Ухвала

від 13.09.2022 по справі 654/2630/20

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Ухвала

14 вересня 2022 року

м. Київ

справа № 654/2630/20

провадження № 61-21385св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Крата В. І.,

суддів: Антоненко Н. О., Дундар І. О., Краснощокова Є. В. (суддя-доповідач), Русинчука М. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Бехтерська об`єднана територіальна громада,

третя особа - Колективне сільськогосподарське підприємство ім. Комінтерну,

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником Мосуновим Юрієм Андрійовичем , на рішення Голопристанського районного суду Херсонської області від 20 серпня 2021 року у складі судді Данилевського М. А. та постанову Херсонського апеляційного суду від 30 листопада 2021 року у складі колегії суддів: Кутурланової О. В., Майданіка В. В., Орловської Н. В.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Бехтерської об`єднаної територіальної громади, третя особа - Колективне сільськогосподарське підприємство ім. Комінтерну (далі - КСП ім. Комінтерну), про визнання права на пай.

В обґрунтування позовних вимог зазначив, що з 27 грудня 1994 року він був членом КСП ім. Комінтерну та працював водієм автокрана до моменту звільнення з роботи згідно розпорядження № 66-к від 02 листопада 1995 року.

05 липня 1996 року КСП ім. Комінтерну видано Державний акт на право колективної власності на землю серії ХС-VІІІ, яким у колективну власність КСП ім. Комінтерну передано 5932,97 га земель, а його під № 231 включено до списку осіб, що додано до Державного акту.

Крім того, 07 березня 2000 року йому видано Свідоцтво про право власності на майновий пай члена колективного сільськогосподарського підприємства.

Сертифікат про право на земельну частку (пай) йому до цього часу не видано, незважаючи на його неодноразові звернення.

Просив суд визнати за ним право на земельну частку (пай) та зобов`язати Чорноморську сільську раду виділити земельну частку (пай) розміром 8,01 умовних кадастрових гектари без визначення меж цієї частки (паю) із земель запасу Чорноморської сільської ради Голопристанського району Херсонської області.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Голопристанського районного суду Херсонської області від 20 серпня 2021 року у задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що загальними зборами уповноважених членів КСП ім. Комінтерну від 19 березня 1997 року було затверджено оновлений список членів КСП, у якому ОСОБА_1 не значиться.

Позивачем не надано доказів того, що він звертався до відповідного підприємства чи інших організацій щодо невключення його до списку осіб, які мають право на земельну частку (пай) земель КСП, чи оскаржував дії КСП, в тому числі в судовому порядку, щодо не включення його до цих списків, чи іншим чином порушував питання про виділення йому земельної частки (паю) і видачу правовстановлюючого документу на неї.

Отже ОСОБА_1 не набув право на земельну частку (пай).

Під час розгляду справи в судовому засіданні представник відповідача заявив клопотання про застосування до спірних правовідносин позовної давності. Право позивача порушено у 1997 році, а з позовом ОСОБА_1 звернувся в серпні 2020 року (за спливом більше 20 років). При цьому позивачем не надано суду доказів поважності пропуску позовної давності. Тому, звернувшись до суду з позовом у серпні 2020 року, позивач пропустив встановлену статтею 257 ЦК України тривалістю у три роки загальну позовну давність.

З урахуванням наведеного, суд відмовив у задоволенні позовних вимог у зв`язку з пропуском позивачем позовної давності, а також відсутністю його у оновленому списку членів КСП, який було затверджено загальними зборами уповноважених членів КСП ім. Комінтерну від 19 березня 1997 року.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Херсонського апеляційного суду від 30 листопада 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Голопристанського районного суду Херсонської області від 20 серпня 2021 року змінено, викладено його мотивувальну частину в редакції цієї постанови.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що згідно з вимогами статей 22, 23 ЗК України та Указу Президента України від 08 серпня 1995 року № 720/95 «Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям» особа набуває право на земельний пай за наявності трьох умов: 1) перебування в членах КСП на час паювання; 2) включення до списку осіб, доданого до державного акта на право колективної власності на землю; 3) одержання КСП цього акту.

Як встановлено судом, ОСОБА_1 з 27 грудня 1994 року був членом КСП ім. Комінтерну і відомості щодо його виключення із членства в КСП в матеріалах справи відсутні. Приймаючи до уваги, що КСП ім. Комінтерну отримало Державний акт про право колективної власності на землю в той час, коли ОСОБА_1 був його членом, то відповідно до положень пункту 2 Указу Президента України від 08 серпня 1995 року № 720/95 «Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям» він нарівні з іншими членами КСП мав право на набуття у власність земельної частки (паю) із земель колективної власності цього господарства. Виключення ОСОБА_1 із зазначеного списку не може позбавити його права на земельну частку, яке може бути захищене в судовому порядку. На вказані обставини суд першої інстанції уваги не звернув та прийшов помилкового висновку про те, що ОСОБА_1 не набув право на земельну частку (пай).

Однак колегія суддів погодилася з висновком суду першої інстанції про те, що у задоволенні позовних вимог необхідно відмовити у зв`язку з пропуском позивачем позовної давності.

Приймаючи до уваги, що право на звернення з позовом у ОСОБА_1 виникло ще у 1996 році, при цьому позивач у суді апеляційної інстанції підтвердив ту обставину, що одразу дізнався про порушення свого права та неодноразово у 1996 та 1997 роках звертався до органу місцевого самоврядування щодо їх поновлення, то позовна давність, встановлена статтею 71 ЦК УРСР 1963 року, сплинула до набрання чинності ЦК України 2003 року. Тому суд зобов`язаний самостійно застосувати наслідки його спливу, без подання відповідної заяви іншими сторонами спору. Отже, зважаючи на те, що позивач звернувся до суду з позовом лише у серпні 2020 року, він є таким, що пропустив встановлений законодавством строк звернення до суду з цим позовом.

Статтею 80 ЦК УРСР встановлено, що закінчення строку позовної давності до пред`явлення позову є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважною причину пропуску строку позовної давності, порушене право підлягає захисту. Зважаючи на те, що поважних причин пропуску позовної давності позивач не навів і клопотання про його поновлення не заявляв, при цьому закінчення позовної давності є підставою для відмови в позові, суд першої інстанції правильно вирішив спір по суті, однак мотиви такого рішення є помилковими.

Аргументи учасників справи

У грудні 2021 року представник ОСОБА_1 - Мосунов Ю. А. подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій і ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій неправильно застосували норми статей 256, 257, 261 ЦК України, дійшовши висновку про сплив позовної давності. Впродовж усього часу з моменту видання КСП ім. Комінтерну держаного акту на право колективної власності на землю посадовими особами КСП та відповідної сільської ради (на той час Чорноморської сільської ради Голопристанського району Херсонської області) позивачу на усі його звернення щодо оформлення права на пай в усній формі повідомлялось про відсутність включення його до списків осіб, які мають право на пай із земель КСП. Лише у 2020 році йому колишнім головою Чорноморської сільської ради Голопристанського району Херсонської області повідомлено про включення його до відповідного списку громадян - членів КСП. Після цього позивачем було укладено договір правової допомоги з адвокатом Мосуновим Ю. А., у відповідь на запит якого листом Чорноморської сільської ради Голопристанського району Херсонської області від 24 червня 2020 року офіційно повідомлено про включення позивача до списку громадян - членів КСП ім. Комінтерну за номером 231. Тобто внаслідок зазначеного збігу обставин позивач лише отримавши вказаний лист Чорноморської сільської ради Голопристанського району Херсонської області дізнався про порушення його права на земельну частку (пай) із земель колишнього КСП ім. Комінтерну. Відтак позовна давність в межах спірних правовідносин почала спливати щонайменше починаючи з 24 червня 2020 року.

Таким чином, судами попередніх інстанцій неправильно та без урахування висновку постанови Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі № 488/6211/14-ц застосовано статтю 261 ЦК України, у зв`язку з чим в основу таких рішень покладено помилковий висновок про сплив позовної давності за вимогами позивача.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі

№ 653/1096/16-ц викладено висновок щодо застосування норм статей 256, 257 ЦК України: «до позовів про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном позовна давність не застосовується, оскільки негаторний позов може бути пред`явлений позивачем доти, поки існує відповідне правопорушення... Визначальним критерієм для розмежування віндикаційного та негаторного позовів є наявність або відсутність в особи права володіння майном на момент звернення з позовом до суду».

Крім того, згідно з висновком Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, викладеним у постанові від 06 березня 2018 року у справі

№ 607/15489/15-ц, позовна давність до вимог за негаторним позовом не застосовується, оскільки правопорушення є таким, що триває у часі, а тому цей позов може бути пред`явлений власником майна протягом всього часу, поки триває порушення (пункт 36 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 7 лютого 2014 року № 5 «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав»).

Як вбачається з фактичних обставин справи, позивач був членом КСП ім. Комінтерну та був включений до списку громадян - членів, який додавався до Державного акту, що підтверджується наявним у матеріалах справи листом Чорноморської сільської ради Голопристанського району Херсонської області від 24 червня 2020 року № 02-15/347. Пунктом 2 Указу № 720/95 передбачено, що право на земельну частку (пай) мають члени колективного сільськогосподарського підприємства, сільськогосподарського кооперативу, сільськогосподарського акціонерного товариства, в тому числі пенсіонери, які раніше працювали в ньому і залишаються членами зазначеного підприємства, кооперативу, товариства, відповідно до списку, що додається до державного акта на право колективної власності на землю. Тобто, право на земельну частку (пай) мають члени КСП відповідно до списку членів, який додається до державного акта на право колективної власності на землю відповідного КСП. Право позивача на земельну частку (пай), враховуючи факт його включення до списку громадян - членів КСП ім. Комінтерну за номером 231 (додавався до держаного акту на право колективної власності на землю КСП), виникло починаючи з 05 липня 1996 року (дати видання держаного акта) та є порушеним до цих пір, що з огляду на вказані висновки постанови Верховного Суду свідчить про можливість надання судового захисту такому праву доти, доки існує вказане порушення.

Крім того, відповідно до пункту 24 Постанови Пленуму Верховного Суду України N 7 від 16 квітня 2004 року «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ» член КСП, включений до списку, що додається до державного акта на право колективної власності на землю, набуває права на земельну частку (пай) з дня видачі цього акта, невнесення до зазначеного вище списку особи, яка була членом КСП на час передачі у колективну власність землі, не може позбавити її права на земельну частку. Згідно з позицією, викладеною в ухвалі Вищого спеціалізованого суду України від 27 серпня 2014 року по справі N 6-12823св14, право особи на земельну частку (пай) виникає з моменту отримання сільськогосподарським підприємством державного акта про право колективної власності, в якому ця особа вказана як така, що має право на земельну частку (пай), це право є непорушним та підлягає захисту без обмеження строком позовної давності.

Водночас, пунктом 17 розділу X «Перехідні положення» Земельного кодексу України передбачено, що сертифікати на право на земельну частку (пай), отримані громадянами, вважаються правовстановлюючими документами при реалізації ними права вимоги на відведення земельної частки (паю) в натурі (на місцевості) відповідно до законодавства. Сертифікати на право на земельну частку (пай) є дійсними до виділення власникам земельних часток (паїв) у натурі (на місцевості) земельних ділянок та видачі їм державних актів на право власності на землю. Статтею 5 Закону України «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)» передбачено, що сільські, селищні, міські ради в межах їх повноважень щодо виділення земельних часток (паїв) у натурі (на місцевості): розглядають заяви власників земельних часток (паїв) щодо виділення їм в натурі (на місцевості) земельних ділянок; приймають рішення щодо виділення земельних часток (паїв) у натурі (на місцевості); уточняють списки осіб, які мають право на земельну частку (пай). Наведені норми права дають підстави для висновку, що на час виникнення спірних правовідносин у земельному законодавстві не визначалися будь-які строки для звернення за отриманням сертифіката на право на земельну частку (пай) і для виділення земельної ділянки в натурі, у зв`язку з чим право власності позивача на земельну частку (лай) із земель КСП ім. Комінтерну підлягає захисту без обмеження строком позовної давності.

Зазначене свідчить, що судами попередніх інстанцій допущено неправильне застосування норм матеріального права, зокрема пункту 17 розділу X «Перехідні положення» ЗК України та пункти 2, 7 Указу Президента України від 08 серпня 1995 року № 720/95 без урахування вказаних висновків, а також статті 321 ЦК України та статті 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, у зв`язку з чим безпідставно застосовано позовну давність до вимог позивача у цій справі.

Окрім того, наявні підстави для відступлення від висновку Верховного Суду. У постанові Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 04 серпня 2021 року у справі № 617/537/19 суд зазначив, що суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку, що оскільки на час видачі (16 квітня 1996 року) КСП «Нива» державного акта на право колективної власності на землю для ведення сільськогосподарського виробництва ОСОБА 1 не була виключена в установленому законом порядку із членів КСП, то відповідно мала право на внесення до списку осіб на розпаювання землі, однак не була включена до такого списку з невідомих причин. Оскільки право на позов у ОСОБА1 виникло ще у 1996 році, то трирічний строк позовної давності, встановлений статтею 71 ЦК УРСР 1963 року, сплинув до набрання чинності ЦК України 2003 року, тому суд зобов`язаний самостійно застосувати наслідки його спливу, без подання відповідної заяви іншими сторонами спору.

У справі, що переглядається, впродовж часу з моменту видання КСП ім. Комінтерну держаного акту на право колективної власності на землю до отримання вказаного листа Чорноморської сільської ради Голопристанського району Херсонської області позивача було включено до списку громадян - членів КСП, проте йому не було відомо про такий факт.

У свою чергу, Касаційним цивільним судом у складі Верховного Суду У постанові від 05 лютого 2020 року у справі № 389/896/19 викладено висновок, що: «Позовна давність відноситься до строків захисту цивільних прав; при цьому поняття «позовна» має на увазі форму захисту - шляхом пред`явлення позову, необхідною умовою реалізації якої є виникнення права на позов, що розглядається у двох аспектах - процесуальному (право на пред`явлення позивачем позову і розгляд його судом) і матеріальному (право на задоволення позову, на отримання судового захисту). Питання про об`єкт дії позовної давності виникає через відмінності в розумінні категорії "право на позов у матеріальному сенсі" (право на захист) у контексті її співвідношення із суб`єктивним матеріальним цивільним правом як одним з елементів змісту цивільних правовідносин. Набуття права на захист, для здійснення якого встановлена позовна давність, завжди пов`язане з порушенням суб`єктивного матеріального цивільного права. Суб`єктивне матеріальне цивільне право і право на позов відносяться до різних видів матеріального права: перше - регулятивне, друге - охоронне. Змістом права на позов є правомочність, що включає одну або декілька передбачених законом можливостей для припинення порушення, відновлення права або захисту права іншими способами, які можуть реалізовуватись тільки за допомогою звернення до суду. Враховуючи, що метою встановлення у законі позовної давності є забезпечення захисту порушеного суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу в межах певного періоду часу, тобто тимчасове обмеження отримати захист за допомогою звернення до суду, слід дійти висновку, що об`єктом дії позовної давності є право на позовний захист (право на позов у матеріальному сенсі), що є самостійним правом (не ототожнюється із суб`єктивним матеріальним правом і реалізується в межах охоронних правовідносин), яким наділяється особа, право якої порушене».

Крім того, Касаційним цивільним судом у складі Верховного Суду у постанові від 08 квітня 2020 року у справі № 359/3280/16 викладено висновок, що: «відповідачі, які діяли добросовісно, виконували всі передбачені законодавством дії щодо отримання у власність земельних ділянок не повинні нести відповідальність за помилки допущені органами державної влади, якщо такі були, при відведенні земельної ділянки».

Враховуючи зазначене, наявні підстави для відступлення від висновку постанови Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 04 серпня 2021 року у справі № 617/537/19 щодо застосування норм 71, 75, 80 ЦК УРСР та надання судового захисту порушеному праву позивача, яке було порушене в силу непропорційного втручання у його право на мирне володіння своїм майном.

Окрім того, відсутній висновок Верховного Суду про застосування норм статей 257, 261 ЦК України при вирішенні спору, який є аналогічним до цієї справи з урахуванням її фактичних обставин.

Рух справи

Ухвалою Верховного Суду від 27 січня 2022 року відкрито касаційне провадження у справі.

В ухвалі зазначено, що наведені у касаційній скарзі доводи містять підстави, передбачені пунктами 1, 3 частини другої статті 389 ЦПК України. Також представник заявника у касаційній скарзі посилався на необхідність відступлення від правових висновків Верховного Суду у подібних правовідносинах, проте належного обґрунтування необхідності для такого відступлення не зазначив.

20 червня 2022 року справу передано судді-доповідачеві Краснощокову Є. В.

Ухвалою Верховного Суду від 08 серпня 2022 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи

Суди встановили, що ОСОБА_1 з 21 березня 1983 року працював у радгоспі імені Комінтерна, а розпорядженням № 67 від 27 грудня 1994 року у зв`язку з реорганізацією радгоспу переведений в КСП імені Комінтерна.

Розпорядженням № 66-к від 02 листопада 1995 року ОСОБА_1 звільнено з роботи з КСП імені Комінтерна на підставі пункту 4 статті 40 КЗпП України (а. с. 14-17).

ОСОБА_1 з 27 грудня 1994 року був членом КСП імені Комінтернаі відомості щодо його виключення із членів цього КСП в матеріалах справи відсутні.

Відповідно до Державного акту на право колективної власності на землю серії ХС-VІІІ від 05 липня 1996 року у колективну власність КСП ім. Комінтерну передано 5 932,97 га земель, при цьому ОСОБА_1 включено до списку осіб, що додано до Державного акту під № 231.

Крім того, позивача включено до списку майнових паїв членів КСП ім.Комінтерну під номером 130 і у подальшому йому видано Свідоцтво про право власності на майновий пай члена колективного сільськогосподарського підприємства (а. с. 68-75).

У подальшому загальними зборами уповноважених членів КСП ім. Комінтерну від 19 березня 1997 року затверджено оновлений список членів КСП, до якого позивача не включено (а. с. 77-95).

Відповідно до довідки Чорноморської сільської ради Голопристанського району Херсонської області № 02-15/347 від 24 червня 2020 року сертифікат на право на земельну частку (пай) із земель КСП ім. Комінтерна Голопристанського району Херсонської області на ім`я ОСОБА_1 не виготовлявся та реєстрація не проводилася (а. с. 20-21).

Позиція Верховного Суду

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду заслухав суддю-доповідача, перевірив наведені у касаційній скарзі доводи, за результатами чого робить висновок про наявність правових підстав для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду з таких мотивів.

Відповідно до частини другої статті 23 ЗК України в редакції 1990 року державний акт на право колективної власності на землю видається колективному сільськогосподарському підприємству, сільсько-господарському кооперативу, сільськогосподарському акціонерному товариству із зазначенням розмірів земель, що перебувають у власності підприємства, кооперативу, товариства і у колективній власності громадян. До державного акта додається список цих громадян.

Відповідно до пункту 2 Указу Президента України від 08 серпня 1995 року

№ 720/95 «Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям» право на частку (пай) мають члени колективного сільськогосподарського підприємства, сільськогосподарського кооперативу, сільськогосподарського акціонерного товариства, в тому числі пенсіонери, які раніше працювали в ньому і залишилися членами зазначеного підприємства, кооперативу, товариства, відповідно до списку, що додається до державного акта на право колективної власності на землю.

У статті 1 Закону України «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)» визначено, що право на земельну частку (пай) мають: колишні члени колективних сільськогосподарських підприємств, сільськогосподарських кооперативів, сільськогосподарських акціонерних товариств, у тому числі створених на базі радгоспів та інших державних сільськогосподарських підприємств, а також пенсіонери з їх числа, які отримали сертифікати на право на земельну частку (пай) у встановленому законодавством порядку; громадяни - спадкоємці права на земельну частку (пай), посвідченого сертифікатом; громадяни та юридичні особи України, які відповідно до законодавства України набули право на земельну частку (пай). Право особи на земельну частку (пай) може бути встановлено в судовому порядку.

У справі, що переглядається, перед колегією суддів постали декілька питань:

стосовно виникнення у позивача права на земельну частку (пай) та часу його виникнення як члена КСП,

можливості застосування позовної давності у спірних правовідносинах та в разі застосування - визначення початку її перебігу,

суб?єктного складу відповідачів.

Аналіз судової практикиу цій категорії справ засвідчив неоднаковий підхід суду касаційної інстанції при вирішенні зазначених питань, що з урахуванням вимог частини четвертої статті 263 ЦПК України унеможливлює вирішення цієї справи колегією суддів Касаційного цивільного суду. Наявність таких розбіжностейспостерігається у значній кількості судових рішень по кожному з наведених правових питань, що свідчить про виключність правової проблеми, вирішення якої відповідно до частини 5 статті 403 ЦПК України належить до повноважень Великої Палати Верховного Суду.

1) Щодо моменту набуття права на земельну частку (пай):

1.1. члени КСП з часу видачі Державного акта на право колективної власності на землю та включення до списку, що додається до такого акта

У рішення Верховного Суду України від 13 вересня 2006 року по справі

№ 6-10900кс04 зроблено висновок, що земельний пай відповідно до Указів Президента України: від 10 листопада 1994 року "Про невідкладні заходи щодо прискорення земельної реформи у сфері сільськогосподарського виробництва" та від 8 серпня 1995 року "Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям" - це умовна частка землі, визначена у результаті поділу земель, переданих державою у колективну власність, серед членів сільськогосподарського підприємства. Право на нього мають члени колективного сільськогосподарського підприємства, у тому числі пенсіонери, які раніше працювали в ньому і залишаються членами зазначеного підприємства, відповідно до списку, що додається до Державного акта на право колективної власності на землю.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 04 квітня 2019 року у справі № 614/562/16-ц (провадження № 61-669св18) зазначено, що «відповідно до пункту 2 Указу Президента України від 08 серпня 1995 року № 720/95 «Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям» право на частку (пай) мають члени колективного сільськогосподарського підприємства, сільськогосподарського кооперативу, сільськогосподарського акціонерного товариства, в тому числі пенсіонери, які раніше працювали в ньому і залишилися членами зазначеного підприємства, кооперативу, товариства, відповідно до списку, що додається до державного акта на право колективної власності на землю. згідно з вимогами статей 22, 23 ЗК України та зазначеного указу особа набуває право на земельний пай за наявності трьох умов: 1) перебування в членах КСП на час паювання; 2) включення до списку осіб, доданого до державного акта на право колективної власності на землю; 3) одержання КСП цього акта.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 січня 2020 року в справі № 394/328/17 (провадження № 61-37965св18) зроблено висновок, що «член колективного сільськогосподарського підприємства, включений до списку, що додається до державного акту на право колективної власності на землю, набуває права на земельну частку (пай) з дня видачі цього акту, і в разі його смерті успадкування права на земельний пай здійснюється за нормами ЦК України, у тому числі й у випадку, коли з різних причин ця особа не отримала сертифікат на право на земельну частку (пай)».

Отже, особа набуває права на земельну частку (пай) у разі, якщо на момент одержання колективним сільськогосподарським підприємством акта на право колективної власності на землю вона працювала в цьому підприємстві, була його членом та включена до списку, що додається до державного акта на право колективної власності на землю (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 13 травня

2020 року у справі № 627/66/17 (провадження № 61-42431св18).

Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 02 березня 2020 року у справі № 573/813/19-ц (провадження № 61-1543св20), від 20 травня 2020 року у справі № 384/642/17 (провадження № 61-37931св18), від 02 вересня 2020 року у справі № 530/311/19 (провадження № 61-18113св19), від 22 жовтня 2020 року у справі № 149/2978/18 (провадження № 61-4932св19), від 16 грудня 2020 року у справі № 637/672/19-ц (провадження № 61-553св20), від 23 грудня 2020 року у справі № 609/1117/18 (провадження № 61-5685св19), від 14 квітня 2021 року у справі № 278/2221/19 (провадження № 61-2845св20), від 16 червня 2021 року у справі № 137/1642/19 (провадження № 61-13243св20), від 05 жовтня 2021 року у справі № 154/1332/20 (провадження № 61-19164св20), від 03 серпня 2022 року у справі № 692/566/21 (провадження № 61-492св22).

1.2. члени КСП на момент видачі Державного акта на право колективної власності на землю, незалежно від включення до списку, що додається до такого акта

У роз`ясненнях, викладених у пункті 24 постанови Пленуму Верховного Суду України від 16 квітня 2004 року № 7 «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ», зазначено, що член колективного сільськогосподарського підприємства, включений до списку, що додається до державного акта на право колективної власності на землю, набуває права на земельну частку (пай) з дня видачі цього акта, і в разі його смерті успадкування права на земельний пай здійснюється за нормами ЦК України, у тому числі й у випадку, коли з різних причин ця особа не отримала сертифікат на право на земельну частку (пай). Невнесення до зазначеного вище списку особи, яка була членом КСП на час передачі у колективну власність землі, не може позбавити її права на земельну частку.

В ухвалах Верховного Суду України від 21 січня 2009 року у справі

№ 6-20617св08, від 11 листопада 2009 року у справі № 6-5746сво09, від 07 липня 2010 року № 6-12211св09 міститься висновок, що право на земельну частку (пай) виникає в осіб, які на час видачі колективному сільськогосподарському підприємству державного акта на право колективної власності були членами цього підприємства.

У рішенні Верховного Суду України від 28 січня 2009 року по справі

№ 6-17012св08 вказано, що аналіз норм законодавства свідчить про те, що право власності на земельну частку (пай) виникає не з часу внесення членів КСП до списків, доданих до державного акта на право колективної власності на землю, перевірки, уточнення і затвердження цих списків, а з моменту передачі державного акта про право колективної власності на землю конкретному сільськогосподарському підприємству, членом якого є особа.

У постанові від 03 лютого 2021 року у справі № 635/2831/17 (провадження

№ 61-19827св19) Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вказав, що право на отримання земельної частки (паю) пов`язано із членством особи у колективному сільськогосподарському підприємстві на момент передачі землі у колективну власність, отриманням цим підприємством державного акта на право колективної власності на землю. […] право на земельну частку (пай) виникає не з часу включення членів колективного сільськогосподарського підприємства до списків, доданих до державного акта на право колективної власності на землю, перевірки, уточнення і затвердження цих списків, а з моменту передачі землі у колективну власність конкретному колективному сільськогосподарському підприємству, членом якого вони є, на підставі державного акта на право колективної власності на землю.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 02 лютого 2022 року у справі № 175/4424/18 (провадження № 61-15965св21) зроблено висновок, що «член колективного сільськогосподарського підприємства (далі - КСП), включений до списку, що додається до державного акта на право колективної власності на землю, набуває права на земельну частку (пай) з дня видачі цього акта, і в разі його смерті успадкування права на земельний пай здійснюється за нормами ЦК України, у тому числі й у випадку, коли з різних причин ця особа не отримала сертифікат на право на земельну частку (пай). Невнесення до зазначеного вище списку особи, яка була членом КСП на час передачі у колективну власність землі, не може позбавити її права на земельну частку.

Схожі висновки викладені у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 26 червня 2018 року у справі № 599/1833/15-ц (провадження № 61-4320св18), Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 04 березня 2020 року у справі № 530/313/19 (провадження № 61-15638св19) та від

03 лютого 2021 року у справі № 635/2831/17 (провадження № 61-19827св19).

2) Щодо застосування позовної давності

Здійснюючи узагальнення практики Верховного Суду щодо вирішення питання про застосування позовної давності у справах про визнання права на земельну часту (пай) слід зазначити, що у більшості випадків Верховний Суд застосовує до вимог про визнання права на земельну частку (пай) позовну давність, початок перебігу якої відраховує з дня видачі КСП державного акта на право колективної власності на землю (постанови Верховного Суду від 26 листопада 2018 року справі № 395/1324/16-ц (провадження № 61-29106св18), від 20 грудня 2018 року у справі № 467/1712/16-ц (провадження № 61-15934св18), від

17 квітня 2019 року у справі № 602/182/17 (провадження № 61-37553св18), від 27 вересня 2019 року у справі № 139/925/18 (провадження № 61-5692св19), від 31 жовтня 2019 року у справі № 387/278/17 (провадження № 61-31284св18), від 06 листопада 2019 року у справі № 611/10/17 (провадження № 61-30708св18), від 03 грудня 2019 року у справі № 481/220/18 (провадження № 61-4336св18), від 13 грудня 2019 року у справі № 390/979/18 (провадження № 61-9407св19), від 07 квітня 2020 року у справі № 147/294/18 (провадження № 61-20292св19), від 13 січня 2021 року у справі № 542/1407/17-ц (провадження № 61-107св19), від 21 липня 2021 року у справі № 933/670/20 (провадження № 61-4189св21), від 27 липня 2021 року у справі № 686/6892/20 (провадження № 61-16382св20), від 20 жовтня 2021 року у справі № 930/3139/19 (провадження № 61-2997св21), від 22 грудня 2021 року у справі № 662/1660/18 (провадження № 61-6204св19), від 26 квітня 2022 року у справі № 376/1220/20 (провадження № 61-19536св21) та інші)).

При цьому суди зазначають, що розпаювання земель є загальновідомим фактом, а тому позивачі, як члени КСП, проявивши розумний ступінь добросовісності, повинні були дізнатись про порушення їхніх прав на земельну частку (пай) з часу видачі КСП державного акта на землю.

Вказана практика стосується випадків, коли член КСП не був внесений до списку, що додається до державного акта на право колективної власності на землю.

Зокрема, у постанові Верховного Суду Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у складі від 04 серпня 2021 року у справі № 617/537/19 (провадження № 61-14184св20), на необхідність відступу від висновку в якій зазначає позивач, вказано, що «як встановили суди та відомо з матеріалів справи, КСП отримав державний акт на право колективної власності на землю, позивач на час передачі державного акта була членом КСП. Матеріали справи не містять доказів, що ОСОБА_1 була виключена з членів КСП «Нива» на час отримання ним земельної ділянки. Виходячи із зазначеного, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку, що оскільки на час видачі (16 квітня 1996 року) КСП «Нива» державного акта на право колективної власності на землю для ведення сільськогосподарського виробництва ОСОБА_1 не була виключена в установленому законом порядку із членів КСП, то відповідно мала право на внесення до списку осіб на розпаювання землі, однак не була включена до такого списку з невідомих причин. Колегія суддів погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій щодо пропуску ОСОБА_1 строку звернення до суду з цим позовом, з огляду на таке. Згідно з частиною першою статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи. Відповідно до статті 5 ЦК України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом`якшує або скасовує цивільну відповідальність особи. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов`язків, що виникли з моменту набрання ним чинності. Визнання закону таким, що втратив чинність, припиняє його дію в повному обсязі. З огляду на зазначені вимоги в цій справі слід застосовувати положення актів цивільного законодавства, чинних на момент виникнення спірних правовідносин, а саме ЦК УРСР. Згідно зі статтею 71 ЦК УРСР, чинного на час виникнення спірних правовідносин, загальний строк для захисту права за позовом особи, право якої порушено (позовна давність), встановлюється в три роки. Відповідно до статті 76 ЦК УРСР перебіг строку позовної давності починається з дня виникнення права на позов. Право на позов виникає з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права. У пункті 6 Прикінцевих і перехідних положень ЦК України вказано, що правила цього Кодексу щодо позовної давності стосуються тільки тих позовів, строк пред`явлення яких, встановлений попереднім законодавством, не сплив до

01 січня 2004 року. Якщо ж строк позовної давності закінчився до зазначеної дати, то до відповідних відносин застосовуються правила про позовну давність, передбачені ЦК УРСР 1963 року. У статтях 71, 75 ЦК УРСР зазначено, що загальний строк для захисту права за позовом особи, право якої порушено (позовна давність), встановлюється в три роки. Позовна давність застосовується судами незалежно від заяви сторін. Статтею 80 ЦК УРСР встановлено, що закінчення строку позовної давності до пред`явлення позову є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважною причину пропуску строку позовної давності, порушене право підлягає захисту. Оскільки право на позов у ОСОБА_1 виникло ще у 1996 році, то трирічний строк позовної давності, встановлений статтею 71 ЦК УРСР 1963 року, сплинув до набрання чинності ЦК України 2003 року, тому суд зобов`язаний самостійно застосувати наслідки його спливу, без подання відповідної заяви іншими сторонами спору. Колегія суддів погоджується з висновками судів про обґрунтованість позовних вимог та необхідність відмови у їх задоволенні з огляду на пропуск позивачем строку звернення до суду з цим позовом. Як правильно встановили суди попередніх інстанцій, право на позов у ОСОБА_1 виникло з 16 квітня 1996 року, тобто після видачі КСП «Нива» державного акта на землю. Тому, звернувшись до суду у квітні 2019 року, позивач пропустила встановлений законодавством строк звернення до суду з цим позовом, оскільки позивач про порушення своїх прав дізналася, або повинна була дізнатися, коли почалося розпаювання земель колишніх колгоспників. Тому позивач як член КСП повинна була дізнатись про порушення свого права на земельну частку (пай) з часу видачі КСП «Нива» (1996 рік) акта на право колективної власності на землю. Однак, позивач у передбачений законом строк не звернулася до суду з вказаними вимогами, що стало підставою для відмови у його задоволенні. Звертаючись до суду із позовом, позивач не навела обґрунтованих підстав для визнаня поважними причин пропуску позовної давності для звернення до суду із позовом. Аналогічні висновки щодо застосування норм матеріального права у подібних правовідносинах містяться у постановах Верховного Суду: від 19 грудня

2019 року в справі № 629/4423/17, від 09 вересня 2020 року у справі

№ 637/53/18, від 17 червня 2020 рокуу справі № 600/528/16, від 21 жовтня

2020 року в справі № 401/971/19, 03 лютого 2021 року в справі № 403/402/19, від 21 липня 2021 року в справі № 933/670/20, від 27 липня 2021 року в справі

№ 686/6892/20».

Такий же підхід у більшості справ застосовує Верховний Суду і в разі, коли член КСП був внесений до списку, що додається до державного акта на право колективної власності на землю, зокрема у постановах Верховного Суду від

11 лютого 2019 року у справі № 321/296/17 (провадження № 61-28072св18), від 25 вересня 2019 року у справі № 551/118/17 (провадження № 61-28366св18), від 09 вересня 2020 року у справі № 637/53/18 (провадження № 61-1048св19), від

21 грудня 2020 року у справі № 392/267/20-ц (провадження № 61-15809св20), від 31 березня 2022 року у справі № 136/1015/17 (провадження № 61-18652св21).

Вочевидь за висновку, що право на земельну частку виникає у членів КСП з моменту видачі Державного акта на право колективної власності на землю, незалежно від включення їх до списку, що додається до такого акта, будь-яких передумов для розмежування застосування позовної давності, як і порядку її застосування, залежно від включення чи не включення особи до такого списку, немає.

Разом з цим, у постанові від 03 листопада 2021 року у справі № 540/1100/18 (провадження № 61-355св20) у ситуації, коли особа була внесена до списку, що додається до державного акта на право колективної власності на землю, вирішуючи питання щодо обчислення строку позовної давності, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду зазначив, що «пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен має право на розгляд його справи судом. Позовна давність відноситься до строків захисту цивільних прав; при цьому поняття «позовна» має на увазі форму захисту - шляхом пред`явлення позову, необхідною умовою реалізації якої є виникнення права на позов, що розглядається у двох аспектах - процесуальному (право на пред`явлення позивачем позову і розгляд його судом) і матеріальному (право на задоволення позову, на отримання судового захисту). Набуття права на захист, для здійснення якого встановлена позовна давність, завжди пов`язане з порушенням суб`єктивного матеріального цивільного права. Враховуючи, що метою встановлення у законі позовної давності є забезпечення захисту порушеного суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу в межах певного періоду часу, тобто тимчасове обмеження отримати захист за допомогою звернення до суду, слід дійти висновку, що об`єктом дії позовної давності є право на позовний захист (право на позов у матеріальному сенсі), що є самостійним правом (не ототожнюється із суб`єктивним матеріальним правом і реалізується в межах охоронних правовідносин), яким наділяється особа, право якої порушене. Таким чином, оскільки право особи на земельну частку (пай) виникає з моменту отримання сільськогосподарським підприємством державного акта про право колективної власності, в якому ця особа вказана як така, що має право на земельну частку (пай), це право є непорушним, строк на його реалізацію законодавством не встановлено, а відтак воно підлягає захисту без обмеження строком позовної давності. Такий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 29 вересня 2021 року в справі № 181/257/19. За викладених обставин обґрунтованим є висновок суду першої інстанції про задоволення позову ОСОБА_1 про визнання за ним права на земельну частку (пай), оскільки таке його право в даному випадку не обмежується позовною давністю».

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 05 лютого 2020 року у справі № 389/896/19 (провадження № 61-17171св19) вказано, що «суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, застосовуючи до спірних правовідносин позовну давність за ЦК Української РСР не встановили початок перебігу позовної давності, помилково вказавши, що про порушення свого права позивачка повинна була дізнатися при отриманні майнового сертифікату, при цьому суди встановили, що такого сертифікату вона не отримувала. Судом не було враховано те, що відповідно до встановлених ним обставин справи та вимог закону позивачка набувала право на земельну частку (пай) з дня видачі державного акта на землю, в додатку №1 до якого вона значиться під № 229. З цього часу вказане право позивачки не оспорювалось та припинено не було. Лише при оформленні права власності на землю у 2019 році на підставі існуючого права на земельний пай, позивачці було відмовлено з підстав помилки у її імені, тобто невизнання її права за захистом якого вона звернулась може мати місце саме з цього часу. Необхідно зважати і на суть спірних правовідносин між сторонами, що є наслідком встановленої судами попередніх інстанцій помилки в написанні імені позивачки, а тому держава повинна забезпечити особливий захист більш слабкого суб`єкта спірних відносин, а також фактичну, а не формальну рівність сторін цивільно-правових відносин».

3) Щодо суб`єктного складу відповідачів

У статті 3 Закону України «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв) визначено, що підставами для виділення земельних ділянок у натурі (на місцевості) власникам земельних часток (паїв) є рішення відповідної сільської, селищної, міської ради. Особи, власники сертифікатів на право на земельну частку (пай), які виявили бажання одержати належну їм земельну частку (пай) в натурі (на місцевості), подають до відповідної сільської, селищної, міської ради заяву про виділення їм земельної частки (паю) в натурі (на місцевості).

Сільські, селищні, міські ради в межах їх повноважень щодо виділення земельних часток (паїв) у натурі (на місцевості), зокрема розглядають заяви власників земельних часток (паїв) щодо виділення їм в натурі (на місцевості) земельних ділянок; приймають рішення щодо виділення земельних часток (паїв) у натурі (на місцевості); уточняють списки осіб, які мають право на земельну частку (пай); уточняють місце розташування, межі і площі сільськогосподарських угідь, які підлягають розподілу між власниками земельних часток (паїв); розглядають та погоджують проекти землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв); організовують проведення розподілу земельних ділянок між особами, які мають право на виділення їм земельних часток (паїв) у натурі (на місцевості) та земель, що залишилися у колективній власності, в порядку, визначеному цим Законом (стаття 5 зазначеного Закону).

Згідно з частиною першою статті 9 цього Закону розподіл земельних ділянок у межах одного сільськогосподарського підприємства між власниками земельних часток (паїв), які подали заяви про виділення належних їм земельних часток (паїв) у натурі (на місцевості), проводиться відповідною сільською, селищною, міською радою за місцем розташування земельних ділянок на зборах власників земельних часток (паїв) згідно з проектом землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв).

Аналіз судової практики свідчить, що переважно справи про визнання права на земельну частку (пай) розглядаються по суті за позовами до відповідної сільської, селищної, міської ради. Інші особи можуть залучатись як відповідачі залежно від особливостей позовних вимог, обставин конкретної справи та враховуючи чинне законодавство на час розгляду справи.

В абзаці четвертому пункту 24 постанови Пленуму Верховного Суду України від 16 квітня 2004 року № 7«Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляду цивільних справ» роз`яснено, що позови громадян, пов`язані з паюванням земель (зокрема, про визнання права на земельну частку (пай), її розмір, незаконність відмови у видачі сертифіката, виділення паю в натурі), можуть бути предметом розгляду судів. Відповідачами в таких справах є КСП, сільськогосподарські кооперативи, районна державна адміністрація, яка затверджувала розмір паю, вирішувала питання про видачу сертифіката, а також виконавчий орган чи орган місцевого самоврядування, що має вирішувати питання про виділення земельної частки (паю) в натурі, тощо.

Разом з цим, наведена позиція Пленуму Верховного Суду України по різному застосовується в практиці Верховного Суду.

Зокрема, у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 січня 2019 року у справі

№ 696/1268/16-ц (провадження № 61-7892св18) вказано, що «апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для визнання за ОСОБА_1 права власності на земельну частку (пай), встановивши, що його не було включено до списків осіб - членів КСП «Новий побут», що долучався до державного акта на право колективної власності на землю, і він не отримував сертифікат про право на земельну частку (пай). Правильним є висновок суду апеляційної інстанції про те, що зверненню до суду з указаним позовом має передувати вирішення питання про невключення позивача до списку громадян - членів КСП, які мають право на земельну частку (пай). Таких вимог позивач у пред`явленому позові не заявляв. Разом з цим вирішення питання щодо невключення підприємством особи до списку громадян, які мають право на земельну частку (пай), має на меті оскарження дій чи бездіяльності цього підприємства, що вказує на необхідність залучення до участі у справі у такому випадку відповідної юридичної особи або її правонаступника».

Аналогічний висновок зроблено у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 04 грудня

2019 року у справі № 375/1391/17 (провадження № 61-18406св18).

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 квітня 2020 року у справі № 351/696/17 (провадження № 61-1387св17) вказано, що «позови громадян, пов`язані з паюванням земель (зокрема, про визнання права на земельну частку (пай), її розмір, незаконність відмови у видачі сертифіката, виділення паю в натурі), можуть бути предметом розгляду судів. Відповідачами в таких справах є КСП, сільськогосподарські кооперативи, районна державна адміністрація, яка затверджувала розмір паю, вирішувала питання про видачу сертифіката, а також виконавчий орган чи орган місцевого самоврядування, що має вирішувати питання про виділення земельної частки (паю) в натурі, тощо. Оскільки питання щодо затвердження розміру земельної частки (паю) та видачі сертифікату належить до компетенції районної державної адміністрації, то остання мала бути залучена до участі у справі. Таким чином, доводи касаційної скарги Першого заступника прокурора Івано-Франківської області про порушення процесуального законодавства в частині визначення кола учасників судового розгляду та про незалучення до розгляду районної державної адміністрації є обґрунтованими. Позивач ОСОБА_1 зазначила відповідачем лише Балинцівську сільську раду Снятинського району Івано-Франківської області, яка не наділена повноваженнями щодо розпорядження землями, які знаходяться за межами населеного пункту».

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 26 квітня 2022 року у справі № 376/1220/20 (провадження № 61-19536св21) зроблено висновок, що «установивши, що ОСОБА_1 звернулася із позовом до Шапіївської сільської ради Сквирського району Київської області за захистом своїх порушених прав щодо відновлення права на отримання земельної частки (паю) в результаті розпаювання КСП «Зоря», колегія суддів додатково звертає увагу на те, що у спорах, пов`язаних із паюванням земель (зокрема, про визнання права на земельну частку (пай), її розмір, незаконність відмови у видачі сертифіката, виділення паю в натурі), відповідачами є КСП, сільськогосподарські кооперативи, районна державна адміністрація, яка затверджувала розмір паю, вирішувала питання про видачу сертифіката, а також виконавчий орган чи орган місцевого самоврядування, який має вирішувати питання про виділення земельної частки (паю) в натурі, тощо. Позов ОСОБА_1 заявлений не до всіх осіб, чиїх прав та інтересів стосується предмет спору, зокрема, без залучення до участі у справі співвідповідачами КСП, районної державної адміністрації, яка затверджувала розмір паю, вирішувала питання про видачу сертифіката, Головного управління Держгеокадастру у Київській області, як розпорядника землею сільськогосподарського призначення, що перебуває у державній власності. Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 грудня

2019 року у справі № 181/950/17 (провадження № 61-11562св19), від 24 березня 2020 року у справі № 183/5312/16-ц (провадження № 61-16372св19), від

20 жовтня 2021 року у справі № 136/1338/20 (провадження № 61-11902св21)».

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 грудня 2021 рокуу справі № 285/3253/20 (провадження № 61-2204св21) вказано, що «згідно з частиною першою статті 17 ЗК України 1990 року, в редакції Закону № 2196-ХІІ від 13 березня 1992 року, передача земельних ділянок у колективну та приватну власність проводилась Радами народних депутатів, на території яких розташовані земельні ділянки. Відповідно до частини першої статті 116 Земельного кодексу України 2001 року (далі - ЗК України 2001 року), який набрав чинності 01 січня 2002 року, громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону. Пунктом 12 Перехідних положень ЗК України 2001 року, в редакції на час набрання ним чинності, передбачалось, що до розмежування земель державної і комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями в межах населених пунктів, крім земель, переданих у приватну власність, здійснюють відповідні сільські, селищні, міські ради, а за межами населених пунктів - відповідні органи виконавчої влади. Виходячи з повноважень, визначених у статті 122 ЗК України 2001 року, саме районні державні адміністрації з 01 січня 2002 року до 31 грудня 2012 року були розпорядниками земель сільськогосподарського призначення за межами населеного пункту, в тому числі земель запасу відповідної сільської ради. Відповідно до вимог Закону України від 06 вересня 2012 року № 5245-VI «Про внесення змій до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності» (далі - Закон № 5245-VI), який набрав чинності з 01 січня 2013 року, землі державної та комунальної власності в Україні вважаються розмежованими. Згідно з пунктами 3 та 4 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 5245-VI, з дня набрання ним чинності землями комунальної власності відповідних територіальних громад вважаються: а) земельні ділянки: на яких розташовані будівлі, споруди, інші об`єкти нерухомого майна комунальної власності відповідної територіальної громади; які перебувають у постійному користуванні органів місцевого самоврядування, комунальних підприємств, установ, організацій; б) всі інші землі, розташовані в межах відповідних населених пунктів, крім земельних ділянок приватної власності та земельних ділянок, зазначених у підпунктах «а» і «б» пункту 4 цього розділу. У державній власності залишаються: а) розташовані в межах населених пунктів земельні ділянки: на яких розташовані будівлі, споруди, інші об`єкти нерухомого майна державної власності; які перебувають у постійному користуванні органів державної влади, державних підприємств, установ, організацій, Національної академії наук України, державних галузевих академій наук; які належать до земель оборони; б) земельні ділянки, що використовуються Чорноморським флотом Російської Федерації на території України на підставі міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України; в) землі зон відчуження та безумовного (обов`язкового) відселенім, що зазнали радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи; г) усі інші землі, розташовані за межами населених пунктів, крім земельних ділянок приватної власності та земельних ділянок, зазначених у підпункті «а» пункту 3 цього розділу. Відповідно до частини четвертої статті 122 ЗК України 2001 року центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб. За змістом пункту 1 Положення про Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 14 січня 2015 року № 15, Державна служба України з питань геодезії, картографії та кадастру (Держгеокадастр) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства і який реалізує державну політику у сфері топографо-геодезичної і картографічної діяльності, земельних відносин, землеустрою, у сфері Державного земельного кадастру, державного нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі в частині дотримання земельного законодавства, використання та охорони земель усіх категорій і форм власності, родючості ґрунтів. У постановах від 18 травня 2021 року у справі № 190/1377/18 (провадження № 61-5384св20), від 10 листопада 2021 року у справі № 637/488/20-ц (провадження № 61-12798св21) Верховний Суд указав, що у розумінні вимог закону виконавчий орган, що має вирішувати питання про виділення земельної частки (паю) в натурі, є Головне управління Держгеокадастру в області. Отже, у справі, яка переглядається, виконавчий орган, що має вирішувати питання про виділення земельної частки (паю) в натурі, є Головне управління Держгеокадастру у Житомирській області, яке до участі у розгляді справи залучено не було».

Аналогічні висновки зроблені у постановах Верховного Суду від 17 квітня

2019 року у справі № 602/182/17 (провадження № 61-37553св18), від 22 квітня 2019 року у справі № 171/2030/17 (провадження № 61-562св19), від 28 жовтня 2020 року у справі № 731/92/20 (провадження № 61-12886св20), від 20 січня 2021 року у справі № 623/901/18 (провадження № 61-18587св19)

Натомість у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 03 травня 2022 року у справі

№ 181/789/18 (провадження № 61-6821св21) вказано, що «посилання касаційної скарги на неврахування судами попередніх інстанцій висновків, викладених у постановах Верховного Судувід 21 жовтня 2020 року у справі № 181/699/17, від 28 жовтня 2020 року у справі № 731/92/20, відповідно до яких органи Держгеокадастру, до повноваження яких відноситись питання розпорядження земельними ділянками сільськогосподарського призначення, є належними відповідачами у справах про визнання права на земельну частку (пай), є безпідставним, з огляду на таке. Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вирішення питання колективної власності на землю, удосконалення правил землекористування у масивах земель сільськогосподарського призначення, запобігання рейдерству та стимулювання зрошення в Україні» від 10 липня 2018 року № 2498-VIII розділ Х «Перехідні положення» ЗК України доповнено пунктом 21, яким встановлено, що з дня набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вирішення питання колективної власності на землю, удосконалення правил землекористування у масивах земель сільськогосподарського призначення, запобігання рейдерству та стимулювання зрошення в Україні» землі колективних сільськогосподарських підприємств, що припинені (крім земельних ділянок, які на день набрання чинності зазначеним Законом перебували у приватній власності), вважаються власністю територіальних громад, на території яких вони розташовані.

Предметом позову у справі, що переглядається, є визнання у порядку спадкування права на земельну частку (пай) на території Зорянської сільської ради Межівського району Дніпропетровської області, що є власністю територіальної громади відповідно до Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вирішення питання колективної власності на землю, удосконалення правил землекористування у масивах земель сільськогосподарського призначення, запобігання рейдерству та стимулювання зрошення в Україні», який діяв на час розгляду справи апеляційним судом. Апеляційний суд, розглянувши справу з урахуванням вказівок, викладених у постанові від 18 листопада 2020 року, дійшов обґрунтованого висновку про те, що права, свободи та інтереси держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області при розгляді даної конкретної справи не порушено та правильно закрив провадження у справі».

Згідно з усталеною практикою Великої Палати Верховного Суду виключна правова проблема має, як правило, оцінюватися з урахуванням кількісного та якісного критеріїв. Кількісний ілюструє той факт, що така проблема постала не в одній конкретній справі, а в невизначеній кількості спорів, які або вже існують, або можуть виникнути з урахуванням правового питання, щодо якого постає проблема.

З погляду якісного критерію на виключність правової проблеми можуть вказувати: 1) відсутність чи неефективність процесуальних механізмів її вирішення, що зумовлює необхідність використання повноважень Великої Палати Верховного Суду (процесуальний аспект); 2) відсутність чи неефективність матеріальних гарантій реалізації, охорони та захисту фундаментальних прав і свобод, внаслідок чого обґрунтованість обмежень останніх може зумовлювати необхідність використання повноважень Великої Палати Верховного Суду (матеріальний аспект).

Відповідно до частини 5 статті 403 ЦПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.

Ураховуючи виняткове значення порушеної проблематики, чисельність таких спорів, необхідність забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики у справах про визнання права власності на земельну частку (пай) при вирішенні питань стосовно умов виникнення у членів КСП права на земельну частку (пай) та часу його виникнення, можливості застосування позовної давності та визначення початку її перебігу, а також суб?єктного складу відповідачів, колегія суддів вважає, що справа, яка переглядається, містить виключну правову проблему.

Судові рішення повинні бути розумно передбачуваними (S.W. v. THE UNITED KINGDOM, № 20166/92, § 36, ЄСПЛ, від 22 листопада 1995 року).

Тому колегія суддів вважає, що для забезпечення розумної передбачуваності судових рішень існує очевидна необхідність формування єдиної правозастосовчої практики у справах про визнання права на земельну частку (пай).

З таких обставин наявні підстави для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

Керуючись статтями 260, 403, 404 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

Передати справу № 654/2630/20 на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.

Головуючий В. І. Крат

Судді: Н. О. Антоненко

І. О. Дундар

Є. В. Краснощоков

М. М. Русинчук