Ухвала

від 30.08.2022 по справі 756/19956/21

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 756/19956/21 Головуючий в суді 1-ї інстанції ОСОБА_1

Провадження №11-кп/824/2530/2022 Доповідач у суді 2-ї інстанції ОСОБА_2

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30 серпня 2022 року м. Київ

Колегія суддів судової палати з розгляду

кримінальних справ Київського апеляційного суду в складі:

суддів: ОСОБА_2 ,

ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

секретар ОСОБА_5 ,

за участю:

прокурора ОСОБА_6 ,

обвинуваченого ОСОБА_7 ,

захисника ОСОБА_8 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги захисника обвинуваченого ОСОБА_7 адвоката ОСОБА_8 , першого заступника керівника Київської міської прокуратури ОСОБА_9 та обвинуваченого ОСОБА_7 на вирок Оболонського районного суду м. Києва від 21 квітня 2022 року, яким:

ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Вишнівка Красноперекопського району Автономної Республіки Крим, громадянина України, не працюючого, не одруженого, із вищою освітою, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , проживаючого за адресою: АДРЕСА_2 , раніше не судимого,

визнано винуватим у вчиненні злочину, передбаченого ч.2 ст.194 КК України,-

В С Т А Н О В И Л А :

Як встановлено судом першої інстанції, у невстановлений досудовим розслідуванням час та місці у ОСОБА_7 виник умисел, спрямований на умисне пошкодження чужого майна, вчинене шляхом вибуху.

Реалізуючи свій умисел, спрямований на умисне пошкодження чужого майна, вчинене шляхом вибуху, ОСОБА_7 , знаходячись за невстановленою досудовим розслідуванням адресою, виготовив саморобний вибуховий пристрій типу міна з зарядом вибухової речовини із засобом передачі ініціюючого імпульсу у вигляді променю вогню - піротехнічний засіб типу Р6000 «MEGA BANGER» торгівельної марки «Furor» з таймером.

26.07.2021 ОСОБА_7 , перебуваючи у відділенні ТОВ «Нова Пошта» № 66, за адресою: м. Львів, вул. Городоцька 131, повідомив оператору недостовірні анкетні данні, а саме: ОСОБА_10 , та здійснив поштове відправлення, у якому знаходився вищевказаний саморобний вибуховий пристрій. Дане відправлення було адресоване на ім`я ОСОБА_11 на поштомат ТОВ «НОВОБОКС» №3071, орендарем якого є ТОВ «НОВА ПОШТА», розташований за адресою: м. Київ, просп. Оболонський, 1-Б, ТРЦ «Dream Town» (на даний час «Dream yellow»), атріум «Франція».

Продовжуючи свої злочинні дії, спрямовані на умисне пошкодження чужого майна шляхом вибуху, 29.07.2021 року близько 03 години 40 хвилин, перебуваючи за невстановленою досудовим розслідуванням адресою, ОСОБА_7 , достовірно знаючи про те, що поштове відправлення, в якому знаходиться саморобний вибуховий пристрій типу міна з зарядом вибухової речовини із засобом передачі ініціюючого імпульсу у вигляді променю вогню - піротехнічний засіб типу Р6000 «MEGA BANGER» торгівельної марки «Furor» з таймером доставлений до поштомату ТОВ «НОВОБОКС» №3071, орендарем якого є ТОВ «НОВА ПОШТА», що за адресою: м. Київ, просп. Оболонський, 1-Б, ТРЦ «Dream Town» (на даний час «Dream yellow»), атріум «Франція», за допомогою таймеру привів у дію саморобний вибуховий пристрій типу міна з зарядом вибухової речовини із засобом передачі ініціюючого імпульсу у вигляді променю вогню - піротехнічний засіб типу Р6000 «MEGA BANGER» торгівельної марки «Furor», внаслідок чого відбувся вибух та був пошкоджений вищевказаний поштомат, який належить ТОВ «НОВОБОКС» (код ЄДРПОУ 43376691).

Саморобному вибуховому пристрою, що вибухнув 29.07.2021 в поштоматі ТОВ «НОВОБОКС» №3071, орендарем якого є ТОВ «НОВА ПОШТА», за адресою: м. Київ, просп. Оболонський, 1-Б, ТРЦ «Dream Town» (на даний час «Dream yellow»), атріум «Франція», притаманні бризантна, фугасна та термічна уражаючі дії вибуху вибухового пристрою.

Внаслідок вчинення кримінально-караних дій ОСОБА_7 , ТОВ «НОВОБОКС» спричинено матеріальну шкоду на суму 68 286 гривень 94 копійки.

Вироком Оболонського районного суду м. Києва від 21 квітня 2022 року ОСОБА_7 визнано винуватим у вчиненні злочину, передбаченогоч.2 ст. 194 КК України та призначено йому покарання у виді 4 років позбавлення волі.Строк відбування покарання ОСОБА_7 ухвалено рахувати з моменту взяття під варту, а саме з 29 липня 2021 року. Запобіжний захід ОСОБА_7 у виді тримання під вартою в ДУ «Київський слідчий ізолятор», до набрання вироком законної сили залишено без зміни.Стягнуто з ОСОБА_7 процесуальні витрати за проведення комплексної вибухо-технічної експертизи та експертизи матеріалів речовин та виробів у розмірі 36 040 (тридцять шість тисяч сорок) грн. 20 коп. на користь держави. В частині заявленого цивільного позову провадження закрито.

Не погоджуючись з вироком суду першої інстанції, захисник обвинуваченого ОСОБА_7 адвокат ОСОБА_8 подав апеляційну скаргу, в якій просить вирок змінити та призначити ОСОБА_7 покарання у вигляді позбавлення волі строком на 3 роки, відповідно зі ст. 75 КК України звільнити його від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком на 2 (два) роки.

В обґрунтування апеляційної скарги захисник зазначає, що не оспорюючи фактичні обставини кримінального правопорушення, з даним вироком захисник та засуджений не погоджується, та вважають його надто суворим та таким, що не відповідає принципам достатності покарання для виправлення винного.

Звертає увагу, що обставиною, яка пом`якшує покарання ОСОБА_7 є визнання вини в повному обсязі, його щиросердне розкаяння, активне сприяння слідству у розкритті злочину та повне відшкодування шкоди яка була завдана.

Наголошує, що за час проведення досудового слідства ОСОБА_7 вже багаторазово пожалкував про скоєне ним кримінальне правопорушення, навчений та покараний наріканням оточуючих людей. ОСОБА_7 у скоєному проявив щиросердне розкаяння. Обставин, які обтяжують покарання ОСОБА_7 , судом не встановлено. Щодо характеризуючи обставин ОСОБА_7 раніше не судимий, з приводу характеристики з місця проживання то вона носить формальний характер, на той факт суд звернув увагу, але не надав належної оцінки.

Сторона захисту вважає, що з урахуванням усіх вищевказаних характеристик та обставин суд мав можливість та законні підстави призначити ОСОБА_7 менш суворе покарання в межах санкції.

Крім того, суд першої інстанції призначив ОСОБА_7 покарання у виді позбавлення волі строком на 4 роки, не зазначив, чому менш суворий вид покарання буде недієвим та не забезпечить виправлення засудженого при наявності двох і більше пом`якшуючих обставин і відсутності обтяжуючих обставин.

Вважає, що покарання у вигляді 3 років позбавлення волі, у відповідності зі ст. 75 КК України зі звільненням ОСОБА_7 від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком на 2 роки, було б достатнім та необхідним для досягнення основної мети покарання.

В свою чергу, не погоджуючись з вироком суду першої інстанції перший заступник керівника Київської міської прокуратури ОСОБА_9 подав апеляційну скаргу, в якій просить вирок скасувати в частині призначеного покарання у зв`язку з неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність та невідповідністю призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого, внаслідок м`якості. Ухвалити новий вирок, яким ОСОБА_7 призначити покарання за ч.2 ст. 194 КК України у виді 6 років позбавлення волі. У решті вирок залишити без змін.

В обґрунтування апеляційної скарги прокурор зазначає, що за межами уваги суду, без необхідної оцінки залишились дані про підвищений рівень суспільної небезпеки вчинених діяння та особи обвинуваченого. Суд, призначаючи покарання ОСОБА_7 необґрунтовано дійшов до помилкового висновку про можливість виправлення останнього призначивши покарання за ч.2 ст.194 КК України наближене до мінімальної межі санкції інкримінованої статті.

Звертає увагу, що судом першої інстанції належним чином не були враховані ступінь тяжкості скоєного кримінально караного діяння, яке відповідно до ст. 12 КК України відноситься до тяжких злочинів, має підвищену соціальну небезпечність.

Також зазначає, що поза увагою суду залишились обставини вчинення злочину. ОСОБА_7 використовуючи незначний привід - власне невдоволення роботою підприємства, не вважав за доцільне використати легальні засоби, а вирішив помститися способом, що міг поставити у небезпеку та завдати шкоду не лише товариству, а і іншим особам. З цією метою обвинувачений виготовив саморобний вибуховий пристрій, який направив поштовим відправленням з міста Львів до міста Києва. Незважаючи на пояснення обвинуваченого щодо розрахунку ваги та часу вибуху, значний логістичний маршрут, задіяння у перевозці низки людей (операторів ТОВ "Нова Пошта", вантажників та водіїв транспорту), знаходження у відділеннях та в близькості до них інших осіб ставили останніх під загрозу постраждати від незаконних дій.

Окрім того, той факт що обвинуваченим (з його слів) було розраховано час вибуху (останній стався у нічну пору доби) жодним чином не свідчить про безпечність для оточуючих. Дані дії було здійснено за допомогою таймеру, а отже відсутність людей поблизу є скоріше збігом обставин та жодним чином не заслугою винного. Вважає, що це жодним чином не свідчить про зниження суспільної небезпечності вчинено.

Крім того, поза увагою суду залишилась сума заподіяних збитків (68 286,94 грн.), а також той факт, що відшкодування заподіяної шкоди здійснено не обвинуваченим, якому 32 роки та який є особою працездатного віку, а його батьками. Тобто це жодним чином не є заслугою ОСОБА_7 , а отже безпідставно визнано судом обставиною, що пом`якшує покарання.

Також зазначає, що призначаючи обвинуваченому покарання наближене до мінімальної межі визначеною санкцію, суд фактично жодним чином не обґрунтував мотивів такого рішення. В оскаржуваному вироку суд послався на наявність пом`якшуючої обставини - щире каяття у вчиненому.

Окрім визнання особою факту вчинення злочину, каяття передбачає, ще й дійсне, відверте, а не уявне визнання своєї провини у вчиненому певному злочині, щирий жаль з приводу цього та осуд своєї поведінки, що насамперед повинно виражатися в намаганні особи відшкодувати завдані злочином збитки, бажанні виправити наслідки вчиненого. Факт щирого каяття особи у вчиненні злочину повинен знайти своє відображення в матеріалах кримінального провадження. Разом з тим, матеріали кримінального провадження не містять таких даних.

Наголошує на тому, що не в повній мірі враховано і дані про особу обвинуваченого, який будучи особою працездатного віку, не працевлаштований, за місцем проживання характеризується посередньо.

Вважає, що висновки суду про можливість виправлення обвинуваченого шляхом застосування до нього мінімального покарання передбаченого санкцією статті, суперечать принципу справедливості покарання та не відповідають його меті - виправлення засудженого та запобігання вчиненню нових злочинів як ним, так і іншими особами.

Не погоджуючись з вироком суду першої інстанції, обвинувачений ОСОБА_7 подав апеляційну скаргу, в якій просить вирок скасувати та застосувати ст.75 КК України призначивши покарання у вигляді умовного терміну. Якщо суд вважає, що умовний термін відбування покарання є занадто м`яким, просить застосувати ст.69 КК України призначивши покарання на строк не більше 1 року позбавлення волі.

В обґрунтування апеляційної скарги обвинувачений зазначає, що оскаржуваний вирок є занадто суворим, оскільки судом першої інстанції не були враховані всі обставини, що значно зменшують тяжкість злочину, всі пом`якшуючі обставини та відсутність обтяжуючих обставин.

Звертає увагу, що він щиросердечно розкаявся та добровільно відшкодував завдану шкоду в повному обсязі.

Крім того, вважає, що в його діях немає жодної ознаки тяжкого злочину. Не настало ніяких тяжких наслідків, жодна людина не отримала навіть страху, а пошкодження майна було незначним, сума шкоди немає навіть великого розміру.

Також звертає увагу, що він раніше не судимий, навіть до адміністративної відповідальності не притягувався.

Заслухавши доповідь судді,

пояснення обвинуваченого ОСОБА_7 , який підтримав подану ним апеляційну скаргу та просив її задовольнити та заперечував проти задоволення апеляційної скарги прокурора,

пояснення захисника ОСОБА_8 , який просив подану ним апеляційну скаргу задовольнити та просив залишити без задоволення апеляційну скаргу прокурора,

пояснення прокурора ОСОБА_6 на підтримку поданої апеляційної скарги та просив її задовольнити,

перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи, викладені в апеляційній скарзі, колегія суддів приходить до наступних висновків.

Відповідно до ст. 370 КПК України, судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.

Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 КПК України.

Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Відповідно до вимог ст. 404 КПК України, апеляційний суд переглядає судові рішення суду першої інстанції у межах апеляційної скарги. У зв`язку з цим, апеляційний суд не наводить доводів на підтвердження тих висновків суду першої інстанції, які не оскаржено в апеляційній скарзі.

З матеріалів провадження вбачається, що суд першої інстанції розглянув провадження щодо ОСОБА_7 відповідно до вимог ч. 3 ст. 349 КПК України, оскільки проти цього не заперечували учасники судового провадження та визнав недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються. При цьому суд першої інстанції з`ясував, чи правильно розуміють зазначені особи зміст цих обставин, чи немає сумнівів у добровільності їх позиції, а також роз`яснив їм, що у такому випадку вони будуть позбавлені права оскаржити ці обставини в апеляційному порядку.

Вирок суду першої інстанції в частині доведеності вини ОСОБА_7 та кваліфікації його дій за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 194 КК України, учасниками судового розгляду не оспорюється.

Висновки суду першої інстанції про доведеність винуватості ОСОБА_7 у вчиненні ним кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 194 КК України за обставин, викладених у вироку, є обґрунтованими, відповідають фактичним обставинам провадження і підтверджуються наявними доказами в їх сукупності, які досліджувались судом першої інстанції під час судового розгляду.

Стосовно доводів захисника про невідповідність призначеного ОСОБА_7 покарання загальним засадам призначення покарання, призначення обвинуваченому занадто суворого покарання, яке, на думку сторони захисту, порушує принцип необхідності та достатності, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до вимог ст. ст. 50, 65 КК України особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне і достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень.

Суд, призначаючи покарання, зобов`язаний враховувати ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, дані про особу винного та обставини справи, що пом`якшують і обтяжують покарання. При цьому покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами, та не має на меті завдати фізичних страждань або принизити людську гідність.

Вимоги цих норм є імперативними, тобто обов`язковими для застосування судом.

Згідно з роз`ясненнями, які містяться п. 1 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику призначення судами кримінального покарання» № 7 від 24 жовтня 2003 року (в редакції від 06 листопада 2009 року), суди при призначенні покарання в кожному випадку і щодо кожного підсудного, який визнається винним у вчиненні злочину, мають суворо додержувати вимог ст. 65 КК України стосовно загальних засад призначення покарання, оскільки саме через останні реалізуються принципи законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання.

Призначаючи покарання, у кожному конкретному випадку суди мають дотримуватися вимог кримінального закону й зобов`язані враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини, що пом`якшують і обтяжують покарання. Таке покарання має бути необхідним і достатнім для виправлення засудженого та попередження нових злочинів. Водночас суди мають враховувати й вимоги Кримінально-процесуального кодексу України стосовно призначення покарання.

З огляду на наведені положення ст. ст. 50, 65 КК України, роз`яснення Пленуму Верховного Суду України «Про практику призначення судами кримінального покарання» № 7 від 24 жовтня 2003 року (в редакції від 06 листопада 2009 року), колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що зі змісту оскаржуваного судового рішення вбачається, що суд першої інстанції, призначаючи ОСОБА_7 за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 194 КК України, покарання у виді 4 (чотирьох) років позбавлення волі виходив зі ступеня тяжкості вчиненого злочину, який відповідно до ст. 12 КК України, є тяжким та вчиненим із прямим умислом, при наявності обставин, що пом`якшують покарання щирого каяття обвинуваченого та добровільного відшкодування ним завданого збитку.

Водночас, у ст. 65 КК України визначено загальні засади призначення покарання, які наділяють суд правом вибору форми реалізації кримінальної відповідальності, зокрема призначити особі, яка вчинила кримінальне правопорушення покарання у межах санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини КК, що передбачає відповідальність за вчинене кримінальне правопорушення. Завданням такої форми є виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень.

Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною. Судова дискреція (судовий розсуд) є інтелектуально-вольовою владною діяльністю суду з вирішення у визначених законом випадках спірних правових питань, виходячи із цілей та принципів права, загальних засад судочинства, конкретних обставин справи, даних про особу винного, справедливості й достатності обраного покарання тощо.

Перевіряючи судове рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги захисника щодо відповідності реалізації судової дискреції в частині обраного судом покарання загальним засадам його призначення (необхідності та достатності) та меті (виправлення та запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень), які закріплені в ст. 50 та ст. 65 КК України, колегія суддів, погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що покарання у виді 4 (чотирьох) років позбавлення волі є співмірним вчиненому обвинуваченим ОСОБА_7 протиправному діянню і таким, що здатне виправити та попередити вчинення ним нових кримінальних правопорушень.

Тобто, призначаючи покарання ОСОБА_7 , судом першої інстанції було в повній мірі враховано вимоги ст. ст. 50, 65 КК України і в колегії суддів відсутні підстави вважати обраний вид та міру покарання занадто суворими.

Позиція захисника обвинуваченого про те, що за наявності кількох обставин, які пом`якшують покарання та характеризуючих особистість обставин, суд мав можливість та законні підстави призначити ОСОБА_7 менш суворе покарання в межах санкції статті, не може бути взята до уваги, оскільки, як вже зазначалось вище, визначення виду і міри покарання є судовою дискрецією, яка в даному конкретному кримінальному провадженні за обвинуваченням ОСОБА_7 у вчиненні злочину, передбаченого ч.2 ст.194 КК України, реалізована судом першої інстанції з дотриманням принципів призначення покарання, що визначені законом про кримінальну відповідальність.

Перевіряючи доводи та обставини, на які посилається обвинувачений ОСОБА_7 в апеляційній скарзі, зокрема, стосовно того, що судом першої інстанції при призначенні йому покарання не були враховані всі обставини справи відсутність у вчиненому обвинуваченим діянні ознак тяжкого злочину, оскільки на переконання обвинуваченого ОСОБА_7 зроблений ним піротехнічний виріб цивільного призначення, а саме пітарда не несе ніякої суспільної загрози і як вбачається з матеріалів справи не настало ніяких тяжких наслідків жодна людина не постраждала, а сума заподіяної майну потерпілого шкоди є незначною, то колегія суддів зауважує, що із запису та журналу судового засідання від 21 квітня 2022 року слідує, що кримінальне провадження стосовно обвинуваченого ОСОБА_7 розглядалося за правилами ч. 3 ст. 349 КПК України, обвинувачений підтримав доцільність розгляду кримінального провадження в порядку ч. 3 ст. 349 КПК України, а відтак суд апеляційної інстанції, в силу приписів ч. 2 ст. 394 КПК України позбавлений процесуальної можливості перегляду судового рішення суду першої інстанції з підстав заперечення на стадії апеляційного оскарження обставин, які ніким не оспорювались під час судового розгляду в суді першої інстанції і дослідження яких було визнано судом недоцільним відповідно до положень ч. 3 ст. 349 КПК України.

Колегія суддів також відхиляє і аргументи обвинуваченого ОСОБА_7 про неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність в частині призначеного йому покарання за ч. 2 ст. 194 КК України через ігнорування судом першої інстанції даних про особу винного та обставин, які пом`якшують покарання, оскільки при призначенні обвинуваченому ОСОБА_7 покарання судом першої інстанції було враховано те, що обвинувачений неодружений, офіційно не працевлаштований, за місцем проживання посередньо, на обліку в лікаря психіатра та нарколога не перебуває, раніше не судимий, обставинами, які помякшують покарання обвинуваченого є щире каяття та добровільне відшкодування завданого збитку, обставини, які обтяжують покарання відсутні. Тобто, суд першої інстанції призначив ОСОБА_7 покарання врахувавши загальні засади і порядок його призначення, визначені положеннями ст. ст. 50, 65-67 КК України.

Доводи прокурора, наведені ним в апеляційній скарзі про невідповідність призначеного судом покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого, колегія суддів вважає безпідставними, з огляду на таке.

Прокурор стверджує, що суд першої інстанції призначаючи ОСОБА_7 покарання наближене до мінімальної межі, визначеної санкцією ч. 2 ст. 194 КК України, не врахував: ступінь тяжкості скоєного ОСОБА_7 кримінально караного діяння; безпідставно визнав як обставину, яка пом`якшує покарання щире каяття та відшкодування завданого збитку батьками обвинуваченого; дані про особу обвинуваченого, який будучи особою працездатного віку, не працевлаштований, за місцем проживання характеризується посередньо, у зв`язку з чим дійшов хибного висновку про можливість виправлення обвинуваченого шляхом застосування до нього мінімального покарання, передбаченого санкцією ч. 2 ст. 194 КК України.

З цього приводу колегія суддів зазначає, що мотивуючи своє рішення щодо обрання ОСОБА_7 виду та міри покарання, суд першої інстанції врахував тяжкість вчиненого злочину, який відповідно до ст. 12 КК України, є тяжким, вчиненим із прямим умислом, наявність пом`якшуючих обставин щирого каяття, добровільного відшкодування завданого збитку, відсутність обставин, що обтяжують покарання, а також зважив на дані про особу винного.

Саме на підставі цих даних у їх сукупності, суд першої інстанції призначив ОСОБА_7 за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 194 КК України, покарання у виді позбавлення волі на строк 4 (чотири) роки, що є наближеним до мінімального розміру санкції відповідної статті.

Щодо доводів апеляційної скарги прокурора про безпідставність визнання як обставини, яка пом`якшує покарання щирого каяття, то вони відхиляються колегією суддів, адже матеріалами провадження (записом та журналом судового засідання від 21 квітня 2022 року) підтверджується визнання обвинуваченим ОСОБА_7 своєї вини та критичне ставлення до своєї протиправної поведінки.

Стосовно правомірності визначення судом першої інстанції в якості обставини, яка пом`якшує покарання обвинуваченого добровільного відшкодування завданого збитку його батьками, то колегія суддів звертає увагу прокурора на тому, що норми кримінального процесуального законодавства, а саме ч. 1 ст. 127 КПК України, визначають, що обвинувачений, а також за його згодою будь-яка інша фізична чи юридична особа має право на будь-якій стадії кримінального провадження відшкодувати шкоду, завдану потерпілому, територіальній громаді, державі внаслідок кримінального правопорушення.

Не знайшли свого підтвердження і твердження сторони обвинувачення щодо неврахування судом першої інстанції при призначенні покарання даних про особу винного, оскільки колегією суддів під час апеляційного розгляду було досліджено характеризуючі дані особи обвинуваченого (Т. 1 а.с. 173-175, а. с. 177-179, а. с. 180) такі як те, що обвинувачений не одружений, офіційно не працевлаштований, за місцем проживання характеризується посередньо, на обліку у лікаря психіатра та лікаря нарколога не перебуває, раніше не судимий та встановлено, що судом першої інстанції при призначенні ОСОБА_7 покарання відповідні відомості були враховані в повній мірі і в даному конкретному випадку, прокурор фактично лише не згоден із наданою судом оцінкою зясованих даних про особу винного.

Підсумовуючи викладене вище, колегія суддів приходить до висновку, що вирок Оболонського районного суду м. Києва від 21 квітня 2022 року в частині призначеного покарання достатньо вмотивований та відповідає вимогам ст. 374 КПК України, а призначене ОСОБА_7 покарання у зазначеному судом першої інстанції виді й розмірі є справедливим і таким, що відповідає вимогам ст. ст. 50, 65 КК України.

За таких обставин, підстави для задоволення апеляційних скарг захисника, обвинуваченого та прокурора відсутні.

Керуючись ст. 376, 404, 405, 407, 418, 419 КПК України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А :

Апеляційні скарги захисника обвинуваченого ОСОБА_7 адвоката ОСОБА_8 , обвинуваченого ОСОБА_7 та першого заступника керівника Київської міської прокуратури ОСОБА_9 залишити без задоволення.

Вирок Оболонського районного суду м. Києва від 21 квітня 2022 року щодо ОСОБА_7 залишити без змін.

Ухвала може бути оскаржена в касаційному порядку протягом трьох місяців з дня її проголошення, а обвинуваченим в той самий строк з моменту отримання судового рішення.

Судді

ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4