ваврійчук Т.Л.

Ухвалою від 23.03.2021 року дану справу прийнято до провадження суддею Ваврійчук Т.Л. та призначено у ній підготовче судове засідання.

23.04.2021 року позивачі направили до суду письмові пояснення, в яких вказали, що у користуванні в їхній сім`ї перебувала земельна ділянка, загальною площею 2,81 га. 13.02.2008 року та 07.03.2008 року ОСОБА_5 , діючи у злочинній змові з невстановленими особами, візуально схожими на позивачів та достовірно знаючи, що останні йому жодних повноважень відчужувати земельну ділянку площею 2,00 га не надавали, звернувся до приватного нотаріуса Івано-Франківського міського нотаріального округу Юрчака О.В., який на підставі завідомо неправдивих відомостей, наданих ОСОБА_5 та невстановленими досудовим слідством особами виготовив та посвідчив довіреність, згідно з умовами якої ОСОБА_1 уповноважив ОСОБА_5 користуватися та розпоряджатися належною позивачу згідно державного акту на право приватної власності на землю І-ІФ №001273 від 30.08.1996 року земельною ділянкою площею 2,00 га, а також заяву відповідно до якої ОСОБА_2 надає згоду своєму чоловікові продати зазначену земельну ділянку площею 2,0 га. Володіючи державним актом на право приватної власності на землю І-ІФ №001273 від 30.08.1996 року, довіреністю від імені ОСОБА_1 та заявою від імені ОСОБА_2 . 11.03.2008 року ОСОБА_5 продав ОСОБА_7 від імені якої діяв ОСОБА_8 , частину належної позивачам земельної ділянки для ведення особистого підсобного господарства,що розташована в АДРЕСА_1 , площею 1,7500 га. Після оформлення договору купівлі-продажу земельної ОСОБА_5 особисто отримав від ОСОБА_7 кошти в сумі 120000 грн., які привласнив і ОСОБА_1 не повернув. Через деякий час ОСОБА_5 повернув ОСОБА_1 копію державного акту на право приватної власності на землю І-ІФ №001273 від 30.08.1996 року, візуально схожу на оригінал та паспорт громадянина України, при цьому не інформував його про продаж належної йому частини земельної ділянки. В жовтні 2010 року позивачу від сільського голови стало відомо, що його земельну ділянку ОСОБА_5 продав. 17.07.2008 року ОСОБА_9 на підставі нотаріально посвідчених договорів купівлі-продажу відчужила ОСОБА_10 земельні ділянки площею 0,2500 га та 0,8081 га, які розташовані в АДРЕСА_1 , за ціною 105000 грн. Вироком Яремчанського міського суду від 30.03.2012 року ОСОБА_5 визнано винним у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.3 ст.190, ч.2 ст.358, ч.3 ст.358 КК України. Також вказали, що розписка від 30.03.2012 року, надана ОСОБА_5 , за якою він нібито позичив у ОСОБА_1 грошові кошти у сумі 400000 грн. є недійсним правочином, оскільки такий правочин вчинений під впливом помилки та обману, за умови зловмисної домовленості адвоката ОСОБА_3, який представляв інтереси ОСОБА_1 , з ОСОБА_5 та був спрямований на уникнення відповідальності останнім за вчинені злочини. Крім того, недійсним є договір купівлі-продажу земельної ділянки, оскільки жодних грошових коштів ОСОБА_1 за нього не отримував, сума, яка вказана в договорі є нереальною, ціна договору є заниженою більше, ніж у 5 разів, а сам договір укладався для сплати адвокату ОСОБА_3 вартості неналежно та не в повному обсязі наданих юридичних послуг.

01.10.2021 року судом постановлено ухвалу про витребування доказів у справі.

Ухвалою від 26.10.2021 року підготовче провадження у вказаній справі закрито та призначено справу до судового розгляду по суті.

У судовому засіданні позивачі ОСОБА_1 , ОСОБА_2 позовні вимоги підтримали та просили їх задовольнити у повному обсязі. Вказали, що у користуванні їхньої сім`ї перебувала земельна ділянка площею 3.0 га, у 1996 році під час приватизації ОСОБА_1 був виданий державний акт на право власності на землю на ділянку розміром 2.0 га. Відповідач ОСОБА_5 є їх родичем та займався земельними питаннями. У 2008 році ОСОБА_1 показав останньому наявний у нього державний акт на право власності на земельну ділянку площею 2,0 га на що ОСОБА_5 сказав, що старі державні акти вже є недійсними та треба виготовити нові документи. З цією метою ОСОБА_1 надав йому свій паспорт та державний акт. Окрім цього, ОСОБА_5 сказав, що ділянку площею 1,0 га, яка була у їхньому користуванні треба приватизувати на його дочку, на що вони погодились та домовились, що ОСОБА_5 з цієї землі продасть ділянку площею 0,4 га та поверне їм кошти. Через деякий час ОСОБА_5 повернув їм, як в подальшому з`ясувалось підроблені копії паспорта та державного акту на право власності на землю, приховавши той факт, що продав частину належної ОСОБА_1 ділянки площею 1,75 га. У 2010 році від сільського голови вони довідались про відчуження їхньої ділянки та звернулись із заявою у правоохоронні органи. В ході досудового розслідування було встановлено, що ОСОБА_5 була використана підроблена довіреність від імені ОСОБА_1 та заява ОСОБА_2 про згоду на продаж землі. Під час судового розгляду кримінального провадження необхідно було подати цивільний позов і їм порадили укласти угоду з адвокатом. Відповідач ОСОБА_3 представляв інтереси ОСОБА_1 як потерпілого у кримінальному провадженні, саме він порадив відмовитись від цивільного позову у кримінальному провадженні та укласти з ОСОБА_5 договір позики на суму 400000 грн.-це кошти, які відповідач мав повернути їм за продаж земельної ділянки їхньої дочки площею 0,8081 га. Боргова розписка була написана ОСОБА_5 у день винесення вироку та послужила підставою для пом`якшення призначеного йому покарання. Після вироку адвокат ОСОБА_3 сказав, що оскільки позивачі не мають коштів на оплату гонорару він погоджується щоб вони переоформили на нього 0,25 га землі і 14.10.2013 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 був укладений договір купівлі-продажу земельної ділянки. Протягом двох років ОСОБА_5 жодних коштів їм не повернув, на телефонні дзвінки не відповідав, ОСОБА_3 на зв`язок теж не виходив, а тому зважаючи на те, що спливав строк позовної давності вони звернулись до суду із позовом про стягнення боргу за розпискою від 30.03.2012 року. Рішенням суду борг з ОСОБА_5 стягнуто в повному обсязі, було відкрите виконавче провадження, однак кошти вони не отримали. Вказали, що угода з адвокатом була укладена усно, однак останній у повному обсязі взяті на себе зобов`язання не виконав, оскільки їм не була повернута усі земельні ділянки, а також вони не отримали жодних коштів від ОСОБА_5 . В подальшому ОСОБА_3 погодився повернути їм придбану ділянку площею 0,25 га, але хотів отримати за це гроші у сумі 8000 грн., а коли вони погодились, він назвав суму 20000 грн. та перестав виходити на зв`язок. Також зазначили, що на розгляді у суді знаходиться справа за позовом їх доньки про повернення земельної ділянки площею 0,8081 га.

Свідок ОСОБА_11 - у судовому засіданні пояснила, що вона є донькою позивачів. У 2010 році вони дізнались від сільського голови, що ОСОБА_5 шахрайським способом заволодів належною їх сім`ї земельною ділянкою. За даним фактом було порушене кримінальне провадження, потім розглядалась також цивільна справа, у суді батькам порадили адвоката ОСОБА_3 , який повинен був допомогти повернути землю, однак скориставшись нагодою обманув батька. Також вона бачила як ОСОБА_3 приїжджав до них додому, вибирав собі ділянку площею 0,25 га в якості оплати за надані адвокатські послуги, оскільки батьки не мали грошей для оплати. Після цього між батьком та ОСОБА_4 був укладений договір купівлі-продажу землі, але пізніше вони зрозуміли, що адвокат батькові не був потрібен, оскільки земельна ділянка батькам і так мала бути повернута. В кінцевому результаті ділянку площею 0,81 га, яка була у її користуванні їм так і не повернули, а тому вона звернулась із позовом до суду.

Будучи допитана в якості свідка позивач ОСОБА_2 суду пояснила, що ОСОБА_3 представляв інтереси її чоловіка як потерпілого у кримінальному провадженні в ході судового розгляду. Після першого судового засідання прокурор порадив їм укласти угоду з адвокатом, який був потрібен щоб допомогти повернути належну їм земельну ділянку, якою ОСОБА_5 заволодів шахрайським способом. ОСОБА_3 переконував, що у разі призначення ОСОБА_5 реального покарання, вони свою землю не повернуть, а тому цивільний позов у кримінальному провадженні був залишений без розгляду і поданий позов в порядку цивільнгого судочинства. Після вироку їм повернули земельну ділянку площею 1,75 га, але залишалось не вирішеним питання щодо повернення земельної ділянки площею 0,81 га, яка належала їх доньці. Після вироку ОСОБА_3 зателефонував їй, сказав, що знає, що вони не мають грошей на оплату його послуг, а йому потрібна земля. Вона сказала, що з даного питання треба спілкуватись із її чоловіком, який погодився продати частину ділянки площею 0,25 га. Вона їздила до нотаріуса та підписала згоду на продажу землі, бо на той час чоловік вже підписав договір купівлі-продажу. В подальшому вони зрозуміли, що решту землі їм не повернуть і адвокат допомагати не буде, гроші з ОСОБА_5 неможливо було стягнути, а тому вони почали писати скарги в прокуратуру. До них приїжджав відповідач ОСОБА_3 , який сказав, що згідний повернути придбану у них землю, але хотів за це компенсацію у розмірі 8000 грн., на що вони погодились, тоді відповідач сказав, що потрібно заплатити 20000 грн., на цю пропозицію вони теж погодились але ОСОБА_3 більше на зв`язок не виходив. Письмової угоди із адвокатом вона не бачила, думає, що усі домовленості були усними, також до винесення вироку у її присутності не було ніяких розмов про вартість адвокатських послуг. Коли адвокат оцінив свої послуги у розмірі вартості земельної ділянки площею 0,25 га ніяких заперечень вони з чоловіком не висловлювали, розуміли, що треба розрахуватись, але потім зрозуміли, що адвокат не надав їм послуги у повному обсязі, бо ОСОБА_5 їм грошові кошти за земельну ділянку площею 0,81 га згідно розписки не повернув.

Відповідачі ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 у судове засідання не з`явилися, не повідомивши причин неявки, хоча про день та час розгляду справи повідомлялися належним чином.

Заслухавши пояснення позивачів, свідка, дослідивши та оцінивши докази по справі, суд прийшов до висновку, що позов не підлягає до задоволення з наступних підстав.

Відповідно до п.1 ст.4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Статтею 13 ЦПК України визначено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Вироком Яремчанського міського суду Івано-Франківської області від 30.03.2012 року ОСОБА_5 визнано винним у вчиненні злочинів, передбачених ч.3 ст.190, ч.2 ст.358, ч.3 ст.358 КК України та призначено йому покарання із застосуванням ст. 69 КК України у виді штрафу у розмірі 8000 грн. На підстав ч.4 ст.70 КК України за сукупністю злочинів, шляхом повного складання покарань, призначених за даним вироком та вироком Рогатинського районного суду Івано-Франківської області від 17.05.2011 року визначено остаточне покарання у виді штрафу у розмірі 9000 грн.

Вказаним вироком встановлено, що ОСОБА_5 і ОСОБА_1 перебували в дружніх стосунках. Коли ОСОБА_5 дізнався від ОСОБА_1 про те, що останній є власником земельної ділянки площею 2.0 га, то в нього виник умисел заволодіти зазначеною земельною ділянкою. Для здійснення задуманого ОСОБА_5 при спілкуванні із ОСОБА_1 складав про себе враження спеціаліста в земельних питаннях. Також розповсюджував про себе інформацію про те, що в нього є друзі, які займають керівні посади в органах державного управління. Одночасно ОСОБА_5 в розмовах із ОСОБА_1 розповіда , що під час виготовлення державних актів на земельні ділянки до 2000 року було допущено багато неточностей, щодо їхнього розташування та занесення до електронного реєстру, які необхідно виправити оскільки такі державні акти будуть недійсними. Одночасно ОСОБА_5 , реалізовуючи свій умисел та зловживаючи довірою ОСОБА_1 попросив надати йому державний акт про право власності на зазначену земельну ділянку та паспорт громадянина України ОСОБА_1 для перевірки дійсності права власності на земельну ділянку, оскільки такий акт було видано ще в 1996 році. Потерпілий ОСОБА_1 , довіряючи ОСОБА_5 передав останньому вказані документи.

13.02.2008 року та 07.03.2008 року ОСОБА_5 , діючи в злочинній змові з невстановленими особами, візуально схожими на ОСОБА_1 та ОСОБА_2 та достовірно знаючи що останні жодних повноважень йому відчужувати земельну ділянку площею 2,00 га не надавали, звернувся до нотаріуса Івано-Франківського міського нотаріального округу Юрчака О.В., який невстановлених осіб, візуально схожих на ОСОБА_1 та ОСОБА_2 прийняв за останніх та враховуючи завідомо неправдиві відомості, надані ОСОБА_5 та невстановленими досудовим слідством особами виготовив та посвідчив довіреність, згідно з умовами якої ОСОБА_1 уповноважив ОСОБА_5 користуватися та розпоряджатися земельною ділянкою площею 2,00 га, яка належить ОСОБА_1 згідно державного акту на право приватної власності на землю І-ІФ № 001273 від 30.08.1996 року, а дружина ОСОБА_1 - ОСОБА_2 надала згоду своєму чоловікові продати зазначену земельну ділянку площею 2,0 га.

Володіючи державним актом на право приватної власності на землю І-ІФ №001273 від 30.08.1996 року, довіреністю від імені ОСОБА_1 та заявою від імені ОСОБА_2 , зловживаючи довірою цих громадян та маючи на меті заволодіти їх майном шляхом шахрайства, 11.03.2008 перебуваючи у приміщенні нотаріальної контори приватного нотаріуса Яремчанського міського нотаріального округу Питлюка В.І., ОСОБА_5 , використовуючи вказані документи, продав ОСОБА_7 , від імені якої діяв ОСОБА_8 , частину земельної ділянки для ведення особистого підсобного господарства, що розташована АДРЕСА_1 , площею 1,7500 га, із загальної площі 2,00 га. Після оформлення договору купівлі продажу земельної ділянки ОСОБА_1 , ОСОБА_5 особисто отримав від ОСОБА_7 кошти в сумі 120000 грн., які привласнив і ОСОБА_1 не повернув. Через деякий час ОСОБА_5 повернув ОСОБА_12 копію акту на право приватної власності на землю І-ІФ №001273 від 30.08.1996 року, візуально схожу на оригінал та паспорт громадянина України при цьому потерпілого не інформував про продаж належної йому частини земельної ділянки. В жовтні 2010 р. ОСОБА_1 від сільського голови стало відомо, що його земельну ділянку ОСОБА_5 продав.

Вказаний вирок суду не оскаржувався та набрав законної сили 18 квітня 2012 року.

Рішенням Яремчанського міського суду Івано-Франківської області від 30.03.2012 року позов ОСОБА_1 до ОСОБА_5 , ОСОБА_7 про визнання договору купівлі-продажу земельної ділянки недійсним задоволено частково. Визнано недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки, укладений у приватного нотаріуса Яремчанського нотаріального округу Питлюка В.І. 11.03.2008 року та зареєстрований в реєстрі вчинення нотаріальних дій під номером 982, відповідно до якого ОСОБА_5 за довіреністю від ОСОБА_1 продав ОСОБА_7 , від імені якої діяв ОСОБА_8 , частину земельної ділянки, що знаходиться за адресою: уч.Горішків, с.Яблуниця, Яремчанської міської ради Івано-Франківської області, площею 1,7500 га недійсним. Визнано недійсним державний акт серії ЯЕ №824442 на право власності на земельну ділянку площею 1,7500 га, що знаходиться за адресою: уч.Горішків, с.Яблуниця, Яремчанської міської ради Івано-Франківської області, кадастровий номер 2611093001:16:004:0177, цільове призначення для ведення особистого селянського господарства, виданий ОСОБА_7 та зареєстрований в Книзі реєстрації записів державних актів на право власності на землю та право постійного користування землею за №011029800109 від 27.09.2010 року, виданий на основі договору купівлі-продажу земельної ділянки від 11.03.2008 року, зареєстрованого в реєстрі вчинення нотаріальних дій під номером 982 та скасовано його державну реєстрацію. Повернуто сторони у попередній стан, в якому вони перебували до вчинення договору купівлі-продажу, а саме зобов`язано ОСОБА_7 повернути ОСОБА_1 земельну ділянку площею 1,7500 га, що знаходиться на уч.Горішків, с.Яблуниця, Яремчанської міської ради, Івано-Франківської області, кадастровий номер 2611093001:16:004:0177, цільове призначення для ведення особистого селянського господарства.

Вказане рішення суду не оскаржувалось та набрало законної сили 20.04.2014 року.

Окрім цього, 30.03.2012 року ОСОБА_5 написав боргову розписку, в якій вказав, що позичив у ОСОБА_1 грошові кошти у сумі 400000,00 грн., які зобов`язується повернути рівними частинами на протязі 24 місяців, останній день повернення коштів- 30 березня 2014 року.

Заочним рішенням Рогатинського районного суду Івано-Франківської області від 30.11.2015 року задоволено позов ОСОБА_1 до ОСОБА_5 про стягнення боргу та стягнуто з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_1 400000 грн. боргу та 3654 грн. судового збору. Вказаним рішенням встановлено, що 30.03.2012 року ОСОБА_5 позичив у ОСОБА_1 400000 грн., які зобов`язувався повернути до 30.04.2014 року, про що свідчить розписка, надана ОСОБА_5 .

Згідно інформації з Єдиного державного реєстру судових рішень, вказане рішення суду не оскаржувалось та набрало законної сили 16.12.2015 року.

Відповідно до ч.ч.4,6 ст.82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

14.10.2013 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 був укладений договір купівлі-продажу земельної ділянки, посвідчений приватним нотаріусом Яремчанського міського нотаріального округу Могилевич Л.В., за реєстром №2476, відповідно до якого ОСОБА_1 відчужив на користь ОСОБА_4 належну йому на праві приватної власності на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно серії НОМЕР_1 від 10.07.2013 року земельну ділянку площею 0,2500 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер: 261093001:16:003:0040, цільове призначення - для ведення особистого селянського господарства.

Згідно п.5 договору за погодженням сторін продаж вчинено за ціною 72500,00 грн., які покупець зобов`язується передати продавцю готівкою після узгодження проекту договору купівлі-продажу земельної ділянки.

У пункті 10 договору зазначено, що договір укладено за наявності заяви згоди від дружини продавця ОСОБА_1 - ОСОБА_2 , та заяви згоди від чоловіка покупця ОСОБА_13 - ОСОБА_3 .

Зі змісту п.п.6,14 договору слідує, зазначеного договору вбачається, що підписання даного договору свідчить про те, що його умови повністю відповідають волевиявленню сторін та одержання продавцем повного розрахунку за продану земельну ділянку та відсутність претензій майнового характеру до покупця, що стосувалися б питань оплати договору. Сторони договору стверджують, що у них відсутні будь-які заперечення щодо кожної із умов договору. Зміст договору та зміст наведених у ньому норм цивільного та земельного законодавства їм зрозумілий, питань, які б залишились нез`ясованими та незрозумілими немає.

Згідно інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єктів нерухомого майна № 279417521 від 13.10.2021 року, земельна ділянка із кадастровим номером 2611093001:16:003:0040, площею 0,25 га, яка знаходиться в АДРЕСА_1 , цільове призначення: для ведення особистого селянського господарства - належить на праві приватної власності ОСОБА_4 .

Позивачами в обґрунтування заявлених позовних вимог зазначено, що оскаржувані договори є фіктивними, вчинені ними під впливом помилки та обману, внаслідок злочинної домовленості між відповідачами, а грошові кошти за договорами передані не були.

Надаючи оцінку правовідносинам, що склались між сторонами суд встановив наступне.

Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

У відповідності до ст.16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

За змістом ст.11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема договори та інші правочини, інші юридичні факти.

У відповідності до ч.1 ст.626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Статтею 627 ЦК України передбачено, що відповідно до ст.6 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахування вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Частиною першою ст.628 ЦК України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно ст.629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Частиною першою ст.638 ЦК передбачено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до ч.1 ст.655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму. Крім того, продавець може домовитись з іншою особою про продаж її власності від її імені.

Згідно з ч.1 ст.691 ЦК України покупець зобов`язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до статті 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу.

Відповідно до ст. 657 ЦК України договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню, крім договорів купівлі-продажу майна, що перебуває в податковій заставі.

Відповідно до вимог ст.1046 ЦК України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Відповідно до ч.ч. 1,3 ст.1049 ЦК України, - позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок.

Статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно із ст.203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним та відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямованими на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Статтею 204 ЦК України закріплено презумпцію правомірності правочину, відповідно до якої правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно з ч.ч.1,3 ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до ч.1 ст.229 ЦК України якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.

Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов`язків сторін, таких властивостей і якостей майна, які значно знижують його цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом.

Згідно ч.1 ст.230 ЦК України якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

Відповідно до ст.234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.

Статтею 317 ЦК України передбачено, що власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. В силу ч.1 ст.319 ЦК України, власник розпоряджається, користується та володіє своїм майном на власний розсуд.

Згідно із ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Вирішуючи спір про визнання угоди недійсною, суд має з`ясувати наявність тих обставин, з якими закон пов`язує визнання угоди недійсною і настання певних юридичних наслідків.

Згідно роз`яснень, викладених у п.п.19, 20, 24 постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» відповідно до статей 229 - 233 ЦК правочин, вчинений під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною або внаслідок впливу тяжкої обставини, є оспорюваним.

Обставини, щодо яких помилилася сторона правочину мають існувати саме на момент вчинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно мала місце, а також що вона має істотне значення.

Правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. На відміну від помилки, ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину.

Наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення.

Для визнання правочину фіктивним суди повинні встановити наявність умислу в усіх сторін правочину. При цьому необхідно враховувати, що саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків. У разі, якщо на виконання правочину було передано майно, такий правочин не може бути кваліфікований як фіктивний. У фіктивних правочинах внутрішня воля сторін не відповідає зовнішньому її прояву, тобто обидві сторони, вчиняючи фіктивний правочин, знають заздалегідь, що він не буде виконаний, тобто мають інші цілі, ніж передбачені правочином. Такий правочин завжди укладається умисно.

Отже, основними ознаками фіктивного правочину є: введення в оману (до або в момент укладення угоди) іншого учасника або третьої особи щодо фактичних обставин правочину або дійсних намірів учасників; свідомий намір невиконання зобов`язань договору; приховування справжніх намірів учасників правочину.

Позивач, який звертається до суду з позовом про визнання правочину фіктивним, повинен довести суду відсутність в учасників правочину наміру створити юридичні наслідки.

Подібні правові висновки зроблені у постановах Верховного Суду від 14 лютого 2018 року у справі №379/1256/15-ц, від 08 лютого 2018 року у справі №756/9955/16-ц, від 01 листопада 2018 року в справі №910/18436/16, від 13 березня 2019 року в справі №757/12646/16.

Як встановлено судом, 30.03.2012 року між позивачем ОСОБА_1 та відповідачем ОСОБА_5 був укладений договір позики грошових коштів у сумі 400000 грн. на строк до 30.03.2014 року.

За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми або речей.

Позивачами не надано суду жодних доказів, які б свідчили про те, що оскаржуваний договір позики реально не був укладений або був укладений за інших обставин в тому числі під впливом помилки чи обману. У борговій розписці не зазначено з якою метою надаються кошти в позику, відсутнє посилання на те, що вона надана відповідачем з метою забезпечення відшкодування шкоди завданої кримінальним правопорушенням чи у зв`язку з існуванням між сторонами будь-яких інших невиконаних зобов`язань.

Матеріали справи також не містять будь-яких доказів на підтвердження факту укладення договору позики внаслідок злочинної змови відповідачів ОСОБА_5 та ОСОБА_3 , який діяв як представник позивача ОСОБА_1 у кримінальному провадженні.

Твердження позивачів, що грошові кошти в борг не були надані, а розписка написана з метою гарантувати проведення розрахунку за відчуження ОСОБА_5 частини належної їм земельної ділянки площею 0,8180 га не підтверджені належними та достатніми доказами, а в ході судового розгляду позивачі вказали, що дана ділянка є предметом спору у іншій справі, де позивачем виступає їх донька у користуванні якої перебувало вказане майно.

Дослідженими доказами підтверджується, що з моменту написання розписки і до звернення до суду з вказаним позовом у 2017 році дійсність договору позики не ставилась під сумнів ані боржником, ані кредитором. ОСОБА_1 в межах строку позовної давності звернувся до суду із позовом про стягнення боргу за договором позики, який відповідно до рішення суду від 30.11.2015 року стягнуто на його користь у повному обсязі. Вказане рішення суду не оскаржувалось та набрало законної сили.

При цьому, звернувшись до суду із позовом про стягнення боргу за договором позики позивач розпорядився наданими йому процесуальними правами та на власний розсуд обрав спосіб захисту порушеного права, а обставини які стосувалися укладення оскаржуваного договору позики були предметом дослідження у вказаній справі.

Доводи позивачів про те, що кошти за договором позики їм не повернуті, є свідченням неналежного виконання умов договору, однак дана обставина не може слугувати належною правовою підставою для визнання договору позики недійсним. При цьому суд враховує те, що ОСОБА_1 не позбавлений можливості стягнути зазначені кошти із відповідача в порядку виконання судового рішення про стягнення боргу, яка на даний час не скасоване та є чинним.

За таких обставин суд приходить до висновку, що позовні вимоги щодо визнання недійсним договору позики від 30.03.2012 року не підтверджені належними та достатніми доказами, а тому підстав для їх задоволення суд не знаходить.

Окрім цього судом встановлено, що 14.10.2013 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 був укладений договір купівлі-продажу земельної ділянки, який в установленому порядку посвідчений нотаріусом. Даний правочин укладено за наявності на це нотаріально посвідченої письмової згоди дружини продавця ОСОБА_2 та чоловіка покупця ОСОБА_3 про що зазначено у п.10 договору.

Таким чином, даний правочин був вчинений у письмовій, нотаріально посвідченій формі.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.54 Закону України «Про нотаріат» нотаріуси посвідчують угоди, щодо яких законодавством установлено обов`язкову нотаріальну форму, а також за бажанням сторін й інші угоди. Нотаріуси перевіряють, чи відповідає зміст посвідчуваної ними угоди вимогам закону й дійсним намірам сторін.

Частини 9-14 ст.44 Закону України «Про нотаріат» установлюють повноваження нотаріуса для встановлення дійсного наміру сторін правочину. У разі наявності сумнівів щодо уповноваженого представника, а також його цивільної дієздатності та правоздатності нотаріус має право зробити запит до відповідної фізичної чи юридичної особи. Нотаріус зобов`язаний встановити дійсні наміри кожної зі сторін до вчинення правочину, який він посвідчує, а також відсутність у сторін заперечень щодо кожної з умов правочину. Установлення дійсних намірів кожного з учасників правочину відбувається шляхом установлення нотаріусом однакового розуміння сторонами значення, умов правочину та його

правових наслідків для кожної зі сторін. Установлення справжніх намірів однієї зі сторін правочину може бути здійснено нотаріусом за відсутності іншої сторони з метою виключення можливості стороннього впливу на її волевиявлення. Правочин посвідчується нотаріусом, якщо кожна зі сторін однаково розуміє значення, умови правочину та його правові наслідки, про що свідчать особисті підписи сторін на правочині.

Зі змісту п.п.5,6 оскаржуваного договору купівлі-продажу вбачається, що продаж земельної ділянки вчинено за ціною 72500 грн., грошові підлягають передачі продавцю готівкою, а підписання вказаного договору засвідчує факт проведення повного розрахунку за продане майно. Своїми підписами у договорі сторони засвідчили, що умови договору відповідають їх волевиявленню, підтвердили проведення повного розрахунку та відсутність матеріальних та інших претензій один до одного.

Позивач підписав договір купівлі-продажу земельної ділянки без будь-яких зауважень і застережень, що свідчить про надання ним згоди щодо всіх його істотних умов, а також про виконання покупцем обов`язку щодо сплати ціни.

Додаткового підтвердження розпискою чи іншими документами проведення розрахунку за договором закон не потребує.

Особливість режиму нерухомого майна визначається тим, що права на нього та правочини щодо нього підлягають державній реєстрації. Права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації, виникають з дня такої реєстрації відповідно до закону (ч. 1 ст. 182, ч. 4 ст. 334 ЦК України).

Після укладення договору купівлі-продажу спірна земельна ділянка у той же день була зареєстрована за ОСОБА_4 на праві приватної власності на підставі рішення приватного нотаріуса Яремчанського міського нотаріального округу Могилевич Л.В. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень індексний номер 6753375 від 14.10.2013 року, номер запису про право власності 2862699.

Наведене свідчить про вчинення учасниками правочину дій, спрямованих на реальне виконання договору купівлі-продажу, який укладений у належній формі та підтверджує фактичне передання майна за вказаним договором, що в свою чергу спростовує доводи позивача щодо наявності підстав для визнання зазначеного договору недійсним, з підстав викладених у ст.234 ЦК України.

Таким чином, ОСОБА_1 розпорядився належною йому земельною ділянкою, право власності на яку перейшло до ОСОБА_4 з дотриманням усіх необхідних процедур.

Позивачами не надано належних та достатніх доказів на підтвердження того, що даний договір укладено під впливом обману чи помилки, а також внаслідок зловмисної домовленості відповідачів.

Доводи позивачів про те, що вони не отримали коштів за відчужену земельну ділянку, фактично зводяться до викладення обставин неналежного виконання умов укладеного договору, які відповідно до положень ст.230 ЦК України не дають підстав для встановлення факту введення їх в оману під час укладання договору.

Дослідженими доказами підтверджується, що відповідач ОСОБА_3 здійснював представництво інтересів позивача ОСОБА_1 як потерпілого під час судового розгляду кримінального провадження про обвинувачення ОСОБА_5 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.3 ст.190, ч.2 ст.358, ч.3 ст.358 КК України.

Проте у матеріалах справі відсутній укладений між сторонами договір про надання правової допомоги за відсутності якого суд позбавлений можливості встановити його дійсні умови та перевірити наведені позивачами доводи щодо неналежного виконання умов даного договору зі сторони відповідача ОСОБА_3 , обсяг та якість яких, за твердженням позивачів, в кінцевому результаті не відповідали досягнутим домовленостям.

Позивачами не надано будь-яких інших належних та достатніх доказів на підтвердження факту існування на момент розгляду даної справи будь-яких невиконаних зобов`язань між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 за вказаним договором.

При цьому у ході судового розгляду ОСОБА_1 та ОСОБА_2 не заперечили, що оскаржуваний договір був укладений ними добровільно у зв`язку із відсутністю коштів, необхідних для розрахунку за надані юридичні послуги.

Таким чином, суд приходить до висновку, що позивачем не доведено належними, достовірними та достатніми доказами підстав, передбачених ст.ст.230, 234 ЦК України, для визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки від 14 жовтня 2013 року, а тому позовні вимоги в цій частині слід залишити без задоволення.

Однією з засад судочинства, регламентованих п.4 ч.3 ст.129 Конституції України, є змагальність сторін та свобода в наданні ними до суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно із ч.1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до вимог ст.76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин(фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Частиною другою ст.78 ЦПК України визначено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно з частиною першою статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Статтею 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

У відповідності до ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обгрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з"ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені у судовому засіданні.

За таких обставин, суд на основі всебічного, повного, об`єктивного та безпосереднього з`ясування фактичних обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, оцінивши наявні у справі докази за своїм внутрішнім переконанням, з`ясувавши їх достатність і взаємний зв`язок у сукупності, приходить до переконання що у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до ОСОБА_5 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про визнання недійсними договору позики від 30 березня 2012 року та договору купівлі-продажу земельної ділянки від 14 жовтня 2013 року слід відмовити у повному обсязі за безпідставністю.

Відповідачами ОСОБА_3 , ОСОБА_4 подана заява про застосування строків позовної давності.

Статтею 256 ЦК України визначено, що позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

У відповідності до ст.257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Як передбачено ч.ч.3,4 ст.267 ЦК України, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовної вимоги.

Із урахуванням того, що суд прийшов до висновку про відсутність підстав для задоволення заявлених позовних вимог, відсутні підстави для застосування позовної давності за заявою відповідачів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 .

У відповідності до вимог ст.141 ЦПК України у зв`язку із відмовою у позові понесені позивачами судові витрати відшкодуванню не підлягають.

На підставі наведеного, ст.ст. 4, 12, 13, 81, 89, 158, 259, 263-265, 268, 273, 352, 354 ЦПК України, суд, -

У Х В А Л И В:

У задоволенні позову ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 про визнання недійсними договору позики та договору купівлі-продажу земельної ділянки -відмовити.

Копію рішення направити учасникам справи.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи мають право подати апеляційну скаргу на рішення суду до Івано-Франківського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживає: АДРЕСА_2 , РНОКПП: НОМЕР_2 .

Позивач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , проживає: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_3 .

Відповідач: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , проживає: АДРЕСА_3 , РНОКПП: НОМЕР_4 .

Відповідач: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , проживає: АДРЕСА_4 , РНОКПП: НОМЕР_5 .

Відповідач: ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , проживає: АДРЕСА_5 .

Повне судове рішення складено 16 вересня 2022 року.

Головуючий суддя: Т.Л. Ваврійчук