Постанова від 06.09.2022 по справі 914/1185/20

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 вересня 2022 року

м. Київ

cправа № 914/1185/20

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Кібенко О.Р. - головуючий, Бакуліна С.В., Стратієнко Л.В.,

за участю секретаря судового засідання - Шпорт В.В.,

представників учасників справи:

Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія Ріел-Естейт Груп" - Думич А.М. (адвокат),

Гамальчука Юрія Володимировича - Мельничук В.А. (адвокат)

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія Ріел-Естейт Груп"

на рішення Господарського суду Львівської області від 25.10.2021 (суддя Сухович Ю.О.),

постанову Західного апеляційного господарського суду від 12.05.2022 (колегія суддів Орищин Г.В., Галушко Н.А., Желік М.Б.),

постанову Західного апеляційного господарського суду від 12.05.2022 (колегія суддів Орищин Г.В., Галушко Н.А., Желік М.Б.),

та додаткову постанову Західного апеляційного господарського суду 01.06.2022 (колегія суддів Орищин Г.В., Галушко Н.А., Желік М.Б.)

у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія Ріел-Естейт Груп"

до Гамальчука Юрія Володимировича

про стягнення 280 103,96 грн,

та зустрічним позовом Гамальчука Юрія Володимировича

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія Ріел-Естейт Груп" (далі - Товариство)

про визнання недійсним договору від 09.08.2019 про внесення змін до договору оренди нежитлового приміщення №СТ/2 від 09.08.2019.

Суть спору

1. Товариство та Гамальчук Ю.В. уклали договір оренди нежитлового приміщення. Гамальчук Ю.В. сплачував встановлену договором орендну плату у розмірі 1 200,00 грн на місяць протягом періоду з 01.10.2019 по 20.03.2020, але через пандемію КОВІД-19 вирішив розірвати договір оренди, про що повідомив орендодавця.

2. Після цього Товариство звернулось до суду з позовом про стягнення заборгованості за договором оренди у розмірі 280 103,96 грн. На підтвердження своїх вимог Товариство надало суду договір про внесення змін до договору оренди, датований тим же числом, що й сам договір оренди, яким вдесятеро було збільшено розмір орендної плати (з 1 200,00 грн до 12 000,00 грн без ПДВ).

3. Гамальчук Ю.В. звернувся із зустрічним позовом до Товариства про визнання недійсним договору про внесення змін до договору оренди, стверджуючи що цей договір він не підписував, адже в договорі оренди сторони домовилися не збільшувати орендну плату протягом першого року дії договору.

4. Суд першої інстанції первісний позов задовольнив частково, у задоволенні зустрічного позову відмовив. Суд апеляційної інстанції рішення суду першої інстанції скасував, у задоволенні первісного позову відмовив, а зустрічний позов задовольнив. Товариство звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій просило постанову суду апеляційної інстанції скасувати, рішення суду першої інстанції змінити в частині розміру стягнутого штрафу, а у іншій частині рішення залишити без змін.

5. При розгляді цієї справи перед Верховним Судом постало питання щодо застосування принципу свободи договору (ст.3 Цивільного кодексу України (далі - ЦК)) та ч.1 ст.203, ч.2 ст.632, ч.1 ст.651 ЦК (підписання сторонами договору про зміну розміру орендної плати в порушення порядку зміни ціни, попередньо визначеного цим договором оренди).

6. Верховний Суд у задоволенні касаційної скарги відмовив, виходячи з таких мотивів.

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Фактичні обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій

7. 09.08.2019 Товариство (за договором - орендодавець) та фізична особа-підприємець Гамальчук Ю.В. (за договором - орендар) уклали договір оренди нежитлового приміщення №СТ/2 (далі - Договір оренди), відповідно до умов якого:

- орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування нежитлове приміщення площею 32,5 кв. м, яке є частиною нежитлових приміщень №2 загальною площею 137,5 кв. м, що знаходиться на першому поверсі житлового будинку, позначеного літ. "А-10" за адресою: м. Львів, вул. Стрийська, буд. 45а (далі - приміщення); межі приміщення визначаються в додатку №1 до цього договору (п.1.1.);

- цільове призначення приміщення: для використання у господарській діяльності орендаря (п.1.4.);

- розмір місячної орендної плати за користування вказаним у розділі 1 цього Договору нежитловим приміщенням за один календарний місяць становить 1 200,00 грн (п.3.1.);

- орендна плата сплачується щомісячно, не пізніше 5 (п`ятого) числа поточного місяця в безготівковій формі шляхом переказу з поточного рахунку орендаря на поточний рахунок орендодавця; авансові платежі допускаються; обов`язок оплати вважається виконаним орендарем в момент зарахування коштів в повному обсязі на поточний рахунок орендодавця (п.3.2.);

- вказаний у розділі 3 цього договору розмір орендної плати не включає в себе жодних податків, зборів та інших обов`язкових платежів та підлягає збільшенню на податок на додану вартість (п.3.3.);

- сторони дійшли згоди, що орендодавець, починаючи з другого року оренди, вправі змінити розмір орендної плати; у такому випадку орендодавець зобов`язаний надіслати орендарю відповідне звернення (повідомлення); орендар зобов`язаний розглянути таке звернення у місячний термін з моменту його отримання; якщо у місячний термін орендар не надіслав відповіді на звернення орендодавця, пропозиція про зміну розміру орендної плати вважається прийнятою; якщо орендар не погоджується на зміну розміру орендної плати, сторони зобов`язуються вирішити це питання шляхом переговорів у 15-ти денний термін; якщо сторони не дійшли згоди щодо зміни розміру орендної плати з підстав передбачених у цьому пункті договору, цей договір підлягає розірванню через 60 календарних днів з моменту відправлення орендодавцем орендарю відповідного письмового звернення (повідомлення), про яке зазначено у першому реченні цього абзацу (п.3.5.);

- орендна плата, вказана в п.3.1. Договору сплачується орендарем з моменту передачі приміщення по акту приймання-передачі по час належного повернення нежитлового приміщення орендодавцю; оплата неповного місяця оренди здійснюється пропорційно кількості днів оренди, виходячи з вартості одного дня оренди (п.3.6.);

- сторони домовились, що протягом 5 банківських днів з дня підписання Договору орендар здійснить передоплату з орендної плати (гарантійний платіж) за перший та останній місяці оренди у розмірі двох місячних орендних плат; ця передоплата (гарантійний платіж) враховуватиметься у виконання зобов`язань орендаря зі сплати орендної плати, якщо іншого не передбачено умовами цього договору; у випадку дострокового розірвання Договору з ініціативи орендаря гарантійний платіж за останній місяць оренди не підлягає поверненню чи зарахуванню такого в рахунок орендної плати за останній місяць оренди та залишається у орендодавця; при цьому, сплачена сума передоплати з орендної плати (гарантійний платіж) за останній місяць оренди, у випадку несплати (повністю чи частково) орендарем будь-яких платежів по цьому договору (включаючи неустойку, штрафні санкції) зараховується в односторонньому порядку орендодавцем в оплату таких платежів та не підлягає поверненню орендарю чи зарахуванню такого в рахунок орендної плати за останній місяць оренди. Кінцевий перерахунок орендної плати за останній місяць оренди буде здійснено в передостанньому місяці оренди з урахуванням п.3.1. та п.3.5. (п.3.7.).

8. Цією ж датою, 09.08.2019, датовано договір про внесення змін до Договору оренди (далі - Договір про внесення змін), відповідно до умов якого п.3.1. Договору оренди був викладений у наступній редакції: "розмір місячної орендної плати за один календарний місяць становить 12 000,00 грн без ПДВ".

9. З урахуванням цих змін, розмір орендної плати відповідно до п.3.3. Договору оренди мав би становити 14 400,00 грн.

10. Договір про внесення змін складений на 1 (одному) аркуші в одному примірнику.

11. Приміщення було передано Гамальчуку Ю.В. по акту приймання-передачі від 01.09.2019.

12. На виконання п.3.7. Договору оренди Товариство виставило Гамальчуку Ю.В. рахунок №659 від 29.08.2019 на сплату гарантійного платежу в сумі подвійної орендної плати 2 880,00 грн, який Гамальчук Ю.В. оплатив 02.09.2019.

13. Гамальчук Ю.В. в період з 01.10.2019 по 03.03.2020 сплачував орендну плату у розмірі 1 440,00 грн за 1 календарний місяць на підставі рахунків Товариства.

14. 15.04.2020 орендар звернувся до орендодавця з проханням розірвати Договір оренди через відсутність фінансових можливостей сплачувати орендну плату та відсутність потреби і можливостей у використанні предмета оренди, що пов`язані із введенням карантинних заходів.

15. 27.04.2020 листом №27/04-20 Товариство відмовило у проханні про розірвання Договору оренди із посиланням на те, що наведені у зверненні обставини не можуть бути підставами для такого розірвання.

Короткий зміст позовних вимог

16. У травні 2020 року Товариство звернулося до суду з позовом до Гамальчука Ю.В. про стягнення 280 103,96 грн заборгованості, з яких 132 480,00 грн основний борг, 2 052,93 грн інфляційні втрати, 1 571,03 грн три проценти річних, 144 000,00 грн штраф.

17. В обґрунтування позовних вимог Товариство зазначило, що 09.08.2019 сторони уклали Договір оренди, відповідно до умов якого орендодавець передав, а орендар прийняв в строкове платне користування нежитлове приміщення; Договором про внесення змін змінено (збільшено) суму оплати за оренду приміщення; Гамальчук Ю.В. як орендар не в повному обсязі виконував взяті на себе обов`язки зі сплати орендної плати.

18. У червні 2020 року Гамальчук Ю.В. звернувся до Товариства із зустрічним позовом про визнання недійсним Договору про внесення змін.

19. Позовні вимоги обґрунтовані недодержанням в момент вчинення правочину вимог, які встановлені ч.3 ст.203 ЦК, зокрема, невідповідністю волевиявлення Гамальчука Ю.В. його внутрішній волі, з огляду на те, що спірний договір про збільшення орендної плати Гамальчук Ю.В. не підписував; сплачував орендну плату у розмірі 1 440,00 грн (з ПДВ) відповідно до умов Договору оренди та рахунків, виставлених орендодавцем на таку ж суму, перерахував на користь орендодавця гарантійний платіж на суму 2 880,00 грн, виходячи з подвійного розміру орендної плати, яка передбачена умовами Договору оренди, а не Договору про внесення змін. Жодних претензій станом на 27.04.2020 орендодавець щодо неналежного виконання договірних зобов`язань до орендаря не пред`являв, орендодавець не вживав жодних заходів для дострокового розірвання договору через заборгованість.

20. Гамальчук Ю.В. також зазначав, що через пандемію КОВІД-19 він неодноразово, листами від 15.04.2020 та від 29.04.2020, звертався до орендодавця із проханнями про дострокове розірвання договору, однак останній у їх задоволенні відмовив. Після цього орендар отримав поштою від орендодавця претензію від 08.05.2020, зі змісту якої дізнався про те, що сума щомісячної орендної плати становила 14 400,00 грн (включаючи ПДВ), а не 1 400,00 грн (включаючи ПДВ), яку він постійно сплачував відповідно до умов Договору оренди. Про існування Договору про внесення змін він дізнався лише при ознайомлені з матеріалами цієї справи.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

21. Господарський суд Львівської області рішенням від 25.10.2021 первісний позов задовольнив частково: стягнув з Гамальчука Ю.В. на користь Товариства 132 480,00 грн основного боргу, 2 052,93 грн інфляційних втрат, 1 571,03 грн 3% річних, 14 400,00 грн штрафу; в задоволенні решти вимог первісного позову та в задоволенні зустрічного позову відмовив.

22. Рішення суду першої інстанції мотивоване таким:

- відповідно до п.3.1. Договору оренди, в редакції викладеній в Договорі про внесення змін та, з врахуванням пунктів 3.5. та 3.7. вказаного Договору оренди, розмір місячної орендної плати за користування нежитловими приміщеннями за один календарний місяць становив 14 400,00 грн з ПДВ; Гамальчук Ю.В. (орендар) зобов`язаний був сплатити Товариству (орендодавець) за період з 09.08.2019 (момент укладення договору) по 14.05.2020 наступні платежі: 1) до 16.08.2019 передоплата з орендної плати (гарантійний платіж) за перший та останній місяці оренди в сумі 28 800,00 грн, 2) за період, починаючи з жовтня 2019 року по грудень 2019 року та з січня 2020 року по травень 2020 року включно, орендну плату в розмірі 115 200,00 (8 місяців х 14 400,00 грн);

- орендар виконав свої зобов`язання щодо сплати орендної плати частково на суму 11 520,00 грн, відтак сума основного боргу відповідача за первісним позовом становить 132 480,00 грн, з яких 25 920,00 грн основний борг з передоплати з орендної плати гарантійного платежу за перший та останній місяці оренди (з врахуванням оплати 02.09.2019) та 106 560,00 грн - орендна плата за жовтень 2019 року - грудень 2019 року, січень - травень 2020 року (з врахуванням оплат 07.10.2019, 11.11.2019, 06.12.2019, 10.01.2020, 10.02.2020, 06.03.2020);

- Гамальчук Ю.В. подав заяву про зменшення неустойки; керуючись положеннями ст.551 ЦК та ст.233 Господарського кодексу України (далі - ГК), з врахуванням відсутності в матеріалах справи доказів на підтвердження понесених Товариством збитків, враховуючи, що сума нарахованого штрафу є надмірною, суд дійшов до висновку про доцільність зменшення суми штрафу на 90% та стягнення з Гамальчука Ю.В. 14 400,00 грн штрафу;

- Договір про внесення змін підписаний Гамальчуком Ю.В. , що підтверджується висновком судової почеркознавчої експертизи від 17.11.2020 №10/7/928; твердження про непідписання ним цього договору відхиляються; підстави для визнання недійсним Договору про внесення змін відсутні; зміну ціни шляхом укладення Договору про внесення змін було здійснено за згодою сторін, шляхом підписання такого договору на підставі ч.1 ст.651 ЦК, що не суперечить ч.2 ст.632 ЦК;

- відсутні докази примушування Гамальчука Ю.В. до підписання Договору про внесення змін, застосування до нього заходів впливу в той чи інший спосіб.

23. Господарський суд Львівської області додатковим рішенням від 15.11.2021 заяву представника Товариства про стягнення витрат на професійну правничу допомогу задовольнив частково: стягнув з Гамальчука Ю.В. на користь Товариства 13 800,00 грн витрат на професійну правничу допомогу; в задоволенні решти заяви відмовив.

24. Західний апеляційний господарський суд постановою від 12.05.2022 апеляційну скаргу Гамальчука Ю.В. задовольнив; рішення Господарського суду Львівської області від 25.10.2021 скасував та ухвалив нове, яким в задоволенні первісного позову відмовив повністю; зустрічний позов задовольнив та визнав недійсним Договір про внесення змін.

25. Постанова суду апеляційної інстанції мотивована таким:

- Договір про внесення змін складений на 1 (одному) аркуші в одному примірнику; в той час як основний Договір оренди, згідно з п.9.6., був укладений в двох ідентичних примірниках, що мають однакову юридичну силу, по одному примірнику для кожної із сторін;

- Договір про внесення змін (укладений того ж дня, що і Договір оренди) збільшив розмір орендної плати у десять разів;

- спірний Договір про внесення змін мав бути у відповідача за первісним позовом, оскільки він є підставою для здійснення орендних платежів;

- п.3.5. Договору оренди імперативно врегульовує умови і порядок зміни ціни за згодою сторін і обмежує право такої зміни з огляду на тривалість оренди;

- сума орендної плати могла б бути збільшена лише починаючи з 09.09.2020, за умови згоди орендаря та внесення змін до Договору оренди; зміна ціни за користування нежитловим приміщенням шляхом укладення Договору про внесення змін суперечить вимогам ч.2 ст.632 ЦК;

- Договір про внесення змін не відповідає вимогам, чинним на момент його укладення, положенням законодавства та суперечить положенням ст.203 ЦК;

- висновок експерта про те, що підпис на Договорі про внесення змін вчинений Гамальчуком Ю.В. , оцінюється критично, оскільки зі змісту висновку експерта вбачається, що досліджувався підпис, проставлений в графі "Орендар" на договорі, датованому 09.09.2019, в той час як спірний Договір про внесення змін датований 09.08.2019;

- первісний позов заявлений позивачем виключно на підставі Договору про внесення змін; Товариство виставило рахунок від 29.08.2019 №659 на сплату гарантійного платежу в сумі 2 880,00 грн - у розмірі двох місячних орендних плат, як цього вимагає п.3.7. Договору оренди; зазначена сума гарантійного платежу визначалася саме із розрахунку 1 440,00 грн, а не 14 400,00 грн, як це було передбачено Договором про внесення змін;

- орендодавець протягом спірного періоду нараховував орендну плату на підставі п.3.1. Договору оренди без врахування зміни ціни (відповідно до Договору про внесення змін);

- оскільки Гамальчук Ю.В. сплатив всі орендні платежі на підставі виставлених рахунків Товариства, у останнього відсутні правові підстави для застосування до Гамальчука Ю.В. штрафних санкцій за неналежне виконання умов Договору оренди щодо здійснення оплати орендних платежів; первісний позов є безпідставним.

26. Західний апеляційний господарський суд постановою від 12.05.2022 скасував додаткове рішення Господарського суду Львівської області від 15.11.2022 та ухвалив нове - про відмову в задоволенні заяви представника Товариства про стягнення витрат на професійну правничу допомогу.

27. Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що постановою Західного апеляційного господарського суду від 12.05.2022 рішення Господарського суду Львівської області від 25.10.2022 скасовано, ухвалено нове рішення, яким у задоволенні первісного позову відмовлено, а зустрічний позов задоволено повністю. Додаткове рішення є невід`ємною частиною рішення у справі, тому у разі скасування основного рішення, ухвалене додаткове рішення втрачає силу.

28. Західний апеляційний господарський суд додатковою постановою від 01.06.2022 стягнув з Товариства на користь Гамальчука Ю.В. 18 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.

29. Додаткова постанова мотивована тим, що Гамальчук Ю.В. на підтвердження витрат про надання правової допомоги надав належні та допустимі докази, які містять детальний опис наданих послуг, відтак його заява про відшкодування цих витрат є обґрунтованою, а сума стягнення відповідає принципу співмірності та розумності судових витрат.

Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги, відзиву на касаційну скаргу, інших заяв учасників справи

30. 15.06.2022 Товариство звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Господарського суду Львівської області від 25.10.2021, постанови Західного апеляційного господарського суду від 12.05.2022 та додаткову постанову Західного апеляційного господарського суду 01.06.2022, у якій просить:

- рішення Господарського суду Львівської області від 25.10.2021 скасувати в частині відмови у задоволенні первісного позову про стягнення з Гамальчука Ю.В. 129 600,00 грн та змінити його у цій частині, стягнувши з Гамальчука Ю.В. на користь Товариства 144 00,00 грн штрафу; у іншій частині залишити рішення без змін;

- скасувати постанови Західного апеляційного господарського суду від 12.05.2022 повністю; додаткове рішення Господарського суду Львівської області від 15.11.2021 залишити без змін;

- скасувати додаткову постанову Західного апеляційного господарського суду 01.06.2022.

31. Скаржник у касаційній скарзі як на підставу касаційного оскарження посилається на пункти 1, 3, 4 ч.2 ст.287, п.1 ч.3 ст.310 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК) та зазначає:

- суд апеляційної інстанції неправильно застосував ч.1 ст.203, ч.2 ст.632, ч.1 ст.651 ЦК та при цьому відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах щодо визначення умов "зміни ціни після укладення договору";

- посилається на неврахування судом апеляційної інстанції висновків, викладених у постановах:

1) пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" від 29.05.2013 №11 (п.2.1.);

2) Верховного Суду від 22.06.2020 у справі №177/1942/16-ц (щодо підстав для визнання правочинів недійсними);

3) Верховного Суду від 11.06.2020 у справі №281/129/17 (що під вимогами, яким не повинен суперечити правочин, мають розумітися ті правила, що містяться в імперативних нормах);

4) Верховного Суду від 25.04.2019 у справі №914/2647/17, від 27.05.2020 у справі №917/871/19 (що про зміну або розірвання договору в порядку ч.1 ст.651 ЦК сторони вправі домовитися в будь-який час на свій розсуд);

5) Великої Палати Верховного Суду від 04.09.2019 у справі №265/6582/16-ц, від 12.06.2019 у справі №487/10128/14-ц, від 11.09.2019 у справі №487/10132/14-ц, від 25.06.2019 у справі №924/1473/15 (щодо застосування принципу "jura novit curia" ("суд знає закони");

6) Верховного Суду від 04.06.2019 у справі №915/905/16 (щодо форми договору оренди);

7) Верховного Суду від 16.04.2020 у справі №704/628/17 (що описки у висновку експерта, яка полягає у неправильному написанні дати договору і не дає підстав вважати його неналежним та недопустимим доказом);

8) Верховного Суду від 16.04.2018 у справі №923/631/15, від 23.01.2020 у справі №910/20089/17 (щодо порядку ухвалення та скасування додаткового судового рішення);

9) Верховного Суду від 14.09.2016 у справі №6-473цс16, від 18.03.2020 у справі №902/417/18, від 14.07.2021 у справі №916/878/20, від 18.03.2020 у справі №902/417/18, від 23.09.2019 у справі №920/1013/18, від 26.03.2020 у справі №904/2847/19, від 03.07.2019 у справі №917/791/18, від 22.10.2019 у справі №904/5830/18, від 13.01.2020 у справі №902/855/18, від 04.02.2020 у справі №918/116/19, від 29.09.2020 у справі №909/1240/19 (909/1076/19), від 24.12.2020 у справі №914/1888/19, від 26.01.2021 у справі №916/880/20, від 23.01.2021 у справі №921/580/19, від 26.01.2021 у справі №916/880/20, від 04.02.2020 у справі №918/116/19, від 05.05.2018 у справі №908/1454/14, від 15.07.2021 у справі №910/7371/20 (щодо застосування ст.551 ЦК та ст.233 ГК в контексті зменшення розміру штрафу).

32. Зазначає також, що суд апеляційної інстанції порушив вимоги ст.238 ГПК, оскільки доводи апеляційної скарги скаржника навів лише в описовій частині оскаржуваної постанови, однак ані в мотивувальній, ані в резолютивній частинах немає висновку за результатами розгляду такої скарги.

33. 22.07.2022 на адресу Верховного Суду від Гамальчука Ю.В. надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому він просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а постанови Західного апеляційного господарського суду від 12.05.2022 та додаткову постанову від 01.06.2022 - без змін.

34. У відзиві Гамальчук Ю.В. зазначає:

- існує висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 12.02.2019 у справі №914/2649/17 про те, що про зміну і розірвання договору в порядку ст.651 ЦК сторони вправі домовитись в будь-який час на свій розсуд (крім випадків, обумовлених законодавством); зазначає, що аналогічна позиція викладена у постановах Верховного Суду від 25.04.2019 у справі №914/2647/17 від 27.05.2020 у справі №914/871/19, на які посилається скаржник;

- за умови виконання орендодавцем п.3.5. Договору оренди, сума орендної плати могла бути збільшена лише починаючи з 09.09.2020 за умови згоди орендаря та внесення змін у Договір оренди (посилається на постанову Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 18.06.2021 у справі №927/491/19, в якій зазначено, що покупець товару, за звичайних умов, не може бути зацікавленим у збільшенні його ціни, а відповідно й у зміні відповідних умов договору);

- домовленість сторін договору про врегулювання своїх відносин всупереч існуючим у законодавстві обмеженням не спричиняє встановлення відповідного права та / або обов`язку, як і його зміни та припинення (посилається на висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 01.06.2021 у справі №910/12876/19);

- ціна є лише однією з істотних умов договору, на яку вимоги ст.632 ЦК поширюються аналогічно, як і на інші умови, а тому відсутня потреба у особливій правовій позиції Верховного Суду з цього питання;

- жоден наявний у матеріалах справи доказ наявності боргу з орендної плати не доводить; Товариство виставило рахунок №659 від 29.08.2019 на сплату гарантійного платежу в сумі 2 880,00 грн (у розмірі двох місячних орендних плат, як встановлює п.3.7. Договору оренди), а не 28 800,00 грн, що випливало б з умов Договору про внесення змін;

- заявлена до стягнення сума штрафу є способом збагачення, адже Товариство не вжило заходів для покриття втрат за допомогою механізму, який передбачений Договором оренди - від можливості нарахування і стягнення штрафів у порядку черговості до розірвання договірних відносин на підставі п.4.4.3., п.4.4.4., п.5.5. Договору оренди у зв`язку з несплатою орендної плати;

- витрати Товариства на правову допомогу не підтверджені належними документами; адвокат Думич А.М. не є безпосередньою стороною договору про надання професійної правничої допомоги №21/10/19 від 21.10.2019, не є підписантом АО "Курницький, Жидачівська та партнери"; представництво інтересів у суді не здійснювалось ним як адвокатом, який здійснює індивідуальну адвокатську діяльність; акт прийняття-передачі послуг між Товариством та АО "Курницький, Жидачівська та партнери" підписаний ним як неуповноваженою особою.

Надходження касаційної скарги на розгляд Верховного Суду

35. Верховний Суд ухвалою від 11.07.2022 відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою Товариства, розгляд касаційної скарги призначив у відкритому судовому засіданні на 03.08.2022.

36. Ухвалою від 03.08.2022 Верховний Суд оголосив перерву у судовому засіданні у справі до 07.09.2022.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Щодо недійсності Договору про внесення змін

37. Суд апеляційної інстанції в оскаржуваній постанові дійшов висновку, що оскільки Договір оренди встановлював спеціальний порядок зміни орендної плати (не раніше початку другого року оренди), то сума орендної плати могла б бути збільшена лише починаючи з 09.09.2020, а тому Договір про внесення змін, навіть за умови підписання його обома сторонами, суперечить положенням ст.203 ЦК.

38. Аргументуючи свій висновок, суд апеляційної інстанції звернув увагу на спеціальний порядок зміни ціни, передбачений п.3.5. Договору оренди. Згідно з цим пунктом сторони домовились, що орендодавець, починаючи з другого року оренди, вправі змінити розмір орендної плати. У такому випадку орендодавець зобов`язаний надіслати орендарю відповідне звернення (повідомлення). Орендар зобов`язаний розглянути таке звернення у місячний термін з моменту його отримання. Якщо у місячний термін орендар не надіслав відповіді на звернення орендодавця, пропозиція про зміну розміру орендної плати вважається прийнятою. Якщо орендар не погоджується на зміну розміру орендної плати, сторони зобов`язуються вирішити це питання шляхом переговорів у 15-ти денний термін. Якщо сторони не дійшли згоди щодо зміни розміру орендної плати з підстав передбачених у цьому пункті договору, цей договір підлягає розірванню через 60 календарних днів з моменту відправлення орендодавцем орендарю відповідного письмового звернення (повідомлення), про яке зазначено у першому реченні цього абзацу.

39. Суд апеляційної інстанції зазначив, що положеннями Договору оренди передбачено умови, за яких може бути змінена його ціна: 1) проміжок часу (зміна ціни можлива починаючи з другого року оренди); 2) звернення орендодавця до орендаря з відповідною пропозицією; 3) прийняття цієї пропозиції орендарем.

40. Товариство в касаційній скарзі вказує, що суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку про порушення порядку зміни орендної плати, встановленого п.3.5. Договору оренди. Стверджує, що сторони при укладенні Договору про внесення змін керувались ч.1 ст.651 ЦК, та п. 9.1. Договору оренди, а не його п.3.5., редакція якого викладена на підставі ч.3 ст.762 ЦК, і який передбачає зміну ціни за ініціативою орендодавця. Сторони уклали Договір про внесення змін за взаємною згодою. Посилається на постанови Верховного Суду від 25.04.2019 у справі №914/2647/17 та від 27.05.2020 у справі №917/871/19, в яких зазначено, що про зміну або розірвання договору в порядку ч.1 ст.651 ЦК сторони вправі домовитися в будь який час на свій розсуд.

41. Верховний Суд погоджується з доводами скаржника з цього питання.

42. Відповідно до ч.1 ст.626 ЦК договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

43. Зміна або розірвання договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту (ст.624 ЦК).

44. Відповідно до ст.632 ЦК ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. Зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом.

45. Згідно зі ст. 651 ЦК зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

46. Відповідно до ст.759 ЦК за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у володіння та користування за плату на певний строк. За найм (оренду) майна з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Договором або законом може бути встановлено періодичний перегляд, зміну (індексацію) розміру плати за найм (оренду) майна (частини 1, 3 ст.762 ЦК).

47. Суд апеляційної інстанції вважав, що сторони у п.3.5 Договору оренди встановили спеціальний порядок зміни розміру орендної плати, який не міг бути змінений навіть за їх спільною згодою.

48. Верховний Суд не погоджується з цим висновком.

49. Свобода договору є загальним принципом цивільного законодавства (ст.3 ЦК).

50. Відповідно до ст.6 та ч.1 ст.627 ЦК сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

51. Таким чином, сторони в силу дії принципу свободи договору та положень ч.1 ст.651 ЦК могли в будь-який момент за взаємною згодою укласти договір, спрямований на зміну первісно погоджених ними умов, зокрема й щодо зміни ціни. Законодавчих обмежень щодо такого волевиявлення не встановлено.

52. Отже, висновки суду апеляційної інстанції зроблені без урахування правових висновків Верховного Суду, що містяться у постановах Верховного Суду від 25.04.2019 у справі №914/2647/17 та від 27.05.2020 у справі №917/871/19, на які посилається скаржник.

53. Крім того, як правильно зазначає скаржник, п.3.5 Договору оренди призначений для випадків, коли орендна плата змінюється за ініціативою орендодавця, а орендар має можливість не погодитися з такою пропозицією. Тоді як п.9.1 Договору оренди надає сторонам право змінити його положення, включно з розміром орендної плати, в будь-який момент за взаємною згодою.

54. Верховний Суд відхиляє посилання орендаря на постанову об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного суду від 18.06.2021 у справі №927/491/19, оскільки її висновки є не релевантними, адже вона була ухвалена щодо інших позовних вимог та інших обставин справи (укладення сторонами додаткової угоди про підвищення ціни товару всупереч імперативним приписам законодавства про публічні закупівлі).

55. Отже сторони мали право за спільною згодою внести зміни щодо ціни до Договору оренди.

56. Водночас суди попередніх інстанцій встановили, що Договір оренди та Договір про внесення змін датовані одним числом (09.08.2019), але є суперечливими за змістом в частині визначення розміру орендної плати.

57. У п.3.5. Договору оренди сторони погодили та фактично зафіксували розмір щомісячної орендної плати на 1 рік та обумовили спеціальний порядок її зміни. Натомість, Договір про внесення змін (датований тим же числом, що і Договір оренди) збільшив встановлений у Договорі оренди розмір орендної плати у 10 разів (12 000,00 грн замість 1 200,00 грн без ПДВ).

58. Як було зазначено вище, Верховний Суд вважає, що за наявності вільного волевиявлення, та керуючись принципом свободи договору, сторони не були позбавлені можливості в день укладення Договору оренди внести до нього зміни.

59. Однак, оскільки такі зміни стосуються збільшення ціни договору у 10 разів, у чому явно не може бути зацікавлений орендар, та у сукупності з іншими фактами, встановленими судами (наявність оскаржуваного Договору про внесення змін лише в одному екземплярі, виставлення орендодавцем рахунків та оплата орендарем гарантійного внеску, виходячи з розміру орендної плати 1 200,00 грн без ПДВ, відсутність будь-яких претензій щодо недоплати за Договором оренди та позовів від орендодавця про стягнення заборгованості протягом всього строку дії Договору оренди, подання позову після дострокового розірвання Договору оренди орендарем), то це свідчить про відсутність факту погодження між сторонами збільшення орендної плати, про що й зазначав в оскаржуваній постанові суд апеляційної інстанції.

60. Гамальчук Ю.В. стверджував про відсутність його волевиявлення на збільшення в 10 разів розміру щомісячної орендної плати, вказував, що Договір про внесення змін він не підписував, пояснював появу цього документа бажанням орендодавця компенсувати свої збитки від розірвання Договору оренди, якого вимагав орендар через пандемію КОВІД-19.

61. Наголошував на тому, що підписання Договору про внесення змін суперечило б здоровому глузду. За наявності у орендаря підписаного договору з погодженою сторонами орендною платою у розмірі 1 200,00 грн, підписання ним в той же день змін до цього договору, якими ціна збільшується в 10 разів, є дією, позбавленою будь-якого економічного сенсу для орендаря, який за жодних умов не може бути зацікавленим у такому збільшенні ціни.

62. Тоді як орендодавець пояснював збільшення ціни тим, що вже після підписання Договору оренди, він випадково довідався про намір орендаря здійснювати в приміщенні виробничу діяльність і саме через це вимагав внесення змін до договору. Втім, він не надав жодних доказів, для підтвердження цих обставин.

63. Водночас, як встановив суд апеляційної інстанції, подальша поведінка як орендаря, так і орендодавця щодо виконання умов Договору оренди свідчила про те, що погодженою між ними була сума орендної плати саме у розмірі 1 200,00 грн.

64. Відповідно до частин 1, 3, 5 ст.203 ЦК зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

65. Згідно з ч.1 ст.215 ЦК підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5, 6 ст.203 цього Кодексу.

66. Отже, суд апеляційної інстанції, оцінивши доводи сторін та дослідивши надані ними докази, дійшов правильного висновку про недійсність Договору про внесення змін.

Щодо відсутності другого примірника Договору про внесення змін

67. Скаржник зазначає, що суд апеляційної інстанції дійшов помилкових висновків про те, що відсутність другого примірника Договору про внесення змін свідчить про порушення письмової форми договору. Посилається на неврахування висновку Верховного Суду, що міститься у постанові від 04.06.2019 у справі №915/905/16.

68. Скаржник звертає увагу суду на норми, процитовані Верховним Судом у цій постанові:

"13.Господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (стаття 174 Господарського кодексу України).

14.Відповідно до ч.1 ст.181 Господарського кодексу України договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень.

15.Правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов`язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків (ст.205 ЦК України).

16.В силу ч.2 ст.207 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правомірність правочину презюмується".

69. Верховний Суд звертає увагу скаржника, що цитування Верховним Судом норми права не є правовим висновком Верховного Суду щодо застосування цієї норми права в розумінні статей 236, 287 ГПК. У справі №915/905/16 не йшлося про укладення сторонами письмового договору лише в одному примірнику. Отже Верховний Суд відхиляє доводи скаржника щодо неврахування судом апеляційної інстанції висновків Верховного Суду, що містяться у наведеній вище постанові.

70. Суд апеляційної інстанції дійсно, пославшись на ст.654 ЦК, яка передбачає, що зміна або розірвання договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту, дійшов висновку, що вказаної форми не було дотримано сторонами при укладенні спірного Договору про внесення змін. Суд також вказав, що спірний Договір про внесення змін, мав би також знаходитися у орендаря, оскільки він є підставою для здійснення орендних платежів.

71. Верховний Суд погоджується з доводами скаржника, що укладення договору лише в одному екземплярі не є порушенням письмової форми, втім акцентує увагу на тому, що суд апеляційної інстанції надав належну оцінку тій обставині, що в Договорі про внесення змін, на відміну від Договору оренди, вказано що він укладений лише в одному примірнику, який до того ж знаходився у орендодавця, а не орендаря.

72. Такий підхід суперечить стандартній діловій практиці складення письмового договору у двох примірниках, однакової юридичної сили примірника для кожної зі сторін (яка була застосована сторонами при вчинені Договору оренди), на що й звернув увагу суд апеляційної інстанції, оцінюючи дійсність спірного Договору про внесення змін.

Щодо доказів

(І) Щодо висновку експерта

73. Суд апеляційної інстанції вказав, що висновок експерта про те, що підпис Гамальчука Ю.В. на Договорі про внесення змін виконано самим Гамальчуком Ю.В., він оцінює критично, оскільки зі змісту висновку експерта вбачається, що досліджувався підпис, проставлений в графі "Орендар" договору, датованого 09.09.2019, тоді як спірний Договір про внесення змін датовано 09.08.2019.

74. Скаржник звертає увагу Верховного Суду на позицію, висловлену у постанові суду апеляційної інстанції від 02.06.2021 у цій же справі, якою суд скасував ухвалу суду першої інстанції про призначення додаткової експертизи та визнав цей же висновок експерта №10/7/928 від 17.11.2020 належним та допустимим доказом.

75. Також скаржник вказує, що у судовому засіданні 24.03.2021 експерт Тугай П.В., яка надала висновок, пояснила, що дата "09.09.2019" є технічною опискою, а нею досліджувався саме Договір про внесення змін від 09.08.2019, який є в матеріалах справи.

76. Скаржник посилається на неврахування судом апеляційної інстанції висновку Верховного Суду про те, що наявні описки у висновку експерта не дають підстав вважати його неналежним та недопустимим доказом, оскільки така описка не суперечить наявним у матеріалах доказам та встановленим обставинам (постанова від 16.04.2020 у справі №704/628/17).

77. Верховний Суд погоджується з доводами скаржника про наявність описки у висновку експерта, що не може бути єдиною підставою для його відхилення судом.

78. Водночас, суд апеляційної інстанції не відхилив, а лише критично оцінив висновок експерта, який відповідно до вимог ст.86 ГПК має бути оцінений судом разом з іншими доказами.

79. Верховний Суд звертає увагу, що із внесенням 17.10.2019 змін до ГПК його ст.79 викладено у новій редакції, чим впроваджено в господарський процес стандарт доказування "вірогідності доказів".

80. Зазначений стандарт підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надають позивач та відповідач. Тобто, з уведенням в дію вказаного стандарту доказування необхідним є не надання достатньої кількості доказів для підтвердження певної обставини, а надання саме тієї кількості, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

81. Іншими словами, тлумачення змісту ст.79 ГПК свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.

82. Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово наголошував щодо необхідності застосування категорій стандартів доказування та зазначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зазначений принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини, з урахуванням поданих доказів, видається більш вірогідним, ніж протилежний. Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 02.10.2018 у справі №910/18036/17, від 23.10.2019 у справі №917/1307/18, від 18.11.2019 у справі №902/761/18, від 04.12.2019 у справі №917/2101/17, від 04.02.2021 у справі №910/11534/18.

83. Отже, суд апеляційної інстанції, оцінивши докази, та ту обставину справи, що в один і той же день були підписані два договори з різною ціною, дійшов висновку, що більш вірогідною є погодження обома сторонами орендної плати у розмірі 1 200,00 грн, аніж у розмірі 12 000,00 грн.

84. Верховний Суд в силу обмежень, визначених ст.300 ГПК, не може переоцінювати докази та встановлювати нові обставини, на що, по суті, спрямовані доводи скаржника.

(ІІ) Щодо рахунків, виставлених орендодавцем

85. Скаржник стверджує, що в Договорі оренди, на підставі якого було подано позов, не передбачено виставлення орендодавцем рахунків. Рахунок не є первинним документом, з його наявністю чи відсутністю не пов`язано виникнення, зміна чи припинення прав та обов`язків сторін за договором. Обов`язок сплати орендної плати виникає з Договору оренди, Договору про внесення змін та акту приймання-передачі приміщення, які є первинними документами.

86. Відтак, суд апеляційної інстанції помилково оцінив рахунки, які виставлялися орендодавцем, як докази, що підтверджують обов`язки орендаря зі сплати орендної плати.

87. Верховний Суд відхиляє цей довід скаржника.

88. По-перше, скаржник не послався на правові висновки Верховного Суду, які не були враховані судом, а навів у касаційній скарзі свої власні міркування щодо неналежності рахунку як доказу з посиланням на лист Міністерства фінансів України від 27.11.2006 №31-34000-20-23/25136 в якому зазначено, що рахунок (рахунок-фактура) за своїм призначенням не відповідає ознакам первинного документа, оскільки ним не фіксується будь-яка господарська операція, розпорядження або дозвіл на проведення господарської операції, а носить лише інформаційний характер.

89. Верховний Суд звертає увагу скаржника, що лист Міністерства фінансів не належить до джерел права. Крім того, зміст цього листа, виданого у 2006 році, не відповідає визначенню первинного документа, наведеному у ст.1 Закону "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність", де визначено, що первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію, тоді як господарська операція - це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства.

90. Водночас, рахунок дійсно не є первинним документом. За своєю правовою природою рахунок на оплату товару є документом, який містить тільки платіжні реквізити, на які потрібно перераховувати грошові кошти в якості оплати за надані послуги, тобто, носить інформаційний характер. На це звернув увагу Верховний Суд в постанові від 29.04.2020 у справі №915/641/19.

91. По-друге, доводи скаржника йдуть врозріз з усталеною практикою Верховного суду. Верховний Суд вже неодноразово зазначав у своїх постановах, що письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору (ч.1 ст.91 ГПК). Отже належним доказом може бути будь-який документ, яким сторона підтверджує ті обставини, на які вона посилається, незважаючи на те, чи є він первинним документом за законодавством про бухгалтерський облік та фінансову звітність (постанови Верховного Суду від 07.07.2021 у справі №916/2620/20, від 02.11.2021 у справі №910/13206/20).

92. У цій справі орендар посилався на щомісячні рахунки, виставлені орендодавцем, для підтвердження розміру орендної плати, щодо якої виник спір. Отже, такі рахунки є належними та допустимими доказами, які були оцінені судом апеляційної інстанції як окремо, так і у сукупності з іншими доказами, наданими сторонами, включаючи й первинні документи.

Щодо стягнення штрафних санкцій за договором оренди

93. Господарський суд Львівської області рішенням від 25.10.2021 стягнув з Гамальчука Ю.В. на користь Товариства 132 480,00 грн основного боргу, 2 052,93 грн інфляційних втрат, 1 571,03 грн 3% річних, 14 400,00 грн штрафу (з 144 000,00 грн, які просило Товариство). При зменшенні розміру штрафу суд першої інстанції посилався на ст.551 ЦК та ст.233 ГК.

94. Західний апеляційний господарський суд постановою від 12.05.2022 рішення суду першої інстанції в цій частині скасував, зазначивши, що орендодавець протягом спірного періоду нараховував орендну плату на підставі п.3.1 Договору оренди без урахування зміни ціни договору, внесеної Договором про внесення змін, а Гамальчук Ю.В. сплачував всі орендні платежі на підставі виставлених рахунків, тому у Товариства відсутні правові підстави для застосування до Гамальчука Ю.В. штрафних санкцій за неналежне виконання умов договору щодо здійснення оплати орендних платежів.

95. Товариство в касаційній скарзі зазначило, що суд першої інстанції повинен був стягнути на його користь 144 000,00 грн штрафу, а не 14 400,00 грн (зменшивши розмір штрафу на 90%). Вказав, що на позивача не покладається обов`язок з доказування спричинення йому матеріальної або іншої шкоди внаслідок несвоєчасного виконання відповідачем своїх грошових зобов`язань.

96. Верховний Суд не погоджується з цими доводами скаржника з огляду на таке.

97. Як було зазначено вище, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що більш вірогідним є погодження обома сторонами орендної плати у розмірі 1 200,00 грн, аніж у розмірі 12 000,00 грн, враховуючи матеріали справи.

98. Оскільки Гамальчук Ю.В. сплачував орендну плату на підставі виставлених Товариством рахунків, то відсутні правові підстави для застосування до Гамальчука Ю.В. штрафних санкцій за неналежне виконання умов договору щодо здійснення оплати орендних платежів.

99. Враховуючи це, Верховний Суд погоджується з висновками суду апеляційної інстанції про відсутність правових підстав для застосування до Гамальчука Ю.В. штрафних санкцій за неналежне виконання умов договору щодо здійснення оплати орендних платежів.

Щодо нерозгляду судом апеляційної інстанції вимог апеляційної скарги Товариства

100. Скаржник як на підставу касаційного оскарження вказує також на те, що суд апеляційної інстанції не розглянув його апеляційну скаргу, подану на рішення суду першої інстанції, у якій Товариство оскаржувало відмову суду у задоволенні позовних вимог за первісним позовом у повному обсязі (зменшення судом штрафу на 90%). Ця скарга була об`єднана судом з апеляційними скаргами Гамальчука Ю.В. в одне провадження.

101. Зазначає, що суд апеляційної інстанції, вказав про наявність цієї апеляційної скарги в описовій частині постанови. Втім, у мотивувальній частині постанови немає жодної згадки про цю скаргу, а у резолютивній частині постанови відсутній висновок суду про результат розгляду скарги, що є порушенням вимог частин 4 та 5 ст.238 ГПК щодо змісту постанови суду апеляційної інстанції.

102. Верховний Суд частково погоджується з доводами скаржника і вважає, що суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення суду першої інстанції та додаткове рішення, мав також зазначити та обґрунтувати результати розгляду апеляційної скарги Товариства.

103. Західний апеляційний господарський суд в оскаржуваній постанові встановив належне виконання орендарем своїх зобов`язань щодо сплати орендних платежів, відсутність у орендаря заборгованості за Договором оренди та, відповідно, відсутність підстав для нарахування штрафних санкцій, інфляційних втрат, 3% річних. На підставі цього відмовив у задоволенні первісного позову про стягнення заборгованості за Договором оренди.

104. Отже, зі змісту мотивувальної частини постанови суду апеляційної інстанції вбачається, що суд навів підстави для відмови у задоволенні апеляційної скарги Товариства, адже вказав, що у орендаря ( Гамальчука Ю.В. ) відсутня заборгованість за Договором оренди, а тому відсутні й підстави нарахування штрафних санкцій у будь-якому розмірі (такому як визначив суд першої інстанції чи як просило Товариство у позові та апеляційній скарзі).

105. Втім, оскільки суд апеляційної інстанції формально не розглянув апеляційну скаргу Товариства (у резолютивній частині відсутні висновки щодо її задоволення чи відмови у задоволенні), то скаржник не позбавлений можливості звернутися до суду з заявою про ухвалення додаткової постанови у порядку, передбаченому ст.244 ГПК. Водночас таке порушення не є підставою для касаційного оскарження та скасування законного та обґрунтованого рішення суду апеляційної інстанції.

Щодо інших оскаржуваних постанов суду апеляційної інстанції

106. Скаржник як єдину підставу оскарження постанови Західного апеляційного господарського суду від 12.05.2022 (щодо скасування додаткового рішення Господарського суду Львівської області від 15.11.2021) та додаткової постанови Західного апеляційного господарського суду від 01.06.2022 вказав оскарження ним постанови Західного апеляційного господарського суду від 12.05.2022, посилаючись на те, що додаткове рішення є невід`ємною частиною рішення у справі (ст.244 ГПК, постанови Верховного Суду від 16.04.2018 у справі 923/631/15, від 23.01.2020 у справі №910/20089/17).

107. Оскільки Верховний Суд залишає постанову Західного апеляційного господарського суду від 12.05.2022 без змін, то постанова Західного апеляційного господарського суду від 12.05.2022 (щодо скасування додаткового рішення Господарського суду Львівської області від 15.11.2021) та додаткова постанова Західного апеляційного господарського суду від 01.06.2022 теж підлягають залишенню без змін.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

108. Відповідно до ч.1 ст.300 ГПК, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

109. Відповідно до ч.1 ст.309 ГПК суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених ст.300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

110. Враховуючи викладене, Верховний Суд дійшов висновків про відмову у задоволенні касаційної скарги та залишенні постанов та додаткової постанови суду апеляційної інстанції без змін.

Судові витрати

111. Оскільки суд касаційної інстанції не змінює та не ухвалює нового рішення, розподіл судових витрат не здійснюється (ч.14 ст.129 ГПК).

Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Відмовити у задоволенні касаційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія Ріел-Естейт Груп".

2. Постанови Західного апеляційного господарського суду від 12.05.2022 та додаткову постанову Західного апеляційного господарського суду 01.06.2022 у справі №914/1185/20 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя О. Кібенко

Судді С. Бакуліна

Л. Стратієнко