Рішення

від 05.09.2022 по справі 438/1599/21

БОРИСЛАВСЬКИЙ МІСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 438/1599/21

Номер провадження № 2/438/106/2022

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

06 вересня 2022 року Бориславський міський суд Львівської області у складі:

головуючого-судді Слиша А.Т.,

за участі секретаря судових засідань Гадубяк О.В.,

представника позивача ОСОБА_1 ,

представника відповідачів ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі Бориславського міського суду у порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , Малого приватного підприємства «Аліса» про відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок пошкодження рухомого майна, -

в с т а н о в и в :

21.10.2021 позивач ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_4 про відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок пошкодження рухомого майна, у якому просив стягнути з відповідача 65682,48 грн майнової шкоди, 5000 грн моральної шкоди, 908 грн сплаченого судового збору, 4000 грн витрат на правову допомогу, 3000 грн вартості проведеного експертного дослідження пошкодження автомобіля.

У обґрунтування позову посилається на те, що він є власником автомобіля ЗАЗ-DAEWOO, реєстраційний номер НОМЕР_1 , 2004 року випуску, синього кольору, номер шасі НОМЕР_2 . 05 липня 2021 року він припаркував вказаний автомобіль біля будинку АДРЕСА_1 . Повернувшись за деякий час до автомобіля, побачив, що на нього обвалилася частина фасаду стіни цегляного будинку. Внаслідок цього було розбите вітрове скло, зламано передній бампер, розбита передня ліва фара, деформовано переднє ліве та праве крило, деформовано передні ліві двері, деформовано капот, деформована площадка під акумулятор, а також спричиненні суттєві внутрішні пошкодження автомобілю. Таким чином, було завдано матеріальну шкоду його майну, внаслідок чого він змушений нести значні матеріальні збитки. Будь-які знаки неможливості або заборони паркування автомобілів у вказаному місці були відсутні, жодних Правил дорожнього руху позивач не порушив. На місці падіння цегляної стіни на автомобіль були відсутні будь-які попереджувальні знаки про небезпеку, з урахуванням яких він мав би вжити заходів щодо збереження свого майна. Крім цього, не було жодного попередження чи застережливого обгородження щодо можливого падіння цегли з будинку чи обвалу стіни на місці паркування автомобіля. Після виявлення зазначеної події позивач 05.07.2021 викликав патруль поліції Бориславського ВП Дрогобицького ВП ГУ НП у Львівській області, яким зафіксоване та задокументоване пошкодження рухомого майна, що було наслідком падіння цегляної конструкції - елементу будинку АДРЕСА_1 .

З метою визначення вартості спричиненої шкоди позивач був вимушений самостійно провести експертне дослідження. 29 липня 2021 року та 11 серпня 2021 року на місці пригоди, а саме: в м.Борислав по вул.Гірна 26 проведено огляд транспортного засобу та проведено автотоварознавче дослідження пошкоджень автомобіля позивача. Вартість проведення автотоварознавчого дослідження сплачена позивачем особисто. 09 вересня 2021 року на підставі складених протоколів огляду транспортного засобу від 29.07.2021 та 11.08.2021 складено Звіт №2964/21 про оцінку автомобіля, згідно з яким вартість відновлювального ремонту з урахуванням значення коефіцієнта фізичного зносу складових транспортного засобу внаслідок пошкодження в результаті обвалу цегляної стіни будинку, яке відбулося 05.07.2021, приймається рівним дійсним (ринковій) вартості автомобіля на момент дослідження без врахування аварійних пошкоджень і становить 65 682,48 грн. Оскільки вартість відновлювального ремонту внаслідок пошкодження в результаті ДТП (Свр=73 423,25 грн) перевищує дійсну (ринкову) вартість автомобіля (С=65 682,48 грн), то відповідно проводити відновлювальні ремонтні роботи автомобіля економічно недоцільно. Таким чином, сума завданої позивачу майнової шкоди становить 65 682,48 грн. Будинок АДРЕСА_1 , з якого на автомобіль обвалилася частина цегляної стіни, а також прибудинкова територія належать відповідачу ОСОБА_4 . Внаслідок фактичної бездіяльності відповідача, яка виражається у невиконанні своїх обов`язків з утримання вказаного будинку автомобіль позивача пошкоджено, завдано майнову шкоду, здійснено витрати на проведення автотоварознавчого дослідження та, крім того, внаслідок пошкодження майна позивач зазнав душевних страждань, був позбавлений можливості користуватися транспортним засобом, що викликало незручності, та не може користуватися ним надалі через неможливість відновлення, тобто також спричинено моральну шкоду. Вважає, що наявний факт завдання шкоди, наявний факт протиправної бездіяльності відповідача, який всупереч нормативним актам неналежно утримує будівлю та не вчиняє заходів для попередження шкоди; наявний причинний зв`язок між завданою шкодою та протиправною бездіяльністю. 10 вересня 2021 року позивач подав заяву до відповідача з проханням добровільно відшкодувати майнову шкоду, завдану пошкодженням автомобіля, на суму 65 682,48 грн. Однак, відповіді від відповідача на подану заяву не отримував.

Ухвалою судді від 17.11.2021 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі та визначено, що справа буде розглядатися за правилами спрощеного позовного провадження.

10 грудня 2021 року через канцелярію суду надійшов відзив відповідача ОСОБА_4 на позовну заяву, у якому відповідач просить відмовити в задоволенні позову у зв`язку з безпідставністю позовних вимог. Зокрема, ОСОБА_4 не є належним відповідачем у справі, оскільки йому, як фізичній особі, не належить майно - житловий будинок АДРЕСА_1 , який, за твердженням позивача, обвалився та заподіяв йому шкоду знищенням його автомобіля. В дійсності в зоні житлової забудови по АДРЕСА_2 розташована відамортизована недіюча будівля котельні ліквідованої установки стабілізації, яка згідно договору купівлі-продажу від 24.06.1996, укладеного Бориславським виробництвом Волинського ГПЗ та МПП «Аліса», належить на праві власності МПП «Аліса». Згідно рішення виконавчого комітету Бориславської міської ради №245 від 21.05.1998 «Про надання земельних ділянок в постійне та тимчасове користування» за МПП «Аліса» закріплено в постійне користування земельну ділянку площею 0,82га по АДРЕСА_2 , для виробничих потреб.

Ще на час купівлі даного нежитлового приміщення, воно перебувало в незадовільному стані. Згодом невідомі особи почали розбирати дане нежитлове приміщення, розкрадаючи будівельні матеріали, з яких воно збудовано, з приводу чого ОСОБА_4 , як директор МПП «Аліса» звертався у правоохоронні органи, а тому це приміщення знаходилось у напіврозібраному стані. В`їзд на територію нежитлового приміщення здійснюється з центральної дороги вул.Гірна в м.Бориславі через дерев`яні ворота.На території нежитлового приміщення немає жодних розміток, які б дозволяли зупинку (парковку) стороннім транспортним засобам. Позивач ОСОБА_3 у позовній заяві так і не зазначив, з якою метою 05.07.2021 він здійснив заїзд на приватну територію МПП «Аліса» по вул.Гірній в м.Бориславі Львівської області і на свій розсуд, без жодного дозволу власників території, припаркував свій автомобіль майже впритул до напіврозібраного нежитлового приміщення, належного на праві власності МПП «Аліса», з порушенням вимог законодавства України, тобто здійснив стоянку автомобілем у невстановленому для паркування місці. Позивачем не надано доказів, які підтверджують, що територія, де знаходився його автомобіль, як зазначає позивач в момент пошкоджень 05.07.2021, є відведеною для стоянки автомобілів та, що автомобіль знаходився у спеціально обладнаному місці для паркування автотранспорту. Як вбачається з фотографій, наданих позивачем, відстань від стіни будівлі, що обвалилася, до припаркованого автомобіля позивача є значно меншою ніж 10 метрів (додаток № 10 до Державних санітарних правил планування та забудови населених пунктів, затверджених наказом Міністерства охорони здоров`я України від 19.06.1996 р. № 173), автомобіль знаходиться саме на земельній ділянці, наданій для виробничих потреб ПП «Аліса», яка не є територією, відведеною для стоянки автомобілів, або спеціально обладнаним місцем для паркування транспортних засобів.

Вказані обставини підтверджують, що позивачем, на порушення правових норм належний йому на праві власності автомобіль був залишений у невстановленому для паркування місці, тому твердження про те, що «завдана йому матеріальна шкода сталася з вини відповідача, дії якого є неправомірними між ними і завданою автомобілю шкодою є безпосередній причинний зв`язок», є безпідставними, оскільки не ґрунтуються на законі та спростовують наступними нормами ст.319, 322, 323 ЦК України.

Оскільки позивач звернувся за захистом саме порушеного, невизнаного або оспорюваного права чи цивільного інтересу, та ним не доведено, що його право було порушено з вини відповідача, адже саме позивач, як власник автомобіля, з метою збереження свого майна у відповідному стані мав подбати про нього шляхом дотримання при паркуванні автомобіля допустимої відстані від небезпечних об`єктів (в т.ч. і при умові можливого падіння цегляної конструкції), а також позивачем не надано суду жодних доказів того, що шкода була спричинена його майну саме внаслідок протиправних дій відповідача -та яких саме, та між вказаними діями та шкодою є причинний зв`язок, що свідчить про відсутність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача суми матеріальної шкоди у заявленому розмірі.

Оскільки позовні вимоги про відшкодування моральної шкоди є похідними від вимог про відшкодування матеріальної шкоди, то і в цій частині позовні вимоги позивача не підлягають до задоволення.

22 грудня 2021 року задоволено клопотання позивача та залучено до участі у справі співвідповідача МПП «Аліса».

Позивач ОСОБА_3 у судове засідання не прибув. Його представник адвокат Щербан Н.Т. у судовому засіданні позов підтримала в повному обсязі, дала пояснення, аналогічні змісту позовної заяви.

Відповідачі ОСОБА_5 , МПП «Аліса» у судове засідання не прибули. Їхній представник - адвокат Петруняк О.Б. у судовому засіданні заперечила проти позовних вимог з підстав, наведених у відзиві на позовну заяву.

Вислухавши представників сторін, перевіривши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд прийшов до висновку про часткове задоволення позовних вимог, виходячи з наступних міркувань.

Статтею 11 Цивільного кодексу України встановлено, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбаченіактами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі.

Згідно з ст. 16 ЦК України встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов`язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим абооргану місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Судом встановлено, що позивач ОСОБА_3 є власником автомобіля ЗАЗ-DAEWOO, реєстраційний номер НОМЕР_1 , 2004 року випуску, синього кольору, номер шасі НОМЕР_3 , що підтверджується копією свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_4 від 12.03.2021 (а.с.15).

З листа начальника відділення поліції №1 Дрогобицького районного відділу поліції ГУ НП у Львівській області від 13.07.2021 року за №Я-2560/53/01-21 про результати проведення перевірки телефонного повідомлення позивача ОСОБА_3 від 05.07.2021 року вбачається, що дане звернення зареєстроване в інформаційно-телекомунікаційній системі «Інформаційний портал Національної поліції України за №2560 від 05.07.2021 року.

Судом також встановлено та не заперечується сторонами, що 05 липня 2021 року в зоні житлової забудови по вул.Гірна,20в було виявлено пошкодження автомобіля ЗАЗ-DAEWOO, реєстраційний номер НОМЕР_1 .

29 липня 2021 року та 11 серпня 2021 року на місці пригоди, а саме в м.Борислав по вул.Гірна 26 було проведено огляд вищевказаного транспортного засобу (а.с.16, 17), проведено автотоварознавче дослідження пошкоджень автомобіля. Встановлено пошкодження транспортного засобу, зокрема було розбите вітрове скло, зламано передній бампер, розбита передня ліва фара, деформовано переднє ліве та праве крило, деформовано передні ліві двері, деформовано капот, деформована площадка під акумулятор.

09 вересня 2021 року на підставі складених протоколів огляду транспортного засобу від 29.07.2021 та 11.08.2021 складено Звіт №2964/21 про оцінку автомобіля ЗАЗ-DAEWOO Т13110, реєстраційний номер НОМЕР_1 (а.с.18-23).

Згідно з вказаним у Звіті №2964/21 від 09.09.2021 висновком вартість відновлювального ремонту з урахуванням значення коефіцієнта фізичного зносу складових транспортного засобу ЗАЗ-DAEWOO Т13110, реєстраційний номер НОМЕР_1 , внаслідок пошкодження автомобіля приймається рівним дійсним (ринковій) вартості автомобіля на момент дослідження без врахування аварійних пошкоджень і становить 65 682,48 грн.

Відповідно до п.3.5 Звіту №2964/21 від 09.09.2021: оскільки вартість відновлювального ремонту (Свр=73 423,25 грн) перевищує дійсну (ринкову) вартість автомобіля (С=65 682,48 грн) відповідно проводити відновлювальні ремонтні роботи автомобіля економічно недоцільно, то вартість відновлювального ремонту з урахуванням значення коефіцієнта фізичного зносу складових приймається рівним дійсним (ринковій) вартості автомобіля на момент дослідження без врахування аварійних пошкоджень і становить 65 682,48 грн.

У зоні житлової забудови по АДРЕСА_2 розташована відамортизована недіюча будівля котельні ліквідованої установки стабілізації, яка згідно договору купівлі- продажу від 24.06.1996, укладеного ОСОБА_6 та МПП «Аліса» належить на праві власності відповідачу МПП «Аліса».

Згідно з рішенням виконавчого комітету Бориславської міської ради №245 від 21.05.1998 «Про надання земельних ділянок в постійне та тимчасове користування» за МПП «Аліса» закріплено в постійне користування земельну ділянку площею 0,82га по АДРЕСА_2 , для виробничих потреб.

Відповідно до ч. 1 ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Для застосування такої міри відповідальності, як відшкодування шкоди, потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення: 1) протиправної поведінки; 2) шкоди та її розміру; 3) причинного зв`язку між протиправною поведінкою заподіювача та шкодою; 4) вини. За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільна відповідальність не настає.

Важливим елементом доказування наявності шкоди є встановлення причинного зв`язку між протиправною поведінкою заподіювача та шкодою потерпілою сторони. Необхідно довести, що протиправна дія чи бездіяльність заподіювача є причиною, а шкода, яка завдана особі, - наслідком такої протиправної поведінки.

При цьому, з урахуванням визначених цивільно-процесуальним законодавством принципів змагальності і диспозитивності цивільного судочинства, законодавством не покладається на позивача обов`язок доказування вини відповідача у заподіянні шкоди. Разом з тим потерпілий має довести належними доказами факт завдання шкоди за участю відповідача, розмір завданої шкоди, а також факт того, що відповідач є заподіювачем шкоди.

Виходячи з визначених цивільним процесуальним законодавством принципів змагальності й диспозитивності цивільного судочинства, саме на відповідача покладений обов`язок доведення відсутності його вини у завданні шкоди позивачеві.

Відповідно до ст. 319 Цивільного кодексу України, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Згідно з ч. 4 ст. 319 та ст. 322 Цивільного кодексу України власність зобов`язує, а власник зобов`язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом.

У випадку заподіяння майну чи здоров`ю особи внаслідок бездіяльності відповідальної особи, яка проявляється у незабезпеченні належного стану та догляду за утриманням об`єктів власності, в даному конкретному випадку обвал частини фасаду стіни будівлі, останній зобов`язується відшкодувати таку шкоду.

Частиною 2 ст. 1166 ЦК України передбачено, що особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкода завдана не з її вини.

Вказаною нормою встановлено презумпцію вини завдавача шкоди, згідно з якою особа, яка завдала шкоду, буде вважатися винною, якщо вона сама не доведе відсутність своєї вини, а саме у зв`язку із наявністю вини іншої особи або у зв`язку із дією об`єктивних обставин.

Позивачем доведено факт завдання шкоди, її розмір, протиправність дій відповідача, причинний зв`язок між ними, а відповідач відповідно до вимог ст.ст. 76, 81 ЦПК України це не спростував і не довів відсутності своєї вини.

За такихобставин,суд прийшовдо висновкупро наявністьвини відповідачаМПП«Аліса» у завданні матеріальної шкоди.

Посилання відповідачаМПП«Аліса» на те, що ще начас купівліданого нежитловогоприміщення,воно перебувалоу незадовільномустані;в`їзд натериторію нежитловогоприміщення здійснюєтьсяз центральноїдороги вул.Гірнав м.Бориславічерез дерев`яніворота;на територіїнежитлового приміщеннянемає жоднихрозміток,які бдозволяли зупинку(парковку)стороннім транспортнимзасобам;саме позивачбез жодногодозволу власниківтериторії припаркувавсвій автомобільмайже впритулдо напіврозібраногонежитлового приміщення,здійснив стоянкуавтомобілем уневстановленому дляпаркування місці, щоі спричиниловиникнення збитківє необґрунтованим,оскільки незвільняє відповідачаМПП«Аліса» від обов`язкуутримувати будівлю в належному технічному і безпечному для оточуючих стані.

Щодо позовних вимог стосовно співвідповідача ОСОБА_4 , суд зазначає наступне.

Одним із способів розпорядження власністю є право власника використовувати своє майно для здійснення господарської діяльності.

Як слідує з правових висновків, викладених Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 29 червня 2021 року у справі № 916/2813/18, відповідно до ч. 1 ст. 62 Господарського кодексу України (далі ГК України) підприємством є самостійний суб`єкт господарювання, створений компетентним органом державної влади або органом місцевого самоврядування, або іншими суб`єктами для задоволення суспільних та особистих потреб шляхом систематичного здійснення виробничої, науково-дослідної, торговельної, іншої господарської діяльності в порядку, передбаченому цим Кодексом та іншими законами.

Приватним підприємством визнається підприємство, що діє на основі приватної власності одного або кількох громадян, іноземців, осіб без громадянства та його (їх) праці чи з використанням найманої праці, а також підприємство, що діє на основі приватної власності суб`єкта господарювання - юридичної особи (ч. 1 ст. 113 ГК України).

Частиною першоюстатті 63 ГК Українипередбачена класифікація підприємств за ознакою форми власності. Велика Палата Верховного Суду в постанові від 11 червня 2019 року у справі № 917/1338/18 (провадження № 12-23гс19) погодилась із висновком, сформульованим у постанові Верховного Суду від 03 жовтня 2018 року у справі № 917/1887/17, що характеристика юридичної особи як приватного підприємства - це характеристика того, на підставі якої власності його створено.

Отже, приватне підприємство - це не окрема організаційно-правова форма юридичної особи, а класифікуюча ознака юридичних осіб залежно від форми власності.

Разом із цим, за ознакою наявності чи відсутності учасників юридичні особи поділяються на товариства та установи, у зв`язку із чим приватне підприємство є товариством, оскільки воно має хоча б одного учасника.

Відповідно до ч. 1ст. 84 ЦК Українитовариства, які здійснюють підприємницьку діяльність з метою одержання прибутку та наступного його розподілу між учасниками (підприємницькі товариства), можуть бути створені лише як господарські товариства (повне товариство, командитне товариство, товариство з обмеженою або додатковою відповідальністю, акціонерне товариство) або виробничі кооперативи чи сільськогосподарські кооперативи, сільськогосподарські кооперативні об`єднання, що діють з метою одержання прибутку. Отже, якщо приватне підприємство створене для ведення підприємницької діяльності й розподілу прибутку між учасниками (засновниками), то таке приватне підприємство є підприємницьким товариством (постанова Верховного Суду від 10 листопада 2021 року у справі № 496/1249/13-ц).

Пунктом 1.1. Розділу 1. Загальні положення статуту малого приватного підприємства «Аліса» передбачено, що мале приватне підприємство «Аліса», маючи статус приватного підприємства засновано на приватній власності громадянина України ОСОБА_4 , надалі засновник.

Крім цього, співвідповідач ОСОБА_4 , що не заперечується сторонами, є керівником співвідповідача мале приватне підприємство «Аліса».

Відповідно співвідповідач ОСОБА_4 є неналежним відповідачем у даній справі, оскільки згідно ст. 96 ЦК України, юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов`язаннями. Юридична особа відповідає за своїми зобов`язаннями усім належним їй майном. Учасник (засновник) юридичної особи не відповідає за зобов`язаннями юридичної особи, а юридична особа не відповідає за зобов`язаннями її учасника (засновника), крім випадків, встановлених установчими документами та законом. Особи, які створюють юридичну особу, несуть солідарну відповідальність за зобов`язаннями, що виникли до її державної реєстрації.

Щодо позовних вимог про стягнення моральної шкоди, суд зазначає наступне.

Позовну вимогу про відшкодування моральної шкоди ОСОБА_3 обґрунтовує тим, що ним здійснено витрати на проведення автотоварознавчого дослідження та, крім того, внаслідок пошкодження майна позивач зазнав душевних страждань, був позбавлений можливості користуватися транспортним засобом, що викликало незручності, та не може користуватися ним надалі через неможливість відновлення. Вважає, що наявний факт завдання шкоди, наявний факт протиправної бездіяльності відповідача, який всупереч нормативним актам неналежно утримує будівлю та не вчиняє заходів для попередження шкоди; наявний причинний зв`язок між завданою шкодою та протиправною бездіяльністю.

Статтею 23 ЦК України передбачено право особи на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав та законних інтересів. Відповідно до частин другої-п`ятої цієї статті моральна шкода полягає, зокрема у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до п.3 постанови № 4 від 31.03.1995 року (з наступним змінами) Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Згідно положень п.3 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній або юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Пунктом 4 постанови Пленуму Верховного Суду України №4 від 31.03.1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» визначено, що позивачем має бути зазначено в чому полягає моральна шкода, якими неправомірними діями чи бездіяльністю її завдано позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами це підтверджується.

Пунктом 5 постанови Пленуму Верховного Суду України №4 від 31.03.1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» визначено, що відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору. Особа (фізична чи юридична) звільняється від відповідальності по відшкодуванню моральної шкоди, якщо доведе, що остання заподіяна не з її вини.

Позивачем не зазначено у чому саме полягає моральна шкода, а також не доведено факт завдання йому цієї шкоди та не обґрунтовано її розмір, не вказано з яких міркувань позивач виходив, визначаючи саме такий розмір заподіяної йому моральної шкоди.

За таких обставин, оцінюючи належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, враховуючи, що позивачем не доведено у розумінні статті 81 ЦПК України завдання йому моральної шкоди з боку відповідача, суд приходить до висновку, що позов в цій частині є необґрунтованим та не підлягає задоволенню.

Щодо вирішення питання розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

При визначенні суми відшкодування судових витрат суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.Так у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).

У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

У відповідності до статті 26 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність», адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.

Визначення договору про надання правової допомоги міститься в ст. 1 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність», згідно з якою договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

За приписами ч. 3 ст. 27 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» до договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права.

Договір про надання правової допомоги за своєю правовою природою є договором про надання послуг. Статтею 903 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Глава 52 Цивільного кодексу України регулює загальні поняття та принципи будь-якого цивільного договору, включаючи договір про надання послуг.

Згідно зі ст. 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Частиною другою статті 137 ЦПК України визначено, що за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (ч.ч. 3, 4 ст. 137 ЦПК України).

Таким чином, системний аналіз наведених вище норм законодавства дозволяє зробити наступні висновки: 1. договір про надання правової допомоги є підставою для надання адвокатських послуг та, зазвичай, укладається в письмовій формі; 2. за своєю правовою природою договір про надання правової допомоги є договором про надання послуг, крім цього, на такий договір поширюються загальні норми та принципи договірного права, включаючи, але не обмежуючись главою 52 Цивільного кодексу України; 3. як будь-який договір про надання послуг, договір про надання правової допомоги може бути оплатним або безоплатним. Ціна в договорі про надання правової допомоги встановлюється сторонами шляхом зазначення розміру та порядку обчислення адвокатського гонорару; 4. адвокатський гонорар може існувати в двох формах - фіксований розмір та погодинна оплата. Вказані форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки, підставою для виплати гонорару, який зазначено як погодинну оплату, є кількість годин помножена на вартість такої години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв; 5) адвокатський гонорар (ціна договору про надання правової допомоги) зазначається сторонами як одна із умов договору при його укладенні. Вказане передбачено як приписами цивільного права, так і Законом України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»; 6) відсутність в договорі про надання правової допомоги розміру та/або порядку обчислення адвокатського гонорару (як погодинної оплати або фіксованого розміру) не дає суду можливості пересвідчитись у співмірності розміру адвокатського гонорару.

Тобто, визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суд виходить з встановленого у самому договорі розміру та порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами ст. 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність».

У разі відсутності у тексті договору таких умов (пунктів) щодо порядку обчислення, форми та ціни усіх послуг, що надаються адвокатом, суд має право відмовити у задоволенні заяви про компенсацію судових витрат.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16 (провадження № 11-562ас18) зазначено, що «склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг тощо), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат».

У постанові Верховного Суду від 30 вересня 2020 року у справі № 379/1418/18 (провадження № 61-9124св20) вказано, що «склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та інше), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Отже, якщо стороною буде документально доведено, що нею понесено витрати на правову допомогу, а саме: надано договір на правову допомогу, акт приймання-передачі наданих послуг, платіжні документи про оплату таких послуг, розрахунок таких витрат, то у суду відсутні підстави для відмови у стягненні таких витрат стороні, на користь якої ухвалено судове рішення».

З двох примірників договорів про надання правничої допомоги за №99 від «04» жовтня 2021 року вбачається що клієнту ОСОБА_3 адвокат Щербан Н.Т. надає правову допомогу проте у різних справах; у зазначених договорах відсутні істотні умови договору, зокрема ціна договору, розмір гонорару, тощо.

Суд звертає увагу на те, що позивачем також подано акт виконаних робіт про надання правової допомоги, складений сторонами ще до укладення договору, а саме 16.05.2021 року. Поряд з цим в акті наданих адвокатом послуг професійної правничої допомоги у справі №438/1599/21 зазначено лише назви послуг наданих адвокатом, кількість затраченого часу, враховуючи участь у судовому засіданні 20.06.2022р. При цьому, відповідно до квитанції (а.с.57) ОСОБА_3 кошти у сумі 4000 гривень сплачені адвокату ще 19 жовтня 2021 року.

Тобто, надані суду документи не містять відомостей щодо витрат по кожному виду послуг, які надавались адвокатом при здійсненні правничої допомоги, як того вимагає ч. 3 ст. 137 ЦПК України.

Неподання стороною, на користь якої ухвалено судове рішення, розрахунку (детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат часу по кожному із виду робіт, необхідних для надання правничої допомоги) позбавляє іншу сторону можливості спростовувати ймовірну неспівмірність витрат на професійну правничу допомогу.

З урахуванням вищевикладеного, суд вважає, що вимоги позивача до відповідача про стягнення судових витрат, пов`язаних з правничою допомогою задоволенню не підлягають.

Вартість проведення автотоварознавчого дослідження сплачена позивачем, що підтверджується копією квитанції АТ «Приватбанк» №0.0.2260680643.1 від 10.09.2021, копією рахунку №2964 від 09.09.2021 та копією акту №2964/21 прийому-передачі виконаних робіт від 09.09.2021. Оскільки суд дійшов висновку про задоволення позову у частині стягнення майнової шкоди, 3 000 гривень вартості проведення експертного дослідження слід стягнути з відповідача на користь позивача.

При зверненні до суду з позовом позивач оплатив судовий збір у розмірі 908 грн. У відповідності до ст.141 ЦПК України, з відповідача підлягає стягненню в користь позивача сума оплаченого судового збору.

На підставі наведеного та керуючись ст.ст.10-13, 76-81, 137, 259, 263-265, 268, 273, 354, 355 ЦПК України, суд

в и р і ш и в :

Позовні вимоги задоволити частково.

Стягнути зМалого приватногопідприємства «Аліса»,місцезнаходження юридичної особи82300,Львівська область,м.Борислав,вул.Тарнавка,72,код ЄДРПОУ13839052на користь ОСОБА_3 ,місце проживання: АДРЕСА_3 реєстраційний номероблікової карткиплатника податків НОМЕР_5 майнову шкоду внаслідок пошкодження рухомого майна в розмірі 65682 (шістдесят п`ять тисяч шістсот вісімдесят дві) гривні 48 копійок.

Стягнути з Малого приватного підприємства «Аліса», місцезнаходження юридичної особи 82300, Львівська область, м.Борислав, вул.Тарнавка,72, код ЄДРПОУ 13839052 на користь ОСОБА_3 , місце проживання: АДРЕСА_3 судові витрати у розмірі 3908 (три тисячі дев`ятсот вісім) гривень 00 копійок, в тому числі 3 000 (три тисячі) гривень 00 копійок вартість проведення експертного дослідження та судовий збір у розмірі 908 (дев`ятсот вісім) гривень 00 копійок.

У решті позовних вимог відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Львівського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено 19 вересня 2022 року.

Головуючий суддя А.Т.Слиш